Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 348/2262/26
Провадження № 2/302/815/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(заочне)
10 листопада 2026 року селище Міжгір`я
Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі судді Повідайчика О.І., розглянувши заочно за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в залі судових засідань цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (далі - ТОВ «ФК "Кредит-Капітал"», позивач, кредитор) звернулося до суду з вказаним позовом. Позовні вимоги мотивовані тим, що 28.03.2024 між відповідачкою та ТОВ «Мілоан» було укладено договір про споживчий кредит №101858556, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 12 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. У відповідності до ст. 512 ЦК України 29.08.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги №111-МЛ/Т, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» права вимоги до боржників, серед яких і до відповідачки за вказаним кредитним договором. На підставі кредитного договору у відповідачки виникла заборгованість перед кредитором у загальній сумі 114 864,00 грн, з яких: 12 000 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 95 544,00 грн - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 1320,00 грн - прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту, 6000,00 грн заборгованість по неустойці. Відповідачка в установлені строки умови договору не виконала, кредитні кошти своєчасно не повернула. Відтак позивач звернувся з цим позовом до суду та просив стягнути з відповідачки загальну суму заборгованості 114 864,00 грн та судові витрати.
Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 13.10.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до вимог частини 5 статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) сторони в судове засідання не викликалися, проте відповідачу було встановлено строк в п`ятнадцять днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження на подачу відзиву на позовну заяву.
У зв`язку з поверненням на адресу суду поштового відправлення, яким було надіслано ухвалу про відкриття провадження відповідачеві, з метою забезпечення обізнаності останнього про судовий розгляд справи, - ухвалою від 26 жовтня 2026 року суд постановив продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Відзиву від відповідачки не надійшло. Про час і місце судового розгляду відповідачка була повідомленою належним чином: засобами поштового зв`язку та з оприлюдненням оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.
Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, а відповідач в судове засідання не з`явився та не подав відзив на позов, суд постановив провести заочний розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Повно та всебічно розглянувши надані позивачем документи та матеріали на обґрунтування заявлених ним вимог, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі фактичні обставини й дійшов таких висновків.
Суд встановив, що 28.03.2024 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі Договір про споживчий кредит № 101858556, згідно з п. 1.1. якого Позикодавець зобов`язався на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2. Договору (далі кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) у встановлений п. 1.4. Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.
Відповідно до положень п.1.2.-1.6. договору: сума кредиту становить 12 000,00 грн у валюті: Українські гривні. Кредит надається строком на 345 днів з 28.03.2024. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 08.03.2025. Загальні витрати Позичальника за кредитом складають 82290,00 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника за пільговий період складає 94 290,00 грн..
Відповідно до п. 6.1. кредитного договору він укладений в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений на веб-сайті Товариства miloan.ua.
Згідно з п. 6.2. кредитного договору розміщені в особистому кабінеті Позичальника проект цього Кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію Товариства про укладення Кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього Кредитного договору (акцепт) надається Позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер Позичальника або передається іншим чином засобами зв`язку вказаними Позичальником під час реєстрації особистого кабінету, а Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього Кредитного договору електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в Особистому кабінеті на сайті Товариства. Після укладення цей Кредитний договір розміщується в особистому кабінеті Позичальника. Відповідно до п. 6.3. кредитного договору приймаючи пропозицію Товариства про укладання цього кредитного Договору Позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами та Графіком розрахунків) Договору в цілому.
Заявою на отримання кредиту №101858556 від 28.03.2024 підтверджується надання відповідачем кредитодавцю сукупності персональних даних про свою особу та платіжної картки.
Довідкою ТОВ «Мілоан» від 02.06.2026 підтверджується, що кредитодавцем було надіслано 28.03.2024 9:41 відповідачці на номер телефону НОМЕР_1 одноразовий ідентифікатор 703635.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом статей 626 і 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У пункті 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір уважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
За правилами ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору (ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюється законом.
Пунктом 1-1 ч. 1 ст. Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, установлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, установлених договором.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).
Враховуючи наведене суд висновує, що між кредитодавцем і відповідачем 28.03.2024 між відповідачкою та ТОВ «Мілоан» було укладено договір про споживчий кредит №101858556 на підставі якого між ними виникли договірні відносини. Кредитний договір і додаток № 1 до нього у виді графіку платежів підписані сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Договір містить повну інформацію щодо особи позичальника, його персональні дані, номер мобільного телефону, на який було відправлено одноразовий ідентифікатор у виді 703635 в якості аналога власноручного підпису позичальника, номер платіжного засобу банківської картки відповідача.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1) ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення зобов`язань є, зокрема, договори та інші правочини.
Позивач виконав узяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору та перерахував відповідачу грошові кошти в розмірі 12 000,00 грн на картковий рахунок відповідачки, про що свідчить відповідне платіжне доручення № 85794331 від 28.03.2024 та довідка АТ КБ «ПриватБанк» від 13.10.2026.
Відповідачка своїх договірних зобов`язань у повному обсязі не виконала, у зв`язку з чим, за доводами позивача, у неї перед первісним кредитором, станом на 29.08.2024, утворилася заборгованість у загальному розмірі 57 564,0 грн, із яких: 12 000,00 грн прострочена заборгованість за тілом кредиту; 38 244,00 грн прострочена заборгованість за відсотками, 1 320,00 грн прострочена заборгованість за комісією по видачі кредиту, 6 000,00 грн заборгованість по неустойці.
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов`язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
29.08.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 111-МЛ/Т щодо ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором від 28.03.2024 та відповідно до витягу з реєстру боржників №2 до зазначеного договору відступлення прав вимоги розмір заборгованості відповідача становить 57 564,00 грн. Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 101858556 від 28.04.2024 за період з 30.08.2024 по 08.03.2025 борг відповідачки перед позивачем становить загальну суму 114 864,00 грн, з яких: 12 000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 95 544,00 грн - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 1 320,00 грн - прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту, 6 000,00 грн. заборгованість по неустойці.
Встановивши зазначені фактичні обставини суд констатує, що факт укладення кредитного договору, виконання його з боку кредитодавця та виникнення між ними договірних і зобов`язальних відносин підтверджується наявними в справі, зазначеними вище, доказами. Відтак у кредитодавця виникло право вимоги до відповідачки щодо повернення виданого останній кредиту в сумі 12 000,00 грн. Враховуючи викладене, а також те, що доказів повернення кредиту чи спростування вказаних обставин, на час розгляду справи відповідачем не надано, зважаючи на уступлення кредитодавцем позивачу прав вимоги до відповідачки суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором в сумі 12 000,00 грн в частині основного боргу.
Суд бере до уваги, що сторонами було узгоджено погашення кредиту кожні п`ятнадцять днів частинами основний борг і нараховані на нього відсотки за вказаний період, відповідно до узгодженого графіку, який є додатком до договору споживчого кредиту.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа N 444/9519/12), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Наведений підхід до вирішення спорів у подібних відносинах підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року (справа N 910/4518/16), де викладені зокрема правові висновки, що поняття "користування кредитом", яким послуговуються скаржники, є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі N 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно). Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, "користування кредитом" - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Тобто в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі N 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі N 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Суд зауважує, що після настання строку сплати відповідної частини боргу користування кредитом у зазначеній частині стає неправомірним, а тому на нього не нараховуються відсотки передбачені договором, натомість право кредитодавця в цій частині захищено ст. 625 ЦК України.
Позивач нарахував відсотки за користування кредитними коштами в межах строку кредитування з 28.03.2024 по 08.03.2025. Перевіряючи обґрунтованість нарахованої суми відсотків, окрім установленого договором розміру відсоткової ставки, суд бере до уваги такі положення законодавства.
Відповідно до положень ст. 1, 8 Закону України «Про споживче кредитування» із змінами, внесеними згідно із Законом № 3498-IX, денна процентна ставка - це загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.
Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються: 1) платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов`язків, передбачених договором про споживчий кредит; 2) платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов`язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено з оплатою за рахунок власних коштів споживача чи за рахунок споживчого кредиту.
Обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі.
Якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки або інших платежів за послуги кредитодавця, включених до загальних витрат за споживчим кредитом при обчисленні реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення, реальна річна процентна ставка та денна процентна ставка обчислюються на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.
Денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою:
ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t x 100 %, де
ДПС - денна процентна ставка;
ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом;
ЗРК - загальний розмір кредиту;
t - строк кредитування у днях.
Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Водночас відповідно до пункту 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Закон № 3498-IX набрав чинності 24 грудня 2023 року, відтак його положення повинні були бути враховані сторонами договору.
Відповідно до положень Закону №3498-IX до 22 квітня 2024 року включно максимальний розмір денної процентної ставки не повинен перевищувати 2,5 %, до 20 серпня 2024 року включно - не повинен перевищувати 1,5 %, а з наступного дня - не повинен перевищувати 1%.
Пунктом 1.5.2. кредитного договору встановлено процентну ставку 547,50 відсотків річних від фактичної заборгованості за кредитом, що з урахуванням п. 2.2.2 становить 1,5% в день.
Пунктом 1.5.3. кредитного договору встановлено процентну ставку 912,50 відсотків річних від фактичної заборгованості за кредитом, що з урахуванням п. 2.2.2 становить 2,5% в день.
З пункту 2.2.3. та графіку платежів вбачається, що сторонами було узгоджено застосування протягом першого платіжного періоду з 28.03.2024 по 11.04.2024 (15 днів) відсоткової ставки 1,5% в день та впродовж інших платіжних періодів протягом строку кредитування з 12.04.2024 по 08.03.2025 відсоткової ставки 2,5%.
Суд здійснив розрахунок суми відсотків за користування кредитними коштами у відповідності до умов договору, графіку платежів та наведених положень діючого законодавства, обмеження денної відсоткової ставки й з урахуванням сталої практики його правозастосування.
1). За період з 28.03.2024 по 11.04.2024 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 12 000,00 грн, відтак розмір відсотків склав 2 700,00 грн (12 000,00 грн х 1,5% х 15 днів);
2). За період з 12.04.2024 по 22.04.2024 (строк - 11 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 12 000,00 грн, відтак розмір відсотків склав 3 300,00 грн (12 000,00 грн х 2,5% х 11 днів). З 22.04.2024 розмір денної процентної ставки Законом № 3498-IX обмежено до 1,5%;
3). За період з 23.04.2024 по 26.04.2024 (строк - 4 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 12 000,00 грн, відтак розмір відсотків склав 720,00 грн (12 000,00 грн х 1,5% х 4 дні). 27.04.2024 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 11 760,00 грн (12 000,00 грн - 240,00 грн);
4). За період з 27.04.2024 по 11.05.2024 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 11 760,00 грн, відтак розмір відсотків склав 2 646,00 грн (11 760,00 грн х 1,5% х 15 днів). 12.06.2024 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 11 520,00 грн (11 760,00 грн - 240,00 грн);
5). За період з 12.05.2024 по 26.05.2024 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 11 520,00 грн, відтак розмір відсотків склав 2 592,00 грн (11 520,00 грн х 1,5% х 15 днів). 27.05.2024 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 11 280,00 грн (11 520,00 грн - 240,00 грн);
6). За період з 27.05.2024 по 10.06.2024 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 11 280,00 грн, відтак розмір відсотків склав 2 538,00 грн (11 280,00 грн х 1,5% х 15 днів). 11.06.2024 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 11 040,00 грн (11 280,00 грн - 240,00 грн);
7). За період з 11.06.2024 по 25.06.2024 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 11 040,00 грн, відтак розмір відсотків склав 2 484,00 грн (11 040,00 грн х 1,5% х 15 днів). 26.06.2024 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 10 800,00 грн (11 040,00 грн - 240,00 грн);
8). За період з 26.06.2024 по 10.07.2024 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 10 800,00 грн, відтак розмір відсотків склав 2 430,00 грн (10 800,00 грн х 1,5% х 15 днів). 11.07.2024 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 10 560,00 грн (10 800,00 грн - 240,00 грн);
9). За період з 11.07.2024 по 25.07.2024 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 10 560,00 грн, відтак розмір відсотків склав 2 376,00 грн (10 560,00 грн х 1,5% х 15 днів). 26.07.2024 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 10 320,00 грн (10 560,00 грн - 240,00 грн);
10). За період з 26.07.2024 по 09.08.2024 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 10 320,00 грн, відтак розмір відсотків склав 2 322,00 грн (10 320,00 грн х 1,5% х 15 днів). 10.08.2024 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 10 080,00 грн (10 320,00 грн - 240,00 грн);
11). За період з 10.08.2024 по 20.08.2024 (строк - 11 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 10 080,00 грн, відтак розмір відсотків склав 1 663,20 грн (10 080,00 грн х 1,5% х 11 днів). З 21.08.2024 розмір денної процентної ставки Законом № 3498-IX обмежено до 1,0%
11). За період з 21.08.2024 по 24.08.2024 (строк - 4 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 10 080,00 грн, відтак розмір відсотків склав 403,20 грн (10 080,00 грн х 1,0% х 4 дні); 25.08.2024 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 9 840,00 грн (10 080,00 грн - 240,00 грн);
12). За період з 25.08.2024 по 08.09.2024 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 9 840,00 грн, відтак розмір відсотків склав 1 476,00 грн (9 840,00 грн х 1,0% х 15 днів); 09.09.2024 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 9 600,00 грн (9 840,00 грн - 240,00 грн);
13). За період з 09.09.2024 по 23.09.2024 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 9 600,00 грн, відтак розмір відсотків склав 1 440,00 грн (9 600,00 грн х 1,0% х 15 днів); 24.09.2024 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 9 360,00 грн (9 600,00 грн - 240,00 грн);
14). За період з 24.09.2024 по 08.10.2024 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 9 360,00 грн, відтак розмір відсотків склав 1 404,00 грн (9 360,00 грн х 1,0% х 15 днів); 09.10.2024 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 9 120,00 грн (9 360,00 грн - 240,00 грн);
15). За період з 09.10.2024 по 23.10.2024 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 9 120,00 грн, відтак розмір відсотків склав 1 368,00 грн (9 120,00 грн х 1,0% х 15 днів); 24.10.2024 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 8 880,00 грн (9 120,00 грн - 240,00 грн);
16). За період з 24.10.2024 по 07.11.2024 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 8 880,00 грн, відтак розмір відсотків склав 1 332,00 грн (8 880,00 грн х 1,0% х 15 днів); 08.11.2024 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 8 640,00 грн (8 880,00 грн - 240,00 грн);
17). За період з 08.11.2024 по 22.11.2024 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 8 640,00 грн, відтак розмір відсотків склав 1 296,00 грн (8 640,00 грн х 1,0% х 15 днів); 23.11.2024 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 8 400,00 грн (8 640,00 грн - 240,00 грн);
18). За період з 23.11.2024 по 07.12.2024 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 8 400,00 грн, відтак розмір відсотків склав 1 260,00 грн (8 400,00 грн х 1,0% х 15 днів); 08.12.2024 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 8 160,00 грн (8 400,00 грн - 240,00 грн);
19). За період з 08.12.2024 по 22.12.2024 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 8 160,00 грн, відтак розмір відсотків склав 1 224,00 грн (8 160,00 грн х 1,0% х 15 днів); 23.12.2024 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 7 920,00 грн (8 160,00 грн - 240,00 грн);
20). За період з 23.12.2024 по 06.01.2025 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 7 920,00 грн, відтак розмір відсотків склав 1 188,00 грн (7 920,00 грн х 1,0% х 15 днів); 07.01.2025 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 7 680,00 грн (7 920,00 грн - 240,00 грн);
21). За період з 07.01.2025 по 21.01.2025 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 7 680,00 грн, відтак розмір відсотків склав 1 152,00 грн (7 680,00 грн х 1,0% х 15 днів); 22.01.2025 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 7 440,00 грн (7 680,00 грн - 240,00 грн);
22). За період з 22.01.2025 по 05.02.2025 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 7 440,00 грн, відтак розмір відсотків склав 1 116,00 грн (7 440,00 грн х 1,0% х 15 днів); 06.02.2025 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 7 200,00 грн (7 440,00 грн - 240,00 грн);
23). За період з 06.02.2025 по 20.02.2025 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 7 200,00 грн, відтак розмір відсотків склав 1 080,00 грн (7 200,00 грн х 1,0% х 15 днів); 21.02.2025 настав строк сплати основного боргу в сумі 240,00 грн, отже розмір кредиту яким позичальник продовжив правомірно користуватись склав 6 960,00 грн (7 200,00 грн - 240,00 грн);
24). За період з 21.02.2025 по 08.03.2025 (строк - 15 днів) сума «правомірного» основного боргу становила 6 960,00 грн, відтак розмір відсотків склав 1 044,00 грн (6 960,00 грн грн х 1,0% х 15 днів); 08.03.2025 настав строк сплати залишку основного боргу в сумі 6 960,00 грн та закінчився строк кредитування наслідком чого є припинення нарахування відсотків.
На підставі проведених розрахунків суд висновує, що обґрунтованим і таким, що відповідає умовам договору й узгоджується з положеннями чинного законодавства є розмір відсотків за період кредитування - 42 554,40 грн. Суд бере до уваги визнання позивачем факту погашення відповідачкою 26.04.2024 відсотків у сумі 2 700,00 грн. У зв`язку з цим заборгованість відповідачки по кредитному договору за відсотками становить 39 854,40 грн.
З врахуванням дійсності зобов`язання в зазначених частинах суд висновує, що за вказаними вимогами кредитодавець вправі був переуступити право вимоги на користь позивача щодо стягнення з відповідачки заборгованості за основним боргом у сумі 12 000,00 грн та нарахованими процентами в сумі 39 854,40 грн, а тому позов у цій частині є обґрунтованим і підлягає до задоволення.
Щодо стягнення з відповідача заборгованості за комісією в розмірі 1 320,00 грн суд дійшов таких висновків.
Пунктом 1.5.1 кредитного договору № 101858556 від 28.03.2024 встановлено, що Комісія за наданням кредиту - 11,50% від суми Кредиту та дорівнює 1 380,00 грн.
Абзацом 4 ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» передбачено, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Відповідно до пункту 4) ч. 1 ст. 1 цього Закону загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб. Тобто законом передбачено право сторін передбачити сплату комісій, пов`язаних з наданням і отриманням кредиту, якщо воно обумовлюється необхідністю надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця. Водночас економічна сутність зазначених комісій повинна бути розкрита споживачеві для забезпечення його повною інформацією по кредиту.
Відповідно до пункту 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.
Поняття зобов`язання належить до фундаментальних понять доктрини цивільного права. Розумне тлумачення законодавства можливе лише з врахуванням правової природи зобов`язання.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Таким чином, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержаних процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Відповідно до правового висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, викладеного в постанові від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21 якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Суд зауважує, що Кредитодавець не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з наданням кредиту. Комісія встановлена за аналіз Заявки та надані пропозицій з укладення кредитного договору, а також в швидкому прийнятті рішення щодо надання Кредиту. Тобто Кредитодавець установив плату за прийняття рішення про надання за плату коштів у кредит. Суд зауважує, що платою за користування кредитними коштам є проценти, відповідно до положень ст. 1048 ЦК України. Оцінивши зазначені положення Договору суд висновує, що положення пункту 1.5.1. кредитного договору щодо сплати позичальником Комісії є нікчемними відповідно до частини п`ятої і шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З врахуванням наведеного суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за комісією в сумі 1 320,00 грн, відтак у цій частині в позові слід відмовити.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача неустойки в сумі 6 000,00 грн за порушення виконання зобов`язання, суд уважає за необхідне обговорити в цьому рішенні доводи позивача щодо наявності правових підстав для її нарахування і стягнення. Позивач обґрунтовує вимоги щодо стягнення неустойки тим, що прийняттям Закону України № 3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» було виключено пункт 6.1. Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» такого змісту: «у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем». З виключенням зазначеної норми позивач уважає пов`язане виникнення права нарахування неустойки за договорами споживчого кредитування.
Аналізуючи доводи позивача суд зауважує, що відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Зміни до цього Кодексу можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Цивільного кодексу України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».
У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and others v. the United Kingdom) та ін.).
Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним: громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім затих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства» The Sunday Times v. The United Kingdom № 1 заява 6538/74 пункт 46). У справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France) Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.
З правових висновків, висловлених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 слідує, що статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно. У випадку, якщо на час прийняття закону, який містить одно предметні норми відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе. Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України. Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.
Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України.
Суд зауважує, що відповідно до чинної норми п. 18 розділу «Прикінцеві й перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Зазначена норма цивільного законодавства є чіткою, однозначною і передбачуваною та не містить винятків і виключень.
Зважаючи на викладене вимоги в частині стягнення неустойки 6 000,00 грн не ґрунтуються на вимогам закону.
Також суд зауважує на тому, що відповідач, не заявляючи в позові окремої вимоги, включив до розрахунку заборгованості проценти нараховані на підставі ст. 625 ЦК України. З наведених вище підстав нарахування відсотків на підставі ст. 625 ЦК України не ґрунтується на вимогах діючого законодавства й не підлягає задоволенню.
Беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи, враховуючи принцип nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet, який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам", суд доходить висновку, що за укладеним договором уступки права вимоги позивачу перейшло право вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором в частині основного боргу на суму 12 000,00 грн та нарахованих процентів у сумі 39 854,40 грн. Водночас позивач не набув права вимоги до відповідача щодо стягнення комісії за надання кредиту в сумі 1 320,00 грн унаслідок її недійсності з підстав нікчемності відповідної умови кредитного договору, а також у частині стягнення неустойки внаслідок безпідставності її нарахування та щодо стягнення відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України.
Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 16 ЦК України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи
Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).
Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зважаючи на те, що відповідачкою не виконано зобов`язання щодо повернення основної суми боргу за тілом кредиту в сумі 12 000,00 грн та нарахованих відсотків у розмірі 39 854,40 грн, право вимоги яких перейшло до позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
На підставі наведеного, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 101858556 від 28.03.2024 у розмірі 51 854,40 грн., яка складається з основного боргу в сумі 12 00,00 грн, та відсотків - 39 854,40 грн. З наведених мотивів і міркувань суд уважає, що в задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. до яких належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 15 ЦПК України).
Положеннями ч. 1, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з учиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами 1-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.
Представництво позивача здійснював адвокат АО «Апологет» Усенко М,І., на підставі договору про надання правничої допомоги № 0107 від 01.07.2025.
Відповідно до детального опису від 12.11.2025 наданих послуг до акту №Д/9477 від 12.11.2025 за договором про надання правової(правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року АО «Апологет» у цій справі було надано послуги загальна тривалість яких складає 6 год 30 хв. Згідно з актом №Д/28434 наданих послуг від 15.07.2026 вартість наданих послуг з професійної правничої допомоги узгоджена сторонами вказаного договору в розмірі 8 000,00 грн.
У постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
«141. У частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
[…] 144. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
145. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення».
Також у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року, ухваленій за наслідками вирішення справи № 755/9215/15-ц, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
«21. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
22. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
[…] 36. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами [цитування частини шостої статті 137 ЦПК України].
37. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
[…] 39. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи».
Подібні висновки щодо порушеного правового питання викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21. Згадані висновки фактично застосовані Великою Палатою Верховного Суду під час ухвалення постанови від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23.
Отже, з приводу заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу та керуючись наведеними нормами процесуального законодавства, беручи до увагу сталу практику їх правозастосування, ураховуючи характер спірних правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, складність справи, ціну позову, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру, суд доходить висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 гривень відповідатиме критеріям дійсності, необхідності й розумності.
Відповідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати підлягають стягнення з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог. Судом стягнуто з відповідача на користь позивача суму 51 854,40 грн із заявлених до стягнення 114 864,00 грн, що становить 45%. Відтак з відповідача належить стягнути на користь позивача на часткове відшкодування понесених ним судових витрат судовий збір в розмірі 1198,08 грн (2 662,40 грн х 45%) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 250,00 грн (5 000,00 грн х 45%), а разом - 3 448,08 грн.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 137, 141, 229, 263-265 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, м. Львів, 79018; IBAN: НОМЕР_3 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) суму заборгованості за Кредитним договором № 101858556 від 28.03.2024 в розмірі 51 854,40 грн (п`ятдесят одна тисяча вісімсот п`ятдесят чотири гривні 40 коп.).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, м. Львів, 79018; IBAN: НОМЕР_3 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) суму 3 448,08 грн (три тисячі чотириста сорок вісім гривень 08 коп.) на часткове відшкодування понесених судових витрат.
Заочне рішення може бути переглянуто Міжгірським районним судом Закарпатської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач вправі оскаржити рішення в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Закарпатського апеляційного суду впродовж тридцяти днів з дня його отримання.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених вище строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне рішення суду складено 10.11.2026.
Повне найменування сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, м. Львів, 79018; IBAN: НОМЕР_3 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя О. І. Повідайчик
Судове рішення № 141401988, Міжгірський районний суд Закарпатської області було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 348/2262/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: