Рішення № 141445723, 12.11.2026, Гребінківський районний суд Полтавської області

Дата ухвалення
12.11.2026
Номер справи
528/1102/26
Номер документу
141445723
Форма судочинства
Цивільне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Гребінківський районний суд Полтавської області

__________________

Справа №: 528/1102/26Провадження № 2/528/988/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 листопада 2026 року м. ГребінкаГребінківський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Вітківського М.О.,

при секретарі Коваленко О.В.,

за участі сторін:

представник позивача Крутенко Ю.В. (у режимі відеоконференції)

представник відповідача Макотренко В.П (у режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Гребінка з повною технічною фіксацією судового процесу в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

в с т а н о в и в:

03 серпня 2026 року представник позивача адвокат Крутенко Юлія Василівна, через систему «Електронний суд», звернулась до Гребінківського районного суду Полтавської області з вказаним позовом, яким просить:

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (Місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь ОСОБА_1 (Місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ): одноразову грошову допомогу при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі трьох середньомісячних заробітків у сумі 54 718,92 грн. (п`ятдесят чотири тисячі сімсот вісімнадцять гривень) 92 копійки;

матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 91 198,20 грн. (дев`яносто одна тисяча сто дев`яносто вісім гривень) 20 копійок;

матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки у сумі 15 575,25 грн. (п`ятнадцять тисяч п`ятсот сімдесят п`ять гривень) 25 копійок;

середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2024 р. по 16.01.2025 р. у сумі 136 881,36 (сто тридцять шість тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня) 36 копійок;

моральну шкоду у сумі 10 000,00 (десять тисяч гривень) 00 копійок.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (Місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь ОСОБА_1 (Місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати.

В обґрунтування позову вказує, що згідно наказу (розпорядження) начальника відділу Полтавського регіонального відділу управління персоналом служби кадрової політики і соціальних питань Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Буркун Н. «Про припинення трудового договору (контракту)» від 16.07.2024 р. №589-ОС (надалі також Наказ) ОСОБА_1 звільнено з посади інженера за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (ст. 38 КЗпП).

Зазначає, що у Наказі, зокрема, зазначено наступне: «Компенсувати за невикористані 43 дні (днів) відпустки: в тому числі 22 дні (в) за період 04.12.2021-03.12.2023; 2 дні (в) за період 04.12.2023-31.12.2023; 19 дні (в) за період 01.01.2024-16.07.2024. До 31.12.2023 24 дні; після 01.01.2024 19 днів. Виплатити: З виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі 3-х середньомісячних заробітків та додаткової допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків згідно п. 3.18 колективного договору при загальному стажі на залізничному транспорті 35 років 06 місяців 18 днів. Виплату провести після окремого рішення правління».

Разом з цим, при звільненні з роботи ОСОБА_1 отримала лише компенсацію за невикористану відпустку. після звільнення із роботи ОСОБА_1 неодноразово телефонувала до Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» з проханням провести з нею розрахунок в зв`язку зі звільненням, проте такий розрахунок проведено не було. Посадові особи Відповідача повідомляли, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022р. року № 64/2022, рішенням керівництва АТ «Укрзалізниця» призупинено ряд виплат працівникам, які передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема грошової допомоги, виплата якої буде проведена після прийняття окремого рішення керівництвом АТ «Укрзалізниця».

В порушення положень ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 116 КЗпП України, Відповідач не надав Позивачу письмового повідомлення про нараховані та виплачені працівнику суми при звільненні. У день звільнення ОСОБА_1 АТ «Укрзалізниця», з урахуванням утримання податків та інших платежів, були виплачені грошові кошти в розмірі 24356,49 грн.

Вказує, що відповідачем не було дотримано вимог ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 116 КЗпПУ, оскільки з Позивачем не було проведено остаточного розрахунку в день її звільнення 16.07.2024, їй не виплачені належні та гарантовані до виплати кошти відповідно до норм діючого Колективного договору, зокрема, ОСОБА_1 не виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 роки, одноразову грошову допомогу у розмірі 3-х середньомісячних заробітків та додаткову допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звертається до суду за захистом своїх прав.

Тривале невиконання Відповідачем своїх обов`язків також призвело до порушення звичного способу життя Позивача, оскільки вона була змушена витрачати додатковий час та зусилля на захист своїх прав, збір необхідних документів та звернення за професійною правничою допомогою. Зокрема, для захисту своїх прав Позивач вперше була вимушена звернутися до адвоката та розпочати судовий спір з роботодавцем, якому віддала понад 35 років трудової діяльності. За таких обставин Позивач зазнала моральних страждань, пов`язаних із тривалим порушенням її трудових прав, необхідністю докладати додаткових зусиль для організації свого життя та захисту своїх законних інтересів. Враховуючи характер допущеного порушення, його тривалість, необхідність звернення за правничою допомогою та ступінь моральних переживань Позивача, розмір завданої моральної шкоди вона оцінює у 10 000 (десять тисяч) гривень, що відповідає засадам розумності та справедливості.

Зазначає, що оскільки Відповідач не надав Позивачу письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, передбаченого статтею 116 КЗпП України, перебіг спеціального тримісячного строку, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України, не розпочався.

03 серпня 2026 року позовну заяву з додатками, передано судді для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

04 серпня 2026 року ухвалою судді позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху встановлено строк для виправлення недоліків, вказаних в ухвалі, тривалістю 5 днів з дня отримання даної ухвали (а.с. 77-79).

07 серпня.2026 року через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява від представника позивача Крутенко Ю.В. про усунення недоліків. (а.с. 80-83).

Ухвалою Гребінківського районного суду Полтавської області від 07.08.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі. Справу призначено до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін. Копію позовної заяви з додатками направлено відповідачу та встановлено строк для подання відзиву на позов (а.с. 84-86).

24.08.2026 року через систему «Електронний суд» представником відповідача Макотренком В.П. подано до суду відзив на позовну заяву, у якому він просить застосувати позовну давність щодо позовних вимог ОСОБА_1 та у задоволенні позову відмовити повністю. Оскільки, одноразова матеріальна допомога та додаткова матеріальна допомога працівникам, які виходять на пенсію, не входить до фонду оплати праці і нараховується виключно на підставі колективного договору. Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, додаткові виплати, що передбачені колективними договорами структурних підрозділів, зокрема одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, додаткової матеріальної допомоги при виході на пенсію та матеріальної допомоги на оздоровлення, було призупинено. При призупиненні виплат вищевказаної матеріальної допомоги право на їх отримання зберігається та буде реалізовано після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану.

Вказує, що оскільки вимога позивача про стягнення з АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 3 середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги у розмірі 4 середньомісячних заробітків та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 є необґрунтованою та такою, що на думку Відповідача не підлягає задоволенню і як похідна, не підлягає задоволенню вимога про стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку. І як похідна, не підлягає задоволенню вимога про стягнення з Відповідача на користь Позивача матеріальної допомоги в розмірі 10000,00 грн.

Пояснює, що позивач саме з липня 2024 року знала про невиплату вказаних вище коштів, проте звернулася до суду лише 03.08.2026, тобто більше ніж через два роки та один місяць з дня звільнення, а отже з пропуском тримісячного строку на звернення до суду за захистом своїх прав. Тож, враховуючи вимоги частини другої ст. 233 КЗпП України, тримісячний строк для звернення до суду для Позивача давно сплинув, а подання позовної заяви більш ніж через два роки один місяць є порушенням строку та підставою для відмови у задоволенні позову (а.с. 98-108).

27.08.2026 року через систему «Електронний суд» представником позивача адвокатом Крутенко Ю.В. подано до суду відповідь на відзив, де вказано, що Відповідач не заперечує ні самого права Позивача на спірні виплати, ні встановленого Колективним договором розміру таких виплат. Фактично спір між сторонами зводиться до питання про те, чи має Відповідач законні підстави не виплачувати Позивачу кошти, право на які ним же було визнано. Передбачені Колективним договором одноразова та додаткова матеріальна допомога, право на які у Позивача виникло у зв`язку з припиненням трудових відносин, належать до виплат, які роботодавець зобов`язаний провести при звільненні, якщо відсутні передбачені законом належні підстави для їх невиплати. Таким чином, для застосування статті 116 КЗпП України визначальним є не те, чи включена конкретна виплата до фонду оплати праці, а те, чи належить вона працівникові на підставі трудового законодавства, трудового чи колективного договору. Сам Відповідач визнає, що спірні виплати встановлені Колективним договором та належали до виплати Позивачу. Основним аргументом Відповідача щодо правомірності призупинення виплат є посилання на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т., яким було призупинено відповідні виплати. Однак зазначене рішення не може бути правовою підставою для невиплати Позивачу спірних сум. Як сам Відповідач зазначає у відзиві, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» був прийнятий 15.03.2022 та набрав чинності 24.03.2022. Водночас рішення правління АТ «Укрзалізниця», на яке посилається Відповідач, прийняте 14.03.2022. Отже, на момент прийняття зазначеного рішення стаття 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» ще не була чинною та не могла бути правовою підставою для призупинення дії положень колективного договору.

Позивача ОСОБА_1 звільнено 16.07.2024, тобто через 15 днів після скасування зазначеного рішення, що підтверджується наказом про припинення трудового договору від 16.07.2024 № 589/ОС. Отже, станом на дату припинення трудових відносин із Позивачем рішення, на яке Відповідач посилається як на підставу невиплати спірних сум, уже не було чинним. Відтак воно не могло породжувати правових наслідків для Позивача та не могло бути підставою для невиконання Відповідачем обов`язку щодо проведення з нею остаточного розрахунку. Крім того, Відповідач не доводить, що у встановленому законом порядку до Колективного договору були внесені зміни, якими призупинено або змінено строки виплати відповідної матеріальної допомоги.

Крім того, спільний лист від 06.09.2022 № Ц/З-91/1459/Цпроф/30-22 не може бути покладений в основу висновку про правомірність невиплати Позивачу спірних сум, оскільки не є актом, що змінює її трудові права, а його зміст, навпаки, підтверджує збереження права на відповідну матеріальну допомогу.

Вказує, що для визначення початку перебігу строку, передбаченого ч. 2 ст. 233 КЗпП України, закон встановлює не одну, а сукупність юридично значимих обставин: наявність письмового повідомлення, його зміст щодо сум, нарахованих та виплачених при звільненні, та факт його одержання працівником. Жодної з цих обставин Відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив. Сам по собі факт ознайомлення Позивача з наказом про звільнення не може ототожнюватися з одержанням письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Наказ про припинення трудового договору та письмове повідомлення, передбачене статтею 116 КЗпП України, мають різне правове значення та різний зміст. Матеріалами справи підтверджується, що документально підтверджені відомості про розмір належних Позивачу виплат були надані Відповідачем лише у відповідь на адвокатські запити у 2026 році (а.с. 109-122).

02.11.2026 року в судовому засіданні представник позивача адвокат Крутенко Ю.В. підтримала позовні вимоги позивача і пояснила, що у наказі про звільнення від 16.07.2024 р. №589-ОС сам відповідач визнав право Позивача на одноразову грошову допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітків та додаткову допомогу за сумлінну працю у розмірі п`яти середньомісячних заробітків. Згодом АТ «Укрзалізниця» власними довідками визначило конкретний розмір цих виплат: 54 718,92 грн та 91 198,20 грн. Крім того, Відповідач підтвердив розмір матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки в загальному розмірі 15 575,25 грн. У судовому засіданні представник Відповідача підтвердив право Позивача на отримання відповідних виплат, розмір яких підтверджуються документами самого Відповідача. При цьому, посилання Відповідача на те, що ці виплати не входять до фонду оплати праці, не звільняє його від обов`язку виконати умови колективного договору та положення КЗпП України, стаття 116 якого покладає обов`язок на роботодавця провести розрахунок щодо всіх належних працівникові сум в день звільнення. Основним аргументом Відповідача є посилання на спільний лист АТ «Укрзалізниця» та Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України від 06.09.2022 № Ц/З-91/1459/Цпроф/30-2, згідно зі змістом якого у зв`язку із призупиненням відповідних виплат право працівників на отримання одноразової та додаткової матеріальної допомоги зберігається. При цьому, вказаний лист ґрунтується на рішенні Правління від 14.03.2022, пункт 1.1.4 якого був скасований як у судовому порядку, так і самим Відповідачем. Крім того, зазначений лист не є нормативним чи локальним актом роботодавця та не вносить змін до Колективного договору. Відповідач не надав доказів внесення змін до Колективного договору або прийняття іншого акта, яким було б припинено право Позивача на спірні виплати чи змінено порядок їх здійснення. Навпаки, в судовому засіданні 13.10.2026 р. представник Відповідача підтвердив право Позивача на отримання належних їй виплат, а також повідомив, що йому не відомо про внесення до Колективного договору будь-яких змін, які б позбавляли чи відтерміновували отримання ОСОБА_1 відповідних виплат. Отже, посилання на цей лист не є правовою підставою для невиплати чи відтермінування виплати належних Позивачу коштів, право на які виникло у зв`язку зі звільненням. Таким чином, Відповідач визнав право Позивача на спірні виплати та визначив їх конкретний розмір, однак не виконав обов`язку щодо їх виплати. Наведені ним заперечення не спростовують обґрунтованості позовних вимог. Вказала, що позов подано 3 серпня 2026 року, тобто після отримання відповідних документів та інформації, але в межах тримісячного строку від дня їх отримання.

У судовому засіданні представник відповідача Макотренко В.П. просив суд відмовити у задоволені позовних вимог, з підстав викладених у відзиві.

За наслідком розгляду даної справи, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 12.11.2026 року об 16 год. 00 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.

Суд, заслухавши думку представників, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи і давши їм належну оцінку, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача, стосовно якої він просить ухвалити рішення, у матеріальному розумінні це певна річ (об`єкт), щодо якої виник спір.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 наказом №32 від 22.03.1983 р. була прийнята на роботу сигналіста станції Дарниця Південно-західної залізниці, згідно Наказу № 167 від 02.09.1983 р. була звільнена з роботи у зв`язку зі вступом до вищого начального закладу. На підставі Наказу №82 від 20.06.1986 р. ОСОБА_1 була прийнята на роботу черговим по парку станції Дарниця, згідно Наказу №139 від 08.08.1986 р. була звільнена з роботи у зв`язку із закінченням виробничої практики. У період з 04.12.1990 р. по 05.10.2014 р. ОСОБА_1 працювала на станції Гребінка Південна залізниця на різних посадах. Згідно Наказу від 01.10.2014 р. №190/ ОС ОСОБА_1 05.10.2014 р. була звільнена у зв`язку з переведенням до відокремленого підрозділу «Полтавська дирекція залізничних перевезень «Державного підприємства «Південна залізниця» за домовленістю між керівництвом, п. 5 ст. 36 КЗпП України. Наказом № 533/ОС від 06.10.2014 р. ОСОБА_1 прийнята інженером 1 категорії станції Гребінка по переведенню з ВП «Станція Гребінка» ДП «Південна залізниця» за домовленістю між керівниками. У період з 2015 по 2019 рр. відбувалася реорганізація юридичної особи роботодавця (а.с. 21 зворот-25).

Згідно наказу (розпорядження) начальника відділу Полтавського регіонального відділу управління персоналом служби кадрової політики і соціальних питань Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Буркун Н. «Про припинення трудового договору (контракту)» від 16.07.2024 р. №589-ОС ОСОБА_1 звільнено з посади інженера за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (ст. 38 КЗпП).

У даному наказі зазначено, що підприємство повинно компенсувати за невикористані 43 дні (днів) відпустки: в тому числі 22 дні (в) за період 04.12.2021-03.12.2023; 2 дні (в) за період 04.12.2023-31.12.2023; 19 дні (в) за період 01.01.2024-16.07.2024. До 31.12.2023 24 дні; після 01.01.2024 19 днів. Виплатити: З виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі 3-х середньомісячних заробітків та додаткової допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків згідно п. 3.18 колективного договору при загальному стажі на залізничному транспорті 35 років 06 місяців 18 днів. Виплату провести після окремого рішення правління» (а.с. 30 зворот).

З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 16.07.2024 року, про що свідчить її підпис.

29.05.2026 р. адвокатом позивача на електронну адресу Відповідача був направлений адвокатський запит про надання інформації та копій документів щодо нарахованих та виплачених працівнику сум при звільненні, інформації щодо розміру одноразової грошової допомоги, додаткової допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, довідки про розмір та дати виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022- 2023 роки та інших документів які визначають порядок та розміри виплат працівникам ( а.с.25 зворот-26).

Листом Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» вих № НЗК-53/1191 від 04.06.2026 р. повідомлено, що інформація та документи, зазначені в запиті від 29.05.2026 р. знаходяться у різних виробничих та структурних підрозділах регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» та потребують пошуку серед значної кількості даних, у зв`язку з чим строк розгляду адвокатського запиту продовжено на двадцять робочих днів (а.с. 27).

Листом Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» вих. № вих №НЗК-53/1352 від 25.06.2026 р у відповідь на адвокатський запит надано наступні документи: копію наказу про припинення трудового договору (контракту) від 16.07.2024 № 589/ОС копію довідки про розмір суми одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 від 24.06.2026 №151; копію довідки про розмір суми додаткової допомоги за сумлінну працю на залізниці Книр І.В. від 24.06.2026 №152; копію розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 , обчисленої виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню від 24.06.2026 №150; копія повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику ОСОБА_1 при звільненні 16.07.2024; копію колективного договору на 2002-2006 роки; копію спільної Постанови керівництва Південної залізниці та Президії Дорпрофсожу Південної залізниці від 25.04.2026 р. №512 «Про внесення змін і доповнень до Колективного договору Південної залізниці на 2002-2010 роки»; копію спільної Постанови керівництва Південної залізниці та Президії Дорпрофсожу від 17.12.2012 р. №1097 «Про внесення змін до Колективного договору залізниці на 2002-2015 роки щодо виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам залізниці, які вперше звільняються на пенсію» копію спільної Постанови адміністрації Регіональної філії «Південна залізниця» та Президії Дорпрофсожу Південної залізниці від 01.12.2025 р. №114 «Про продовження дії Колективного договору Південної залізниці на 2026 рік. У листі Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» вих. №НЗК-53/1352 від 25.06.2026 р. Крім того, вказано, що довідка про розмір та дати виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки не створювалась та не існує (а.с. 28-32).

З листа Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» вих. №НЗК-53/1471 від 15.07.2026 року, наданого у відповідь на адвокатський запит від 08.07.2026 р., вбачається, що у ІІ півріччі 2022 року ОСОБА_1 перебувала у щорічній відпустці, тривалість якої становить 14 календарних днів, згідно з наказом від 08.08.2022 № 1278 В з 30.08.2022 по 12.09.2022. Відповідно до наданої заяви розмір належної матеріальної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за 2022 рік становить 7416,75 грн (75% від посадового окладу 9889,00 грн). У 2023 ОСОБА_1 перебувала у щорічній відпустці, тривалість якої становить 24 календарні дні, згідно з наказом від 08.08.2023 № 727 В з 04.09.2023 по 27.09.2023. Відповідно до наданої заяви розмір належної матеріальної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за 2023 рік становить 8158,50 грн (75% від посадового окладу 10878,00 грн) (а.с. 47-70).

З наявного у матеріалах справи повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, яке було надане АТ «Укрзалізниця» на адвокатський запит представника позивача від 29.05.2026, вбачається, що у зв`язку із звільненням 16 липня 2024 року ОСОБА_1 було нараховано на виплачено 24 356,49 грн. (а.с. 32 зворот).

Підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з вказаним повідомленням у вказаному документі відсутній.

Судом встановлено, що у порушення вимог статті 116 КЗпП України у день звільнення позивачу не було виплачено всіх сум, що належать їй від підприємства, та не повідомлено письмово про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, що відповідно до статті 47 КЗпП України є обов`язком роботодавця.

Відповідно до довідки № 150 від 24.06.2026 року, розмір середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 становить 44 590,30 грн, розмір середньоденної заробітної плати 1036,98 грн (а.с. 32).

Матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 роки, одноразову грошову допомогу у розмірі 3-х середньомісячних заробітків та додаткову допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків позивачу виплачено не було.

Не заперечуючи проти права ОСОБА_1 на одержання вказаної матеріальної допомоги та її розміру, представник відповідача вказує, що виплату основної та додаткової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію було призупинено на період дії в Україні воєнного стану.

Так, рішенням правління АТ «Укрзалізниця», оформленого протоколом № Ц-54/31 Ком.т від 14.03.2022, призупинено інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, за винятком матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Згідно частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

У статті 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» вказано, що колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України, статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та інше); встановлення гарантій, компенсацій, пільг. Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників (стаття 18 КЗпП України).

Відповідно до статті 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Колективним договором між адміністрацією і Дорпрофсожем Південної залізниці на 2002-2016 роки (зі змінами та доповненнями), який діяв на час звільнення з роботи позивача, у пункті 3.18 встановлено зобов`язання роботодавця, починаючи з 28.02.2006 при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі в таких розмірах: до 5 років - 1 середньомісячний заробіток, від 5 до 10 років - 2 середньомісячні заробітки, більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки. У разі звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права (без урахування щорічної відпустки, тимчасової непрацездатності) виплачувати йому додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі, зокрема для жінок: від 15 до 20 років - 1 середньомісячний заробіток, від 20 до 25 років - 2 середньомісячні заробітки, від 25 до 30 років - 3 середньомісячні заробітки, від 30 до 35 років - 4 середньомісячні заробітки більше 35 років - 5 середньомісячних заробітки (а. с. 35-46).

Згідно заключних положень Колективного договору протягом строку дії колективного договору спільними постановами адміністрації та Дорпрофсожу до нього можуть вноситись доповнення та зміни, які доводяться до відома трудового колективу залізниці, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціальні гарантії, пільги, передбачені діючим законодавством, Галузевою угодою та цим колективним договором.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який діяв на час звільнення позивача з роботи, надає роботодавцю право у період дії воєнного стану ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом. Проте, без взаємної згоди сторін колективного договору, досягнутої у визначеному цим договором порядку, такі зміни умов укладеного з працівником трудового договору є недійсними в силу положень статті 9 КЗпП України, на що вірно звернув увагу суд першої інстанції.

Матеріали справи не містять відповідних спільних рішень адміністрації та профспілкового органу АТ «Укрзалізниця» про зупинення дії положень Колективного договору на період дії воєнного стану, а одностороння зміна роботодавцем строків виплати матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, передбаченої пунктом 3.18 Колективного договору, суперечить вимогам трудового законодавства та порушує права позивача.

Згідно частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, закон покладає на роботодавця обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Так, згідно частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25) зазначено, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем безпідставно невиконано вимоги статті 116 КЗпП України. При цьому обставин, визначених частиною третьою статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, по справі не встановлено і суду не доведено.

При визначенні розміру середнього заробітку суд виходить з такого.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

З урахуванням цих норм, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата. Відповідно до п.5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 17.07.2024 р. по 16.01.2025 р. складає 136 881 (сто тридцять шість тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня) 36 коп., що складається з:

- липень 2024 року 11406,78 (1036,98 ?11);

- серпень 2024 року 22813,56 (1036,98 ?22);

- вересень 2024 року 21 776,58 (1036,98 ?21);

- жовтень 2024 року 23850,54 (1036,98 ?23);

- листопад 2024 року 21 776,58 (1036,98 ?21);

- грудень 2024 року 22813,56 (1036,98 ?22);

- січень 2025 року 12443,76 (1036,98 ?12).

Відповідно до повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 16.07.2024 вбачається, що ОСОБА_3 перераховано на зарплатну картку працівника в день звільнення 24 356,49 грн. (а.с. 32 зворот). Отже обов`язок щодо проведення виплат роботодавцем виконаний частково.

Крім того, суд враховує, що стороною відповідача свого розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не наведено, а лише формально вказано на незгоду із позовними вимогами.

Заперечення відповідача щодо розміру сум, заявлених до стягнення, обґрунтовані тим, що такі не могли бути виплачені в силу положень статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 та з посиланням на спільний лист АТ «Укрзалізниця» та Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України від 06.09.2022 № Ц/З-91/1459/Цпроф/30-2, згідно зі змістом якого у зв`язку із призупиненням відповідних виплат право працівників на отримання одноразової та додаткової матеріальної допомоги зберігається (вказаний лист ґрунтується на рішенні Правління від 14.03.2022, пункт 1.1.4 якого був скасований). Зазначений лист не вносить змін до Колективного договору.

Суд відхиляє вказані посилання щодо неможливості виплати передбачених колективним договором сум позивачу, оскільки вказаний Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги на оздоровлення було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли поширюватися на час, коли він ще не набув чинності.

Наведене відповідає висновку, викладеному в постановах Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23, від 18 березня 2026 року у справі №333/9082/24.

Так, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, та стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки у розмірі 13 400 грн.

У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що товариство призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши ОСОБА_1 та профспілковий органу, членом якого він є, про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Відповідач не надав доказів внесення змін до Колективного договору або прийняття іншого акта, яким було б припинено право Позивача на спірні виплати чи змінено порядок їх здійснення.

При розгляді справи суд враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15 липня 2026 року у справі № 757/43018/24.

Таким чином, врахувавши усі докази у їх сукупності та обставини даної справи, зокрема, розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум у день звільнення, період затримки виплати такої заборгованості, причини тривалості затримки, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають до задоволення у заявленому розмірі, а саме 136 881 (сто тридцять шість тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня) 36 коп.

Що стосується вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно із частинами першою - третьою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від: характеру моральних страждань, виду психічних страждань у вигляді занепокоєння, страху та відчаю; істотності вимушених змін у житті потерпілих, які можуть бути частково відновлені.

Справедливість, добросовісність та розумність згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Враховуючи, що позивачем у позовній заяві та під час розгляду справи жодним чином не обґрунтовано характеру та виду моральних/психічних страждань; не наведено істотності вимушених змін у житті позивача, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити за безпідставністю, оскільки вказані обставини будь-якими належними та допустимими доказами не підтверджені.

Крім того, судом встановлено, що позовна заява подана позивачем у межах строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України, оскільки письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні 16.07.2024 одержано ОСОБА_1 лише 29.05.2026 у відповідь на адвокатський запит, що відповідачем не спростовано, а з позовом до суду позивач звернулася 03.08.2026 - у межах тримісячного строку.

Твердження представника відповідача щодо ознайомлення позивача у день звільнення з письмовим повідомленням про нараховані та виплачені при звільненні суми не знайшли свого підтвердження, позаяк доказів на підтвердження таких обставин відповідачем по справі не надано.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, зокрема те, що відповідачем безпідставно невиконано вимоги статті 116 КЗпП України (при цьому обставин, визначених частиною третьою статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, по справі не встановлено і суду не доведено), та те, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди будь-якими належними та допустимими доказами не підтверджена, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі слід задовольнити частково.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 259, 274, 279, 259, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (Місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 :

одноразову грошову допомогу при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі трьох середньомісячних заробітків у сумі 54 718,92 грн. (п`ятдесят чотири тисячі сімсот вісімнадцять гривень) 92 копійки;

матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 91 198,20 грн. (дев`яносто одна тисяча сто дев`яносто вісім гривень) 20 копійок;

матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки у сумі 15 575,25 грн. (п`ятнадцять тисяч п`ятсот сімдесят п`ять гривень) 25 копійок;

середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2024 р. по 16.01.2025 р. у сумі 136 881,36 (сто тридцять шість тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня) 36 копійок.

Всього 298 373 (двісті дев`яносто вісім тисяч триста сімдесят три) грн 73 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (Місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судовий збір у сумі 2483 (дві тисячі чотириста вісімдесят три) грн 82 коп.

Розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, буде здійснено після подання доказів щодо таких витрат в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду через Гребінківський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

На виконання п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України судом зазначається повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5; код ЄДРПОУ 40075815.

СуддяМ. О. Вітківський

Часті запитання

Який тип судового документу № 141445723 ?

Документ № 141445723 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141445723 ?

Дата ухвалення - 12.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141445723 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141445723 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 141445723, Гребінківський районний суд Полтавської області

Судове рішення № 141445723, Гребінківський районний суд Полтавської області було прийнято 12.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.

Судове рішення № 141445723 відноситься до справи № 528/1102/26

Це рішення відноситься до справи № 528/1102/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа дозволяє пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141445721
Наступний документ : 141445724