Єдиний державний реєстр судових рішень
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
29 жовтня 2026 рокум. ТернопільСправа № 921/524/26
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровця Я.Я.
за участю секретаря судового засідання Шевчук К.О.
Розглянув справу у порядку загального позовного провадження
за позовом Підгороднянської сільської ради, вул. Бережанська, 70, с. Підгороднє, Тернопільський район, Тернопільська область
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Західного офісу Держаудитслужби, вул. Костюшка, 8, м. Львів
до відповідача Фізичної особи підприємця Байди Ганни Ярославівни, АДРЕСА_1
про визнання недійсним пункту 2.1. Договору підряду № 175 від 24.07.2025 та стягнення коштів у сумі 26 089,14 грн.
За участю учасників судового процесу:
від відповідача: Юркевич І.І. адвокат,
від третьої особи: Стефанів І.І. - представник.
Судові процедури.
Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.
Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.
Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.
Суть справи.
Підгороднянська сільська рада звернулася до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача Фізичної особи підприємця Байди Ганни Ярославівни про:
- визнання недійсним пункту 2.1 Договору підряду № 175 від 24.07.2025, укладеного між Підгороднянською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем Байда Ганною Ярославівною, в частині включення в ціну договору суми 26 089,14 грн, яка є сумою сплаченого єдиного податку та військового збору;
- стягнення з Фізичної особи-підприємця Байди Ганни Ярославівни на користь Підгороднянської сільської ради коштів в сумі 26 089,14 грн.
Відкриття провадження у справі.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2026, для розгляду справи №921/524/26 визначено суддю Боровця Я.Я.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 24.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/524/26 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.09.2026.
Також ухвалою суду від 24.08.2026 залучено до участі у справі №921/524/26 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Західний офіс Держаудитслужби, вул. Костюшка, 8, м. Львів, код ЄДРПОУ 40479801.
Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.
Підготовче провадження.
Підготовче засідання вперше призначено на 22.09.2026
У підготовчому засіданні 22.09.2026 оголошено перерву до 06.10.2026, про що зазначено у протоколі судового засідання.
Ухвалою суду від 06.10.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/524/26 до судового розгляду по суті на 22.10.2026.
Розгляд справи по суті.
У судовому засіданні 22.10.2026 розпочато розгляд справи по суті.
При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне та заключне слово та заперечення представника відповідача, його вступне та заключне слово.
У судовому засіданні 22.10.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення у справі №921/524/26 та оголосив перерву до 29.10.2026, про що зазначено у протоколі судового засідання.
У судовому засіданні 29.10.2026 суд оголосив скорочене рішення, відповідно до вимог статті 240 ГПК України.
Інші процесуальні дії.
Ухвалою суду від 02.10.2026 внесено дані РНОКПП НОМЕР_1 Юркевич Ірини Ігорівни до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи №921/524/26 в підсистемі "Електронний суд", в якості представниці відповідача ФОП Байди Ганни Ярославівни. Надано представниці відповідача - ФОП Байди Ганни Ярославівни адвокату Юркевич Ірині Ігорівні доступ до електронної справи №921/524/26 в підсистемі "Електронний суд".
Аргументи сторін.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані безпідставним включенням відповідачем до складу вартості підрядних робіт суми єдиного податку та військового збору на суму 26 089,14 грн, про що зазначено в Акті Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області ревізії фінансово-господарської діяльності Підгороднянської сільської ради за період з 01 січня 2022 року по 28 лютого 2026 року від 15.05.2026 за №131920-22/10. На думку позивача, такі витрати включені до вартості будівельних робіт всупереч вимогам пунктів 5.1 та 5.34 Правил застосування кошторисних норм та нормативів з ціноутворення у будівництві, визначення вартості будівництва об`єктів, що споруджуються із залученням бюджетних коштів регульовані нормами Настанови з визначення вартості будівництва, затвердженої наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 №281, що призвело до завищення вартості робіт та зайвих витрат бюджетних коштів на загальну суму 26 089,14 грн, які підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.
В якості правових підстав позову зазначено статті Цивільного кодексу України та Податкового кодексу України, також положення "Настанови з визначення вартості будівництва, затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити.
Заперечення відповідача.
Представник відповідача заперечив щодо позову з підстав, викладених у відзиві на позов (вх.№7247 від 14.09.2026). Зокрема зазначає, що позиція позивача щодо виключення єдиного податку зі складу договірної ціни є дискримінаційною по відношенню до суб`єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, порушує принцип рівності учасників господарських правовідносин, ставить платників єдиного податку у гірше економічне становище порівняно з іншими суб`єктами та суперечить загальним засадам здійснення підприємницької діяльності, зокрема принципам недискримінації та свободи договору. Такий підхід фактично є втручанням у господарську діяльність відповідача та покладає на нього додатковий фінансовий тягар, не передбачений умовами договору або законодавством. Відповідно до статей 291, 292 Податкового кодексу України єдиний податок є обов`язковим платежем, який сплачується з отриманого доходу. Податкові правовідносини виникають виключно між платником податку та державою і не створюють жодних майнових вимог між сторонами господарського договору, у зв`язку з чим позивач не має правових підстав вимагати повернення частини погодженої договірної ціни. Обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, оскільки фактично спрямований на зміну погодженої сторонами ціни після виконання договорів, що не передбачено жодною нормою чинного законодавства.
У судовому засіданні представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Пояснення третьої особи.
Третя особа явку свого представника в судове засідання не забезпечила. Однак, надіслала пояснення по суті спору, зі змісту яких вбачається, що позов підтримує повністю (вх. №7528 від 22.09.2026). Зокрема зазначила, що ревізією фінансово-господарської діяльності Підгороднянської сільської ради за період з 01 січня 2022 по 28.02.2026 за наслідками якої складено акт №131920-22/10 від 15.05.2026, зокрема встановлено, що на порушення норм пунктів 5.1, 5.34 Настанови з визначення вартості будівництва, пункту 1.9, розділів V та VI Настанови з визначення вартості проектних, науково-проектних, вишукувальних робіт та експертизи проектної документації на будівництво, затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 № 281 (із змінами), пункту 21 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668 (із змінами, щодо капітального будівництва), статті 843 Цивільного кодексу України (щодо договорів підряду), при формуванні договірної ціни та в подальшому при складанні актів виконаних робіт форми № КБ-2в (актів виконаних робіт по виготовленню проектно-кошторисної документації) за договорами з фізичними особами-підприємцями та юридичними особами, які перебувають на спрощеній системі оподаткування (платники єдиного податку), до вартості будівництва (реконструкції, ремонту), виготовлення проектно-кошторисної документації на будівництво безпідставно включено суми єдиного податку та військового збору, що не є витратами в процесі виконання зазначених робіт, оскільки такий податок / військовий збір обраховуються від доходу суб`єкта господарювання і не належать до складових вартості будівництва, що призвело до завищення вартості будівництва (реконструкції, ремонту) на суму 1 149 593,17 грн, виготовлення проектно-кошторисної документації на суму 4 460,00 грн, чим завдано збитки місцевому бюджету загалом на суму 1 154 053,17 грн. З метою усунення виявлених ревізією порушень позивачу пред`явлено вимогу про усунення порушень законодавства. Просить позовні вимоги задоволити.
Також, 05.10.2026 надіслано письмові пояснення про долучення доказів (вх.№7984).
Фактичні обставини, встановлені судом.
24 липня 2025 року між Підгороднянською сільською радою, як Замовником/позивачем) та Фізичною особою - підприємцем Байдою Ганною Ярославівною (як, Підрядником /відповідачем) укладено Договір підряду за №175, предметом якого визначено, що Замовник доручає, а Підрядник за дорученням Замовника зобов"язується виконати комплекс робіт згідно ДК 021:2015:45350000-5 механічно-монтажні роботи (Будівництво дитячого ігрового павільйону за адресою: вул. Містечко, 46, с. Довжанка Тернопільського району Тернопільської області) згідно з проектно-кошторисною документацією та умов цього Договору, а Замовник зобов"язується надати Підряднику будівельний майданчик, передати проектно-кошторисну документацію, прийняти та оплатити виконані роботи, згідно з умовами чинного Договору (п.1.1 Договору).
Пунктом 2.1 Договору визначено, що ціна предмету Договору визначається на підставі договірної ціни (Додаток 1) і становить 525 318,00 грн без ПДВ.
Ціна цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою Сторін ( п.2.2 Договору).
Згідно пункту 2.3 Договору сторони домовились, що договірна ціна договору є тверда.
Усі зміни початкової договірної ціни оформлюються відповідними розрахунками та угодами Сторін у письмовій формі ( п.2.4 Договору).
Розділом 3 та 4 Договору сторонами визначено порядок здійснення розрахунків та виконання робіт.
Пунктом 12.1 Договору передбачено, що зміна Договору здійснюється шляхом зміни або доповнення його умов з ініціативи будь-якої Сторони на підставі додаткової угоди, про що в договір вноситься відповідне застереження. Додаткова угода є невід"ємною частиною договору.
Договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31 грудня 2025 року, а в частині розрахунків до повного виконання Сторонами узятих на себе зобов"язань за цим Договором (п. 13.1 Договорів).
Також, між сторонам підписано Договірну ціну, Кошторисний розрахунок - податок за ставкою 6% (єдиний податок 5% та 1% військовий збір) та Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2025 року.
На виконання умов договору підряду Підрядником надано, а Замовником прийнято роботи, про що свідчить Акт приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2025 року, в якому зазначено, в тому числі єдиний податок за ставкою 5% та військовий збір 1%, загальна сума 26 089,14 грн.
Замовником оплачено виконані роботи, про що свідчить платіжна інструкція №582 від 19.09.2025 на суму 521 782,82 грн.
Як зазначає позивач, що Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Підгороднянської сільської ради за період з 01 січня 2022 по 28.02.2026 за наслідками якої складено акт №131920-22/10 від 15.05.2026.
Актом ревізії встановлено, що в періоді, що підлягав ревізії, з фізичними особами-підприємцями та юридичними особами, які знаходяться на спрощеній системі оподаткування, укладались договори на виконання робіт зокрема механічно-монтажні роботи (Будівництво дитячого ігрового павільйону за адресою: вул. Містечко, 46, с. Довжанка Тернопільського району Тернопільської області). Договірна ціна формувалась виходячи з кошторисних розрахунків та за формою, що передбачені Настановою з визначення вартості будівництва № 281. Водночас, у договірній ціні, зведеному кошторисному розрахунку вартості об`єкта та в подальшому в акті форми № КБ-2в окремою позицією передбачено єдиний податок та військовий збір - договір підряду від 24.07.2025 за №175, включено єдиний податок та військовий збір до договірної ціни 26 086,14 грн та до Акта форми КБ-2в.
За результатами виявленого порушення Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області надано Підгороднянській сільській раді вимогу про усунення порушень законодавства №131900-13/1337-2026 від 09.06.2026 за змістом п.2 якої зобов`язано забезпечити відшкодування (стягнення з виконавців робіт) на користь Підгороднянської сільської ради збитків заподіяних внаслідок включення до вартості ремонтно-будівельних робіт, виготовлення проектно-кошторисної документації, виконавцями яких на замовлення сільської ради були фізичні особи-підприємці та юридичні особи, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, єдиного податку та військового збору, що не є витратами в процесі виконання таких робіт, шляхом повернення коштів або звернення із позовами про їх стягнення до суду, в тому числі і про визнання недійсними відповідних умов договорів, з врахуванням статей 16, 217, 1212 Цивільного кодексу України.
09.07.2026 та 29.07.2026 (повторно) Підгороднянською сільською радою направлено відповідачу вимоги відповідно №02-21/1053 та №02-21/1167 про повернення коштів у розмірі 26 089,14 грн як зайво включені до договірної ціни та сплачені суми єдиного податку (5 %) та військового збору (1%) по Договору підряду від 24.07.2025 за №175.
Вказані вимоги відповідачем залишені без відповіді та задоволення.
За твердженням позивача включення єдиного податку та військового податку в сумі 26 089,14 грн призвело до завищення вартості підрядних робіт відповідачем.
На думку позивача, пункт 2.1 Договору щодо включення до ціни договорів суми єдиного податку та військового збору, укладений всупереч нормам Цивільного кодексу України та п.5.1 та п.5.34 Настанови №281, а тому підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, а зайво сплачені кошти - стягненню.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Норми права, застосовані при вирішенні спору та мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення.
Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Тобто, право на судовий захист у суб`єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.
Згідно статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 стаття 203 Цивільного кодексу України).
Необхідною мовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
До договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.
Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення такого договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.
Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також з`ясувати наявність наміру (умислу), який означає, що сторони (сторона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б в однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №908/722/20, від 29.08.2023 у справі № 909/635/22, від 27.06.2023 у справі №916/97/21.
Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі №912/278/21.
До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).
Як констатує Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Статтею 216 Цивільного кодексу України встановлені правові наслідки недійсності правочину. Згідно з частиною першою цієї статті недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Як визначено статтею 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання недійсним п.2.1 Договору посилається на порушення пунктів 5.1 та 5.34 Правил застосування кошторисних норм та нормативів з ціноутворення у будівництві, визначення вартості будівництва об`єктів, що споруджуються із залученням бюджетних коштів регульовані нормами Настанови з визначення вартості будівництва, затвердженої наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 №281.
Так, відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Акти цивільного законодавства України це система нормативно-правових актів, які містять норми цивільного права та регулюють особисті немайнові та майнові відносини.
Під актами цивільного законодавства розуміються Конституція України, Цивільний кодекс України, інші Закони України, Акти Президента України, Постанови КМ України, Акти інших органів державної влади України та Автономної Республіки Крим.
Відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів державної влади, затвердженої Постановою КМ України №731 від 28.12.1992 нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов`язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов`язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб`єкта нормотворення підлягають державній реєстрації.
Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади здійснює Мін`юст.
Настанова з визначення вартості будівництва, затвердженої наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 №281, на яку посилається позивач в обґрунтування позовних вимог в Мін`юсті не зареєстрована, а отже не є актом цивільного законодавства в розумінні ст.203 ЦК України.
Таким чином, пункт 2.1. Договору підряду від 24.07.2025 за №175 не порушує актів цивільного законодавства.
Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, до яких віднесено, зокрема, свободу договору.
Відповідно до положень статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов`язання. Це означає, що права та обов`язки сторін, які становлять зміст зобов`язання, виникають із самого договору і не потребують інших факторів.
У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Отже правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.
Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.
Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.
Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 Цивільного кодексу України.
Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Встановлені обставини у даній справі, свідчать, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладеного Договору підряду, який за правовою природою є договором підряду, особливості укладення та виконання якого повинні відповідати положенням глави 61 Цивільного кодексу України.
За умовами статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Так, 24 липня 2025 року між Підгороднянською сільською радою, як Замовником/позивачем) та Фізичною особою - підприємцем Байдою Ганною Ярославівною (як, Підрядником /відповідачем) укладено Договір підряду за №175, предметом якого визначено, що Замовник доручає, а Підрядник за дорученням Замовника зобов"язується виконати комплекс робіт згідно ДК 021:2015:45350000-5 механічно-монтажні роботи (Будівництво дитячого ігрового павільйону за адресою: вул. Містечко, 46, с. Довжанка Тернопільського району Тернопільської області) згідно з проектно-кошторисною документацією та умов цього Договору, а Замовник зобов"язується надати Підряднику будівельний майданчик, передати проектно-кошторисну документацію, прийняти та оплатити виконані роботи, згідно з умовами чинного Договору (п.1.1 Договору).
Договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31 грудня 2025 року, а в частині розрахунків до повного виконання Сторонами узятих на себе зобов"язань за цим Договором (п. 13.1 Договору).
Також, між сторонам підписано Договірну ціну, Кошторисний розрахунок - податок за ставкою 6% (єдиний податок 5% та 1% військовий збір) та Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2025 року.
За статтею 843 Цивільного кодексу України, у договорі підряду визначається або конкретна ціна роботи, або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Отже, ціна може бути визначена в тексті договору підряду безпосередньо, або у договорі підряду може зазначатися спосіб визначення ціни.
Крім того, відповідно до частини першої статті 844 Цивільного кодексу України кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.
За змістом статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Пунктом 2.1 Договору визначено, що ціна предмету Договору визначається на підставі договірної ціни (Додаток 1) і становить 525 318,00 грн без ПДВ.
Ціна цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою Сторін ( п.2.2 Договору).
Згідно пункту 2.3 Договору сторони домовились, що договірна ціна договору є тверда.
Усі зміни початкової договірної ціни оформлюються відповідними розрахунками та угодами Сторін у письмовій формі ( п.2.4 Договору).
Норми ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) є спеціальними нормами, які визначають, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Невід`ємними додатками до договору про закупівлю послуг з поточного ремонту, робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єкта будівництва є документи, що містять інформацію про ціни на матеріальні ресурси.
У ч. 4 вказаної статті унормовано, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
У п. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема:
- узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг) (підп .5);
- зміни ціни у зв`язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок (підп. 6).
Згідно п. 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, визначених п. 297.1 ст. 297 Кодексу (податок на прибуток підприємств, ПДВ та ін.), на сплату єдиного податку.
Відповідно до п. 293.3 ст.293 Податкового кодексу України відсоткова ставка єдиного податку для платників третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, встановлюється у розмірі 5% доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Враховуючи, що відповідач зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, то останній є платником єдиного податку.
При цьому, між сторонами на виконання умов Договору підписано Акт приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2025 року, в якому зазначено, в тому числі єдиний податок за ставкою 5% та військовий збір 1%, загальна сума 26 089,14 грн.
У вказаному Акті зазначено, в тому числі єдиний податок за ставкою 5% та військовий збір 1%.
Відтак, сума вартості підрядних робіт за договорами погоджена між сторонами, а матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що роботи, виконані відповідачем, прийняті замовником (позивачем) без заперечень та зауважень.
Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що узгоджена сторонами тверда договірна ціна вже охоплює всі витрати підрядника, включаючи його податковий тягар. І тому сплата податків та зборів є безумовним публічно-правовим обов`язком відповідача, який обчислюється і сплачується ним самостійно, виключно за рахунок отриманого доходу в межах погодженої ціни договору.
Згідно з частиною 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін (ч.4 ст.879 Цивільного кодексу України).
Отже, договір підряду складається з двох взаємопов`язаних між собою зобов`язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
Двосторонній характер договору підряду зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто з укладенням такого договору підрядник бере на себе обов`язок виконати певну роботу, і водночас замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Закріплене у ЦК України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір.
Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).
Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Замовником оплачено виконані роботи, про що свідчить платіжна інструкція №582 від 19.09.2025 на суму 521 782,82 грн.
Пунктом 12.1 Договору передбачено, що зміна Договору здійснюється шляхом зміни або доповнення його умов з ініціативи будь-якої Сторони на підставі додаткової угоди, про що в договір вноситься відповідне застереження. Додаткова угода є невід"ємною частиною договором.
Матеріали справи не містять доказів укладення сторонами додаткових угод щодо зменшення ціни договорів, а також доказів зміни погодженої сторонами твердої договірної ціни в іншому встановленому законом порядку.
Водночас, факт виконання умов договорів підряду та здійснення відповідних розрахунків між замовником та підрядником у розмірі, який узгоджено умовами договору, сторонами підтверджено та не оспорюється. Відтак, загальна сума коштів, отримана відповідачем від позивача за виконані роботи, не перевищувала погодженої сторонами твердої договірної ціни. Доказів того, що відповідач отримав оплату понад суму, визначену договором, матеріали справи не містять.
Отже, на момент здійснення позивачем оплати існувала визначена правочинами правова підстава для перерахування відповідачу грошових коштів, а саме виконання позивачем як замовником свого зустрічного договірного обов`язку з оплати прийнятих робіт.
Відтак, включення до акту прийняття виконаних будівельних робіт єдиного податку за ставкою 5% та військового збору 1% відповідає умовам договору, тобто такі витрати погоджено сторонами в межах свободи договору.
Посилання позивача на виявлені порушення в частині включення до вартості будівельних робіт єдиного податку в розмірі 5% та військового збору в розмірі 1% викладені в Акті ревізії не впливають на умови укладеного між сторонами Договору та не змінюють правомірність виконання такого договору за наявності належних доказів, у даному випадку Акту приймання виконаних будівельних робіт.
Акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки, виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу (Вимога щодо усунення встановлених правопорушень). Акти ревізії та документальних перевірок не мають обов`язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді. Встановлені під час проведення контрольних заходів підрозділами аудиту факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним Господарським процесуальним кодексом України (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01.12.2022 у справі №922/2810/21, від 07.12.2021 у справі №922/3816/19, від 21.05.2018 у справі №922/2310/17, від 13.02.2018 у справі №910/12793/17).
У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16, від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19 викладено висновок про те, що акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами передачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Судом також враховано правові висновки вказані в постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/1906/18, в якій зазначено, що виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.
Акт ревізії, за відсутності інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували встановлені цим актом порушення, не може бути достовірним, достатнім та обґрунтованим підтвердженням неправомірності включення до вартості виконаних відповідачем будівельних робіт податків та зборів визначених законодавством України.
Враховуючи свободу договору, відсутність посилань в останньому на Настанову з визначення вартості будівництва №281, затверджену наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021, положення останньої не застосовуються до спірних правовідносин.
У пунктах 59-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/11273/20 вказано, що однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Так, у акті ревізії №131920-22/10 від 15.05.2026, складений Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області зафіксовано відповідну інформацію про виявлені контролюючим органом порушення.
Суд зауважує, що акт ревізії не породжує обов`язкових юридичних наслідків для відповідача у цій справі, а обставини, викладені в акті підлягають доведенню на рівні з іншими обставинами, якими обґрунтовані вимоги та заперечення учасників справи.
За таких обставин, посилання позивача виключно на акт ревізії як на доказ підтвердження позовних вимог є недостатнім та на висновки перевірки Держаудитслужби, як на підставу для задоволення позовних вимог, є безпідставним.
У матеріалах справи відсутні будь-які обґрунтовані зауваження та заперечення щодо якості та кількості виконаних робіт при підписанні позивачем Акту виконаних робіт за формою № КБ-2в.
Крім того, суд критично ставиться до посилань позивача на положення статті 1212 Цивільного кодексу України, з огляду на наступне.
Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна та не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) завдання шкоди у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану цих осіб.
Згідно статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що соба, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.
Тобто у разі коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Аналогічний правовий висновок, який викладений Верховним Судом у постановах від 06.03.2019 у справі №910/1531/18, від 28.01.2020 у справі № 910/16664/18, від 08.09.2021 у справі № 201/6498/20, від 08.09.2021 у справі № 206/2212/18.
Такі зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності таких умов: (1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України) або якщо вона відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Правова позиція наведена у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19.
Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
Системний аналіз положень частини першої, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст.1212 ЦК України.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.
Отже, суд відзначає, що відповідач набув майно (грошові кошти) на правовій підставі, зокрема згідно умов Договору підряду, така підстава не відпала, правочин не визнано недійсними, роботи виконані у повному обсязі без зауважень сторін одна до одної під час прийняття виконання робіт за спірними правочинами, у зв`язку із цим, кошти набуті відповідачем правомірним шляхом і підстави для їх повернення позивачу відсутні.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги безпідставні та не підлягають задоволенню.
Суд вважає непереконливими доводи позивача про те що в порушення норм ПК України, норм "Настанови з визначення вартості будівництва", затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021, в договірних цінах та актах приймання виконаних робіт форми КБ-2в, підписаних та оплачених позивачем, включений єдиний податок, що призвело до завищення робіт відповідачем зайво перерахованих коштів.
Ці доводи не спростовують основних мотивів, з яких виходив суд при ухваленні рішення, а саме: відповідач набув майно на правовій підставі - договорів підряду, така підстава набуття коштів не відпала, договір не визнано недійсним, роботи надані без зауважень, доказів того, що загальна вартість виконаних робіт перевищує договірну ціну, погоджену сторонами в зазначеному договорі, під час розгляду справи позивачем суду надано не було, у зв`язку із цим кошти набуті відповідачем правомірним шляхом і підстави для їх повернення позивачу відсутні, а посилання на акт ревізії як на підставу задоволення позову є недостатнім.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновок суду.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.
Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.
Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Судові витрати.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).
Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Щодо судового збору у розмірі 5 324,80 грн.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з позовом судового збору в сумі 5 324,80 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області.
У силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 5 324,80 грн покладається на позивача.
Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
УХВАЛИВ:
1. У задоволенні позовних вимог, відмовити.
2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 5 324,80 грн покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256-257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Примірник рішення надіслати сторонам:
- до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України: позивачу, третій особі;
- рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення: відповідачу ФОП Байді Г.Я., АДРЕСА_1 .
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повне рішення складено та підписано "12" листопада 2026 року.
Суддя Я.Я. Боровець
Судове рішення № 141425147, Господарський суд Тернопільської області було прийнято 29.10.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 921/524/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: