Рішення № 141431730, 11.11.2026, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Дата ухвалення
11.11.2026
Номер справи
177/3676/26
Номер документу
141431730
Форма судочинства
Адміністративне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 177/3676/26

Провадження № 2-а/177/29/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 листопада 2026 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Суботіної С. А.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Морозов В.Ю., через систему «Електронний суд» 20.10.2026 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 8051956 від 15.10.2026, винесену поліцейським Криворізького районного управління поліції ГУНП у Дніпропетровській області, сержантом поліції Чувасовим Дмитром Андрійовичем, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП із накладенням штрафу в розмірі 340,00 грн, а справу про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, згідно з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 15.10.2026 керував автомобілем NISSAN LEAF, р/н НОМЕР_1 , та на 86 км автомобільної дороги Т0434 у с. Коломійцеве Криворізького району Дніпропетровської області, зупинився з метою звернення до працівників поліції, які перебували на цій ділянці, для з`ясування причин систематичного зупинення ними транспортних засобів на спуску з мосту, що, на його переконання, створювало перешкоди дорожньому руху та спричиняло затори.

Водночас, після звернення до поліцейських, стосовно нього було винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення п. 15.4 ПДР України, яке, згідно зі змістом постанови, полягало у здійсненні зупинки транспортного засобу на проїзній частині у другому ряду.

Позивач заперечує наявність у його діях складу інкримінованого адміністративного правопорушення, посилаючись на відсутність належних доказів розміщення автомобіля у два або більше ряди. Зазначає, що сама лише зупинка транспортного засобу на проїзній частині не є достатньою підставою для висновку про порушення п. 15.4 ПДР України.

Окрім того, позивач вказує, що після звернення до поліцейських останні вимагали пред`явити документи та не дозволяли перемістити автомобіль у безпечніше місце, хоча він пропонував здійснити таке переміщення для уникнення перешкод іншим учасникам дорожнього руху.

Позивач наголошує, що його звернення до працівників поліції було реалізацією гарантованих Конституцією України прав на свободу вираження поглядів, одержання інформації та звернення до органів державної влади. Вважає, що критичне ставлення до організації дорожнього руху працівниками поліції не може бути підставою для його притягнення до адміністративної відповідальності.

Також позивач посилається на недотримання поліцейськими вимог ст. ст. 245, 251, 252, 268, 280 КУпАП щодо повного та об`єктивного з`ясування обставин справи, належного доказування правопорушення та забезпечення процесуальних прав особи.

На підтвердження своєї позиції посилається на відеозаписи, здійснені ним особисто та очевидцем події, а також просить дослідити записи з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції.

Окрім того, представник позивача просив стягнути на користь позивача, за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП у Дніпропетровській області, понесені ним витрати на професійну правничу допомогу та зі сплати судового збору.

Ухвалою суду від 21.10.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ, передбачених ст. 286 КАС України, та витребувано у відповідача відеозаписи з нагрудних камер поліцейських.

Представником відповідача: ГУНП у Дніпропетровській області, Новіковою С.А. 28.10.2026 через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, а також витребувані докази.

У поданому відзиві представник відповідача заперечує проти задоволення позову. Зазначає, що 15.10.2026 поліцейським Криворізького районного управління поліції ГУНП у Дніпропетровській області Чувасовим Д.А. винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП у зв`язку з порушенням п. 15.4 ПДР України.

Відповідно до постанови, 15.10.2026 о 08:50 на 86-му кілометрі автомобільної дороги Т0434 у с. Коломійцево позивач, керуючи автомобілем NISSAN LEAF, р/н НОМЕР_1 , здійснив зупинку на проїзній частині у другому ряду.

Представник відповідача, посилаючись на положення ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», ст. ст. 122, 222, 251, 252, 283 КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395, стверджує, що поліцейський діяв у межах наданих законом повноважень, встановив факт порушення Правил дорожнього руху, особу правопорушника та ступінь його вини, роз`яснив позивачу процесуальні права, після чого правомірно виніс постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 8051956 від 15.10.2026.

Доводи позивача представник відповідач розцінює як намагання уникнути адміністративної відповідальності та дискредитувати працівників поліції.

Також, представник відповідача додатково зазначає, що того самого дня стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, за порушення п. 2.5 ПДР України, матеріали якого перебувають на розгляді Криворізького районного суду Дніпропетровської області.

Із огляду на викладене, представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову як необґрунтованого та безпідставного. Окрім того, представник відповідача просила відмовити позивачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки понесення таких витрат не підтверджено належними доказами та вони є неспівмірними зі складністю справи та наданими адвокатом послугами.

Судом також досліджено наступні письмові та електронні докази: копію постанови про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 8051956 від 15.10.2026, а також відеозаписи з нагрудної камери поліцейських та долучені позивачем до позовної заяви.

Позивач ОСОБА_1 та його представник, адвокат Морозов В.Ю. у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його та позивача відсутні.

Відповідач участі в судовому засіданні уповноваженого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У відзиві на позов зазначено про розгляд справи за відсутності представника.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та їх представників, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття в судове засідання учасника справи, повідомленого належним чином, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі ст. 6 ст. 162 КАС України, справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши письмові, електронні докази в справі, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 15.10.2026 поліцейським Криворізького районного управління поліції ГУНП у Дніпропетровській області, сержантом поліції Чувасовим Д.А. винесено постанову серії ЕНА № 8051956 від 15.10.2026, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП із накладенням штрафу в розмірі 340,00 грн.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що підставою притягнення до адміністративної відповідальності визначено порушення п. 15.4 ПДР України, яке полягало у здійсненні водієм зупинки автомобіля NISSAN LEAF, р/н НОМЕР_1 на проїзній частині у другому ряду.

Переглядом відеозаписів з нагрудного відеореєстратора працівника поліції, зокрема відеореєстратора № 795697, а також інших наявних у матеріалах справи відеозаписів, які, серед іншого, долучені позивачем, встановлено, що подія відбувалася на вузькій ділянці автомобільної дороги з двостороннім рухом, без дорожньої розмітки, на спуску з мосту.

Автомобіль NISSAN LEAF перебував на проїзній частині дороги, не біля її правого краю, внаслідок чого інші транспортні засоби були змушені здійснювати його об`їзд. При цьому на зазначеній ділянці утворилося ускладнення дорожнього руху, а водії інших транспортних засобів висловлювали невдоволення дорожньою обстановкою.

Зі змісту зафіксованого спілкування позивача з працівниками поліції вбачається, що ОСОБА_1 пояснював причину зупинки свого автомобіля бажанням з`ясувати правові підстави та доцільність систематичного зупинення поліцейськими транспортних засобів на відповідній ділянці дороги.

При цьому, позивач висловлював критичні зауваження щодо дій працівників поліції, здійснював відеофіксацію спілкування, повідомляв про намір звернутися до органів прокуратури.

На зауваження поліцейських щодо зупинки транспортного засобу в неналежному місці позивач продовжував висловлювати свої заперечення та звинувачення, що саме поліцейськими систематично порушуються правила зупинки на даній ділянці дороги, де зупинка заборонена згідно з п. 15.9 ПДР України. Після висунення щодо нього вимоги пред`явити документи, ОСОБА_1 запропонував переміститися з відповідної ділянки дороги для їх пред`явлення, мотивуючи це необхідністю не створювати перешкод дорожньому руху.

Таким чином, із досліджених доказів вбачається, що зупинка автомобіля NISSAN LEAF, р/н НОМЕР_1 була здійснена позивачем ОСОБА_1 із його власної ініціативи, а не на вимогу працівників поліції.

Водночас із відеозаписів не встановлено розміщення автомобіля NISSAN LEAF поряд з іншим зупиненим транспортним засобом таким чином, щоб вони утворювали два або більше ряди на цій проїзній частині.

Інших транспортних засобів, які б перебували у стані зупинки чи стоянки поряд з автомобілем позивача та утворювали з ним відповідні ряди, матеріалами справи не зафіксовано.

Рух транспортних засобів у зустрічному напрямку, а також об`їзд автомобіля позивача іншими водіями самі по собі не свідчать про розміщення транспортних засобів на проїзній частині у два або більше ряди.

Отже, судом встановлено факт добровільної зупинки позивачем автомобіля на проїзній частині з ускладненням руху інших транспортних засобів, однак не встановлено тієї конкретної ознаки порушення, яка зазначена в оскаржуваній постанові, а саме розміщення автомобіля у другому ряду, що б відповідало порушенню, передбаченого п. 15.4 ПДР України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, безсторонньо та пропорційно.

Статтею 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до п. п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання, а також регулює дорожній рух і контролює дотримання Правил дорожнього руху його учасниками.

Згідно зі ст. 222 КУпАП, розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 122 КУпАП, належить до компетенції органів Національної поліції.

Відповідно до ст. 258 КУпАП та п. 2 розд. III Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395, постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, може виноситися поліцейським на місці вчинення правопорушення без складання протоколу.

Таким чином, поліцейський мав передбачені законом повноваження щодо розгляду відповідної категорії справ та винесення постанови про адміністративне стягнення.

Разом із тим, наявність у посадової особи відповідних повноважень не звільняє її від обов`язку встановити всі обставини, необхідні для висновку про вчинення конкретного адміністративного правопорушення

Диспозицією ч. 1 ст. 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення правил зупинки та стоянки транспортних засобів.

Відповідно до п. 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

У п. 1.5 ПДР України встановлено, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров`ю громадян або завдавати матеріальних збитків.

Згідно з п. 15.2 ПДР України, за відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини, за можливості якнайправіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху.

Відповідно до п. 15.4 ПДР України, транспортні засоби не дозволяється ставити на проїзній частині у два і більше ряди. Виняток передбачено для окремих двоколісних транспортних засобів без бокового причепа.

Системний аналіз зазначених положень Правил дорожнього руху свідчить, що пунктами 15.2 та 15.4 врегульовано різні вимоги щодо розташування транспортних засобів під час зупинки та стоянки.

Тобто, п. 15.2 ПДР України визначає загальні вимоги щодо місця зупинки або стоянки транспортного засобу відносно краю проїзної частини.

Натомість п. 15.4 ПДР встановлює заборону розміщення транспортних засобів на проїзній частині у два або більше ряди.

Відтак для висновку про порушення саме п. 15.4 ПДР України необхідним є встановлення фактичних обставин, які свідчать про відповідне розміщення транспортних засобів, а саме, у два або більше ряди.

Саме по собі перебування автомобіля на проїзній частині, у тому числі на відстані від її правого краю, не є безумовним підтвердженням порушення водієм п. 15.4 ПДР.

Як вже зазначалося судом, досліджені відеозаписи підтверджують, що автомобіль позивача перебував на проїзній частині, ускладнював дорожній рух та змушував інших водіїв здійснювати його об`їзд.

Проте зазначені обставини не є тотожними розміщенню транспортного засобу у другому ряду.

При цьому відсутність дорожньої розмітки та організація двостороннього руху на вузькій ділянці дороги не змінюють змісту заборони, встановленої п. 15.4 ПДР України.

Тому розташування автомобіля в межах смуги руху або його об`їзд іншими учасниками дорожнього руху не є доказом утворення другого ряду.

Зупинка позивачем автомобіля не біля краю проїзної частини, яка спричинила ускладнення дорожнього руху, за відповідних умов може свідчити про недотримання водієм інших положень Правил дорожнього руху.

Водночас, предметом перевірки в цій справі є правомірність постанови серії ЕНА № 8051956 від 15.10.2026, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності саме за порушення п. 15.4 ПДР України.

Суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичну підставу притягнення особи до адміністративної відповідальності та обґрунтовувати законність оскаржуваної постанови іншими порушеннями Правил дорожнього руху, які не були покладені в основу відповідного рішення поліцейського.

Відповідно до ст. ст. 245, 280 КУпАП, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення уповноважена посадова особа зобов`язана всебічно, повно та об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема встановити, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна відповідна особа в його вчиненні.

За змістом ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП, оцінка доказів повинна ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності такого рішення покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед установленої сили.

Дослідивши надані матеріали у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено факт зупинки позивачем транспортного засобу на проїзній частині дороги, однак не доведено розміщення автомобіля у другому ряду, тобто не доведено порушення водієм ОСОБА_1 п. 15.4 ПДР України, як зазначено в оскаржуваній постанові.

Доводи відповідача щодо законності постанови з огляду на наявність у поліцейського відповідних повноважень, дотримання процедури її винесення та загального обов`язку учасників дорожнього руху виконувати ПДР, не спростовують висновку про недоведеність конкретного порушення, а саме, за п. 15.4 ПДР України, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності.

Щодо посилань позивача на реалізацію ним права на звернення до працівників поліції суд зазначає таке.

Статтями 34, 40 Конституції України гарантовано право особи на свободу вираження поглядів та звернення до органів державної влади.

Статтями 9, 11 Закону України «Про Національну поліцію» закріплено принципи відкритості, прозорості діяльності поліції та її взаємодії з населенням на засадах партнерства.

Згідно з ч. 3 ст. 18 зазначеного Закону передбачено обов`язок поліцейського у разі звернення до нього особи назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред`явити на її вимогу службове посвідчення.

Отже, позивач мав право звертатися до працівників поліції із запитаннями щодо здійснення ними повноважень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, висловлювати зауваження щодо їхніх дій.

Разом із тим, реалізація зазначених прав не звільняє особу від обов`язку дотримуватися Правил дорожнього руху та не надає права створювати перешкоди іншим учасникам дорожнього руху.

Тому доводи позивача про правомірність його звернення до поліцейських не можуть самі по собі виправдовувати зупинку автомобіля з порушенням ПДР.

Так само, посилання відповідача на те, що позов спрямований на дискредитацію працівників поліції та уникнення відповідальності, має оціночний характер і не підтверджує фактичних обставин порушення ОСОБА_1 п. 15.4 ПДР України.

Щодо посилань відповідача на складення стосовно позивача протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд зазначає, що зазначений протокол стосується іншого правопорушення та не є доказом порушення п. 15.4 ПДР України.

Оцінивши встановлені обставини справи, зміст оскаржуваної постанови, доводи сторін та досліджені докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено наявності в діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, яке полягало у порушенні п. 15.4 ПДР України, а висновок поліцейського про порушення позивачем п. 15.4 ПДР України не ґрунтується на встановлених фактичних обставинах та належних і достатніх доказах.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішення суб`єкта владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

За таких обставин позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню шляхом скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Позивачем заявлено клопотання про покладення на відповідача судового збору, сплаченого ним при поданні позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Однак, Закон України «Про судовий збір» не передбачає сплати судового збору за подання позову про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, що підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 09.09.2026 №10-р(ІІ)/2026.

За таких обставин зазначена сума судового збору не підлягає стягненню з відповідача в порядку ч.1 ст. 139 КАС України як судові витрати, оскільки обов`язок зі сплати такого судового збору законом не встановлений.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Отже, питання повернення зазначеної суми з Державного бюджету України може бути вирішено судом у порядку ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за відповідним клопотанням особи, яка її сплатила.

Оскільки позивачем клопотання про повернення судового збору в порядку ст. 7 Закону України «Про судовий збір» не заявлено, підстав для стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в порядку ст. 139 КАС України, суд не вбачає.

При цьому суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися з відповідним клопотанням про повернення сплаченої суми судового збору в порядку, встановленому ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн, суду зазначає таке.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 № 13-рп/2000, від 30.09.2009 № 23-рп/2009, де зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Статтею 16 КАС України гарантовано право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Тобто в разі звернення особи за захистом та/або представленням своїх прав та інтересів до адвоката, право на відшкодування відповідних витрат гарантується Законом.

Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 10 ч. 3 ст. 2 КАС України).

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Згідно з ч. 5, 7 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Згідно з ч. 1, 5 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19.

Так, повноваження адвоката Морозова В.Ю. підтверджено ордером № 1558719 від 20.10.2026, який наявний у матеріалах справи та копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.9).

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представником позивача до заяви додано: договір про надання юридичних послуг від 20.10.2026; акт приймання-передачі про надані юридичні послуги, згідно з яким адвокат Морозов В.Ю. надав ОСОБА_1 юридичні послуги у виді: первинної консультації, аналізу обставин справи та оскарження постанови, тривалістю 1 год., вартість за яку склала 1000,00 грн; аналіз документів, протоколу та постанови про адміністративне правопорушення, тривалість якого становив 2 год., а вартість склала 2000,00 грн; аналіз законодавства та судової практики, формування правової позиції, тривалістю 2 год., вартість за який становила 2000,00 грн.; підготовка позову, на складання якого витрачено 5 год., а ціна склала 5000,00 грн; квитанцію про сплату коштів в розмірі 10000,00 грн (а.с.6,7)

Отже, згідно з наданими документами на підтвердження витрат на правничу допомогу, загалом адвокатом Морозовим В.Ю. заявлено 10 годин роботи вартістю 10000,00 грн.

Оцінюючи обґрунтованість заявлених витрат, суд враховує, що ця адміністративна справа належить до категорії справ незначної складності, предметом судового розгляду є правомірність однієї постанови про накладення адміністративного стягнення. Також, незначним є обсяг доказового матеріалу у справі, що складається переважно з оскаржуваної постанови і відеозапису обставин правопорушення. Спір не вимагав дослідження значного обсягу документації чи вчинення процесуальних дій. Розгляд справи здійснено за відсутності учасників на підставі поданих ними заяв, без безпосередньої участі адвоката в судових засіданнях. У межах розгляду справи представником позивача подано позовну заяву та відповідь на відзив. Водночас наданий акт приймання-передачі послуг не містить відомостей про окрему вартість підготовки відповіді на відзив.

Суд також враховує, що зазначені в акті послуги з первинного аналізу обставин справи, дослідження документів, аналізу законодавства та судової практики, формування правової позиції є взаємопов`язаними та за своїм змістом фактично становлять складові підготовки позову.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та часом, витраченим на їх виконання.

Таким чином, із огляду на характер спору, обмежений обсяг доказового матеріалу та зміст виконаних робіт, заявлена загальна тривалість зазначених послуг у п`ять годин, додатково до п`яти годин безпосередньої підготовки позовної заяви, не є співмірною з фактичною складністю спору, характером та обсягом досліджених матеріалів, а також змістом виконаних робіт.

Із урахуванням критеріїв реальності, необхідності, розумності та співмірності витрат, визначені ст. ст. 134, 139 КАС України, суд вважає обґрунтованим та пропорційним до предмета спору відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. В іншій частині заявлені витрати на професійну правничу допомогу відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 7277, 90, 139, 241246, 255, 286 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, задовольнити.

Скасувати постанову серії ЕНА № 8051956 від 15.10.2026, винесену поліцейським Криворізького районного управління поліції ГУНП у Дніпропетровській області, сержантом поліції Чувасовим Дмитром Андрійовичем, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП із накладенням штрафу в розмірі 340,00 грн, як незаконну, а провадження в справі, - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 40108866) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копіок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.11.2026

Суддя:

Часті запитання

Який тип судового документу № 141431730 ?

Документ № 141431730 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141431730 ?

Дата ухвалення - 11.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141431730 ?

Форма судочинства - Адміністративне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141431730 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141431730, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Судове рішення № 141431730, Криворізький районний суд Дніпропетровської області було прийнято 11.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.

Судове рішення № 141431730 відноситься до справи № 177/3676/26

Це рішення відноситься до справи № 177/3676/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141431726
Наступний документ : 141431732