Єдиний державний реєстр судових рішень Єдиний унікальний номер 205/2274/24
Номер провадження2/205/1377/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року м. Дніпро
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Мовчан Д.В.
при секретарі Волкобоєвої А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Дніпрі цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , фізична особа підприємець ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та припинення володіння нерухомим майном,-
ВСТАНОВИВ:
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , фізична особа - підприємець ОСОБА_8 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та припинення володіння нерухомим майном.
На обґрунтування позову Дніпровською міською радою було вказано, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Дніпра. За твердженням позивача, розміщені на ній будівлі та споруди є самочинним будівництвом, оскільки земельну ділянку для їх спорудження в установленому порядку не відводили, відповідних рішень міська рада не ухвалювала, а документацію із землеустрою не розробляли та не погоджували.
Позивач посилався на те, що первісно право власності на будівлю кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за вказаною адресою було визнано за ОСОБА_8 рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2006 року у справі № 2-3554/2006 із зазначенням про можливість державної реєстрації без введення об`єкта в експлуатацію. Цим самим рішенням ОСОБА_9 зобов`язано укласти із фізичною особою підприємцем ОСОБА_8 договір купівлі-продажу кафе на умовах попереднього договору від 01 вересня 2006 року.
Надалі спірне майно неодноразово відчужувалося. За договором від 18 травня 2007 року ОСОБА_8 продала його ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , які набули по 1/2 частці у праві власності.
Частка ОСОБА_7 надалі була відчужена ОСОБА_5 , а згодом наступному набувачеві, який продав її відповідачу за договором від 13 січня 2020 року. Інша частка, яка належала ОСОБА_4 , надалі була відчужена ОСОБА_3 , потім ОСОБА_2 , яка продала її відповідачу за договором від 08 січня 2020 року. Таким чином, ОСОБА_1 набув обидві частки спірного об`єкта нерухомого майна.
На думку позивача, визнання та подальша державна реєстрація права власності на будівлі й споруди не усунули їх самочинного характеру, а їх розміщення створює територіальній громаді перешкоди у здійсненні права користування земельною ділянкою.
З огляду на викладене Дніпровська міська рада просила суд: 1) усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення за рахунок відповідача самочинно побудованого об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1251398812101, до складу якого входять: будівля кафе літ. А-1 загальною площею 95,9 кв. м, навіс Б, тимчасові навіси В, Г, Д, Е, Ж, З, І, Л, туалет, хвіртки № 1, 3, огорожа № 2, мостіння ІІІ; 2) припинити володіння відповідачем зазначеним нерухомим майном шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про відсутність права із закриттям відповідного розділу та реєстраційної справи.
Представник відповідача - адвокат Ткаченко Денис Володимирович - подав відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позову. Посилався на сплив позовної давності та неналежність обраного позивачем способу захисту, який, на його думку, не забезпечує відновлення порушеного права. Також повідомив про розгляд Дніпропетровським окружним адміністративним судом справи № 160/8969/24 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, рішення в якій на час подання відзиву не було ухвалено.
У своїх поясненнях та додаткових письмових поясненнях представник відповідача - адвокат Федорчук Кирило Юрійович - також просив відмовити в задоволенні позову. Зазначав, що позивач не довів неправомірності набуття відповідачем права власності на кафе та не обґрунтував суспільної необхідності його знесення. Наголошував, що відповідач є добросовісним набувачем майна, а задоволення позову становитиме непропорційне втручання в його право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Третя особа - фізична особа - підприємець ОСОБА_8 подала письмові пояснення, у яких заперечувала проти задоволення позову. Посилалася на те, що набуття нею права власності на спірне нерухоме майно ґрунтувалося на судовому рішенні, яке набрало законної сили, а подальші переходи права власності супроводжувалися відповідними реєстраційними діями. Стверджувала, що набуття права власності на нерухомість зумовлювало набуття права на земельну ділянку під нею. Вважала, що заявлені вимоги ґрунтуються на неправильному тлумаченні законодавства, а їх задоволення призведе до безпідставного позбавлення власника нерухомого майна та унеможливить його обслуговування.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Представник позивача Дніпровської міської ради у судовому засіданні підтримав позов та просив його задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування позову посилався на обставини, що викладені в такій заяві по суті справи.
Представника відповідача ОСОБА_1 адвокат Федорчук Кирилло Юрійович у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі через їх безпідставність та необґрунтованість з посиланням на доводи, що викладені у письмових поясненнях на позовну заяву.
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Фізична особа підприємець ОСОБА_8 у судове засідання не з`явилася, надіслала свої письмові пояснення, в яких позовні вимоги не визнала, просила суд відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі через їх безпідставність та необґрунтованість.
Треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки в судове засідання не повідомили, ніяких письмових заяв чи клопотань до суду не надходило.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 03.04.2024 року вирішено: 1) заборонити державним реєстраторам та будь яким особам вчиняти будь які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам, та переоформленню документів на нерухоме майно, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , будівля кафе загальною площею 95,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1251398812101), що складається з: літ. А-1, навіс Б, навіси (тимчасові) В,Г,Д,Е,Ж,З, І,Л, туалет, хвіртка №1,3, огорожа №2, мостіння І-ІІ; 2) заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вчиняти будь які зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вчиняти будь які дії (у тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку інші дії передбачені чинним законодавством), окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення даного позову по цій справі щодо нерухомого майна, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , будівля кафе загальною площею 95,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1251398812101), що складається з: літ. А-1, навіс Б, навіси (тимчасові) В,Г,Д,Е,Ж,З, І,Л, туалет, хвіртка №1,3, огорожа №2, мостіння І-ІІ.
Ухвалою суду від 04.06.2024 року вирішено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження по цивільній справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , фізична особа підприємець ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та припинення володіння нерухомим майном, відмовити.
Ухвалою суду від 12.02.2025 року вирішено заходи забезпечення позову, вжитих на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.04.2024 року по справі № 205/2274/24 (2/205/2060/24) у вигляді заборони державним реєстраторам та будь яким особам вчиняти будь які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам, та переоформленню документів на нерухоме майно, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , будівля кафе загальною площею 95,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1251398812101), що складається з: літ. А-1, навіс Б, навіси (тимчасові) В,Г,Д,Е,Ж,З, І,Л, туалет, хвіртка №1,3, огорожа №2, мостіння І-ІІ та заборони державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вчиняти будь які зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вчиняти будь які дії (у тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку інші дії передбачені чинним законодавством), окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення даного позову по цій справі щодо нерухомого майна, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , будівля кафе загальною площею 95,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1251398812101), що складається з: літ. А-1, навіс Б, навіси (тимчасові) В,Г,Д,Е,Ж,З, І,Л, туалет, хвіртка №1,3, огорожа №2, мостіння І-ІІ, - скасувати.
Ухвалою суду від 13.02.2025 року вирішено зупинити провадження у даній цивільній справі № 205/2274/24 (2/205/1501/25) до закінчення розгляду Великою палатою Верховного Суду справи № 908/2388/21.
Ухвалою суду від 16.03.2026 року вирішено поновити провадження по даній цивільній справі № 205/2274/24 (2/205/1377/26).
Ухвалою суду від 10.06.2026 року підготовче провадження у цивільній справі за вищевказаним позовом закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 24.08.2026 року у задоволені клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Федорчука Кирила Юрійовича про закриття провадження у даній цивільній справі було відмовлено.
Будь-яких інших процесуальних дій у справі судом не вживалось.
З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів, та аргументів сторін, суд ухвалює рішення про відмову у задоволені позовних вимог, виходячи із наступного.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.12.2006 року у справі № 2-3554/2006 визнано право власності за ОСОБА_8 на будівлю кафе «Берег», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , таким, що підлягає державній реєстрації без вводу в експлуатацію та зобов`язано ОСОБА_9 укласти з фізичною особою підприємцем ОСОБА_8 договір купівлі продажу нерухомого майна (кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на умовах передбачених попереднім договором від 01.09.2006 року, а саме: за договірною ціною об`єкта у розмірі 150000 грн. 00 коп., шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача.
Доказів скасування вказаного рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.12.2006 року матеріали даної цивільної справи не містять.
Матеріалами справи підтверджено, що вказане речове право на таку будівлю було зареєстровано 22.01.2007 року за ОСОБА_8 у встановленому законом порядку, що підтверджується відповідною інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.02.2024 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 17555728.
З матеріалів справи також вбачається, що за договором купівлі-продажу від 18 травня 2007 року № 2178, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мельником О.І., ОСОБА_8 продала ОСОБА_7 та ОСОБА_4 нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входили: будівля кафе літ. А-1 загальною площею 95,9 кв. м, навіс Б, тимчасові навіси В, Г, Д, Е, Ж, З, І, Л, туалет, хвіртки № 1, 3, огорожа № 2, мостіння ІІІ.
На підставі зазначеного договору 12 червня 2007 року Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» зареєструвало за кожним із покупців право власності на 1/2 частку цього нерухомого майна.
Також судом встановлено, що за договором купівлі-продажу від 21 травня 2008 року № 7670, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., ОСОБА_7 продав належну йому 1/2 частку зазначеного нерухомого майна ОСОБА_5 . Право власності такого набувача було зареєстровано Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 15 серпня 2008 року.
Матеріалами справи також підтверджено, що за договором купівлі-продажу від 18 травня 2017 року № 481, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вербою В. М., ОСОБА_5 здійснила відчуження такої частки ОСОБА_6 .
На підставі зазначеного договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОСОБА_6 на 1/2 частку об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1251398812101, номер запису про право власності - 20472556.
За договором купівлі-продажу від 13 січня 2020 року № 71, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Я. В., ОСОБА_6 продав належну йому 1/2 частку зазначеного нерухомого майна ОСОБА_1 . Право власності відповідача зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису 35014772.
Інша 1/2 частка цього об`єкта, яка належала ОСОБА_4 , була відчужена ним ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 18 травня 2017 року № 479, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вербою В.М. На підставі цього договору зареєстровано право власності ОСОБА_3 , номер запису 20473383.
За договором купівлі-продажу від 16 липня 2019 року № 2980, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Я. В., ОСОБА_3 продав зазначену частку ОСОБА_2 . Право власності набувача зарєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису - 32416624.
За договором купівлі-продажу від 08 січня 2020 року № 3, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Я.В., ОСОБА_2 продала належну їй 1/2 частку цього нерухомого майна ОСОБА_1 . Право власності відповідача зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису - 34974195.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що у січні 2020 року за відповідачем було зареєстровано право власності на обидві частки об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1251398812101.
Судовим розглядом також встановлено, що рішенням Дніпровської міської ради від 23 липня 2025 року № 71/68 відповідачу надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за вказаною адресою за фактичним розміщенням нежитлової будівлі та споруд кафе.
Судом було також встановлено, що 01 вересня 2025 року між Дніпровською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:08:835:0048 за адресою: АДРЕСА_1 , за фактичним розташуванням нежитлової будівлі та споруд кафе. Строк оренди становить десять років.
Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, код КВЦПЗ 03.08.
Право оренди земельної ділянки зареєстровано за відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01 вересня 2025 року, номер запису - 61328231.
Таким чином, існування будівлі кафе підтверджується судовим рішенням від 18 грудня 2006 року, відповідач придбав спірне нерухоме майно у січні 2020 року, а з позовом про його знесення та припинення володіння ним міська рада звернулася у 2024 році. Під час розгляду справи, у вересні 2025 року, між сторонами оформлено орендні відносини щодо земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт.
Таким чином, судом встановлено, що спір між сторонами стосується наявності підстав для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1210100000:08:835:0048 шляхом знесення розташованих на ній будівель і споруд та припинення володіння відповідачем цим нерухомим майном. Позивач вважає зазначені об`єкти самочинним будівництвом, яке порушує права територіальної громади як власника земельної ділянки, тоді як відповідач заперечує проти заявлених вимог, посилаючись на правомірність набуття нерухомості та оформлення права оренди земельної ділянки під нею.
V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Положеннями статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Оцінюючи обраний позивачем спосіб судового захисту, суд враховує положення частин першої та другої статті 5 ЦПК України, відповідно до яких суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу, суд відповідно до викладеної в позові вимоги може визначити такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Гарантію ефективного засобу юридичного захисту прав і свобод, визнаних Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено також статтею 13 Конвенції.
Під захистом цивільних прав слід розуміти застосування передбачених законом заходів, спрямованих на припинення порушення, відновлення порушеного права або усунення негативних наслідків такого порушення. Обраний спосіб захисту повинен відповідати змісту права, за захистом якого звернулася особа, характеру його порушення та забезпечувати досягнення належного правового результату.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Спосіб захисту має бути ефективним, тобто відповідати змісту порушеного права, характеру порушення та спричиненим ним наслідкам. Відповідні висновки викладено, зокрема, у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.
Отже, вирішуючи спір, суд повинен встановити, яке право чи інтерес позивача порушено, у чому полягає порушення та чи забезпечує обраний спосіб захисту його усунення. Саме по собі звернення до суду з вимогою, передбаченою законом, не звільняє позивача від обов`язку довести фактичні та правові підстави для її задоволення.
Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що перебуває в комунальній власності.
За змістом статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, зокрема передають їх у користування та оренду, визначають договірні умови використання такого майна.
Згідно зі статтями 80, 83 ЗК України територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Статтями 116, 123, 124 ЗК України врегульовано набуття прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, їх надання в користування та передання в оренду. За змістом статей 93, 125 ЗК України право оренди передбачає строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, що ґрунтується на договорі, та виникає з моменту його державної реєстрації.
Положення статті 377 ЦК України щодо переходу прав на земельну ділянку при набутті нерухомого майна пов`язують такий перехід з обсягом і умовами прав попереднього власника. Тому саме придбання будівлі не означає автоматичного набуття у власність земельної ділянки комунальної власності, на якій вона розташована.
У цій справі право відповідача користуватися земельною ділянкою підтверджується укладеним із міською радою договором оренди та державною реєстрацією відповідного речового права.
Звертаючись до суду, Дніпровська міська рада посилалася на порушення прав територіальної громади як власника землі внаслідок розміщення на ній об`єктів, які позивач вважає самочинним будівництвом. На захист цих прав заявлено вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будівель і споруд та припинення володіння відповідачем зазначеним нерухомим майном.
Статтею 391 ЦК України передбачено право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном. Негаторний позов спрямований на припинення неправомірних перешкод, не пов`язаних із позбавленням власника володіння майном. Для задоволення такої вимоги необхідно встановити наявність об`єктивно існуючих неправомірних перешкод, які створюються відповідачем та підлягають усуненню обраним позивачем способом.
Частиною першою статті 376 ЦК України визначено ознаки самочинного будівництва, до яких належать, зокрема, спорудження об`єкта на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, відсутність належних дозвільних чи проєктних документів або істотні порушення будівельних норм і правил. Частина друга цієї статті встановлює, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього. Частиною четвертою передбачено можливість знесення такого майна в разі заперечень власника земельної ділянки проти визнання права власності на нього або порушення прав інших осіб.
У постанові від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога власника земельної ділянки про усунення перешкод шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має негаторний характер. Належним відповідачем за нею є особа, яка чинить перешкоди, зокрема останній набувач об`єкта. Державна реєстрація права власності сама по собі не змінює правового режиму самочинного будівництва.
Таким чином, придбання відповідачем спірного нерухомого майна за договорами купівлі-продажу та державна реєстрація його права не виключають можливості пред`явлення до нього заявлених вимог. Водночас ці обставини не звільняють суд від встановлення порушення прав позивача та оцінки необхідності й пропорційності втручання в майнові права відповідача з урахуванням обставин конкретної справи.
Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Позбавлення цього права або обмеження його здійснення допускається лише на підставах і в порядку, установлених законом.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 2 ЦПК України верховенство права є однією з основних засад цивільного судочинства. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції, протоколів до неї та практики Європейського суду з прав людини як джерела права.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує кожній фізичній та юридичній особі право на мирне володіння майном. Втручання у здійснення цього права має відповідати вимогам законності, переслідувати легітимну мету та забезпечувати справедливий баланс між суспільним інтересом і правами особи.
Зазначені критерії розкрито, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України». Додержання законодавчих підстав втручання та наявність суспільного інтересу не усувають необхідності окремо оцінити його пропорційність.
Критерій законності вимагає, щоб втручання ґрунтувалося на доступних, достатньо чітких та передбачуваних нормах права, застосованих із додержанням принципу верховенства права.
Забезпечення додержання земельного та містобудівного законодавства, а також захист комунальної власності можуть становити легітимну мету втручання. Проте наявність такої мети не є безумовною підставою для застосування будь-якого заходу незалежно від його наслідків для особи.
Критерій пропорційності передбачає розумне співвідношення між метою втручання та засобами її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок застосованого заходу зазнає індивідуального і надмірного тягаря.
Втручання у здійснення цього права має не лише ґрунтуватися на законі та переслідувати легітимну мету, а й забезпечувати справедливий баланс між суспільним інтересом та правами особи. Такий баланс не буде дотриманий, якщо на особу покладається індивідуальний і надмірний тягар.
У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
З огляду на викладене принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
Отже, принцип належного урядування не встановлює абсолютної заборони на втручання у приватні майнові права для захисту суспільного інтересу. Він вимагає оцінити послідовність поведінки органів влади, обставини набуття майна особою, передбачуваність втручання та його наслідки.
Суд у даному випадку враховує, що існування будівлі кафе підтверджується рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2006 року, яким за первісним набувачем визнано право власності на цей об`єкт. Доказів скасування зазначеного рішення матеріали справи не містять.
Надалі нерухоме майно неодноразово відчужувалося за договорами купівлі-продажу з оформленням переходу права власності. Відповідач придбав обидві частки спірного об`єкта у січні 2020 року, тобто набув уже існуюче нерухоме майно, право на яке було оформлене за попередніми власниками.
Зазначені обставини мають значення для оцінки добросовісності відповідача та передбачуваності подальшого втручання в його майнові права. Саме посилання позивача на порушення під час первісного будівництва не є достатнім для висновку, що відповідач під час придбання об`єкта діяв недобросовісно.
Оцінивши зазначені обставини в сукупності, суд доходить висновку, що відповідач є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна. На час укладення договорів купівлі-продажу право власності було зареєстроване за відчужувачами, а первісне оформлення права на об`єкт ґрунтувалося на судовому рішенні, доказів скасування якого матеріали справи не містять. За таких обставин відповідач мав обґрунтовані підстави покладатися на відомості про зареєстровані права продавців та правомірність придбання майна. Доказів того, що він знав або за обставинами придбання повинен був знати про відсутність у продавців права на відчуження майна, суду не надано. Самі посилання позивача на порушення під час первісного будівництва цього висновку не спростовують.
Разом з цим, чинність судового рішення 2006 року враховується судом у сукупності з іншими обставинами справи, а не як самостійна безумовна підстава для відмови у знесенні будівлі.
Суд вказує, що із цим позовом міська рада звернулася у 2024 році, тобто більш ніж через сімнадцять років після ухвалення рішення про визнання права власності на кафе. На час вирішення спору об`єкт існує близько двадцяти років та протягом тривалого часу перебуває у цивільному обороті.
Тривале існування будівлі саме по собі не усуває можливих порушень законодавства під час її спорудження. Водночас ця обставина має значення для оцінки правової визначеності майнових відносин та співмірності застосування такого незворотного заходу, як фізичне знищення об`єкта нерухомості.
Оцінюючи тривалість існування спірного об`єкта, суд ураховує, що будівля існує щонайменше з 2006 року, право на неї неодноразово переходило до інших осіб, а позов про її знесення пред`явлено лише у 2024 році. Сам по собі сплив часу не усуває можливих порушень під час будівництва. Однак у сукупності з оформленням права на підставі судового рішення та подальшим наданням самим позивачем земельної ділянки в оренду для обслуговування кафе ці обставини давали відповідачу обґрунтовані підстави розраховувати на стабільність свого майнового становища. За відсутності доведених обставин, які б засвідчували необхідність знесення попри тривале існування об`єкта та врегулювання порядку користування землею, суд оцінює застосування такого незворотного заходу як непропорційне меті захисту прав територіальної громади.
У рішенні від 12 грудня 2024 року у справі «ТОВ Одеська бутербродна компанія проти України» ЄСПЛ при оцінці пропорційності втручання в майнові права щодо кафе врахував неодноразове оформлення переходу права власності та тривале терпиме ставлення органів влади до існуючої ситуації. Цей підхід підтверджує необхідність урахування подальшої поведінки органів влади та обставин набуття майна його теперішнім володільцем.
Саме у цій справі істотне значення мають обставини, які виникли вже після пред`явлення позову.
Так, 01 вересня 2025 року між Дніпровською міською радою та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:08:835:0048 строком на десять років за фактичним розташуванням нежитлової будівлі та споруд кафе. Право оренди зареєстровано за відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Цільове призначення земельної ділянки передбачає будівництво та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.
Таким чином, позивач як представник власника землі вступив із відповідачем у договірні відносини щодо використання ділянки з урахуванням розміщення на ній саме спірного кафе.
Укладення договору оренди не є автоматичним підтвердженням дотримання всіх вимог законодавства під час спорудження будівлі та не замінює передбачених законом процедур оформлення об`єкта. Однак надання землі в оренду означає виникнення у відповідача правової підстави користуватися нею в межах та на умовах укладеного договору.
Тому первісна відсутність оформленого права на землю не може оцінюватися без урахування подальшого врегулювання сторонами порядку її використання. Так само висновок про необхідність знесення не може ґрунтуватися лише на обставинах, які передували укладенню договору оренди, без оцінки їхнього значення для актуального стану правовідносин.
За таких обставин позивач мав обґрунтувати, у чому саме полягають неправомірні перешкоди у здійсненні прав власника земельної ділянки після передання її в оренду для обслуговування кафе та чому усунення цих перешкод потребує саме знесення розміщеного на ній нерухомого майна. Наведені позивачем доводи такого обґрунтування не містять.
Територіальна громада зберігає право власності на земельну ділянку, а порядок її використання відповідачем урегульовано договором оренди, укладеним самим позивачем. Передавши землю в оренду на десять років з урахуванням фактичного розташування кафе, міська рада визначила договірний порядок здійснення своїх прав щодо цієї ділянки.
Подальше наполягання на знесенні кафе за одночасного надання землі для його обслуговування потребує конкретного пояснення необхідності такого заходу. Послідовність цих дій має оцінюватися з погляду принципу належного урядування та передбачуваності поведінки органу місцевого самоврядування для іншої сторони правовідносин.
Суд не заперечує суспільного інтересу в додержанні земельного та містобудівного законодавства. Проте загальне посилання на такий інтерес не замінює обґрунтування того, чому за встановлених обставин захист прав територіальної громади потребує фізичного знищення майна відповідача.
Знесення будівель і споруд є незворотним заходом, наслідком якого стане втрата відповідачем придбаного нерухомого майна. Тому його застосування потребує оцінки не лише формальних підстав заявленої вимоги, а й співвідношення результату, якого прагне досягти позивач, із наслідками для відповідача та можливістю захисту прав менш обтяжливими засобами.
За сукупністю встановлених обставин позивач не обґрунтував, чому використання земельної ділянки на умовах укладеного ним договору оренди є недостатнім для забезпечення прав територіальної громади та чому їх захист неможливий без знесення кафе.
Отже, суд доходить висновку, що за встановлених обставин знесення спірних будівель і споруд не є необхідним та співмірним заходом захисту прав територіальної громади. Позивач зберігає можливість здійснювати правомочності власника земельної ділянки в межах орендних відносин, які він сам установив із відповідачем для обслуговування кафе. Натомість знесення призведе до незворотної втрати відповідачем придбаного майна без доведеної необхідності таких наслідків для захисту прав позивача. Тому застосування цього заходу порушувало б справедливий баланс між інтересами територіальної громади та майновими правами відповідача, що є підставою для відмови в задоволенні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення розташованих на ній будівель і споруд.
Так само, вимога про припинення володіння відповідачем нерухомим майном шляхом внесення запису про відсутність права та закриття відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також підлягає оцінці з урахуванням підстав оформлення права на об`єкт та наслідків такого втручання. Саме посилання на самочинний характер будівництва не звільняє позивача від обґрунтування цієї вимоги з урахуванням рішення 2006 року, подальших переходів права на майно, обставин його придбання відповідачем та врегулювання земельних відносин. Зазначення цієї вимоги поряд із вимогою про знесення не усуває необхідності встановити належні підстави для її задоволення.
За правилами частини першої статті 76 ЦПК України доказами є дані, на підставі яких суд установлює обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для її вирішення. Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили; їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок оцінюються в сукупності.
Щодо заяви представника відповідача про застосування позовної давності суд зазначає, що відмова в позові ґрунтується на наведених вище висновках щодо недоведеності підстав для застосування заявлених заходів захисту. Тривалість існування об`єкта врахована при оцінці пропорційності втручання, а не як самостійна підстава для відмови в позові через сплив позовної давності.
Узагальнюючи наведене, суд у своїй сукупності враховує, що відповідач добросовісно придбав нерухоме майно, право на яке первісно було оформлено на підставі судового рішення 2006 року, доказів скасування якого матеріали справи не містять. Спірний об`єкт тривалий час існував і перебував у цивільному обороті, а вже після пред`явлення позову міська рада надала відповідачу земельну ділянку в оренду на десять років для його обслуговування, урегулювавши таким чином порядок користування землею.
Під час розгляду даної справи позивач не довів наявності таких актуальних порушень прав територіальної громади, усунення яких потребувало б саме знесення будівель і споруд та припинення володіння ними відповідачем у заявлений спосіб. Натомість задоволення позову призвело б до втрати відповідачем добросовісно придбаного майна без належного обґрунтування необхідності та співмірності такого втручання. Отже, застосування заявлених заходів покладало б на відповідача індивідуальний і надмірний тягар, не забезпечувало б справедливого балансу між суспільним інтересом та його майновими правами і суперечило б статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На думку суду перекладення на теперішнього користувача спірної земельної ділянки (відповідача), який користується такої ділянкою на умовах оренди, і який жодного порушення не вчинив, наслідків бездіяльності влади та задоволення позову у цій справі матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на відповідача ОСОБА_1 а отже, буде непропорційним втручанням у права такої особи з боку держави.
За таких обставин у задоволенні позову Дніпровської міської ради слід відмовити в повному обсязі.
Окремо суд вказує щодо заяви представника відповідача про застосування позовної давності суд зазначає, що відмова в позові в цій справі ґрунтується на наведених вище висновках щодо недоведеності підстав для застосування заявлених заходів захисту. Тривалість існування спірного об`єкта врахована судом при оцінці пропорційності втручання, а не як самостійна підстава для відмови в позові через сплив позовної давності.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Таким чином, суд вважає, сплачений судовий збір покласти на позивача.
На підставі викладеного і керуючись 143 Конституції України, ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 331, 376, 388 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265,267 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
1. У задоволені позовних вимог Дніпровської міської ради (місце знаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 75) до ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ), треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_5 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 ), ОСОБА_6 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 ), ОСОБА_7 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 ), фізична особа підприємець ОСОБА_8 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 ), про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та припинення володіння нерухомим майном відмовити у повному обсязі.
2. Судові витрати по справі віднести за рахунок позивача Дніпровської міської ради.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Суддя: Д.В. Мовчан
Судове рішення № 141393571, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 24.09.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 205/2274/24. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: