Єдиний державний реєстр судових рішень Дата документу 29.10.2026
Справа № 501/2815/26
2-о/501/124/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області в складі:
головуючої судді Петрюченко М.І.,
за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за
заявою представника ОСОБА_1 адвоката Кузнєцової Л.О.
заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області
предмет та підстави заяви: про встановлення факту, що має юридичне значення,
ухвалив рішення про наступне
ВСТАНОВИВ:
І. Виклад позиції позивача та відповідача.
Представник Капсамун З. звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, згідно якого просить суд встановити факт постійного проживання на території України станом до 24.08.1991 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Заява мотивована тим, що заявниця ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 не території Республіки Молдова.
З 15 травня 1988 року по 22 серпня 1992 року проживала на території України за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Солонівського старостинського округу № 11 Городнянської міської ради від 16.03.2021 № 149, витягами з особового рахунку погосподарських книг №№ 4, 5, номер об`єкта погосподарського обліку № 300 на 1986 -1990 роки та №174 на 1991-1995 роки, де зазначається, що ОСОБА_3 з 15 травня 1988 року по 22 серпня 1992 року була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
З серпня 1992 року по 2016 рік проживала на території Республики Молдова, де 02.01.2003 зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а після укладення шлюбу прізвище нареченої змінилось на ОСОБА_6 .
З 04.10.2016 по сьогоднішній день ОСОБА_1 постійно мешкає та має реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 .
З метою отримання громадянства України, заявниця зверталась до органів державної міграції, де їй в усній формі повідомлено, що для того, щоб отримати громадянство України необхідно встановити в судовому порядку факт проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
З цього приводу заявниця звернулась до Іллічівського міського суду Одеської області з заявою про встановлення факту проживання ОСОБА_7 на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 20 вересня 2021 року по справі № 501/2331/21 (залишеним в силі Постановою Одеського апеляційного суду) встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, те що ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) постійно проживала на території України станом на 24 серпня 1991 року.
26 липня 2024 року заявниця отримала посвідку на постійне проживання нового зразка (№ НОМЕР_3 ).
Однак, саме встановлення факту, що ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) постійно проживала на території України станом на 24 серпня 1991 року не дає право на отримання громадянства України, оскільки поняття станом на це диспозиція ст.3 ЗУ "Про громадянство України", яка надає право набуття громадянства України особам, які не мають іншого громадянства.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки, є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Тобто, для набуття громадянства України необхідно встановити факт проживання заявниці на території України ДО 24 серпня 1991 року.
Зазначене вище спонукало заявницю звернутись до суду з даною заявою.
Представник Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області 01.03.2026 надав до суду письмові пояснення (а.с.25-31) та 07.09.2026 відзив на заяву (а.с.38-41), просить суд відмовити у задоволенні заяви, посилаючись на те, що заявниця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не зверталася до територіальних підрозділів Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою встановленого зразка, не надала до ГУ ДМС в Одеській області жодних документів, зазначених у Порядку, отже заявниця ОСОБА_1 не використала всі можливості для отримання статусу громадянина України та звернення до суду із заявою про встановлення факту є передчасним.
Провадження за заявами з питань набуття громадянства входить до повноважень ДМС України та її територіальних підрозділів, серед яких є Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області. Отже, будь-які дії, спрямовані на проходження процедури набуття громадянства та/або документування паспортом громадянина України знаходяться у межі інтересів Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Представник відповідача стверджує, що наявний спір про встановлення факту проживання ОСОБА_1 на території України у повнолітньому віці за станом на 1991 рік, у тому числі за станом на 24 серпня 1991 року, що має юридичне значення та зазначений спір повинен розглядатись в порядку позовного провадження.
Представник заявника 06.09.2026 надав до суду відповідь на відзив (а.с.35-36), просить суд задовольнити заяву, посилаючись на те, що ретельний аналіз поданого ГУ ДМС документа свідчить про те, що він є результатом формального підходу до формування пояснень. На кожній сторінці тексту відповідальні особи державного органу оцінюють докази та заперечують проти вимог сторонніх осіб, які не мають жодного відношення до Заявниці ОСОБА_1 : На сторінці 2 пояснень ГУ ДМС вказує, що «не погоджується з заявою ОСОБА_8 »; На сторінці 3 пояснень ГУ ДМС стверджує, що « ОСОБА_9 не надано жодного документу...»;
На сторінці 5 у п.1 прохальної частини ГУ ДМС просить врахувати пояснення «у справі за заявою ОСОБА_9 »;
На сторінці 5 у п.2 прохальної частини ГУ ДМС просить суд: «Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_10 ».
Дані факти беззаперечно доводять, що службові особи ГУ ДМС в Одеській області взагалі не досліджували матеріали справи № 501/2815/26, не відкривали та не вивчали додані нами докази та архівні довідки, які стосуються саме ОСОБА_1 .
Заінтересована особа просто направила до суду шаблонний текст з чужих судових процесів, змінивши лише шапку документа. Заінтересована особа просить суд відмовити у задоволенні заяви громадянина ОСОБА_10 , який взагалі не є учасником цієї справи, що є виявом явного формального підходу по принципу аби заперечити. Такий документ є юридично нікчемним і не може бути взятий судом до уваги.
ГУ ДМС у своїх запереченнях повністю проігнорувало той факт, що обставини постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року вже були предметом судового дослідження та встановлені Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 20 вересня 2021 року у справі №501/2331/21, яке набрало законної сили.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Тому факт постійного проживання Заявниці є преюдиційним, доведеним і не підлягає повторному доказуванню. Будь-які заперечення ГУ ДМС з цього приводу є прямою спробою поставити під сумнів обов`язковість судового рішення (ст.129-1 Конституції України).
Щодо безпідставних посилань ГУ ДМС на наявність «спору про право» Заінтересована особа стверджує, що в даному випадку наявний «спір про право», а тому справу не можна розглядати в порядку окремого провадження. Такі твердження повністю спростовуються актуальною та сталою практикою Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 липня 2026 року у справі № 522/17560/23 розглянув питання щодо встановлення факту постійного проживання на території України як юридичного факту, необхідного для подальшого оформлення громадянства України або дозволу на імміграцію.
Посилання ГУ ДМС України в Одеській області на відсутність підстав для встановлення заявленого факту в порядку окремого провадження у зв`язку з невикористанням заявницею досудового порядку оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, а також наявності спору про право, з огляду на заперечення суб`єкта владних повноважень щодо наявності у заявниці такого права, є необґрунтованими.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі №308/17634/23 наголошувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Заперечення суб`єкта владних повноважень про те, що факт не підтверджений належними доказами, не свідчать про існування спору про право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23).
Представник заявника надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю (а.с.36 зворотній бік, 46).
Заінтересовані особи в судове засідання не з`явилися, про місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку.
ІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 12.06.2026 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.19).
Ухвалою судді 06.07.2026 справу відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження без виклику сторін (а.с.21-22).
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 не території Республіки Молдова.
З 15 травня 1988 року по 22 серпня 1992 року проживала на території України за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Солонівського старостинського округу № 11 Городнянської міської ради від 16.03.2021 № 149, витягами з особового рахунку погосподарських книг №№ 4, 5, номер об`єкта погосподарського обліку № 300 на 1986 -1990 роки та №174 на 1991-1995 роки, де зазначається, що ОСОБА_3 з 15 травня 1988 року по 22 серпня 1992 року була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).
З серпня 1992 року по 2016 рік проживала на території Республики Молдова, де 02.01.2003 зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а після укладення шлюбу прізвище нареченої змінилось на ОСОБА_6 (а.с.15-17).
З 04.10.2016 по сьогоднішній день ОСОБА_1 постійно мешкає та має реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 (а.с.9).
З метою отримання громадянства України, заявниця зверталась до органів державної міграції, де їй в усній формі було повідомлено, що для того, щоб отримати громадянство України необхідно встановити в судовому порядку факт проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
З цього приводу заявниця звернулась до Іллічівського міського суду Одеської області з заявою про встановлення факту проживання ОСОБА_7 на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 20 вересня 2021 року по справі № 501/2331/21 (залишеним в силі Постановою Одеського апеляційного суду) встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, те що ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) постійно проживала на території України станом на 24 серпня 1991 року (а.с.12-14).
26 липня 2024 року заявниця отримала посвідку на постійне проживання нового зразка (№ НОМЕР_3 ) (а.с.11).
ІV. Оцінка Суду.
Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, законом передбачена можливість встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться і факти постійного проживання на території України, що можуть мати значення для виникнення права особи на набуття громадянства України.
У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.
Статтею 4 Конституції України визначено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, відповідно до яких громадянами України є громадяни колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік (далі - СРСР), які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки, є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Згідно з пунктом 25 Порядку, провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Пунктом 22 Положення про паспортну систему в СРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року, встановлювалися вимоги щодо прописки громадян СРСР за місцем проживання громадян, що мали паспорти - по паспортам, а тих, що прибули на тимчасове проживання з одної місцевості у іншу на строк більше ніж півтора місяці, прописувалися тимчасово. Зазначеним пунктом Положення також встановлювалися обмеження у праві громадян на прописку за місцем проживання в разі відсутності в паспорті громадянина відмітки про виписку. Такі громадяни не підлягали прописці.
Встановлення факту постійного проживання заявниці на території України у період до 24 серпня 1991 року позасудовим шляхом неможливо, а даний факт для заявниці має юридичне значення і необхідний для набуття громадянства України за територіальним походженням.
Такі висновки відповідають також правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 24 березня 2021 року у справі №521/6094/19 (провадження №61-15297св20).
Суд звертає увагу, що обставини постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року вже були предметом судового дослідження та встановлені Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 20 вересня 2021 року у справі № 501/2331/21, яке набрало законної сили.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Тому факт постійного проживання Заявниці є преюдиційним, доведеним і не підлягає повторному доказуванню.
Суд погоджується з доводами представника заявника у відзиві на заяву, що будь-які заперечення ГУ ДМС з цього приводу є прямою спробою поставити під сумнів обов`язковість судового рішення (ст.129-1 Конституції України).
Посилання ГУ ДМС України в Одеській області на відсутність підстав для встановлення заявленого факту в порядку окремого провадження у зв`язку з невикористанням заявницею досудового порядку оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, а також наявності спору про право, з огляду на заперечення суб`єкта владних повноважень щодо наявності у заявниці такого права, не заслуговують на увагу з наступних підстав.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі №308/17634/23 наголошувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Заперечення суб`єкта владних повноважень про те, що факт не підтверджений належними доказами, не свідчать про існування спору про право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23).
На підставі викладеного, суд доходить висновку про задоволення заяви.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха протии Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таке рішення суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст.6 (право на справедливий суд), ст.13 (право на ефективний засіб юридичного захисту відповідача від неправомірних вимог позивача), ст.17 (заборона зловживання правами передбаченими цією Конвенцією), ст.1 Протоколу 1 (захист власності, право мирно володіти своїм майном).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 13, 259, 263-265, 293, 315, 319 Цивільного процесуального кодексу України, Суд
УХВАЛИВ:
Заяву представника ОСОБА_1 адвоката Кузнєцової Л.О. (заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області) про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити повністю.
Встановити факт постійного проживання на території України станом до 24.08.1991 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Чорноморського міського
Суду Одеської області М.І.Петрюченко
Судове рішення № 141427544, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області) було прийнято 29.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 501/2815/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: