Єдиний державний реєстр судових рішень
Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2026 року № 520/23525/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 . Позивач просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 в розгляді рапорту громадянина США ОСОБА_1 від 12.06.2026 року щодо анулювання контракту про проходження ним військової служби від 21.01.2026 року; 2) визнати Контракт про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу , сержантського та старшинського складу, укладений 21.01.2026 року між Міністерством оборони України в особі військової частини НОМЕР_2 та громадянином США ОСОБА_1 21.01.2026 року недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є підстави для визнання Контракту про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу від 21.01.2026 року, укладеного між Міністерством Оборони України в особі військової частини НОМЕР_2 та ОСОБА_1 недійсним.
14 серпня 2026 року ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог, зазначивши, що ВЧ НОМЕР_2 не отримувала від позивача рапорту про анулювання контракту.
Крім того, відповідачем зазначено, що Контракт про проходження іноземцями військової служби є спеціальною письмовою угодою публічно-правового характеру, яка укладається між іноземцем і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби. Порядок укладення, проходження служби та припинення такого контракту регулюється спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням, затвердженим Указом Президента України від 10.06.2016 року № 248/2016.
Застосування до спірних правовідносин виключно загальних норм цивільного законодавства про недійсність правочинів без урахування спеціального законодавства про проходження військової служби є безпідставним.
Також відповідач вказує на те, що сам по собі довід представника позивача про відсутність у тексті наданої ним копії контракту окремого формулювання про випробувальний строк не свідчить про недійсність контракту. Випробувальний строк для іноземців встановлений безпосередньо законом та положенням, тобто діє незалежно від суб`єктивного трактування позивачем окремих положень контракту.
Отже, представник відповідача у своєму відзиві зазначив, що позовні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами, а обраний позивачем спосіб захисту не відповідає фактичним обставинам справи та положенням спеціального законодавства про проходження військової служби іноземцями.
Представник позивача надав відповідь на відзив, в якому просив суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , посилаючись на ті ж самі обстаивни, які викладені у позовній заяві.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянин США, що підтверджується паспортом типа НОМЕР_4 , має посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_5 із датою закінчення 13.02.2025 року.
21 січня 2026 року між Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_1 , рекрутом, братом медичним анестезистом відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії 3 медичної роти військової частини НОМЕР_2 , проживаючим за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина Сполучених Штатів Америки типа НОМЕР_4 , виданий 24.05.2022 року Державним Департаментом сполучених Штатів Америки, посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_5 , видана14.02.2024 року з іншого боку укладений Контракт про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу. Контракт укладений строком на 3 роки.
Позивач був прийнятий на військову службу добровільно, мав паспортний документ громадянина США, посвідку на тимчасове проживання в Україні, законно перебував на території України, був прийнятий на військову службу та проходив її у військовій частині НОМЕР_2 .
Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач добровільно вступив на військову службу, мав паспортний документ громадянина США та посвідку на тимчасове проживання в Україні, а також був прийнятий на військову службу до Військової частини НОМЕР_2 .
Представник позивача вважає, що вказаний контракт може бути розірвано з причин невірного його складання, а також порушення чинного законодавства щодо укладання та виконання цього договору, а саме: не надання англійськомовної версії цього контракту; відсутність пункту про встановлення обов`язкового випробувального терміну; не проходження позивачем базової військової підготовки та не проходження психологічного дослідження на поліграфі з метою встановлення психологічної готовності до війни та психологічних навантажень.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини четвертої статті 21-1 зазначеного Закону процедура прийому та професійно-психологічного відбору, форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки його припинення (розірвання), порядок присвоєння військових звань іноземцям та особам без громадянства, а також інші питання проходження військової служби визначаються відповідними положеннями про проходження військової служби іноземцями та особами без громадянства, якщо інше не передбачено законом.
Указом Президента України від 10.06.2016 №248/2016 затверджено Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства.
Пунктом 2 зазначеного Положення передбачено, що іноземці, які на законних підставах перебувають на території України, можуть бути прийняті на військову службу за контрактом до Збройних Сил України у добровільному порядку.
Контракт про проходження військової служби є письмовою угодою, що укладається між іноземцем і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
Отже, правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям іноземця на військову службу та проходженням ним такої служби, мають публічно-правовий характер і регулюються спеціальним законодавством.
Позивач просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо розгляду його рапорту від 12.06.2026 року про анулювання контракту.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим зазначене правило не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, з якими він пов`язує порушення своїх прав, зокрема факт звернення до суб`єкта владних повноважень, якщо саме з нерозглядом такого звернення пов`язується протиправна бездіяльність.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять копії рапорту ОСОБА_1 від 12.06.2026 року, доказів його реєстрації у Військовій частині НОМЕР_2 , доказів направлення засобами поштового зв`язку або вручення уповноваженій посадовій особі відповідача.
У свою чергу представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечив факт отримання від позивача зазначеного рапорту.
Інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт звернення позивача до відповідача з відповідним рапортом, суду не надано.
За таких обставин суд доходить висновку, що факт подання позивачем рапорту від 12.06.2026 року не знайшов свого підтвердження під час судового розгляду.
При цьому бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною за умови встановлення того, що такий суб`єкт був зобов`язаний вчинити певні дії, однак не вчинив їх у визначений законом строк.
Оскільки матеріалами справи не підтверджено факту звернення позивача до відповідача з відповідним рапортом, суд позбавлений можливості встановити виникнення у Військової частини НОМЕР_2 обов`язку розглянути таке звернення та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення.
Отже, за відсутності доказів виникнення у відповідача відповідного обов`язку відсутні правові підстави для визнання його бездіяльності протиправною.
Таким чином, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 задоволенню не підлягає.
Щодо позовної вимоги про визнання Контракту про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу, укладений 21.01.2026 року між Міністерством оборони України в особі військової частини НОМЕР_2 та громадянином США ОСОБА_1 21.01.2026 року недійсним, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 21.01.2026 року між Міністерством оборони України в особі командира Військової частини НОМЕР_2 та громадянином Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби строком на три роки.
Відповідно до статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» мовою нормативних актів, документації, діловодства, команд, навчання, виховних заходів, іншого статутного спілкування та службової діяльності у Збройних Силах України є державна мова.
При цьому у діяльності Збройних Сил України може застосовуватися англійська мова як мова міжнародного спілкування.
Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що використання української мови під час оформлення документації у Збройних Силах України є загальним правилом, тоді як застосування англійської мови допускається як мови міжнародного спілкування.
Водночас, ані Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», ані Положення, затверджене Указом Президента України №248/2016, не встановлюють обов`язку укладати контракт про проходження військової служби іноземцем одночасно українською та англійською мовами або обов`язково надавати іноземцю окремий англомовний примірник такого контракту.
Сам по собі факт того, що позивачу не було надано переклад контракту англійською мовою, не свідчить про порушення встановленої законом форми укладення контракту.
Разом з тим суд ураховує, що добровільність вступу іноземця на військову службу передбачає усвідомлене волевиявлення особи щодо прийняття відповідних зобов`язань.
Однак представником позивача не наведено належних доказів того, що під час укладення контракту позивач не розумів його змісту, був позбавлений можливості ознайомитися з його умовами, повідомляв про нерозуміння положень контракту або що його волевиявлення було сформоване під впливом обману, помилки чи примусу.
Не надано також доказів того, що позивач відмовлявся підписувати контракт до отримання його перекладу або що укладення контракту відбулося всупереч його волі.
За таких обставин суд доходить висновку, що саме лише ненадання англомовної версії контракту за відсутності доказів порушення вільного та усвідомленого волевиявлення позивача не є достатньою підставою для визнання контракту недійсним.
Щодо посилання представника позивача на той факт, що в контракті відсутні умови про випробувальний строк, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 21-2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у контракті про проходження військової служби іноземців та осіб без громадянства встановлюється випробування строком два місяці.
Аналогічне положення передбачене пунктом 21 Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства, затвердженого Указом Президента України від 10.06.2016 року № 248/2016.
Зокрема, відповідно до зазначеного пункту для прийнятих на військову службу іноземців встановлюється випробувальний строк два місяці, про що зазначається в контракті про проходження військової служби.
Як вбачається з контракту від 21.01.2026 року, пункт 8 «Інші умови Контракту» не заповнений, окремого положення про встановлення випробувального строку в тексті контракту немає.
Таким чином, суд погоджується з доводом представника позивача в тій частині, що контракт не містить окремого положення про встановлення випробувального строку, передбаченого спеціальним законодавством.
Разом з тим суд зазначає, що встановлення факту недотримання окремої вимоги щодо оформлення контракту саме по собі не означає автоматичної недійсності всього контракту.
Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає обов`язковість встановлення двомісячного випробувального строку для іноземців, однак не містить положення про те, що відсутність відповідного запису в тексті контракту автоматично тягне його недійсність.
При цьому необхідно розмежовувати недотримання встановлених вимог до оформлення окремої умови контракту та наявність передбачених законом підстав для визнання недійсним усього контракту.
Відсутність відповідного запису може мати правове значення для визначення умов проходження позивачем військової служби, зокрема щодо застосування до нього випробувального строку та правових наслідків його проходження або непроходження.
Однак така обставина сама по собі не спростовує факту добровільного укладення позивачем контракту та не свідчить про відсутність його волевиявлення на проходження військової служби.
Суд також ураховує, що контракт укладено на підставі спеціального законодавства, яким визначено порядок прийняття іноземців на військову службу, строки проходження такої служби та підстави припинення контракту.
Отже, встановлена судом відсутність у тексті контракту окремого положення про випробувальний строк не є достатньою сама по собі для висновку про недійсність усього контракту.
Представник позивача також зазначає, що позивач не проходив базової військової підготовки, у зв`язку з чим вважає укладення контракту таким, що відбулося з порушенням вимог законодавства.
Надаючи оцінку зазначеному доводу, суд виходить із того, що відповідно до пункту 18 Положення, затвердженого Указом Президента України від 10.06.2016 року № 248/2016, під час відбору іноземців на військову службу враховується їх попередній досвід проходження військової служби, спеціальність та освіта.
У разі відсутності такого досвіду після прийняття іноземців на військову службу вони направляються до навчальних частин (центрів) та військових частин для підготовки на спеціальних курсах з метою набуття відповідної військово-облікової спеціальності.
Таким чином, спеціальне законодавство передбачає можливість прийняття іноземця на військову службу за контрактом за відсутності попереднього досвіду військової служби, водночас покладаючи на відповідні військові органи обов`язок організувати необхідну підготовку після прийняття такої особи на військову службу.
Отже, проходження відповідної військової підготовки не визначене наведеними положеннями як обов`язкова попередня умова укладення контракту з іноземцем.
Сам по собі факт непроходження позивачем базової військової підготовки до моменту укладення контракту не свідчить про незаконність його прийняття на військову службу та не є безумовною підставою для визнання контракту недійсним.
Крім того, суд звертає увагу, що позивача прийнято на військову службу на конкретну військову посаду брата медичного анестезиста відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії 3 медичної роти Військової частини НОМЕР_2 .
Таким чином, питання набуття ним відповідної військово-облікової спеціальності та проходження необхідної підготовки належить до питань організації проходження військової служби, а не до безпосередніх умов дійсності укладеного контракту.
Наведене не звільняє військову частину від обов`язку забезпечити належну підготовку військовослужбовця відповідно до вимог законодавства, однак можливе невиконання такого обов`язку не тягне автоматичного припинення чи недійсності контракту.
Отже, доводи представника позивача в цій частині не свідчать про наявність передбачених законом підстав для визнання контракту недійсним.
Представник позивача також зазначає, що під час прийняття на військову службу позивач не проходив психологічного дослідження із застосуванням поліграфа з метою встановлення його психологічної готовності до участі у війні та психологічних навантажень.
Суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 21-1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» порядок проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа затверджується Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених положень постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 146 затверджено Порядок проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа під час проведення спеціальної перевірки іноземців та осіб без громадянства.
Згідно з пунктом 1 зазначеного Порядку він визначає процедуру та особливості проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа під час проведення спеціальної перевірки іноземців та осіб без громадянства.
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що іноземці та особи без громадянства під час проведення спеціальної перевірки за їх письмовою згодою проходять психофізіологічне дослідження із застосуванням поліграфа.
Крім того, за ініціативою посадових осіб Служби безпеки України або командування військової частини за погодженням із Службою безпеки України під час дії контракту про проходження військової служби таке дослідження може проводитися в межах спеціальної перевірки іноземців.
Відмова від участі у психофізіологічному дослідженні із застосуванням поліграфа є підставою для відмови в прийнятті іноземця або особи без громадянства на військову службу.
Отже, із наведених положень нормативно-правового регулювання вбачається, що психофізіологічне дослідження із застосуванням поліграфа проводиться в межах спеціальної перевірки іноземців та має на меті з`ясування обставин, які можуть перешкоджати прийняттю відповідної особи на військову службу, зокрема законності перетинання державного кордону, законності перебування на території України, можливих фактів протиправної діяльності та інших обставин, що становлять загрозу національній безпеці України.
Таким чином, зазначене дослідження не є тотожним професійно-психологічному відбору, який передбачений Положенням № 248/2016, та не має на меті виключно визначення психологічної готовності особи до участі в бойових діях або здатності витримувати психологічні навантаження військової служби.
При цьому суд звертає увагу, що законодавець прямо визначив правовий наслідок відмови іноземця від участі у такому дослідженні відмова у прийнятті на військову службу.
Водночас матеріали справи не містять доказів того, що позивач відмовлявся від проходження такого дослідження або що його було прийнято на військову службу всупереч встановленій у передбаченому законодавством порядку відмові у прийнятті на військову службу.
Сам по собі довід про те, що позивач не проходив дослідження із застосуванням поліграфа, без встановлення обставин, за яких таке дослідження мало проводитися, та без підтвердження відмови позивача від його проходження, не свідчить про наявність підстав для визнання контракту недійсним.
Водночас суд наголошує, що вимога щодо проведення професійно-психологічного відбору іноземців є самостійною вимогою спеціального законодавства.
Так, пунктами 5, 19 Положення № 248/2016 передбачено проходження іноземцями професійно-психологічного відбору під час прийняття на військову службу.
Проте професійно-психологічний відбір та психофізіологічне дослідження із застосуванням поліграфа є різними за правовою природою процедурами, які не можуть ототожнюватися.
Отже, посилання представника позивача на непроходження поліграфа позивачем саме по собі не підтверджує порушення вимог законодавства щодо укладення контракту та не є достатньою підставою для визнання його недійсним.
Суд наголошує, що припинення контракту про проходження військової служби та визнання такого контракту недійсним є різними за своєю правовою природою правовими наслідками.
Визнання контракту недійсним спрямоване на усунення юридичних наслідків його укладення, тоді як припинення контракту передбачає припинення правовідносин, які виникли на підставі укладеного контракту, з підстав та в порядку, визначених спеціальним законодавством.
Відповідно до частини третьої статті 21-2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» під час дії особливого періоду військовослужбовцям із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом, гарантується можливість припинення (розірвання) контракту за власним бажанням, але не раніше шести місяців проходження ними безперервної військової служби.
Отже, законодавством передбачено спеціальний порядок припинення контракту іноземцем за власним бажанням.
При цьому намір особи припинити проходження військової служби або незгода з окремими умовами контракту самі по собі не свідчать про наявність підстав для визнання такого контракту недійсним.
Суд також ураховує, що позивач добровільно вступив на військову службу, уклав контракт строком на три роки та був прийнятий на відповідну військову посаду.
Доказів того, що на момент укладення контракту волевиявлення позивача було відсутнім або сформованим під впливом обману, насильства, помилки чи інших обставин, які могли б свідчити про відсутність вільного волевиявлення, матеріали справи не містять.
Встановлена судом відсутність у тексті контракту окремого положення про випробувальний строк свідчить про недотримання вимог спеціального законодавства щодо оформлення його умов, однак сама по собі не доводить наявності передбачених законом підстав для визнання недійсним усього контракту.
Так само доводи щодо ненадання перекладу контракту англійською мовою, непроходження базової військової підготовки та непроходження поліграфа за встановлених у цій справі обставин не є достатніми для висновку про недійсність контракту.
Суд зауважує, що наведений висновок не означає визнання правомірними будь-яких можливих порушень порядку прийняття іноземців на військову службу чи організації їх подальшої підготовки. Однак сам факт посилання на такі порушення без доведення їх правового значення для дійсності контракту не може бути достатньою підставою для задоволення заявленої позовної вимоги.
Отже, суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявності достатніх правових підстав для визнання контракту від 21.01.2026 року недійсним.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, є такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Тарасенко І.М.
Судове рішення № 141433650, Харківський окружний адміністративний суд було прийнято 12.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 520/23525/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: