Єдиний державний реєстр судових рішень
Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
місто Харків
11.11.2026 р. справа №200/1771/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна організація "Софія Київська" (далі за текстом - позивач, заявник)доГоловного управління Держпродспоживслужби в Київській області (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації, Управління, ГУ)провизнання протиправним та скасування рішення суб"єкта владних повноважень,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області №10-5-5.4-14/76 від 11.11.2025р.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що оскаржуване рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 11.11.2025 №10-5.5.4-14/76 про застосування до ТОВ «ЖЕО «Софія Київська» адміністративно-господарських санкцій є протиправним, оскільки висновок відповідача про створення перешкод у проведенні позапланового заходу державного нагляду не відповідає фактичним обставинам, оскільки керівник товариства на момент проведення перевірки перебував на лікарняному, про що відповідача було завчасно повідомлено електронною поштою, а інші уповноважені посадові особи були відсутні з поважних причин перебували у відрядженні та щорічній відпустці. На думку позивача, відповідно до вимог законодавства позаплановий захід щодо юридичної особи має проводитися за присутності її керівника або уповноваженої ним особи, а тому фактична відсутність таких осіб не могла розцінюватися як недопуск до перевірки чи створення перешкод її проведенню. Крім того, позивач наголошує, що відповідач не дослідив належним чином причини відсутності посадових осіб, не врахував надані пояснення та документи, порушив принципи обґрунтованості, добросовісності, розсудливості й пропорційності адміністративної процедури, а застосований штраф є неспівмірним з обставинами справи.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що у складеному ГУ Держпродспоживслужби у Київській області акті від 30.10.2025р. №10-5-5.4-11/135 міститься обґрунтований висновок про створення перешкод у проведенні позапланового заходу державного нагляду (контролю). Наголошував, що окреслене вище діяння містить подію та склад правопорушення за п.4 ч.1 ст.20 Закону України від 21.06.2012р. №5007-VI «Про ціни і ціноутворення».
Позов був отримано Донецьким окружним адміністративним судом 12.03.2026р.
Рішення про прийняття позову до розгляду було прийнято Донецьким окружним адміністративним судом після усунення недоліків в оформленні позову 27.03.2026р.
Додаткові пояснення сторони відповідача були подані до суду 07.05.2026р.
Справа була прийнята до провадження Харківського окружного адміністративного суду 06.10.2026р.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2026р. у справі №200/1771/26 від субєкта владних повноважень були витребувані докази про обставини, котрі входять до предмету доказування.
Згідно з ч.2 ст.35 КАС України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Відтак, у разі розгляду справи спочатку починається і новий перебіг строків на вчинення відповідних процесуальних дій, а на витребувані судом з власної ініціативи у порядку ч.4 ст.9 КАС України докази не поширюються наслідки подання цих доказів до матеріалів справи поза межами визначених судом процесуальних строків.
Відзив на позов було отримано судом 08.10.2026р.
Відповідь на відзив була отримана судом 12.10.2026р.
Заперечення на відповідь на відзив були отримані судом 16.10.2026р.
Додаткові пояснення сторони позивача були отримані судом 28.10.2026р.
Заперечення на додаткові пояснення сторони відповідача були отримані судом 30.10.2026р.
Додаткові пояснення сторони позивача були отримані судом 10.11.2026р.
Суд вважає, що усі перелічені вище процесуальні документи були подані у межах визначених судом процесуальних строків, згадані у тексті цих процесуальних документів доводи та докази в їх підтвердження мають бути оцінені судом у цілях виконання завдань адміністративного судочинства і встановлення об`єктивної істини у спорі.
Доводи про протилежне у даному конкретному випадку суперечать ч.1 ст.2, ч.2 ст.2, ч.4 ст.9, ч.ч.1-4 ст.242 КАС України і спрямовані на створення ситуації неповноти дослідження обставин, котрі згідно з ч.2 ст.73 КАС України входять до предмету доказування.
Оскільки здобуті судом докази із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин, які достеменно відомі учасникам спору; незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень субєкта владних повноважень, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.
Тож суд, вивчив доводи усіх наявних у справі процесуальних документів, повно виконав процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозвязку, проаналізував зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевірив обґрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами і вирішуючи спір по суті, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
З приєднаних до матеріалів справи доказів судом зясовано, що заявник пройшов визначену законом процедуру державної реєстрації субєктів господарювання; набув правового статусу юридичної особи; значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом 40323081.
До субєкта владних повноважень надійшло колективне звернення мешканців будинку 8А по вул. Павла Чубинського у с.Софіївська Борщагівка Бучанського району Київської області з приводу порушення заявником правил надання послуг з постачання теплової енергії від 06.10.2025р. (далі за текстом Звернення, Скарга).
За цим Зверненням субєктом владних повноважень було отримано погодження Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 24.10.2025 №15.2.2-3/27475.
У подальшому за Зверненням субєктом владних повноважень було видано наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 28.10.2025 №2936-ОД про призначення позапланового заходу державного нагляду (контролю) (далі за текстом Захід).
Строк Заходу було визначено у два календарних дні (29.10.2025р., 30.09.2025р.).
На реалізацію наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 28.10.2025 №2936-ОД були оформлені направлення на перевірку.
Згідно з актом Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 30.10.2025р. №10-5-5.4-11/135 (далі за текстом Акт №10-5-5.4-11/135) Захід було розпочато об 11:00год. 29.10.2025р.
За твердженням сторони відповідача у ході розпочатого Заходу на офіційну електронну адресу заявника було направлено лист субєкта владних повноважень від 29.10.2025р. №Вих-10-5.4/9050-25 із вимогою про прибуття керівника Товариства або уповноваженого представника Товариства за адресою: вул. Ольги Кобилянської (Горького), б.5-В, с.Софіївська Борщагівка, Бучанський район, Київська область для проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю).
Жодних вимог про надання документів лист субєкта владних повноважень від 29.10.2025р. №Вих-10-5.4/9050-25 не містить.
За правовою позицією сторони відповідача 28 жовтня 2025 року о 15:01 (тобто за 20 годин до запланованого візиту) представника ТОВ «ЖЕО «Софія Київська» було поінформовано про прибуття посадових осіб Головного управління. Співрозмовник («Оксана») вступила у предметний діалог, узгодила час візиту (« 11:00 наступного дня») та отримала інформацію про предмет перевірки («звернення гр. Хаддаді»). Таким чином, позивач мав достатньо часу для забезпечення присутності уповноваженої особи, а раптове оформлення лікарняного, відпустки та відрядження всього керівного складу безпосередньо після погодження часу візиту. Попри відсутність відображення номера телефону у профілі, аналіз змісту повідомлень дозволяє однозначно ідентифікувати співрозмовника як особу, уповноважену представляти інтереси позивача. Зокрема: - особа володіє оперативною інформацією про базу споживачів (фраза: «так 8 А не наш споживач»); - особа демонструє обізнаність у господарській діяльності товариства, уточнюючи періоди нарахування тарифів («за какой год тариф проверяется?»). Зміна мови та стилю спілкування співрозмовника під час обговорення юридичних деталей свідчить про залучення й інших фахівців позивача до процесу консультування, що підтверджує функціонування офісу в штатному режимі безпосередньо перед перевіркою. Зв`язок особи «Оксана» з позивачем підтверджується також фактичними діями: Головним управлінням було висунуто вимогу щодо оформлення перепусток на територію для конкретних транспортних засобів (AA1151CI та KA4856EC), а також вказано конкретну адресу об`єкта перевірки (буд. 8-А). Оперування представником позивача цими специфічними даними та подальша взаємодія на об`єкті підтверджують, що дана особа є інтегрованою в робочі процеси ТОВ «ЖЕО «Софія Київська».
З огляду на викладені міркування, відповідач субєкт владних повноважень твердить про те, що заявник діяв всупереч принципам добросовісності, закріпленим у статті 3 Цивільного кодексу України та у частині 3 статті 10 Закону України "Про адміністративну процедуру", відповідно до якої, особа (у цій справі - ТОВ «ЖЕО «Софія Київська») зобов`язана здійснювати надані їй права добросовісно та не зловживати ними. Створення штучних умов для неможливості проведення перевірки (шляхом одночасного виведення всіх відповідальних осіб поза межі офісу при наявній попередній домовленості) є формою зловживання правом та пасивним перешкоджанням діяльності органу державного нагляду.
За правовою позицією сторони позивача згідно з наказом Товариства від 24.10.2025р. №15-к головний інженер Товариства знаходився у частині щорічної відпустки тривалістю 7 днів (27.10.2025р.-31.10.2025р.). Згідно з наказом Товариства від 28.10.2025р. №16-к заступник директора Товариства знаходився у службовому відрядженні до м.Дніпро протягом часу 29.10.2025р.-31.10.2025р. з урахуванням часу перебування у дорозі. Згідно з листком тимчасової непрацездатності №19355564-2035729808-1 керівник Товариства у період 29.10.2025р.-02.11.2025р. знаходився на лікарняному. З огляду на ці обставини заявник твердить про те, що Товариство не створювало перешкод у проведення заходу державного нагляду (контролю) у спосіб неподання витребуваних органом державного нагляду (контролю) документів і інформації та у спосіб неприбуття для проведення перевірки.
У ході розгляду справи субєктом владних повноважень не було подано доказів про існування офіційної електронної адреси заявника, спрямування листа субєкта владних повноважень від 29.10.2025р. №Вих-10-5.4/9050-25 саме на цю електронну адресу, фізичного отримання цього листа Товариством.
Проведення Заходу згідно з актом Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області №10-5-5.4-11/135) було завершено о 10:30год. 30.10.2025р.
У тексті Акту №238 викладені власні судження субєкта владних повноважень про створення перешкод у проведенні заходу державного нагляду (контролю) у спосіб незабезпечення присутності уповноважених осіб Товариства під час здійснення заходу державного контролю (нагляду).
11.11.2025р. із посиланням на Акт №10-5-5.4-11/135 та положення п.4 ч.1 ст.20 Закону України від 21.06.2012р. №5007-VI «Про ціни і ціноутворення» субєктом владних повноважень було прийнято рішення від 11.11.2025р. №10-5-5.4/14/76 про застосування 34.000,00грн. штрафу.
Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень у формі рішення ГУ Держпродспоживслужби в Київській області від 11.11.2025р. №10-5-5.4/14/76, заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.
При цьому, згідно з ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, правовими висновками п.46 постанови Верховного Суду від 24.03.2026р. по справі №640/9010/22, постанови Верховного Суду від 30.07.2020р. по справі №824/875/19-а мотиви вчинення управлінських волевиявлень субєктів владних повноважень (у тому числі і тексти правозастосовчих індивідуальних рішень органів публічної адміністрації) повинні відповідати критеріям за ч.2 ст.2 КАС України і забезпечувати особі можливість правильно їх зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акту.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Розглядаючи справу, що зважає, що обсяг компетенції субєкта владних повноважень як тероргану Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів у сфері ціноутворення визначена приписами Закону України від 21.06.2012р. №5007-VI «Про ціни і ціноутворення» і Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (затверджене постановою КМУ від 02.09.2015р. №667; далі за текстом Положення №667), приводи, підстави, механізм реалізації владних управлінських повноважень контролю унормовані приписами Закону України від 05.04.2007р. №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» і постанови КМУ від 13.03.2022р. №303, склади протиправних діянь та міри юридичної відповідальності визначені приписами ст.20 Закону України від 21.06.2012р. №5007-VI «Про ціни і ціноутворення», процедура розгляду питання про притягнення до відповідальності винних у вчиненні протиправних діянь у сфері ціноутворення учасників суспільних відносин визначена приписами Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ «Про адміністративну процедуру».
За наведеними у ст.1 Закону України від 05.04.2007р. №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначеннями: державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом; створення перешкод органам державного нагляду (контролю) чи їх посадовим особам при здійсненні заходів державного нагляду (контролю) - невиконання законних вимог посадових осіб органу державного нагляду (контролю) або недопущення посадових осіб цього органу до здійснення заходів державного нагляду (контролю), підстави яких визначені законом.
Згідно з ч.2 ст.8 Закону України від 05.04.2007р. №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) зобов`язані: повно, об`єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом; дотримуватися ділової етики у взаємовідносинах із суб`єктами господарювання, утримуватися від необґрунтованих висновків щодо відповідності поведінки суб`єктів господарювання вимогам законодавства, неправомірного та необґрунтованого застосування санкцій до суб`єктів господарювання; не втручатися і не перешкоджати здійсненню господарської діяльності під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо це не загрожує життю та здоров`ю людей, не спричиняє небезпеки виникнення техногенних ситуацій і пожеж; забезпечувати нерозголошення комерційної таємниці та конфіденційної інформації суб`єкта господарювання, що стає доступною посадовим особам у ході здійснення державного нагляду (контролю); ознайомити керівника суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноважену ним особу (фізичну особу - підприємця або уповноважену ним особу) з результатами державного нагляду (контролю) в строки, передбачені законом; у межах своєї компетенції надавати суб`єкту господарювання консультаційну підтримку з питань здійснення державного нагляду (контролю); не допускати здійснення заходів державного нагляду (контролю) та інших заходів, що не відповідають або не встановлені цим Законом; встановлювати нормативи оцінювання діяльності посадових осіб, які беруть участь у заходах державного нагляду (контролю), та регулярно проводити оцінювання діяльності таких осіб за встановленими нормативами; дотримуватися встановлених законом принципів, вимог та порядку здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності; не перешкоджати праву суб`єктів господарювання на будь-який законний захист, у тому числі третіми особами; виконувати законні вимоги посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності, щодо усунення порушень законодавства про державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; подавати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності, достовірну інформацію, документи, матеріали і передбачені цим Законом звіти про здійснені заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності; сприяти здійсненню посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності, покладених на них повноважень.
Як то указано у ч.1 ст.3 Закону України від 05.04.2007р. №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами: пріоритетності безпеки у питаннях життя і здоров`я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності; підконтрольності і підзвітності органу державного нагляду (контролю) відповідним органам державної влади; рівності прав і законних інтересів усіх суб`єктів господарювання; гарантування прав та законних інтересів кожного суб`єкта господарювання; об`єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимості проведення перевірок суб`єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв; здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом; відкритості, прозорості, плановості й системності державного нагляду (контролю); неприпустимості дублювання повноважень органів державного нагляду (контролю) та неприпустимості здійснення заходів державного нагляду (контролю) різними органами державного нагляду (контролю) з одного й того самого питання; невтручання органу державного нагляду (контролю) у діяльність суб`єкта господарювання, якщо вона здійснюється в межах закону; відповідальності органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб за шкоду, заподіяну суб`єкту господарювання внаслідок порушення вимог законодавства, порушення прав та законних інтересів суб`єкта господарювання; дотримання умов міжнародних договорів України; незалежності органів державного нагляду (контролю) від політичних партій та будь-яких інших об`єднань громадян; наявності одного органу державного нагляду (контролю) у складі центрального органу виконавчої влади; презумпції правомірності діяльності суб`єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків суб`єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю); орієнтованості державного нагляду (контролю) на запобігання правопорушенням у сфері господарської діяльності; недопущення встановлення планових показників чи будь-якого іншого планування щодо притягнення суб`єктів господарювання до відповідальності та застосування до них санкцій; здійснення державного нагляду (контролю) на основі принципу оцінки ризиків та доцільності.
У силу застереження ч.2 ст.3 Закону України від 05.04.2007р. №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) здійснюється з дотриманням принципів, визначених Законом України "Про адміністративну процедуру".
Частиною 1 ст.4 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ «Про адміністративну процедуру» визначено, що принципами адміністративної процедури є: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9) ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту.
За приписами ч.1 ст.13 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган розглядає та вирішує справу, а також вчиняє процедурну дію та/або приймає процедурне рішення протягом розумного строку (у найкоротший строк, достатній для здійснення адміністративного провадження), але не пізніше граничних строків, визначених законом.
Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України від 05.04.2007р. №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» суб`єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов`язаний: допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю) за умови дотримання ними порядку здійснення державного нагляду (контролю), передбаченого цим Законом; не створювати перешкоди органам державного нагляду (контролю) чи їх посадовим особам при здійсненні ними заходів державного нагляду (контролю), за умови що зазначені заходи здійснюються такими особами відповідно до вимог закону; виконувати вимоги органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства; надавати документи, зразки продукції, пояснення в обсязі, який він вважає необхідним, довідки, відомості, матеріали з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону; одержувати примірник акта та/або припису органу державного нагляду (контролю) за результатами здійсненого планового чи позапланового заходу.
Частиною 1 ст.18 Закону України від 21.06.2012р. №5007-VI «Про ціни і ціноутворення» передбачено, що уповноважені органи мають право: 1) проводити у суб`єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки: достовірності зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, показників реєстраторів розрахункових операцій та інших документів незалежно від способу подання інформації, пов`язаних з формуванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін; наявності виписки або витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також документів, що посвідчують особу, в посадових осіб; 2) одержувати відповідно до законодавства у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час проведення перевірки; 3) одержувати безоплатно від суб`єктів господарювання, що перевіряються, копії документів та інші відомості, необхідні для здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, документів, що можуть підтверджувати їх порушення, платіжних доручень, квитанцій, що підтверджують факт перерахування до бюджету коштів у разі застосування адміністративно-господарських санкцій, а також довідки, підготовлені суб`єктами господарювання на їх вимогу; 4) робити запити та одержувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в повному обсязі інформацію та документи, необхідні для виконання покладених на них функцій; 5) вимагати від суб`єктів господарювання, що перевіряються, усунення виявлених порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; 6) приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; 7) надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; 8) звертатися до суду з позовами про стягнення до бюджету коштів у разі прийняття рішення про порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.20 Закону України від 21.06.2012р. №5007-VI «Про ціни і ціноутворення» за невиконання приписів уповноважених органів або створення перешкод для виконання покладених на них функцій до суб`єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції у вигляді штрафу розміром 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Розвязуючи спір, суд зважає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень субєктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип "найбільш сприятливого становища для особи" (favor libertatis).
Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.
Національний закон України не містить визначення правової категорії «створення перешкод для виконання покладених на уповноважені органи системи Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів функцій».
Суд вважає, що одночасна та раптова відсутність керівника та уповноважених осіб субєкта господарювання за внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань місцезнаходженням у певних умовах може бути кваліфікована у якості діяння з приводу створення згаданої перешкоди, але у випадку, коли згідно зі здобутим субєктом владних повноважень достатнім обсягом достовірних об`єктивних даних означена відсутність має явні та очевидні ознаки зловмисної штучності, недобросовісності, недоброчесності.
Однак, у даному конкретному випадку у ході розгляду справи судом не отримано від субєкта владних повноважень доказів про офіційну електронну адресу заявника, спрямування листа субєкта владних повноважень від 29.10.2025р. №Вих-10-5.4/9050-25 саме на цю електронну адресу, фізичного отримання цього листа Товариством.
Згідно з ч.5 ст.7 Закону України від 05.04.2007р. №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення).
У межах спірних правовідносин наказ суб`єкта владних повноважень від 28.10.2025 №2936-ОД про призначення позапланового заходу державного нагляду (контролю) передбачав проведення перевірки 29.10.2025р. та 30.09.2025р.
Тож, будь-яка комунікація між співробітниками субєкта владних повноважень та працівниками Товариства 28.10.2025р. у силу ч.2 ст.19 Конституції України у кореспонденції ч.5 ст.7 Закону України від 05.04.2007р. №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не має жодного юридичного значення, бо на той момент захід державного нагляду (контролю) ще не був розпочатий.
29.10.2025р. співробітники субєкта владних повноважень за місцезнаходженням Товариства не прибували, направлень на перевірку та власних службових посвідчень не пред`являли, захід державного нагляду (контролю) не розпочинали, жодних документів не витребовували.
Фактично у межах спірних правовідносин Захід тривав у проміжок часу 10:00год. 30.10.2025р.-10:30год. 30.10.2025р.
У вимірі обставин спірних правовідносин самого лише цього проміжку часу відсутності уповноважених представників Товариства за адресою: вул. Ольги Кобилянської (Горького), б.5-В, с.Софіївська Борщагівка, Бучанський район, Київська область з огляду на характер та зміст попередньої поведінки працівників субєкта владних повноважень (котрі у межах спірних правовідносин фактично з 29.10.2025р. не розпочинали проведення Заходу, залишивши у залишку для його проведення проміжок часу з 10:00год. 30.10.2025р.) суд вважає недостатнім для визнання обґрунтованим судження субєкта владних повноважень про створення перешкод.
Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника як приватної особи варіантом тлумачення норми національного закону України є кваліфікація діяння у якості створення перешкоди у проведенні заходу державного нагляду (контролю) у спосіб неподання витребуваних документів виключно у разі існування об`єктивної фізичної можливості надати витребувані документи у встановлений органом публічної адміністрації строк та у разі існування прямого і безпосереднього причинно-наслідкового звязку між ненаданням учасником суспільних відносин конкретного письмового документа та втратою органом публічної адміністрації унаслідок саме цього фізичної можливості реалізації конкретного управлінського повноваження.
При цьому, сама лише обставина відсутності уповноважених осіб субєкта владних повноважень за місцезнаходженням цього субєкта до початку проведення заходу державного нагляду (контролю) у разі відсутності доказів фізичного одержання завчасного та належного письмового сповіщення про дату, час та місце проведення заходу державного нагляду (контролю) не може бути кваліфікована у якості створення перешкоди у проведенні заходу державного нагляду (контролю) (тим більше в умовах дії факторів військових загроз під час запровадженого з 24.02.2022р. воєнного стану).
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв згідно з ч.2 ст.77 КАС України покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону реально вчиненого управлінського волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Окремо суд зважає, що у межах спірних правовідносин суб"єктом владних повноважень були застосовані приписи Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру", доказом чого є лист ГУ Держпродспоживслужби в Київській області від 30.10.2025р. №Вих-10-5.4/9099-25. (т.1 а.с.49).
Принципи адміністративної процедури сформульовані законодавцем у ч.1 ст.4 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру".
До згаданих засад належить принцип обгрунтованості, зміст якого розкритий у положеннях ч.ч.1 і 2 ст.8 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру", де указано, що адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи (ч.1 ст.8); адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи (ч.2 ст.8).
Частиною 1 ст.72 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру" передбачено, що адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті). Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.
Частиною 2 ст.72 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру" визначено, що у мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.
В оскарженому рішенні суб"єкта владних повноважень зазначено, що заявником створені перешкоди у виконанні посадових обов`язків працівників Головного управління, зокрема у спосіб неподання витребуваних документів та у спосіб незабезпечення присутності уповноваженої особи Товариства за адресою: Київська область, Бучанський район, с.Софіївська Борщагівка, вул.Ольги Кобилянської (Горького), б.5-А.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 05.11.2026р. у справі №520/5955/26 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначила, що обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі №240/41812/21.
Суд зважає, що за матеріалами справи суб"єктом владних повноважень взагалі не висувалось вимог до заявника про надання будь-яких документів, а здобуті судом докази не містять об"єктивних даних про те, що лист субєкта владних повноважень від 29.10.2025р. №Вих-10-5.4/9050-25 )із вимогою про прибуття керівника Товариства або уповноваженого представника Товариства за адресою: вул. Ольги Кобилянської (Горького), б.5-В, с.Софіївська Борщагівка, Бучанський район, Київська область для проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю)) може бути кваліфікованим у якості врученого заявнику у строк, розумно достатній для виконання сформульованих у ньому вимог.
Оскільки у межах спірних правовідносин сам суб"єкт владних повноважень фактично розпочав реалізацію заходу нагляду (контролю) в останній день визначеного у власному наказі строку, то поведінка заявника з огляду на обсяг поданих до матеріалів іцєї судової справи доказів не може бути кваліфікована у якості створення перешкод або уникнення заходу нагляду (контролю).
Джерел для здобуття за власною ініціативою у порядку ч.4 ст.9 КАС України об"єктивних даних для протилежних висновків судом не відшукано.
Правові висновки з приводу стандартів доказування сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, у постанові Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21 і полягають у тому, що у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, які передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом" (постанови Верховного Суду, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22).
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У межах спірних правовідносин субєктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі рішення про накладення штрафу, котре впливає на майновий (фінансовий) стан заявника, створюючи новий публічний обовязок проведення грошового платежу.
У силу правового висновку п.46 постанови Верховного Суду від 24.03.2026р. по справі №640/9010/22 Верховний Суд неодноразово викладав висновки з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020р. у справі №495/5105/17, постанова від 13.03.2020р. у справі №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.
У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; на обґрунтування органом влади прийняття несприятливих актів; на визначення порядку їх оскарження, на відшкодування заподіяної шкоди.
Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб`єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності були з`ясовані неповно, зміст належної норми права було витлумачено неправильно, позаяк за відсутності достатніх доказів завчасного фізичного отримання субєктом владних повноважень письмового сповіщення про призначення заходу державного нагляду (контролю) та доказів початку проведення заходу державного нагляду (контролю) самі по собі обставини короткотривалої відсутності уповноважених представників Товариства за місцезнаходженням субєкта господарювання не можуть слугувати справедливою підставою для притягнення заявника до міри юридичної відповідальності, визначеної п.4 ч.1 ст.20 Закону України від 21.06.2012р. №5007-VI «Про ціни і ціноутворення».
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати не доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого субєктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення вимоги позову.
При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.
У ході розгляду справи судом не виявлено ані доказів (ані ознак існування таких доказів, ані джерел здобуття таких доказів) існування постанов Верховного Суду у подібних чи аналогічних спорах.
Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір підлягав сплаті у розмірі 2.662,40 грн, проте позивачем було сплачено 3328,00 грн.
Суми судового збору, зайво сплачені позивачем при поданні позовної заяви, можуть бути повернуті за заявою позивача.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-78, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 11.11.2025р. №10-5-5.4/14/76.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області (ідентифікаційний код - 40323081; місцезнаходження - вул. Паркова, буд. 34-А, м. Вишневе, Бучанський район, Київська область, 08134) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна організація «Софія Київська» (ідентифікаційний код - 39018680; місцезнаходження - просп. Незалежності, буд. 38, кв. 166, м. Краматорськ, Краматорський р-н, Донецька обл., 84301) 2.662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко
Судове рішення № 141401086, Харківський окружний адміністративний суд було прийнято 11.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 200/1771/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: