Рішення № 141417981, 11.11.2026, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/7092/26

Номер провадження 2/629/2779/26

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.11.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Солодовник І.С.,

при секретарі Чередниченко М.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Лозова Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Смірнова Наталія Андріївна, до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи без самостійних вимог - Філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернулася до суду з позовною заявою до відповідача, третьої особи про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку, в якій зазначає, що згідно з наказом виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» № 863/ОС від 18.12.2025 року ОСОБА_1 звільнено 24.12.2025 р. з посади прибиральника виробничих приміщень (зайнятий прибиранням туалетів) за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.

У період трудових відносин з відповідачем, ОСОБА_1 мала право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки, передбаченої колективним договором та локальними нормативними актами АТ «Укрзалізниця».

Однак, згідно з довідкою від 20.07.2026 р. про розмір матеріальної допомоги на оздоровлення до відпусток, відповідачем не було виплачено ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 3350 грн.

Незважаючи на наявність зазначеної заборгованості та її підтвердження відповідачем, при припиненні трудових відносин 24.12.2025 р. вказана сума позивачці виплачена не була, чим відповідач порушив вимоги статті 116 КЗпП України щодо проведення з працівником повного розрахунку при звільненні.

Вказала, що позивач добросовісно виконувала свої трудові обов`язки, сумлінно працювала на підприємстві та розраховувала на належне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Після звільнення ОСОБА_1 неодноразово зверталася щодо виплати належних їй коштів. Представники відповідача повідомляли, що виплата буде здійснена та просили зачекати.

Крім того, ОСОБА_1 було відомо про випадки, коли окремим працівникам такі виплати проводилися пізніше, вже після виникнення заборгованості. Саме тому позивач тривалий час обґрунтовано сподівалася на добровільне виконання відповідачем своїх обов`язків та не вбачала необхідності у негайному зверненні до суду, однак виплати грошових коштів відповідачем не здійснені. Відповідач неодноразово запевняв, що належні ОСОБА_1 кошти будуть виплачені у короткий термін, що ситуація буде врегульована та необхідно лише зачекати. При кожному зверненні позивача щодо проведення остаточного розрахунку відповідач фактично повторював одні й ті самі запевнення про майбутню виплату коштів. У свою чергу ОСОБА_1 , враховуючи тривалі трудові відносини з відповідачем, вірила таким запевненням, мала надію на добросовісне виконання роботодавцем своїх обов`язків та очікувала добровільного проведення остаточного розрахунку без необхідності звернення до суду.

У зв`язку з викладеним, позивачем було пропущено встановлений законом строк звернення до суду, який був умовлений об`єктивними причинами, пов`язаними із дією воєнного стану, безпековою ситуацією у Харківській області, необхідністю отримання професійної правничої допомоги та збору доказів, а також внаслідок поведінки самого відповідача, а тому звертається з клопотанням про поновлення строку звернення з позовною заявою.

Зауважує, що невиплата належних ОСОБА_1 сум є триваючим порушенням трудових прав працівника, оскільки остаточний розрахунок із позивачем не проведено до цього часу.

Вказала, що відповідачем грубо порушено трудові права ОСОБА_1 , які потребують поновленню та захисту в судовому порядку.

Також, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку за шість місяців, за період з 25.12.2025 по 24.06.2026 р., який становить 49947 грн. 51 коп. за 129 робочих днів із розрахунку 387 грн. 19 коп. в день.

У зв`язку з викладеним, представник позивача просить суд поновити строк звернення до суду для подання позовної заяви та визнати причини його пропуску поважними; стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну допомогу на оздоровлення до відпусток: за 2023 рік у сумі 3350 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2025 по 24.06.2026 р. у сумі 49947 грн. 51 коп.; судові витрати у сумі 5000 грн. за послуги адвоката.

02.09.2026 р. через систему «Електронний суд» представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому остання просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги до щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування вказала, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивач фактично отримала 24.12.2025 р., таким чином, тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати при звільненні розпочав свій відлік з 25.12.2025 р., а закінчився 25.03.2026 р. З матеріалів справи вбачається, що представник позивача звернувся до суду шляхом подання позовної заяви через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 12.08.2026, а відтак вбачається, що строк на звернення до суду позивачем пропущено. Причиною пропуску строку звернення до суду з позовом позивач називає своє очікування проведення роботодавцем остаточного розрахунку, оскільки після звільнення керівництво запевнило у здійсненні найближчим часом виплати належних йому коштів, у зв`язку з чим вона утрималася від своєчасного звернення до суду. Позивачу в день звільнення 24.12.2025 р. було вручено повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, отже з цього дня він чітко розумів, що його права порушено саме з дня звільнення. Проте, позивачем було прийнято самостійне рішення не звертатися до суду та очікувати своєї черги на виплату, через що і було пропущено тримісячний строк звернення до суду, який для нього закінчився 25.03.2026 р., а позов подано аж 12.08.2026 р. Вважає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасно звернення до суду з цим позовом.

Щодо стягнення матеріальної допомоги до щорічної відпустки зазначила, що між адміністрацією філії «Панютинський вагоноремонтний завод» акціонерного товариства «Українська залізниця» і профспілковим комітетом філії «Панютинський вагоноремонтний завод» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» укладено Колективний договір на 2013-2015 роки, пролонгований на 2025 рік (далі колективний договір). Відповідно до наказу про припинення трудового договору від 18.12.2025 № 863/ОС позивачку було звільнено з 24.12.2025 у зв`язку зі скороченням штату. Умовами Галузевої угоди передбачені виплати працівникам інших додаткових виплат та матеріальної допомоги, але з 14.03.2022 Правлінням АТ «Укрзалізниця» на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, керуючись ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів. Таким чином, з березня 2022 року інші додаткові виплати, передбачені колективними договорами, були призупинені, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Тобто, дія призупинення виплат, була здійснена на легітимних підставах і у встановлений спосіб. Виплата інших додаткових виплат саме призупинена, а не відмінена.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку посилалась на постанову Верховного Суду від 11.10.2021 р. у справі № 757/1997/20-ц, де суд дійшов висновку: «Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини справи, істотність диспропорції заявленої позивачем суми, що підлягає стягненню, нетривалий період затримки розрахунку, врахувавши те, що у разі присудження позивачу до виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у заявленій сумі можуть бути порушені права інших працівників АТ «Українська залізниця» на оплату їх праці, обґрунтовано застосував принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначивши його у розмірі 18130,00 грн, тобто 1% від заявленої позовної вимоги». Отже, Верховний Суд визнав можливим стягнення на користь колишнього працівника АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1% від заявленої позовної вимоги. При цьому, станом на 2021 рік в Україні не було введено воєнний стан та не здійснювалась широкомасштабна збройна агресія рф щодо України, а інфраструктура АТ «Укрзалізниця» (далі Товариство) не зазнавала таких руйнувань. Інфраструктура АТ «Укрзалізниця» постійно зазнає значних руйнувань від російських обстрілів, а товариство несе значні збитки, продовжуючи виконувати соціально значущі перевезення: рейси до регіонів, де тривають або можливі бойові дії, перевезення поранених військовослужбовців тощо. Загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» за 9 місяців 2025 року отримало чистий збиток 7,3 млрд грн. В умовах збройної агресії рф проти України усі витрати мають бути орієнтовані на підтримку забезпечення спроможності товариства виконувати завдання Міністерства оборони України щодо перевезення військових вантажів та захисту критичної інфраструктури, підтримки працівників, які безпосередньо здійснюють оборону країни, або постраждали від війни, що повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду. Згідно з висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 440/14216/23, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету. Згідно зі статтею 252 КЗпП України, досягнення і втрати в роботі підприємства безпосередньо позначаються на рівні госпрозрахункового доходу колективу, благополуччі кожного працівника. Передбачена ст. 117 КЗпП України компенсаційна виплата не повинна бути спрямована на збагачення одного працівника. Якщо допущені роботодавцем порушення у проведенні повного розрахунку при звільненні все-таки будуть встановлені судом, то суд має право зменшити розмір середнього заробітку на час затримки розрахунку або відмовити у його стягненні з огляду на форс-мажорні обставини, в яких опинилось товариство.

Щодо визначення третьої особою філію, вказує, що філія «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» не є юридичною особою, тому не має самостійної цивільної чи процесуальної дієздатності. Через відсутність статусу юридичної особи Філія не може виступати третьою особою в судових спорах, оскільки сторонами (стороною, третіми особами) є безпосередньо юридична особа на матеріальні права чи обов`язки щодо іншої сторони може вплинути рішення суду (а.с. 28-33).

02.09.2026 р. через систему «Електронний суд» представником позивача подано відповідь на відзив, в якому представник вказала, що після звільнення позивач розраховував на добровільне проведення відповідачем відповідних виплат, оскільки представниками відповідача зазначалося про тимчасове призупинення окремих виплат у зв`язку з воєнним станом та складним фінансовим становищем АТ «Укрзалізниця», а не про остаточну відмову у їх виплаті. Остаточна позиція відповідача щодо фактичної відмови у виплаті спірних сум стала відома позивачу лише після отримання відповіді на адвокатський запит. Вважає, що невиплата належних позивачу сум при звільненні є триваючим порушенням трудових прав працівника, оскільки остаточний розрахунок із позивачем не проведеного до часу звернення до суду з даним позовом. Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що положення колективного договору, якими передбачено виплату матеріальної допомоги до щорічної відпустки, були зупинені у встановленому порядку. Долучений до відзиву протокол Правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 р. є внутрішнім управлінським документом товариства та не може підміняти собою положення колективного договору або звільнити роботодавця від виконання взятих на себе зобов`язань перед працівниками.

На теперішній час розрахунок з ОСОБА_1 щодо належних їй при звільненні сум не проведений. Вказує, посилання відповідача на складний фінансовий стан АТ «Укрзалізниця», збитковість діяльності товариства, воєнний стан, руйнування інфраструктури та необхідність виконання соціально важливих функцій не є передбаченими законом підставами для звільнення роботодавця від обов`язку провести повний розрахунок із працівником у день звільнення (а.с. 34-38).

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, представник позивача подала клопотання про долучення до матеріалів справи витягу з колективного договору щодо виплат, належних позивачу, просила позовні вимоги задовольнити та розгляд справи проводити за її відсутності та за відсутності позивача (а.с. 52).

Представник відповідача ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просила розглянути справу без участі відповідача та його представника, позовні вимоги не визнає в повному обсязі та підтримує заперечення, які викладені у відзиві на позовну заяву (а.с. 42).

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомив (а.с. 27, 41, 47, 51).

Суд, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, доходить до такого.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці (а.с. 11-19).

Наказом (розпорядження) № 863/ОС від 18.12.2025 р. про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено 24.12.2025 р. у зв`язку із скороченням штату п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вказаним наказом встановлено компенсувати за невикористані 4 дні відпустки: в тому числі 4 дні за період з 24.12.2024 р. по 23.12.2025 р. (звор. бік а.с. 19).

В день звільнення, позивачу було виплачено вихідну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку та компенсацію за 4 дні невикористаної відпустки з 01.01.2024, що підтверджується письмовим повідомленням про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 24.12.2025 р. Водночас інші належні позивачу виплати проведені не були (а.с. 20).

Між адміністрацією і профспілковим комітетом Філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного Товариства «Українська залізниця» укладено Колективний договір на 2013-2015 роки, дію якого продовжено до кінця 2025 року (із змінами та доповненнями), відповідно до п. 6.39 визначено надавати працівникам ДП «Укрспецвагон» матеріальну допомогу на оздоровлення та інші матеріальні допомоги на умовах і в розмірах, передбачених Положенням (а.с. 53-56).

Згідно з довідкою виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», ОСОБА_1 матеріальна допомога на оздоровлення до відпустки за 2023 р. не виплачена у розмірі 3350 грн. (а.с. 22).

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 про залишення в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125099054).

Згідно з п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню; оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні матеріальну допомогу на оздоровлення до відпустки за 2023 р., що передбачено умовами колективного договору.

З огляду на викладене, враховуючи, що правових підстав для призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення до відпустки за 2023 р. у відповідача не було, будь-яких змін до колективного договору, укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» з цього приводу внесено не було, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення до відпустки за 2023 р. у розмірі 3350 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню з утриманням із вказаної суми установлених законодавством податків та зборів.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Оскільки позивача звільнено 24.12.2025 р. розрахунок середнього заробітку позивача проводиться, виходячи з виплат за жовтень 2025 року та листопад 2025 року.

Відповідно до п. 8 Розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що розмір нарахованої заробітної плати позивача складав: за жовтень 2025 року 5321,72 грн. (за 14 год.), за листопад 2025 р. 4357,95 грн. (за 11 год.).

Виходячи з наведеного середньоденна заробітна плата позивача становить 387 грн. 19 коп. (9679,67/25), що також підтверджується довідкою виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» (а.с. 21).

За період з 25.12.2025 р. по 24.06.2026 р. кількість робочих днів складає 130 робочих дня, однак представник позивача у позовній заяві просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за 129 робочих дня.

А тому, враховуючи, що позивачу у день звільнення не було виплачено належні їй виплати, дотримуючись принципів розумності, справедливості та пропорційності, з врахуванням максимальної межі періоду, за який можливе нарахування компенсації за затримку розрахунку, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача в межах позовних вимог середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 49947,51 грн. (387,19 грн. х 129 робочих дня), з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Оцінюючи доводи представника відповідача про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку до 1% від заявленої суми на підставі принципів розумності, співмірності та форс-мажорних обставин, суд виходить із того, що положення ст. 117 КЗпП України вже містить у собі встановлений законодавцем механізм забезпечення пропорційності та запобігання надмірному майновому навантаженню на роботодавця.

З урахуванням наведеного, суд відхиляє аргументи відповідача щодо руйнування інфраструктури АТ «Укрзалізниця» та пріоритетності видатків на оборону як підстави для фактичної відмови у виплаті середнього заробітку.

Згідно із ст. 617 ЦК України та позицією Верховного Суду, воєнний стан не звільняє роботодавця від обов`язку розрахунку з працівником.

Крім того, відповідач є діючим державним монополістом, який продовжує господарську діяльність, а отже, має виконувати зобов`язання за Колективним договором.

Беручи до уваги всі обставини справи, відмова у стягненні належних сум або їх зменшення до символічного 1% у трудовому спорі суперечило б засадам справедливості та ст. 46 Конституції України.

Щодо строку звернення до суду з позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Так, матеріали справи містять докази отримання позивачем 24.12.2025 р. наказу (розпорядження) № 863/ОС від 18.12.2025 р. «Про припинення трудового договору (контракту)» та письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні. Отже перебіг строку звернення до суду почався з 25.12.2025 р.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

У постановах Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 757/19004/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 503/361/16-ц, від 25 березня 2020 року в справі № 288/1466/18 зазначено, що поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Суд бере до уваги те, що згідно з наказом № 863/ОС від 18.12.2025 року «Про припинення трудового договору (контракту)», ОСОБА_1 звільнено у зв`язку зі скороченням штату п. 1 ст. 40 КЗпП України, однак не виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 р..

Водночас матеріали справи не містять доказів роз`яснення позивачеві строку та умов ухвалення такого рішення Правління, що могло створити для неї стан невизначеності з приводу самої можливості виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

Представник позивача у позові вказав, що позивач неодноразово зверталася до відповідача з вимогою усунути причини виникнення заборгованості, належних їй виплат. У відповідь на зазначені звернення відповідач запевняв, що належні ОСОБА_1 кошти будуть виплачені у короткий термін, що ситуація буде врегульована та необхідно лише зачекати. При кожному зверненні ОСОБА_1 щодо проведення остаточного розрахунку відповідач фактично повторював одні й ті самі запевнення про майбутню виплату коштів. У свою чергу ОСОБА_1 , враховуючи тривалі трудові відносини з відповідачем, вірила таким запевненням, мала надію на добросовісне виконання роботодавцем своїх обов`язків та очікувала добровільного проведення остаточного розрахунку без необхідності звернення до суду. Також, зауважує, що ОСОБА_1 не є юридично обізнаною особою, не має спеціальних знань у сфері трудового законодавства та обґрунтовано покладалася на запевнення відповідача щодо добровільного проведення остаточного розрахунку. При цьому відповідачем не було роз`яснено позивачу ані строки звернення до суду, ані можливі наслідки їх пропуску, а також не повідомлено про необхідність невідкладного судового захисту його прав. За таких обставин, ОСОБА_1 , добросовісно очікуючи виконання відповідачем своїх обов`язків, не могла повною мірою усвідомлювати юридичні наслідки несвоєчасного звернення до суду. У зв`язку з чим, позивачем було пропущено встановлений законом строк звернення до суду, який був обумовлений об`єктивними причинами, які виникли внаслідок поведінки самого відповідача. Крім того, на даний час відповідно до наказу (розпорядженню) № 863/ОС від 18.12.2025 р. щодо строків проведення виплат, окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця» не видано.

Зазначені обставини свідчать про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом її прав з поважних причин через існування об`єктивних обставин, що обмежували позивача у можливості реалізувати своє право на подання позову у встановлені законодавством строки, у зв`язку із чим, суд убачає підстави для поновлення строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає на таке.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до його розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 лютого 2019 року (справа №756/2114/17) зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджені Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на його думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, його обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії документів: свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ХВ № 000342 від 25.08.2021 р., ордера на надання правничої допомоги від 12.08.2026 р., довідку-квитанцію від 10.07.2026 р.

З наданих документів, судом встановлено, позивачу надана професійна правнича допомога вартість якої оцінена в 5000 грн.

Від відповідача будь-яких заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу не надходило.

Враховуючи характер виконаних робіт з надання правової допомоги у зв`язку із розглядом справи, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, враховуючи, що справа має невелику складність, а також зважаючи на те, що заява про зменшення судових витрат від відповідача на адресу суду не надходила, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання до суду позову про стягнення заробітної плати.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При розподілі судового збору між сторонами, суд виходить із того, що загальний розмір задоволених позовних вимог становить 53297,51 грн, тоді розмір судового збору за подачу фізичною особою даної позовної заяви через електронний суд становить: 1331,20 грн х 0,8 = 1064,96 грн.

Таким чином, з відповідача необхідно стягнути судовий збір на користь держави у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Поновити позивачу строк звернення до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи без самостійних вимог - Філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позовні вимоги ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Смірнова Наталія Андріївна до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи без самостійних вимог - Філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, адреса: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 :

- матеріальну допомогу на оздоровлення до відпустки за 2023 рік у сумі 3350 (три тисячі триста п`ятдесят) грн.

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку зі скороченням штату за період з 25.12.2025 року по 24.06.2026 року (шість місяців) у сумі 49947 (сорок дев`ять тисяч дев`ятсот сорок сім) грн 51 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, адреса: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, адреса: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп. на користь держави на р/р UA908999980313111256000026001, отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815.

Третя особа: Філія «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод», адреса: Харківська область, Лозівський район, с-ще Лиманівка, вул. Заводська, буд. 5, ЄДРПОУ 45462724.

Суддя: І.С. Солодовник