Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 495/9792/24
№ провадження 2/495/718/2026
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 рокум. Білгород-ДністровськийБілгород - Дністровський міськрайонний суд Одеської області
у складі головуючого одноособово судді Прийомової О.Ю.
за участю секретаря Вініченко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Білгород Дністровському цивільну справу за позовом Селянського (фермерського) господарства «Єрмак» до ОСОБА_1 про скасування розпорядження, визнання недійним державного акту на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації та витребування майна з чужого незаконного володіння,-
представника відповідача Степанової А.М.
представника відповідача Верховець К.С.
ВСТАНОВИВ:
25.10.2024 Селянське (фермерське) господарство «ЄРМАК» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , Білгород-Дністровської районної державної адміністрації із позовом, у якому просить визнати незаконним та скасувати Розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації №622/2004 від 11.05.2004 року, яким було надано членам ФГ «Єрмак», згідно списку, що додається, а саме: ОСОБА_2 - 5,0 га, ОСОБА_3 - 5,0 га, ОСОБА_4 - 5,0 га, ОСОБА_5 - 5,0 га, земельні ділянки площею 20,0 га, в тому числі 20,0 га ріллі із земель фермерського господарства «Єрмак», які розташовані на території Семенівської сільської ради безоплатно у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та затверджено технічну документацію, розроблену виробничо-комерційною фірмою «СТЕЛХЕН»; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ОД №001982, на земельну ділянку площею 5,00 га у межах згідно з планом, яка розташована на території Семенівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки 5120886400:01:002:0357, виданого на ім?я ОСОБА_1 ; скасувати державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав право власності на земельну ділянку площею 5,00 га у межах згідно з планом, яка розташована на території Семенівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки 5120886400:01:002:0357 за ОСОБА_5 ; витребувати у ОСОБА_5 , громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Селянського (фермерського) господарства «Єрмак» (код ЄДРПОУ 22497024, місцезнаходження: 67743, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Розкішне, вул. Виноградна, 5, земельну ділянку, полощею 5,00 га у межах згідно планом, яка розташована на території Семенівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки 5120886400:01:002:0357.
Стислий виклад вимог позивача та заперечень відповідачів
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до Свідоцтва № НОМЕР_1 від 05.03.1992, зареєстровано Селянське (фермерське) господарство «Єрмак» ОСОБА_6 .
Згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Селянського (Фермерського) господарства «ЄРМАК», його керівником є ОСОБА_6 , підписант - ОСОБА_7 .
Однак, ОСОБА_6 , який був первісним засновником СФГ «Єрмак» помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 27 січня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис №986.
У свою чергу, після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , успадкувала цілісний майновий комплекс Селянського (фермерського) господарства «ЄРМАК» (код ЄДРПОУ 22497024, адреса: 67749, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Садове, вул. Лесі Українки, 24а, який складається із двох транспортних засобів: трактор колісний, марки Беларус-82.1, 2011 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_3 , заводський № НОМЕР_4 ; причіп, марки (моделі) ПТС-6А, 1992 року випуску, номер НОМЕР_5 , реєстраційний № НОМЕР_6 , - його дружина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вищезазначене підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом серії НАВ №420875, виданого 09.10.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ластівка В.М., зареєстрованого в реєстрі за №1407.
Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-основним видом економічної діяльності ФГ «Єрмак» є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
Згідно Рішення №2 Засновника Селянського (Фермерського) господарства «Єрмак» від 17.05.2023, було призначено головою СФГ «Єрмак» ОСОБА_7 .
Згідно Рішення №1 Засновника Селянського (Фермерського) господарства «Єрмак» від 17.05.2023, було вирішено розподілити складений капітал між засновниками наступним чином: ОСОБА_8 - 20% голосів на загальних зборах засновників (членів), ОСОБА_7 - 80,00% голосів на загальних зборах засновників (членів).
Згідно Статуту Селянського (фермерського) господарства «Єрмак» (нова редакція), затвердженого протоколом №2 Загальних зборів засновників (членів) СФГ «Єрмак» від 07.06.2023, місцезнаходження господарства: вулиця Виноградна, 5, с. Розкішне, Білгород-Дністровського району, Одеської області, Україна, 67743.
Членами Селянського (фермерського) господарства «Єрмак» відповідно до зазначеного вище статуту є: ОСОБА_8 , ОСОБА_7 - засновники, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
Звертає увагу суду, що чинною редакцією зазначеного вище статуту не передбачено можливості безпідставного виходу членів фермерського господарства зі складу СФГ «Єрмак» та можливості вилучення земельних ділянок, на які було формально оформлене право власності та які є оборотними засобами підприємства.
Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії І-ОД № 003552, виданого 06.04.1998 року Білгород-Дністровською районною Радою народних депутатів, Селянському (фермерському) господарству «Єрмак» - голова фермерського господарства Єрмоленко Микола Федорович, Білгород-Дністровською районною Радою народних депутатів Білгород-Дністровського району Одеської області України було надано у постійне користування 20,00 гектарів землі у межах згідно з планом користування.
Розпорядженням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації №209/2004 від 18.02.2004 року було надано дозвіл членам ФГ «Єрмак» на розробку технічної документації на земельні ділянки, згідно списку, що додається, а саме: ОСОБА_2 - 5,0 га, ОСОБА_3 - 5,0 га, ОСОБА_14 - 5,0 га, ОСОБА_5 - 5,0 га, на земельні ділянки загальною площею 20,0 га,в тому числі 20,0 га ріллі із земель постійного користування ФГ «Єрмак» які розташовані на території Семенівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до Розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації №622/2004 від 11.05.2004 року було надано членам ФГ «Єрмак», згідно списку, що додається, а саме: ОСОБА_15 - 5,0 га, ОСОБА_16 - 5,0 га, ОСОБА_14 - 5,0 га, ОСОБА_5 - 5,0 га, земельні ділянки площею 20,0 га, в тому числі 20,0 га ріллі із земель фермерського господарства «Єрмак», які розташовані на території Семенівської сільської ради безоплатно у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та затверджено технічну документацію, розроблену виробничо-комерційною фірмою «СТЕЛХЕН».
На підставі вищезазначеного розпорядження ОСОБА_5 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ОД №001982, на земельну ділянку площею 5,00 га у межах згідно з планом, яка розташована на території Семенівської сільської ради Білгород-Дністровського району номер земельної ділянки 5120886400:01:002:0357.
Вищезазначене підтверджується також Витягом з Державного реєстру речових прав №333715496 від 26.05.2023.
Тобто, зазначене вище розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації було ухвалено під час того, коли у позивача було зареєстроване у порядку, чинному на момент виникнення спірних правовідносин право постійного користування спірною земельною ділянкою, що грубо порушує права та законні інтереси позивача та відповідно і є підставою звернення із позовом до суду.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_17 із вимогами позовної заяви не погодилась, зазначила, що вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
З наданих до суду документів вбачається, що дійсно розпорядженням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації №209/2004 від 18.02.2004 року «Про надання дозволу на розробку технічної документації на земельні ділянки членам фермерського господарства «Єрмак» (надалі «Розпорядження №209/2004 від 18.02.2004»), які розташовані на території Семенівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» надано відповідний дозвіл.
З вказаного розпорядження №209/2004 від 18.02.2004 року вбачається лише площа земельної ділянки, будь-які інші дані відсутні.
Встановити тотожність вказаних земельних ділянок та земельної ділянки раніше наданої СФГ «Єрмак» у користування неможливо. Відповідні докази позивачем при зверненні з позовом не надані.
Більше того, з наданих особисто позивачем документів вбачається, що СФГ «Єрмак» в особі його керівника ОСОБА_6 був обізнаний про наявність відповідних розпоряджень Білгород-Дністровської районної державної адміністрації та виданий державний акт у 2004 році.
Такі обставини, зокрема, свідчать про пропуск строків звернення з позовною заявою до суду.
Відповідач вважає, що наведені позивачем доводи не свідчать, що орган місцевого самоврядування прийняв розпорядження з порушенням чинного законодавства. Крім того, позивач не довів порушення спірним розпорядженням прав та законних інтересів позивача, тому позбавлення права власності відповідача за встановлених обставин становитиме необґрунтоване втручання у його право власності.
Крім того, відповідач переконаний, що СФГ «Єрмак» не довело наявності свого порушеного права, вимагаючи визнати недійсним розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації № 622/2004 від 11.05.2004.
Позивач, як юридична особа, не позбавлений права на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у спосіб та у порядку, передбаченому Земельним кодексом України та Законом України «Про фермерське господарство».
Крім того, відповідач вважає, що звернення Селянським (Фермерським) господарством «ЄРМАК» з позовом про скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю є штучним та таким, що не направлено до поновлення порушеного права, а свідчить про спробу позивача уникнути виконання взятих на себе зобов`язань за договором оренди.
Вказану тезу відповідач обґрунтовує тим, що в провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Селянського (Фермерського) господарства «ЄРМАК» про розірвання договору оренди земельної ділянки.
15.09.2004 року між ОСОБА_1 та Селянським (Фермерським) господарством «ЄРМАК» укладено договір оренди земельної ділянки б/н.
Водночас, підставою для звернення до суду з боку ОСОБА_1 стала систематична несплата орендної плати в строки та в порядку, передбаченому умовами договору.
Представник Білгород-Дністровської районної державної адміністрації також надав до суду відзив на позовну заяву, у якому наголосив на необхідності відмовити у задоволенні позову, посилаючись на наступне.
Розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації № 622/2004 від 11.05.2004 «Про надання дозволу на розробку технічної документації на земельні ділянки членам фермерського господарства «Єрмак»», які розташовані на території Семенівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» є актом індивідуальної дії, оскільки видане головою районної державної адміністрації на виконання приписів законодавчих актів, не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи, не розраховане на багаторазове застосування.
Відповідач отримавши розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації № 622/2004 від 11.05.2004, в подальшому реалізувала своє право на приватизацію земельної ділянки, шляхом виготовлення державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ОД № 001982.
Таким чином, позовна вимога щодо визнання незаконним та скасування розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації № 622/2004 від 11.05.2004 «Про надання дозволу на розробку технічної документації на земельні ділянки членам фермерського господарства «Єрмак», на підставі якого видано державним актом на право власності на земельну ділянку серії ОД № 001982, не може вважатися ефективним способом захисту права Позивача та не підлягає задоволенню.
Крім того, представник відповідача акцентував увагу на пропущення позивачем строків позовної давності при пред`явленні позову.
Зокрема, акцентував увагу на тому, що зміна керівника юридичної особи не змінює строки позовної давності.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
29 жовтня 2024 року ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області позовну заяву залишено без руху.
20 листопада 2024 року ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області позовну заяву прийнято до розгляду та по справі відкрито загальне позовне провадження.
15 січня 2025 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
16 травня 2025 року до суду від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.
30 липня 2025 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі залучено співвідповідача.
15 серпня 2025 року до суду від співвідповідача Білгород-Дністровської районної державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву.
08 жовтня 2025 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
23 квітня 2026 року до суду від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення.
28 липня 2026 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області у задоволенні клопотання представника позивача про повернення до стадії підготовчого провадження відмовлено.
У судовому засіданні сторона відповідача проти задоволення позову категорично заперечувала.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволені, після оголошеної перерви для підготовки до судових дебатів від представника неодноразово надавались заяви про відкладення розгляду справи.
Зі згоди сторін, суд закінчує розгляд справи за відсутність належним чином повідомленого представника позивача.
Фактичні обставини, встановлені судом
Судом дійсно встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне.
Відповідно до розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 18 лютого 2004 року № 209/2004 «Про надання дозволу на розробку технічної документації на земельні ділянки членам фермерського господарства «Єрмак», які розташовані на території Семенівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» надано дозвіл членам фермерського господарства «Єрмак», згідно списку, що додається, на розробку технічної документації на земельні ділянки загальною площею 20,0 га, в тому числі 20,0 га ріллі із земель постійного користування фермерського господарства «Єрмак», які розташовані на території Семенівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Землевпорядній організації при розробці технічної документації на земельні ділянки, які розташовані на території Семенівської сільської ради, доручено передбачити надання членам фермерського господарства «Єрмак» згідно списку, що додається, безоплатно у приватну власність земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства загальною площею 20,0 га, у тому числі 20,0 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва./а.с. 15/
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть./а.с. 16/
Відповідно статуту СФГ «ЄРМАК», затвердженого протоколом № 2 загальних зборів засновників (членів) селянського (фермерського) господарства «Єрмак» від 07 червня 2023 року, членами господарства є: ОСОБА_8 засновник, ОСОБА_7 засновник; ОСОБА_9 , ОСОБА_18 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_19 , ОСОБА_13 . /а.с. 18-28/
Відповідно державного акта на право постійного користування землею І-ОД №003552 селянському (фермерському) господарству «Єрмак» - голова фермерського господарства Єрмоленко Микола Федорович надано у постійне користування 20,00 га землі в межах згідно з планом користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до рішення Білгород-Дністровської районної ради народних депутатів від 29 січня 1998 року № 268-ХХІІ./а.с. 31-32/
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 жовтня 2014 року спадкоємцем майна ОСОБА_6 є його дружина ОСОБА_20 , спадщина на яку видано це свідоцтво складається, зокрема із цілісного майнового комплексу Селянського (фермерського) господарства «ЄРМАК»./а.с. 33/
Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ОД № 001982 від 01 вересня 2004 року ОСОБА_4 на підставі розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 11.05.2004 року № 622/А-2004 є власником земельної ділянки площею 5,00 у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Семенівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. /а.с.34/
З витягу з Державного реєстру речових прав від 26.05.2023 вбачається, що земельна ділянка, площею 5,0003 га з кадастровим номером 5120886400:01:002:0358, на підставі договору оренди, ОСОБА_1 надана у користування СФГ «ЄРМАК»./а.с. 35/
Згідно копії договору оренди землі від 15.09.2004 ОСОБА_5 передала СФГ «Єрмак» ( ОСОБА_6 ) в оренду земельну ділянку загальною площею 5,00 га у тому числі рілля./а.с. 68/
З листа Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району від 30.04.2025 №1266/07.1-07/822 вбачається, що власником земельної ділянки загальною площею 5,0000 га, кадастровий номер 5120886400:01:002:0357, за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (Код 01.01, згідно КВЦПЗ, затвердженого Постановою КМУ України №821, від 28.07. 2021 року), яка розташована на території Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, (колишня адреса Семенівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області) являється громадянка України ОСОБА_5 .
За наявною інформацією сільської ради (витяг з Державного реєстру речових прав), земельна ділянка загальною площею 5,0000 га, кадастровий номер 5120886400:01:002:0357, яка розташована на території Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, (колишня адреса Семенівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області) власником якої являється громадянка України ОСОБА_1 , перебуває в оренді у СФГ «ЄРМАК», код за ЄДРПОУ 22497024, термін дії договору оренди 25 років, дата закінчення дії 16.09. 2029 року з правом пролонгації.
Дата реєстрації договору оренди 23.05.2023 року, номер запису про інше речове право 50417260./а.с.88/
Відповідно до листа відділу № 2 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру в Одеській області: «згідно наявних у відділі Книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди та других примірників державних актів, станом на 31.12.2012 року, договір оренди землі гр. ОСОБА_5 та СФГ «Єрмак» зареєстрований 16 вересня 2004 року за № 380/21. Реєстрація зазначеного договору була проведена Білгород-Дністровським районним відділом Одеської регіональної філії ДП «ЦЗК». Документів та заяв, на підставі яких була проведена саме реєстрація договору оренди вищевказаної земельної ділянки від Білгород-Дністровського районного відділу ОРФ ДП «ЦЗК» до Відділу не надходило./а.с.89/
З Акту про перенесення в натуру меж земельної ділянки від 14.05.2004 року вбачається, що вказані дії погоджені з іншими особами, зокрема, головою ФГ «Єрмак» - Єрмоленком М.Ф., що підтверджується його підписом.
Нормативне обґрунтування
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Приписами частин першої та шостої статті 118 ЗК України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону (ст. 373 ЦК України).
Відповідно до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
Статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Оцінка аргументів сторін, висновки суду
Аналіз змісту позовних вимог
Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
За змістом частини першої статті 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.
З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на час надання земельної ділянки така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV)) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.
У статті 1 Закону № 973-IV унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.
Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 973-IVправо на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 973-IV).
У пунктах 48-51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 922/989/18 зроблено висновок про те, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. Можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 320/5724/17.
З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону № 973-IV вбачається, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, який діяв із 01 січня 2002 року (час набрання чинності ЗК України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Водночас Конституційний Суд України в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Тому громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали в постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 615/2197/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 141 ЗК України (у редакції 2001 року) та статті 27 ЗК України (1990 року) зазначила, що підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника селянського фермерського господарства відсутня. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства (пункти 66, 67 постанови від 23 червня 2020 року в справі № 922/989/18).
У пункті 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 922/989/18 зроблено висновок про те, що в разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним (пункт 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року в справі № 906/392/18).
Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо такої ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 663/1738/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 зауважила, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. За висновком Верховного Суду, наведеним у вказаній постанові, а також постанові від 07.09.2022 року у справі № 915/1216/21, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України.
Відповідно до ст. 141 ЗК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Зі ст. 116 ЗК України вбачається, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Матеріалами справи підтверджено та не спростовано жодною із сторін, що 05.03.1992 зареєстровано Селянське (фермерське) господарство «Єрмак» ОСОБА_6 .
Селянському (фермерському) господарству «Єрмак» надано у постійне користування земельну ділянку площею 20,00 га, що підтверджується копією державного акта на право постійного користування землею.
Таким чином, в правовідносинах користування спірною земельною ділянкою СФГ «ЄРМАК» набуло права та обов`язки землекористувача (з часу державної реєстрації фермерського господарства) та у зв`язку із смертю засновника селянського (фермерського) господарства - ОСОБА_6 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування на підставі державного акта на право постійного користування землею серія І-ОД № 003552, таке право не припинилося.
Матеріали справи не містять доказів того, що право постійного користування СФГ «Єрмак» припинено у встановленому законом порядку у відповідності до вимог чинного земельного законодавства.
Водночас, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).
Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу не особливість правової природи віндикації. Віндикаційним позовом є позов не володіючого власника до незаконно володіючого не власника про витребування майна. Умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.
Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень ЦК У країни.
Аналогічні за змістом висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, постановах Верховного Суду від 28.05.2019 у справі №924/60/18, від 10.10.2018 у справі № 916/759/16, від 18.12.2019 у справі №522/1029/18, від 13.11.2019 у справі №759/13986/17-ц, від 08.12.2022 у справі №352/1690/16-ц.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц викладено такі висновки: «якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див., зокрема, пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
Як зазначено вище, задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).
Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити.
Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову".
Подібні висновки викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та постановах Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 910/6567/20, від 22.11.2022 у справі № 911/2609/21.
Вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.
У справі, яка розглядається, мета позивача спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги визнати незаконним і скасувати розпорядження Білгород-Дністровської райдержадміністрації № 622/2004 від 11.05.2004, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ОД№001982, скасувати державну реєстрацію права власності.
З огляду на викладене, обґрунтованою є вимога позивача про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 5120886400:01:002:0357 у ОСОБА_5 , громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Селянського (фермерського) господарства «Єрмак».
Втім, з огляду на заяву відповідача про застосування строків позовної давності, суд зважає і на таке.
Можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу позовною давністю (стаття 256 ЦК України).
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, що передбачено ст. 256 ЦК України.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу, що передбачено статтею 260 ЦК України.
Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно вказує, що на віндикаційні позови поширюється загальна позовна давність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 серпня 2018 року у справі №362/44/17, провадження №14-183цс18; постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №907/50/16, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 461/3244/20 від 27 грудня 2023 року).
У постанові від 27 січня 2021 року у справі №186/599/17 (провадження №61-159св19) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред`явлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього.
І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), постанові Верховного Суду від 08 січня 2025 року в справі № 143/41/22 (провадження № 61-8389св23).
Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Судом з Акту про перенесення в натуру меж земельної ділянки від 14.05.2004 року встановлено, що вказані дії погоджені з іншими особами, зокрема, головою ФГ «Єрмак» - Єрмоленком М.Ф., що підтверджується його підписом.
Більше того, згідно копії договору оренди землі від 15.09.2004 ОСОБА_5 передала СФГ «Єрмак» ( ОСОБА_6 ) в оренду земельну ділянку загальною площею 5,00 га у тому числі рілля.
Земельна ділянка, площею 5,0003 га з кадастровим номером 5120886400:01:002:0358, на підставі договору оренди, ОСОБА_1 надана у користування СФГ «ЄРМАК», що встановлено з Державного реєстру речових прав від 26.05.2023.
Вказане, на переконання суду, свідчить про те, що позивач, звертаючись до суду через 20 років після видання оскаржуваного розпорядження, жодним чином не обґрунтував поважності пропуску строку позовної давності та не довів того, що про існування оскаржуваного розпорядження, передачу у приватну власність земельної ділянки із земель раніше наданих у постійне користування фермерському господарству йому не було відомо.
Враховуючи викладене, на підставі повно та всебічно досліджених доказів, надавши оцінку їх належності, допустимості, достатності, об`єктивності, та у їх логічному взаємозв`язку, виходячи із норм права, що врегульовують дані правовідносини, встановивши, що стороною відповідача у справі заявлено про сплив позовної давності, позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, стороною позивача не доведено наявності поважних причин її пропущення, суд доходить переконання, що позовна заява Селянського (фермерського) господарства «Єрмак» до ОСОБА_1 про скасування розпорядження, визнання недійним державного акту на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації та витребування майна з чужого незаконного володіння - не підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат
Згідно ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
За умовами ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 116, 141 ЗК України, ст.ст. 76-81, 89, 95, 263-265, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову Селянського (фермерського) господарства «Єрмак» до ОСОБА_1 про скасування розпорядження, визнання недійним державного акту на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Селянське (фермерське) господарство «Єрмак», код ЄДРПОУ: 22497024, адреса: Одеська область, Білгород-Дністровський район, село Розкішне, вулиця Виноградна, 5.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_7 , РНОКПП: НОМЕР_8 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Білгород-Дністровська районна державна адміністрація, адреса: м. Білгород-Дністровський, вул. Грецька, 24, ЄДРПОУ 04056813.
Повний текст судового рішення складено 12 листопада 2026 року.
Суддя
Судове рішення № 141444664, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області було прийнято 12.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 495/9792/24. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: