Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2026 року Київ Справа №320/9108/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сас Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Центр пробації Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Рух справи.
Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з вимогами:
- Визнати протиправною бездіяльність Державної установи Центр пробації щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану у розмірі 30000 гривень 00 копійок щомісячно з 06 березня 2022 року по 17 жовтня2022 poкy.
- Зобов`язати Державну установу Центр пробації нарахувати та виплати ОСОБА_1 , додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану у розмірі 30000 гривень 00 копійок щомісячно з 06 березня 2022 року по 17 жовтня 2022 року (включно), з урахуванням раніше виплачених сум.
- Зобов`язати Державну установу Центр пробації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію втрат доходів, у зв`язку з порушенням термінів виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану у розмірі 30000гривень О0 копійок щомісячно, за період з 06.03.2022 року по день її фактичної виплати -відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних оciб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від15.01.2004 № 44.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
27.03.2025 від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
28.05.2025 від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
28.05.2025 від відповідача надійшло клопотання про залучення третьої особи.
28.05.2025 від позивача надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.08.2026 витребувано докази від відповідача: копію грошового атестата (іншого повідомлення про суми, які підлягають виплаті під час звільнення), докази вручення (отримання) його позивачем, документів, що підтверджують проведення остаточного розрахунку при звільненні.
09.09.2026 від відповідача надійшла заява на виконання зазначеної ухвали у якій останній зазначив, що грошовий атестат позивачу не видавався, оскільки останній не звертався з вимогою про його видачу. Водночас відповідач повідомив, що листом від 10.09.2024 № 130/126-ЗПІ/11/Ян-24 позивачу було надано інформацію та копії додатків до його особового рахунку, які містять відомості про складові грошового забезпечення за період проходження служби
Аргументи учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 01.07.2018 по 03.03.2023 проходив службу в Державній установі Центр пробації, з якої був звільнений у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізаційних заходів.
Позивач вважає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 мав право на отримання додаткової винагороди у розмірі 30000 грн щомісячно. На його думку, відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому зазначену винагороду за період з 06.03.2022 по 17.10.2022.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на положення Закону України Про пробацію, Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України, Порядку № 925/5, а також постанови КМУ № 168 та змін до неї.
Позивач зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин постанова № 168 передбачала виплату додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Вважає, що зміни до постанови № 168, внесені постановами КМУ № 754 та № 793, не можуть застосовуватися ретроспективно до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності, оскільки це суперечить статті 58 Конституції України.
На думку позивача, право на отримання додаткової винагороди виникло у нього в період дії відповідної редакції постанови № 168 та зберігалося до 17.10.2022 включно, оскільки зміни, внесені постановою КМУ № 1146, набрали чинності з 18.10.2022.
Також позивач вважає, що відповідач порушив строки виплати належної йому додаткової винагороди, у зв`язку з чим відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-III Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та постанови КМУ від 21.02.2001 № 159 має нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів.
Щодо строку звернення до суду позивач зазначає, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Законом України № 2352-IX від 01.07.2022, яким було змінено статтю 233 КЗпП України. Посилаючись на положення статті 58 Конституції України та практику Верховного Суду, позивач вважає, що нова редакція статті 233 КЗпП не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до 19.07.2022. Крім того, позивач зазначає, що письмове повідомлення про розмір нарахованих сум отримав лише 07.02.2025, після чого звернувся до суду в межах тримісячного строку.
Відповідач проти позову заперечує, вважає йог необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з огляд на таке.
Так відповідач вказує, що позивач дійсно проходив службу в Державній установі Центр пробації на посаді старшого інспектора Білоцерківського районного відділу № 1 філії Державної установи Центр пробації у м. Києві та Київській області та був звільнений зі служби 03.03.2023 у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Відповідач вказує, що сама по собі належність позивача до осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та проходження ним служби в Державній установі Центр пробації не створює автоматичного права на отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.
На думку відповідача, така винагорода була пов`язана з виконанням конкретних завдань та умов, визначених постановою № 168, і виплачувалась на підставі відповідних наказів керівників.
Відповідач зазначає, що позивач не брав безпосередньої участі у бойових діях, не забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, не ніс службу у складі чергувань чи нарядів. Крім того, наказ директора Центру пробації про залучення позивача до виконання таких заходів не видавався.
Також відповідач посилається на відсутність у матеріалах справи наказів щодо несення позивачем служби, графіків нарядів та чергувань, а також облікових документів, які б підтверджували виконання ним відповідних завдань в умовах воєнного стану.
На думку відповідача, позивач у спірний період виконував звичайні службові обов`язки, пов`язані з реалізацією завдань і функцій пробації, відповідно до посадової інструкції, положення про відповідний районний відділ та колективного договору. У зв`язку з цим відповідач вважає, що передбачені постановою № 168 умови для виплати додаткової винагороди позивачу відсутні.
Щодо вимоги про компенсацію втрати частини доходів відповідач вважає її безпідставною та передчасною, оскільки, на його думку, грошове забезпечення позивачу нараховувалося своєчасно, а встановленого судом факту порушення строків виплати нарахованого доходу немає. Відтак, підстав для застосування Закону України № 2050-III та виплати відповідної компенсації відповідач не вбачає.
Також відповідач заперечує проти дотримання позивачем строку звернення до суду. Посилається на те, що спір стосується проходження публічної служби, у зв`язку з чим, на його думку, підлягає застосуванню місячний строк, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Відповідач вважає, що позивач без поважних причин пропустив цей строк та не навів обставин, які перешкоджали йому своєчасно звернутися до суду.
У зв`язку з наведеним відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Обставини встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Позивач наказом Державної установи Центр пробації від 26.06.2018 № 53/к призначений з 01.07.2018 на посаду старшого інспектора Білоцерківського міськрайонного відділу філії Державної установи Центр пробації у м. Києві та Київській області, який у подальшому перейменовано на Білоцерківський районний відділ № 1.
Наказом Державної установи Центр пробації від 24.02.2023 № 197/к позивача звільнено зі служби з 03.03.2023 у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
18.08.2024 представник позивача звернувся до Державної установи Центр пробації з адвокатським запитом щодо надання інформації та документів стосовно грошового забезпечення ОСОБА_1 , зокрема щодо здійснених йому виплат за весь період проходження служби та при звільненні.
Листом від 10.09.2024 Державна установа Центр пробації надала відповідь, у якій зазначила, що виплата грошового забезпечення здійснювалася відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 та постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, а також повідомила про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення та виплати компенсації втрат доходів у зв`язку з порушенням строків його виплати.
Не погоджуючи із діями відповідача позивач звернувся із цим позовом до суду.
Норми права та мотиви їх застосування.
Згідно з частиною першою статті 11 Кримінально-виконавчого кодексу України органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, його територіальні органи управління, уповноважені органи з питань пробації.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Пунктом 4 статті 2 Закону України Про пробацію встановлено, що орган пробації - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 № 655-р Про утворення державної установи Центр пробації Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства юстиції України про утворення з 1 січня 2018 р. державної установи Центр пробації.
Державна установа Центр пробації є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належать до сфери управління Мін`юсту (абзац перший пункту 1 Положення про державну установу Центр пробації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 № 4242/5 (в редакції, чинній до 28.02.2024).
Таким чином, Державна установа Центр пробації входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України як установа, створена для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації.
Згідно з пунктами 1 і 2 Типового положення про уповноважений орган з питань пробації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 18.08.2017 № 2649/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.08.2017 за № 1030/30898 (в редакції, чинній до 28.02.2024), уповноважений орган з питань пробації (далі - орган пробації) є органом виконання покарань, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання певних видів кримінальних покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, та пробації.
Орган пробації безпосередньо підпорядковується Державній установі Центр пробації (далі - Центр пробації) та є відокремленим підрозділом без права юридичної особи.
Відповідно до абзаців першого і другого пункту 6 Положення про державну установу Центр пробації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 № 4242/5 (втратив чинність відповідно до пункту 2 наказу Міністерства юстиції України від 02.06.2023 № 2110/5 Про затвердження Положення про Державну установу Центр пробації), у структурі Центру пробації функціонують відокремлені структурні підрозділи (далі - Філії), до складу яких входять уповноважені органи з питань пробації. Філії не є юридичними особами та здійснюють частину делегованих функцій Центру пробації відповідно до мети (цілей), завдань та функцій.
Отже, Білоцерківський міськрайонний відділ, який у подальшому було перейменовано на Білоцерківський районний відділ № 1 філії Державної установи Центр пробації у м. Києві та Київській області, є структурним підрозділом Державної установи Центр пробації та не є юридичною особою. З наказу від 04.08.2021 № 657/ОД-21 вбачається перейменування Білоцерківського міськрайонного відділу на Білоцерківський районний відділ № 1.
Згідно з абзацом першим пункту 7 Положення про державну установу Центр пробації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 № 4242/5, до складу Центру пробації входять працівники, як працюють за трудовим договором, та особи начальницького складу, що були переведені з Державної кримінально-виконавчої служби України.
Пунктом 5 статті 2 Закону України Про пробацію встановлено, що персонал органу пробації - працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України Про пробацію права, обов`язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України Про Державну кримінально-виконавчу службу України та цим Законом.
Приписами постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану в первинно прийнятій редакції, на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350, чинною з 24.03.2022, абзац перший пункту 1 Постанови № 168 після слів та поліцейським доповнено словами , а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 204-р від 06.03.2022 Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми єПідтримка, затверджено Перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка згідно з додатком, до якого включено Київську область.
Постановою Кабінету Міністрів України № 754 від 01.07.2022, яка набрала чинності 08.07.2022, внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, вирішено: в абзаці першому слова які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка замінити словами які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні); після слова щомісячно доповнити словами: (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць).
Міністерством юстиції України наказом від 28.03.2018 № 925/5 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України
Оцінка аргументів учасників справи та висновки суду.
Системний аналіз наведених норм дає можливість дійти висновку, що у період з 24.03.2022 до 07.07.2022 було передбачено право осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень щомісячно за умови, що такі органи та установи розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка.
При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 передбачено застосування відповідних змін з 24.02.2022.
З 08.07.2022 такою умовою стало несення служби в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). Також з 08.07.2022 встановлено, що особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України додаткова винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Застосовуючи наведені приписи до обставин цієї справи, суд зазначає таке.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 у спірний період проходив службу на посаді старшого інспектора Білоцерківського районного відділу № 1 філії Державної установи Центр пробації у м. Києві та Київській області.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р Київську область включено до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка.
Таким чином, у період з 06.03.2022 по 07.07.2022 орган Державної кримінально-виконавчої служби України, в якому позивач проходив службу, був розташований у межах адміністративно-територіальної одиниці, включеної до зазначеного Переліку.
Отже, позивач як особа начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, яка проходила службу на території Київської області, мав право на отримання додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, у розмірі 30000,00 грн щомісячно за період з 06.03.2022 по 07.07.2022.
Водночас суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 754, яка набрала чинності 08.07.2022, змінено умови виплати додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, пов`язавши право на її отримання з проходженням служби в органах та установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75, яким затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), Білоцерківська міська територіальна громада Київської області до зазначеного Переліку не входила.
Також Білоцерківську міську територіальну громаду не включено до відповідного Переліку територій, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, у частині, що стосується спірного періоду.
Отже, починаючи з 08.07.2022, орган Державної кримінально-виконавчої служби України, в якому позивач проходив службу, не відповідав територіальним умовам, визначеним пунктом 1 постанови № 168 у редакції Постанови № 754.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач мав право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн щомісячно за період з 06.03.2022 по 07.07.2022, тоді як за період з 08.07.2022 по 17.10.2022 правові підстави для її нарахування та виплати відсутні.
Суд зауважує, що законодавство не містить відмінностей у визначенні термінів несення служби та проходження служби, відтак є необґрунтованими доводи відповідача про те, що позивач не належить до осіб, які несли службу в органах і установах Державної кримінально-виконавчої служби України.
Посилання відповідача на окремі нормативні акти, які регулюють порядок залучення осіб до певних видів несення служби, наведеного висновку не спростовують.
Більше того, умовами постанови Кабінету Міністрів України № 168 у відповідній редакції передбачено, що право на отримання додаткової винагороди мають особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, а не виключно особи, які залучалися до несення служби у складі нарядів або чергувань, що дає підстави для розуміння цієї норми як такої, що стосується осіб, які проходять службу в цих органах та установах.
Щодо тверджень відповідача про те, що пункт 1 постанови № 168 застосовується лише до тих осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які заступають у наряди, чергування або залучаються до виконання спеціальних завдань, суд зазначає, що такі доводи не можуть бути взяті до уваги, оскільки у тексті постанови № 168 у редакції, чинній протягом періоду з 06.03.2022 по 07.07.2022, відповідних обмежень не встановлено.
Встановлення додаткової винагороди, визначення її розміру, підстав, умов, обмежень та виключень із виплати належить до повноважень Кабінету Міністрів України.
При цьому Постановою № 168 у відповідній редакції передбачено право осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України на отримання додаткової винагороди за умови проходження служби у відповідній місцевості. Будь-яких виключень для осіб начальницького складу, які проходять службу в установах пробації, Кабінетом Міністрів України не встановлено.
За відсутності з боку нормотворця відповідних обмежень для осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які проходять службу в установах пробації, у суду немає підстав для обмежувального тлумачення зазначеної норми та звуження права позивача на отримання додаткової винагороди за період, протягом якого ним виконувалися встановлені законодавством умови її виплати.
Судом також враховуються правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22 та від 08.08.2024 у справі № 160/12981/22, щодо застосування законодавства про оплату праці та виплату додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Таким чином, оскільки у період з 06.03.2022 по 07.07.2022 позивач відповідав установленим постановою Кабінету Міністрів України № 168 умовам отримання додаткової винагороди, однак відповідачем не здійснено її нарахування та виплату, суд дійшов висновку про протиправність такої бездіяльності відповідача.
З огляду на викладене, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності Державної установи Центр пробації щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період з 06.03.2022 по 07.07.2022 та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу зазначену винагороду в розмірі 30000,00 грн щомісячно, з урахуванням фактичного часу проходження служби та раніше виплачених сум.
У задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати додаткової винагороди за період з 08.07.2022 по 17.10.2022 слід відмовити у зв`язку з відсутністю передбачених законодавством підстав для її виплати.
Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання нарахувати і виплатити додаткову винагороду підлягають частковому задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України віл 15.01.2004 № 44, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі №380/813/22 зазначав, що аналіз пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату, відповідно до вимог Закону № 1282-ХІІ.
З урахуванням наведеного правового регулювання суд зазначає, що пунктом 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, передбачено виплату особам рядового і начальницького складу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
Така компенсація виплачується одночасно з виплатою відповідного грошового забезпечення, грошової винагороди чи іншої виплати за місцем її одержання в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, фактично утриманого з відповідної виплати.
Оскільки суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період з 06.03.2022 по 07.07.2022, така винагорода підлягає виплаті з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Отже, позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.
Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постановах від 31 січня 2024 року у справі № 320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі № 160/10789/22 та від 30 квітня 2024 року у справі № 360/700/23, від 30.04.2026 у справі № 140/6730/24.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди суд зазначає таке.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно із статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 159 від 21.02.2001, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок № 159).
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 13.01.2020 в справі №803/203/17, від 14.05.2020 у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, від 15.09.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, від 05 07.2022 у справі №420/7633/20, від 29.03.2023 у справі №120/9475/21-а, від 12.09.2024 у справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10.10.2024 у справі №280/5397/19, від 18.12.2024 у справі №755/15005/23 та інших досліджував питання правової природи компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та умов її здійснення.
У вказаних постановах Верховний Суд зазначав, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.
Дія норм Закону № 2050-III та Порядку №159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
У постанові від 29.05.2025 у справі № 640/12053/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків.
Право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
У постановах від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24 та від 04.09.2025 у справі № 420/16557/24 Верховний Суд вказав, що компенсація, передбачена Законом № 2050-III і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.
Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19 виснував, що визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Наведене вище спростовує доводи відповідача про передчасність вимог позивача щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення.
У постановах від 14.05.2019 у справі № 804/2994/18, від 23.12.2020 у справі №640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі № 420/7633/20, від 20.02.2025 у справі № 2а-14139/12/2670, від 04.09.2025 у справі №420/16557/24 Верховний Суд вказав, що право особи на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу. Тобто така компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати відповідного доходу.
Іншим важливим аспектом є встановлення віднесення додаткової винагороди працівників ДКВС до виплат, які мають разовий характер.
Пунктом 3 Порядку № 925/5 передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає:
- щомісячні основні види грошового забезпечення;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад;
оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Отже зазначений порядок, на відміно, наприклад, від нормативного визначення складових грошового забезпечення військовослужбовців не визначає до якого виду грошового забезпечення належить винагорода осіб рядового і начальницького складу ДКВС.
За відсутності висновку Верховного Суду та використовуючи підхід щодо тлумачення приписів законодавства на користь працівника суд відзначє, що підстави для висновку щодо разового характеру такої виплати відсутні.
Враховуючи те, що відповідач не нарахував та не виплатив позивачу суми додаткової винагороди за період з 06.03.2022 по 07.07.2022, позивач набув право на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за відповідний період по дату фактичної виплати заборгованості.
Щодо клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду суд зазначає таке.
Обґрунтовуючи зазначене клопотання, відповідач посилається на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України, а також статтею 233 КЗпП України, з огляду на те, що позивача звільнено зі служби 03.03.2023, тоді як із цим позовом він звернувся 12.02.2025.
Вирішуючи зазначене клопотання, суд враховує, що спірні правовідносини стосуються ненарахування та невиплати додаткової винагороди за період з 06.03.2022 по 17.10.2022, тобто охоплюють період як до, так і після набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким змінено редакцію статті 233 КЗпП України.
Відповідно до редакції статті 233 КЗпП України, яка діяла до 19.07.2022, працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, статтю 233 КЗпП України викладено в новій редакції, якою встановлено тримісячний строк звернення до суду у справах про вирішення трудових спорів, а у справах про стягнення належної працівникові заробітної плати - тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
У постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Верховний Суд звернув увагу на необхідність розмежування періодів, за які заявлено вимоги про виплату грошового забезпечення: до 19.07.2022 застосовуються положення статті 233 КЗпП України в редакції, яка не обмежувала строк звернення до суду вимогами про стягнення належної заробітної плати (грошового забезпечення), а щодо періоду після 19.07.2022 застосовується редакція цієї статті, чинна після внесення змін Законом № 2352-IX.
Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Водночас, згідно приписів ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
При цьому постановою Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 висловлено правову позицію, відповідно до якої початок перебігу тримісячного строку звернення до суду у спорах щодо належних при звільненні виплат пов`язується з моментом отримання особою достовірної інформації про склад та розмір нарахованого і виплаченого грошового забезпечення, зокрема шляхом вручення грошового атестата.
Необхідно зауважити, що частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025.
Доказів вручення позивачеві при звільнення письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, матеріали прави не містять.
У зв`язку з цим, відсутні підстави для висновку про пропуск позивачем строку звернення з цим позовом.
За таких обставин доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду не є підставою для залишення позовної заяви без розгляду в частині вимог, які стосуються зазначеного періоду.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі суд зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся з відповідним клопотанням 27.03.2025.
Водночас станом на час вирішення цієї справи Велика Палата Верховного Суду вже розглянула зразкову справу № 280/8933/24 та 07.05.2026 ухвалила постанову, якою скасувала рішення суду першої інстанції та відмовила в задоволенні позову.
Отже, обставина, з якою відповідач пов`язував необхідність зупинення провадження, на час ухвалення рішення у цій справі вже відпала.
Крім того, питання, вирішене Великою Палатою Верховного Суду у справі № 280/8933/24, стосувалося компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати додаткової винагороди військовослужбовцю за час перебування на лікуванні після поранення.
Щодо клопотання відповідача про залучення третьої особи.
Судом встановлено, що 28.05.2025 від Державної установи Центр пробації Міністерства юстиції України надійшло клопотання про залучення до участі у справі Міністерства юстиції України як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилається на те, що Міністерство юстиції України є головним розпорядником бюджетних коштів за бюджетною програмою 3601030, тоді як Державна установа Центр пробації є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Відповідач зазначає, що у разі задоволення позовних вимог виникне необхідність звернення до Міністерства юстиції України щодо виділення додаткового фінансування для виплати позивачу спірної винагороди.
Вирішуючи зазначене клопотання, суд виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи.
Отже, визначальною підставою для залучення третьої особи є можливість безпосереднього впливу судового рішення на її права, інтереси чи обов`язки.
Суд зазначає, що предметом розгляду цієї справи є правомірність бездіяльності Державної установи Центр пробації щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, та наявність підстав для покладення на відповідача обов`язку здійснити відповідні нарахування і виплати.
При цьому позовні вимоги до Міністерства юстиції України не заявлені, а вирішення спору не передбачає встановлення протиправності його рішень, дій чи бездіяльності або безпосереднього покладення на нього будь-яких обов`язків.
Саме по собі здійснення Міністерством юстиції України повноважень головного розпорядника бюджетних коштів та можливість виникнення у відповідача необхідності звернення за додатковим фінансуванням не свідчать про те, що судове рішення у цій справі безпосередньо вплине на права, інтереси чи обов`язки Міністерства юстиції України у розумінні статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідачем не наведено інших обставин, які б свідчили про можливість такого впливу.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що підстави для залучення Міністерства юстиції України до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відсутні.
Розподіл судових витрат.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при поданні позову у цій справі, розподіл судових витрат в цій частині не проводиться.
Керуючись статтями 242-246, 255 КАС України, суд,
УХВАЛИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30 000,00 грн щомісячно за період з 06.03.2022 по 07.07.2022.
3. Зобов`язати Державну установу «Центр пробації» Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30 000,00 грн щомісячно за період з 06.03.2022 по 07.07.2022, з урахуванням фактичного часу проходження служби та раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
4. Зобов`язати Державну установу «Центр пробації» Міністерства юстиції України відповідно до Закону України № 2050-III від 19 жовтня 2000 року "Про компенсацiю громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період з 06.03.2022 по дату фактичної виплати заборгованості.
5. В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
6. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Державна установа «Центр пробації» Міністерства юстиції України (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд.81, код ЄДРПОУ 41847154).
Суддя Сас Є.В.
Судове рішення № 141427821, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 12.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 320/9108/25. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: