Рішення № 141423742, 03.11.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.11.2026Справа № 910/6159/26За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕВПРОМСНАБ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь-Альянс»

про розірвання договору та стягнення 1 793 047, 84 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Дубина Т.М.

представники учасників справи:

від позивача: Лівицький О.М.(в режимі відеоконференції);

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕВПРОМСНАБ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь-Альянс» (надалі - відповідач), у якому просить суд:

- розірвати договір №2603 від 26.03.2026, укладений між позивачем та відповідачем;

- стягнути з відповідача на користь позивача суму грошових коштів у розмірі 1 793 047, 84 грн, з яких: 1 723 630, 40 грн основного боргу та 69 417, 44 грн пені.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 525, 526, 530, 610, 612, 629, 662, 663, 673, 682, 693, 712 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №2603 від 26.03.2026, у частині повної та своєчасної поставки товару, а також належного виконання обов`язку щодо передачі продукції, що відповідає умовам договору за якістю та комплектністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

10.06.2026 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/6159/26. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання в справі на 08.07.2026.

06.07.2026 від представника позивача надійшло клопотання про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2026 задоволено клопотання представника позивача про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції та постановлено забезпечити участь останнього в підготовчому засіданні призначеному на 08.07.2026 та в усіх наступних засіданнях по справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У підготовче засідання 08.07.2026 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольними ухвалами у порядку ст.74 ГПК України витребував у позивача та відповідача належним чином засвідчені копії документів та письмові пояснення. Також суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2026 відкладено підготовче засідання в справі на 15.09.2026.

31.07.2026 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшли пояснення.

У підготовче засідання 15.09.2026 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою долучив до матеріалів справи пояснення позивача від 30.07.2026, які надійшли до суду 31.07.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2026, враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, сторонами було заявлено про надання суду всіх наявних у них доказів і пояснень по справі, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.10.2026.

Судове засідання, призначене на 20.10.2026 не відбулось, у зв`язку з оголошеною в місті Києві повітряною тривогою, яка тривала з 12:46 год. до 17:54 год.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2026 судове засідання в справі призначено на 03.11.2026.

У судове засідання 03.11.2026 з`явився представник позивача, представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення по суті позовних вимог, позов просив задовольнити.

Одночасно, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки у судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Отже, враховуючи, що явка представника відповідача у судове засідання обов`язковою не визнавалась, останній повідомлений про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, у межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції в спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу у цьому судовому засіданні без участі представника відповідача за наявними матеріалами.

За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 03.11.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.03.2026 між позивачем (надалі - покупець) та відповідачем (надалі - продавець) укладено договір №2603 (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого, постачальник зобов`язаний передати у власність покупцеві металопрокат, іменований надалі «продукція», у кількості, якості, номенклатурі та асортименті, наведених у замовленнях покупця погоджених з продавцем в порядку, передбаченим даним договором.

Згідно з п. 1.2. договору перелік, кількість, вартість, строки передачі, а також інші необхідні умови поставки визначаються сторонами у погоджених продавцем замовленнях, які покупець відправляє на електронну адресу продавця: замовлення вважається погодженим продавцем, у разі направлення на електронну адресу покупця: рахунки на оплату продукції, протягом 3 днів з моменту направлення покупцем відповідного замовлення.

Пунктом 1.3. договору передбачено, що покупець зобов`язаний прийняти погоджену сторонами продукцію і оплатити її у строки, передбачені даним договором.

Відповідно до п. 2.1. договору, поставка продукції здійснюється відповідно до міжнародних Правил тлумачення термінів «Інкотермс-2010» (DDP) на адресу, зазначену та погоджену в замовленнях покупця, у порядку передбаченим п. 1.2. даного договору.

Згідно з п. 2.2. договору подаючи замовлення на наступну партію продукції, покупець повинен повністю сплатити всі наявні борги за попередньо поставлені партії продукції.

Пунктом 2.3. договору встановлено, що на підставі замовлень продавець оформлює рахунки на оплату продукції та видаткові накладні на продукцію.

Відповідно до п. 2.4. договору, якість продукції, що поставляється, повинна відповідати встановленим державним стандартам і технічним умовам, що діють в Україні.

Пунктом 2.5. договору передбачено, що відповідні сертифікати якості продукції або інші документи, що підтверджують відповідність державним стандартам і технічним умовам, при зазначенні покупцем у відповідних замовленнях, у порядку передбаченим п. 1.2. даного договору надаються продавцем-покупцю при передачі такої продукції.

Відповідно до п. 2.6. договору, термін поставки продукції - 5 (п`ять) банківських днів після зарахування 100% передоплати. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій продукції узгоджуються сторонами у замовленнях в порядку 1.2. даного договору.

Згідно з п. 3.1. договору, ціна продукції, що поставляється за цим договором є договірною погоджується у замовленнях в порядку 1.2. даного договору та є остаточною з моменту направлення узгоджених рахунків на оплату.

Відповідно до п. 3.2. договору, загальна вартість продукції залежить від фактично замовленої, поставленої та оплаченої кількості продукції і визначається шляхом складання сум видаткових накладних згідно з якими здійснювалось постачання на протязі терміну дії цього договору.

Пунктом 3.3. договору передбачено умови оплати - передоплата в розмірі 100% на поточний рахунок постачальника.

Згідно з п. 3.4. договору, розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі наданого постачальником рахунку покупцю.

Відповідно до п. 4.1. договору, передача продукції від продавця покупцю здійснюється за видатковою накладною, яка сформована продавцем на підставі замовлення покупця, у порядку 1.2. даного договору, у якій зазначається найменування продукції, що продається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджена ціна продукції та загальна вартість такої продукції. Дата підписання сторонами видаткової накладної є датою отримання продукції.

Згідно з п. 4.2. договору, у момент приймання продукції, покупець здійснює перевірку відповідної кількості та якості (комплектності) продукції за правилами Інструкції П-6, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.07.1965 та Інструкції № П-7, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 з урахуванням вимог, встановлених цим договором.

Пунктом 4.3. договору встановлено, що у разі підписання представником покупця видаткової накладної без зазначених недоліків, вважається, що продукція прийнята покупцем і у нього не має претензій щодо її асортименту, комплектності, кількості, якості і т.д. У разі виявлення покупцем прихованих недоліків продукції, після її прийняття, протягом одного місяця з дня виявлення таких недоліків, але не пізніше одного рогу від дати передачі продукції за видатковою накладною, складається акт з переліком таких недоліків та надсилається на електронну адресу продавця, яка зазначена в даному договорі.

Відповідно до п. 4.4. договору, якщо будуть виявленні факти нестачі або недоліків продукції під час її приймання за кількістю/якістю виклик представника постачальника є обов`язковим. Повідомлення про виклик представника постачальника надсилається негайно на електронну адресу продавця: протягом 24-х годин з моменту виявлення фактів нестачі або недоліків такої продукції. Представник покупця, складає відповідний акт виявлених фактів нестачі або недоліків продукції в двох екземплярах на одному із яких відображає відмітку про отримання уповноважений представник продавця. В разі неприбуття протягом 24-х годин з моменту направлення повідомлення передбаченим даним пунктом представника продавця, або відмови останнього від отримання та підписання акту виявлених фактів нестачі або недоліків продукції, покупець направляє на електронну адресу продавця зазначений акт.

Допустимим відхиленням по вазі (толерансом) є як мінус так і плюс 10% (десять відсотків) але не менше 1 кілограма по кожній позиції заказу відповідно до специфікації.

Згідно з п. 4.5. договору, продавець зобов`язаний за свій рахунок усунути недоліки, які зазначені в п. 4.3. та 4.4. даного договору протягом п`ятнадцяти робочих днів, з дня отримання відповідного акту з переліком таких недоліків, оформленого відповідно до Інструкцій № П-6 і № П-7 та умовам даного договору.

Пунктом 4.6. договору передбачено, що приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється представником покупця за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформленою у відповідності з вимогами діючого законодавства України та умовами даного договору.

Відповідно до п. 5.1. договору, сторона, яка порушила зобов`язання, визначене цим договором та/або чинним законодавством України, зобов`язана відшкодувати завдані цим збитки стороні, права або законні інтереси якої порушено.

Згідно з п. 5.2. договору, за порушення терміну поставки продукції, вказаного покупцем у замовленні, згідно п. 1.2. даного договору, продавець зобов`язаний сплатити покупцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період зобов`язання від вартості товару, термін поставки якого прострочений, за кожний день такого прострочення.

Відповідно до п. 7.1. договору, він набуває чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2026 але в будь-якому випадку до повного виконання взятих на себе зобов`язань.

Згідно з п. 7.2. договору, він може бути змінений або розірваний на підставах, передбачених законом або за згодою сторін, що підтверджується додатковою угодою до цього договору, підписаною уповноваженими представниками обох сторін.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що з питань, не врегульованих цим договором, сторони керуються законодавством України.

На виконання умов договору, у березні 2026 року відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату №11221 від 26.03.2026 на загальну суму 4 120 518,56 грн.

У свою чергу, на підставі рахунку №11221 від 26.03.2026, позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в загальному розмірі 3 588 766,40 грн, а саме: 30.03.2026 за платіжною інструкцією №311 у розмірі 2 368 766,40 грн, у тому числі ПДВ 394 794,40 грн та 31.03.2026 за платіжною інструкцією №320 у розмірі 1 220 000,00 грн, у тому числі ПДВ 203 333,33 грн. У призначенні обох платежів зазначено: «часткова сплата за труби згідно рахунку №11221 від 26.03.2026 та договору №2603 від 26.03.2026».

31.03.2026 відповідач здійснив першу поставку продукції, а саме: труби 60х4,0 мм ГОСТ 8732 у кількості 15 т за ціною 72 800,00 грн за 1 т на загальну суму 1 092 000,00 грн, у тому числі ПДВ 182 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №648 від 31.03.2026, яка містить посилання на договір №2603 від 26.03.2026 та рахунок №11221 від 26.03.2026.

Вказана видаткова накладна підписана представником позивача без будь-яких зауважень щодо кількості, асортименту чи якості поставленої продукції.

02.04.2026 відповідач здійснив наступну поставку продукції, щодо якої ним складено видаткову накладну №667 від 02.04.2026 на загальну суму 1 551 368,00 грн, у тому числі:

- труба 60х4,0 мм ГОСТ 8732 - 10,62 т за ціною 72 800,00 грн за 1 т, загальною вартістю 773 136,00 грн;

- труба 83х3,5 мм ГОСТ 8732 - 5,51 т за ціною 72 800,00 грн за 1 т, загальною вартістю 401 128,00 грн;

- труба 273х8,0 мм ГОСТ 8732 - 5,18 т за ціною 72 800,00 грн за 1 т, загальною вартістю 377 104,00 грн.

За твердженням позивача, після огляду поставленої партії ним було встановлено, що труба 60х4,0 мм ГОСТ 8732 у кількості 10,62 т загальною вартістю 773 136,00 грн відповідає технічним вимогам, тоді як труба 83х3,5 мм ГОСТ 8732 у кількості 5,51 т загальною вартістю 401 128,00 грн та труба 273-8,0 мм ГОСТ 8732 у кількості 5,18 т загальною вартістю 377 104,00 грн, що разом становить 778 232,00 грн мають сліди тривалого відкритого зберігання, іржу та внутрішні корозійні пошкодження у вигляді раковин.

У зв`язку з наведеним позивач вказану видаткову накладну №667 від 02.04.2026 не підписав.

Як зазначає позивач, з отриманої 02.04.2026 продукції ним прийнято лише товар на суму 773 136,00 грн, тоді як продукцію на суму 778 232,00 грн він вважає неприйнятою, у зв`язку з її неналежною якістю та такою, що була надалі повернута відповідачу, що відображено у складеному ним внутрішньому акті оприбуткування від 06.04.2026 (а.с.36).

У зв`язку з наведеним позивач визначив загальну вартість продукції, яку він вважає належно поставленою та прийнятою за договором, у сумі 1 865 136,00 грн (1 092 000,00 грн (за поставкою 31.03.2026) + 773 136,00 грн (за поставкою 02.04.2026).

17.04.2026 позивач звернувся до відповідача з претензією вих. №28 щодо необхідності реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних за господарськими операціями, здійсненими на виконання договору №2603 від 26.03.2026.

Зазначена претензія направлена позивачем 17.04.2026 о 13:26 год. на електронну адресу відповідача steelalliance2000@gmail.com листом із темою «Лист про необхідність реєстрації податкових накладних», що підтверджується скриншотом електронної поштової скриньки позивача (а.с.173).

08.05.2026 позивач направив відповідачу лист вих. №36 про розірвання договору №2603 від 26.03.2026, у якому, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором, запропонував його розірвати та повернути попередню оплату, розмір якої позивач визначив у сумі 1 723 630,40 грн. До зазначеного листа позивачем також додано проект додаткової угоди про розірвання договору №2603 від 26.03.2026.

Вказаний лист, разом із проектом додаткової угоди направлено позивачем 08.05.2026 о 16:22 год. на електронну адресу відповідача steelalliance2000@gmail.com електронним повідомленням із темою «Лист про розірвання договору», що підтверджується скриншотом електронної поштової скриньки позивача (а.с.172).

Доказів надання відповідачем відповіді на вказані листи, підписання запропонованої додаткової угоди, повернення позивачу заявленої суми попередньої оплати або здійснення подальшої поставки продукції матеріали справи не містять.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №2603 від 26.03.2026, у частині повної та своєчасної поставки попередньо оплаченої продукції, а також, за твердженням позивача, поставки частини продукції неналежної якості, з огляду на що позивач просить суд розірвати вказаний договір та стягнути з відповідача 1 793 047,84 грн, з яких 1 723 630,40 грн попередньої оплати та 69 417,44 грн пені.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків згідно з ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Верховний Суд у постанові від 12.03.2026 у справі №910/6824/25, застосовуючи ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, вказав, що покупець має право діяти альтернативно: вимагати передання оплаченого товару або вимагати повернення суми попередньої оплати. При цьому вибір відповідного варіанта правової поведінки належить виключно покупцю та має бути виражений ним в активній однозначній формі і доведений до продавця. Також Верховний Суд погодився з висновком про те, що після реалізації покупцем права вимагати повернення попередньої оплати зобов`язання продавця з поставки відповідного товару припиняється, а натомість виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати.

Матеріалами справи підтверджується перерахування позивачем на користь відповідача 3 588 766,40 грн попередньої оплати, а саме: 30.03.2026 за платіжною інструкцією №311 у розмірі 2 368 766,40 грн, у тому числі ПДВ 394 794,40 грн та 31.03.2026 за платіжною інструкцією №320 у розмірі 1 220 000,00 грн, у тому числі ПДВ 203 333,33 грн.

Водночас судом установлено, що фактично відповідач передав позивачу продукцію на загальну суму 2 643 368,00 грн, а саме: на суму 1 092 000,00 грн за видатковою накладною №648 від 31.03.2026 та на 1 551 368,00 грн за видатковою накладною №667 від 02.04.2026.

Поставка продукції за видатковою накладною №648 від 31.03.2026 підтверджується підписаною позивачем видатковою накладною, а факт отримання продукції за видатковою накладною №667 від 02.04.2026 підтверджується письмовими поясненнями самого позивача, у яких останній зазначив про фактичне отримання 02.04.2026 усіх трьох позицій продукції, зазначених у цій накладній.

Отже, різниця між фактично отриманою відповідачем попередньою оплатою та вартістю фактично переданої позивачу продукції становить 945 398,40 грн (3 588 766,40 грн - 2 643 368,00 грн).

При цьому матеріали справи не містять доказів поставки відповідачем іншої продукції в рахунок отриманої від позивача попередньої оплати у розмірі 945 398,40 грн.

Суд ураховує, що рахунок №11221 від 26.03.2026 на загальну суму 4 120 518,56 грн позивачем у повному обсязі оплачений не був.

Разом із тим, із платіжних інструкцій №311 від 30.03.2026 та №320 від 31.03.2026 убачається, що здійснені позивачем платежі на загальну суму 3 588 766,40 грн визначені ним саме як: «часткова сплата за труби згідно рахунку №11221 від 26.03.2026 та договору №2603 від 26.03.2026».

Отримавши зазначені кошти, відповідач до повної оплати рахунку №11221 від 26.03.2026 приступив до виконання зобов`язань за договором та здійснив поставку продукції окремими партіями: 31.03.2026 на суму 1 092 000,00 грн та 02.04.2026 на суму 1 551 368,00 грн.

Наведене узгоджується також із п. 3.2. договору, відповідно до якого загальна вартість продукції залежить від фактично замовленої, поставленої та оплаченої кількості продукції і визначається шляхом складання сум видаткових накладних, згідно з якими здійснювалося постачання протягом строку дії договору.

При цьому відповідач не скористався передбаченим ст. 538 Цивільного кодексу України правом зупинити виконання свого зобов`язання у зв`язку з неповною оплатою всього рахунку, а навпаки - приступив до його виконання.

Крім цього, відповідач, отримавши часткову попередню оплату, не повернув її з посиланням на неповну оплату рахунку та не утримався від виконання зобов`язання до моменту сплати всієї суми рахунку, а фактично прийняв таке виконання позивача та здійснив поставку продукції на загальну суму 2 643 368,00 грн.

Отже, фактичний порядок виконання договору сторонами свідчить про здійснення позивачем часткової попередньої оплати та подальшу поетапну поставку відповідачем продукції в рахунок отриманих коштів.

За таких обставин, прийнявши від позивача часткову попередню оплату за рахунком №11221 від 26.03.2026 та здійснивши поставку продукції окремими партіями в рахунок отриманих коштів, відповідач був зобов`язаний здійснити поставку продукції в межах фактично отриманої попередньої оплати.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2.6. договору, термін поставки продукції - 5 (п`ять) банківських днів після зарахування 100% передоплати. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій продукції узгоджуються сторонами у замовленнях в порядку 1.2. даного договору.

Доказів погодження сторонами в установленому договором порядку іншого строку поставки продукції, оплаченої позивачем за рахунком №11221 від 26.03.2026, матеріали справи не містять.

При цьому, як установлено судом, відповідач прийняв часткову попередню оплату в загальному розмірі 3 588 766,40 грн та, не очікуючи оплати рахунку в повному обсязі, приступив до поставки продукції окремими партіями.

Отже, з урахуванням умов договору, якими передбачено поставку продукції на умовах попередньої оплати, отримання відповідачем від позивача відповідної суми попередньої оплати зумовлювало обов`язок здійснити поставку продукції на суму такої оплати, тобто в обсязі, визначеному умовами договору та фактично сплаченими позивачем коштами.

Оскільки останній платіж у рахунок попередньої оплати здійснено позивачем 31.03.2026, а інший строк поставки сторонами не погоджений, оплачена продукція мала бути поставлена не пізніше 07.04.2026, тобто протягом установлених п. 2.6. договору п`яти банківських днів.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 692 Цивільного кодексу України законодавцем було унормовано загальні положення, якими врегульовано загальні питання оплати товару, порядку виконання такого обов`язку та наслідків його порушення, одночасно з цим закріпивши в приписах ст. 693 - 695 цього Кодексу спеціальні норми якими врегульовано правовідносини купівлі-продажу у випадках коли розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати або ж продаж здійснюється з відстрочкою (у кредит) чи розстрочкою.

Визначаючи в таких положеннях наслідки порушення своїх обов`язків учасниками правовідносин купівлі-продажу законодавцем, зокрема, було встановлено, що:

- якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару (ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару (ч. 2 ст. 695 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавцем, зокрема, було визначено такі рівнозначні правові наслідки порушення зобов`язань з оплати чи поставки, а саме: якщо продавець не передав оплачений товар у встановлений строк, то покупець набуває право вимагати повернення суми попередньої оплати; і навпаки: якщо покупець прострочив оплату переданого товару, то продавець має право вимагати його повернення.

Однак, якщо питання моменту виникнення у продавця/покупця відповідних прав вимог є зрозумілим (з моменту порушення строків оплати/поставки), то встановлюючи такі наслідки законодавцем не було визначено чіткого моменту настання кореспондуючих таким правам обов`язків продавця/покупця з повернення передоплати чи повернення товару.

Тому, визначаючи такий момент слід керуватися загальними нормами, під правове регулювання яких підпадають питання виконання зобов`язань.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, із закінченням строку виконання зобов`язання продавця передати оплачений покупцем товар останньому таке зобов`язання припиняється і відповідно трансформується в зобов`язання з повернення сплаченої покупцем передоплати за його вимогою, і навпаки, із закінченням строку оплати покупцем товару, проданого в кредит, таке зобов`язання припиняється і трансформується в зобов`язання з повернення продавцю відповідного товару.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, вирішуючи питання настання строку виконання обов`язку з повернення суми попередньої оплати, в порядку ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, вказала, що «вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки, який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Таким чином, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, частини першої статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки».

Відтак враховуючи, що в положеннях ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України закріплено рівнозначні наслідки тотожних за своєю суттю порушень, притримуючись висновків Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за можливе дійти висновку, що в силу приписів ч. 1 ст. 530 та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) з наступного дня після закінчення строку поставки товару, тобто 08.04.2026.

Доказів повернення відповідачем позивачу сплачених грошових коштів у розмірі 945 398,40 грн (3 588 766,40 грн (сплачено позивачем) - 2 643 368,00 грн (поставлено відповідачем) матеріали справи не містять.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку за договором, а так само обставин, які перешкоджали виконанню цього обов`язку, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача суми грошових коштів у розмірі 945 398,40 грн, відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення в порядку передбаченого Господарським процесуальним кодексом України суду не надано, а тому суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача 945 398,40 грн попередньої оплати.

Разом із тим суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача суми грошових коштів у розмірі 778 232,00 грн, які позивач включив до заявленої суми попередньої оплати.

Як зазначає позивач, з отриманої продукції за видатковою накладною №667 від 02.04.2026 на загальну суму 1 551 368, 00 грн, ним прийнято лише товар на суму 773 136,00 грн, тоді як продукцію на суму 778 232,00 грн він вважає неприйнятою, у зв`язку з її неналежною якістю та такою, що була надалі повернута відповідачу.

За твердженням позивача, після огляду поставленої партії ним було встановлено, що труба 60х4,0 мм ГОСТ 8732 у кількості 10,62 т загальною вартістю 773 136,00 грн відповідає технічним вимогам, тоді як труба 83х3,5 мм ГОСТ 8732 у кількості 5,51 т загальною вартістю 401 128,00 грн та труба 273-8,0 мм ГОСТ 8732 у кількості 5,18 т загальною вартістю 377 104,00 грн, що разом становить 778 232,00 грн мають сліди тривалого відкритого зберігання, іржу та внутрішні корозійні пошкодження у вигляді раковин.

Відповідно до ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

За приписами ст. 678 Цивільного кодексу України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару.

Згідно зі ст. 679 Цивільного кодексу України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

Відповідно до ст. 687 Цивільного кодексу України перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 688 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Суд звертає увагу, що пунктом 4.4. договору сторони прямо погодили порядок фіксації недоліків продукції, виявлених під час її приймання. Так, у разі виявлення нестачі або недоліків продукції виклик представника постачальника є обов`язковим, повідомлення про такий виклик має бути направлене на електронну адресу продавця протягом 24 годин з моменту виявлення недоліків, а покупець зобов`язаний скласти у двох примірниках акт виявлених недоліків. У разі неприбуття представника продавця або його відмови від отримання чи підписання акта такий акт підлягає направленню продавцю електронною поштою.

Крім того, згідно з п. 4.5. договору обов`язок продавця усунути виявлені недоліки протягом п`ятнадцяти робочих днів виникає з дня отримання ним відповідного акта, оформленого згідно з Інструкціями №П-6, №П-7 та умовами договору.

Отже, сторони визначили чіткий порядок документального оформлення претензій щодо якості поставленої продукції та пов`язали виникнення у відповідача обов`язку щодо усунення таких недоліків саме з отриманням належним чином оформленого акта.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Оскільки саме позивач посилається на неналежну якість продукції, як на підставу неврахування її вартості у складі поставленого товару, обов`язок доведення цієї обставини покладається саме на нього.

Однак матеріали справи не містять доказів направлення відповідачу передбаченого п. 4.4. договору повідомлення про виклик його представника, складення акта виявлених недоліків, вручення такого акта представнику відповідача або його направлення на електронну адресу продавця.

Так само позивачем не надано висновку експерта, результатів лабораторних чи інших технічних досліджень, акта перевірки якості або іншого документа, з якого можливо було б установити невідповідність поставленої продукції вимогам щодо якості, встановленим договором, державними стандартами чи технічними умовами, характер і ступінь заявлених недоліків, а також їх вплив на можливість використання продукції за призначенням.

Надані позивачем фотоматеріали (а.с.179-183) відображають лише зовнішній вигляд зафіксованої на них продукції та самі по собі не підтверджують її невідповідності встановленим договором вимогам щодо якості, державним стандартам чи технічним умовам. Посилання позивача на наявність іржі та внутрішніх корозійних пошкоджень належними доказами невідповідності продукції встановленим вимогам не підтверджено.

Окрім того, із наданих позивачем фотоматеріалів неможливо ідентифікувати товар, який зображено на фото, як саме той товар, що був поставлений відповідачем за видатковою накладною №667 від 02.04.2026.

Суд, у свою чергу, не може самостійно, без відповідних спеціальних знань та доказів, визначати за зовнішнім виглядом труб на фотографіях, чи становлять наявні сліди корозії недолік товару, а тим більше істотний недолік, який дає покупцеві право відмовитися від такого товару та вимагати повернення його вартості.

Не доведено позивачем і фактичного повернення відповідачу зазначеної продукції на загальну суму 778 232,00 грн.

Так, у письмових поясненнях позивач зазначив, що 09.04.2026 трубу 83х3,5 мм у кількості 5,51 т та трубу 273х8,0 мм у кількості 5,18 т було завантажено в автомобіль та відправлено відповідачу, однак одночасно прямо вказав, що будь-які документи на таке повернення не оформлювалися, а на підтвердження завантаження надано лише фотографію.

Поряд з цим, матеріали справи не містять видаткової накладної на повернення продукції, товарно-транспортної накладної, акта приймання-передачі, відомостей про транспортний засіб та водія, документів про прийняття товару відповідачем або будь-яких інших доказів, які дозволяли б достовірно встановити, що завантажена 09.04.2026 (за твердженнями позивача) продукція була фактично передана саме відповідачу.

При цьому суд ухвалою від 08.07.2026 окремо витребував у позивача належні докази фактичного повернення відповідачу зазначених труб, однак таких доказів позивач не надав.

Суд зауважує, що саме по собі фото завантаження труб в автомобіль не підтверджує ані напрямку їх подальшого переміщення, ані особи одержувача, ані факту прийняття такого товару відповідачем.

Крім цього, складений позивачем внутрішній акт оприбуткування (а.с.36), за яким ним відображено у бухгалтерському обліку лише трубу 60х4,0 мм у кількості 10,62 т на суму 773 136,00 грн, є одностороннім документом самого позивача та підтверджує виключно спосіб відображення господарської операції в його бухгалтерському обліку, але не може підтверджувати факт повернення іншої продукції відповідачу.

Так само складений позивачем акт звіряння (а.с.132), у якому останнім відображено сальдо 1 723 630,40 грн, не є первинним документом, який підтверджує господарську операцію з повернення товару, та не може самостійно створювати або підтверджувати обов`язок відповідача повернути зазначену в ньому суму.

Крім того, надані позивачем лист вих. №28 від 17.04.2026 щодо нереєстрації податкових накладних та лист про розірвання договору вих. №36 від 08.05.2026 не містять посилань на поставку відповідачем продукції неналежної якості, зокрема труби 83х3,5 мм та труби 273х8,0 мм, її повернення відповідачу або необхідність заміни такої продукції.

Отже, в подальшому письмовому листуванні з відповідачем позивач не зазначав про обставини неналежної якості та повернення спірної продукції, на які посилається під час розгляду даної справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням на підставі їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, при цьому жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши надані позивачем докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено ані невідповідності продукції на суму 778 232,00 грн установленим договором вимогам щодо якості, ані її фактичного повернення відповідачу.

За таких обставин судом установлено фактичне отримання позивачем зазначеної продукції 02.04.2026, що підтверджується самим позивачем, тоді як належних і достатніх доказів наявності підстав для виключення її вартості зі складу фактично поставленого товару позивачем не надано.

Отже, сума грошових коштів у розмірі 778 232,00 грн (401 128,00 грн (вартість труби 83х3,5 мм ГОСТ 8732 у кількості 5,51 т) + 377 104,00 грн (вартість труби 273х8,0 мм ГОСТ 8732 у кількості 5,18 т) не може бути віднесена до попередньої оплати за непоставлений товар, оскільки відповідна продукція була фактично передана позивачу, а належних доказів її повернення відповідачу або наявності підстав для неврахування її вартості у складі поставки матеріали справи не містять. Відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 69 417,44 грн пені, за загальний період з 02.04.2026 по 20.05.2026, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов?язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов?язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов?язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов?язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов?язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 5.2. договору, за порушення терміну поставки продукції, вказаного покупцем у замовленні, згідно п. 1.2. даного договору, продавець зобов`язаний сплатити покупцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період зобов`язання від вартості товару, термін поставки якого прострочений, за кожний день такого прострочення.

Отже, для застосування передбаченої вказаним пунктом неустойки, позивач повинен довести також існування належним чином погодженого замовлення та визначений у ньому строк поставки, порушення якого є безпосередньою підставою для нарахування пені.

Водночас матеріали справи не містять замовлення, оформленого в порядку п. 1.2. договору, із зазначенням строку поставки спірної продукції.

При цьому рахунок №11221 від 26.03.2026, платіжні інструкції та видаткові накладні підтверджують існування між сторонами правовідносин поставки, погодження продукції та фактичне виконання договору, однак не підтверджують зміст відсутнього замовлення в частині строку поставки, з яким п. 5.2. договору прямо пов`язує виникнення права на пеню.

З урахуванням положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення зазначених обставин покладається на позивача.

Суд, у свою чергу, за відсутності належних доказів погодження у замовленні конкретного строку поставки не має правових підстав самостійно визначати такий строк або ототожнювати його з іншим строком, установленим договором для виконання основного зобов`язання. Відтак відсутня передбачена п. 5.2. договору підстава для визначення початку прострочення та, відповідно, для нарахування пені.

Суд зауважує, що встановлений п. 2.6. договору загальний строк поставки протягом п`яти банківських днів після зарахування попередньої оплати дає підстави для встановлення прострочення основного зобов`язання та застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. Водночас цей строк не є тотожним строку, який відповідно до п. 5.2. договору мав бути вказаний покупцем саме у замовленні для застосування договірної відповідальності.

Таким чином, позивач не довів наявності передбаченої п. 5.2. договору сукупності умов для нарахування пені, а тому вимога про стягнення 69 417,44 грн пені задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про розірвання договору №2603 від 26.03.2026 суд зазначає наступне.

Так, відповідно до п. 7.1. договору, він набуває чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2026 але в будь-якому випадку до повного виконання взятих на себе зобов`язань.

Згідно з п. 7.2. договору, він може бути змінений або розірваний на підставах, передбачених законом або за згодою сторін, що підтверджується додатковою угодою до цього договору, підписаною уповноваженими представниками обох сторін.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що з питань, не врегульованих цим договором, сторони керуються законодавством України.

Згідно із ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Верховний Суд у постанові від 03.09.2024 у справі №910/14049/23 зазначив, що істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. При цьому істотність порушення визначається з огляду на об`єктивні обставини, що склалися для сторони, яка вимагає розірвання договору, а визначальне значення має співвідношення наслідків порушення з тим, на що така сторона могла розраховувати при належному виконанні договору. Верховний Суд також наголосив, що йдеться не лише про прямі майнові втрати, а й про випадки, коли сторона внаслідок порушення не може використати результати договору.

Судом установлено, що за договором №2603 від 26.03.2026 відповідач отримав від позивача попередню оплату в загальному розмірі 3 588 766,40 грн, тоді як продукцію поставив на суму 2 643 368,00 грн.

Отже, відповідач не виконав зобов`язання з поставки попередньо оплаченої продукції на суму 945 398,40 грн, що становить близько 26,34 % від загального розміру отриманої попередньої оплати.

Зазначене порушення стосується безпосередньо основного обов`язку постачальника за договором поставки - передати покупцеві оплачений товар.

08.05.2026 позивач направив відповідачу лист вих. №36 про розірвання договору №2603 від 26.03.2026, у якому, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором, запропонував його розірвати та повернути попередню оплату, розмір якої позивач визначив у сумі 1 723 630,40 грн. До зазначеного листа позивачем також додано проект додаткової угоди про розірвання договору №2603 від 26.03.2026.

Вказаний лист, разом із проектом додаткової угоди направлено позивачем 08.05.2026 о 16:22 год. на електронну адресу відповідача steelalliance2000@gmail.com електронним повідомленням із темою «Лист про розірвання договору», що підтверджується скриншотом електронної поштової скриньки позивача (а.с.172).

Доказів надання відповідачем відповіді на вказаний лист, підписання запропонованої додаткової угоди, повернення позивачу суми попередньої оплати у розмірі 945 398,40 грн або здійснення подальшої поставки продукції матеріали справи не містять.

Крім цього, під час розгляду справи відповідач відзиву на позов не подав, обставин непоставки продукції на зазначену суму не спростував та доказів виконання договору в цій частині суду не надав.

Як зазначено судом вище, відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У даному випадку невиконаним залишився значний обсяг основного зобов`язання відповідача, порушення не було усунуто, а отримані за непоставлену продукцію кошти позивачу не повернуто.

За таких обставин позивач у значній мірі не отримав результату, на який обґрунтовано розраховував при укладенні договору та здійсненні попередньої оплати.

Ураховуючи характер порушеного зобов`язання, розмір невиконаної поставки та неусунення відповідачем допущеного порушення, суд дійшов висновку, що порушення відповідачем договору є істотним у розумінні ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Отже, вимога позивача про розірвання договору №2603 від 26.03.2026 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо посилань позивача на нереєстрацію відповідачем податкових накладних як на одну з підстав для розірвання договору суд зазначає наступне.

Так, проаналізувавши укладений між сторонами договір №2603 від 26.03.2026, судом установлено, що він не містить самостійного цивільно-правового обов`язку відповідача перед позивачем щодо реєстрації податкових накладних та не пов`язує невиконання такого податкового обов`язку з виникненням будь-яких договірних наслідків між сторонами.

Відтак неналежне виконання відповідачем обов`язку з реєстрації податкових накладних саме по собі не може розцінюватися як порушення цивільного зобов`язання за договором №2603 від 26.03.2026 та бути самостійною підставою для застосування до відповідача передбачених цивільним законодавством наслідків порушення договору.

Водночас суд зазначає, що обов`язок відповідача щодо реєстрації податкових накладних виникає виключно з приписів податкового законодавства та виконується ним як платником податку у межах публічно-правових відносин із державою.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2026 у справі №904/2953/24, узагальнюючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зазначила, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, а включення відповідного обов`язку до приватноправового договору не перетворює ці обов`язки на цивільні.

При цьому Об`єднана палата наголосила, що норми Податкового кодексу України, які регулюють порядок складення та реєстрації податкових накладних, мають імперативний характер та не можуть бути змінені домовленістю сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання таким нормам застосуванню підлягають саме імперативні приписи податкового законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 у справі №908/1568/18 звернула увагу, що невиконання продавцем зазначеного публічно-правового обов`язку може завдати покупцю збитків. При цьому належним способом захисту може бути звернення покупця з вимогою про відшкодування відповідних збитків.

Аналогічний висновок наведено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21, у якій зазначено, що належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків. Разом із тим застосування такого способу захисту вимагає доведення необхідних елементів цивільного правопорушення, зокрема факту та розміру збитків і причинно-наслідкового зв`язку між порушенням та їх виникненням.

Отже, посилання позивача на нереєстрацію відповідачем податкових накладних не свідчить про порушення останнім цивільного зобов`язання за договором №2603 від 26.03.2026 та саме по собі не утворює підстав для його розірвання.

Оскільки позивачем не заявлено вимоги про відшкодування збитків, спричинених таким порушенням, та не доведено факту, розміру і причинного зв`язку відповідних майнових втрат, зазначена обставина не має самостійного значення для вирішення спору про розірвання договору.

Підставою для розірвання договору у даній справі є встановлене судом істотне порушення відповідачем основного зобов`язання за договором поставки, а саме непоставка попередньо оплаченої продукції на суму 945 398,40 грн та неповернення відповідної суми попередньої оплати після реалізації позивачем права, передбаченого ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов?язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення більш вірогідних доказів, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та розірвання договору №2603 від 26.03.2026 і стягнення з відповідача на користь позивача 945 398,40 грн основного боргу.

З урахуванням положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати договір поставки №2603 від 26.03.2026, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕВПРОМСНАБ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сталь-Альянс».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь-Альянс» (04119, місто Київ, вулиця Зоологічна, будинок 4А, ідентифікаційний код 45631642) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕВПРОМСНАБ» (53070, Дніпропетровська область, Криворізький район, село Широке, вулиця Центральна, будинок 1А, офіс 27, ідентифікаційний код 35913088) 945 398 (дев`ятсот сорок п`ять тисяч триста дев`яносто вісім) грн 40 коп. основного боргу та 17 508 (сімнадцять тисяч п`ятсот вісім) грн 98 коп. судового збору.

4. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

5. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 12.11.2026.

Суддя Я.А.Карабань