Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 336/6003/26
Провадження № 2/333/5640/26
РІШЕННЯ
Іменем України
26 жовтня 2026 року м.Запоріжжя
Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Михайлової А.В., за участю секретаря судового засідання Єрмоленко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 13 200,00 гривень, а також судовий збір у розмірі 2662,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що 17.03.2025 року між ТОВ "СІРОКО ФІНАНС" та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір позики №165188. На виконання умов договору відповідачу передані грошові кошти, шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, у розмірі 4000,00 грн. Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором позики у останньої виникла заборгованість у загальній сумі 13 200,00 гривень, яка складається з: 4000,00 гривень заборгованість за основним боргом, 11,60 гривень заборгованість за відсотками, 1188,40 грн. заборгованість по комісії, 8000,00 грн. заборгованість по штрафним санкціям.
23.07.2025 року між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №23072025. Згідно даного Договору факторингу 23.07.2025 року відбулося відступлення права вимоги за договором позики № 165188 від 17.03.2025 року.
Відповідно до Реєстру прав вимоги ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС»» набув права грошової вимоги до відповідача за кредитними договорами, укладеними між ОСОБА_1 та ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» у розмірі 13 200,00 гривень.
На підставі наведеного вище, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь вказану загальну суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22.06.2026 справу направлено за підсудністю до Комунарського районного суду м. Запоріжжя в порядку ч. 1 ст. 31 ЦПК України.
14.07.2026 була передана справа за підсудністю на розгляд до Комунарського районного суду м. Запоріжжя. Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено та передано судді Михайлової А.В.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.07.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Представник позивача в судове засідання не з`явився, був повідомлений судом своєчасно і належним чином про час і місце розгляду справи, надав суду заяву, в якій просив суд розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку, від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без їх участі.
Крім того, 17.08.2026 року від представника відповідача - адвоката Працьовитого Г.О. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 штрафних санкцій та комісії за надання кредиту, зазначивши, що умова щодо нарахування комісії за обслуговування кредиту в розмірі 1188,40 грн. є незаконною та безпідставною, оскільки банк не надав відповідачу жодних додаткових послуг за цю комісію, а тому є ознакою несправедливих умов договору. Крім того, нарахування штрафних санкцій, здійснено в період військового стану, а отже в цій частині позову задоволенню не підлягають. Також, просив стягнути з ТОВ «ФК «Солвентіс» на користь ОСОБА_1 суму витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн..
Також 17.08.2026 року від представника відповідача - адвоката Працьовитого Г.О. надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, яку просить стягнути ТОВ «ФК «Солвентіс» з відповідача у сумі 6000,00 грн., вважає таку суму безпідставною та необґрунтованою. Просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 1500 грн., з урахуванням складності та зразковості справи.
20.08.2026 через систему «Електронний суд» представником позивача було подано відповідь на відзив, в якому останній наполягав на задоволенні позову, зазначив що комісія за обслуговування кредитної заборгованості є законна, обґрунтована та прямо передбачена умовами кредитного договору, як розрахунково-касове обслуговування. Крім того, вважає що нарахування штрафу відповідає умовам погодженим між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Солвентіс». Щодо стягнення правничої допомоги з позивача на користь ОСОБА_1 у сумі 4000 грн. заперечує, оскільки вважає їх не співмірними з складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Щодо заперечення представника відповідача в частині розміру витрат позивача на правову допомогу вважає що позивачем надані всі необхідні докази отримання професійної допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення з відповідача витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 6000,00 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, дійшов таких висновків.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
17.03.2025 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 165188 (далі-Договір позики, Договір), шляхом накладення електронного підпису самого відповідача.
Відповідно до п. 1 Договору за цим Договором Позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), на погоджений умовами Договору строк (надалі «Строк Позики»), для придбання товарів та/або робіт та/або послуг (на задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника), шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Проценти) від Суми Позики.
Відповідно до п. 2 Договору сторони узгодили параметри та умови Позики, параметри, її повернення та сплаті Процентів: сума позики 4000,00 грн., строк позики 30 днів, процентна ставка (фіксована) 0,01 % в день, комісія 29.71 % від суми Позики, зазначеної в п.п. 2.1, п. 2 Договору, що складає 118,40 грн., дата надання позики - 17.03.2025, дата повернення позики - 15.04.2025, пеня 5% день.
Також судом встановлено, що позивачем належним чином виконано свої зобов`язання за договором позики, оскільки кредитні кошти були фактично перераховані відповідачу на картку № НОМЕР_1 (VISA), що підтверджується платіжною інструкцією №438b14e6-dc1c-4191-b960-d05bf37907d3.
Крім того, відповідачем не надано будь яких доказів щодо спростування факту отримання грошових коштів.
Судом враховано, що відповідач після отримання кредитних коштів взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала, у встановлені договором строки кредит та проценти не повернула, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.
Крім того, судом встановлено факт переходу права вимоги за договором позики до позивача, а саме 23.07.2025 р. між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №23072025. Згідно даного Договору факторингу 23.07.2025 року відбулося відступлення права вимоги за договором позики № 165188 від 17.03.2025 року. Відповідно до Реєстру прав вимоги ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС»» набув права грошової вимоги до відповідача за кредитними договорами, укладеними між ОСОБА_1 та ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» у розмірі 13 200,00 гривень.
Таким чином, суд приходить до висновку, що ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС»" є правонаступником у зобов`язанні, що виникло за договором позики №165188 від 17.03.2025 року, укладеним між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 , в обсязі набутих прав.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, у ОСОБА_1 заборгованість за договором позики №165188 від 17.03.2025 року у розмірі 13 200,00 грн., зокрема: 4000,00 гривень заборгованість за основним боргом, 11,60 гривень заборгованість за відсотками, 1188,40 грн. заборгованість по комісії, 8000,00 грн. заборгованість по штрафним санкціям.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються у договорі.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивач виконав зобов`язання за договором позики, видав відповідачу кошти у сумі та на умовах, передбачених договором, натомість відповідач допустила порушення зобов`язання по поверненню кредиту та сплаті процентів у встановлений у договорі строк.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» за договором від 17.03.2025 № 165188 в сумі 4000,00 гривень заборгованість за основним боргом, 11,60 гривень заборгованість за відсотками, що нараховані за період з 17.03.2025 по 15.04.2025.
Суд, перевіривши розрахунок заборгованості наданий позивачем, погоджується з ним, оскільки стороною відповідача не спростовано зазначений розрахунок та не надано інший розрахунок, на підтвердження своїх доводів.
Факт наявності наведеної вище заборгованості по сумі основного боргу в розмірі 4000,00 грн. та нарахованих відсотків за користування кредитом в розмірі 11,60 грн. за наведеним вище договором підтверджується наявними в матеріалах цієї справи доказами й не спростований відповідачем по справі.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 суми основного боргу в розмірі 4000,00 грн. та нарахованих відсотків за користування кредитом в розмірі 11,60 грн. за договором позики від 17.03.2025 № 165188 є доведеними, обґрунтованими, підтвердженими доданими документами, а тому є такими, що підлягають задоволенню.
Водночас, розглянувши вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 1188,40 грн. комісії, суд виходить з наступного.
Як встановлено судом, пунктами 2. договору позики сторони визначили, що щомісячна комісія за договором становить 29,71% від суми позики, зазначеної в пп. 2.1. п. 2 Договру, що складає 1188,40 грн.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).
Також, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі N 204/224/21 у постанові від 06.11.2023 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом в ході розгляду цієї справи, в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту (кредитної заборгованості), що надаються відповідачу та за які банком встановлена комісія за обслуговування кредиту.
Враховуючи те, що позивачем не зазначено та не надано доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні даного кредитного договору, то умови укладеного 17.03.2025 між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 договору позики № 165188 щодо сплати комісії є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 1188,40 грн. заборгованості по комісії на підставі умов договору позики № 165188, які є нікчемними. У зв`язку з чим, у задоволенні вимог в цій частині судом відмовляється.
Крім того, позивач, окрім заборгованості за наданим кредитом, також просить стягнути з відповідача суму заборгованості по штрафам за період з 17.03.2025 року по 23.07.2025 року в розмірі 8000,00 грн.
24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 р., який продовжувався Указами Президента України та якій діє і дотепер.
Відповідно до Закону України від 15.03.2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Із зазначеного слідує, що законодавцем звільнено позичальників від відповідальності визначеної ст. 625 ЦПК України, неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов`язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24.02.2022 року, та такі нарахування підлягають списанню.
Враховуючи те, що штраф в розмірі 8000,00 грн. нарахована у період дії в Україні воєнного стану, то в цій частині позов не підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Так, позивачем заявлено про стягнення витрати на правничу допомогу в сумі 6000,00 грн., відповідачем надано клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн..
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Позивач на підтвердження понесених витрат в розмірі 6000,00 грн. надав: копію договору про надання правничої допомоги № 43657029/01 від 02.01.2026 року укладеного між ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» та Адвокатським бюро «СЕРГІЯ ПОШЕЛЮЗНОГО» в особі керуючого Пошелюзного Сергія Вячеславовича, копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю, копію додаткової угоди №165188 до Договору про надання правової допомоги № 43657029/01 від 02 січня 2026 року, копію Акту надання послуг №165188 на підтвердження факту надання правової допомоги, копію Детального опису робіт (наданих послуг), від 31.03.2026 виконаних на виконання умов Договору про надання правової допомоги № 43657029/01 від 02 січня 2026 року та додаткової угоди до нього, з якого вбачається, що послуги адвоката становлять 6000, 00 грн. з них: 250,00 грн. усна консультація Клієнта щодо обставин спірних правовідносин (0,5 годин); 500,00 грн. - Письмова консультація Клієнта щодо спірних правовідносин (0,5 години); 1500,00 грн. Правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» (1 година); 3000 грн. - складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, позивач (2 години); 750,00 грн. - формування додатків до позовної заяви (письмові докази) (0,5 години).
Відповідач на підтвердження понесених витрат в розмірі 4000,00 грн. надав: копію договору від 15.08.2026 про надання правової допомоги укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «ЮРКОНСАЛТ» Геннадія Працевитого; копію додаткового договору від 15.08.2026 до договору про надання правової допомоги від 15.08.2026, з якого вбачається, що послуги адвоката зі складання та направлення відзиву на позовну заяву становлять 4000,00 грн.; копію ордеру на надання правничої допомоги на ім`я ОСОБА_2 ; копію свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю на ім`я Працевитого Г.О..
У Постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19) викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України.
Суд, вважає справедливим, та таким, що відповідає критеріям складності та категорії справи, участі представників в судовому розгляді, часу витраченому на складання процесуальних документів, результатам розгляду справи, стягнення на користь кожної із сторін витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн., а відтак, витрати на правову допомогу, які були понесені сторонами по справі в суді рахуються шляхом взаємозаліку.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 809, 13 грн. (4011,60 х 2 662,40 / 13200) судового збору
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст.509, 525-526, 530, 611-612, 623, 1046, 1049 ЦК України, суд
У Х В А Л И В:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактична адреса проживання: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (ЄДРПОУ: 43657029, адреса для листування: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_3 в АТ «СЕНС БАНК», МФО: 300346) заборгованість за Договором позики № 165188 від 17.03.2025 у розмірі 4 011 (чотири тисячі одинадцять) грн. 60 коп..
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактична адреса проживання: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (ЄДРПОУ: 43657029, адреса для листування: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_3 в АТ «СЕНС БАНК», МФО: 300346) суму сплаченого судового збору у розмірі 809 (вісімсот дев`ять) грн. 13 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя А.В.Михайлова
Судове рішення № 141403101, Комунарський районний суд м. Запоріжжя було прийнято 26.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 336/6003/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: