Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 рокуЛуцькСправа № 140/10523/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправної бездіяльності щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХIІ.
Зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснювати ОСОБА_1 нарахування та виплату доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХIІ. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, та постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у зв`язку із чим має право на підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону №796-XII.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, та постійно проживає у місті Камінь-Каширський, Камінь-Каширського району Волинської області, яке віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення та виплату підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення.
За результатами розгляду звернення відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для встановлення такого підвищення.
Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки відповідно до статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи він як непрацюючий пенсіонер, який постійно проживає на території радіоактивного забруднення, має право на підвищення до пенсії, розмір якого з урахуванням чинного правового регулювання становить два прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлені на 01 січня відповідного календарного року.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У відзиві на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що на виконання рішення суду від 18.06.2024 у справі №140/5546/24 позивачу здійснено нарахування підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII.
Відповідач вказує, що з 01.01.2026 порядок та розмір відповідної доплати регулюються статтею 29 Закону №4695-IX, якою передбачено доплату в розмірі 2595,00 грн за наявності визначених законом умов.
Крім того, за результатами звірки відомостей Єдиного державного демографічного реєстру встановлено, що позивач зареєстрований у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1988 до 29.08.2003 та з 27.06.2006 до цього часу. Відтак відповідач вважає, що безперервне проживання позивача на відповідній території не підтверджено, а тому підстави для встановлення доплати в розмірі двох прожиткових мінімумів відсутні.
З огляду на викладене відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову та заперечення відповідача, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі також Закон №796-XII).
Позивач має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 , не перебуває у трудових відносинах та проживає у місті Камінь-Каширський, Камінь-Каширського району Волинської області.
Місто Камінь-Каширський, Камінь-Каширського району Волинської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106 Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
06 липня 2026 року позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою щодо встановлення та виплати підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII.
За результатами розгляду заяви відповідач листом від 30 липня 2026 повідомив позивача про відсутність правових підстав для встановлення та виплати такого підвищення.
Отже, спір у цій справі виник щодо права позивача на первинне нарахування та виплату підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та соціальний захист потерпілого населення визначені Законом України від 28 лютого 1991 року №796-XII Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Стаття 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, зокрема у зоні гарантованого добровільного відселення дві мінімальні заробітні плати.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
Підпунктом 7 пункту 4 розділу I Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, статтю 39 Закону №796-XII виключено.
Законом України від 04 лютого 2016 року №987-VIII Про внесення зміни до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який набрав чинності з 01 січня 2016 року, до Закону №796-XII включено статтю 39, якою встановлено доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Отже, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, у частині, яка не врегульована редакцією статті 39 Закону №796-XII, чинною з 01 січня 2016 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 дійшла висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-XII.
Разом з тим Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, змінено підхід до застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.
Відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21 сформувала висновок, що розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону №796-XII визначається із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 20 травня 2026 року у справі №600/1438/25-а дійшов висновку, що непрацюючі пенсіонери, які проживають на території радіоактивного забруднення, мають право на підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 01 січня відповідного календарного року, а положення закону про Державний бюджет України не можуть бути підставою для припинення або зменшення такого підвищення.
Аналогічний правовий підхід викладений Верховним Судом у справі №620/2616/25.
Отже, для непрацюючого пенсіонера, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, передбачене статтею 39 Закону №796-XII підвищення до пенсії становить два прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлених на 01 січня відповідного календарного року.
Статтею 71 Закону №796-XII передбачено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Статтею 29 Закону України від 03 грудня 2025 року №4695-IX Про Державний бюджет України на 2026 рік установлено, що у 2026 році доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 2595 гривень.
Цією ж статтею передбачено, що особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС самостійно або у встановленому законодавством порядку змінили місце проживання за межі відповідних зон та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Разом з тим наведені положення Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік не внесли змін до статті 39 Закону №796-XII та не припинили її дії.
З огляду на приписи статті 71 Закону №796-XII положення закону про Державний бюджет України не можуть бути підставою для звуження встановленого спеціальним законом права позивача на підвищення до пенсії та зменшення визначеного статтею 39 Закону №796-XII розміру такого підвищення.
Право на підвищення до пенсії виникає у особи безпосередньо на підставі статті 39 Закону №796-XII за наявності передбачених цією нормою умов, а звернення до суду є способом захисту такого права у разі його порушення суб`єктом владних повноважень.
Відтак та обставина, що позивачу раніше не нараховувалося та не виплачувалося підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII та відсутнє судове рішення про його нарахування, не впливає на виникнення права на таку виплату.
Визначальним для вирішення цього спору є встановлення того, чи належить позивач до кола осіб, яким статтею 39 Закону №796-XII передбачено підвищення до пенсії.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживає у місті Камінь-Каширський, Камінь-Каширського району Волинської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Наявність у позивача відповідного статусу особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, свідчить про встановлення компетентним органом юридично значущих обставин, з якими законодавство пов`язує надання такого статусу.
При цьому відповідачем не доведено наявності передбачених законом обставин, які б припиняли або виключали право позивача на підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII.
Саме по собі посилання відповідача на відсутність у Єдиному державному демографічному реєстрі відомостей про постійне місце проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення не спростовує інших наявних у справі доказів щодо місця проживання позивача та не є достатньою підставою для висновку про відсутність у нього права на передбачене статтею 39 Закону №796-XII підвищення до пенсії.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач належними та допустимими доказами правомірності відмови у встановленні позивачу підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII не довів.
За таких обставин суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, має право на нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 01 січня відповідного календарного року.
Враховуючи, що позивач просить захистити його право в межах шестимісячного строку звернення до суду, а позовну заяву подано до суду 11 серпня 2026 року (дата відправки поштового відправлення), порушене право позивача підлягає захисту з 11 лютого 2026 року.
Отже, позов підлягає задоволенню повністю.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи суду не надано.
Керуючись статтями 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХIІ.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 11 лютого 2026 року здійснювати ОСОБА_1 нарахування та виплату доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХIІ. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, та постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у зв`язку із чим має право на підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону №796-XII.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, код ЄДРПОУ 13358826).
Суддя Ю.Ю. Сорока
Судове рішення № 141426310, Волинський окружний адміністративний суд було прийнято 12.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 140/10523/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: