Рішення № 141393315, 10.11.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Дата ухвалення
10.11.2026
Номер справи
212/10117/26
Номер документу
141393315
Форма судочинства
Цивільне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 212/10117/26

Провадження № 2/204/5592/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(з а о ч н е)

10 листопада 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, у складі:

головуючого судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання Єрмак Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

У С Т А Н О В И В:

ТОВ « ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернулося до суду із позовною заявою до відповідачки ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути з неї заборгованість за кредитним договором № 0997549669 від 12 лютого 2020 року, у сумі 39 907 гривень 50 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000 гривень та заборгованості за сумою відсотків у розмірі 36 907 гривень 50 копійок, а також за кредитним договором № 241358 від 25 січня 2020 року у сумі 5 617 гривень 52 копійки (а. с. 1-7).

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 12 лютого 2020 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 0997549669, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 20 000 гривень строком на 30 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом 1,75 %. Кредитодавцем зобов`язання за договором виконані у повному обсязі шляхом перерахування кредитних коштів на рахунок відповідачки. 12 лютого 2020 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 14-07/21, за яким ТОВ «ІНФІНАНС» відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» яке в подальшому, за договором відступлення права вимоги від 10 січня 2023 року № 10-01/2023 укладеного з ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», яке, в свою чергу за договором відступлення права вимоги від 10 березня 2026 року № 10-03/26, відступило право вимоги до позичальників, у тому числі й до ОСОБА_1 за кредитним договором № 0997549669 від 12 лютого 2020 року у сумі 59 647 гривень 50 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000 гривень та заборгованості за сумою відсотків у розмірі 56 647 гривень 50 копійок. Таким чином, позивач є новим кредитором відповідачки за договором позики № 0997549669 від 12 лютого 2020 року. 25 січня 2020 року між ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір № 241358, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 5 609 гривень 68 копійок строком на 15 днів (до 09 лютого 2020 року), зі сплатою відсотків за користування кредитом 0,0050 % за перші 15 днів, а після продовження договору 0,01 % за кожен день. Кредитодавцем зобов`язання за договором виконані у повному обсязі шляхом перерахування кредитних коштів на рахунок відповідачки. 29 квітня 2020 року між ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» укладено договір факторингу № Ф29-04/20, за яким ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» відступило ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС», яке в подальшому, за договором відступлення права вимоги від 01 грудня 2025 року № 01-12/25 укладеного з ТОВ «Факторинг Партнерс», відступило право вимоги до позичальників, у тому числі й до ОСОБА_1 за кредитним договором № 241358 від 25 січня 2020 року у сумі 5 617 гривень 52 копійки, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 609 гривень 68 копійок та заборгованості за сумою відсотків у розмірі 07 гривень 84 копійки. Таким чином, позивач є новим кредитором відповідачки за договором позики № 241358 від 25 січня 2020 року. Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідачки: за договором позики № 0997549669 від 12 лютого 2020 року перед позивачем не сплачена і становить 56 647 гривень 50 копійок, з яких позивач прохає суд стягнути 39 907 гривень 50 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000 гривень, заборгованості за сумою відсотків у розмірі 36 907 гривень 50 копійок, а за договором № 241358 від 25 січня 2020 року становить 5 617 гривень 52 копійки, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 609 гривень 68 копійок та заборгованості за сумою відсотків у розмірі 07 гривень 84 копійки, яку позивач прохає стягнути з відповідачки разом із судовими витратами у сумі 2 662 гривні 40 копійок та витратами на правову допомогу у сумі 16 000 гривень (а. с. 1-6 та на звороті).

13 серпня 2026 року дана справа надійшла на адресу Чечелівського районного суду міста Дніпра за підсудністю з Покровського районного суду міста Кривого Рогу (а. с. 126).

Ухвалою суду від 19 серпня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 129), копія якої надіслана учасникам справи до відому 19 серпня 2026 року за вихідним № 24445/26-вих/2/204/5592/26 (а. с. 130).

Ухвалою суду від 11 вересня 2026 року у справі здійснено перехід від розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 11 годину 10 хвилин 01 жовтня 2026 року (а. с. 136).

Ухвалою суду від 15 жовтня 2026 року позовну заяву залишено без руху, після відкриття провадження, позивачу надано термін на усунення недоліків (а. с. 152-153).

22 жовтня 2026 року позивачем на виконання вимог ухвали суду від 15 жовтня 2026 року про усунення недоліків надано клопотання про залишення без розгляду частину позовних вимог (а. с. 156 та на звороті).

Ухвалою суду від 22 жовтня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № 241358 від 25 січня 2020 року залишено без розгляду. Продовжено розгляду справи в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за договором № 0997549669 від 12 лютого 2020 року (а. с. 163).

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання, в якому прохав суд про розгляд справи за його відсутності, в позові не заперечував проти ухвалення заочного рішення (а. с. 6, 172).

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про дату, місце та час розгляду справи повідомлена належним чином (а. с. 167, 170), причини неявки суду не відомі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.

Судом встановлено, що 12 лютого 2020 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір № 0997549669, за умовами якого кредитодавець надає позичальниці кредит (грошові кошти) на споживчі потреби в сумі 3 000 гривень, строком на 30 днів, а позичальниця зобов`язується одержати кредит і повернути його з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору (а. с. 10, 11, 19-20).

ТОВ «ІНФІНАНС» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало відповідачці грошові кошти в розмірі 3 000 гривень шляхом перерахування на банківську картку позичальниці, що підтверджується відповідною довідкою (а. с. 45).

До теперішнього часу відповідачка свої зобов`язання за договором позики № 0997549669 від 12 лютого 2020 року належним чином не виконала.

Відповідно до наданого позивачем Розрахунку заборгованості за Договором № 0997549669 від 12 лютого 2020 року, відповідачка за вищевказаним договором має заборгованість у сумі 56 647 гривень 50 копійок, з яких позивач прохає суд стягнути 39 907 гривень 50 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000 гривень, заборгованості за сумою відсотків у розмірі 36 907 гривень 50 копійок (а. с. 35).

14 липня 2021 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено Договір факторингу № 14-07/21 (а. с. 39-43) , відповідно до умов якого, Клієнт зобов`язується відступити за плату право грошової вимоги, а Фактору зобов`язується, здійснивши фінансування в порядку передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належать клієнту, і стає новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладених між клієнтом і боржниками.

Відповідно до п. 6.1.4 договору факторингу, право вимоги переходить до фактора після оплати фінансування (п. 7.1 розмір фінансування - 1 561 454 гривні 09 копійок) з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі реєстру боржників(додаток № 20, який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно переданого права вимоги.

За вказаним договором факторингу ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» сплачено ТОВ «ІНФІНАНС» 1 561 454 гривні 09 копійок, що підтверджується платіжним дорученням № М1 від 14 липня 2021 року (а. с. 70).

14 липня 2021 року ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «ІНФІНАНС» підписано Акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 14-07/21 від 14 липня 2021 року (а. с. 65, 66).

З витягу з реєстру боржників з додатку № 3 до договору факторингу 14-07/21 від 14 липня 2021 року (а. с. 60-61, 63, 67, 80) убачається, що ТОВ «ІНФІНАНС» передано ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право вимоги до відповідачки за кредитним договором № 0997549669 від 12 лютого 2020 року, на суму 29 302 гривні 50 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000 гривень та заборгованості за сумою відсотків у розмірі 26 302 гривні 50 копійок.

10 січня 2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір факторингу № 10-01/2023 (а. с. 54-59), відповідно до якого первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, зазначених у додатках № 1 та № 3 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржника або які зобов`язані виконати обов`язки боржника, за договорами позики, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них.

Відповідно до вимог п. 5.2 вказаного договору факторингу, права вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором та набутими (прийнятими) новим кредитором в день належного підписання сторонами Акту приймання-передачі реєстру боржників в друкованому (підписаному) вигляді (додаток № 4).

Як вбачається з матеріалів справи такі Акти прийому-передачі Реєстру боржників підписані сторонами 10 січня 2023 року (а. с. 62, 64).

З реєстру боржників убачається, що ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло право вимоги до відповідачки за договором № 0997549669 від 12 лютого 2020 року (а. с. 72, 79, 88) у сумі 57 915 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 3 000 гривень, заборгованості за відсотками у розмірі 54 915 гривень.

10 березня 2026 року між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та позивачем укладено договір факторингу № 10-03/26 (а. с. 96-100), відповідно до якого первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, зазначених у додатках № 1 та № 3 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржника або які зобов`язані виконати обов`язки боржника, за договорами позики, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них.

Відповідно до вимог п. 5.2 вказаного договору факторингу, права вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором та набутими (прийнятими) новим кредитором в день належного підписання сторонами Акту приймання-передачі реєстру боржників в друкованому (підписаному) вигляді (додаток № 4).

Як вбачається з матеріалів справи такі Акти прийому-передачі Реєстру боржників підписані сторонами 10 березня 2026 року (а. с. 101, 102).

З реєстру боржників вбачається, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло право вимоги до відповідачки за договором № 0997549669 від 12 лютого 2020 року (а. с. 94, 5) у сумі 59 647 гривень 50 копійок, яка складається із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 3 000 гривень, заборгованості за відсотками у розмірі 56 647 гривень 50 копійок.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно з вимогами ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 519 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

Так, у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Крім того, у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 Верховний Суд зазначив про те, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок про те, що відповідно до вимог статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 14 липня 2021 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено Договір факторингу № 14-07/21, за яким ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набуло право вимоги до відповідачки за договором № 0997549669 від 12 лютого 2020 року у сумі 29 302 гривні 50 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000 гривень та заборгованості за сумою відсотків у розмірі 26 302 гривні 50 копійок.

Таким чином ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» не могло 10 січня 2023 року за договором про відступлення прав вимоги № 10-01/2023 з ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» передати останньому більше прав, ніж має сам (29 302 гривні 50 копійок), тим більше, що на дату отримання ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги до відповідачки за договором № 0997549669 від 12 лютого 2020 року строк кредитування (30 днів) скінчився 13 березня 2020 року, а відтак він не мав права нараховувати відповідачу відсотки за користування кредитом після цієї дати.

З огляду на викладене, враховуючи те, що 12 лютого 2020 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та відповідачкою було укладено кредитний договір № 0997549669 від 12 лютого 2020 року, строком на 30 днів, вимоги якого відповідачкою не виконано, грошові кошти не повернуто, а тому 14 липня 2021 року ТОВ «ІНФІНАНС» було укладено з ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» договір факторингу № 14-07/21, за яким ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набуло право вимоги до відповідачки за договором № 0997549669 від 12 лютого 2020 року, термін кредитування якого закінчився 13 березня 2020 року, у сумі 29 302 гривні 50 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000 гривень та заборгованості за сумою відсотків у розмірі 26 302 гривні 50 копійок, яке в подальшому відступило за договором факторингу № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», при цьому в розмірі 57 915 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 3 000 гривень, заборгованості за відсотками у розмірі 54 915 гривень, яке потім відступило за договором факторингу № 10-03/26 від 10 березня 2026 року право вимоги до відповідачки позивачу в розмірі 59 647 гривень 50 копійок, яка складається із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 3 000 гривень, заборгованості за відсотками у розмірі 56 647 гривень 50 копійок, однак зважаючи на те, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам, у зв`язку з чим суд доходить висновку, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло право вимоги до відповідачки за вказаним договором у сумі 29 302 гривні 50 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000 гривень та заборгованості за сумою відсотків у розмірі 26 302 гривні 50 копійок.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 та постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори.

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).

Відповідно до вимог п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Таким чином, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Суд зазначає, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за кредитним договором № 0997549669 від 12 лютого 2020 року по процентам у розмірі 26 302 гривні 50 копійок не є співрозмірною сумі кредиту за договором в розмірі 3 000 гривень, є непропорційно великою сумою відсотків, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд доходить переконливого висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру заборгованості по тілу кредиту, тобто до 3 000 гривень.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню: заборгованість за кредитним договором № 0997549669 від 12 лютого 2020 року по тілу кредиту 3 000 гривень, суми прострочених платежів по процентах 3 000 гривень, а всього 6 000 гривень.

Щодо витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу позивачу у даній справі на підставі договору про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02 липня 2024 року (а. с. 106-109) надавало Адвокатське об`єднання «Лігал Ассістанс».

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» надано витяг з Акту № 36 про надання юридичної допомоги від 29 травня 2026 року (а. с. 110) на загальну суму 16 000 гривень.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Також, Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зробила висновок про законність включення «гонорару успіху» адвоката до судових витрат і наголосила на необхідності визначення сторонами розумних меж такого гонорару. ВП ВС виходила із того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом і клієнтом, у межах правовідносин, між якими й може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. Суд зазначив, що в контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх сумірність із ціною позову та складністю справи.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, зважаючи на обсяг і складність виконаної адвокатським об`єднанням роботи, виходячи з конкретних обставин справи, приймаючи до уваги заявлену позивачем ціну позову, співмірність та пропорційність понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість стягнення з відповідачки на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 гривень.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то з відповідачки на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 400 гривень 30 копійок, виходячи із розрахунку 2 662,4*(6 000/39 907,50).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 279, 280-288, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи 6, оф. 521; ЄДРПОУ 42640371; НОМЕР_1 , відкритий у АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ОТП БАНК» , код МФО 300528) до ОСОБА_1 (реєстрація як ВПО: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором № 0997549669 від 12 лютого 2020 року по тілу кредиту 3 000 (три тисячі) гривень, суми прострочених платежів по процентах 3 000 (три тисячі) гривень, а всього 6 000 (шість тисяч) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» судовий збір у сумі 400 (чотириста) гривень 30 (тридцять) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» витрати на правничу допомогу у сумі 2 000 (дві тисячі) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Чечелівським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна

Часті запитання

Який тип судового документу № 141393315 ?

Документ № 141393315 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141393315 ?

Дата ухвалення - 10.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141393315 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141393315 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141393315, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Судове рішення № 141393315, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.

Судове рішення № 141393315 відноситься до справи № 212/10117/26

Це рішення відноситься до справи № 212/10117/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система забезпечує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141393310
Наступний документ : 141393317