Рішення № 141391225, 04.11.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/802/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Кочуровської К.О., розглянувши у відкритому засіданні справу

за позовом першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Вікторі порт

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення

за участю представників:

від прокуратури - Полубок-Грузінової Д.

від відповідача Колесник Г., Редчиць О.

Перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав до Господарського суду Одеської області позов в інтересах держави в особі Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Вікторі порт, яким просить суд:

- Усунути перешкоди власнику - Вилківській міській територіальній громаді в особі Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Вікторі порт повернути Вилківській міській територіальній громаді в особі Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області земельну ділянку площею 3,6 га, яка розташована по вул. Промисловій у м. Вилкове Ізмаїльського району Одеської області за координатами:1) X 5022499,9600,У 3304030,1200;

2) X 5022507,3700,У 3304058,0000; 3)X 5022512,6800,У 3304077,9000;

4) X 5022522,3600,У 3304119,7900; 5)X 5022516,6200,У 3304137,4100;

6) X 5022515,5500,У 3304141,1000;7) X 5022519,3900,У 3304156,7200;

8) X 5022528,3400,У 3304189,5500;9) X 5022532,3600,У 3304208,3200;

10) X 5022530,8000,У 3304224,8800;11) X 5022534,0800,У 3304246,6900;

12) X 5022525,1400,У 3304249,0200;13) X 5022491,2900,У 3304263,0000;

14) X 5022461,8600,У 3304281,7700;15) X 5022439,4800,У 3304298,2500;

16) X 5022432,4300,У 3304285,6300;17) X 5022425,7900,У 3304259,1500;

18) X5022420,8700,У 3304223,4700;19) X 5022410,4000,У 3304226,5900;

20) X 5022407,0000,У 3304211,6800; 21) X 5022400,4600,У 3304213,1600;

22) X 5022396,7700,У 3304212,2600; 23) X 5022382,4000,У 3304208,8600;

24) X 5022375,0600,У 3304207,0800; 25) X 5022360,5300,У 3304203,6300;

26) X 5022355,7900,У 3304202,2200; 27)X 5022348,6400,У 3304199,5900;

28) X 5022344,6600,У 3304197,1700; 29)X 5022342,8200,У 3304195,4600;

30) X 5022340,7100,У 3304190,7300;31)X 5022338,4800,У 3304183,5200;

32) X 5022337,2300,У 3304178,6500;33)X 5022336,4200,У 3304173,3200;

34) X 5022335,9500,У 3304163,1700;35)X 5022336,1000,У 3304156,9800;

36) X 5022336,6600,У 3304150,9600;37)X 5022337,9400,У 3304139,8300;

38) X 5022339,4600,У 3304125,9200;39)X 5022340,4700,У 3304116,3900;

40) X 5022341,4400,У 3304108,5800;41)X 5022341,9600,У 3304105,2500;

42) X 5022327,0200,У 3304084,7000;43)X 5022333,2200,У 3304067,3300;

44) X 5022499,9600,У 3304030,1200, у попередньому стані, шляхом демонтажу промислових залізобетонних плит по площі території, металевого паркану, залізобетонної основи розмірами 2 м х 2 м з глибиною залягання 1,27 м та металевої опори з приладами освітлення території земельної ділянки, автомобільних ваг НЗП довжиною 18 м та максимальним навантаженням 80 т, надземного трубопроводу діаметром ~ 350 мм на металевих опорах висотою 0,8 м загальною довжиною 123 м.

Ухвалою від 06.03.2026 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 08.04.2026.

20.03.2026, у встановлений строк, відповідач подав відзив, в якому не зазначає чітко, чи заперечує проти позову, чи ні. В засіданнях суду представники відповідача усно заперечують проти позову. У відзиві зазначено, що прокурором «не надається акту на право власності на земельну ділянку, на підставі якого є інша особа власником землі під будинками, та не доведено, що саме у комунальній власності Вилківської територіальної громади знаходиться дана земельна ділянка. Позивач зазначає, що Відповідач здійснив самовільне зайняття земельних ділянок, але при цьому садові будинки зведені до набуття права власності на них відповідачем. Ніхто не оспорює законність будівництва на цих земельних ділянках садових будинків. Як і не оспорюється законність набуття права на садові будинки Відповідачем».

Відповідач вважає, що оскільки він набув право власності на будиночки, то до нього перейшло і право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться відповідно до ст. 120 ЗК України. Крім того, відповідач зазначає, що ним розпочато процедуру набуття та оформлення права на земельну ділянку під належними йому на праві власності об`єктами нерухомості.

Відповідач посилається на постанову Верховного Суду у справі 910/4055/18 від 19.06.2019, в якій суд залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову ради щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, оскільки, за встановлених у справі обставин знаходження на спірній земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, зареєстрованих за відповідачем на праві власності, зобов`язання останнього в даному випадку в примусовому порядку звільнити всю земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд, фактично означає знесення належного відповідачу на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Ухвалою від 08.04.2026 відкладено розгляд справи.

Ухвалою від 29.04.2026 продовжено строк підготовчого провадження, відкладено розгляд справи на 03.06.2026.

29.04.2026 відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи №916/3985/25 та №502/138/26 по суті та набрання рішеннями в відповідних справах законної сили.

Ухвалами від 03.06.2026 суд відмовив в зупиненні провадження у справі та ухвалив провести підготовче провадження у справі впродовж розумного строку та відклав розгляд 17.06.2026.

Ухвалою від 17.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 26.08.2026.

26.08.2026 суд розпочав розгляд справи по суті та, заслухавши вступне слово прокурора, за усним клопотанням відповідача про відкладення судового засідання з огляду на технічну неможливість звукозапису, яка виникла у відповідача, - оголосив перерву до 13 год. 09.09.2026.

В засіданні 09.09.2026 судом оголошено перерву до 16 год через повітряну тривогу в м. Одесі. Після перерви, засідання 09.09.2026 о 16 год не відбулось через повітряну тривогу в м. Одесі.

З огляду на викладене, суд ухвалою від 09.09.2026 повідомив учасників справи про перерву в судовому засіданні до 23.09.2026.

В день судового засідання 09.09.2026 відповідач подав суду шість Клопотань, які було залучено до матеріалів справи та розглянуто в судовому засіданні.

1. Клопотання відповідача про визнання окремих доказів недопустимими та визначення меж доказового значення матеріалів кримінального провадження (вх.№30554/26 від 09.09.2026) суд залишив без розгляду з огляду на наступне.

В Клопотанні відповідач стверджує, що походження доказу з кримінального провадження не надає йому «імунітету» від перевірки допустимості. Посилаючись на судову практику у справі №9107638/25, відповідач наголошує, що твердження про те, що господарський суд взагалі не повинен перевіряти дотримання вимог КПК України при оцінці доказу, створеного за правилами КПК України, суперечило б самому змісту ч.2 ст.77 КПК України та правовій позиції Верховного Суду. На думку відповідача, наявність дозволу на розголошення матеріалів досудового розслідування не підтверджує законності одержаних самих доказів. Допустимість висновків №3556-34-25 та №2331/25-21 неможливо перевірити ізольовано від процесуальної підстави їх проведення та первинних матеріалів. Також, на думку відповідача, кінцевий висновок експерта не може оцінюватись у відриві від достатності, належності та законності вихідних матеріалів, на яких проведено дослідження. Також відповідач звертає увагу суду на те, що ТОВ «Вікторі порт» не є стороною обвинувачення чи захист у кримінальному провадженні та не мало можливості перевіряти формування цих доказів. Відповідач зазначає, що усвідомлює, що експертизи №3556-34-25 та №2331/25-21 призначалися не за правилами ГПК України, в межах кримінального провадження, тому сам факт незастосування до них процедури ст.99-102 ГПК України не є самостійною підставою їх недопустимості. Натурне дослідження місцевості, проведене експертами, не може автоматично підмінити безпосереднє дослідження речового доказу господарським судом.

Відповідно до ч.2 п.7, 10 ст.182 ГПК України, суд під час підготовчого засідання з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує заяви та клопотання учасників справи.

Згідно приписів ст. 207 ГПК України, головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Оскільки відповідачем не зазначено жодної поважної причини неподання вищезазначеного клопотання під час підготовчого провадження, - суд залишив його без розгляду.

2. Клопотання відповідача про приєднання письмового переліку запитань до прокурора та забезпечення реалізації права відповідача на постановку запитань (вх.№30530/26 від 09.09.2026) суд задовольнив частково, запропонувавши відповідачу задати прокурору 15, а не 45 запитань.

3. Клопотання відповідача про огляд речового доказу за його місцезнаходженням (вх.№30575/26 від 09.09.2026) судом відхилено з огляду на наступне.

В клопотанні відповідач зазначає, що спірна земельна ділянка є речовим доказом і не може бути доставлена до суду. Експерти не проводили натурне дослідження місцевості, топографо-геодезичні вимірювання та огляд розташованих на території об`єктів. На думку відповідача, існує необхідність перевірити співмірність заявленого способу захисту з фактичним обсягом порушення. Також відповідач звертає увагу суду, що огляд необхідний для перевірки висновку експертів №3556-34-25, а також наполягає на залученні відповідних експертів при проведенні огляду речового доказу.

Відповідно до ч.2 п.7, 10 ст.182 ГПК України, суд під час підготовчого засідання з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує заяви та клопотання учасників справи.

Згідно приписів ст. 207 ГПК України, головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Оскільки відповідачем не зазначено жодної поважної причини неподання вищезазначеного клопотання під час підготовчого провадження, а також з огляду на недоцільність проведення огляду речового доказу за його місцезнаходженням - суд відмовив в задоволенні вищевказаного клопотання відповідача.

4. Клопотання відповідача про витребування доказів та поновлення процесуального строку на подання клопотання про їх витребування (вх.№30581/26 від 09.09.2026) судом залишено без розгляду з огляду на наступне.

В Клопотанні відповідач зазначає, що кримінальна справа №502/138/26 розглядається Кілійським районним судом Одеської області щодо обвинувачення конкретних фізичних осіб. ТОВ «Вікторі порт» не є обвинуваченим та не є стороною кримінального провадження, яка відповідно до КПК України наділена правом повного ознайомлення з матеріалами сторони обвинувачення. З цих підстав відповідач просить витребувати у Кілійського районного суду Одеської області з матеріалів кримінальної справи №502/138/26 належним чином засвідчені копії та/або електронні копії доказів, зазначених у пунктах 4.14.5 цього клопотання. У разі відсутності відповідних матеріалів або їх частини у Кілійському районному суді Одеської області витребувати їх у Одеської обласної прокуратури як сторони обвинувачення у кримінальному провадженні №12024162150001208. У частині цифрових фото-, відео-, координатних та геодезичних матеріалів витребувати електронні копії відповідних первинних файлів у форматі, в якому вони зберігаються у матеріалах кримінального провадження, із збереженням доступних метаданих файлів. Після надходження витребуваних матеріалів надати ТОВ «ВІКТОРІ ПОРТ» можливість ознайомитися з ними та надати суду додаткові пояснення, заперечення щодо допустимості та доказового значення відповідних доказів, а також уточнити питання до експертів. Надати Відповідачу для реалізації зазначених процесуальних прав розумний строк після відкриття йому доступу до витребуваних матеріалів. До надходження витребуваних матеріалів та надання Відповідачу реальної можливості з ними ознайомитися не завершувати дослідження висновку експертів №3556-34-25 від 30.09.2025 та висновку експерта №2331/25-21 від 16.12.2025, а дослідити їх у взаємозв`язку з первинними матеріалами, на яких вони ґрунтуються. У разі якщо суд дійде висновку, що витребування всього зазначеного обсягу матеріалів є надмірним, витребувати щонайменше ті первинні матеріали, на підставі яких визначені площа та контур 3,6000 га, 44 координати, місцезнаходження заявлених до демонтажу об`єктів та зв`язок фактичного використання цієї території саме з ТОВ «ВІКТОРІ ПОРТ».

За умовами ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно приписів ст. 207 ГПК України, головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Суд звертає увагу відповідача, що зазначені в клопотанні причини заявлення клопотання на стадії розгляду справи по суті не є поважними, тому клопотання залишено без розгляду.

5. Клопотання відповідача про виклик експертів для надання усних пояснень щодо висновків та залучення спеціаліста під час дослідження доказів (вх.№30571/26 від 09.09.2026) відповідач просить:

Викликати у судове засідання судових експертів Одеського НДІСЕ Міністерства юстиції України Володимира Ярована та Сергія Стеця, які склали висновок № 3556-34-25 від 30.09.2025, для надання усних пояснень щодо цього висновку та відповідей на питання учасників справи. Викликати у судове засідання судового експерта Вінницького відділення Київського НДІСЕ Оксану Мазурчак, яка склала висновок № 2331/25-21 від 16.12.2025, для надання усних пояснень щодо висновку та відповідей на питання учасників справи. Надати представнику ТОВ «ВІКТОРІ ПОРТ» можливість поставити експертам зазначені у цьому клопотанні, а також додаткові та уточнюючі питання, що виникнуть залежно від змісту наданих ними відповідей. Запропонувати експертам під час надання пояснень чітко розмежувати: обставини, встановлені ними в результаті власного дослідження, та обставини, які були отримані ними з матеріалів кримінального провадження як вихідні дані. У разі необхідності технічного дослідження графічних, геодезичних та координатних матеріалів залучити спеціаліста у сфері геодезії/ землеустрою відповідно до ст. 71, 215 ГПК України для надання технічної допомоги при дослідженні таких доказів. У разі залучення спеціаліста доручити йому на підставі виключно наявних у матеріалах справи даних технічно співвіднести на єдиній схемі: експертно визначений контур 3,6 га; фактично огороджену територію; площу розташування залізобетонних плит; місце розташування кожного з об`єктів, демонтаж яких заявлено; місця розташування трьох садових будинків. Відкласти дослідження висновків № 3556-34-25 та № 2331/25-21 до судового засідання, у якому буде забезпечена участь відповідних експертів, оскільки Відповідач заперечує не лише проти правової оцінки цих доказів, а й потребує отримання пояснень щодо методики, вихідних даних та фактичних меж проведених експертами досліджень.

Суд відмовив в задоволені вищевказаного клопотання з огляду на те, що відповідачем

не доведено існування суперечливих одна одній експертиз, або той факт, що висновок експерта є неповним чи незрозумілим.

6. Клопотання відповідача про визнання обов`язковою явки позивача Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області для надання особистих пояснень (вх.№30586/26 від 09.09.2026), в якому відповідач просить:

Визнати поважними причини заявлення цього клопотання на стадії розгляду справи по суті та розглянути його відповідно до ст. 207 ГПК України. Визнати обов`язковою явку позивача Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області у наступне судове засідання у справі № 916/802/26. Викликати Вилківську міську раду для надання особистих пояснень, забезпечивши участь уповноваженої посадової особи та/або представника, який володіє інформацією щодо: фактичного використання спірної земельної території; відносин із ТОВ «ВІКТОРІ ПОРТ»; рішення № 2535 від 30.10.2024; заяви ТОВ № 30 від 27.03.2025; договору № 197 від 28.03.2025; фактичних перешкод у користуванні та розпорядженні землею; стану території до виникнення спору; обраного у цій справі способу захисту. Надати представнику ТОВ «ВІКТОРІ ПОРТ» можливість поставити представнику Вилківської міської ради питання щодо обставин, які є предметом доказування у справі. Зобов`язати Вилківську міську раду до наступного судового засідання надати суду письмові пояснення щодо: у чому конкретно полягають перешкоди у користуванні всією територією 3,6 га; у чому конкретно полягають перешкоди у розпорядженні всією територією 3,6 га; чи мали місце випадки недопуску представників ради на спірну територію; які конкретні рішення ради щодо користування або розпорядження землею не могли бути реалізовані внаслідок дій ТОВ «ВІКТОРІ ПОРТ»; з якою метою було прийнято рішення № 2535 від 30.10.2024; які правовідносини виникли у зв`язку із заявою ТОВ № 30 від 27.03.2025 та договором № 197 від 28.03.2025; чи здійснювались і чи приймались платежі за фактичне землекористування; який саме фактичний стан земельної території рада вважає «попереднім станом», відновлення якого заявлено в позові; на яку дату цей стан визначається та якими документами він може бути підтверджений; чи підтримує Вилківська міська рада заявлений прокурором спосіб захисту у вигляді демонтажу кожного із перелічених у позові об`єктів.

Суд відмовив в задоволенні вищевказаного клопотання з огляду на наступне.

Суд звертає увагу відповідача на те, що за пунктом 2 частини першої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. Водночас учасники зобов`язані з`являтися у судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою (пункт 3 частини другої статті 42 ГПК України). Відповідно до ч.1 ст.120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. В ухвалі суду про закриття підготовчого провадження від 17.06.2026 суд не визнавав явку позивача обов`язковою. На думку суду, відповідачем не доведено, чому явка позивача потрібна для об`єктивного розгляду справи. До того ж, визнання явки обов`язковою є правом, а не обов`язком суду.

Вилківською міською радою Ізмаїльського району Одеської області 22.09.2026 (вх.№32412/26) подано додаткові пояснення у справі (т.2 а.с.117-121), які судом не прийнято до уваги з огляду на приписи ч.5 ст.161, - суд не визнавав необхідним надання додаткових пояснень.

23.09.2026 Відповідач подав Клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні та перенесення продовження розгляду справи на іншу дату у зв`язку із розглядом кримінальної справи в той самий час (вх.№32551/26, т.2 а.с.125-129), що підтверджується повісткою про виклик до суду в кримінальному провадженні №502/138/26.

Суд ухвалою від 23.09.2026 задовольнив вищевикладене Клопотання відповідача та призначив судове засідання на іншу дату 07.10.2026.

06.10.2026 Відповідач подав Клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні та перенесення продовження розгляду справи на іншу дату у зв`язку із розглядом кримінальної справи в той самий час (вх.№34243/26, т.2 а.с.140-144), що підтверджується роздруківкою з вебсайту судової влади України та технологічним документом про внесення дат слухання у кримінальній справі №502/138/26.

Суд ухвалою від 07.10.2026 задовольнив вищевикладене Клопотання відповідача та призначив судове засідання на іншу дату 14.10.2026.

13.10.2026 представники Відповідача подали Клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із хворобою (вх.№35068/26, №35082/26 т.2 а.с.156-162), що підтверджується копіями експрес тесту на COVID.

Суд ухвалою від 14.10.2026 задовольнив вищевикладені Клопотання відповідача та призначив судове засідання на іншу дату 21.10.2026.

21.10.2026 Відповідач подав Клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з об`єктивною неможливістю участі представника відповідача в режимі відеоконференції, посилаючись на відсутність електропостачання в офісі представника (вх.№36318/26, т.2 а.с.170-174).

Суд ухвалою від 21.10.2026 задовольнив вищевикладене Клопотання відповідача та призначив судове засідання на іншу дату 04.11.2026.

21.10.2026 Відповідач подав Заяву про фіксацію заперечень щодо порядку ведення судового розгляду та забезпечення процесуальних прав Відповідача (вх.№36289/26, т.2 а.с.175-178), в якому просить приєднати Заяву до матеріалів справи та враховувати викладені в ній заперечення під час подальшого судового розгляду. Забезпечити Відповідачу можливість у повному обсязі реалізовувати права, передбачені статтями 42, 169, 210 та іншими нормами ГПК України, зокрема подавати заяви і клопотання з питань, які виникають під час розгляду справи по суті, та надавати пояснення щодо досліджуваних доказів. При вирішенні питання про своєчасність кожного процесуального звернення Відповідача встановлювати, чи передбачено для нього конкретний трок законом або судом та чи належить відповідне питання за своєю природою виключно до підготовчого провадження, не застосовуючи статтю 207 ГПК України як загальну заборону на заявлення клопотань після закриття підготовчого провадження. Під час безпосереднього дослідження доказів надавати представнику Відповідача можливість після дослідження відповідного доказу висловити пояснення та заперечення щодо його належності, допустимості, достовірності та доказового значення. У разі надходження нових письмових пояснень, документів або фактичних тверджень інших учасників справи забезпечувати Відповідачу розумну процесуальну можливість ознайомитися з ними та підготувати позицію у відповідь. Забезпечити повну технічну фіксацію заяв, клопотань і заперечень Відповідача, а також процесуальних рішень суду щодо них, а у разі постановлення усної ухвали належне відображення її змісту в протоколі судового засідання. У разі відмови у прийнятті, розгляді або задоволення заявленого Відповідачем процесуального звернення зазначати конкретну норму процесуального закону та мотив, з яких відповідне звернення не може бути розглянуте або задоволене на поточній стадії процесу. У разі якщо суд вважатиме неналежною обрану назву або форму цього звернення, розглядати його за змістом як письмові пояснення і заперечення Відповідача щодо процесуальних питань, які виникли під час судового розгляду, надати викладеним у ньому доводам належну процесуальну оцінку.

Суд залучив вищевказану Заяву Відповідача до матеріалів справи та вважає за доцільне зазначити, що згідно ч.4 ст.210, ч.2 ст.214 ГПК учасники прави можуть давати свої пояснення з приводу письмових доказів, з приводу висновку експерта. Приписами ст.224 ГПК України регламентовано подання до суду письмових зауважень з приводу неповного або неправильного технічного запису або відомостей, вміщених у протоколі судового засідання. З огляду на зазначене, суд констатує, що Відповідач не звертався з відповідною заявою щодо зауважень на технічний запис судового засідання, протокол судового засідання; в матеріалах справи відсутні докази протидії суду щодо реалізації прав Відповідача, передбачених нормами ГПК України, у повному обсязі.

21.10.2026 Відповідач подав Клопотання про визнання окремих доказів недопустимими та недопущення їх використання при встановленні обставин справи (вх.№36209/26, т.2 а.с.179-184), яке судом залучено до матеріалів справи і щодо якого Відповідач висловився під час розгляду справи по суті на стадії з`ясування обставин та дослідження доказів в судовому засіданні 04.11.2026

У Клопотанні Відповідач просить визнати недопустимими та не враховувати при встановленні обставин справи ті матеріали кримінального провадження № 12024162150001208, щодо яких за результатами судового дослідження не підтверджено належну процесуальну підставу їх одержання, повноваження осіб, які їх сформували або одержали, та дотримання встановленого законом порядку відповідної процесуальної дії. Щодо висновку експертів № 3556-34-25 від 30.09.2025 - визнати недопустимими та не враховувати ті його частини, які безпосередньо ґрунтуються на первинних матеріалах, одержаних з порушенням закону або законність походження яких не може бути перевірена за матеріалами господарської справи; не використовувати цей висновок як доказ вирішення питань права, юридичного факту самовільного зайняття земельної території саме ТОВ «ВІКТОРІ ПОРТ», а також авторства, власності чи фактичного контролю Товариства над конкретним об`єктом, якщо відповідна обставина не була предметом самостійного експертного дослідження. Щодо висновку № 2331/25-21 від 16.12.2025 - не використовувати його як самостійний доказ тих вихідних обставин, які були надані експерту органом досудового розслідування або запозичені з попереднього висновку № 3556-34-25, зокрема площі території, особи фактичного користувача, юридичної кваліфікації користування землею або інших обставин, які цим експертом самостійно не встановлювалися. У разі встановлення недопустимості конкретного первинного доказу - не враховувати похідний доказ у тій частині, в якій його зміст безпосередньо сформований завдяки такому первинному доказу, після оцінки характеру причинного зв`язку та наслідків відповідного порушення. При оцінці висновків № 3556-34-25 та № 2331/25-21 окремо розмежувати: самостійно встановлені експертами технічні факти; вихідні дані, одержані від органу досудового розслідування; відомості, запозичені з інших доказів; та правові висновки, вирішення яких належить виключно до компетенції суду.

Згідно приписів ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд констатує, що Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що докази, які Відповідач просить визнати недопустимими, одержані з порушенням закону.

Також суд звертає увагу Відповідача, що в матеріалах справи є Дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування від 30.12.2025 (т.1 а.с.174).

За таких обставин, Клопотання Відповідача про визнання окремих доказів недопустимими та недопущення їх використання при встановленні обставин справи задоволенню не підлягає.

21.10.2026 Відповідач подав Заяву про наявність ознак зловживання процесуальними правами та суперечність заявленого способу захисту чинному процесуальному режиму речових доказів (вх.№36295/26, т.2 а.с.185-189), в якій просить під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановити та співвіднести, які саме об`єкти, демонтаж яких заявлено у позові, мають статус речових доказів у кримінальному провадженні № 12024162150001208 та на які з них поширюється ухвала Київського районного суду м. Одеси від 18.08.2025 про арешт майна. 3. Встановити, чи є чинним зазначений арешт, чи змінювався його зміст та чи приймалося судом кримінальної юрисдикції рішення, яке допускає демонтаж, переміщення, зміну фізичного стану або інше розпорядження відповідними речовими доказами. Надати оцінку підтриманню прокурором вимоги про демонтаж майна, яке одночасно має статус речового доказу та/або перебуває під чинним арештом з метою його збереження, на предмет наявності ознак недобросовісного використання процесуального права у розумінні статті 43 ГПК України. У разі встановлення судом ознак зловживання процесуальними правами вжити передбачених частиною четвертою статті 43 ГПК України належних заходів процесуального реагування з урахуванням характеру встановлених обставин. Незалежно від вирішення питання про наявність зловживання процесуальними правами врахувати чинний кримінально-процесуальний режим відповідного майна при оцінці законності, належності, ефективності, пропорційності та виконуваності заявленого прокурором способу захисту. Не покладати на ТОВ «ВІКТОРІ ПОРТ» обов`язок із демонтажу конкретного об`єкта, якщо на момент ухвалення рішення щодо цього об`єкта діє судовий арешт або інший кримінально-процесуальний режим, який зобов`язує забезпечити його збереження та не допускає відповідної фізичної зміни без окремого рішення компетентного суду кримінальної юрисдикції. Надати у судовому рішенні мотивовану оцінку доводам Відповідача щодо суперечності заявленого способу захисту чинному процесуальному режиму речових доказів та щодо ознак зловживання процесуальними правами.

Згідно приписів ч.2 ст. 207 ГПК України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Суд звертає увагу Відповідача, що у вищевказаній Заяві не зазначено про поважні причини звернення з Заявою на стадії розгляду справи по суті, тому суд залишає її без розгляду.

В судовому засіданні 04.11.2026 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

встановив:

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «Вікторі порт» є власником об`єктів нерухомості, розташованих по вул. Промисловій у м. Вилкове Ізмаїльського району Одеської області:

1. Садовий будинок загальною площею 24 кв.м., розташований за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 5.

Вказане нерухоме майно набуто ТОВ «Вікторі порт» на підставі акту № 2 приймання-передачі внеску частки (нерухомого майна) у статутний капітал ТОВ «Вікторі порт», укладеного 13.02.2025 з ОСОБА_1 .

Державна реєстрація права власності за ТОВ «Вікторі порт» проведена на підставі рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Таранської А.М. від 18.02.2025 № 77311848 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2832432551080, номер відомостей про речове право 58598146).

2. Садовий будинок загальною площею 35,4 кв.м., що складається з садового будинку літ. «А1», літня кухня літ. «Б1», сарай літ. «В», вбиральня літ. «Г», надвірні споруди № 1-2, І, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане нерухоме майно набуто ТОВ «Вікторі порт» на підставі акту № 1 приймання-передачі внеску частки (нерухомого майна) у статутний капітал ТОВ «Вікторі порт», укладеного 13.02.2025 з ОСОБА_2 .

Державна реєстрація права власності за ТОВ «Вікторі порт» проведена на підставі рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Таранської А.М. від 18.02.2025 № 77310798 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2778074151080, номер відомостей про речове право 58597359).

3. Садовий будинок загальною площею 28,3 кв.м., що складається з садового будинку літ. «А», надвірні споруди № 1, розташованого за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а.

Вказане нерухоме майно набуто ТОВ «Вікторі порт» на підставі акту № 1 приймання-передачі внеску частки (нерухомого майна) у статутний капітал ТОВ «Вікторі порт», укладеного 13.02.2025 з ОСОБА_2 .

Державна реєстрація права власності за ТОВ «Вікторі порт» проведена на підставі рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Таранської А.М. від 18.02.2025 № 77311307 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2617692651080, номер відомостей про речове право 58597726).

У позові прокурор зазначає, що у подальшому ТОВ «Вікторі порт» за вказаною адресою здійснено будівництво чотирьох тилових швартових тумб літ. «Б», «В», «Г», «Д» площею 16 кв.м. кожна.

Рішенням державного реєстратора Катлабузької селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Георгіу Ірини Сергіївни від 06.05.2025 № 78740978 проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Вікторі порт» як складових частин садового будинку, розташованого за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а.

Прокурор стверджує, що у подальшому ТОВ «Вікторі порт» з метою будівництва морського терміналу здійснено знесення вищевказаних садових будинків. Натомість, за місцем розташування садових будинків ТОВ «Вікторі порт» на земельній ділянці площею 3,6 га виконано планувально-земляні роботи з насипу шару піску; огороджено частину території металевим парканом; здійснено будівництво швартових тумб; виконано залиття залізобетонної основи з монтажем металевої опори з приладами освітлення; виконано монтаж автомобільних ваг; здійснено будівництво ділянки наземного трубопроводу на металевих опорах.

Прокурор звертає увагу суду, що у ТОВ «Вікторі порт» відсутні будь-які зареєстровані речові права на земельну ділянку площею 3,6 га, що використовується для будівництва морського терміналу, а уповноваженим органом місцевого самоврядування - Вилківською міською радою не приймались рішення про передачу у власність або користування (оренду) цієї земельної ділянки.

У зв`язку з цим, вбачається, що ТОВ «Вікторі порт» здійснюється самовільне зайняття земельної ділянки площею 3,6 га з метою будівництва морського терміналу, а відтак наявні підстави для зобов`язання ТОВ «Вікторі порт» звільнити вказану земельну ділянку.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких грунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, - суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 13 Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

У відповідності до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

У відповідності до ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі ст. 2 ЗК України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

У відповідності до п. «б» ч. 1 ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є зокрема територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно із ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Виходячи зі змісту ст. 12 Земельного Кодексу України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, тощо.

Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного Кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - у ТОВ «Вікторі порт» відсутні будь-які зареєстровані речові права на земельні ділянки в Україні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка знаходиться у комунальній власності Вилківської територіальної громади в особі Вилківської міської ради, яка відповідно до ч. 1 ст. 142 Конституції України, п. «б» ч. 1 ст. 80, ст. 83 Земельного Кодексу України, ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» наділена повноваженнями власника цієї земельної ділянки.

Прокурорами Одеської обласної прокуратури здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12024162150001208 від 07.09.2024 за ч. 3 ст. 240, ч. 2 ст. 209, ч. З ст. 197-1, ч. 4 ст. 358 КК України за фактами здійснення посадовими особами ТОВ «Вікторі порт» незаконного видобування корисних копалин, самовільного будівництва будівель та споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, використання завідомо підробленого документа, а також легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом.

Під час досудового розслідування у вказаному кримінальному, провадженні комісією експертів Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз складено висновок від 30.09.2025 № 3556-34-25 комісійної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи (далі - висновок експертизи № 3556-34-25).

Відповідно до висновку експертизи № 3556-34-25 при проведенні натурного візуально-інструментального обстеження досліджуваної земельної ділянки, експертом було встановлено, що фактично по вул. Промислова у м. Вилкове Вилківської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області відсутні садові будинки №№ 1-А, 5, 21, у зв`язку з чим визначити технічний стан досліджуваних садових будинків, належних ТОВ «Вікторі Порт» не надається можливим.

Матеріалами справи підтверджується, що Відповідачем розроблено Бізнес план інвестиційного проекту «Будівництво морського термінала Вікторі Порт», затверджений 20.01.2025 директором ТОВ «Вікторі порт» (т.1 а.с.45-81).

Відповідно до вказаного інвестиційного проекту пропонуються наступні види діяльності:

52.22 Допоміжне обслуговування водного транспорту

33.15 Ремонт і технічне обслуговування суден і човнів

39.00 Інша діяльність щодо поводження з відходами

42.91 Будівництво водних споруд

50.10 Пасажирський морський транспорт

50.20 Вантажний морський транспорт

52.10 Складське господарство

52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту

52.24 Транспортне оброблення вантажів

Об`єкт, що передбачається розмістити - морський термінал.

Види вантажів: контейнерні, транзитні наволочні (насипні) вантажі промислові, будівні та зерна різних сільськогосподарських культур, штучні (одиничні) тарні вантажі, худоба

Орієнтовне місце розташування об`єкта: морський термінал планується розмістити відповідно до графічних матеріалів на розвилці 22 км правого берега р. Дунай біля затоки Бузунчук та 0 км Соломонівського гирла за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 121. Орієнтована площа земельної ділянки 3,6 га.

Координати: точка 1: 45°25'05.40''N 29°33'01.56''Е; точка 2:

45°25'18.37"N 29°32'57.64''Е.

ТОВ «Вікторі Порт» в 2 етапи будівництва планує створити наступні потужності для здійснення своєї діяльності:

1) комплекс для перевантаження сухих вантажів по варіантам Ship-to-Ship для вантажів з морських суден на річковий флот та в зворотному руху;

2) комплекс для перевантаження худоби на експорт для забезпечення програми «Продовольчої безпеки країн Ближнього Сходу»;

3) комплекс для перевантаження експортних вантажів місцевого походження: генеральних та наливних;

4) комплекс перевантаження контейнерів;

5) виробничо-складські приміщення;

6) побудувати в два етапи причали для обробки вантажів: плавпричали та причали з використанням шпунта Ларсона;

7) купити сучасну перевантажувальну та автомобільну техніку.

Будівництво Терміналу розподілено і буде відбуватися в 2 етапи:

1. Перший етап включає Розробку ДПТ розвитку території та іншої дозвільної документації, забезпечення термінала технічними умовами, частково влаштування покриття термінала, будівництво плавпричала, організація митної зони і входження термінала в пункт прибуття порту Усть-Дунайськ.

2. Другий етап включає розробку документації стаціонарних причалів довжиною 400 метрів с проектною глибиною 7 метрів, будівництво причалів, повне влаштування майданчиків, будівництво складів в тилу майданчика.

Відповідно до висновку експертизи № 3556-34-25 за результатами натурного візуально-інструментального обстеження, на досліджуваній земельній ділянці виконано:

планувально-земляні роботи з насипу шару піску для вирівняння денної поверхні землі з послідуючим встановленням промислових залізобетонних плит по площі території;

огородження частини території металевим парканом по металевих

стовпах;

роботи по зведенню чотирьох окремо розташованих стаціонарних залізобетонних швартових тумб на залізобетонних палях;

залиття залізобетонної основи розмірами 2 м х 2 м з глибиною залягання 1,27 м з послідуючим монтажем металевої опори з приладами освітлення території земельної ділянки;

монтаж автомобільних ваг НЗП довжиною 18 м та максимальним навантаженням 80 т;

будівництво ділянки надземного трубопроводу діаметром ~ 350 мм на металевих опорах висотою 0,8 м загальною довжиною 123 м.

Також висновком експертизи № 3556-34-25 встановлено, що загальна площа ділянки, яка використовується у будівництві складає 3,6000 га, має форму неправильного багатокутника. Частина ділянки площею 0,2946 га зайнята штучним каналом. Також частина ділянки огороджена металевим парканом висотою більше 1 метру, площею 0,7511 га, з них 0,4024 га з мостінням у вигляді бетонних плит товщиною 15 см, інша частина 0,3487 га вкрита піском. Частина ділянки площею 3,3154 га вкрита піском та трав`янистою рослинністю. Результати огляду та топографо-геодезичних вишукувань зображено в додатку А «Фототаблиця», додатку Б «Каталог координат поворотних точок меж земельної ділянки, що використовується у будівництві».

Виходячи зі змісту додатку Б «Каталог координат поворотних точок меж земельної ділянки, що використовується у будівництві» висновку експертизи № 3556-34-25 вбачається, що земельна ділянка, зайнята ТОВ «Вікторі порт» під будівництво морського терміналу має наступні координати:

1. X 5022499,9600, У 3304030,1200;

2. X 5022507,3700, У 3304058,0000;

3. X 5022512,6800, У 3304077,9000;

4. X 5022522,3600, У 3304119,7900;

5. X 5022516,6200, У 3304137,4100;

6. X 5022515,5500, У 3304141,1000;

7. X 5022519,3900, У 3304156,7200;

8. X 5022528,3400, У 3304189,5500;

9. X 5022532,3600, У 3304208,3200;

10. X 5022530,8000, У 3304224,8800;

11. X 5022534,0800, У 3304246,6900;

12. X 5022525,1400, У 3304249,0200;

13. X 5022491,2900, У 3304263,0000;

14. X 5022461,8600, У 3304281,7700;

15. X 5022439,4800, У 3304298,2500;

16. X 5022432,4300, У 3304285,6300;

17. X 5022425,7900, Y 3304259,1500;

18. X 5022420,8700, Y 3304223,4700;

19. X 5022410,4000, Y 3304226,5900;

20. X 5022407,0000, Y 3304211,6800;

21. X 5022400,4600, Y 3304213,1600;

22. X 5022396,7700, Y 3304212,2600;

23. X 5022382,4000, Y 3304208,8600;

24. X 5022375,0600, Y 3304207,0800;

25. X 5022360,5300, Y 3304203,6300;

26. X 5022355,7900, Y 3304202,2200;

27. X 5022348,6400, Y 3304199,5900;

28. X 5022344,6600, Y 3304197,1700;

29. X 5022342,8200, Y 3304195,4600;

30. X 5022340,7100, Y 3304190,7300;

31. X 5022338,4800, Y 3304183,5200;

32. X 5022337,2300, Y 3304178,6500;

33. X 5022336,4200, Y 3304173,3200;

34. X 5022335,9500, Y 3304163,1700;

35. X 5022336,1000, Y 3304156,9800;

36. X 5022336,6600, Y 3304150,9600;

37. X 5022337,9400, Y 3304139,8300;

38. X 5022339,4600, Y 3304125,9200;

39. X 5022340,4700, Y 3304116,3900;

40. X 5022341,4400, Y 3304108,5800;

41. X 5022341,9600, Y 3304105,2500;

42. X 5022327,0200, Y 3304084,7000;

43. X 5022333,2200, Y 3304067,3300;

44. X 5022499,9600, Y 3304030,1200.

Матеріалами справи підтверджується, що Листом виконавчого комітету Вилківської міської ради від 13.08.2025 № 2240/01-26 (т.1 а.с.44) повідомлено, що міською радою не затверджено землевпорядну документацію, а саме проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, місто Вилкове, Вилківська міська рада Ізмаїльського району Одеської області (на розвилці 22 км правого берега р. Дунай, біля затону Базарчук (Бузунчук) та 0 км Соломонівського гирла) орієнтовною площею 2,8 га, для розміщення та експлуатації будівель та споруд морського транспорту, у тому числі (для розміщення мультимодальних терміналів та виробничо-перевантажувальних комплексів), а також не передавалась земельна ділянка та виробничо- перевантажувальних комплекси ТОВ «Дунайська гавань» (код ЄДРПОУ 44447265), ТОВ «Вікторі Порт» (код ЄДРПОУ 45552440) або іншим суб`єктам господарювання. Не затверджено детальний план території земельної ділянки за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, місто Вилкове, вулиця Промислова орієнтовною площею 2,8 га для розміщення об`єктів інженерно- транспортної інфраструктури річкового транспорту (для розміщення мультимодальних терміналів та виробничо-перевантажувальних комплексів). Не видавались містобудівні умови та обмеження забудови щодо зазначеної земельної ділянки.

Суд наголошує, що відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується факт відсутності у ТОВ «Вікторі порт» будь-яких зареєстрованих речових прав на земельні ділянки.

Згідно з визначенням, наведеним у абзаці 16 статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У постанові від 20.02.2020 у справі № 1940/1655/18 Верховний Суд вказав, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на неї або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є самовільним зайняттям земельної ділянки.

При цьому, згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 916/799/23, вирішуючи питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки, необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки, як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно встановити наявність у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування.

Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17, від 04.04.2019 у справі № 910/2655/18, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 14.05.2020 у справі № 908/394/19.

Конституцією України у статті 41 передбачено, що громадяни для

задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Водночас, фізичні та юридичні особи, які мають намір користуватися спірною земельною ділянкою, можуть реалізувати своє право, передбачене статтею 41 Конституції України, лише у відповідності до частини першої статті 116 Земельного кодексу України, тобто тільки за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що ТОВ «Вікторі Порт» фактично не маючи правових підстав на використання спірної земельної ділянки, без будь-яких правовстановлюючих документів та за відсутності рішення Вилківської міської ради про надання у користування земельної ділянки, здійснило самовільне зайняття земельної ділянки площею 3,6 га з метою будівництва морського терміналу.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ПІК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено, шо кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес р мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків та застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Згідно зч. 1, 2 ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене (постанова Верховного Суду від 05.11.2020 у справі №676/2334/18).

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд зробив висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

Викладені у позові факти та обставини свідчать про порушення відповідачем вимог законодавства, якими урегульовано порядок набуття речових прав на земельні ділянки, встановлено імперативну заборону на використання земельних ділянок за відсутності правових підстав та передбачають юридичну відповідальність за самовільне використання земельної ділянки.

Отже, у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання TOB «Вікторі порт» повернути Вилківській міській раді земельну ділянку площею 3,6 га, яка розташована по вул. Промисловій у м. Вилкове Ізмаїльського району Одеської області, у попередньому стані, шляхом демонтажу промислових залізобетонних плит, металевого паркану, залізобетонної основи та металевої опори з приладами освітлення території земельної ділянки, автомобільних ваг НЗП, а також надземного трубопроводу.

Крім того, Державною екологічною інспекцією Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) відповідно до листа від 22.10.2025 № 5279/2 (т.1 а.с.83-85) надано розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки ТОВ «Вікторі порт», згідно з яким розмір шкоди становить 52438,08 гривень.

Вказаний розмір шкоди підтверджений висновком експерта від 16.12.2025 № 2331/25-21 (т.1 а.с.146-169) Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право на мирне володіння майном передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право на мирне володіння майном особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Відповідні приписи національного законодавства щодо порядку використання та набуття речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності є доступними, чіткими та передбачуваними.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов Одеської обласної прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Це узгоджується із правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 № 357/9328/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.

Суд погоджується з твердження Прокурора, що звільнення земельної ділянки, розташованої на території узбережжя р. Дунай, яка тривалий час використовується з порушенням природоохоронного законодавства, має легітимну мету збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання відбувалося згідно з вимогами законодавства.

Тобто той захист і охорона, які забезпечує держава в особі відповідних органів, у тому числі шляхом звернення із вказаним позовом відповідають легітимній меті і спрямовані на захист громадських інтересів, які полягають у збереженні унікального об`єкта екосистеми, сприянні стабільності навколишнього природного середовища, наданні населенню доступу до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.

Застосування саме такого юридичного механізму поновлення порушеного права не призведе до непропорційного втручання у права ТОВ «Вікторі порт», оскільки у цьому випадку питання захисту навколишнього природного середовища, охорони довкілля, створення належних умов для реалізації екологічних прав громадян і забезпечення населенню доступу до узбережжя рік, враховуючи їх загальносуспільне значення, превалюють над індивідуальними правами окремих громадян.

У відповідності до ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Власність не тільки надає переваги власнику, а й покладає на нього низку обов`язків перед суспільством та державою. Поняття «власність зобов`язує» пов`язане з принципом поєднання інтересів власника та інших осіб обов`язком використовувати власність у своїх інтересах з неухильним обов`язком поважати інтереси всього суспільства.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.02.2020 у справі № 826/13788/15.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення обласної прокуратури до суду в інтересах держави з вимогою про звільнення земельної ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - використання за цільовим призначенням земель комунальної власності, захист суспільних інтересів загалом та права власності на землю Українського народу.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності, володіння відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою такого права, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності (володіння) на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Окрім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» від 26.10.84 та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» від 28.10.98). Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (справа «Хамідов проти Росії»).

Аналізуючи пропорційність втручання з дотриманням основоположних принципів ст. 1 Першого протоколу Конвенції у справі Хамер проти Бельгії Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці також зауважує, що при визначенні суспільних інтересів, знаючи потреби суспільства, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони перші виявляють проблеми, що можуть виправдати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року).

Отже, закріплена в Конвенції система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як способи позбавлення права власності і користування, так і необхідність запровадження заходів для усунення несправедливості.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року чітко визначає, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Окрім того, Європейський суд з прав людини розглядаючи справу № 34044/02 «Депаль проти Франції» (рішення від 29.03.2010) підтвердив, що політика облаштування території і охорона навколишнього природного середовища, де переважаюче місце займає загальносуспільний інтерес, надає державі більш широку свободу дій, а ніж при врегулюванні приватних правовідносин (п. 83-84). У зв`язку з цим право вирішувати, які саме заходи необхідно вживати для захисту земель, належить, в першу чергу, національній владі (п. 87,92, 93).

Враховуючи викладене, суд констатує, що в цій справі відсутнє непропорційне втручання у право мирного володіння майном.

Відповідно до ч. 3 ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з п. 2 Рекомендацій СМ/Кес (2012) щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права.

Відповідно до висновку № 3 (2008) Консультативної Ради Європейських прокурорів «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» прокурор має реалізовувати функції від імені суспільства та на захист державних інтересів.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію проте, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій- чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям; прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подасться позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15).

Необхідність пред`явлення цього позову Прокурор обгрунтував потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства.

Ріка Дунай є важливою водною артерією, і будівництво на його узбережжі може призвести до змін у природному середовищі, руйнування екосистеми, забруднення води та обмеження біорізноманіття. Оскільки таке будівництво здійснено без відповідних оцінок і дозволів, це може загрожувати довкіллю. Самовільне зайняття земель порушує процедури, встановлені законом щодо використання земель водного фонду.

Держава контролює використання водних ресурсів для забезпечення їх раціонального використання, охорони та відновлення. Будівництво без дозволу може призвести до порушення водоохоронних зон і вплинути на якість води, що, у свою чергу, може загрожувати як навколишньому середовищу, так і здоров`ю громадян.

Суд погоджується з думкою Прокурора, що самовільне захоплення земельної ділянки на узбережжі річки Дунай порушує екологічні, економічні та правові інтереси держави, завдаючи шкоди природним ресурсам і створюючи потенційні загрози для здоров`я та безпеки громадян.

Крім того, інтереси держави полягають у дотриманні органом місцевого самоврядування конституційного обов`язку щодо здійснення повноважень з розпорядження земельними ділянками та об`єктами благоустрою як об`єктами права власності територіальної громади міста виключно відповідно до вимог Закону.

Захист навколишнього природного середовища є не лише обов`язком кожного, як це передбачено ст. 66 Конституції України, а й обов`язком публічної влади, яка має вживати передбачених законом заходів для охорони, захисту, збереження і відтворення природних видів рослинного і тваринного світу, об`єктів екологічної мережі. Тобто на державу покладається позитивний обов`язок щодо забезпечення належного функціонування природних екосистем.

Позитивні зобов`язання держави у сфері охорони навколишнього природного середовища закріплені у статті 50 Конституції України, статтях 10, 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» та інших нормативно-правових актах. Незважаючи на те, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод без посередньо не закріплює право на безпечне довкілля, питання його захисту та вплив екологічних факторів на людину все частіше стають предметом розгляду Європейським судом з прав людини, у тому числі й у справах проти України.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст. 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішенні земельних питань, охорони навколишнього природного середовища, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 140,145 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування місцеве самоврядування є правом територіальної громади (жителів села, селища та міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України; місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Вищевказана земельна ділянка розташована на території Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області.

Таким чином, самовільне використання земельної ділянки порушує права та інтереси Вилківської територіальної громади.

У зв`язку з цим, в силу положень ст. 12, 122 ЗК України органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах є Вилківська міська рада Ізмаїльського району Одеської області.

Відповідно до висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

Матеріалами справи підтверджується, що Одеською обласною прокуратурою до Вилківської міської ради направлено лист від 02.12.2025 № 12/2-262вих-25 (т.1 а.с.170-172), яким повідомлено про обставини порушення ТОВ «Вікторі порт» інтересів держави внаслідок самовільного використання земельної ділянки, а також запропоновано надати інформацію про вжиті міською радою заходи або намір вжити заходи із захисту інтересів держави від указаних порушень.

Судом встановлено, що Вилківською міською радою відповідно до листа від 11.12.2025 № 3390/01-26 (т.1 ас.173) повідомлено, що міською радою рішення про передачу у користування ТОВ «Вікторі порт» земельних ділянок на території Вилківської міської територіальної громади не приймались. Міською радою не вживались заходи із захисту інтересів держави від указаних порушень. На даний час вжиття таких заходів не планується. Одночасно Вилківська міська рада не заперечує проти представництва прокурором інтересів держави за викладеними фактами у разі підтвердження, що ТОВ «Вікторі порт» допускаються порушення вимог законодавства.

Таким чином, Вилківська міська рада була обізнана про необхідність захисту інтересів держави, мала відповідні повноваження для їх захисту, проте, таких заходів не вжила, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі зазначеного уповноваженого органу влади.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що прокурор в даних правовідносинах із дотриманням належної процедури, реалізуючи представницькі повноваження, виконує субсидіарну роль та замінює в судовому провадженні суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснив захисту.

Аналогічна позиція з приводу субсидіарної ролі прокурора в захисту інтересів держави в суді дотримується і Верховний Суд, який висловив її у низці постанов у справах за позовами прокурорів, зокрема у постановах від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 15.10.2019 у справі № 904/2820/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Згідно пункту 35 рішення Європейського сулу з прав людини у справі від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти російської федерації», суд встановив, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

У рішенні ЄСПЛ від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» суд наголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Позивача повідомлено про представництво інтересів держави в особі Вилківської міської ради у даній справі (т.1 а.с.175).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Результатом процесу мотивування судового рішення є формування обґрунтованих висновків у справі та прийняття одного з встановлених процесуальним законом рішень (повне або часткове задоволення позову, відмова у задоволенні позову).

Відповідно до статті 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.

При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: баланс імовірностей (balance of probabilities) або перевага доказів (preponderance of the evidence); наявність чітких та переконливих доказів (clear and convincing evidence); поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії, №37801/97, п.36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії, №49684/99, п.30, від 27.09.2001).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, судові витраті по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Усунути перешкоди власнику - Вилківській міській територіальній громаді в особі Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторі порт» повернути Вилківській міській територіальній громаді в особі Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області земельну ділянку площею 3,6 га, яка розташована по вул. Промисловій у м. Вилкове Ізмаїльського району Одеської області за координатами: 1) X 5022499,9600, У 3304030,1200;

2) X 5022507,3700, У 3304058,0000; 3) X 5022512,6800, У 3304077,9000;

4) X 5022522,3600, У 3304119,7900; 5) X 5022516,6200, У 3304137,4100;

6) X 5022515,5500, У 3304141,1000; 7) X 5022519,3900, У 3304156,7200;

8) X 5022528,3400, У 3304189,5500; 9) X 5022532,3600, У 3304208,3200;

10) X 5022530,8000, У 3304224,8800; 11) X 5022534,0800, У 3304246,6900;

12) X 5022525,1400, У 3304249,0200; 13) X 5022491,2900, У 3304263,0000;

14) X 5022461,8600, У 3304281,7700; 15) X 5022439,4800, У 3304298,2500;

16) X 5022432,4300, У 3304285,6300; 17) X 5022425,7900, У 3304259,1500;

18) X 5022420,8700, У 3304223,4700; 19) X 5022410,4000, У 3304226,5900;

20) X 5022407,0000, У 3304211,6800; 21) X 5022400,4600, У 3304213,1600;

22) X 5022396,7700, У 3304212,2600; 23) X 5022382,4000, У 3304208,8600;

24) X 5022375,0600, У 3304207,0800; 25) X 5022360,5300, У 3304203,6300;

26) X 5022355,7900, У 3304202,2200; 27) X 5022348,6400, У 3304199,5900;

28) X 5022344,6600, У 3304197,1700; 29) X 5022342,8200, У 3304195,4600;

30) X 5022340,7100, У 3304190,7300; 31) X 5022338,4800, У 3304183,5200;

32) X 5022337,2300, У 3304178,6500; 33) X 5022336,4200, У 3304173,3200;

34) X 5022335,9500, У 3304163,1700; 35) X 5022336,1000, У 3304156,9800;

36) X 5022336,6600, У 3304150,9600; 37) X 5022337,9400, У 3304139,8300;

38) X 5022339,4600, У 3304125,9200; 39) X 5022340,4700, У 3304116,3900;

40) X 5022341,4400, У 3304108,5800; 41) X 5022341,9600, У 3304105,2500;

42) X 5022327,0200, У 3304084,7000; 43) X 5022333,2200, У 3304067,3300;

44) X 5022499,9600, У 3304030,1200, у попередньому стані, шляхом демонтажу промислових залізобетонних плит по площі території, металевого паркану, залізобетонної основи розмірами 2 м х 2 м з глибиною залягання 1,27 м та металевої опори з приладами освітлення території земельної ділянки, автомобільних ваг НЗП довжиною 18 м та максимальним навантаженням 80 т, надземного трубопроводу діаметром ~ 350 мм на металевих опорах висотою 0,8 м загальною довжиною 123 м.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вікторі порт (код 45552440, м.Вилкове Ізмаїльського району Одеської області, вул. Ярослава Мудрого, 2) на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір в сумі 3328 грн за подачу позову на рахунок Одеської обласної прокуратури за наступними реквізитами: отримувач коштів - Одеська обласна прокуратура (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Італійська, 3); код отримувача за ЄДРПОУ: 03528552; рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564, банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11 листопада 2026 р.

Суддя В.В. Литвинова