Єдиний державний реєстр судових рішень
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2026 рокусправа № 380/20111/26Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач), подана його представником адвокатом Клим Людмилою Володимирівною, до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області) із вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нерозгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 20.02.2026 про поновлення виплати пенсії з доданим до неї повним пакетом документів та неприйняття за результатами її розгляду рішення про поновлення виплати пенсії або рішення про відмову у поновленні виплати пенсії з наведенням правових підстав такої відмови, передбачених частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняти рішення про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з дати подання заяви про поновлення виплати пенсії, тобто з 20.02.2026, оскільки ОСОБА_1 подано повний пакет документів відповідно до переліку, визначеного Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області у листі від 04.02.2026 № 5796 4043/К-02/8-1300/26, а підстав для відмови у поновленні виплати пенсії, передбачених частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не встановлено;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити (відновити) виплату пенсії ОСОБА_1 з 20.02.2026 та забезпечити її подальшу регулярну виплату в порядку та строки, передбачені статтею 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу призначено пенсію за віком. Виплату пенсії зупинено у липні 2023 року у зв`язку з тимчасовим проживанням позивача за межами України, оскільки він не отримував її протягом шести місяців у відділенні поштового зв`язку. 19.01.2026 позивач через особистий кабінет на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України звернувся до відповідача щодо поновлення виплати пенсії. Листом від 04.02.2026 №5796-4043/К-02/8-1300/26 відповідач повідомив перелік із п`яти документів, необхідних для поновлення виплати. 20.02.2026 позивач подав заяву про поновлення виплати пенсії з повним пакетом документів. Замість рішення про поновлення виплати або про відмову відповідач надав лист від 30.03.2026, у якому повторно відіслав позивача до листа від 04.02.2026. Позивач вважає, що лист від 04.02.2026 містить закритий перелік документів, який відповідач визначив самостійно. На його думку, після виконання цих вимог відповідач зобов`язаний прийняти рішення про поновлення виплати або мотивовану відмову. Лист від 30.03.2026 не є рішенням за результатами розгляду заяви. Він є відповіддю на звернення, складеною в порядку Закону України «Про звернення громадян» №393/96-ВР від 02.10.1996 (далі Закон №393/96-ВР), тоді як заява про поновлення виплати пенсії підлягає розгляду у спеціальному порядку. Таку поведінку відповідача позивач вважає протиправною бездіяльністю, яка порушує його право на пенсію, вимоги ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) і принцип належного урядування. Крім того, позивач посилається на ст.46 Конституції України, Європейську соціальну хартію (переглянуту), Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (заява №10441/06). Зазначає, що право на пенсію не залежить від місця проживання особи. Стверджує, що перелік підстав, передбачений ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV), є вичерпним, жодної такої підстави відповідач не встановив, а тому дискреція у нього відсутня і єдиним правомірним рішенням є поновлення виплати пенсії. На підтвердження цього посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №509/1350/17. Ефективним способом захисту вважає зобов`язання відповідача поновити виплату, а не розглянути заяву, та посилається на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 у справі №320/35959/24.
Ухвалою судді від 28.09.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він проти позову заперечив. Відповідач зазначив, що позивачу з 29.01.2017 призначено пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV. З 01.08.2021 виплата проводилась через відділення поштового зв`язку АТ «Укрпошта». У зв`язку з неотриманням пенсії протягом шести місяців підряд (з 01.07.2023 по 31.12.2023) виплату припинено з 01.01.2024. Заява від 20.02.2026 надійшла поштою 13.03.2026 і зареєстрована за вх.№17076/К-1300-26. На це звернення відповідач листом від 30.03.2026 №16757-17076/К-02/8-1300/26 скерував заявнику відповідь від 04.02.2026 з переліком необхідних документів. Відповідач посилається на п.п.4, 4-1 ч.1 ст.49 Закону №1058-IV, Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №299 (далі Порядок №299), і Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі Порядок №22-1). На його думку, до заяви не додано належним чином засвідчених документів, передбачених Порядком №22-1, а саме паспорта громадянина України, документа про посвідчення факту, що фізична особа є живою, станом на момент подання заяви, та документів, що посвідчують тимчасовий захист або статус біженця. Тому відповідач вважає свої дії правомірними, а позовні вимоги безпідставними. Того ж дня відповідач подав клопотання, у якому просить зобов`язати представника позивача надати свідоцтво на підтвердження того, що позивач є живим. Клопотання мотивоване тим, що до заяви додано свідоцтво Консульства України в місті Анталія від 19.08.2025, документи мають бути чинними на дату їх подання, а з урахуванням проживання позивача за межами України, його віку та змісту позовних вимог належних і допустимих доказів того, що станом на цей час позивач є живим, не надано.
Розглянувши позов, відзив, клопотання відповідача, дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим 22.08.1997. Згідно із заявою позивача його зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , а фактичне - АДРЕСА_2 .
Позивачу з 29.01.2017 призначено пенсію за віком. З 01.08.2021 виплата пенсії проводилась через відділення поштового зв`язку АТ «Укрпошта». За період з 01.07.2023 по 31.12.2023 пенсію не отримано, у зв`язку з чим відповідач припинив її виплату з 01.01.2024. У позовній заяві зазначено, що виплату зупинено у липні 2023 року. Рішення про припинення виплати сторони до справи не подали. Його правомірність предметом спору не є, тому розбіжність у датах на вирішення цього спору не впливає.
19.08.2025 консул Консульства України в місті Анталія посвідчив, що позивач є живим і проживає в Турецькій Республіці за вказаною адресою (свідоцтво зареєстровано в реєстрі за №570/1504). У свідоцтві зазначено, що позивач з`явився до консула особисто 19.08.2025 об 11 годині 05 хвилин і його особу встановлено.
26.11.2025 консул Консульства України в місті Анталія посвідчив довіреність, якою позивач уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 представляти його інтереси (зареєстровано в реєстрі за №570/1994). Довіреність видана строком на п`ять років. За її змістом вона підписана позивачем у присутності консула, особу позивача встановлено.
19.01.2026 позивач через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України подав заяву (клопотання) №ВЕБ-13001-Ф-С-26-038097. Він просив долучити до справи свідоцтво від 19.08.2025, скан-копію якого додав, і продовжити виплату пенсії. У заяві позивач вказав, що перебуває в Туреччині з 2018 року після інсульту, пересувається в інвалідному кріслі, кордон України не перетинав. Повідомив, що на 13.01.2026 о 10:00 йому було призначено відеоконференцію щодо ідентифікації особи, проте з ним ніхто не зв`язався, і що цього ж дня він подав ще одну заяву про її проведення. Також зазначив, що до червня 2023 року пенсію отримувала довірена особа за довіреністю, а з липня 2023 року виплату припинили, вимагаючи його особистої присутності.
Листом від 04.02.2026 №5796-4043/К-02/8-1300/26 відповідач послався на Порядок №22-1, абзац п`ятий п.8 і п.10 Порядку №299 та просив скерувати поштовим відправленням заяву на продовження виплати пенсії (взірець додано), оригінал документа про посвідчення факту, що фізична особа є живою (з перекладом), який актуальний на дату подання заяви, повідомлення про отримання / неотримання виплат від рф (у довільній формі) разом із посвідченням про перебування в живих, копію паспорта громадянина України, заяву про діючий розрахунковий рахунок у форматі UA. У листі зазначено, що додані до заяви копії документів повинні бути засвідчені дипломатичним представництвом або консульською установою України або нотаріально, а днем звернення вважається дата на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Відомостей щодо проведення відеоконференції лист не містить.
Позивач склав заяву від 20.02.2026 за формою додатка 1 до Порядку №22-1 із проханням поновити пенсію та повідомлення від 20.02.2026 про неотримання жодних пенсій, у тому числі від російської федерації. У графі заяви про спосіб виплати зазначено слово «поштою» і рахунок НОМЕР_3 в АТ «Універсал Банк».
До заяви додано заповнену розписку-повідомлення. У ній перелічено оригінал документа №570/1504, повідомлення про неотримання виплат від рф, копію паспорта НОМЕР_2 і заяву про діючий розрахунковий рахунок.
Заява надійшла до відповідача 13.03.2026 у конверті рекомендованого поштового відправлення R790130017712, на якому відправником зазначено позивача за адресою у м.Львові, і зареєстрована за вх.№17076/К-1300-26.
Листом від 30.03.2026 №16757-17076/К-02/8-1300/26, адресованим позивачу за адресою у м.Львові, відповідач на звернення, зареєстроване 13.03.2026, виклав зміст ч.2 ст.19 Конституції України, повідомив, що відповідь з порушеного питання надана листом від 04.02.2026, копію якого додав, і роз`яснив порядок оскарження згідно із Законом №393/96-ВР. Оцінки поданих документів і висновку про наявність чи відсутність підстав для поновлення виплати лист не містить. У позовній заяві цей лист ідентифіковано за номером вхідної реєстрації №17076/К-1300-26.
Доказів прийняття рішення про поновлення виплати пенсії або про відмову у її поновленні відповідач не подав. Виплату пенсії не поновлено, що сторонами не заперечується.
Щодо клопотання відповідача суд зазначає таке. Відповідно до ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом спору у цій справі є бездіяльність відповідача щодо заяви від 20.02.2026. Обставина, доказ якої просить надати відповідач, не стосується правомірності цієї поведінки. Відповідач не подав доказів смерті позивача чи припинення повноважень його представника. Вік особи та її проживання за кордоном таких обставин не підтверджують. Позов подано адвокатом, а Верховний Суд у постанові від 12.02.2025 у справі №280/492/24 вказав, що «ордер, який видано відповідно до Закону №5076-VI, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката» (Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012). Підтвердження того, що особа є живою, належить до адміністративної процедури виплати пенсії. Згідно зі ст.47-1 Закону №1058-IV і п.6 Порядку №299 фізична ідентифікація проводиться до 31 грудня кожного календарного року, тому відповідач не позбавлений можливості перевіряти цю умову в установленому порядку. За таких обставин у задоволенні клопотання суд відмовляє.
Вирішуючи спір, суд керується таким.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.1 ст.49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, зокрема, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд (п.4) та у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством (п.4-1).
Відповідно до ч.2 ст.49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч.3 ст.35 та ст.46 цього Закону.
Згідно зі ст.47-1 Закону №1058-IV виплата пенсії особам, які тимчасово проживають за межами України, здійснюється на поточні рахунки, відкриті в установах банків, розташованих на території України. Умовою такої виплати є проходження фізичної ідентифікації до 31 грудня кожного календарного року.
Згідно з п.2 Порядку №299 до осіб, які тимчасово проживають за межами України, належать, зокрема, громадяни України, які перебувають за межами України не менше ніж 183 дні (включаючи дні від`їзду та приїзду) протягом календарного року. Окремо до цієї категорії віднесено осіб, які отримали тимчасовий захист або статус біженця.
Згідно з п.6 Порядку №299 виплата таким одержувачам здійснюється за умови проходження особою фізичної ідентифікації до 31 грудня кожного календарного року. До проходження фізичної ідентифікації прирівнюється, зокрема, ідентифікація в режимі відеоконференції, яку проводить територіальний орган Пенсійного фонду України, та посвідчення закордонною дипломатичною установою України факту, що особа є живою. Згідно з абзацом восьмим цього пункту документ про посвідчення такого факту разом із письмовою заявою особи про продовження виплати надсилається рекомендованим поштовим відправленням або поштовим відправленням з оголошеною цінністю територіальному органу Пенсійного фонду України за місцем її перебування на обліку.
Згідно з п.8 Порядку №299 одержувачі, які тимчасово проживають за межами України або отримали тимчасовий захист або статус біженця, заяву про поновлення виплати можуть надіслати поштою в порядку, передбаченому абзацом восьмим п.6 цього Порядку. Під час поновлення виплата проводиться за період, за який її не було виплачено після припинення, на умовах, передбачених ч.1 ст.46 Закону №1058-IV.
Згідно з абзацом третім п.1.1 Порядку №22-1 у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох наступних місяців після місяця, в якому його буде припинено чи скасовано, заява про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном, заява про призначення (поновлення) пенсії та документи, необхідні для призначення (поновлення) пенсії, особами, які у зв`язку з агресією російської федерації тимчасово проживають за кордоном (крім осіб, які проживають на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором) та отримали тимчасовий захист або статус біженця (далі - особи, які тимчасово проживають за кордоном), можуть надсилатись поштою.
Відповідно до п.2.9 Порядку №22-1 під час подання заяв особою пред`являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України. Особи, які тимчасово проживають за кордоном (крім осіб, які проживають на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором), надсилають копії вищезазначених документів, засвідчені в порядку, визначеному п.2.23 цього розділу, та документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою. Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання. Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку.
Згідно з абзацом четвертим п.2.23 Порядку №22-1 до заяви про призначення (поновлення) пенсії особи, які тимчасово проживають за кордоном (крім осіб, які проживають на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором), додають копії документів, в тому числі документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця та реєстрацію їх місця тимчасового проживання / перебування за кордоном (з перекладом), засвідчені дипломатичним представництвом або консульською установою України або нотаріально.
Згідно з п.4.1 Порядку №22-1 заяви про поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Згідно з п.4.2 цього Порядку працівник органу повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів. За п.4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, але не більше ніж на 15 днів. За п.4.7 цього Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду документів, а повідомлення про рішення видається або направляється особі не пізніше 10 днів після його винесення із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Перевіряючи поведінку відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, суд керується наступним. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що поновлення виплати пенсії є окремою процедурою. Її розпочинає заява особи, а завершує рішення територіального органу Пенсійного фонду. Цей орган має з`ясувати обставини та наявність умов для відновлення виплати. На необхідність рішення вказує і п.8 Порядку №299, за змістом якого поновлення виплати здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України. Рішення приймається у строк, визначений п.4.3 Порядку №22-1. Іншого способу завершення цієї процедури законодавство не передбачає.
Верховний Суд у постанові від 08.12.2025 у справі №420/13975/24 (п.107) із посиланням на постанову від 20.01.2022 у справі №280/4551/21 вказав, що «заява про поновлення виплати пенсії, подана пенсіонером або його представником,» «підлягає обов`язковому розгляду Пенсійним фондом відповідно до вимог Порядку №22-1.». У постанові від 29.02.2024 у справі №300/923/21 Верховний Суд зазначив, що результат розгляду питання про призначення пенсії оформлюється «розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення органу, що призначає пенсію». З огляду на зміст п.4.3 Порядку №22-1 цей підхід застосовний і до заяви про поновлення виплати.
У цій справі заява позивача надійшла до відповідача 13.03.2026 і була зареєстрована. Відповідач не заперечує її отримання. Рішення про поновлення виплати або про відмову у поновленні він не прийняв. Доказів продовження строку розгляду керівником органу не подав. Результатом розгляду став лише лист від 30.03.2026.
Цей лист не містить оцінки поданих документів і не вирішує питання про поновлення виплати. У ньому немає причин відмови, яких вимагає п.4.7 Порядку №22-1. Він повторно спрямовує заявника до листа від 04.02.2026, який був складений раніше і у відповідь на іншу заяву. Такий лист за формою і змістом є відповіддю на звернення, а не актом, яким завершується процедура поновлення виплати пенсії. Закон №393/96-ВР не скасовує обов`язку діяти у спосіб, визначений Законом №1058-IV та Порядком №22-1. Доводи позивача у цій частині є обґрунтованими.
Таким чином, відповідач не вчинив дій, які зобов`язаний був вчинити за ч.2 ст.49 Закону №1058-IV і п.4.3 Порядку №22-1. Така бездіяльність не відповідає критеріям, визначеним п.п.1, 3, 5, 10 ч.2 ст.2 КАС України. Вона порушує право позивача на отримання передбаченого законодавством рішення за його заявою і на поновлення виплати пенсії.
Суд надає оцінку запереченням відповідача. Посилання відповідача на ст.5 Закону №1058-IV про спеціальний характер цього Закону суд враховує, проте воно не заперечує обов`язку прийняти рішення, передбачене ч.2 ст.49 цього Закону. Посилання на п.4-1 ч.1 ст.49 Закону №1058-IV не стосується встановлених обставин, оскільки відповідач пов`язує припинення виплати з неотриманням пенсії протягом шести місяців підряд, а не з непроходженням фізичної ідентифікації. Положення Порядку №299 про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації адресовані особам, які проживають на тимчасово окупованих територіях або виїхали з них. Позивач до цієї категорії не належить, а відповідне повідомлення подав, тому спору в цій частині немає. Відповідач у відзиві вперше вказав, яких документів, на його думку, бракує. Лист від 30.03.2026 таких висновків не містить. Виклад цих мотивів у відзиві не замінює рішення, яке мало бути прийняте за п.4.3 Порядку №22-1 і доведене до особи згідно з п.4.7 цього Порядку. За умови неповноти документів відповідач мав повідомити про це заявника або прийняти мотивоване рішення про відмову. Тому заперечення відповідача не спростовують висновку про його бездіяльність.
Суд відхиляє посилання відповідача на відсутність документів про тимчасовий захист або статус біженця. Абзац четвертий п.2.23 Порядку №22-1 адресований особам, визначеним абзацом третім п.1.1 цього Порядку, тобто особам, які отримали такий захист або статус. Матеріали справи не містять даних про те, що позивач має такий статус. Із заяви від 19.01.2026 слідує, що він перебуває в Туреччині з 2018 року на підставі документа тимчасового виду на мешкання. Застосування до позивача Порядку №299 сторони не оспорюють. Цей Порядок поширюється і на осіб, які перебувають за межами України не менше ніж 183 дні протягом календарного року. У п.8 Порядку №299 ці категорії розмежовано сполучником «або». Отже, отримання тимчасового захисту не є обов`язковою умовою поштового подання заяви. Сам відповідач у листі від 04.02.2026 таких документів не вимагав.
Суд також відхиляє твердження відповідача про те, що свідоцтво №570/1504 є неналежним документом. Свідоцтво №570/1504 видане консулом України, викладене українською мовою і скріплене печаткою. Тому положення п.2.9 Порядку №22-1 про легалізацію і переклад, а також вимога про переклад із листа від 04.02.2026 до нього не застосовуються. Вимога абзацу четвертого п.2.9 Порядку №22-1 стосується чинності документа. Свідоцтво не містить строку дії. Такого строку не встановлюють Порядок №299 і Порядок №22-1. Відповідач не назвав норми, яка визначала б граничну давність цього документа. Вимога про актуальність документа міститься лише в листі від 04.02.2026, який не є актом нормативного характеру. Періодичність підтвердження визначена ст.47-1 Закону №1058-IV і п.6 Порядку №299, а саме до 31 грудня кожного календарного року. Свідоцтво видане у 2025 році. Суд враховує також, що 26.11.2025 консул посвідчив довіреність, підписану позивачем у його присутності, а копія цієї довіреності (без засвідчення) є серед матеріалів, отриманих відповідачем. Отже, свідоцтво №570/1504 є належним документом про посвідчення факту, що особа є живою, а дата його видачі не може бути підставою для відмови у поновленні виплати. Згідно з п.6 Порядку №299 посвідчення такого факту закордонною дипломатичною установою України прирівнюється до проходження фізичної ідентифікації. Строк ідентифікації за 2026 рік спливає 31.12.2026, тобто не минув ні на дату заяви, ні на час розгляду справи. Крім того, заяві позивача про проведення відеоконференції відповідач не надав оцінки ані в листах, ані у відзиві, і наслідки цього не можуть покладатися на позивача.
Щодо копії паспорта суд зазначає таке. Позивач стверджує, що подав нотаріально засвідчену копію, і посилається на розписку-повідомлення. Цю розписку заповнено заявником, і вона не містить відмітки про прийняття документів. Опису вкладення до справи не подано, а в матеріалах, які подав відповідач, копії паспорта немає. Водночас цю копію зазначено в переліку документів, доданих до заяви. Відповідач не подав доказів того, що зафіксував її відсутність під час отримання поштового відправлення. Він не повідомив про це позивача ні листом від 30.03.2026, ні в інший спосіб. Цей лист взагалі не містить оцінки документів. Згідно з ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доказування правомірності бездіяльності покладається на відповідача.
Суд також зазначає, що відсутність копії паспорта не є перешкодою для поновлення виплати. Поштовий порядок, визначений абзацом п`ятим п.8 і абзацом восьмим п.6 Порядку №299, називає документ про посвідчення факту, що особа є живою, та письмову заяву. Обидва документи подано. Абзац другий п.2.9 і абзац четвертий п.2.23 Порядку №22-1 адресовані особам, визначеним абзацом третім п.1.1 цього Порядку, до яких позивач не належить. Абзаци перший, другий п.2.23 цього Порядку визначають форму подання документів у паперовому вигляді, а не їх перелік. Згідно з п.2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати здійснюється за документами, наявними в пенсійній справі. Пенсію позивачу призначено раніше, його паспортні дані зазначені у заяві від 20.02.2026, а особу встановлено консулом. Копію паспорта позивач подав і разом із позовом. Верховний Суд у постанові від 22.07.2025 у справі №580/710/24 щодо відмови розглянути звернення з формальних підстав вказав: «Такий підхід ставить формальність вище змісту та суті права» (п.73). Отже, подані позивачем документи є достатніми для поновлення виплати, а його твердження про подання повного пакета документів є обґрунтованим.
Довід позивача про те, що лист від 04.02.2026 встановив закритий перелік документів, суд вважає обґрунтованим частково. Умови поновлення виплати визначають Закон №1058-IV та нормативно-правові акти, прийняті на його виконання. Інформаційний лист територіального органу цих умов не змінює. Водночас такий лист підтверджує, яких саме документів вимагав відповідач. Подавши документи у відповідь на цей лист, позивач мав підстави розраховувати на послідовну поведінку відповідача. Тому відповідач не може висувати вимог, яких немає ні в нормативних актах, ні в його листі. Саме такою є вимога про документи щодо тимчасового захисту або статусу біженця.
Щодо ч.1 ст.49 Закону №1058-IV суд зазначає таке. Верховний Суд у постанові від 30.01.2024 у справі №320/424/23 (п.36) вказав: «Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним». Цей перелік стосується підстав припинення виплати, а її поновлення регулює ч.2 ст.49 цього Закону. Єдиною підставою припинення виплати у цій справі було неотримання пенсії протягом шести місяців підряд. Звернувшись із заявою про поновлення, позивач виявив волю на отримання пенсії. Жодної іншої підстави, передбаченої ч.1 ст.49 Закону №1058-IV, відповідач не встановив і не зазначив. Той факт, що перелік у позовній заяві не містить п.п.2-1, 3-1, 4-1 ч.1 ст.49, на цей висновок не впливає, оскільки відповідач на такі обставини як на підставу припинення виплати не посилається. Довід позивача про відсутність підстав для відмови є обґрунтованим.
Посилання позивача на ст.46 Конституції України, Європейську соціальну хартію (переглянуту), ратифіковану Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» №137-V від 14.09.2006, Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 та рішення Європейського суду з прав людини від 07.11.2013 у справі «Пічкур проти України» суд враховує. Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 (п.46) навела висновок Конституційного Суду України про те, що «право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання» в Україні. Проте відповідач не заперечує права позивача на пенсію через проживання за кордоном. Згадка про таке проживання у клопотанні стосується лише підтвердження факту, що особа є живою. Ці джерела підтверджують, що проживання позивача за межами України не може бути перешкодою для виплати пенсії. Вимоги процедури поновлення виплати мають застосовуватися так, щоб не позбавляти особу цього права.
Доводи позивача про недотримання принципів правової визначеності та належного урядування суд вважає обґрунтованими в частині своєчасності та послідовності дій відповідача. Отримавши заяву, він не надав оцінки поданим документам і відповів листом, що не вирішує питання по суті. Цю обставину суд врахував, визнаючи бездіяльність протиправною і обираючи спосіб захисту.
Вирішуючи питання про спосіб захисту порушеного права, суд зазначає таке. Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно з ч.4 цієї статті суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Довід позивача, який він пов`язує з постановою від 06.11.2019 у справі №509/1350/17, за змістом збігається з цією нормою, і суд застосовує безпосередньо її.
У цій справі такі умови наявні. Заяву про поновлення та документ про посвідчення факту, що особа є живою, подано. Строк фізичної ідентифікації за 2026 рік не минув. Підстав припинення виплати, передбачених ч.1 ст.49 Закону №1058-IV, крім тієї, яку усунуто заявою позивача, не встановлено. Заперечення відповідача суд перевірив і відхилив. Інших перешкод відповідач не назвав ні в листі від 30.03.2026, ні у відзиві. Він також не зазначив, що йому потрібно перевірити ще якісь обставини чи витребувати додаткові відомості. Верховний Суд у постанові від 22.07.2025 у справі №580/710/24 (п.86) визначає дискрецію як «повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення». За встановлених обставин ч.2 ст.49 Закону №1058-IV такого вибору не передбачає. Єдиним правомірним результатом розгляду заяви є поновлення виплати пенсії. Тому довід позивача про відсутність дискреції є обґрунтованим.
Щодо дати поновлення виплати суд зазначає таке. Заява датована 20.02.2026, надійшла до відповідача 13.03.2026, а штемпель на копії конверта нерозбірливий. Проте точна дата відправлення не впливає на вирішення цієї вимоги. Згідно з п.8 Порядку №299 під час поновлення виплата проводиться за період, за який її не було виплачено після припинення, на умовах, передбачених ч.1 ст.46 Закону №1058-IV. Верховний Суд у постанові від 30.01.2024 у справі №380/2444/22, ухваленій у спорі з цим же відповідачем за позовом особи, яка проживає за межами України, вказав, що пенсіонер має право на такі суми, «але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії» (п.8). Виплату позивачу припинено з 01.01.2024, а заяву подано у 2026 році, тобто менш як через три роки. Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає справу в межах позовних вимог. Позивач просить поновити виплату з 20.02.2026. Ця дата не виходить за межі періоду, визначеного законодавством, за будь-якої дати відправлення заяви.
Щодо способу виплати суд зазначає, що у заяві вказано слово «поштою» і рахунок НОМЕР_3 в АТ «Універсал Банк». Згідно зі ст.47-1 Закону №1058-IV виплата особам, які тимчасово проживають за межами України, здійснюється на поточні рахунки, відкриті в установах банків, розташованих на території України. Позивач зазначив такий рахунок і подав банківські реквізити. Отже, спосіб виплати додаткового вирішення не потребує.
Висновки ж Верховного Суду, викладені у постановах від 04.07.2022 у справі №380/22572/21, від 22.07.2025 у справі №580/710/24 та від 08.12.2025 у справі №420/13975/24, якими суд зобов`язував орган Пенсійного фонду розглянути заяву, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, адже такі висновки викладені за інших обставин справи. У справі №380/22572/21 суди відмовили лише через спосіб подання заяви, а умови поновлення виплати не досліджувались, у зв`язку з чим Верховний Суд вказав, що «сам по собі факт звернення особи чи її представника до територіального органу Пенсійного фонду не є підставою» для поновлення виплати (п.65). У справі №580/710/24 йшлося про перерахунок пенсії, умови якого пенсійний орган не перевіряв. У справі №420/13975/24 Верховний Суд зазначив, що «суд не вправі підміняти собою адміністративний орган, а має лише зобов`язати його розглянути заяву» (п.117), у разі потреби перевірити документи, витребувати відомості чи усунути розбіжності. У цій справі всі документи є в матеріалах справи, суд дослідив їх і оцінив кожне заперечення відповідача, а такої потреби відповідач не назвав. Предметом спору є поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а не визначення її розміру.
Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 24.01.2024 у справі №810/820/18. У цій справі особі, яка проживає за межами України, було відмовлено листом з процедурних підстав, а Верховний Суд зобов`язав пенсійний орган «поновити ОСОБА_1 з 07.10.2009 виплату раніше призначеної пенсії за віком». У постанові від 18.05.2022 у справі №160/5259/20 Верховний Суд також зобов`язав пенсійний орган поновити виплату пенсії. Підстава припинення виплати у цих справах була іншою, проте спосіб захисту є близьким.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 у справі №320/35959/24 суд не бере до уваги, оскільки ч.5 ст.242 КАС України стосується висновків Верховного Суду. Водночас довід позивача про необхідність ефективного захисту є обґрунтованим. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 13 цієї Конвенції передбачено право кожного на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Зобов`язання лише розглянути заяву за відсутності спірних умов не усунуло б порушення і могло б потребувати повторного звернення до суду.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача є протиправною, а для поновлення виплати пенсії виконано всі умови, визначені законом. Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає змісту та суті порушеного права позивача і забезпечує ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача. Вимога про поновлення виплати та забезпечення її подальшої регулярної виплати є похідною від вимоги про зобов`язання прийняти рішення і також підлягає задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач правомірності своєї бездіяльності не довів.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Згідно з квитанцією ID 2077-1990-6836-1599 від 23.09.2026 за подання позову сплачено судовий збір у сумі 1331,20 грн. Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011 (далі Закон №3674-VI) при поданні документа в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8. Отже, за подання цього позову належало сплатити 1064,96 грн (3328,00 грн х 0,4 х 0,8). Таку суму зазначено і в позовній заяві. Оскільки вимоги оплачено як одну вимогу немайнового характеру і позов задоволено, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 1064,96 грн. Надміру сплачена сума 266,24 грн може бути повернута за клопотанням особи, яка її сплатила, згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону №3674-VI.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Позивач зазначив орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн і повідомив про подання доказів після ухвалення судового рішення. Такі докази до справи не подані. Тому питання розподілу цих витрат цим рішенням не вирішується і буде вирішуватися судом у порядку, передбаченому ч.7 ст.134 КАС України, за результатами подання позивачем відповідних доказів.
Керуючись ст.ст.2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
в и р і ш и в:
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нерозгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 20.02.2026 про поновлення виплати пенсії з доданим до неї повним пакетом документів та неприйняття за результатами її розгляду рішення про поновлення виплати пенсії або рішення про відмову у поновленні виплати пенсії з наведенням правових підстав такої відмови, передбачених ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) прийняти рішення про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з дати подання заяви про поновлення виплати пенсії, тобто з 20.02.2026.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених п.3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.
Судове рішення № 141399198, Львівський окружний адміністративний суд було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 380/20111/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: