Єдиний державний реєстр судових рішень ЄУНСС: 453/1604/26
НП: 2/453/1126/26
РІШЕННЯ
іменем України
12 листопада 2026 року місто Сколе
Сколівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Микитина В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Корнути Т.Б.,
сторони та інші учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ;
відповідач - Відділ освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області;
третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці;
третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Сколівська міська рада Стрийського району Львівської області;
третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Сколівська опорна гімназія № 1 імені Стефанії Вітрук Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області;
зміст позовних вимог - про визнання незаконним та скасування акта розслідування нещасного випадку за формою Н-1/П у певній частині, та зобов`язання до вчинення дій;
розглянувши дану цивільну справу у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення суду, що по вул. Д. Галицького, 8, у м. Сколе Стрийського району Львівської області, за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та інших її учасників, за участі представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Ламзи Д.В. та представниці відповідача Відділу освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області - адвокатки Вук У.І., -
в с т а н о в и в:
Стислий виклад позицій сторін у справі.
Позивачка ОСОБА_1 , у порядку представництва, котре здійснює адвокат Ламза Д.В., сформувавши документ в системі «Електронний суд», 17.08.2026 року подала у Сколівський районний суд Львівської області позовну заяву, що була зареєстрована в діловодстві за вх. № 6806, в якій просить ухвалити рішення: 1) про визнання незаконним та скасування акта за формою Н-1/П, складеного за результатами розслідування нещасного випадку, що стався з нею 28.05.2026 року, у частині зроблених висновків щодо визначення основною причиною нещасного випадку «психофізіологічної - особистої необережності потерпілої», щодо віднесення її до осіб, які допустили порушення вимог законодавства з охорони та гігієни праці, та щодо зазначення про порушення нею вимог ст. 14 Закону України «Про охорону праці»; 2) про зобов`язання суб`єкта, уповноваженого відповідно до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 року № 337, організувати проведення повторного розслідування нещасного випадку, який стався 28.05.2026 року з нею, з дотриманням установленої законодавством процедури, належним формуванням складу комісії, забезпеченням участі потерпілої та повним дослідженням усіх обставин і доказів. Усі судові витрати, пов`язані з розглядом вищевказаної позовної заяви, позивачка ОСОБА_1 при ухваленні рішення просить стягнути на її користь з відповідача Відділу освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на підставі строкового трудового договору обіймала посаду директорки Сколівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 2 імені Стефанії Вітрук Сколівської міської ради (з 01.07.2026 року - Сколівська опорна гімназія № 1 імені Стефанії Вітрук Сколівської міської ради), а її роботодавцем був відповідач. 28.05.2026 року приблизно о 11:20 год., пересуваючись під час виконання посадових обов`язків сходами закладу освіти з другого поверху на перший, вона втратила рівновагу та впала, отримавши травму, наслідки котрої з 01.06.2026 року зумовили безперервну тимчасову непрацездатність, стаціонарне лікування та оперативне втручання з приводу виявленої 08.06.2026 року гематоми лівої сідничної ділянки розміром 46?123?126 мм. Комісія, утворена наказом відповідача від 04.06.2026 року № 90-о, визнала нещасний випадок пов`язаним з виробництвом, із чим позивачка погоджується, однак без доказового підґрунтя визначила основною причиною події її «особисту необережність» (код 36), а в пункті 8 акта за формою Н-1/П від 11.06.2026 року зазначила її особою, яка «була не уважна, не подбала про особисту безпеку, порушила ст. 14 Закону України «Про охорону праці»». На думку позивачки, комісія не встановила жодної конкретної дії чи бездіяльності потерпілої, яка б становила необережність (поспіху, руху у заборонений спосіб, користування телефоном, ігнорування попереджувальних знаків, порушення конкретної інструкції), не визначила порушеної норми та причинного зв`язку між її порушенням і падінням, тобто фактично застосувала до потерпілої не передбачену законом презумпцію вини за схемою «впала, отже була необережною». Огляд місця події проведено лише 08.06.2026 року, без дослідження стану покриття сходинок, його ковзкості, вологості чи забруднення, хоча сама позивачка визнає, що частину таких перевірок через пізнє повідомлення про подію було об`єктивно неможливо провести. Позивачка зазначає, що до 08.06.2026 року комісія не зверталася до неї з письмовим запрошенням до співпраці, 08.06.2026 року представники комісії прибули до лікарні у м. Сколе, коли вона вже перебувала на обстеженні у м. Львові, а письмові пояснення вона змогла надати лише 11.06.2026 року, тобто в день складення акта, що ставить під сумнів реальне врахування комісією її пояснень; про нещасний випадок вона телефоном повідомила головного спеціаліста відділу освіти 31.05.2026 року. Позивачка вказує на суперечності щодо персонального складу комісії, стверджуючи, що представниця профспілкової організації ОСОБА_9, підпис якої міститься в акті, за наявними в неї відомостями була делегована до складу комісії лише 12.06.2026 року, у зв`язку з чим ставить питання про перевірку фактичного часу підписання акта; на однобічність розслідування, оскільки комісія досліджувала переважно документацію очолюваного нею закладу (лист відповідача від 10.06.2026 року № 231), натомість не оцінила виконання власних обов`язків роботодавцем, передбачених ст. 13 Закону України «Про охорону праці», хоча сам акт фіксує, що відомості про вступний і первинний інструктажі потерпілої «не збереглися», а декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці закладом не розроблялася; на неповноту дослідження медичних наслідків травми; на несвоєчасне вручення їй акта, який, попри її заяву від 26.06.2026 року № 99, було направлено поштою лише із супровідним листом від 30.06.2026 року за вих. № 276 та отримано нею 15.07.2026 року. До звернення до суду позивачка зверталася до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, однак ефективного поновлення своїх прав не отримала. Посилаючись на постанови Верховного Суду від 18.01.2023 року за єдиним унікальним номером судової справи 932/578/22, від 01.09.2022 року за єдиним унікальним номером судової справи 310/936/20, від 05.10.2022 року за єдиним унікальним номером судової справи 712/13019/21, від 04.09.2024 року за єдиним унікальним номером судової справи 185/11088/21, а також на постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року за єдиним унікальним номером судової справи 805/1930/18-а та від 12.12.2018 року за єдиним унікальним номером судової справи 2а-2555/11/2670, позивачка обґрунтовує цивільну юрисдикцію спору та можливість судового контролю висновку про особисту необережність потерпілої, наголошуючи, що не просить суд самостійно встановлювати причину нещасного випадку, а ефективним способом захисту вважає усунення незаконних висновків і проведення повторного розслідування комісією в іншому складі, - підсумовує адвокат Ламза Д.В. зміст позовної заяви, поданої у порядку представництва ОСОБА_1 ..
Відповідач Відділ освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області, у порядку представництва, котре здійснює адвокатка Вук У.І., сформувавши 08.09.2026 року документ в системі «Електронний суд», у запропоновані судом строк та порядку подав відзив на позовну заяву, що був зареєстрований в діловодстві за вх. № 7433, за змістом якого заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Відповідач вказував, що предметом судової перевірки є законність та обґрунтованість конкретних висновків комісії, тому саме позивачка повинна довести обставини, які свідчать про їх незаконність, а сам по собі факт падіння на сходах не доводить ані технічної несправності сходів, ані порушення з боку відповідача, ані причинного зв`язку між таким порушенням і травмою; комісію утворено наказом від 04.06.2026 року № 90-о, зміни до її складу внесено наказом від 10.06.2026 року № 93-о, тобто до складення акта, а позивачка не довела, як зміна складу вплинула на висновки комісії; 08.06.2026 року комісія оглянула місце події, склала протокол з ескізом і не встановила технічних дефектів чи пошкоджень сходів, несправності поручня чи неналежного освітлення, тоді як позивачка не назвала конкретної несправності, яка існувала саме 28.05.2026 року; позивачці надано запрошення до співпраці, 11.06.2026 року вона надала письмові пояснення, які долучено до матеріалів і враховано, і жодного небезпечного фактора в них не назвала; комісія дослідила пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і лист КНП «Сколівська центральна лікарня» Сколівської міської ради від 05.06.2026 року № 01-14/677, а медичні документи підтверджують характер травми, але не встановлюють причини падіння; для спростування висновку про особисту необережність позивачка повинна була вказати й довести конкретну іншу причину нещасного випадку, чого не зробила; за листом Сколівської опорної гімназії № 1 імені Стефанії Вітрук від 03.09.2026 року № 355, 28.05.2026 року у закладі перебували 16 педагогічних, 3 технічні працівники та 120 учнів, з яких 71 навчався на другому поверсі, однак інших падінь чи травмувань на цій сходовій клітці не зафіксовано ні того дня, ні раніше, ні згодом. Відповідач наголошував, що посадова інструкція директора закладу, затверджена 01.03.2021 року, покладала на позивачку обов`язки створювати безпечні умови для учасників освітнього процесу (пункт 2.4.), контролювати технічний стан будівлі та приміщень з метою запобігання травматизму (пункт 2.5.), забезпечувати виконання вимог Закону України «Про охорону праці» (пункт 3.1.), піклуватися про особисту безпеку (пункт 3.3.), а також встановлювала її відповідальність за неналежне виконання обов`язків (пункт 5.1.) і за життя та здоров`я учасників освітнього процесу (пункт 5.3.), однак доказів того, що до 28.05.2026 року вона повідомляла відповідача про небезпечний стан сходів, немає, тому висновок про порушення нею ст. 14 Закону України «Про охорону праці» узгоджується з її посадовими обов`язками; за пунктом 3.6. інструкції позивачка мала негайно (за можливості) повідомити про травму, натомість відповідач дізнався про неї лише 01.06.2026 року з екстреного повідомлення лікарні, що об`єктивно позбавило його можливості оглянути місце події одразу після її настання. Робота комісії, за доводами відповідача, мала колегіальний характер, окремих думок членів комісії немає, а визначені профілактичні заходи не свідчать про встановлення технічної несправності сходів. Вимогу про повторне розслідування відповідач вважає безпідставною, оскільки, з огляду на пункт 54 Порядку № 337, сама по собі незгода потерпілої з висновками комісії не є підставою для повторного розслідування, а саму вимогу сформульовано без конкретизації суб`єкта, на якого має бути покладено відповідний обов`язок, і без визначення юридичної підстави такого обов`язку. Попередній (орієнтовний) розрахунок витрат відповідача на професійну правничу допомогу становить 20 000 грн. 00 коп., - підсумовує адвокатка Вук У.І. зміст поданого Відділом освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради відзиву на позовну заяву.
Позивачка ОСОБА_1 , у порядку представництва, котре здійснює адвокат Ламза Д.В., сформувавши 09.09.2026 року документ в системі «Електронний суд», подала відповідь на відзив, що була зареєстрована в діловодстві за вх. № 7474, за змістом якої вказувала, що відзив подано з пропуском встановленого судом строку, та просила надати оцінку дотриманню відповідачем процесуального строку, застосувати наслідки, передбачені статтями 126, 178 ЦПК України, і не приймати поданих з порушенням строку доказів. По суті спору позивачка наголошувала, що відповідач, стверджуючи, що вона не довела іншої причини падіння, неправильно розподіляє тягар доказування і фактично встановлює презумпцію вини потерпілої, адже з`ясування обставин і причин нещасного випадку пункт 33 Порядку № 337 покладає саме на комісію, а відсутність доказів технічного дефекту не є доказом необережності людини; що відомості про відсутність інших падінь є лише статистикою, зібраною більш ніж через три місяці після події, і не встановлюють причини її падіння; що огляд місця події, проведений через одинадцять днів, не підтверджує стану сходів на момент події; що Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці за результатами перевірки встановило недостатньо коректне визначення причин нещасного випадку, невідображення організаційної причини, відсутність запрошення до співпраці та підпису потерпілої в протоколах засідань комісії, а тому твердження про несуттєвість цих недоліків є внутрішньо суперечливим; що, посилаючись на посадову інструкцію, відповідач намагається вже в суді обґрунтувати первинний акт іншою конструкцією причин, якої акт не містив; що підпису в графі про ознайомлення з посадовою інструкцією від 01.03.2021 року позивачка не виконувала, а тому до дослідження оригіналу та, за потреби, проведення почеркознавчої експертизи використання цього документа є передчасним; що пункт 2.5. інструкції не може бути порушеним за відсутності, за твердженням самого відповідача, будь-яких дефектів сходів, а пункт 3.6., який стосується повідомлення про травму, з огляду на причинно-наслідковий зв`язок не може бути причиною падіння, при цьому про подію вона повідомила 31.05.2026 року; що роботодавцем позивачки був відповідач, на якого ст. 13 Закону України «Про охорону праці» покладає системні обов`язки з охорони праці, а в самому акті зафіксовано незбереження відомостей про її вступний і первинний інструктажі; що сам факт надання нею пояснень 11.06.2026 року, тобто в день складення акта, не підтверджує її реальної участі у розслідуванні; що посилання на номери наказів про утворення комісії та зміну її складу не відповідають на питання про фактичну участь конкретних членів у роботі комісії; що відсутність окремих думок не доводить законності висновків. Щодо заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу позивачка просила перевірити їх співмірність і залишила за собою право заявити клопотання про їх зменшення, - підсумовує адвокат Ламза Д.В. зміст поданої відповіді на відзив.
Відповідач Відділ освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області, у порядку представництва, котре здійснює адвокатка Вук У.І., сформувавши 18.09.2026 року документ в системі «Електронний суд», у запропоновані судом строк та порядку подав заперечення на відповідь на відзив, що були зареєстровані в діловодстві за вх. № 7760, за змістом яких не погодився з наведеними позивачкою. поясненнями, міркуваннями та аргументами. Відповідач зазначав, що ухвала про відкриття провадження надійшла до його електронного кабінету 24.08.2026 року, а тому п`ятнадцятиденний строк тривав з 25.08.2026 року до 08.09.2026 року включно, і відзив подано в останній день строку; що вказівка на відсутність доказів технічної несправності сходів, неналежного освітлення чи інших зовнішніх факторів є формою заперечення проти позову, а не перекладенням тягаря доказування; що для висновку про особисту необережність не є необхідним встановлення таких конкретних дій, як біг, стрибки чи користування телефоном, а комісія визначила особисту необережність позивачки «як одну з причин нещасного випадку», встановивши належний технічний та експлуатаційний стан сходів і відсутність сторонніх предметів чи інших небезпечних факторів; що проведення огляду 08.06.2026 року не позбавляє його доказового значення, а доказів того, що до огляду стан сходів змінювався, позивачка не надала; що у листі від 27.08.2026 року № ЗХ/3.1/12205-26 Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці зазначило, що розслідування проведено відповідно до Порядку № 337, а виявлені недоліки суттєво не впливають на його об`єктивність та висновки, не вбачило підстав для повторного розслідування і вказало на порушення позивачкою вимог посадової інструкції, що кореспондується зі ст. 14 Закону України «Про охорону праці»; що на виконання цього листа відповідач видав наказ від 01.09.2026 року № 155-о «Про внесення змін до акта розслідування нещасного випадку за формою Н-1/П», чим врахував зауваження органу державного нагляду, - підсумовує адвокат Вук У.І. зміст поданих заперечень на відповідь на відзив.
Третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, у порядку представництва, котре здійснює Харлампович А.А. , сформувавши 08.09.2026 року документ в системі «Електронний суд», у запропоновані судом строк та порядку подала пояснення щодо позову, що були зареєстровані в діловодстві за вх. № 7408, за змістом яких повідомила, що 03.06.2026 року отримала повідомлення про нещасний випадок і листом від 03.06.2026 року № ЗХ/3.1/8295-26 вимагала від відповідача провести його розслідування комісією за участі представника Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області; що матеріали розслідування надійшли до неї 26.06.2026 року з листом відповідача від 22.06.2026 року № 252; що 28.07.2026 року надійшла заява позивачки від 17.07.2026 року про перевірку об`єктивності та повноти розслідування, видачу припису за формою Н-9 та призначення повторного розслідування. За результатами перевірки, проведеної відповідно до пункту 55 Порядку № 337, третя особа 1, за її поясненнями, встановила, що «комісією підприємства в акті Н-1 недостатньо коректно встановлено причини настання цього нещасного випадку (зазначено як основну причину «особиста необережність потерпілої» та зроблено висновок про порушення потерпілою ст. 14 Закону України «Про охорону праці»)», не відображено організаційної причини та не в повному обсязі визначено заходи щодо запобігання подібним випадкам, оскільки не враховано посадової інструкції директора; у наданих їй матеріалах відсутні запрошення до співпраці потерпілої (пункт 35 Порядку № 337) та підпис потерпілої у протоколах засідань комісії (форма додатка 4 до Порядку № 337). Водночас, третя особа 1 вважає, що виявлені недоліки в оформленні акта і матеріалів розслідування «суттєво не впливають на об`єктивність та висновки розслідування», а тому листом від 26.08.2026 року № ЗХ/3.1/885-ЗВ-26 повідомила позивачку про відсутність підстав для проведення повторного розслідування комісією в іншому складі чи спеціального розслідування, зазначивши, що відповідне рішення «може бути прийняте при надходженні відповідної ухвали суду», а листом від 27.08.2026 року № ЗХ/3.1/12205-26, з посиланням на пункт 36 Порядку № 337, зобов`язала відповідача наказом роботодавця внести до акта зміни: доповнити пункт 4 положеннями посадової інструкції директора, визначити основною причиною нещасного випадку організаційну - невиконання посадових обов`язків (код 25.1) з порушенням пунктів 2.4., 2.5., 3.1., 3.3., 3.6., 5.1., 5.3. посадової інструкції, залишивши особисту необережність (код 36) супутньою причиною, викласти пункт 8 акта в новій редакції та доповнити пункт 9 новим заходом. Третя особа звертає також увагу на те, що в листках непрацездатності позивачки зазначено відмітку «не пов`язаний» щодо зв`язку медичного випадку з професійною діяльністю, наводить положення пункту 57 Порядку № 337, за яким, якщо Держпраці не прийнято рішення про проведення спеціального розслідування, результати роботи комісії, утвореної роботодавцем, оскаржуються потерпілим лише в судовому порядку, та просить ухвалити законне й обґрунтоване рішення, - підсумовує представник Харлампович А.А. зміст поданих Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці письмових пояснень.
Позивачка ОСОБА_1 , у порядку представництва, котре здійснює адвокат Ламза Д.В., сформувавши 09.09.2026 року документ в системі «Електронний суд», подала письмові пояснення щодо пояснень третьої особи, що були зареєстровані в діловодстві за вх. № 7478, за змістом яких вказувала, що пояснення Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці не спростовують, а у значній частині підтверджують підстави позову: орган державного нагляду самостійно визнав недостатньо коректним визначення причин нещасного випадку, невідображення організаційної причини, неповноту профілактичних заходів, відсутність запрошення до співпраці та підпису потерпілої в протоколах, а запропонувавши іншу конструкцію причин, фактично підтвердив, що станом на сьогодні єдиного, послідовного та безспірного висновку про причини події немає. Позивачка не погоджується лише з висновком третьої особи 1 про несуттєвість цих недоліків, оскільки причина нещасного випадку є не технічним реквізитом документа, а одним із головних результатів розслідування, і просить надати цьому висновку самостійну оцінку; запропонована третьою особою нова причина також, на її переконання, не може вважатися встановленою без доказів невиконання конкретного обов`язку та його причинного зв`язку з падінням, тим більше що належність їй підпису на посадовій інструкції позивачка заперечує.
Позивачка ОСОБА_1 , у порядку представництва, котре здійснює адвокат Ламза Д.В., сформувавши 21.09.2026 року документ в системі «Електронний суд», подала додаткові письмові пояснення щодо наказу відповідача від 01.09.2026 року № 155-о, листа Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та заперечень відповідача, за змістом яких зазначала, що отримала ці документи лише 18.09.2026 року; що наказом № 155-о, виданим майже через три місяці після затвердження акта, уже після звернення до суду та після припинення трудових відносин з нею, змінено саму основну причину нещасного випадку, «особисту необережність» переведено у супутню причину, пункт 8 акта викладено в новій редакції з переліком нібито порушених нею пунктів посадової інструкції, доповнено профілактичні заходи, а матеріали розслідування - запрошенням до співпраці, тобто змінено саме ті елементи акта, які пункт 36 Порядку № 337 відмежовує від недоліків оформлення, що за своєю суттю є формуванням нових висновків без нового розслідування, без засідання комісії та без участі потерпілої; що нова редакція внутрішньо суперечлива, оскільки відповідач одночасно стверджує про відсутність будь-яких технічних недоліків сходів і ставить їй у вину неналежний контроль технічного стану будівлі (пункт 2.5 інструкції), а пункти 3.6. та 5.5. інструкції стосуються повідомлення про травму, тобто поведінки після події, і не можуть бути причиною падіння; що долучення запрошення до співпраці лише після того, як його відсутність виявив орган державного нагляду, не доводить своєчасного залучення потерпілої до розслідування; що наказом № 155-о її права не відновлено, адже особисту необережність з переліку причин не виключено, а до неї додано нову негативну оцінку - невиконання посадових обов`язків, тому інтерес у судовому захисті зберігся. Позивачка просила долучити та дослідити лист від 27.08.2026 року і наказ № 155-о, надати оцінку тому, чи могли такі зміни бути внесені як усунення недоліків оформлення, врахувати її заперечення щодо належності їй підпису на посадовій інструкції та задовольнити позов у повному обсязі, - підсумовує адвокат Ламза Д.В. зміст поданих додаткових письмових пояснень.
Позивачка ОСОБА_1 , у порядку представництва, котре здійснює адвокат Ламза Д.В., сформувавши 03.11.2026 року документ в системі «Електронний суд», подала додаткові письмові пояснення в яким зазначає: щодо належного відповідача та його обов`язків у спірних правовідносинах. Позивачка обіймала посаду директора Сколівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 імені Стефанії Вітрук на підставі трудових правовідносин, оформлених уповноваженим органом управління освітою. Саме Відділ освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради видав наказ від 04.06.2026 року №90-о про утворення комісії з розслідування нещасного випадку, який стався з позивачкою 28.05.2026 року. Відділ освіти організував проведення розслідування, визначив склад комісії. Таким чином, саме відповідач є суб`єктом, організаційні та розпорядчі дії якого безпосередньо пов`язані з виникненням спірних правовідносин; щодо суперечностей у датах оформлення запрошення до співпраці. Одним із ключових питань, які потребують судової оцінки, є достовірність документа під назвою «Запрошення до співпраці», оформленого від імені комісії з розслідування нещасного випадку. Під час судового засідання 22.09.2026 представниця відповідача стверджувала, що позивачка була належним чином повідомлена про участь у розслідуванні, а запрошення від 08.06.2026 року було підписане потерпілою особисто. Позивачка категорично заперечує факт особистого підписання зазначеного документа 08.06.2026 року. У цей день ОСОБА_1 перебувала в процесі отримання невідкладної медичної допомоги та подальшого оперативного лікування. Зокрема, 08.06.2026 постраждала проходила обстеження в місті Львові, де було виявлено велику підшкірну гематому лівої сідничної ділянки розміром 46 х 123 х 126 мм. Відповідно до медичних документів КНП «1 територіальне медичне об`єднання м. Львова» комп`ютерну томографію проведено 08.06.2026 року о 17:51. Того ж дня позивачці проведено оперативне втручання з приводу виявленої гематоми. Наведені обставини мають істотне значення для перевірки твердження відповідача щодо часу, місця та способу підписання запрошення; Щодо електронного (переписки) листування з головою комісії ОСОБА_5 .. Належність повідомлення потерпілої має оцінюватися не лише за формальним існуванням запрошення, але й за фактичними обставинами його направлення та отримання. З наданих позивачкою матеріалів листування у месенджері WhatsApp вбачається, що 08.06.2026 о 16:38 голова комісії ОСОБА_5 направила позивачці фотографію запрошення до співпраці. Позивачка повідомляє, що цього дня зазначене повідомлення не прочитала у зв`язку з перебуванням на лікуванні, проходженням обстежень та оперативним втручанням. За її поясненнями, приблизно між 11:30 та 12:30 08.06.2026 року ОСОБА_5 телефонувала їй і повідомила про своє перебування у Сколівській лікарні. Під час розмови позивачка пояснила, що відчуває сильний біль і прямує до Львова для проведення комп`ютерної томографії. Отже, голові комісії було відомо про стан здоров`я потерпілої та об`єктивні труднощі її особистої участі в роботі комісії; Щодо істотних хронологічних суперечностей у протоколі №1 від 05.06.2026 року Особливої уваги потребує протокол №1 засідання комісії від 05.06.2026 року. За інформацією позивачки, у пункті 5 зазначеного протоколу міститься твердження про направлення їй 08.06.2026 року офіційного запрошення до співпраці через месенджер WhatsApp. Якщо зазначений зміст підтвердиться під час дослідження оригіналу протоколу, виникає очевидна хронологічна суперечність. Протокол, датований 05.06.2026 року, не міг у момент свого складання достовірно фіксувати як уже здійснену подію направлення повідомлення 08.06.2026. Така невідповідність потребує з`ясування часу фактичного складання протоколу, його підписання, можливого внесення подальших змін та порядку їх документального оформлення; щодо фактичного отримання пояснень позивачки 11.06.2026 року, важливим є також питання про те, коли саме комісія фактично отримала пояснення потерпілої. Позивачка зазначає, що 11.06.2026 року члени комісії прибули до лікувального закладу в місті Львові, де вона перебувала після оперативного втручання. Відповідне відвідування було попередньо узгоджене шляхом електронного листування. З наданих повідомлень вбачається, що 10.06.2026 року позивачка погодилася прийняти членів комісії наступного дня після 13:00, після завершення медичних процедур та оглядів лікарів. Голова комісії повідомила, що члени комісії прибудуть 11.06.2026 року орієнтовно між 13:00 год. та 14:00 год.. Позивачка надала інформацію про місцезнаходження лікувального закладу, відділення та палату. Фотографії письмових пояснень, надані позивачкою, містять часові позначки 11.06.2026 року о 14:45 год.. Таким чином, наявні матеріали підтверджують необхідність перевірки часу фактичного отримання пояснень потерпілої та їх подальшого розгляду комісією.
Інших (додаткових) заяв по суті справи від її сторін та інших учасників до Сколівського районного суду Львівської області не надходило.
Заяви, клопотання сторін та інших учасників справи.
У позовній заяві позивачка ОСОБА_1 заявила клопотання про витребування в порядку ст. 84 ЦПК України доказів у відповідача та у профспілкової організації, про виклик і допит як свідків членів комісії з розслідування нещасного випадку та ОСОБА_6 , про витребування й дослідження в судовому засіданні оригіналів акта за формою Н-1/П і матеріалів розслідування, про надання їй можливості подати пояснення щодо нових доказів відповідача, а також про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Ламза Д.В. подав заяву про відвід судді Ясінського Ю.Є., визначеного головуючим у справі автоматизованим розподілом, а 25.08.2026 року - заяву, зареєстровану в діловодстві за вх. № 7030, про виправлення описки в ухвалі про відкриття провадження у справі в частині зазначення року постановлення ухвали про відвід.
Відповідач Відділ освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради, у порядку представництва, котре здійснює адвокатка Вук У.І., на виконання ухвали суду в частині витребування доказів 31.08.2026 року подав матеріали розслідування нещасного випадку, документи про направлення позивачці акта розслідування та акт прийому готовності закладу освіти до 2025/2026 навчального року, зазначивши, що значна частина витребуваних документів міститься в матеріалах розслідування.
07.09.2026 року представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Ламза Д.В. подав заяву, зареєстровану в діловодстві за вх. № 7368, про його участь у судовому засіданні, призначеному на 22.09.2026 року о 10:30 год., у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У відповіді на відзив від 09.09.2026 року позивачка ОСОБА_1 у порядку представництва, котре здійснює адвокат Ламза Д.В., заявила клопотання про застосування до відповідача наслідків пропуску строку на подання відзиву, про витребування оригіналів документів та про виклик і допит членів комісії як свідків, а також повідомила про намір у разі потреби заявити окремим клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи. Такого окремого клопотання до суду не надходило.
11.09.2026 року позивачка ОСОБА_1 , у порядку представництва, котре здійснює адвокат Ламза Д.В., подала клопотання про долучення до матеріалів справи описів вкладення у цінні листи та розрахункових документів АТ «Укрпошта», що підтверджують направлення копій відповіді на відзив з додатками третім особам засобами поштового зв`язку.
Відповідач Відділ освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області у порядку представництва, котре здійснює адвокатка Вук У.І., сформувавши документ в системі «Електронний суд», подала в Сколівський районний суд Львівської області заяву, що надійшла та була зареєстрована в діловодстві 15.09.2026 року за вх. № 7601, про надання можливості зазначеній представниці взяти участь у судовому засіданні у цій справі, котре призначено на 22.09.2026 року о 10:30 год., у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У запереченнях від 18.09.2026 року, відповідач просив долучити до матеріалів справи лист Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 27.08.2026 року № ЗХ/3.1/12205-26 і наказ від 01.09.2026 року № 155-о, а у додаткових письмових поясненнях від 21.09.2026 року позивачка ОСОБА_1 просила ці ж документи долучити та дослідити в судовому засіданні.
24.09.2026 року позивачка ОСОБА_1 , у порядку представництва, котре здійснює адвокат Ламза Д.В., подала клопотання про надання копії технічного запису судового засідання від 22.09.2026 року.
Позивачка ОСОБА_1 у порядку представництва, котре здійснює адвокат Ламза Д.В., сформувавши документ в системі «Електронний суд», подала в Сколівський районний суд Львівської області заяву, що надійшла та була зареєстрована в діловодстві 27.10.2026 року за вх. № 8983, про надання можливості зазначеному представнику взяти участь у судовому засіданні у цій справі, котре призначено на 09.11.2026 року о 10:30 год., у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Відповідач Відділ освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області у порядку представництва, котре здійснює адвокатка Вук У.І., сформувавши документ в системі «Електронний суд», подала в Сколівський районний суд Львівської області заяву, що надійшла та була зареєстрована в діловодстві 02.11.2026 року за вх. № 9162, про надання можливості зазначеній представниці взяти участь у судовому засіданні у цій справі, котре призначено на 09.11.2026 року о 10:30 год., у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Будь-яких інших заяв та/чи клопотань від сторін та інших учасників цієї справи, котрі б залишалися не вирішеними у визначеному чинним ЦПК України порядку, до Сколівського районного суду Львівської області не надходило.
Вчинені судом процесуальні дії у справі та постановлені ухвали.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Ясінський Ю.Є.) від 19.08.2026 року заяву представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Ламзи Д.В. про відвід судді задоволено, а справу передано для вирішення питання про її передачу іншому судді в порядку, встановленому ст. 33 ЦПК України.
Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Микитина В.Я. від 21.08.2026 року, з-поміж іншого, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та інших учасників справи, з огляду на те, що справа виникає з трудових відносин (пункт 2 ч. 4 ст. 19, частини 1, 3 ст. 274 ЦПК України). Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Сколівську опорну гімназію № 1 імені Стефанії Вітрук Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області. Клопотання позивачки ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено частково та витребувано у відповідача, зокрема, наказ від 04.06.2026 року № 90-о, усі накази та інші документи про зміну персонального складу комісії, усі протоколи засідань комісії, документи про голосування її членів і про дату отримання комісією пояснень потерпілої, пояснення свідків, медичні документи, документи щодо огляду місця події та перевірки технічного стану сходів, документи про проведення з позивачкою вступного, первинного, повторного та інших інструктажів з охорони праці, про оцінку професійних ризиків на її робочому місці, акти перевірки та обстеження будівлі і сходових маршів за період, що передував 28.05.2026 року, документи щодо направлення та вручення позивачці акта, а також листи Державної служби України з питань праці і Пенсійного фонду України від 03.06.2026 року; у витребуванні доказів у невизначеної юридичної особи (профспілкової організації) відмовлено. У цій же ухвалі суд зазначив, що питання про належність та ефективність обраного позивачкою способу захисту в частині вимоги про зобов`язання «уповноваженого відповідно до Порядку № 337 суб`єкта» організувати повторне розслідування підлягає вирішенню при ухваленні рішення по суті, та роз`яснив позивачці ОСОБА_1 її право уточнити позовні вимоги в частині зазначення особи, до якої звернено цю вимогу. Судове засідання у справі щодо її розгляду по суті призначено на 22.09.2026 року о 10:30 год.. Ухвалу доставлено до електронних кабінетів відповідача, позивачки, її представника та третіх осіб 24.08.2026 року.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Микитин В.Я.) від 25.08.2026 року в задоволенні заяви представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Ламзи Д.В. про виправлення описки в ухвалі від 21.08.2026 року відмовлено.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Микитин В.Я.) від 07.09.2026 року заяву представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Ламзи Д.В. про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та надано можливість взяти участь у судовому засіданні, призначеному на 22.09.2026 року о 10:30 год., у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення ВКЗ Дп «Центр судових сервісів» із застосуванням електронного підпису.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Микитин В.Я.) від 16.09.2026 року заяву представниці відповідача Відділу освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області - адвокатки Вук У.І. про її участь у судовому засіданні у цій справі у режимі відеоконференції, задоволено. Надано можливість адвокатці Вук У.І. взяти участь у судовому засіданні з розгляду цієї справи по суті, призначеному на 22.09.2026 року о 10:30 год., у режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення ВКЗ ДП «Центр судових сервісів» із застосуванням електронного підпису.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Микитин В.Я.), без окремого письмового оформлення, із занесенням до протоколу судового засідання, від 22.09.2026 року до матеріалів справи долучено подані позивачкою 11.09.2026 року документи про направлення відповіді на відзив третім особам, а також подані відповідачем разом із запереченнями лист Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 27.08.2026 року № ЗХ/3.1/12205-26 і наказ від 01.09.2026 року № 155-о, про долучення яких просила і позивачка в додаткових письмових поясненнях.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Микитин В.Я.), без окремого письмового оформлення, із занесенням до протоколу судового засідання, від 22.09.2026 року у задоволенні клопотань позивачки ОСОБА_1 про виклик і допит як свідків членів комісії з розслідування нещасного випадку та ОСОБА_6 , про витребування оригіналів посадової інструкції директора, наказів, протоколів засідань комісії, протоколу огляду місця події та інших документів відмовлено.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Микитин В.Я.), без окремого письмового оформлення, із занесенням до протоколу судового засідання, від 22.09.2026 року у судовому розгляді цієї справи оголошено перерву до 09.11.2026 року о 10:30 год..
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Микитин В.Я.) від 02.11.2026 року заяву представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Ламзи Д.В. про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та надано можливість взяти участь у судовому засіданні, призначеному на 09.11.2026 року о 10:30 год., у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення ВКЗ ДП «Центр судових сервісів» із застосуванням електронного підпису.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Микитин В.Я.) від 03.11.2026 року заяву представниці відповідача Відділу освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області - адвокатки Вук У.І. про її участь у судовому засіданні у цій справі у режимі відеоконференції, задоволено. Надано можливість адвокатці Вук У.І. взяти участь у судовому засіданні з розгляду цієї справи по суті, призначеному на 09.11.2026 року о 10:30 год., у режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення ВКЗ ДП «Центр судових сервісів» із застосуванням електронного підпису.
Сторони та інші учасники справи щоразу належно та завчасно повідомлялись судом про місце, дату та час призначених судових засідань щодо розгляду справи по суті, про що у справі наявні відповідні підтвердження.
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Ламза Д.В., беручи участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції, позовні вимоги своєї довірительки підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив, письмових поясненнях та додаткових письмових поясненнях, наголошуючи, що висновок комісії про особисту необережність потерпілої не ґрунтується на жодному встановленому факті, а зміни, внесені до акта наказом від 01.09.2026 року № 155-о, не усувають, а підтверджують необґрунтованість первинних висновків.
Представниця відповідача Відділу освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради - адвокатка Вук У.І., беручи участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції, у судових засіданнях проти задоволення позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив, наголошуючи, що комісія за відсутності технічних дефектів сходів обґрунтовано визначила особисту необережність потерпілої як одну з причин нещасного випадку, а зауваження органу державного нагляду відповідачем враховано наказом від 01.09.2026 року № 155-о.
Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці,Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області та Сколівської опорної гімназії № 1 імені Стефанії Вітрук Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області, в судові засідання не з`являлись, про поважні причини своїх неявок суд не повідомляли.
Інші процесуальні дії у цій справі Сколівським районним судом Львівської області не вчинялись, а ухвали не постановлялись. Усі заяви та клопотання сторін та інших учасників цієї справи на відповідних етапах були вирішені судом у встановленому чинним ЦПК України порядку.
Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належну оцінку, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи судом при вирішенні спору щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Принцип рівності сторін, який є одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, передбачає, що кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою справу в умовах, які не ставлять її в суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (рішення Європейського Суду з прав людини від 27.10.1993 року у справі «Домбо Бегеєр Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), заява № 14448/88, § 33).
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У свою чергу, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказів регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.
Відповідно до частин 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Згідно з ч. 8 ст. 279 ЦПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав ОСОБА_1 за пред`явленими нею позовними вимогами, а також причетність до порушення таких її прав відповідача Відділу освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області, встановив наступне.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин із оцінкою відповідних доказів.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі строкового трудового договору з 01.07.2020 року по 30.06.2026 року обіймала посаду директора Сколівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 2 імені Стефанії Вітрук Сколівської міської ради (код у ЄДРПОУ 22391633), який рішенням Сколівської міської ради від 21.05.2026 року № 6773 з 01.07.2026 року перепрофільовано в гімназію та перейменовано у Сколівську опорну гімназію № 1 імені Стефанії Вітрук Сколівської міської ради. Відповідач є органом управління цього закладу освіти та роботодавцем позивачки, що учасниками справи не заперечується. Наказом відповідача від 25.06.2026 року № 78-к позивачку звільнено із займаної посади 30.06.2026 року на підставі пункту 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, проте спір щодо цього звільнення розглядався за єдиним унікальним номером судової справи 453/1343/26 і до предмета цієї справи не належить. Наведене підтверджується строковим трудовим договором, наказом про продовження строкової угоди, наказом про звільнення та рішенням Сколівської міської ради від 21.05.2026 року № 6773 (копії містяться у системі «Електронний суд»).
28.05.2026 року (четвер) приблизно о 11:20 год. позивачка, спускаючись сходовим маршем з другого поверху на перший у приміщенні закладу освіти за адресою: вул. М. Шашкевича, 2, м. Сколе, впала на сходовій клітці другого поверху. Факт падіння, його час, місце та те, що подія сталася під час виконання позивачкою трудових обов`язків, учасниками справи не заперечуються. Обставини розслідування цього нещасного випадку суд встановлює з матеріалів розслідування, поданих відповідачем, та інших доказів, які досліджує в хронологічній послідовності.
Згідно з повідомленням про нещасний випадок за формою додатка 2 до Порядку № 337, переданим відповідачем до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 02.06.2026 року о 17:55 год., факт травмування встановлено на підставі екстреного повідомлення КНП «Сколівська центральна лікарня» від 01.06.2026 року № 01-14/650, а обставини події на той час відповідачеві відомі не були (копії містяться у системі «Електронний суд»). У листах від 02.06.2026 року № 212 та від 03.06.2026 року № 214, № 215 відповідач повідомив органи Держпраці та Пенсійного фонду України про початок розслідування з 01.06.2026 року згідно з наказом від 01.06.2026 року № 88-о, проте цього наказу суду не надано (копії містяться у системі «Електронний суд»). Листом від 03.06.2026 року № ЗХ/3.1/8295-26 Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці доручило відповідачеві провести розслідування комісією підприємства з обов`язковим включенням до її складу представника Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (копії містяться у системі «Електронний суд»). Ці документи підтверджують, що офіційну інформацію про нещасний випадок відповідач отримав лише 01.06.2026 року.
Наказом відповідача від 04.06.2026 року № 90-о утворено комісію з розслідування нещасного випадку у складі: голова - ОСОБА_5, головний спеціаліст відділу освіти, відповідальна за стан охорони праці, члени - ОСОБА_7 (Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області), ОСОБА_8 (заступник директора закладу з навчально-виховної роботи), ОСОБА_6 (голова первинної профспілкової організації закладу) та ОСОБА_10 (юридичний відділ апарату Сколівської міської ради), і доручено їй протягом трьох діб провести розслідування, виявити та опитати свідків і осіб, які допустили порушення, отримати пояснення у потерпілої (копії містяться у системі «Електронний суд»).
Листом від 05.06.2026 року № 01-14/677, наданим на запит відповідача від 04.06.2026 року № 224, КНП «Сколівська центральна лікарня» Сколівської міської ради повідомило, що позивачка з 01.06.2026 року перебуває на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні, ступінь тяжкості травми - легкий, алкоголю в крові та сечі не виявлено (копії містяться у системі «Електронний суд»). Цей лист, як і медичні документи позивачки (копії містяться у системі «Електронний суд»), підтверджує факт і характер травми та відсутність сп`яніння, однак відомостей про механізм травмування чи причину падіння не містить, що визнають обидві сторони. Відмітка «не пов`язаний» у листках непрацездатності, на яку звертає увагу третя особа, стосується пов`язаності нещасного випадку з виробництвом, яка предметом спору не є, а тому належним доказом у цій справі не являється.
У пояснювальній записці від 05.06.2026 року заступник директора ОСОБА_2 , яка є єдиним очевидцем падіння, зазначила, що рухалася приблизно за півметра позаду позивачки, яка «десь на третій сходинці підсковзнулася і впала», після чого «з`їхала ще на кілька сходинок вниз», тоді як у протоколі її опитування від того ж дня, складеному головою комісії, записано, що позивачка «на третій сходинці втратила стійкість і впала» (копії містяться у системі «Електронний суд»). Ці пояснення є належними та допустимими доказами часу, місця та механізму події в описаних свідком межах, проте містять різні за конкретністю характеристики механізму падіння, причин яких комісія не з`ясовувала, так, - запитань про те, чи трималася потерпіла за поручень, у якому була взутті, чи поспішала, чи несла предмети, у якому стані була поверхня сходинок і чи проводилося незадовго до події їх прибирання, свідку не ставилося. Жодних відомостей про необережну чи неуважну поведінку потерпілої ці пояснення не містять.
Учитель історії ОСОБА_3 у пояснювальній записці та протоколі опитування від 05.06.2026 року зазначила, що є свідком наслідків, а не самого падіння, надавала потерпілій допомогу, а та була у свідомості, адекватно спілкувалася і від виклику бригади екстреної медичної допомоги відмовилася (копії містяться у системі «Електронний суд»). Ці пояснення узгоджуються з поясненнями ОСОБА_2 щодо часу, місця події та поведінки потерпілої після падіння, проте щодо його причин доказового значення не мають. Ще одну особу, яка, за даними пункту 4 акта, перебувала на сходовій клітці в момент падіння (представника навчального закладу зі Стрия), комісія не встановила й не опитала.
Протокол № 1 засідання комісії, датований 05.06.2026 року, складений за участю чотирьох членів комісії, графа про участь потерпілої чи уповноваженої нею особи в ньому не заповнена, а підпису потерпілої він не містить (копії містяться у системі «Електронний суд»). Цим протоколом розподілено функції між членами комісії та вирішено отримати пояснення потерпілої і свідків, водночас у його пункті 5 зафіксовано, що запрошення до співпраці надіслано потерпілій через месенджер WhatsApp «08.06.2026 року о 16 год. 38 хв.» і воно мало статус «доставлено та не прочитано», а засідання комісії призначено на 08.06.2026 року об 11:00 год.. Оскільки протокол, датований 05.06.2026 року, описує події 08.06.2026 року, суд не визнає його достовірним доказом хронології роботи комісії та того, що до 08.06.2026 року вона вживала заходів до залучення потерпілої.
Протоколом огляду місця нещасного випадку від 08.06.2026 року з ескізом зафіксовано, що сходовий марш складається з 13 однакових сходинок висотою 16 см і шириною проступу 30 см, праворуч розташоване міцно закріплене дерев`яне поруччя заввишки 0,90 м, пошкоджень не виявлено, освітлення достатнє, прохід вільний, небезпечних і шкідливих виробничих факторів не встановлено (копії містяться у системі «Електронний суд»). Цей доказ є допустимим і достатнім для встановлення відсутності на 08.06.2026 року конструктивних дефектів сходового маршу, пошкоджень поручня і недоліків освітлення, а проведення огляду через одинадцять днів після події значною мірою зумовлене пізнім надходженням до відповідача інформації про нещасний випадок. Водночас, стану поверхні сходинок (матеріалу та зношеності покриття, ковзкості, наявності вологи чи забруднення), режиму прибирання сходової клітки 28.05.2026 року та взуття потерпілої протокол не досліджує, фотознімків місця події немає, а питання про необхідність лабораторних досліджень чи вимірювань комісія не обговорювала, тому для встановлення стану сходів саме на момент падіння цей доказ не є ні належним, ні достатнім. Не підтверджуються жодним джерелом також зазначення протоколу про те, що «за свідченнями свідків» штучне освітлення на момент події було ввімкнене, і твердження пункту 3 акта про збереження місця події, хоча заклад продовжував працювати, а 29.05.2026 року в ньому проводилися заходи з нагоди свята Останнього дзвоника. Зазначення в протоколі дати події «28 червня 2026 року» є технічною помилкою.
Запрошенням до співпраці за формою додатка 3 до Порядку № 337 від 08.06.2026 року № 226 потерпілу повідомлено про засідання комісії 09.06.2026 року та роз`яснено її права, на ньому міститься підпис з розшифруванням « ОСОБА_1 » без дати його проставлення (копії містяться у системі «Електронний суд»). Протоколу засідання комісії 09.06.2026 року матеріали розслідування не містять, у матеріалах, надісланих до органу державного нагляду 22.06.2026 року, запрошення не було, а до матеріалів розслідування його долучено лише наказом від 01.09.2026 року № 155-о, доказів його вручення позивачці раніше дня надання нею пояснень відповідач не надав. Тому цей документ підтверджує лише ознайомлення з ним потерпілої у невстановлений час, але не її своєчасне залучення до розслідування.
Наказом відповідача від 10.06.2026 року № 93-о у зв`язку з терміновим виїздом за межі України ОСОБА_6 виведено зі складу комісії та введено до нього заступника голови профспілкового комітету закладу ОСОБА_9 на підставі витягу з протоколу засідання профспілкового комітету від 10.06.2026 року № 4, якого суду не надано (копії містяться у системі «Електронний суд»). Того ж дня, як стверджує позивачка і не заперечує відповідач, начальниця відділу освіти листом № 231 зверталася до виконувачки обов`язків директора закладу ОСОБА_8 , яка водночас була членом комісії, щодо забезпечення комісії документами закладу з охорони праці.
У пояснювальній записці від 11.06.2026 року позивачка ОСОБА_1 зазначила, що, рухаючись сходами з другого поверху на перший, впала, проте «точний механізм падіння пояснити не можу», свідомості не втрачала, того ж дня звернулася до лікаря-хірурга, 31.05.2026 року телефоном повідомила головного спеціаліста відділу освіти про падіння та погіршення стану здоров`я, з 01.06.2026 року перебуває на лікуванні, у тому числі стаціонарному, з проведенням оперативного втручання, а письмових звернень щодо надання пояснень до отримання повідомлення від комісії не отримувала (копії містяться у системі «Електронний суд»). Ця пояснювальна записка є належним і допустимим доказом того, що механізму падіння потерпіла пояснити не змогла, про небезпечний фактор комісії не повідомляла, але й власних необережних дій не визнавала. Перебування позивачки на лікарняному з 01.06.2026 року відповідач визнав у листі від 30.06.2026 року № 276.
Протоколом № 2 засідання комісії від 11.06.2026 року (у складі ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ) зафіксовано, що члени комісії, проаналізувавши пояснювальні записки свідків, лист лікарні від 05.06.2026 року № 01-14/677 та інші матеріали розслідування, встановили отримання позивачкою травми «внаслідок особистої необережності», одноголосно визнали нещасний випадок пов`язаним з виробництвом (підпункт 2 пункту 52 Порядку № 337), а без голосування вирішили, що позивачка «не подбала про особисту безпеку, чим порушила ст. 14 Закону України «Про охорону праці»» (копії містяться у системі «Електронний суд»). Пояснювальна записка потерпілої, отримана того ж дня, серед проаналізованих комісією джерел не згадується, підпису потерпілої протокол не містить, а зазначення в його пункті 2 про те, що члени комісії «мали зустріч з потерпілою», суперечить пункту 6.1. цього ж протоколу, за яким права потерпілій роз`яснено «в телефонному режимі», й іншими документами не підтверджується.
Акт за формою Н-1/П розслідування нещасного випадку складено 11.06.2026 року зазначеним складом комісії «за участю» потерпілої та того ж дня затверджено начальницею відділу освіти ОСОБА_11 (копії містяться у системі «Електронний суд»). У пункті 1 акта зазначено, що дані про вступний і первинний інструктажі з охорони праці та попередній медичний огляд потерпілої «не збереглися», останній повторний інструктаж проведено 20.10.2023 року, а навчання і перевірку знань з охорони праці - 01.09.2000 року. У пункті 3 акта зафіксовано, що декларації відповідності матеріально-технічної бази закладу вимогам законодавства з питань охорони праці не розроблено, а місце події на момент огляду «збережене». У пункті 4 акта викладено дві версії механізму події - що потерпіла «втратила рівновагу та впала» і що вона «підсковзнулася на третій сходинці верхнього маршу та впала». У пункті 5 акта видом події визначено «падіння потерпілої під час пересування» (код 02.1), причиною - «психофізіологічна: основна: особиста необережність потерпілого» (код 36) з посиланням на ст. 14 Закону України «Про охорону праці», шкідливий або небезпечний виробничий фактор - «відсутній». У пункті 7 акта комісія з посиланням на пояснення свідків і лист лікарні дійшла висновку про отримання травми «внаслідок особистої необережності» і зазначила, що члени комісії «мали зустріч з потерпілою». У пункті 8 акта позивачку визначено особою, яка допустила порушення вимог законодавства з охорони та гігієни праці, оскільки вона «була не уважна, не подбала про особисту безпеку, порушила ст. 14 Закону України «Про охорону праці»», а в пункті 9 - заходи щодо ознайомлення працівників з обставинами нещасного випадку, проведення позапланового інструктажу та посилення контролю за дотриманням дисципліни. Окремих думок членів комісії акт не містить. Акт і перелічені вище матеріали розслідування, складені за формами Порядку № 337, є належними та допустимими доказами того, які дії вчинила комісія, які обставини вона встановила і на яких джерелах ґрунтувала оспорювані висновки, а достовірність окремих викладених у них відомостей суд оцінив вище.
Листами від 22.06.2026 року № 251 та № 252 відповідач направив акт і матеріали розслідування до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, яке їх отримало 26.06.2026 року, а позивачці - поштою із супровідним листом від 30.06.2026 року № 276, і, за її твердженням, яке відповідач не спростував, акт вона отримала 15.07.2026 року (копії містяться у системі «Електронний суд»).
17.07.2026 року позивачка звернулася до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці із заявою про перевірку об`єктивності розслідування та призначення повторного розслідування (вх. № Д1063/ЗХ-26 від 28.07.2026 року) (копії містяться у системі «Електронний суд»). У листі до відповідача від 27.08.2026 року № ЗХ/3.1/12205-26 третя особа зазначила, що комісією «недостатньо коректно встановлено причини настання цього нещасного випадку (зазначено як основну причину «особиста необережність потерпілої» та зроблено висновок про порушення потерпілою ст. 14 Закону України «Про охорону праці»)», не відображено організаційної причини, не в повному обсязі визначено заходи щодо запобігання подібним випадкам, у матеріалах відсутні запрошення до співпраці та підписи потерпілої в протоколах, водночас розслідування проведено відповідно до Порядку № 337, «вірно встановлено особу, яка допустила порушення законодавства з охорони та гігієни праці (потерпіла порушила свою посадову інструкцію, якою, зокрема, передбачено і вимоги ст. 14 Закону України «Про охорону праці»)», а виявлені недоліки «суттєво не впливають на об`єктивність та висновки розслідування», і, пославшись на пункт 36 Порядку № 337, зобов`язала відповідача внести відповідні зміни до акта наказом роботодавця (копії містяться у системі «Електронний суд»). У листі до позивачки від 26.08.2026 року № ЗХ/3.1/885-ЗВ-26 третя особа 1 вказала, що основною причиною слід було визначити організаційну, обґрунтувавши це тим, що позивачка звернулася до закладу охорони здоров`я лише 01.06.2026 року та своєчасно не повідомила керівництво відділу освіти, послалася на пункти 2.4., 2.5., 3.1., 3.3., 3.6., 5.1., 5.5. посадової інструкції директора і відмовила в призначенні повторного чи спеціального розслідування, зазначивши, що таке рішення «може бути прийняте при надходженні відповідної ухвали суду» (копії містяться у системі «Електронний суд»). Ці листи суд враховує як офіційну оцінку органу державного нагляду щодо встановлених ним недоліків розслідування, проте висновок третьої особи 1 про несуттєвість цих недоліків не має для суду заздалегідь встановленої сили (ч. 2 ст. 89 ЦПК України).
17.08.2026 року позивачка звернулася до суду з цим позовом, тобто в межах тримісячного строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України, навіть якщо обчислювати його від дня затвердження акта (11.06.2026 року), а на пропуск строку звернення до суду відповідач не посилався.
Наказом відповідача від 01.09.2026 року № 155-о на виконання листа третьої особи від 27.08.2026 року внесено зміни до акта, так, - пункт 4 доповнено витягами з посадової інструкції директора, у пункті 5 основною причиною визначено організаційну - «невиконання посадових обов`язків (код події 25.1)» з порушенням пунктів 2.4., 2.5., 3.1., 3.3., 3.6., 5.1., 5.3. посадової інструкції, а причину «психофізіологічну особисту необережність (код події 36)» вирішено «залишити як супутню», пункт 8 викладено в редакції, за якою позивачка «неналежно виконала вимоги пунктів 2.4., 2.5., 3.1., 3.3., 3.6., 5.1., 5.3.» інструкції (з цитуванням пункту 5.5. замість 5.3.), пункт 9 доповнено заходом щодо неухильного виконання директорами закладів освіти своїх посадових обов`язків, а матеріали розслідування - копією запрошення до співпраці (копії містяться у системі «Електронний суд»). Пункту 7 акта наказ не змінив, а даних про те, що перед його виданням скликалося засідання комісії, проводилися додаткові дослідження чи заслуховувалася потерпіла, матеріали справи не містять. Цей наказ існував на дату подання відзиву (08.09.2026 року), проте поданий відповідачем лише 18.09.2026 року разом із запереченнями без обґрунтування неможливості його своєчасного подання (частини 3, 8 ст. 83 ЦПК України). Разом з тим, він визначає чинний зміст оспорюваного акта, а позивачка сама просила його дослідити й висловила щодо нього свою позицію, тому з метою забезпечення рівності сторін і повноти з`ясування обставин справи, суд приймає цей доказ до розгляду, а додаткові письмові пояснення позивачки від 21.09.2026 року, подані у відповідь на нього, - до уваги (ч. 5 ст. 174 ЦПК України).
Посадова інструкція директора закладу, затверджена начальником відділу освіти 01.03.2021 року, передбачає обов`язки директора створювати безпечні, нешкідливі та належні умови для навчання і праці учасників освітнього процесу (пункт 2.4.), контролювати технічний стан будівлі та приміщень з метою запобігання травматизму (пункт 2.5.), забезпечувати виконання вимог Закону України «Про охорону праці» та інших нормативно-правових актів з безпеки (пункт 3.1.), піклуватися про особисту безпеку і здоров`я, а також про безпеку і здоров`я оточуючих людей (пункт 3.3.), у разі отримання травми негайно (за можливості) повідомити про це керівництво відділу освіти (пункт 3.6.), а пункти 5.1., 5.3. та 5.5. її розділу «Відповідальність» визначають підстави відповідальності директора (копії містяться у системі «Електронний суд»). Ця інструкція є належним доказом змісту посадових обов`язків директора закладу. Позивачка заперечує належність їй підпису в графі про ознайомлення з інструкцією, проте клопотання про призначення почеркознавчої експертизи не заявила, а з огляду на висновки, наведені нижче, це питання на результат вирішення спору не впливає, тому суд його не вирішує.
Листом Сколівської опорної гімназії № 1 імені Стефанії Вітрук від 03.09.2026 року № 355 повідомлено, що 28.05.2026 року освітній процес здійснювався в очному форматі, у закладі перебували 16 педагогічних, 3 технічні працівники та 120 учнів, з яких 71 навчався на другому поверсі, а інших випадків падіння чи травмування на цій сходовій клітці не зафіксовано (копії містяться у системі «Електронний суд»). Цей лист складений після виникнення спору підпорядкованим відповідачеві закладом і не входив до матеріалів розслідування, тому суд оцінює його як непрямий доказ, який може свідчити про відсутність системної технічної несправності сходового маршу, але не доводить ні стану поверхні сходинок у момент падіння, ні неуважності позивачки. Актом прийому готовності закладу освіти до 2025/2026 навчального року, складеним комісією, до якої входила, зокрема, ОСОБА_5 , зафіксовано задовільну якість поточного ремонту приміщень (копії містяться у системі «Електронний суд»). Оскільки цей акт складений задовго до події, має загальний характер і стану покриття сходових маршів не описує, для встановлення обставин 28.05.2026 року він не є належним доказом.
Витребуваних ухвалою суду від 21.08.2026 року документів про проведення з позивачкою інструктажів з охорони праці, про оцінку професійних ризиків на її робочому місці, а також актів перевірки та обстеження будівлі і сходових маршів за період, що передував 28.05.2026 року, відповідач суду не надав і про причини неможливості їх подання, як того вимагає ст. 84 ЦПК України, не повідомив. Цю обставину в поєднанні з фіксацією в самому акті того, що дані про вступний і первинний інструктажі потерпілої «не збереглися», суд враховує при оцінці повноти розслідування (статті 12, 81 ЦПК України).
Отже, досліджені докази достовірно підтверджують факт падіння позивачки на сходовій клітці другого поверху закладу освіти під час виконання трудових обов`язків та відсутність на 08.06.2026 року конструктивних дефектів сходового маршу, поручня і недоліків освітлення, однак жоден із них, ані окремо, ані в сукупності, не містить відомостей про такі дії чи бездіяльність позивачки, які б становили необережність або порушення нею вимог законодавства про охорону праці і перебували б у причинному зв`язку з її падінням.
Релевантні норми і джерела права, застосовані судом при ухваленні рішення.
До спірних правовідносин, котрі виникли між сторонами у сфері охорони праці під час дії трудового договору, підлягають застосуванню норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), Закону України «Про охорону праці», Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 року № 337 (зі змінами; надалі - Порядок № 337), а також релевантні правові висновки Верховного Суду.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з ч. 4 ст. 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ч. 1 ст. 55 Конституції України).
Частинами 1, 2 ст. 153 КЗпП України передбачено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно з ст. 171 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Згідно з ст. 14 Закону України «Про охорону праці», працівник зобов`язаний: дбати про особисту безпеку і здоров`я, а також про безпеку і здоров`я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Статтею 22 Закону України «Про охорону праці» встановлено, що роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України. За підсумками розслідування роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов`язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов`язковим для роботодавця і може бути оскаржене в судовому порядку.
Відповідно до пункту 13 Порядку № 337 до складу комісії з розслідування нещасного випадку входять керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій з охорони праці (голова комісії), представник робочого органу Фонду, представник первинної організації профспілки, інші представники підприємства (установи, організації); до складу комісії не може входити безпосередній керівник потерпілого.
Пунктом 33 Порядку № 337 визначено, що комісія (спеціальна комісія) зобов`язана, зокрема: провести засідання комісії, на якому розглянути інформацію про нещасний випадок, розподілити функції між членами комісії, провести зустріч з потерпілим (членами його сім`ї чи уповноваженою ними особою) та скласти протоколи засідання комісії згідно з додатком 4; обстежити місце, де стався нещасний випадок, та скласти відповідний протокол згідно з додатком 5, розробити ескіз місця, де стався нещасний випадок, згідно з додатком 6 і провести фотографування місця настання нещасного випадку (у разі потреби та можливості); одержати письмові пояснення від роботодавця та його представників, посадових осіб, працівників підприємства, потерпілого (якщо це можливо) згідно з додатком 7, опитати осіб - свідків нещасного випадку та осіб, причетних до нього, згідно з додатком 8; вивчити наявні на підприємстві документи та матеріали стосовно нещасного випадку; визначити вид події, що призвела до нещасного випадку, причини нещасного випадку та обладнання, експлуатація якого призвела до його настання, відповідно до Класифікатора видів подій, причин, обладнання, устатковання, машин, механізмів, транспортних засобів, що призвели до настання нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, згідно з додатком 9; визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці; визначити необхідність проведення лабораторних досліджень, випробувань, технічних розрахунків, експертизи тощо для встановлення причин настання нещасного випадку; з`ясувати обставини та причини настання нещасного випадку; визначити, пов`язаний чи не пов`язаний нещасний випадок з виробництвом; установити осіб, які допустили порушення вимог нормативно-правових актів з охорони праці; розробити план заходів щодо запобігання подібним нещасним випадкам; скласти акти за формою Н-1; розглянути та підписати примірники актів за формою Н-1, а у разі незгоди члена комісії із змістом розділів 5, 6, 8, 9 такого акта - обов`язково підписати ці акти з відміткою про наявність окремої думки, яка викладається членом комісії письмово і додається до акта.
Згідно з пунктом 34 Порядку № 337, рішення щодо визнання нещасного випадку пов`язаним чи не пов`язаним з виробництвом приймається комісією шляхом голосування простою більшістю голосів.
Пунктом 35 Порядку № 337 передбачено повідомлення потерпілого (членів його сім`ї чи уповноваженої ними особи) про утворення комісії та організацію розслідування шляхом направлення Запрошення до співпраці за формою згідно з додатком 3 до Порядку, яке підписує голова комісії. Затверджена форма цього Запрошення передбачає зазначення дати, часу та місця засідання комісії і роз`яснення потерпілому права ознайомлюватися з матеріалами розслідування, одержувати від голови комісії інформацію про хід проведення розслідування, додавати до матеріалів розслідування документи, що стосуються нещасного випадку, висловлювати свої пропозиції.
Відповідно до пункту 36 Порядку № 337, як його зміст відтворено й у листі третьої особи 1 від 27.08.2026 року № ЗХ/3.1/12205-26, наказом роботодавця усуваються виявлені в затвердженому акті за формою Н-1 недоліки в оформленні, що не впливають на об`єктивність розслідування, причини настання нещасного випадку та висновки комісії.
Згідно з підпунктом 2 пункту 52 Порядку № 337 нещасний випадок визнається пов`язаним з виробництвом, зокрема, у разі перебування потерпілого на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці під час виконання трудових (посадових) обов`язків чи завдань роботодавця з моменту прибуття на підприємство до відбуття з нього.
За змістом пунктів 54, 55 Порядку № 337, контроль за своєчасністю та об`єктивністю проведення розслідування нещасних випадків, підготовкою матеріалів розслідування, веденням їх обліку, вжиттям заходів до усунення причин їх настання здійснюють Держпраці та робочі органи Фонду відповідно до компетенції; посадова особа Держпраці або її територіального органу має право перевіряти об`єктивність розслідування нещасного випадку комісією підприємства, якість оформлених матеріалів та їх відповідність вимогам Порядку. Зазначені органи та особи у разі виявлення порушень вимог Порядку № 337 та/або у зв`язку з надходженням від потерпілого (члена його сім`ї чи уповноваженої ними особи) обґрунтованого звернення разом з підтвердними документами щодо незгоди з висновками комісії стосовно обставин та причин нещасного випадку вживають відповідно до компетенції заходів для проведення повторного розслідування нещасного випадку, затвердження чи перегляду затвердженого акта за формою Н-1.
Відповідно до пункту 57 Порядку № 337, рішення комісії (спеціальної комісії), зміст акта за формою Н-1 можуть бути оскаржені в судовому порядку потерпілим, членами його сім`ї або уповноваженою ними особою, територіальним органом Пенсійного фонду України, а також іншими органами, установами, підприємствами та організаціями, представники яких брали участь у розслідуванні. Якщо Держпраці не прийнято рішення про проведення спеціального розслідування, результати роботи комісії, утвореної роботодавцем, оскаржуються потерпілим лише у судовому порядку.
Згідно з пунктом 58 Порядку № 337, протягом трьох років з дати отримання акта за формою Н-1 потерпілий, член його сім`ї чи уповноважена ними особа або органи, установи та організації, представники яких брали участь у розслідуванні, мають право звернутися до роботодавця, Держпраці або її територіального органу щодо призначення повторного розслідування у зв`язку з незгодою з обставинами та причинами настання нещасного випадку та/або з висновком комісії, які викладені в акті за формою Н-1. За наявності документів, що можуть суттєво вплинути на висновки комісії, роботодавцем, Держпраці або її територіальним органом (або юридичною особою, яка утворювала комісію, та її органом управління) вживаються заходи до призначення повторного розслідування. Повторне розслідування нещасного випадку проводиться комісією в іншому складі (із заміною всіх членів комісії).
Класифікатором видів подій, причин, обладнання, устатковання, машин, механізмів, транспортних засобів, що призвели до настання нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії (додаток 9 до Порядку № 337; надалі - Класифікатор), визначено, зокрема: вид події «падіння потерпілого: під час пересування» (код 02.1); серед організаційних причин - «порушення трудової і виробничої дисципліни, у тому числі: невиконання посадових обов`язків» (код 25.1) та «невиконання вимог інструкцій з охорони праці» (код 25.2); серед психофізіологічних причин - низьку нервово-психічну стійкість (код 30), незадовільні фізичні дані або стан здоров`я (код 31), незадовільний психологічний клімат у колективі (код 32), помилкові дії внаслідок втоми працівника через надмірну важкість і напруженість роботи (код 33), монотонність праці (код 34), невідповідність психофізіологічних чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі (код 35), а також «особиста необережність потерпілого (у разі відсутності технічних і організаційних причин, впливу шкідливих або небезпечних виробничих факторів, порушень вимог законодавчих і нормативно-правових актів та інструкцій тощо)» (код 36).
Частиною 3 ст. 49 ЦПК України передбачено, що у справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. За ч. 1 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача у справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.05.2024 року за єдиним унікальним номером судової справи 227/2301/21 (номер провадження: 14-37цс24), відступивши від протилежного висновку Касаційного цивільного суду, виснувала, що суд не наділений повноваженнями визнавати нещасний випадок пов`язаним з виробництвом, а може лише перевіряти правильність установлення такого факту уповноваженими на те органами; скасування акта розслідування має своїм наслідком проведення комісією повторного розслідування (пункт 11.3 постанови), а зобов`язання роботодавця організувати повторне розслідування за відсутності такої позовної вимоги є виходом за межі позовних вимог (пункт 10.10 постанови).
У постанові Верховного Суду від 04.09.2024 року за єдиним унікальним номером судової справи 185/11088/21 (номер провадження: 61-5970св24) зазначено, що до виключної компетенції комісії належать повноваження з визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом, і такий факт не може бути визнаний у судовому порядку; рішення комісії та відповідний акт можуть бути оскаржені до суду, і в цьому разі суд має встановити наявність або відсутність порушень при їх складанні, у тому числі перевірити обґрунтованість висновку комісії, і відповідно до цього ухвалити рішення. Погоджуючись зі скасуванням акта, Верховний Суд у цій справі виходив з того, що комісія «вказала неналежні з точки зору положень Порядку № 337 підстави» свого висновку, сформульованого як імовірний. Подібні за змістом висновки щодо меж судового контролю актів розслідування нещасних випадків викладено й у постанові Верховного Суду від 28.09.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 295/15005/24, у якій суд касаційної інстанції, з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові за єдиним унікальним номером судової справи 227/2301/21, виходив з того, що суд не підміняє комісію, але перевіряє дотримання нею Порядку № 337, повноту з`ясування обставин і причин нещасного випадку, оцінку доказів та обґрунтованість її висновків.
У постанові Верховного Суду від 06.10.2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 766/9872/20 (номер провадження: 61-9897св21) суд касаційної інстанції погодився з висновком про недійсність акта розслідування нещасного випадку, оскільки комісія не дослідила та не врахувала доказ, який мав суттєве значення для встановлення обставин події. Водночас у постанові від 16.04.2025 року за єдиним унікальним номером судової справи 405/6833/20 (провадження № 61-17297св24) Верховний Суд наголосив, що особа, яка оскаржує акт розслідування, повинна довести, які саме вимоги Порядку № 337 порушено під час розслідування та яким чином це вплинуло на його результати і її права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що застосування способу захисту має бути ефективним, тобто призводити до потрібних позивачеві наслідків, які можуть бути забезпечені у примусовому порядку (постанова від 19.01.2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 916/1415/19), а визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в позові (постанова від 17.04.2018 року за єдиним унікальним номером судової справи 523/9076/16-ц).
Узагальнена оцінка доводів та аргументів за результатами розгляду цієї справи.
Суд, дослідивши матеріали цієї справи в їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими в частині вимог про часткове скасування оспорюваного акта за формою Н-1/П, а в частині вимог про зобов`язання «уповноваженого відповідно до Порядку № 337 суб`єкта» організувати проведення повторного розслідування і про «забезпечення дослідження обставин під час повторного розслідування» задоволенню не підлягають, виходячи з нижченаведеного.
1. Щодо юрисдикції спору, його предмета та меж судового контролю. Спір щодо змісту акта розслідування нещасного випадку виник з трудових правовідносин і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства (ст. 19 ЦПК України), а судовий порядок оскарження рішень комісії прямо передбачений пунктом 57 Порядку № 337. Перевіряючи акт, суд не підміняє комісію і не встановлює замість неї причини нещасного випадку, однак перевіряє, чи дотримала комісія вимог Порядку № 337, чи ґрунтуються її висновки на встановлених у ході розслідування фактах і чи відповідають вони Класифікатору, за яким пункт 33 Порядку № 337 вимагає визначати причини нещасного випадку, а в разі необґрунтованості оспорюваного висновку скасовує акт або відповідну його частину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 року за єдиним унікальним номером судової справи 227/2301/21, Верховного Суду від 04.09.2024 року за єдиним унікальним номером судової справи 185/11088/21, від 28.09.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 295/15005/24). Висновку про пов`язаність нещасного випадку з виробництвом позивачка не оспорює.
2. Щодо наявності у позивачки права та інтересу, що підлягають судовому захисту. Оспорювані висновки офіційно фіксують протиправну, на думку комісії, поведінку позивачки в документі, який надсилається органам державного нагляду та Пенсійного фонду України і може враховуватися при вирішенні питань про відшкодування шкоди, розмір якого закон пов`язує, зокрема, з виною потерпілого (ч. 2 ст. 1193 ЦК України). Тому позивачка має законний інтерес у захисті від безпідставного висновку про власну вину незалежно від припинення її трудових відносин з відповідачем.
3. Щодо предмета судової перевірки з урахуванням наказу відповідача від 01.09.2026 року № 155-о. Наказом № 155-о оспорюваних позивачкою висновків з акта не вилучено, так, - особиста необережність потерпілої (код 36) залишилася в пункті 5 акта як супутня причина разом із посиланням на ст. 14 Закону України «Про охорону праці», висновок пункту 7 акта не змінено, а в пункті 8 акта позивачка і далі визначена особою, яка допустила порушення, зокрема пункт 3.3. посадової інструкції, який по суті відтворює обов`язок працівника за ст. 14 цього Закону. Від висновку про порушення позивачкою ст. 14 цього Закону відповідач не відмовився, отже, предмет спору не зник, а підстав для закриття провадження у справі (пункт 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) немає.
Суд перевіряє оспорюваний акт в чинній його редакції, а перевірці підлягає його зміст, а не текстуальна редакція чи місце в ієрархії причин. Наказ № 155-о відповідач подав лише 18.09.2026 року, коли строк для зміни предмета позову (ч. 3 ст. 49 ЦПК України) вже сплив, а позивачка в додаткових письмових поясненнях прямо заперечила обґрунтованість нових редакцій пунктів 5 і 8 акта. Одностороння зміна відповідачем формулювань оспорюваного акта під час розгляду справи не може позбавити позивачку судового захисту від тих самих за суттю висновків (ч. 1 ст. 5, ст. 12 ЦПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Визначену наказом № 155-о основну організаційну причину (код 25.1) позивачка не оспорювала, тому щодо її скасування суд не вирішує (ч. 1 ст. 13 ЦПК України), хоча наведені нижче висновки про внесення змін поза процедурою розслідування стосуються і цієї частини акта, а остаточне визначення причин нещасного випадку належить комісії, яка проводитиме повторне розслідування. Законність наказу № 155-о та листа третьої особи від 27.08.2026 року як окремих документів предметом спору не є.
4. Щодо висновку про особисту необережність потерпілої як причину нещасного випадку (пункти 5, 7 акта). Насамперед цей висновок не має фактичного підґрунтя. Комісія послалася на пояснення свідків і лист лікарні, проте жодне з цих джерел не містить відомостей про поведінку потерпілої, яку можна було б кваліфікувати як необережну, так, - лист лікарні стосується лише діагнозу, ступеня тяжкості травми та відсутності сп`яніння, ОСОБА_3 падіння не бачила, а ОСОБА_2 повідомила лише, що потерпіла «підсковзнулася» («втратила стійкість»), що саме по собі не свідчить про неуважність людини і може бути зумовлено різними чинниками, з`ясовувати які мала комісія. Пояснення потерпілої як джерело висновку комісія взагалі не згадала. Формулювання «була не уважна» не випливає з жодного доказу і є припущенням, зробленим лише з факту падіння.
Суд відхиляє довід відповідача про те, що необережність потерпілої обґрунтовано встановлено шляхом виключення технічних і зовнішніх факторів. Невиявлення однієї причини не доводить наявності іншої, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). До того ж і саме виключення інших причин комісія не провела, оскільки не дослідила стану поверхні сходинок, режиму прибирання та взуття потерпілої і не вирішила питання про інші дослідження чи вимірювання (пункт 33 Порядку № 337). Безпідставним є і довід про те, що позивачка не довела іншої причини падіння, адже встановлення причин нещасного випадку пункт 33 Порядку № 337 покладає на комісію, а фактичну основу негативного для позивачки висновку, на правильності якого наполягає відповідач, має довести саме він (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Позивачка ж свій обов`язок доказування виконала, вказавши, які вимоги Порядку № 337 порушено під час розслідування і як це вплинуло на оспорювані висновки (постанова Верховного Суду від 16.04.2025 року за єдиним унікальним номером судової справи 405/6833/20).
Крім того, за Класифікатором особиста необережність потерпілого (код 36) є залишковою причиною, яка може бути визначена лише «у разі відсутності технічних і організаційних причин, впливу шкідливих або небезпечних виробничих факторів, порушень вимог законодавчих і нормативно-правових актів та інструкцій тощо», а тому висновок про таку необережність і висновок про порушення потерпілим вимог законодавства чи про організаційну причину є взаємовиключними. Натомість у первісній редакції акта комісія одночасно визначила основною причиною особисту необережність і встановила порушення потерпілою ст. 14 Закону України «Про охорону праці», а в чинній редакції основною причиною визначено організаційну (код 25.1) при збереженні коду 36 як супутньої причини, тобто суперечність лише поглибилась. Цей висновок стосується внутрішньої узгодженості самого акта і не означає, що суд вважає встановленою визначену наказом № 155-о організаційну причину.
Висновок суду частково узгоджується з позицією третьої особи 1, яка визнала причини нещасного випадку встановленими «недостатньо коректно», вказавши саме на особисту необережність потерпілої та порушення нею ст. 14 Закону, а збереження відповідачем необережності як супутньої причини не спирається на жодні нові факти. За таких обставин висновок про особисту необережність потерпілої, викладений у пункті 5 (код 36) та в пункті 7 акта, є необґрунтованим й акт у відповідній частині підлягає скасуванню.
5. Щодо віднесення позивачки до осіб, які допустили порушення вимог законодавства з охорони та гігієни праці, і висновку про порушення нею ст. 14 Закону України «Про охорону праці» (пункти 5, 8 акта). За пунктом 33 Порядку № 337 та формою акта (додаток 11 до Порядку № 337) такий висновок передбачає встановлення конкретної дії чи бездіяльності особи, конкретної вимоги нормативно-правового акта чи інструкції, якій ця поведінка не відповідала, доказів такої поведінки та її причинного зв`язку з нещасним випадком. У первісній редакції пункту 8 акта лише відтворено загальний обов`язок працівника за ст. 14 Закону України «Про охорону праці» з оцінними словами «була не уважна, не подбала про особисту безпеку», без зазначення жодного діяння, тобто доказом вини потерпілої фактично визнано сам факт її травмування, що є неприпустимим. До того ж комісія не встановила й того, з якими конкретними вимогами охорони праці позивачка була ознайомлена, оскільки дані про її інструктажі «не збереглися», а витребуваних судом документів відповідач не надав.
Не усуває цих вад і редакція пункту 8 акта, викладена наказом № 155-о. Причини нещасного випадку та особи, які допустили порушення, є висновками комісії, щодо яких її член може викласти окрему думку (пункт 33 Порядку № 337), тоді як пункт 36 Порядку № 337, на який послалися третя особа 1 та відповідач, дозволяє наказом роботодавця усувати лише недоліки в оформленні акта, що не впливають на причини настання нещасного випадку та висновки комісії. Натомість наказом № 155-о одноосібно, без засідання комісії, без дослідження нових обставин і без участі потерпілої змінено саме основну причину нещасного випадку та зміст висновку про особу, яка допустила порушення, а тому нова редакція пункту 8 акта не є висновком комісії, сформованим у встановленій процедурі. Обов`язковість для роботодавця вимог органу державного нагляду (ст. 22 Закону України «Про охорону праці») цього не змінює, адже сама третя особа 1 кваліфікувала наведені зміни як усунення недоліків оформлення, а її висновок про те, що недоліки «суттєво не впливають» на висновки розслідування, суперечить визнанню нею некоректно встановленими саме причин нещасного випадку.
Не підтверджена нова редакція пункту 8 акта і по суті, так, - пункти 2.4. і 3.1. посадової інструкції визначають загальні обов`язки керівника, проте жодної небезпечної умови, яка спричинила падіння, не встановлено, пункт 2.5. (контроль технічного стану будівлі) передбачає наявність неналежного технічного стану, тоді як відповідач послідовно стверджує, що сходи були справні, пункт 3.3. відтворює ст. 14 Закону і не підкріплений жодним фактом, пункти 3.6. і 5.5. стосуються повідомлення про травму, тобто поведінки після події, яка не може бути її причиною, а пункти 5.1. і 5.3. визначають підстави відповідальності директора, а не обов`язки, які можна порушити. Єдині фактичні обставини, якими третя особа 1 обґрунтувала організаційну причину та правильність визначення особи, яка допустила порушення (пізнє звернення до лікаря та несвоєчасне повідомлення відділу освіти), стосуються періоду після падіння, а перша з них ще й суперечить пункту 4 акта, за яким у день падіння потерпіла звернулася до лікаря-хірурга. Підпис на посадовій інструкції, навіть якщо він належить позивачці, не доводить ні порушення нею конкретного обов`язку, ні причинного зв`язку такого порушення з падінням.
Отже, ні в первісній, ні в зміненій редакції, акт не містить вказівки на конкретне діяння позивачки, яке б порушувало вимоги законодавства з охорони праці і перебувало в причинному зв`язку з її падінням, а тому висновки про віднесення позивачки до осіб, які допустили порушення вимог законодавства з охорони та гігієни праці (пункт 8 акта), і про порушення нею ст. 14 Закону України «Про охорону праці» є необґрунтованими й акт у наведеній частині підлягає скасуванню.
6. Щодо дотримання процедури розслідування та істотності встановлених порушень. Неістотними, тобто такими, що на зміст висновків акта не вплинули, суд визнає технічну помилку в даті події в протоколі огляду, заміну члена комісії наказом № 93-о, проведення огляду лише 08.06.2026 року, ненадання наказу № 88-о, відсутність підпису потерпілої в протоколах як таку та несвоєчасне направлення їй акта (ст. 22 Закону України «Про охорону праці»), яке не перешкодило його оскарженню. Включення до складу комісії заступника директора закладу Гаврилів М.М. та призначення головою комісії посадової особи відділу освіти, відповідальної за охорону праці, пункту 13 Порядку № 337 не суперечить, хоча за таких обставин від комісії вимагалась особлива ретельність і неупередженість.
Істотними суд визнає такі порушення. По-перше, комісія не забезпечила реальної участі потерпілої в розслідуванні (пункти 33, 35 Порядку № 337), так, - перше запрошення до співпраці надіслано месенджером лише 08.06.2026 року, тобто після опитування свідків та огляду місця події, запрошення № 226 не має дати вручення, а призначене ним засідання документально не підтверджене, пояснення потерпілої отримано в день ухвалення рішення без їх оцінки, права роз`яснено телефоном, а «зустріч з потерпілою» нічим не підтверджена. Перебування потерпілої на лікуванні не звільняло комісію від обов`язку завчасно повідомити її або членів її сім`ї, а внаслідок цього вона була позбавлена можливості ще до висновку про її вину ознайомитися з поясненнями свідків, додати документи та запропонувати дослідити стан сходинок чи опитати інших присутніх осіб.
По-друге, розслідування проведено неповно (пункт 33 Порядку № 337), так, - не досліджено чинників ковзання, про яке повідомив очевидець, не опитано всіх присутніх осіб, не вирішено питання про інші дослідження чи вимірювання та не визначено відповідності умов праці вимогам законодавства, хоча сам акт фіксує відсутність даних про вступний і первинний інструктажі потерпілої, перевірку її знань з охорони праці лише в 2000 році та нерозроблення декларації відповідності матеріально-технічної бази закладу. По-третє, причини нещасного випадку визначено всупереч Класифікатору, що призвело до внутрішньо суперечливих висновків акта. По-четверте, суть висновків комісії змінено поза процедурою розслідування у порядку, передбаченому пунктом 36 Порядку № 337, лише для усунення недоліків оформлення.
Сукупність цих порушень безпосередньо призвела до того, що висновки про причину нещасного випадку та про особу, яка допустила порушення, зроблено без належного фактичного підґрунтя, а тому ці порушення є істотними і разом із встановленою необґрунтованістю висновків є підставою скасування акта у відповідній частині (постанови Верховного Суду від 04.09.2024 року за єдиним унікальним номером судової справи 185/11088/21, від 06.10.2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 766/9872/20).
7. Щодо інших доводів відповідача. Одностайність членів комісії та відсутність окремих думок доказів не замінюють, до того ж висновок про особу, яка допустила порушення, сформульовано без голосування. Несвоєчасне повідомлення про травму може пояснювати обмеженість доказової бази, але не дає комісії права усувати невизначеність механізму події висновком про вину потерпілої. Аргументи відзиву щодо посадової інструкції не можуть доповнювати мотивів первісного акта, в якому комісія на інструкцію не посилалася, а нову редакцію пункту 8 акта суд оцінив вище. Твердження третьої особи 1 про проведення розслідування відповідно до Порядку № 337 для суду обов`язковим не є (ч. 2 ст. 89 ЦПК України) і суперечить змісту її ж листів, а лист гімназії від 03.09.2026 року № 355 не може доповнювати доказову базу, на підставі якої комісія робила свої висновки.
8. Щодо доводів позивачки, які не знайшли підтвердження або не впливають на результат вирішення спору. Довід позивачки про пропуск відповідачем строку на подання відзиву спростовується карткою руху документа, так, - ухвалу про відкриття провадження доставлено до електронного кабінету відповідача 24.08.2026 року, п`ятнадцятиденний строк закінчився 08.09.2026 року (статті 123, 124 ЦПК України), і того ж дня відзив подано, тому підстав для застосування статей 126, 178 ЦПК України немає. Доводи про делегування ОСОБА_9 лише 12.06.2026 року та можливе пізніше підписання акта наказом № 93-о, протоколом огляду та протоколом № 2 не підтверджуються і на результат вирішення спору не впливають, а невідповідності в датуванні протоколу № 1 суд врахував при оцінці достовірності доказів. Доводи про неповноту дослідження медичних наслідків травми та залишення без відповіді заяви від 26.06.2026 року № 99 оспорюваних висновків не стосуються. Наведені позивачкою постанови Верховного Суду від 01.09.2022 року за єдиним унікальним номером судової справи 310/936/20 та від 05.10.2022 року за єдиним унікальним номером судової справи 712/13019/21 висновків суду не змінюють з огляду на наведену вище практику Великої Палати Верховного Суду.
9. Щодо вимоги про зобов`язання «уповноваженого відповідно до Порядку № 337 суб`єкта» організувати проведення повторного розслідування нещасного випадку. У цій вимозі позивачка не визначила особу, на яку просить покласти обов`язок, хоча пунктом 58 Порядку № 337 передбачено кілька суб`єктів, які вживають заходів до призначення повторного розслідування, - роботодавець, Держпраці або її територіальний орган, юридична особа, яка утворювала комісію, та її орган управління. Визначення особи, до якої звернено вимогу, є обов`язковим елементом позовної заяви (пункти 2, 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і розпорядчим правом позивача, тому суд не може самостійно обрати, кого із зазначених суб`єктів зобов`язати, без порушення засади диспозитивності (ч. 1 ст. 13 ЦПК України), а на треті особи, до яких матеріально-правової вимоги не заявлено, такий обов`язок покладено бути не може. Рішення про зобов`язання невизначеного суб`єкта було б невиконуваним, а отже, не забезпечувало б ефективного захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 916/1415/19). На цю ваду суддя звертав увагу в ухвалі від 21.08.2026 року, проте позивачка, інтереси якої представляє адвокат, вимоги не уточнила і клопотань у порядку ст. 51 ЦПК України не заявляла. З вимогою про повторне розслідування вона зверталася не до відповідача, а до органу державного нагляду, тож не вбачається, що вона мала на меті зобов`язати саме відповідача. Крім того, підставою для вжиття заходів до призначення повторного розслідування є саме скасування акта у частині цим рішенням, тобто порушення відповідачем її права на повторне розслідування на час ухвалення рішення не встановлено. За таких обставин у задоволенні цієї вимоги належить відмовити.
Така відмова не позбавляє позивачку ефективного захисту порушеного права. Скасування акта розслідування має своїм наслідком проведення комісією повторного розслідування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 року за єдиним унікальним номером судової справи 227/2301/21, пункт 11.3), а визнання цим рішенням необґрунтованими висновків акта щодо причини нещасного випадку та особи, яка допустила порушення, є документом, що суттєво впливає на висновки комісії в розумінні пункту 58 Порядку № 337, і підставою для вжиття суб`єктами, визначеними пунктами 54, 58 Порядку № 337, у межах їх компетенції заходів до призначення повторного розслідування комісією в іншому складі. Рішення суду є обов`язковим, зокрема, для відповідача та органу державного нагляду (ст. 18 ЦПК України), який сам зазначив, що рішення про повторне розслідування може бути прийняте за наявності відповідного судового рішення.
10. Щодо вимоги «забезпечити дослідження обставин під час повторного розслідування». Пункт 4 прохальної частини позовної заяви не є самостійною позовною вимогою, а конкретизацією вимоги про зобов`язання організувати повторне розслідування, оскільки не адресований жодній особі і спрямований на визначення судом змісту ще не призначеного розслідування. Визначення обсягу та напрямів розслідування, а також встановлення причин нещасного випадку належать до компетенції комісії (пункт 33 Порядку № 337), а такий спосіб захисту, законом не передбачений, означав би підміну судом комісії (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 року за єдиним унікальним номером судової справи 227/2301/21, Верховного Суду від 04.09.2024 року за єдиним унікальним номером судової справи 185/11088/21). Водночас обставини та недоліки первинного розслідування, встановлені в цьому рішенні, мають бути враховані учасниками повторного розслідування в межах їх компетенції.
12. Підсумок. Як неодноразово наголошував Європейський Суд з прав людини, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (рішення від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, § 58), проте суд має відповісти на ті доводи, які є специфічними, доречними та важливими для результату розгляду справи (рішення від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, § 23). Суд дав оцінку всім таким доводам сторін та третьої особи 1.
З урахуванням викладеного, суд переконаний, що висновки акта за формою Н-1/П від 11.06.2026 року (з урахуванням змін, внесених наказом відповідача від 01.09.2026 року № 155-о) про особисту необережність потерпілої як причину нещасного випадку (пункт 5, код 36, та пункт 7 акта), про віднесення позивачки до осіб, які допустили порушення вимог законодавства з охорони та гігієни праці (пункт 8 акта), та про порушення нею ст. 14 Закону України «Про охорону праці» не ґрунтуються на встановлених у ході розслідування фактах, суперечать Класифікатору та зроблені з істотним порушенням вимог пунктів 33, 35, 36 Порядку № 337, а тому акт у частині таких зроблених висновків підлягає визнанню незаконним та скасуванню. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити. Встановлення дійсної причини нещасного випадку та осіб, які допустили порушення вимог законодавства з охорони праці (якщо такі є), залишається прерогативою комісії, яка проводитиме повторне розслідування в порядку, визначеному пунктом 58 Порядку № 337.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Відповідно до ч. 1, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати позивачки ОСОБА_1 у виді сплаченого нею за пред`явлення позовної заяви судового збору у розмірі 1 331 грн. 20 коп. за немайнову позовну вимогу та похідної від неї про зобов`язання вчинити дії підтверджуються випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягають до стягнення на користь зазначеної позивачки з відповідача Відділ освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради, пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто у сумі 1 331 грн. 20 коп., так як відмовлено саме у задоволенні похідної від основної вимоги, натомість основна вимога підлягає задовленню.
Попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, як того вимагає пункт 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позивачка ОСОБА_1 у позовній заяві не навела, доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу до переходу до стадії переходу до ухвалення рішення не подала і заяви про їх подання після ухвалення рішення не робила, тому підстав для розподілу таких витрат немає (ч. 2 ст. 134, ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Відповідач Відділ освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради у відзиві навів попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн. 00 коп., однак доказів фактичного понесення таких витрат, їх обсягу та розміру (договору про надання правничої допомоги, акта наданих послуг, документів про оплату) до стадії переходу до ухвалення рішення не подав і заяви про їх подання протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду не зробив, у зв`язку з чим підстав для розподілу таких витрат немає (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Доказів понесення сторонами інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, її матеріали не містять.
Керуючись статтями 4-5, 10, 12-13, 18-19, 49, 76-81, 83-84, 89, 95, 133-134, 141, 174, 209-211, 247, 258-259, 263-265, 268, 273-275, 279 ЦПК України, суд, -
у х в а л и в:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області та Сколівської опорної гімназії № 1 імені Стефанії Вітрук Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області, про визнання незаконним та скасування акта розслідування нещасного випадку за формою Н-1/П у певній частині, та зобов`язання до вчинення дій, - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати акт за формою Н-1/П розслідування нещасного випадку, котрий стався 28 травня 2026 року о 11:20 год. з ОСОБА_1 , складений 11 червня 2026 року комісією, утвореною наказом Відділу освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області від 04 червня 2026 року № 90-о, та затверджений 11 червня 2026 року (з урахуванням змін, внесених наказом Відділу освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області від 01 вересня 2026 року № 155-о), у частині зроблених висновків про:
?визначення причиною нещасного випадку психофізіологічної причини - особистої необережності потерпілого (код 36) та отримання ОСОБА_1 травми внаслідок особистої необережності (пункти 5 та 7 акта);
?віднесення ОСОБА_1 до осіб, які допустили порушення вимог законодавства з охорони та гігієни праці (пункт 8 акта);
?порушення ОСОБА_1 вимог ст. 14 Закону України «Про охорону праці».
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути з Відділу освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області на користь ОСОБА_1 1 331 (одну тисячу триста тридцять одну) грн. 20 коп. понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору.
Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи.
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; електронний кабінет у ЄСІТС: наявний.
Відповідач: Відділ освіти, молоді та спорту Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області, код у ЄДРПОУ: 44008365; місцезнаходження: вул. А. Чайківського, 7, м. Сколе, Стрийський район, Львівська область, 82600; адреса електронної пошти: osvita_sotg@ukr.net; електронний кабінет у ЄСІТС: наявний.
Третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, код у ЄДРПОУ: 44778105; місцезнаходження: пл. А. Міцкевича, 8, м. Львів, 79005; адреса електронної пошти: lv@dsp.gov.ua; електронний кабінет у ЄСІТС: наявний.
Третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Сколівська міська рада Стрийського району Львівської області, код у ЄДРПОУ: 04056262; місцезнаходження: м-н Незалежності, 1, м. Сколе, Стрийський район, Львівська область, 82600; адреса електронної пошти: smiskrada@ukr.net; електронний кабінет у ЄСІТС: наявний.
Третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Сколівська опорна гімназія № 1 імені Стефанії Вітрук Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області, код у ЄДРПОУ: 22391633; місцезнаходження: вул. М. Шашкевича, 2, м. Сколе, Стрийський район, Львівська область, 82600; електронний кабінет у ЄСІТС: наявний.
Рішення суду у повному обсязі проголошено: 12 листопада 2026 року.
Суддя Володимир МИКИТИН
Судове рішення № 141434419, Сколівський районний суд Львівської області було прийнято 12.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 453/1604/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: