Рішення № 141425691, 12.11.2026, Снігурівський районний суд Миколаївської області

Справа № 477/1335/26

Провадження № 2/485/804/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року м. Снігурівка

Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Квєтки І.А.,

секретар судового засідання Семенака А.Г.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Снігурівка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Заводської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання права власності на житловий будинок,

встановив:

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який у подальшому уточнив, до Заводської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, у якому просить визнати за ним право власності на житловий будинок, загальною площею 56,1 кв.м., який був розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який існував до моменту його знищення внаслідок військової агресії, який він успадкував після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після смерті батька ОСОБА_2 , позивач, за заповітом, успадкував житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Під час тимчасової окупації в період з лютого 2022 року по 10 листопада 2022 року та ведення активних бойових дій на території села Максимівка Миколаївського району Миколаївської області вказаний житловий будинок було частково знищено. Внаслідок пожежі та ракетного обстрілу також знищено оригінали правовстановлюючих документів на майно, квитанції про сплату земельного податку, розрахункові книжки за світло та воду які знаходилися в будинку. Право власності в ДРРП не зареєстровано.

Через відсутність правовстановлюючих документів та неможливість їх відновлення в позасудовому порядку, позивач позбавлений можливості оформити права власності на майно яке існувало до знищення та позбавлений права на участь у державній програмі компенсацій за знищене житло та змушений звернутися за захистом своїх прав до суду.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав пояснення, згідно з якими житловий будинок АДРЕСА_1 був переданий його батькові, ОСОБА_2 , родичкою. За життя батько право власності на вказану нерухомість у встановленому законом порядку не оформив; за словами позивача, передача майна оформлювалася розпискою, яка не збереглася. У 1960-х роках ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі з матір`ю позивача (на цей час померлою), здійснив перебудову зазначеного будинку та оформив земельну ділянку під ним. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, залишивши заповіт на користь позивача на все належне йому майно. Мати позивача відмовилася від прийняття спадщини на його користь. Позивач у 2007 році прийняв спадщину після смерті батька, однак спадкові права на житловий будинок не оформлював. У 2022 році внаслідок активних бойових дій у с. Максимівка житловий будинок було частково знищено. Позивач просить визнати за ним право власності на вказаний житловий будинок з метою подальшого отримання державної компенсації за знищене майно, посилаючись на втрату правовстановлюючих документів.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнає та просить їх задовольнити (вх. № ЕП-3072/26-вх від 07.10.2026).

Дослідивши докази по справі, суд дійшов таких висновків.

Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (серія НОМЕР_1 , видане повторно Снігурівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)) /а.с. 5/.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Киселівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області від 01 березня 2012 року, ОСОБА_2 з 1958 року до дня смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та знятий з реєстраційного обліку у зв`язку зі смертю. Разом із ним за вказаною адресою на момент його смерті була зареєстрована, проживала та вела спільне господарство його дружина ОСОБА_4 (з 1958 року), яка продовжувала проживати за цією адресою і на момент видачі довідки /а.с. 89/.

19 грудня 2006 року ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений секретарем виконкому Киселівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області та зареєстрований у реєстрі за № 301, яким заповів усе належне йому на праві власності майно своєму синові ОСОБА_1 /а.с. 86/.

ОСОБА_2 є батьком позивача ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Киселівською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області 30 серпня 1969 року /а.с. 88/.

ОСОБА_1 у встановлений законом строк подав до Снігурівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_2 , тобто є таким, що спадщину прийняв /а.с. 82/.

Згідно з матеріалами спадкової справи № 298/2007 до майна померлого ОСОБА_2 , його дружина ОСОБА_4 від належної їй частки у спадковому майні відмовилася на користь сина померлого ОСОБА_1 /а.с. 83/.

Відповідно до довідки Киселівського старостинського округу Первомайської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області від 21 листопада 2023 року № 227, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . За життя вона була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1 , з грудня 1979 року по день смерті; знята з реєстраційного обліку 13 березня 2023 року. На момент її смерті разом із нею за вказаною адресою ніхто не проживав /а.с. 7/.

Згідно з відповіддю Снігурівської державної нотаріальної контори від 19 серпня 2026 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , була заведена 12 квітня 2023 року приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Бердніковою А.Ю. за реєстровим № 44/2023 /а.с. 79/.

26 березня 2012 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 7,34 га в межах території Киселівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, що належала спадкодавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії МК № 036093 (кадастровий номер 4825781700:12:000:0009) /а.с. 94/.

Згідно з архівною копією Державного акта серії б/н від 30 листопада 1993 року, ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Киселівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області від 15 жовтня 1993 року № 11 надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку в межах згідно з планом, розташовану на території с. Максимівка Киселівської сільської ради /а.с. 16-17/.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Заводської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області від 16 вересня 2026 року, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,25 га, наданій у постійне користування гр. ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку на підставі рішення виконавчого комітету Киселівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області від 15 жовтня 1993 року № 11 та Державного акта від 30 листопада 1993 року.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29 липня 2026 року, здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,25 га (кадастровий номер 4825781700:18:004:0003), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої зазначений ОСОБА_2 .

Постановою Снігурівської державної нотаріальної контори від 20 листопада 2025 року № 879/02-31 ОСОБА_5 , яка діє від імені ОСОБА_1 , відмовлено у прийнятті документів для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , яка залишилася після смерті ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), у зв`язку з ненаданням документа, що посвідчує право власності спадкодавця /а.с. 20/.

Постановою Снігурівської державної нотаріальної контори від 20 листопада 2025 року № 878/02-31 ОСОБА_5 , яка діє від імені ОСОБА_1 , відмовлено у прийнятті документів для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який залишився після смерті ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на нерухоме майно /а.с. 21/.

Згідно з відповіддю КП «Киселівське» від 21 січня 2026 року № 2, внаслідок бойових дій 2022 року на території Киселівського старостинського округу адміністративну будівлю старостату, у якій розміщувалося приміщення КП «Киселівське», зруйновано, а архівні документи знищено, у зв`язку з чим надати довідку про те, що громадянин ОСОБА_2 був абонентом КП «Киселівське», неможливо /а.с. 7-звор./.

Відповідно до відповіді виконавчого комітету Заводської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області від 29 вересня 2026 року № 187/02.3-33, внаслідок бойових дій у 2022 році на території Киселівського старостинського округу Миколаївського району Миколаївської області адміністративну будівлю старостату було зруйновано, а архівні документи, зокрема погосподарські книги, знищено /а.с. 97/.

За даними копії технічного паспорта від 09 вересня 2024 року, виготовленого КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» (інвентаризаційна справа № 207), та довідки Снігурівської філії КП «ММБТІ» від 21 травня 2025 року № 2-6741, на земельній ділянці АДРЕСА_1 розташовані: житловий будинок «А-1» загальною площею 56,1 кв. м (рік будівництва 1960), літня кухня «Б» (рік будівництва 1961), сарай «В» (рік будівництва 1962), огорожа № 1, 2. Об`єкти самочинного будівництва відсутні. У результаті воєнних дій житловий будинок зазнав часткових пошкоджень (фундамент, стіни, перекриття, покрівля, підлога, вікна, двері); господарські будівлі також частково пошкоджено (стіни, перекриття, покрівля, вікна, двері).

Відповідно до наданих позивачем фотографій будинку на даний час, він містить значні руйнування та пошкодження /а.с.26-29/.

Право власності на вказані об`єкти нерухомого майна в КП «ММБТІ» станом на 18 грудня 2012 року не реєструвалося.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 липня 2026 року № 487759625, право власності, інші речові права, іпотеки та обтяження на житловий будинок АДРЕСА_1 не зареєстровані /а.с. 69/.

Згідно з письмовими поясненнями свідка ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), підпис якого посвідчено старостою Киселівського старостату Заводської селищної ради 23 жовтня 2026 року, йому відомо, що ОСОБА_2 проживав у АДРЕСА_1 , та на початку 1960 року розпочав будівництво вказаного будинку, у якому свідок брав особисту участь.

Згідно з письмовими поясненнями свідка ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), підпис якої посвідчено старостою Киселівського старостату Заводської селищної ради 28 вересня 2026 року, їй відомо, що ОСОБА_2 разом із дружиною ОСОБА_4 та їхніми дітьми ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 проживали у АДРЕСА_1 .

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Положеннями статті 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).

За приписами частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з п. 4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з приписами статті 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення. Водночас припинення права власності можливе лише за умови повного знищення майна, коли воно остаточно втрачає свої характеристики та не може бути відновлене.

У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» роз`яснено, що при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Закону України «Про власність», Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів та іншими нормативними актами.

Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року не було встановлено обов`язку щодо обов`язкової державної реєстрації будинків та домоволодінь, розташованих у сільській місцевості. Підставою виникнення у громадянина права власності на житловий будинок у селі до 05 серпня 1992 року був сам факт законного збудування ним цього будинку на відведеній земельній ділянці.

Відповідно до пунктів 77, 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції постанови КМУ від 23 серпня 2016 року № 553), документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не вимагається в разі державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, господарські будівлі і споруди, збудовані до 05 серпня 1992 року.

У постановах Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 678/1418/17 та від 14 серпня 2024 року у справі № 201/12325/20 зазначено, що індивідуальні житлові будинки, збудовані в період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з технічним паспортом, виготовленим 09 вересня 2024 року КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» на замовлення ОСОБА_1 , житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 побудований у 19601962 роках, тобто в період, коли діюче законодавство не передбачало обов`язкової державної реєстрації права власності на житлові будинки в сільській місцевості. У технічному паспорті зазначено про відсутність об`єктів самочинного будівництва.

Земельна ділянка для обслуговування вказаного житлового будинку належала спадкодавцю ОСОБА_2 на праві постійного користування на підставі Державного акта від 30 листопада 1993 року.

Позивач є спадкоємцем ОСОБА_2 за заповітом від 19 грудня 2006 року та в установлений законом строк прийняв спадщину, а отже, відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України набув право власності на спадкове майно з часу відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За даними технічної інвентаризації та довідки Снігурівської філії КП «ММБТІ» від 21 травня 2025 року, а також наданих фотоматеріалів (а.с. 26-29, житловий будинок унаслідок воєнних дій 2022 року зазнав суттєвих пошкоджень, однак не припинив свого існування повністю в натурі (збережені конструктивні елементи та фундамент), тобто залишається об`єктом цивільних прав.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що застосовується, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Позивач позбавлений можливості оформити право власності у позасудовому порядку, оскільки нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючого документа спадкодавця та знищення архівних погосподарських книг під час бойових дій.

За таких обставин, з метою недопущення порушення спадкових прав позивача та забезпечення їх судового захисту, суд вважає доведеною наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок у порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 , яке виникло з часу відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Водночас, згідно з технічним паспортом від 09 вересня 2024 року, довідкою БТІ від 21 травня 2025 року та наданими фотоматеріалами (а.с. 26-29/), суд встановив, що спірний житловий будинок зазнав значних руйнувань унаслідок воєнних дій, однак не припинив свого існування в натурі повністю та є об`єктом цивільних прав, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині визнання права власності на будинок «до моменту його знищення» задоволенню не підлягають.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат суд здійснює відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Заводської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання права власності на житловий будинок задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок загальною площею 56,1 кв. м з відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яке виникло з часу відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із Заводської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області (код ЄДРПОУ 04375174) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 665,60 грн (шістост шістдесят п"ять грн. 60 к).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складення повного судового рішення) безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Суддя І.А.Квєтка

Повний текст рішення складено 12 листопада 2026 року.