Єдиний державний реєстр судових рішень
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 р. м. Чернівці Справа № 640/26472/20
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
І. Рух справи
1.1 ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства освіти і науки України (далі відповідач, МОН), в якому, серед іншого, просив встановити факт отримання ним вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» за напрямом «менеджмент організацій».
1.2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2020 позовну заяву залишено без руху з огляду на те, що Кодексом адміністративного судочинства України (далі КАС України) не передбачено звернення до адміністративного суду з вимогою про встановлення факту отримання вищої освіти, та запропоновано позивачу привести позовні вимоги у відповідність до вимог статті 5 КАС України.
1.3. 02.12.2020 на виконання вимог зазначеної ухвали представник позивача подав до суду позовну заяву з уточненими позовними вимогами, у якій позивач просить:
визнати дії Міністерства освіти і науки України з відмови в ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виданні диплома про вищу освіту державного зразка за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» за напрямом «менеджмент організацій» протиправними;
зобов`язати Міністерство освіти і науки України видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , диплом про вищу освіту державного зразка за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» за напрямом «менеджмент організацій» на підставі диплома бакалавра, реєстраційний номер № 5435-03-20, виданого 01.07.2020 «Державним освітнім закладом вищої професійної освіти Луганської Народної Республіки «Луганський національний університет імені В. Даля».
1.4. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
1.5. 30.12.2020 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву від 29.12.2020 № 14.1/420-20.
1.6. 13.01.2021 до суду надійшла відповідь представника позивача на відзив від 11.01.2021.
1.7. 20.01.2021 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив від 16.01.2021 № 14.1/14-21.
1.8. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (у редакції Закону України від 16.07.2024 № 3863-IX) нерозглянуті справи Окружного адміністративного суду міста Києва, передані до Київського окружного адміністративного суду, але не розподілені між його суддями, передаються на розгляд іншим окружним адміністративним судам України шляхом автоматизованого розподілу між цими судами в порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. За результатами такого розподілу справу передано до Чернівецького окружного адміністративного суду, а згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2025 визначено головуючого суддю Анісімова О.В.
1.9. Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 справу прийнято до провадження та визначено, що її розгляд здійснюватиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
ІІ. Обставини справи та аргументи сторін
Позиція позивача
2.1.. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він народився та проживав у с. Сичанське Луганської області, де здобув загальну середню освіту. У 2016 році вступив на навчання до «Государственного образовательного учреждения высшего профессионального образования Луганской Народной Республики «Луганский национальный университет имени Владимира Даля», а 01.07.2020 отримав диплом бакалавра (реєстраційний номер 5435-03-20) за напрямом «менеджмент организаций». Роки навчання припали на період окупації території Луганської області, і він не мав можливості виїхати на підконтрольну Україні територію.
2.2. Позивач вказує, що отриманий ним документ про освіту не є документом українського зразка та не визнається Україною, внаслідок чого він не може працевлаштуватися на підставі наявних документів, що перешкоджає реалізації права на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України. З метою отримання документа про вищу освіту українського зразка він звернувся до МОН, однак отримав відповідь про недійсність документів про освіту, виданих на тимчасово окупованих територіях. Наведений у відповіді МОН Порядок прийому для здобуття вищої та професійної освіти осіб, місцем проживання яких є тимчасово окуповані території, стосується лише випускників закладів загальної середньої освіти та не врегульовує становища особи, яка вже здобула вищу освіту.
2.3. Посилаючись на статті 2, 3, 8, 9 Конституції України, позиції Міжнародного суду ООН, викладені у Консультативному висновку від 21.06.1971 щодо юридичних наслідків для держав триваючої присутності Південної Африки у Намібії (так звані «намібійські винятки»), а також на практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Лоізіду проти Туреччини», «Кіпр проти Туреччини», «Мозер проти Республіки Молдова та Росії», позивач вважає, що документи, видані де-факто органами на окупованій території, мають визнаватися в обмеженому контексті захисту прав мешканців таких територій, а невизнання його диплома призводить до серйозного обмеження його прав.
2.4. У відповіді на відзив представник позивача додатково зазначив, що наведене відповідачем рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2020 у справі № 520/4774/2020 стосується інших правовідносин визнання диплома, виданого закладом освіти Російської Федерації, тоді як позивач має диплом, виданий нелегітимною структурою на тимчасово окупованій території; значення для вирішення справи має лише практика Верховного Суду. Відповідач жодного разу не надав інформації щодо можливості визнання диплома, виданого на тимчасово окупованій території. Позиція відповідача, за якою особа, що не мала можливості виїхати з окупованої території, не має жодних прав у своїй державі, на думку позивача, суперечить статті 24 Конституції України, яка забороняє привілеї чи обмеження, зокрема, за ознакою місця проживання.
Позиція відповідача
2.5.. Відповідач позов не визнав та у відзиві зазначив, що визнання в Україні іноземних документів про вищу освіту здійснюється відповідно до Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні, міжнародних угод та Порядку визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти, затвердженого наказом МОН від 05.05.2015 № 504 (далі - Порядок № 504), відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу VI якого компетентний орган приймає рішення про відмову у визнанні документа, якщо його видано освітньою установою, яка не є офіційно визнаною в системі освіти держави, в якій вона функціонує.
2.6. Згідно зі статтею 2 Закону України від 18.01.2018 № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» будь-який акт, виданий у зв`язку з діяльністю збройних формувань та окупаційної адміністрації Російської Федерації, є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи. Документ про освіту є актом індивідуальної дії, тому документи у сфері освіти, видані нелегітимними структурами на тимчасово окупованих територіях, є недійсними та не визнаються в Україні.
2.7. Відповідач також зазначає, що відповідно до наказу МОН від 06.10.2014 № 1132 Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля провадить освітню діяльність у м. Сєвєродонецьку. За даними відкритих джерел, на тимчасово окупованій території 28.08.2014 шляхом так званої «реорганізації» цього університету незаконно створено нелегітимну установу «Луганский университет имени Владимира Даля», яку з 24.10.2016 перейменовано на «Луганский национальный университет имени Владимира Даля». Така установа в Реєстрі суб`єктів освітньої діяльності України відсутня, а відомості про навчання позивача у 20162020 роках у Єдиній державній електронній базі з питань освіти (далі - ЄДЕБО) відсутні.
2.8. Відповідач наголошує, що чинним законодавством не передбачено обов`язку МОН видавати диплом про вищу освіту на підставі диплома бакалавра, реєстраційний номер 5435-03-20, а постановлення судових рішень, які зобов`язують до вчинення дій, не обов`язкових для відповідача за законом, не допускається. На підтвердження своєї позиції відповідач послався на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2020 у справі № 520/4774/2020.
2.9. У запереченнях на відповідь на відзив відповідач додатково вказав, що особа у справі № 520/4774/2020 була переведена до Південного федерального університету саме з установи «Луганский национальный университет имени В. Даля», в якій здобув освіту позивач, а тому висновки суду щодо недійсності документів цієї установи є релевантними. Відповідач визнав, що він не надавав роз`яснень щодо «порядку визнання диплома, виданого органами тимчасово окупованих територій», оскільки такого порядку не існує, а його розроблення суперечило б законам України щодо правового режиму тимчасово окупованих територій.
ІІІ. Обставини, встановлені судом
3.1. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянином України, зареєстрований у с. Осинівка Ширяївського району Одеської області, фактично проживає у м. Чорноморську Одеської області.
3.2. 01.07.2020 «Государственным образовательным учреждением высшего профессионального образования Луганской Народной Республики «Луганский национальный университет имени Владимира Даля» (м. Луганськ) на ім`я позивача видано диплом бакалавра серії НОМЕР_2 (реєстраційний номер 5435-03-20) з додатком серії БА № 0005732 за напрямом підготовки «38.03.02 Менеджмент», профіль «Менеджмент организаций». Відповідно до додатка до диплома кваліфікацію «бакалавр» присвоєно рішенням державної екзаменаційної комісії (протокол від 18.06.2020 № 134), форма навчання заочна, строк освоєння освітньої програми 3 роки 10 місяців, попередній документ про освіту атестат № 450 1992 року. Бланк диплома містить зображення символіки так званої «Луганской Народной Республики».
3.3. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р місто Луганськ віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
3.4. Наказом МОН від 06.10.2014 № 1132 «Про організацію освітнього процесу у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля» встановлено, що до завершення збройного конфлікту на території м. Луганська Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля провадить освітню діяльність на базі Технологічного інституту Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (м. Сєвєродонецьк).
3.5. Установа, яка видала позивачу диплом, у Реєстрі суб`єктів освітньої діяльності ЄДЕБО відсутня; відомості про навчання позивача у період з 2016 по 2020 рік у ЄДЕБО відсутні.
Зазначені обставини позивачем не заперечуються, а сам позивач у позовній заяві та відповіді на відзив кваліфікує цю установу як нелегітимну структуру, що діє на тимчасово окупованій території.
3.6. 30.07.2020 позивач звернувся до МОН із заявою, у якій просив: видати йому диплом про здобуття вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» за напрямом «менеджмент організацій» українського зразка на підставі диплома бакалавра, реєстраційний номер 5435-03-20, виданого 01.07.2020; у разі відмови - надати обґрунтовану відповідь щодо шляхів вирішення проблеми невизнання документа про освіту, виданого на тимчасово окупованій території; відповідь надіслати його адвокату. Заяву направлено поштовим відправленням № 1400605573314 31.07.2020 та зареєстровано в МОН 03.08.2020 за № А-4415/0-20.
3.7. Листом Директорату вищої освіти і освіти дорослих МОН від 19.08.2020 № 3/2571-20 «Щодо отримання документа про вищу освіту державного зразка», адресованим представнику позивача, повідомлено, що відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу VI Порядку № 504 компетентний орган приймає рішення про відмову у визнанні освітнього документа, якщо документ виданий освітньою установою, яка не є офіційно визнаною в системі освіти держави, в якій вона функціонує; відповідно до статті 2 Закону України № 2268-VIII будь-який акт, виданий у зв`язку з діяльністю збройних формувань та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, є недійсним і не створює жодних правових наслідків; документи у сфері освіти і науки, видані нелегітимними структурами на тимчасово окупованій території України, є недійсними та не визнаються в Україні. Крім того, у листі роз`яснено зміст Порядку прийому для здобуття вищої, фахової передвищої та професійної (професійно-технічної) освіти осіб, місцем проживання яких є тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, затвердженого наказом МОН від 21.06.2016 № 697, та можливість вступу через освітні центри «Донбас-Україна».
3.8. 07.10.2020 представник позивача звернувся до МОН з адвокатським запитом № 10-10/20 щодо результатів розгляду заяви позивача від 30.07.2020. У відповідь МОН повідомило, що з порушених питань позивача проінформовано листом від 19.08.2020 № 3/2571-20, копію якого додано.
3.9. Вважаючи дії відповідача з відмови у видачі диплома протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
IV. Релевантні джерела права
4.1. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
4.2. Згідно зі статтею 53 Конституції України кожен має право на освіту. Відповідно до частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
4.3. Частиною першою статті 1 Закону України від 18.01.2018 № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 2268-VIII) визначено, що тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль.
4.4. Відповідно до статті 2 Закону № 2268-VIII правовий статус тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також правовий режим на зазначених територіях визначаються цим Законом, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 1 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав. Діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв`язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.
4.5. Частинами другою та третьою статті 9 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі Закон № 1207-VII) встановлено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Станом на час виникнення спірних правовідносин (2020 рік) Закон № 1207-VII застосовувався до правового режиму тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях у межах відсилки, що міститься у статті 2 Закону № 2268-VIII; безпосередньо на всю тимчасово окуповану Російською Федерацією територію України, зокрема на відповідні території Луганської області, дія Закону № 1207-VII поширена лише Законом України від 21.04.2022 № 2217-IX, який набрав чинності 07.05.2022 і зворотної дії в часі не має.
4.6. Відповідно до частини третьої статті 82 Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII «Про освіту» (далі Закон № 2145-VIII) центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки проводить роботу, пов`язану із встановленням еквівалентності атестатів і дипломів, міжнародним визнанням навчальних курсів, кваліфікацій, вчених звань і наукових ступенів, крім випадків, передбачених спеціальними законами.
4.7. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 13 Закону України від 01.07.2014 № 1556-VII «Про вищу освіту» (далі Закон № 1556-VII) центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки затверджує порядок визнання здобутих в іноземних закладах вищої освіти ступенів вищої освіти та наукових ступенів і проводить процедуру їх визнання, крім випадків, передбачених цим Законом.
4.8. Статтею 7 Закону № 1556-VII визначено види документів про вищу освіту, зокрема диплом бакалавра. Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону № 1556-VII (у редакції Закону України від 18.12.2019 № 392-IX, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документи про вищу освіту виготовляються закладами вищої освіти. Згідно з частиною десятою статті 7 Закону № 1556-VII (у чинній редакції) інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти до ЄДЕБО. Норм, які покладали б на МОН функцію безпосереднього виготовлення чи видачі документів про вищу освіту фізичним особам, Закон № 1556-VII ані в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, ані в чинній редакції не містить.
4.9. Порядок № 504, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27.05.2015 за № 614/27059, визначає процедуру визнання в Україні здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти. Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 504 освітня установа це заклад освіти іншої країни, який присуджує ступені вищої освіти та видає документи про освіту і періоди навчання. Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу ІІ Порядку № 504 процедура визнання документів здійснюється МОН з метою працевлаштування та/або продовження навчання власника документа на території України; рішенням МОН підтверджується право власника документа на продовження навчання та/або працевлаштування в Україні, про що видається свідоцтво. Підпунктом 1 пункту 2 розділу VI Порядку № 504 передбачено, що рішення про відмову у визнанні поданого документа приймається, зокрема, у разі, якщо документи видані освітніми установами, які не є офіційно визнаними в системі освіти держави, в якій вони функціонують. Наказом МОН від 05.09.2022 № 784 Порядок № 504 викладено в новій редакції, у якій підстави для відмови у визнанні документа визначені пунктом 3 розділу VII; зокрема, згідно з підпунктом 4 пункту 3 розділу VII рішення про відмову приймається, якщо документ виданий за результатами навчання/здобуття освіти в освітній установі, освітньому провайдері, які не є офіційно визнані в державі, на території якої провадять освітню діяльність, та/або здійснюють освітню діяльність без дотримання вимог законодавства цієї держави. У чинній редакції Порядку № 504 освітньою установою є заклад освіти або інший суб`єкт освітньої діяльності іноземної країни, який присуджує ступені вищої освіти та/або видає документи про освіту і періоди навчання, а освітнім провайдером філія, представництво, кампус або інший відокремлений підрозділ іноземної освітньої установи, заклад, який провадить освітню діяльність за іноземною освітньою програмою та/або належить до системи освіти іноземної країни.
4.10. Для оцінки наявних на час ухвалення цього рішення можливостей позивача щодо підтвердження здобутих результатів навчання суд також враховує, що Законом України від 21.11.2023 № 3482-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо визнання результатів навчання осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України» Закон № 2145-VIII доповнено статтею 40-1, частиною першою якої визначено, що особи, які проживали на тимчасово окупованій території України, мають право на визнання результатів навчання, здобутих на такій території, в уповноважених установах, крім випадків, визначених законом, зокрема на рівні вищої освіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Визнання результатів навчання проводиться на основі оцінювання результатів навчання, зазначених особою в освітній декларації. Відповідно до частини п`ятої статті 40-1 Закону № 2145-VIII результати навчання на рівні вищої освіти можуть бути визнані в обсязі не більше 75 відсотків загального обсягу освітньої програми. Цим же Законом частину дванадцяту статті 7 Закону № 1207-VII доповнено положенням про право громадян України, які проживали на тимчасово окупованій території, на визнання результатів навчання, здобутих на тимчасово окупованій території України, відповідно до процедури, встановленої статтею 40-1 Закону № 2145-VIII.
4.11. Постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2025 № 871 затверджено Порядок визнання результатів навчання, здобутих на тимчасово окупованій території України, на рівнях професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти.
4.12. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
4.13. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
4.14. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
4.15. Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, а Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
V. Позиція суду
5.1. Предметом спору у цій справі є правомірність дій МОН, які полягали у відмові видати позивачу документ про вищу освіту українського зразка на підставі диплома бакалавра, виданого установою, що функціонує на тимчасово окупованій території Луганської області, та наявність підстав для зобов`язання МОН видати позивачу такий документ.
5.2. Для правильного вирішення спору суд має з`ясувати: (1) чи належить до компетенції МОН видача документів про вищу освіту на підставі документів, виданих іншими установами; (2) чи створює диплом, виданий позивачу, правові наслідки в Україні, які могли б бути підставою для видачі документа українського зразка; (3) чи могла заява позивача бути розглянута за процедурою визнання, передбаченою Порядком № 504; (4) чи не є відмова МОН непропорційним втручанням у права позивача з урахуванням його доводів щодо «намібійських винятків» та заборони дискримінації.
Щодо компетенції МОН та способу захисту
5.3. Позовна вимога про зобов`язання МОН «видати диплом про вищу освіту державного зразка» передбачає, що саме відповідач є суб`єктом, уповноваженим законом видавати такі документи. Однак аналіз статті 7 Закону № 1556-VII свідчить, що документи про вищу освіту виготовляються та видаються закладами вищої освіти (науковими установами) особам, які здобули вищу освіту за відповідною освітньою програмою в такому закладі, а відомості про видані документи вносяться до ЄДЕБО самими закладами вищої освіти. Повноваження МОН у цій сфері, визначені частиною третьою статті 82 Закону № 2145-VIII та пунктом 17 частини першої статті 13 Закону № 1556-VII, стосуються встановлення еквівалентності та визнання іноземних документів про освіту з видачею відповідного свідоцтва, а не видачі власних документів про вищу освіту замість документів, виданих іншими суб`єктами.
5.4. Отже, ні на час звернення позивача (03.08.2020), ні на час ухвалення цього рішення закон не покладав і не покладає на МОН обов`язку видати особі диплом про вищу освіту на підставі документа, виданого установою, що функціонує на тимчасово окупованій території. За приписами частини другої статті 19 Конституції України суб`єкт владних повноважень не може діяти поза межами повноважень, визначених законом, а суд не може зобов`язати його вчинити дію, яка до його компетенції не віднесена. Зобов`язання відповідача вчинити такі дії означало б фактичне наділення його судом новою компетенцією, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Суд також наголошує, що встановлення факту проходження особою навчання, наявність документа про його результати та визнання результатів такого навчання не є тотожними юридичними процедурами. Саме по собі підтвердження факту навчання чи його тривалості не означає автоматичного присудження відповідного ступеня вищої освіти та не створює обов`язку державного органу видати документ про освіту. Присудження ступеня вищої освіти та видача відповідного документа можливі лише в порядку та за умов, визначених законодавством України.
5.5. Суд також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.10.2026 у справі № 620/4360/25 (пункт 44), відповідно до яких позовна вимога про зобов`язання МОН визнати документ про освіту може бути задоволена лише в разі, якщо у встановленому законом порядку встановлено відсутність інших, передбачених пунктом 3 розділу VII Порядку № 504, підстав для відмови у його визнанні, а встановлення таких обставин належить до дискреційних повноважень відповідача. Отже, навіть у сфері, де МОН наділене повноваженнями щодо визнання документів про освіту, суд не може підміняти відповідача та зобов`язувати його до прийняття певного рішення без встановлення відсутності усіх законних підстав для відмови. Тим більше суд не може зобов`язати відповідача вчинити дію видати документ про вищу освіту, яка взагалі не віднесена законом до його компетенції. Крім того, у цій справі, як буде наведено нижче, підстави для відмови в задоволенні вимоги позивача наявні по суті. Суд враховує, що зазначена постанова ухвалена у справі щодо визнання диплома іноземного університету, а не документа, виданого на тимчасово окупованій території, і що за її результатами справу направлено на новий розгляд без остаточного вирішення питання про правомірність відмови МОН у тій справі. Тому суд застосовує її лише в частині загального висновку про межі судового контролю та неприпустимість підміни судом компетентного органу.
Щодо правових наслідків диплома, виданого позивачу
5.6. Диплом позивача виданий 01.07.2020 «Государственным образовательным учреждением высшего профессионального образования Луганской Народной Республики «Луганский национальный университет имени Владимира Даля», тобто установою, що функціонує у м. Луганську на тимчасово окупованій території та створена у порядку, не передбаченому законодавством України. Легітимний заклад вищої освіти України Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля з 2014 року провадить освітню діяльність на підконтрольній Україні території (наказ МОН від 06.10.2014 № 1132), а установа, яка видала диплом позивачу, в Реєстрі суб`єктів освітньої діяльності відсутня. Позивач вступив до неї у 2016 році, тобто вже після переміщення законного закладу освіти на підконтрольну Україні територію.
5.7. Відповідно до статті 2 Закону № 2268-VIII (у редакції, чинній на час видачі диплома та звернення позивача до відповідача) будь-який акт, виданий у зв`язку з діяльністю окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, є недійсним і не створює жодних правових наслідків, а єдиним винятком, прямо встановленим законодавцем, є документи, що підтверджують факт народження або смерті особи. Саме ця норма безпосередньо регулювала у 2020 році правовий режим тимчасово окупованих територій Луганської області і є основною правовою підставою для оцінки спірного диплома; частини друга та третя статті 9 Закону № 1207-VII, до якого відсилає стаття 2 Закону № 2268-VIII, містять узгоджений з нею припис. Документ про вищу освіту є офіційним документом, який посвідчує присудження особі відповідного ступеня вищої освіти та присвоєння кваліфікації, а також підтверджує наявність у його власника визначених законодавством академічних і професійних прав. Диплом, виданий позивачу установою, створеною та діючою на тимчасово окупованій території поза межами правового порядку України, є актом, виданим у зв`язку з діяльністю окупаційної адміністрації, а тому з огляду на пряму вказівку статті 2 Закону № 2268-VIII є недійсним і не створює в Україні правових наслідків, зокрема не може бути підставою для видачі на його основі документа про вищу освіту українського зразка.
5.8. Такий підхід узгоджується із загальним підходом Верховного Суду до правових наслідків документів, виданих установами на тимчасово окупованих територіях, викладеним у постанові від 18.10.2022 у справі № 640/4574/20. У зазначеній справі Верховний Суд погодився з відсутністю підстав для визнання диплома, виданого закладом освіти Російської Федерації, оскільки особу було зараховано до нього на підставі документа про період навчання, виданого установою, що діє на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, і такий документ не надавав його власнику відповідних академічних прав, позаяк ця установа відсутня в Реєстрі суб`єктів освітньої діяльності України та не є визнаною в системі освіти України. Фактичні обставини цієї справи відрізняються: диплом позивача виданий безпосередньо установою на тимчасово окупованій території, не є іноземним документом, а сама справа стосується не визнання, а видачі документа про освіту. Водночас якщо документ такої установи, за висновком Верховного Суду, не створює академічних прав навіть як проміжний документ про період навчання, то тим більше він не може бути безпосередньою підставою для видачі диплома про вищу освіту.
Щодо застосування Порядку № 504
5.9. Суд погоджується з доводом представника позивача про те, що диплом позивача не є іноземним документом про освіту. Порядок № 504 за своїм предметом регулює визнання документів, виданих освітніми установами іншої країни (пункт 2 розділу І), і не визначає процедури щодо документів, виданих установами на тимчасово окупованій території України, яка є невід`ємною частиною території України. Тому посилання МОН у листі від 19.08.2020 № 3/2571-20 на підпункт 1 пункту 2 розділу VI Порядку № 504 є за своїм змістом посиланням за аналогією, що не цілком коректно з точки зору предмета регулювання цього Порядку.
5.10. Водночас помилкове посилання МОН на Порядок № 504 саме по собі не зумовлює протиправності результату розгляду звернення позивача. Позивач звертався не з заявою про визнання іноземного документа про освіту, а з вимогою видати йому документ про вищу освіту українського зразка. Правові наслідки документа, на підставі якого позивач просив видати такий диплом, визначаються безпосередньо статтею 2 Закону № 2268-VIII, на яку відповідач також послався у листі від 19.08.2020 № 3/2571-20 як на самостійну підставу. Отже, неточність у правовому обґрунтуванні листа не вплинула на правильність висновку відповідача по суті та не може бути самостійною підставою для задоволення позову.
Щодо доводів позивача про «намібійські винятки»
5.11. Суд надає оцінку доводам позивача щодо застосування позиції Міжнародного суду ООН, викладеної в Консультативному висновку від 21.06.1971 «Юридичні наслідки для держав триваючої присутності Південної Африки в Намібії», та відповідної практики ЄСПЛ.
5.12. За змістом зазначеного Консультативного висновку (пункт 125) обов`язок невизнання актів незаконної адміністрації не повинен призводити до позбавлення населення окупованої території переваг міжнародного співробітництва, а недійсність офіційних актів такої адміністрації не може поширюватися на такі дії, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, ігнорування наслідків яких завдавало б шкоди лише мешканцям цієї території. ЄСПЛ у рішенні Великої палати від 10.05.2001 у справі «Кіпр проти Туреччини» (заява № 25781/94, пункти 9098) та у рішенні Великої палати від 23.02.2016 у справі «Мозер проти Республіки Молдова та Росії» (заява № 11138/10) виходив з того, що обов`язок не брати до уваги дії де-факто органів не є абсолютним, а визнання окремих актів таких органів у вузькому контексті захисту прав мешканців окупованої території не легітимізує окупаційну владу.
5.13. Разом з тим «намібійський виняток» має на меті уникнення ситуації, за якої особа, що проживає на окупованій території, взагалі позбавляється базових прав, реалізація яких не може бути забезпечена в інший спосіб. Практика Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ не встановлює закритого переліку актів, які можуть враховуватися в цьому контексті, та не виключає оцінки інших документів у конкретних правовідносинах. Водночас національний законодавець прямо визначив у статті 2 Закону № 2268-VIII (як і в процесуальному законі статті 317 Цивільного процесуального кодексу України) виняток для документів, що підтверджують факт народження або смерті особи, і не відніс до нього документи про освіту. Тому питання про те, чи може документ про освіту, виданий на тимчасово окупованій території, мати певне значення в інтересах його власника, має вирішуватися з урахуванням того, в якому саме контексті та для якої мети він використовується.
5.14. У цій справі позивач просить не врахувати документ як доказ певного юридичного факту (зокрема, факту проходження навчання), а зобов`язати державний орган видати на його підставі офіційний документ України про вищу освіту. Визнання окремих юридичних фактів, про яке йдеться в практиці ЄСПЛ, не є тотожним автоматичному визнанню ступеня вищої освіти, присудженого установою, що діє поза межами національної системи освіти, без будь-якої перевірки змісту та якості освітньої програми. Документ про вищу освіту, виданий в Україні, підтверджує відповідність кваліфікації стандартам вищої освіти України і надає права, зокрема, на зайняття посад, для яких законом встановлено кваліфікаційні вимоги. Отже, вимога позивача виходить за межі того обмеженого визнання, яке допускається практикою ЄСПЛ, оскільки стосується не фіксації юридичного факту, а присвоєння державою освітнього ступеня без встановленої законом процедури оцінювання.
5.15. Суд зауважує, що механізм визнання результатів навчання, здобутих на тимчасово окупованій території, запроваджений Законом № 3482-IX та постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2025 № 871, на час виникнення спірних правовідносин не існував, а тому не може бути використаний для ретроспективного обґрунтування правомірності дій відповідача у 2020 році. Правомірність таких дій суд оцінює на підставі законодавства, чинного на час їх вчинення (пункти 5.35.10 цього рішення). Водночас зазначений механізм суд враховує для оцінки сучасних можливостей позивача реалізувати право на освіту та підтвердити здобуті результати навчання, а також як свідчення того, що законодавець обрав шлях захисту прав осіб, які здобували освіту на тимчасово окупованій території, не через визнання виданих там документів, а через визнання результатів навчання шляхом їх оцінювання в уповноважених українських закладах освіти (з можливістю зарахування до 75 відсотків обсягу освітньої програми та подальшого здобуття документа про вищу освіту в закладі вищої освіти України).
5.16. Суд не залишає поза увагою доводів представника позивача про те, що станом на серпень 2020 року МОН не вказало позивачу дієвого механізму для підтвердження здобутих ним результатів навчання, а наведений у листі Порядок прийому, затверджений наказом МОН від 21.06.2016 № 697, стосується вступу на навчання, а не визнання вже здобутої освіти. Суд погоджується, що на той час законодавство не містило спеціальної процедури, яка б повною мірою відповідала становищу позивача. Значення цієї обставини для оцінки пропорційності оскаржуваних дій суд аналізує у пункті 5.17.3 цього рішення.
Щодо доводів про дискримінацію та порушення права на працю
5.17. Оцінюючи доводи позивача про порушення статті 24 Конституції України, суд виходить з того, що різне ставлення до осіб у подібному становищі є дискримінаційним, якщо воно не має об`єктивного та розумного виправдання, тобто не переслідує легітимної мети або якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти. Відмова МОН ґрунтується не на місці проживання позивача, а на правовій природі документа, на підставі якого він просить видати диплом. Однак, оскільки позивач фактично стверджує, що опинився в несприятливому становищі через об`єктивні обставини, пов`язані з окупацією, суд оцінює пропорційність такого обмеження.
5.17.1. Легітимна мета. Недійсність актів, виданих у зв`язку з діяльністю окупаційної адміністрації, спрямована на захист державного суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення недопущення легітимізації окупаційних структур, а також на захист публічного інтересу в достовірності кваліфікацій, що підтверджуються документами про освіту, виданими в Україні. Ці цілі є легітимними.
5.17.2. Придатність. Невизнання юридичної сили документів окупаційних структур є придатним засобом досягнення зазначених цілей, оскільки унеможливлює набуття такими документами правових наслідків у правовому порядку України.
5.17.3. Необхідність. Суд враховує, що на час звернення позивача до МОН законодавство України не передбачало спеціальної процедури визнання результатів навчання на рівні вищої освіти, здобутих на тимчасово окупованій території, яка б повною мірою відповідала становищу позивача. Ця обставина свідчить про об`єктивну складність реалізації ним права на підтвердження здобутих результатів навчання та не може ігноруватися під час оцінки наслідків застосування законодавства. Водночас відсутність спеціальної процедури не створювала правових підстав для автоматичного визнання ступеня вищої освіти, присудженого установою, що функціонувала поза межами української системи освіти, або для покладення на МОН обов`язку видати диплом без передбаченої законом процедури підтвердження відповідної кваліфікації. Суд не наділений повноваженнями самостійно створювати таку процедуру чи визначати її умови замість законодавця. Запроваджений у подальшому механізм визнання результатів навчання шляхом їх оцінювання підтверджує, що законодавець обрав спосіб забезпечення прав таких осіб, який дає змогу врахувати фактично здобуті знання та компетентності без автоматичного надання юридичної сили документам окупаційних структур.
5.17.4. Справедливий баланс. Обмеження, на яке посилається позивач, полягає у відсутності правових наслідків конкретного документа, а не в позбавленні позивача права на освіту чи можливості здобути визнану в Україні кваліфікацію. Громадяни України, які проживали на тимчасово окупованих територіях, мали можливість здобувати вищу освіту в переміщених закладах вищої освіти та інших закладах вищої освіти України, у тому числі за спеціальними умовами вступу через освітні центри «Донбас-Україна» (наказ МОН від 21.06.2016 № 697), а на час ухвалення цього рішення мають право на визнання результатів навчання відповідно до статті 40-1 Закону № 2145-VIII. З урахуванням цього суд дійшов висновку, що справедливого балансу між інтересами держави та правами позивача дотримано, а доводи про дискримінацію є необґрунтованими.
5.18. Суд не заперечує, що невизнання диплома, виданого на тимчасово окупованій території, позбавляє позивача можливості посилатися на нього для працевлаштування на посади, для яких законодавством встановлено вимоги щодо наявності вищої освіти відповідного ступеня. Разом з тим право на працю, гарантоване статтею 43 Конституції України, не означає безумовного обов`язку держави визнавати будь-який документ про освіту та підтверджувати ним відповідну кваліфікацію. Держава має право встановлювати об`єктивні вимоги до підтвердження освіти та професійної кваліфікації. Обмеження доступу до окремих посад, для яких необхідна вища освіта, слід відмежовувати від позбавлення конституційного права на працю взагалі: позивач не позбавлений можливості працевлаштування на посади, для яких такі вимоги не встановлено, а також можливості підтвердити здобуті результати навчання у визначений законом спосіб.
Щодо посилання сторін на судову практику
5.19. Суд погоджується з представником позивача, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2020 у справі № 520/4774/2020 стосується визнання диплома, виданого закладом освіти Російської Федерації, а тому не є релевантним у частині застосування Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і вчені звання від 26.05.2000. Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України обов`язковими для врахування судом є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не рішення судів першої інстанції. Водночас висновок суду в цій справі ґрунтується на самостійному аналізі норм Закону № 2268-VIII, Закону № 1207-VII та Закону № 1556-VII і на висновках Верховного Суду, наведених вище, а відмінність фактичних обставин справи № 520/4774/2020 на нього не впливає. Навпаки, якщо документ установи «Луганский национальный университет имени В. Даля» не створює академічних прав навіть як підстава для продовження навчання в іноземному закладі освіти, то тим більше він не може бути безпосередньою підставою для видачі документа про вищу освіту в Україні.
5.20. Суд також зазначає, що позиція, за якою документи, видані установами на тимчасово окупованих територіях, не можуть бути підставою для видачі МОН документа про вищу освіту, є усталеною в практиці адміністративних судів (зокрема, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2022 у справі № 640/17263/21 та від 20.09.2022 у справі № 640/22929/21, ухвалені у справах за позовами, обґрунтованими аналогічними доводами, у тому числі щодо «намібійських винятків»). Водночас суд зважає на висновок Верховного Суду, викладений у пункті 43 постанови від 12.10.2026 у справі № 620/4360/25, про те, що посилання на результати розгляду інших справ (зокрема, на рішення, прийняті щодо інших осіб) не є належним доказом правомірності чи протиправності рішення в конкретній справі. Тому наведені рішення судів першої інстанції враховуються судом виключно як ілюстрація єдності підходів, а висновок суду в цій справі ґрунтується на самостійній оцінці встановлених обставин і доводів учасників справи відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Щодо внесення відомостей до ЄДЕБО
5.21. Посилання позивача на необхідність внесення відомостей про його освіту до ЄДЕБО не може бути підставою для задоволення позову, оскільки відповідно до статті 7 Закону № 1556-VII відомості про видані документи про вищу освіту вносяться до ЄДЕБО закладами вищої освіти, що їх видали, за умови здобуття особою освіти у такому закладі. Відомості про документи, видані установами, які не є суб`єктами освітньої діяльності в Україні, до ЄДЕБО не вносяться.
VI. Висновки суду
6.1. Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовивши позивачу у видачі документа про вищу освіту українського зразка на підставі диплома бакалавра, реєстраційний номер 5435-03-20, виданого 01.07.2020 установою, що функціонує на тимчасово окупованій території Луганської області, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Відповідачем доведено правомірність своїх дій відповідно до частини другої статті 77 КАС України.
6.2. Оскільки закон не покладає на МОН обов`язку видавати документи про вищу освіту, а диплом позивача в силу статті 2 Закону № 2268-VIII у редакції, чинній на час його видачі, є недійсним і не створює правових наслідків, позовна вимога про зобов`язання відповідача видати позивачу диплом про вищу освіту також задоволенню не підлягає.
6.3. Відмова у задоволенні цього позову не позбавляє позивача права звернутися до уповноваженого закладу освіти із заявою про визнання результатів навчання, здобутих на тимчасово окупованій території України, відповідно до статті 40-1 Закону України «Про освіту» та Порядку визнання результатів навчання, здобутих на тимчасово окупованій території України, на рівнях професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2025 № 871, за умови відповідності позивача встановленим законодавством вимогам.
6.4. Надаючи оцінку доводам учасників справи, суд враховує позицію ЄСПЛ, викладену в пункті 58 рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04), відповідно до якої у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд дав оцінку усім основним (ключовим) доводам сторін, які мають значення для вирішення спору; інші доводи на висновки суду не впливають.
6.5. З урахуванням наведеного позов задоволенню не підлягає.
VII. Розподіл судових витрат
7.1. Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. З огляду на відмову в задоволенні позову сплачений позивачем судовий збір не підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Доказів понесення відповідачем інших судових витрат, які підлягають розподілу відповідно до статті 139 КАС України, матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
В И Р І Ш И В:
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, відмовити повністю.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду"" рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - Міністерство освіти і науки України (просп. Берестейський, 10, м. Київ, 01135 код ЄДРПОУ 38621185).
Суддя О.В. Анісімов
Судове рішення № 141404786, Чернівецький окружний адміністративний суд було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 640/26472/20. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: