Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 524/7214/24
Провадження №2/524/207/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.11.2026 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі:
головуючого судді - Рибалки Ю.В.,
при секретарі судового засідання - Панченко А.О.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах та від імені якого діє Гонтар Валерій Миколайович до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини,
В С Т А Н О В И В :
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. Зазначає, що 07 грудня 2013 року він зареєстрував шлюб з відповідачем. Наразі чоловіком ініційовано судовий процес щодо розлучення. Від зареєстрованого шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення шлюбних відносин син проживає з ним. Для сина створені належні житлово побутові умови. Просить місце проживання дитини визначити з ним.
Ухвалою суду від 10.07.2024 року відкрито загальне провадження за вказаним позовом.
Ухвалою суду від 06.05.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Гонтар В.М. позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити, розгляд справи проводити без їх участі.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, про день, час, місце слухання справи була належним чином повідомлена поштою, відзив на позов суду не подала, просила розгляд справи проводити без її участі, на даний час проти задоволеня позовних вимог не заперечує.
Представник Органу опіки та піклування просила проводити судові засіданні без її участі, до суду надала висновок від 24.04.20252025 року про недоцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з одним із батьків, оскільки між сторонами відсутній спір.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи та дослідивши надані учасниками справи докази у справі суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Як убачається із матеріалів справи від зареєстрованого шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Сторони проживають окремо, шлюбні відносини припинені і вони не досягли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, що є підставою для його вирішення в судовому порядку на підставі статті 161 СК.
Позивач заявив позовну вимогу про визначення місця проживання сина з ним, відповідач відповідної вимоги не ставила.
З висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 24.04.2025 року вбачається, що 18 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до служби з заявою, у якій просив надати суду письмовий висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із ним, оскільки його дружина ОСОБА_2 має намір виїхати за межі України та забрати сина з собою. Спроби врегулювати це питання з матір`ю дитини у досудовий спосіб результатів не дали і надати свій дозвіл на проживання дитини разом з ним відмовилась.
Висновок про недоцільність визначення місця проживання малолітніх дітей з одним із батьків ґрунтується на відсутності обставин, які б свідчили про незгоду відповідачки ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання їх спільної дитини саме з батьком та відсутності реального спору щодо цього питання, а також відомостей про вчинення матір`ю дітей будь-яких дій, спрямованих на зміну місця проживання дитини, або вираження ним незгоди щодо такого місця проживання іншим чином.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суд, насамперед, має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративним чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
На підставі наявних матеріалів справи суд установив, що дитина на даний час проживає разом із матір`ю, а батько дитини не заперечує проти цього.
Так, після звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідач не подала до суду відзив на позовну заяву, у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дітей разом із нею не зверталась, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини суду не надала.
Окрім того, згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 24.04.2025 року цей орган визнав за недоцільне визначення місця проживання малолітньої дитини з одним із батьків, оскільки відсутні об`єктивні підстави, які свідчать про наявність спору між батьками з цього питання.
При цьому суд ураховує, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким вона і так періодично проживає. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни його місця проживання, а у справі відсутні докази того, що мати дитини забороняє батькові бачитися з сином.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ураховуючи наведене, позивач не довів, що на цей час дитина проживає з ним, що відповідач заперечує періодичне проживання дитини з батьком. Судом не встановлено порушення прав позивача з боку відповідача Водночас відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Однак доказів цього не надано.
Ураховуючи наведене, встановлення судом факту згоди матері на проживання дитини з батьком, у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, що є підставою для відмови у позові.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 липня 2025 року у справі № 127/16211/23.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що вимога про визначення місця проживання дитини заявлена позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини.
Суд також звертає увагу на те, що у разі якщо проголошення судового рішення не відбувається (учасники справи в судове засідання не з`явились), то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.
З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін, що узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11.
На підставі вищевикладеного, відповідно до статей 263-265 ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах та від імені якого діє Гонтар Валерій Миколайович до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Полтавського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складений 11.11.2026.
Суддя Ю. В. Рибалка
Судове рішення № 141402372, Автозаводський районний суд м. Кременчука було прийнято 11.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 524/7214/24. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: