Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року м. Черкаси Справа № 925/404/24
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Вовчанській К.Ю., за участі прокурора відділу Черкаської обласної прокуратури Мохонько А.В. та представників сторін: позивача-1 - не з`явились, позивача-2 - Кирмана В.О. за самопредставництвом, відповідача-1 - адвоката Кірси В.В., відповідача-2 - адвоката Пшенишної В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси справу за позовом Заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби (позивач-1), Черкаської міської ради (позивач-2) до Комунального підприємства «Черкасиводоканал» Черкаської міської ради (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецбетон» (відповідач-2), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним договору та стягнення 235 773 грн,
ВСТАНОВИВ:
Заступник керівника Черкаської окружної прокуратури звернувся в Господарський суд Черкаської області з позовом в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби (далі - позивач-1), Черкаської міської ради (далі - позивач-2) до Комунального підприємства "Черкасиводоканал" Черкаської міської ради, (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецбетон" (далі - відповідач-2), в якому просить суд:
визнати недійсним договір поставки № 1418 від 26.03.2019, укладений між Комунальним підприємством "Черкасиводоканал" Черкаської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрспецбетон" за результатами відкритих торгів № UA-2019-02-15-001430а;
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецбетон" на користь Комунального підприємства "Черкасиводоканал" Черкаської міської ради 235773 грн., а з останнього одержані ним за рішенням суду кошти в сумі 235773 грн. в дохід держави;
відшкодувати судові витрати.
Позов мотивовано порушенням відповідачем-2 п.1 ст 50, п.4 ч. ст. 6 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів № UA-2019-02-15-001430-а, замовником яких був відповідач-1, що встановлено рішенням Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №60/74-р/к від 06.07.2023, у зв`язку з чим укладений за результатам торгів відповідачами договір поставки № 1418 від 26.03.2019 підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 та ч. 3 ст. 228 ЦК України, оскільки правочин завідомо суперечить інтересам держави і суспільства через умисел відповідача-2 ТОВ «Укрспецбетон» та порушення принципу добросовісної конкуренції під час його укладення.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 04.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №925/404/24 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 18.06.2024; залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України.
Відповідач-2 - ТОВ «Укрспецбетон» в особі представника подав, через систему «Електронний суд»: 22.04.2024 заяву (вх. № 6774/24, т.1 а.с. 153), в якій просив внести данні до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи; 30.05.2024 року додаткові пояснення (вх. № 8728/24, т.1 а.с. 194-197) за змістом яких заперечив позовні вимоги, вказав на відсутність підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі, просив врахувати, що ТОВ «Укрспецбетон» здійснив пропозицію найнижчої ціни закупвлі товару та став переможцем торгів, уклав 26.03.2019 спірнй договір поставки № 1418 та повістю виконав договірні зобов`язання за ним, що вказує на відсутність порушення держави і суспільства, просив відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача-1 - Північного офісу Держаудитслужби подав, через систему «Електронний суд» 25.04.2024 року додаткові пояснення ( вх. 7054/24, т.1 а.с. 156-159), в яких не заперечив проти задоволення позовних вимог, просив задовольнити їх, розгляд справи здійснити без участі їх представника.
Відповідач-1 - КП "Черкасиводоканал" Черкаської міської ради в особі представника подав, через систему «Електронний суд», 29.04.2024 відзив на позовну заяву ( вх. № 7149/24, т.1 а.с. 174-177) за змістом якого вказав про необізнаність з антиконкурентними узгодженими діями відповідача-2, відсутність порушень інтересів держави і суспільства укладенням співрного договору сторонами, просив відмовити у задоволенн позову, у разі задоволеня позову - судові витрати покласти на відповідача-2.
Представник позивача-2 - Черкаської міської ради подав суду 05.06.2024 письмові пояснення (вх. № 9065/24, т.1 а.с.205-213), в яких вказав про відсутність порушення прав позивача-2 у даному спорі, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Прокурор подав, через систему «Електронний суд»: 14.05.2024 відповідь на відзив (вх. № 7893/24, т.1 а.с. 179-182), 05.06.2024, 17.06.2024 пояснення (вх. № 9115/24, т.1 а.с. 221-223, вх. № 9685/24. т.1 а.с. 235-237) за змістом яких заперечив твердження відповідачів викладених у відзивах на позовну заяву, поясненнях позивача-2, просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалами суду від 18.06.2024, 08.07.2024 відкладено підготовче засідання на 09.07.2024, в якому закрито підготовче провадження у справі № 925/404/24, призначено справу до судового розгляду по суті на 20.08.2024; забезпечено участь адвоката Пшенишної В.В. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням його власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 20.08.2024 зупинено провадження у справі № 925/404/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №918/1043/21 в касаційному порядку.
Заступник керівника Черкаської окружної прокуратури 14.10.2024 подав через систему "Електронний суд" клопотання (вх. №15745/24, т.2 а.с. 51-53) про поновлення провадження у справі, враховуючи прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 18.09.2024 року у справі №918/1043/21, разом з тим, вказав, що вказаною постановою Великої Палати Верховного Суду не надано вичерпну відповідь на наявну виключну правову проблему у застосуванні ч. 3 ст. 228 ЦК України з урахуванням статей 203, 216 ЦК України, статті 208 ГК України, що і було підставою для зупинення судом провадження у даній справі № 925/404/24, просив зупинити провадження у справі № 925/404/24 до завершення перегляду судового рішення у касаційному порядку Касаційним господарським судом Верховного Суду у справі № 910/7318/23.
Ухвалами суду від 21.10.2024, 19.11.2024, 10.12.2024, 03.02.2025 поновлено провадження у справі, призначено судове засідання з розгляду справи по суті, яке в подальшому відкладено на 20.02.2025; за клопотанням прокурора залишено попередньо подане ним клопотання про зупинення провадження у справі за вх. № 15745/24 від 14.10.2024 без розгляду (ухвалою суду в протоколі судового засідання від 10.12.2024); зупинено провадження у справі до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23.
Ухвалою суду від 15.06.2026 поновлено провадження у даній справі, призначено судове засідання на 09.07.2026.
02.07.2026 прокурор подав, через систему «Електронний суд», клопотання (вх. №11292/26, т.2 а.с. 153-154) про зупинення провадження у справі №925/404/24 до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/7314/23.
Ухвалами суду від 09.07.2026, 08.09.2026, за клопотанням прокурора залишено попередньо подане ним клопотання про зупинення провадження у справі за вх. № 11292/26 від 02.07.2026 без розгляду (ухвалою суду в протоколі судового засідання від 08.09.2026), судове засідання з розгляд справи по суті відкладено на 16.09.2026 із забезпеченням для представника відповідача-2 - адвоката Пшенишної В.В. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням його власних технічних засобів.
В судове засідання 16.09.2026 позивачі, третя особа явку своїх представників не забезпечили, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені відповідно до даних довідки суду про доставку ухвали від 08.09.2026 до їх електронних кабінетів, позивачі в поданих суду заявах 03.07.2026 за вх. № 11310/26, 16.09.2026 за вх. № 15156/26 просили розгляд справи проводити без участі їх представників відповідно до викладених сторонами позицій, третя особа причини неявки представника не повідомила, пояснення по суті справи не подала.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч. 3 статті 202 ГПК України, суд розглядає справу за відсутності учасника справи або його представника, якщо їх було належним чином повідомлено про судове засідання, у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, суд, відповідно до ст. 202 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності представників позивачів, третьої особи за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 16.09.2026 прокурор позов з підстав і у розмірі, викладених у позовній заяві, підтримала і просила суд задовольнити повністю, представники відповідачів позов не визнали і просили суд відмовити у його задоволенні повністю з підстав, викладених у їх заявах по суті спору.
Суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату і час оголошення вступної та резолютивної частини судового рішення - 21.09.2026.
Згідно із ст.ст. 233 ч. 6, 240 ч. 1 ГПК України 21.09.2026 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення прокурора, представників відповідачів, дослідивши подані прокурором і сторонами заяви по суті справи, наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд у задоволенні позову відмовляє з таких підстав.
15.02.2019 відповідач-1 Комунальне підприємство «Черкасиводоканал» Черкаської міської ради, як замовник, в системі публічних закупівель Prozorro розмістив оголошення про проведення відкритих торгів № UA-2019-02-15-001430-а із закупівлі товарів - ДК 021:2015: 44110000-4 - Конструкційні матеріали; зі строком поставки до 31.03.2020 за місцем поставки: 18036, Україна, Черкаська область, м.Черкаси, вул.Гетьмана Сагайдачного, 12; Очікувана вартість предмета закупівлі становила 1 056 000 грн
До участі в аукціоні подали свої пропозиції: ТОВ «Укрспецбетон» - 501 597 грн;ТОВ «БК «Будіндустрія» - 501 599 грн;ТОВ «Комбінат Будіндустрії» - 501 600 грн;ТОВ «Інтертрейдплюс» - 562 000 грн;ТОВ «Епіцентр К» - 619 899;ТОВ Спільне українсько-латвійське підприємство «Хімімпекс» - 993 333,60 грн; ТОВ «Декор Таун» - 1 020 000 грн (т.1; а.с.45-51).
06.03.2019 за результатами аукціону № UA-2019-02-15-001430-а відповідач-2 - ТОВ «Укрспецбетон» з остаточною ціновою пропозицією 501 597 грн став переможцем відкритих торгів.
Рішенням тендерного комітету замовника, оформленим протоколом від 14.03.2019 № 38 (т.1; а.с.52-53), за результатами розгляду тендерної пропозиції відповідача-2 - визначено переможцем закупівлі № UA-2019-02-15-001430-а та прийнято рішення про намір укладення з ним відповідного договору.
26.03.2019 між відповідачем-1 КП «Черкасиводоканал», як замовником, та відповідачем-2 ТОВ «Укрспецбетон», як постачальником, укладено договір № 1418 (далі - Договір, т.1; а.с.54-56) п.п. 1.1., 4.1. якого постачальник зобов`язався поставити і передати у власність замовника товар - ДК 021:2015: 44110000-4 - Конструкційні матеріали (бетонні вироби) в асортименті та за цінами, вказаними у специфікації Товару (додаток №1 до Договору), яка є невід`ємною частиною Договору, загальною вартістю 501597 грн з ПДВ.
У Договорі сторони домовилися, зокрема, про наступне:
п.1.2. - замовник зобов`язується оплатити та прийняти зазначений у п. 1.1. Договору Товар в порядку та на умовах цього Договору;
п.4.2. - розрахунок за товар Замовником здійснюється на умовах 100 % попередньої оплати вартості Товару - в термін 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання від Постачальника рахунку, виданого Постачальником не пізніше дня, наступного за днем отримання заявки від Замовника, на кожну замовлену партію Товару;
п.4.3. - оплата Товару проводиться в національній валюті України у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, зазначений у розділі 10 Договору.
Із звіту про виконання договору про закупівлю від 03.04.2020 (т.1; а.с.58-59) вбачається, що на виконання Договору у строк до 31.03.2020 відповідачем-2 поставлено замовлений відповідачем-1 товар, який оплачений останнім на суму 235 773грн ( в тому числі ПДВ 39295 грн 50 коп), що підтверджено даними Департаменту житлово-комунального комплексу та видатковими накладними:від 24.01.2020 № 2110 на суму 48 792,60 грн з ПДВ;від 02.04.2020 № 2252 на суму 48 717,30 грн з ПДВ;від 30.05.2019 № 1418 на суму 27 006,90 грн з ПДВ; від 30.05.2019 № 1521 на суму 7 506,90 грн з ПДВ;від 03.06.2019 № 1526 на суму 31 518,00 грн з ПДВ;від 03.06.2019 № 1525 на суму 10 068,00 грн з ПДВ; від 14.1 1.2019 № 1945 на суму 15 300,00 грн з ПДВ; від 14.11.2019 № 1944 на суму 46 863,30 грн з ПДВ (т.1 а.с.120-130).
Рішенням Адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 60/74-р/к від 06.07.2023 у справі № 58/60/59-рп/к.21 (т.1; а.с.60-73,74-88) постановлено визнати, щоТОВ «Укрспецбетон» та ТОВ «БК «Будіндустрія» вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час участі у тендерній процедурі закупівлі «Бетонні вироби» (за кодом ДК 021:2015: 44110000-4 - Конструкційні матеріали), що проводилася КП «Черкасиводоканал» (ідентифікатор закупівлі в системі: UA-2019-02-15-001430-a). За порушення законодавства про захист економічної конкуренції , зазначеного п. 1 даного рішення накладено на ТОВ «Укрспецбетон» штраф у розмір 34000 грн, на ТОВ «БК «Будіндустрія» накладено штраф у розмір 16000 грн.
Вказане рішення обґрунтоване спільними особливостями оформлення та подання ТОВ «Укрспецбетон» та ТОВ «БК «Будіндустрія» тендерних пропозицій, а саме:
входженням учасників в аукціон з однієї IP-адреси, яка належала ТОВ «Укрспецбетон»;
реєстрацією учасників на одному електронному майданчику з однієї IP-адреси, яка належала ТОВ «Укрспецбетон»;
здійсненням ТОВ «БК «Будіндустрія» доступу до своєї електронної пошти з IP-адреси, що використовувалася для входу в аукціон і належала ТОВ «Укрспецбетон»;
використанням учасниками однакових IP-адрес для подання податкової звітності до органів ДПС в одні дні та у близькі проміжки часу;
використанням учасниками спільної електронної поштової скриньки, яка належала ТОВ «Укрспецбетон»;
орендою приміщення за однією адресою в період проведення торгів;
спільними властивостями електронних файлів тендерних пропозицій, які були створені в один день та послідовно;
фінансовою підтримкою один одного після участі в закупівлі під час дії укладеного договору;
синхронністю дій під час створення та завантаження тендерних пропозицій;
синхронністю дій під час оплати послуг електронного майданчика.
Щодо кожної з перелічених вище дій прокурор зазначив наступне:
згідно з обставинами справи, викладеними в зазначеному рішенні Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, ТОВ «Укрспецбетон» та ТОВ «БК «Будіндустрія», будучи конкурентами, реєструвалися на майданчику «Zakupki.Prom.ua» з різницею майже у два роки, проте входили в аукціон у системі Prozorro з однієї IP-адреси, яка належала одному з відповідачів. Це свідчить про те, що в період підготовки та участі в процедурі закупівлі вони діяли спільно, узгоджували свої дії та були обізнані про цінові пропозиції один одного (п. 23 рішення);
збіг IP-адрес при реєстрації та в ході торгів, тобто обидва учасники реєструвалися на електронному майданчику та входили в аукціон з однієї IP-адреси (НОМЕР_1). При цьому завантаження тендерних пропозицій ТОВ «Укрспецбетон» здійснило з тієї ж IP-адреси, а ТОВ «БК «Будіндустрія» - з адреси НОМЕР_2 (п. 19 рішення);
ТОВ «БК «Будіндустрія» під час підготовки та проведення процедури закупівлі здійснював доступ до своєї електронної поштової скриньки bkbud@ukr.net з IP-адреси НОМЕР_1 , яка надавалася ТОВ «Укрспецбетон» на підставі договору про надання послуг доступу до мережі Інтернет, укладеного з ТОВ «НБІ ІНТЕРНЕТ» (п. 20 рішення);
за даними ГУ ДПС у м. Києві, ТОВ «Укрспецбетон» та ТОВ «БК «Будіндустрія» протягом І півріччя 2019 року, зокрема в період проведення тендеру, подавали податкову звітність з однакових IP-адрес (п. 27 рішення);
використання пошти конкурента для звітності, тобто зазвичай учасники використовували різні електронні скриньки для ДПС (zvit.beton@gmail.com та bkbi.zvit@meta.ua відповідно), але 28.02.2019, у період між оголошенням тендеру та поданням тендерних пропозицій, ТОВ «БК «Будіндустрія» подало податковий звіт через скриньку ТОВ «Укрспецбетон» (п. 33 рішення);
спільна оренда офісу, а саме: у січні - червні 2019 року (в період проведення тендеру) обидва учасники орендували та спільно використовували один кабінет (№ 704-а) на 7-му поверсі будівлі за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 52, що забезпечувало умови для обміну інформацією та координації дій (пп. 36- 41 рішення);
порівняльний аналіз електронних файлів у складі тендерних пропозицій ТОВ «Укрспецбетон» та ТОВ «БК «Будіндустрія» показав, що вони створені в один день послідовно з невеликою різницею в часі та з використанням однакового програмного забезпечення (додаток Canon, версія PDF 1.3 ACROBAT 4.x) (п.п. 43, 45 рішення);
протягом дії договору від 26.03.2019 № 1418 ТОВ «Укрспецбетон» та ТОВ «БК «Будіндустрія» здійснювали взаємне надання та повернення безвідсоткової фіндопомоги по 15 тис. грн у такі дати: 29.08.2019, 09.09.2019, 08.10.2019, 23.10.2019 (п. 47 рішення);
під час аукціону ТОВ «Укрспецбетон» та ТОВ «БК «Будіндустрія» синхронно знижували ціни із символічною різницею: у раунді 1- 0,016 %, у раунді 2 - 0,016 %, у раунді 3- 0,0004 % (638, 619 та 501 тис. грн відповідно) (п. 56 рішення);
за інформацією Prozorro, пропозиції ТОВ «Укрспецбетон» та ТОВ «БК «Будіндустрія» подано в один день (05.03.2019) о 13:43 та 14:53 відповідно (п. 58 рішення);
послуги електронного майданчика для участі в закупівлі оплачені ТОВ «Укрспецбетон» та ТОВ «БК «Будіндустрія» в один день (05.03.2019) о 12:10 та 12:38 (п. 59 рішення).
Прокурор зауважив, що створення пропозицій послідовно на одному обладнанні в останній день їх подачі (05.03.2019) доводить факт спільної підготовки, обміну інформацією та координації поведінки учасників з метою заміни конкурентних ризиків узгодженими діями, доведеність яких встановлено рішенням Адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 60/74-р/к від 06.07.2023 у справі № 58/60/59-рп/к.21 щодо відповідача-2 та вказує на порушення ним п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону «Про захист економічної конкуренції», що вважає підставами для визнання недійсним укладеного відповідачами, на виконання відкритих торгів, договору про закупівлю № 1418 від 26.03.2019, з підстав ч. 1 ст. 203 та ч. 3 ст. 228 ЦК України, оскільки порушено принцип добросовісної конкуренції, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Наслідком визнання недійсним договору поставки № 1418 від 26.03.2019 як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, є стягнення в дохід держави всіх коштів, одержаних відповідачем-2 на його виконання, тому застосування цієї санкції є прямим юридичним наслідком умисного вчинення правочину з протиправною метою. Стягнення коштів із ТОВ «Укрспецбетон» на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України є цивільно-правовим наслідком недійсності правочину, а не адміністративно-господарською санкцією, що забезпечить відновлення інтересів держави, усуне наслідки порушення конкуренції та матиме превентивний ефект для ринку, оскільки умисел наявний лише у діях ТОВ «Укрспецбетон» (винної сторони), механізм реституції полягає у поверненні коштів замовнику - КП «Черкасиводоканал», а отримане останнім або належне йому за рішенням суду - стягується в дохід держави.
Отже, предметом даного спору є визнання недійсним договору поставки № 1418 від 26.03.2019, укладеного відповідачами за результатами відкритих торгів № UA-2019-02-15-001430-а із закупівлі товарів - ДК 021:2015: 44110000-4 - Конструкційні матеріали, учасника за яким рішенням Адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 60/74-р/к від 06.07.2023 у справі № 58/60/59-рп/к.21 визнано таким, що допустив порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій та стягнення з останнього коштів отриманих за результатами спірного договору в сумі 235773 грн в дохід державного бюджету.
Спірні правовідносини між сторонами виникли під час проведення процедури публічних закупівель у спеціальному порядку норм Закону України «Про публічні закупівлі», яким врегульовано правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з ст. 11 ч. ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п. п. 5, 8 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Відповідно до частин 1-5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 205 ЦК України визначені вимоги до форми правочину, способів волевиявлення. Згідно з частинами 1, 2 цієї статті ЦК, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
При цьому приписи вказаної статті ЦК кореспондуються з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з частиною 3 вказаної норми, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Згідно з частиною 1 ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно із ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Вищенаведені норми віднесені до глави 16 розділу IV книги І ЦК України і врегульовують загальні положення про правочини, правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону.
Розділ I книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про зобов`язання, зокрема:
зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509);
сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.ч. 1, 3 ст. 510);
одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525);
зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526);
якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530);
виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч. 1 ст. 546);
зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч. 1, 2 ст. 598);
зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599);
порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610);
у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611);
боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612);
боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625).
Розділ IІ книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про договір, зокрема:
договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626);
відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627);
зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628);
договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629);
ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ч.ч. 1-3 ст. 632);
договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638);
зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651);
у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч. 1 ст. 652);
у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч. 1 ст. 653);
зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 654).
Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
За визначенням ст. 1 наведеного Закону, економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закон України «Про захист економічної конкуренції» суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Згідно з ст. 51 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною 2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, зокрема, що за порушення, передбачені пунктами 1, 2, 4 ст. 50 Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.
Закон України «Про публічні закупівлі» визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі», закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників.
Крім того, тендер (торги) - здійснення конкурентного відбору учасників з метою визначення переможця торгів згідно з процедурами, установленими цим Законом (п. 28 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону).
З огляду на викладені обставини справи і наведені норми законодавства суд вбачає, що 06.03.2019 відбулися відкриті торги UA-2019-02-15-001430-a із закупівлі товарів - ДК 021:2015: 44110000-4 - Конструкційні матеріали; зі строком поставки до 31.03.2020 за місцем поставки: 18036, Україна, Черкаська область, м.Черкаси, вул.Гетьмана Сагайдачного, 12; Очікувана вартість предмета закупівлі становила 1 056 000 грн, за результатом яких відповідачем-2 - ТОВ «Укрспецбетон», як переможцем торгів із запропонованою найменшою ціновою пропозицією 501597 грн, як постачальником, з відповідачем-1 КП «Черкасиводоканал» Черкаської міської ради, як замовником торгів, укладено договір поставки №1418 від 26.03.2019, який повністю ними виконаний у погоджений строк до 31.03.2020 на суму 235773 грн.
Разом з тим, 06.07.2023 рішенням Антимонопольного комітету України № 60/74-р/к у справі № 58/60/59-рп/к.21 визнано, що відповідач-2 - ТОВ «Укрспецбетон» і ТОВ «БК «Будіндустрія» вчинили порушення, передбачене п 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів під час участі у тендерній процедурі закупівлі «Бетонні вироби» (ДК 021:2015: 44110000-4 - Конструкційні матеріали), яка проводилась відповідачем-1 КП «Черкасиводоканал» Черкаської міської ради, ідентифікатор закупівлі UA-2019-02-15-001430-a; за порушення вказані у рішенні накладено на ТОВ «Укрспецбетон» штраф у розмірі 36000 грн.
Змагальність під час торгів забезпечується таємністю інформації. З огляду на зміст ст. 1, 5, 6 Закону № 2210-III змагальність учасників процедури закупівлі передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з них, обов`язок готувати свої пропозиції окремо, без обміну інформацією.
Аналізуючи положення ст. 6 Закону № 2210-III, Верховний Суд зазначив, що при кваліфікації дій суб`єктів господарювання за п. 4 ч. 2 цієї статті - антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, узгодженість дій (поведінки) полягає саме в обміні інформацією, заміні конкуренції між учасниками торгів на координацію, в результаті чого усувається конкуренція між ними та спотворюється основний принцип торгів - здійснення конкурентного відбору.
Отже, узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій та дій в процесі здійснення державних закупівель усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а значить спотворює результат, порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв`язку з наявністю лише справжньої конкуренції.
Відкриті торги за ідентифікатором № UA-2019-02-15-001430-a відбулися за конкурентною процедурою, участь у них взяли сім учасників, які протягом торгів сформували власні цінові пропозиції, за результатом оцінки електронною системою закупівель найбільш економічно вигідною для відповідача-1 визнано пропозицію відповідача-2 ТОВ «Укрспецбетон» із запропонованою найменшою ціновою пропозицією 501597 грн., Договір сторонаим укладено та повністю виконано без зауважень та заперечень щодо якості товару, його вартості тому підстави визнавати його недійсним враховуючи наявність рішення Антимонопольного комітету України № 60/74-р/к у справі № 58/60/59-рп/к.21 від 06.07.2023 суд оцінює критично.
Суд вважає, що сам факт вчинення антиконкурентних узгоджених дій, установлений АМКУ, не є автоматичною підставою для визнання Договору недійсним за ст. 228 Цивільного кодексу України. Зокрема, Закон України «Про захист економічної конкуренції» є спеціальним і вже передбачає за такі порушення самостійну відповідальність у вигляді штрафу (ст. 51, ст. 52), а також право на відшкодування завданої шкоди (ст. 55). Відтак, прокурор не позбавлений можливості розрахувати та стягнути з винної особи фактичні збитки, якщо вважає, що інтересам держави завдано шкоди.
Частиною 3 ст. 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Отже, предметом доказування у цій справі є встановлення наявності чи відсутності правових підстав для кваліфікації оспорюваного правочину як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та застосування наслідків, передбачених ч.3 ст. 228 ЦК України.
Аналізуючи викладене, згідно з цією нормою, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсним правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу в обох сторін - у разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за цим правочином. У разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею та все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. За наявності умислу лише в однієї зі сторін все одержане нею за правочином підлягає поверненню іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Аналогічна за змістом норма містилася у ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України (яка була чинною у період виникнення спірних правовідносин).
Щодо правової природи наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, де суд зазначив, що стягнення всього одержаного за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю суттю не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 статтю 228 було доповнено частиною третьою, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Стосовно конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, неодноразово висловлювався Верховний Суд України, а після 2017 року - Верховний Суд, зокрема, у постановах від 20.06.2018 у справі № 802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі № 2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі № 160/14095/21, від 13.11.2024 у справі № 911/934/23.
Наслідки, визначені реченнями другим і третім частини третьої статті 228 ЦК України, не спрямовані на поновлення майнової сфери учасника цивільних правовідносин. Зазначені конфіскаційні заходи мають на меті покарання осіб, які вчинили завідомо протиправний правочин, і це єдина норма ЦК України, яка передбачає санкції карального характеру.
За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочину є двостороння реституція - повернення сторін до первісного стану, що передував його вчиненню (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України). Цей захід спрямований на повне анулювання юридичного значення дій, вчинених на виконання такого правочину.
Супутнім наслідком недійсності правочину є відшкодування винною стороною збитків та моральної шкоди, завданих іншій стороні. Цей захід є проявом компенсаційних засад цивільного права та спрямований на повне відшкодування понесених втрат. Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення здійснюється виключно в інтересах та на користь потерпілої приватної особи.
Натомість у ч. 3 ст. 228 ЦК України передбачено абсолютно інші правові наслідки, які характеризуються такими ознаками, зокрема:
спрямовані не на відновлення майнового стану сторін, а є реакцією держави на вчинене правопорушення;
ініціатором застосування цих наслідків є держава в особі уповноважених органів, а не сторона правочину;
встановлені виключно в публічних (державних) інтересах, а не у приватноправових;
полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а у примусовому вилученні майна (конфіскації);
не можуть розцінюватися як відшкодування збитків чи інший захід цивільно-правової відповідальності.
Зазначені правові наслідки не належать до компенсаційних, оскільки за своєю суттю є різновидом конфіскації майна в дохід держави.
Застосовуючи ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України, суд має враховувати їхній конфіскаційний, а не компенсаційний характер. Такі санкції спрямовані не на відновлення первісного майнового стану сторін, а на покарання осіб за порушення заборони щодо вчинення правочинів, які суперечать інтересам держави і суспільства, шляхом стягнення всього одержаного в дохід держави.
Суд бере до уваги, що Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглядає конфіскацію майна за відсутності обвинувального вироку суду як втручання у право на мирне володіння майном, що захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, є втручанням держави у право власності приватних осіб, тому їхня правомірність оцінюється за критеріями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ця норма гарантує право на мирне володіння майном і забороняє свавільне позбавлення власності, водночас зберігаючи за державою право контролювати використання майна в загальних інтересах.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, сумісність втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції оцінюється за такими складовими:
- законність, де втручання повинно мати нормативну основу в чіткому, доступному та передбачуваному національному законодавстві;
- легітимна мета, так як Конвенція надає державі свободу розсуду щодо визначення суспільного інтересу, контролю за користуванням майном або забезпечення сплати податків чи штрафів;
- пропорційність (справедливий баланс), тобто має існувати розумне співвідношення між суспільним інтересом та захистом приватного права особи, яка зазнає втручання, без покладання на неї надмірного тягаря.
Суд також звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 24.11. 2020 у справі "Курбан проти Туреччини" (Kurban v. Turkey, заява № 75414/10), яка є релевантною до правовідносин у справі, що розглядається. Суть цієї справи полягала в тому, що влада Туреччини розірвала будівельний контракт і конфіскувала тендерний завдаток підприємця через відкрите проти нього кримінальне провадження, про яке сам заявник не знав; ЄСПЛ визнав конфіскацію завдатку непропорційним втручанням у право власності (ст. 1 Першого протоколу); держава через власну недбалість вчасно не перевірила заявника і дозволила укласти угоду, а потім переклала фінансовий тягар своєї помилки на приватну особу. Принцип справедливого балансу вимагав повернути фінансову гарантію та відшкодувати витрати як менш суворий захід.
Отже, ЄСПЛ вказав, що за конкретних обставин цієї справи заявник мав легітимні очікування щодо виконання договору та повернення гарантії, які для цілей статті 1 Першого протоколу прирівнюється до майнових прав.
З огляду на практику ЄСПЛ, застосування конфіскаційної санкції за ч. 3 ст. 228 ЦК України у справі, що розглядається, є непропорційним як до винного, так і до добросовісного учасника правочину з таких підстав.
Суд бере до уваги, що у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 Верховний Суд визначив дві обов`язкові ознаки недійсності договору за ч. 3 ст. 228 ЦК України, а саме: спрямованість правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу сторін, які усвідомлювали протиправність мети договору, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Таким чином, для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України прокурор мав довести протиправну суть самого правочину (купівлю товару - бетонних виробів). Натомість прокурор лише вказував на порушення правил конкуренції під час проведення закупівлі, що не є предметом доказування за цією нормою.
Суд вважає, що антиконкурентна поведінка на торгах спрямована на спотворення конкуренції, а не на шкоду державі, і тому вона сама по собі не є підставою для визнання правочину таким, що суперечить інтересам держави та суспільства за ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Узгоджені антиконкурентні дії на аукціоні можуть бути реалізовані лише якщо в аукціоні беруть участь всього два учасника за домовленістю між собою. За умови участі в аукціоні трьох і більше учасників, які не узгоджують між собою дії, результат може бути непередбачуваним, або вже будь-який учасник самостійно, прорахувавши поведінку конкурентів, їх ціни, може легально подати найнижчу цінову пропозицію для перемоги. Відповідач-2 став переможцем аукціону, як учасник із найнижчою ціновою пропозицією та за погодження відповідача-1 сторони уклали Договір, який добровісно виконали на погоджених ними умовах. Прокурор не доводив у позові, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти (поставка товару виконана із завищенням цін, що аналогічні товари могли бути поставлені за меншу ціну), отримала товар/роботу неналежної якості. Тобто прокуороим не доведено, що укладенням спірного Договору порушено принцип максимальної економії (придбання товару на найбільш економічно вигідних умовах). За таких умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та вказує на протиправність вказаного Договору.
Зважаючи на безальтернативний конфіскаційний характер санкції частини третьої статті 228 ЦК України, суд дійшов висновку, що зазначена норма підлягає застосуванню у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства. Такими випадками є вчинення кримінального правопорушення (за наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили) або заподіяння державі значних збитків із пов`язаним безпідставним збагаченням винної особи на суму, зіставну з вартістю стягнутого (для дотримання принципу пропорційності). Самого лише порушення суб`єктом господарювання норм законодавства, зокрема про захист економічної конкуренції, недостатньо для застосування санкцій цієї статті.
Суд відзначає каральний характер санкції частини третьої статті 228 ЦК України, притаманний нормам публічного, а не приватного права, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Крім того, існує логічна невідповідність між положеннями частин першої, другої цієї статті та її частини третьої. Так, за вчинення нікчемного правочину, який завідомо порушує публічний порядок, законодавець передбачив м`якші наслідки - двосторонню реституцію. Водночас щодо оспорюваного правочину (який має менший ступінь суспільної небезпеки) частина третя статті 228 ЦК України встановлює значно жорсткішу санкцію - безспірне стягнення майна в дохід держави, що порушує принцип пропорційності.
Згідно з постановою Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Натомість санкції частини третьої статті 228 ЦК України та частини першої статті 208 ГК України не є способами захисту прав або засобами компенсації, оскільки застосовуються на користь держави незалежно від наявності чи ступеня майнової шкоди. Ці санкції мають виключно конфіскаційний та каральний характер, оскільки спрямовані на покарання осіб за порушення законодавчої заборони. Колегія суддів у вказаній справі виснувала про відсутність підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави у право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої системи (тобто він має застосовуватись незалежно від обставин конкретної справи).
Незважаючи на чинність ч. 3 ст. 228 ЦК України (на відміну від скасованої у 2025 році ст. 208 ГК України) та її поточну рекодифікацію, Об`єднана палата Верховного Суду у справі № 922/3456/23 уточнила висновки щодо її застосування, зазначивши таке: оскільки норма містить конфіскаційну санкцію з високими ризиками втручання у право власності, суд має застосовувати її за критеріями ЄСПЛ щодо пропорційності покарання та можливості обрання менш обтяжливих заходів (реституція, збитки, штраф). Застосування статті можливе як виняток - за наявності обвинувального вироку суду або при завданні державі значних збитків із безпідставним збагаченням особи. Ця норма не застосовується за будь-які господарські порушення, зокрема у сфері захисту конкуренції.
Об`єднана палата наголосила, що ч. 3 ст. 228 ЦК України непропорційно втручається у права добросовісної сторони, оскільки позбавляє її очікуваного прибутку та витрачених ресурсів без будь-якого умислу з її боку. Крім того, вилучення майна у невинної особи за відсутності виняткового публічного інтересу порушує стандарти ЄСПЛ (справа «Air Canada v. the United Kingdom»), який вимагає застосування менш суворих заходів.
У пункті 95 постанови від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 Об`єднана палата зазначила, що антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси, тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини третьої статті 228 ЦК України.
З огляду на викладене, суд приходить до переконання, що застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України до спірних відносин порушує визначений практикою ЄСПЛ принцип пропорційності втручання держави у право власності (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) обох сторін правочину тому підстави для задоволення позову прокурора відсутні.
Відповідно до частин 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів в Україні», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 у постанові від 30.01.2019 року зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України, беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на викладені обставини справи, наведені норми законодавства і приписи судової практики, що врегульовують спірні правовідносини сторін, суд у задоволенні позову відмовляє повністю.
На підставі статті 129 ГПК України понесені судові витрати на сплату судового збору за подання позову покладаються на Черкаську обласну прокуратуру.
Керуючись ст.ст. 129, 234, 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 11.11.2026.
Суддя В.М. Грачов
Судове рішення № 141425377, Господарський суд Черкаської області було прийнято 21.09.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 925/404/24. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: