Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 204/9136/26
Провадження № 2/204/5249/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(з а о ч н е)
11 листопада 2026 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра, у складі:
головуючого судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання Єрмак Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У С Т А Н О В И В:
У липні 2026 року ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» звернулося до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути з нього заборгованість за кредитним договором № 0855-4919 від 24 листопада 2021 року у сумі 21 420 гривень, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту 3 000 гривень, заборгованості по відсотках 18 420 гривень.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 24 листопада 2021 року між ТОВ «УкрКредитФінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір № 0855-4919 про надання кредиту, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит, у сумі 3 000 гривень, у тимчасове платне користування на споживчі потреби, строком на 14 днів, зі сплатою фіксованої процентної ставки 3 % на день. Кредитодавцем зобов`язання за договором виконані у повному обсязі шляхом перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача. У подальшому між ТОВ «УкрКредитФінанс» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» був укладений Договір факторингу № УКФ-261224-2 від 26 грудня 2025 року, за яким ТОВ «УкрКредитФінанс» відступило ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» право вимоги до позичальників, у тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 0855-4919 від 24 листопада 2021 року у сумі 21 420 гривень. Отже, позивач є новим кредитором відповідача за кредитним договором. Зважаючи на ті обставини, що відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за Кредитним договором, станом на 26 грудня 2024 року за останнім утворилася заборгованість за Договором № 0855-4919 в розмірі 21 420 гривень, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту 3 000 гривень, заборгованості по відсотках 18 420 гривень, які позивач прохає суд стягнути з відповідача разом із судовим витратами по справі у сумі 2 662 гривні 40 копійок та поштовими витратами у сумі 284 гривні 58 копійок.
Ухвалою суду від 07 серпня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 60), копія якої надіслана учасникам справи за вихідним 24010/26-Вих /2/204/5249/26 від 07 серпня 2026 року (а. с. 61).
Ухвалою суду від 11 вересня 2026 року у справі здійснено перехід від розгляду справи від спрощеного позовного провадження без виклику сторін, до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 11 годину 20 хвилин 01 жовтня 2026 року (а. с. 66).
Представниця позивача у судове засідання не з`явилася, у позові, з-поміж іншого прохала суд про розгляд справи за її відсутності, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення (а. с. 4).
Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 86, 88), причини неявки суду не відомі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.
Судом встановлено, що 24 листопада 2021 року між ТОВ «УкрКредитФінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 0855-4919 (а. с. 39-42 та на звороті), за умовами якого кредитодавець відкриває для позичальника невідновлювальну кредитну лінію у розмірі кредитного ліміту у сумі 3 000 гривень, строком на 14 днів, а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.
В паспорті споживчого кредиту від 24 листопада 2021 року, ТОВ «УкрКредитФінанс» та ОСОБА_1 узгодили суму кредиту, реальну річну процентну ставку, види платежів, загальну вартість кредиту (а. с. 50 на звороті - 52).
ТОВ «УкрКредитФінанс» зобов`язання за договором про відкриття кредитної лінії № 0855-4919 від 24 листопада 2021 року виконало в повному обсязі, шляхом переказу на рахунок відповідача грошових коштів в сумі 3 000 гривень, що підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту № 0855-4919 від 24 листопада 2021 року (а. с. 13) та випискою АТ «Універсал Банк» по картковому рахунку відповідача (а. с. 93-94).
26 грудня 2024 року між ТОВ «УкрКредитФінанс» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» було укладено Договір факторингу № УКФ-261224-2 (а. с. 14-18), відповідно до якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та передає первісному кредитору під відступлення права вимоги, грошові кошти за плату у порядку та строки встановлені цим договором.
Відповідно до вимог п. 3.1.3 вказаного договору права вимоги переходять від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання ними відповідного реєстру боржників у формі наведеній в додатку № 1 до цього договору. Разом з правами вимоги новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Як убачається з матеріалів справи такий реєстр боржників підписаний сторонами та скріплений їх печатками 26 грудня 2024 року (а. с. 23-24).
З Витягу реєстру боржників убачається, що позивач набув право вимоги до відповідача за договором № 0855-4919 від 24 листопада 2021 року (а. с. 23-24) у сумі 21 420 гривень, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту 3 000 гривень, заборгованості по відсотках 18 420 гривень.
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.
Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Так, на підтвердження переходу права первісного кредитора за кредитним договором № 0855-4919 від 24 листопада 2021 року позивачем надано суду договір факторингу № УКФ-261224-2 від 26 грудня 2024 року(а. с. 14-18), що був укладений між ТОВ «УкрКредитФінанс» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР», реєстр боржників від 26 грудня 2024 року(а. с. 23-24), платіжні інструкції № 1426 від 30 грудня 2024 року, № 1515 від 30 січня 2025 року, № 1603 від 26 лютого 2025 року, № 1706 від 28 березня 2025 року, № 1874 від 22 квітня 2025 року, № 37 від 29 травня 2025 року, № 37204767222222220 від 11 червня 2025 року (а. с. 25-38).
З наведених норм чинного законодавства України та фактичних обставин справи випливає наступне. Між ТОВ «УкрКредитФінанс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 0855-4919, право вимоги за якими перейшло позивачу. Позичальник умови договору належним чином не виконує, тому позивач має право вимагати стягнення заборгованості із відповідача, яке він реалізував, звернувшись до суду, натомість відповідач заявлені позивачем вимоги не спростував.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що позивач набув право вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором за тілом кредиту у сумі 3 000, суд доходить висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 0855-4919 від 24 листопада 2021 року за тілом кредиту саме у сумі 3 000 гривень.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 та постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори.
Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).
Відповідно до вимог п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Таким чином, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Суд зазначає, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за кредитним договором № 0855-4919 від 24 листопада 2021 року по процентам у розмірі 18 420 гривень, не є співрозмірною сумі кредиту за договором в розмірі 3 000 гривень, є непропорційно великою сумою відсотків, оскільки майже в 5 разів перевищує суму за наданим тілом кредиту, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд доходить переконливого висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру заборгованості по тілу кредиту, тобто до 3 000 гривень.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню: заборгованість за кредитним договором № 0855-4919 від 24 листопада 2021 року за тілом кредиту у сумі 3 000 гривень та за нарахованими відсотками у сумі 3 000 гривень, а всього 6 000 гривень.
Суд зазначає, що одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 140 ЦПК України, розмір витрат, пов`язаних з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів справи та вказано позивачем у позовній заяві, позивач звернувся до суду в електронній формі та направив на адресу реєстрації відповідача позовну заяву з додатками, що становлять собою поштовими витратами, які пов`язані з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
На підтвердження цього представником надано накладну № 2171477 від 23 липня 2026 року разом із описом вкладень та квитанцію із сплатою за пересилання у загальному розмірі 284 гривні 58 копійок (а. с. 10).
З огляду на викладене, з урахуванням наданих доказів, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем документально доведений факт понесення поштових судових витрат, що стосуються даної справи, у розмірі 284 гривні 58 копійок, а відтак суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача поштових витрат у сумі 284 гривні 58 копійок.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача частково обґрунтовані, зокрема, в частині наявності заборгованості за тілом кредиту та відсотками, тому вони підлягають задоволенню в цій частині, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача за кредитним договором № 0855-4919 від 24 листопада 2021 року заборгованості за тілом кредиту у сумі 3 000 гривень та за відсотками у сумі 3 000 гривень, а всього 6 000 гривень.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то з відповідачки на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 745 гривень 77 копійок, виходячи із розрахунку 2 662,4*(6 000/21 420).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 279, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (01133, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, буд. 13, оф. 601; ЄДРПОУ 43170298; рах. НОМЕР_1 в АТ «ОТП БАНК») до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» заборгованість за кредитним договором № 0855-4919 від 24 листопада 2021 року заборгованості за тілом кредиту у сумі 3 000 (три тисячі) гривень та за відсотками у сумі 3 000 (три тисячі) гривень, а всього 6 000 (шість тисяч) гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» витрати по сплаті судового збору в сумі у сумі 745 (сімсот сорок п`ять) гривень 77 (сімдесят сім) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» поштові витрати у сумі 284 (двісті вісімдесят чотири) гривні 58 (п`ятдесят вісім) копійок.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Заочне рішення може бути переглянуте Чечелівським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.
Суддя А.І. Приваліхіна
Судове рішення № 141431656, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 11.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 204/9136/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: