Єдиний державний реєстр судових рішень Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/5268/26
Номер провадження2/711/3059/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
заочне
03.11.2026 м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Позарецької С.М.,
при секретарі - Буйновській А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
в с т а н о в и в:
Позивач ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал», через свого представника за довіреністю - адвоката Усенка Михайла Ігоровича, звернувся в Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 11.12.2019 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 1929907 в електронній формі, згідно з умовами якого відповідач отримав 4800 грн. 00 коп., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, а також можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором.
Так, Кредитодавець умови Кредитного договору виконав у повному обсязі, надавши відповідачеві кредит в сумі, визначеній Кредитним договором, що підтверджується Платіжним дорученням.
Водночас, відповідно до графіку сплати кредитних коштів (Додаток №1 до кредитного договору №1929907 від 11.12.2019) відповідачем не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк встановлений Кредитним договором.
Крім того, відповідно до умов кредитного договору, 27.03.2020 між Первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», згідно з чинним законодавством України, укладений Договір відступлення прав вимоги № 49-МЛ, за умовами якого, та відповідно до ст. 512 ЦК України ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за Кредитним договором № 1929907 від 11.12.2019, що укладений між Кредитодавцем та відповідачем.
Як зазначено, відповідно до Виписки з особового рахунка, сума заборгованості відповідача становить 16416 грн. 00 коп., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 4800 грн. 00 коп., прострочена заборгованість за сумою відсотків - 8640 грн. 00 коп., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 576 грн. 00 коп., заборгованість по штрафах/пені - 2400 грн. 00 коп.
Позивач також вказує, що ним проведено роботу щодо ситуації з погашення наявної заборгованості відповідача та виконання кредитних зобов`язань, а саме відповідачу було надіслано письмову претензію про погашення кредитної заборгованості вих. № 19578657/2871 від 01.04.2026., яка не є виконаною.
Враховуючи зазначене вище, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором №1929907 від 11.12.2019 у розмірі 16416 грн. 00 коп., а також понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн. 00 коп.
Одночасно з позовною заявою позивачем подано клопотання про витребування з АТ КБ «Приватбанк» письмових доказів, які становлять банківську таємницю, а саме інформації щодо ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 01.06.2026 позовну заяву прийнято, відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду у відкритому судовому засіданні. Дана цивільна справа визнана судом малозначною і розглядається у порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін. Сторонам встановлено строк для подачі заяв по суті справи. Крім того, сторони заперечень щодо такого порядку розгляду справи не надали.
До того ж, судом задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та з урахуванням ухвали від 20.07.2026 зобов`язано АТ КБ «Приватбанк» надати до суду інформацію щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , про надходження на рахунок банківської картки НОМЕР_2 коштів у розмірі 4800 грн., в період з 11.12.2019 по 18.12.2019.
Відповідач, в установлений судом строк, не подав до суду відзив на позовну заяву, в зв`язку із чим суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
У судове засідання представник позивача не з`явився, хоча повідомлявся судом про час, дату та місце проведення розгляду справи у встановленому законом порядку. У позовній заяві (п. 5 прохальної частини) позивачем заявлене клопотання про розгляд справи без участі представника Товариства. Крім того, зазначено про відсутність заперечень проти ухвалення заочного рішення. До того ж, 29.07.2026 та 22.10.2026 представником позивача - адвокатом Усенком М.І. подані клопотання аналогічного змісту про розгляд справи за відсутності представника, а також зазначено про відсутність заперечень щодо ухвалення заочного рішення у даній справі.
У судове засідання відповідач не з`явився, не повідомивши суд про причину неявки, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, шляхом направлення СМС-повідомлень на номер телефону/у додаток «Viber»/електронну адресу, вказані в позовній заяві. Крім того, за відомим зареєстрованим місцем проживання судом скеровувалася відповідачу судова повістка разом із ухвалою про відкриття провадження у справі, пам`яткою. Адресована кореспонденція повернулась до суду без вручення, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у контексті положень п. 3 ч. 8 ст. 128, ст.ст. 130, 131, 223 ЦПК України, суд вважає, як повідомлення відповідача належним чином. Слід також зазначити, що згідно з положеннями ст. 8 ЦПК України, інформація про рух справи є відкритою, оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою можливо дізнатися необхідну інформацію щодо справи. Відхзиві на позов подано не було.
Справу вирішено за правилами заочного розгляду, визначеними ст.ст. 280-282 ЦПК України, за відсутності відповідача, який повідомлявся судом у встановленому законом порядку про час, дату і місце розгляду справи та не з`явився у судове засідання без повідомлення причин, не подав відзиву проти позову, а представник позивача не заперечував проти такого порядку розгляду справи.
Враховуючи думку представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
У судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 11.12.2019 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №1929907.
Відповідно до п. 6.1 договору, цей Кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений на веб-сайті Товариства.
Як передбачено п. 6.3 договору, приймаючи пропозицію Товариства про укладання цього кредитного Договору Позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому та підтверджує, що: він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, зобов`язується неухильно дотримуватись умов Кредитного договору та Правил.
Згідно з п. 6.5. договору, він прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
Слід зазначити, що за дослідженими доказами судом встановлено, що кредитний договір від 11.12.2019 складається із договору про споживчий кредит №1929907 (індивідуальна частина), Графіку платежів за договором, як додаток № 1 до договору №1929907 від 11.12.2019, анкети-заяви на отримання кредиту №1929907, яка створена 11.12.2019.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Крім того, Верховний Суд у постанові у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Позичальника ідентифіковано та верифіковано шляхом отримання через Систему BankID НБУ ідентифікаційних даних Позичальника.
Отже, у цьому випадку, мало місце укладення кредитного договору в електронній формі, що підписаний електронним підписом та акцептований відповідачем, шляхом введення одноразового ідентифікатора у вигляді коду - S96937, який відправлено йому 11.12.2019 о 19:02:03 на номер телефону НОМЕР_3 та введено ним 11.12.2019, що і є його безпосереднім підписом, про що свідчать дані довідки № б/н від 10.09.2025, складеної генеральним директором ТОВ «Мілоан» Вініченко О.В.
Одночасно з підписанням даного договору позичальником підписано Графік платежів за договором, як додаток № 1 та заяву на отримання кредиту №1929907, як додаток № 2 до Договору про споживчий кредит №1929907 від 11.12.2019.
Таким чином, скріпивши договір підписами, у сторін виникли взаємні права та обов`язки.
Відповідно до укладеного Договору 1929907 від 11.12.2019 Кредитодавець зобов`язався на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п. 1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) відповідно до Графіку платежів та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Умовами Договору також визначено:
1.2. Сума кредиту становить 4800.00 грн. у валюті: Українські гривні.
1.3. Кредит надається строком на 30 днів з 11.12.2019.
1.4. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 10.01.2020.
1.5. Сукупна вартість кредиту складає 3456.00 грн. в грошовому виразі та 876.00 відсотків річних у процентному значенні, і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Сукупна вартість кредиту розрахована виходячи з припущення, що Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що Позикодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі.
1.5.1. Комісія за надання кредиту: 576.00 грн., яка нараховується за ставкою 12.00 відсотків від суми кредиту одноразово;
1.5.2. Проценти за користування кредитом: 2880.00 грн., які нараховуються за ставкою 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована.
1.6. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п.2.2.3 цього Договору.
1.7. Розрахунок сукупної вартості кредиту зазначено в Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п. 2.1 Договору кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти Позичальника, зареєстрованої Позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua.
Умови щодо пролонгації договору на стандартних (базових) умовах передбачені п. 2.3 Договору.
Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання у повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Так, ТОВ «Мілоан» видав відповідачу кредитні кошти в розмірі 4800 грн. 00 коп. на картковий рахунок НОМЕР_2 (призначення платежу - кошти згідно з договором 1929907), чим виконав свої зобов`язання за Договором про споживчий кредит №1929907 від 11.12.2019 своєчасно та в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 4603643 від 11.12.2019.
Крім того, на виконання ухвали суду від 01.06.2026, з урахуванням ухвали від 20.07.2026, АТ КБ «Приватбанк» надано до суду інформацію за №20.1.0.0.0/7-260731.14323L-57 від 04.08.2026 про те, що на ім`я на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ). Також повідомлено, що 11.12.2019 по рахунку (ах) НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) було зарахування коштів на суму 4800 UAH.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт укладення 11.12.2019 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договору №1929907, а також отримання відповідачем кредитних коштів у загальному розмірі 4800 грн. 00 коп. на підставі вказаного вище договору.
Таким чином, ТОВ «Мілоан» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за Договором №1929907 від 11.12.2019, здійснивши переказ коштів відповідачу, однак свої зобов`язання щодо їх повернення, сплати процентів за користування кредитними коштами та інших платежів, визначених умовами договору останній не виконав у повному обсязі, в зв`язку з чим він має заборгованість.
Слід зазначити, що зі всіма умовами кредитування ОСОБА_1 був ознайомлений і прийняв умови Договору №1929907 від 11.12.2019. Навіть, після отримання кредитних коштів, він не відмовився від договору і не повернув у повному обсязі отримані в кредит грошові кошти.
У суду відсутні підстави вважати, що відповідачем оспорюються обставини укладення Договору про споживчий кредит №1929907 від 11.12.2019 між ним та ТОВ «Мілоан», а також факт отримання та використання кредитних коштів.
Як вбачається з наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення за Договором №1929907 від 11.12.2019, станом на 10.03.2020 відповідач не здійснив жодного платежу на виконання умов означеного Договору.
Крім того, як вбачається з умов Договору №1929907 від 11.12.2019 Товариство має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника. У випадку, якщо після відступлення прав вимоги за цим Договором Кредитодавець отримає від Позичальника платіж (кошти) для погашення існуючої заборгованості за цим Договором, такий платіж (кошти) відповідно до ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України Позичальнику не повертаються і зараховуються в рахунок виконання зобов`язань Позичальника за цим Договором (п. 3.2.6 Договору).
Судом також встановлено, що 27.03.2020 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», уклали договір відступлення права вимоги № 49-МЛ, за умовами якого, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан».
На виконання умов Договору відступлення права вимоги № 49-МЛ від 27.03.2020, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» сплатив ТОВ «Мілоан» кошти в розмірі 3201648 грн. 48 коп., що підтверджується платіжним документом № 17922 від 27.03.2020.
Як вбачається із Витягу з Реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 49-МЛ від 27.03.2020, відбулося відступлення ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» права вимоги за Договором про споживчий кредит №1929907 від 11.12.2019, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , на загальну суму 16416 грн. 00 коп., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 4800 грн. 00 коп., прострочена заборгованість за сумою відсотків - 8640 грн. 00 коп., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 576 грн. 00 коп., заборгованість по штрафах/пені - 2400 грн. 00 коп. (порядковий номер у реєстрі боржників - 3333).
Статтею 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Таким чином, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж (ст. 1082 ЦК України).
Водночас, при умові, якщо відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначені повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, які вказані у кредитному договорі і таке виконання було б належним, відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, що узгоджується з позицією Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15.
Частиною першою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Таким чином, договір факторингу є одним з різновидів правочинів з відступлення права вимоги.
Відступлення права вимоги може здійснюватися на виконання різних зобов`язальних договорів. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (постанова від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21, пункт 57). Відповідно до статті 1077 ЦК України відступлення права вимоги може відбуватись і на підставі договору факторингу. Правова природа відповідного договору незалежно від його назви визначається виходячи зі змісту прав та обов`язків сторін договору. Вказана позиція висвітлена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/16579/20 від 07.09.2022 (п. 9.5).
Слід також зазначити, що метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Вказані правові висновки висвітлені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 909/968/16 від 11.09.2018 (п. 59, 60).
Отже, враховуючи зазначені вище обставини, до ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», відповідно до укладеного Договору відступлення права вимоги № 49-МЛ від 27.03.2020, перейшло право грошової вимоги за Договором про споживчий кредит №1929907 від 11.12.2019, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , на загальну суму 16416 грн. 00 коп., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 4800 грн. 00 коп., прострочена заборгованість за сумою відсотків - 8640 грн. 00 коп., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 576 грн. 00 коп., заборгованість по штрафах/пені - 2400 грн. 00 коп.
Як уже зазначалось вище, всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунок ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», ні на рахунки первісного кредитора ТОВ «Мілоан».
Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача за Договором про споживчий кредит №1929907 від 11.12.2019, станом на 14.04.2026 (включно), як вказує позивач, складає 16416 грн. 00 коп., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 4800 грн. 00 коп., прострочена заборгованість за сумою відсотків - 8640 грн. 00 коп., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 576 грн. 00 коп., заборгованість по штрафах/пені - 2400 грн. 00 коп., що підтверджується випискою з особового рахунка за Кредитним договором №1929907 від 11.12.2019, яка надана позивачем.
Судом встановлено, що позивачем, який набув права грошової вимоги, на поштову адресу ОСОБА_2 направлялася претензія № 19578657/2871 від 01.04.2026 про погашення заборгованості за Договором про споживчий кредит №1929907 від 11.12.2019, яка залишена останнім без реагування.
На теперішній час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал». Свої заперечення проти викладених позивачем обставин та докази у спростування доводів позивача, відповідачем до суду не надано. Крім того, й не спростовані доводи позивача щодо розміру заборгованості.
Встановлено, що відповідачем позивачу не було сплачено в повному обсязі коштів на погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, а тому суд вважає, що наявні підстави для стягнення заборгованості у судовому порядку, враховуючи, що позовна заява подана до суду 22.05.2026, а строк кредитування з 11.12.2019 становить 30 днів, тобто до 10.01.2020.
Таким чином, між сторонами існує спір з приводу належності виконання зобов`язань за кредитним договором, який регулюється нормами Цивільного Кодексу України та положеннями укладеного кредитного договору.
Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1-3 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Загальні положення про договір визначені розділом ІІ гл. 52 Цивільного Кодексу України.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Статтею 652 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ст. 1056-1 ЦК України).
До того ж, відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
На час розгляду справи Договір №1929907 від 11.12.2019 та Договір відступлення права вимоги № 49-МЛ від 27.03.2020 недійсними, розірваними чи припиненими не визнані.
Як зазначено у ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язані вказаний строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Частиною першою статті 598 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що визначено ст. 610 ЦК України. Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України). Поняття та підстави виникнення права на неустойку визначені ст.ст. 549, 550 ЦК України.
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).
Згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (постанова Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-223цс16).
Суд звертає увагу, що Кредитний договір №1929907 від 11.12.2019 є споживчим. Таким чином, судом установлено, що кредитні правовідносини, які виникли між сторонами, мають споживчий характер, а тому на них поширюються норми законодавства про захист прав споживачів.
Так, матеріали справи свідчать про те, що грошові кошти у розмірі 4800 грн. 00 коп. надавалися і отримані відповідачем на строк 30 днів (з 11.12.2019 по 10.01.2020) зі сплатою процентів (відсотків) за користування кредитом та інших платежів, визначених умовами договору. При укладенні договору позичальник був ознайомлений з орієнтованою вартістю кредиту та загальними витратами по ньому. Укладаючи договір, відповідач усвідомлював та підтвердив що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Також, він підтвердив, що отримав від позикодавця до укладення договору усю необхідну інформацію, яка визначена Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Законом України «Про споживче кредитування» тощо.
Установивши, що Кредитний договір №1929907 від 11.12.2019 підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та був ознайомлений з сукупною вартістю кредиту.
Судом встановлено, що при укладенні договору первісний кредитор ТОВ «МІЛОАН» надав відповідачу в повному обсязі інформацію стосовно умов кредитування, зауважень при його укладенні останній не висловив. Також відповідач не відмовився від укладення договору в спосіб та порядку, які передбачені законодавством.
Крім того, суд звертає увагу, що діючи добросовісно, та виконуючи в строк зобов`язання, відповідач не мав би наслідком виникнення заборгованості. До того ж, і на час розгляду цієї справи відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження повернення ним заборгованості за Кредитним договором №1929907 від 11.12.2019 у повному розмірі.
Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач, діючи в межах своїх прав, самостійно визначаючи обсяг та склад позовних вимог, що підлягають до стягнення, просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Кредитним договором №1929907 від 11.12.2019 у розмірі 16416 грн. 00 коп., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 4800 грн. 00 коп., прострочена заборгованість за сумою відсотків - 8640 грн. 00 коп., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 576 грн. 00 коп., заборгованість по штрафах/пені - 2400 грн. 00 коп.
Слід зазначити, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушених майнових прав.
Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконав в повному обсязі грошове зобов`язання щодо повернення суми кредиту за Договором №1929907 від 11.12.2019, тому суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 4800 грн. 00 коп., в рахунок погашення заборгованості за кредитом (тіло кредиту), підлягає задоволенню.
Щодо розміру заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 8640 грн. 00 коп., то суд зазначає про таке.
Проценти нараховувалися у період з 11.12.2019 по 10.03.2020, відповідно до п. 1.5.2, 1.6 Кредитного договору №1929907 від 11.12.2019 у розмірі - 2 відсотки від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, що складає: 4800,00 (сума кредиту) * 0,02 (2/100) * 91 (день) = 8640,00 грн.
Водночас, суд не може погодитись з доводами позивача в частині нарахування заборгованості по процентах за користування кредитом за період з 11.01.2020 по 10.03.2020, у розмірі 5760 грн. 00 коп. з огляду на наступне.
Відповідно до правових висновків, висвітлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18), від 04.07.2018 (провадження № 14-154цс18) та від 31.10.2018 (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Як уже зазначалось вище, відповідно до укладеного Кредитного договору №1929907 від 11.12.2019 відповідач отримав кредит у розмірі 4800 грн. 00 коп. на строк 30 днів.
За умовами договору сторони встановили термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 10.01.2020.
Пунктом 2.3.1. Кредитного договору визначено умови пролонгації. Так, Позичальник за наявності відповідної пропозиції Позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку Заборгованості по кредиту. За наявності домовленості між Позичальником та Позикодавцем пролонгація може здійснюватись на інших умовах ніж передбачено цим пунктом.
Відповідно до п. 2.3.2. Кредитного договору, волевиявлення Позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно п.6.14. Правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений п.2.5 Договору.
Таким чином, оскільки Кредитним договором №1929907 від 11.12.2019 визначений строк його дії, який становить 30 днів, саме протягом даного строку позивач мав право нараховувати відповідачу передбачені цим договором відсотки.
Таким чином, виходячи із суми кредиту в розмірі 4800 грн. 00 коп., узгодженої процентної ставки у розмірі 2 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом тривалістю 30 днів, заборгованість відповідача по відсоткам за Кредитним договором №1929907 від 11.12.2019 становить: 4800,00 (сума кредиту) * 0,02 (2/100) * 30 (днів) = 2880,00 грн.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за кредитом, нарахованих за період після закінчення строку кредитування, а саме з 11.01.2020 по 10.03.2020, у розмірі 5760 грн. 00 коп., унаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань, є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Що стосується позовної вимоги про стягнення заборгованості зі сплати комісії за видачу кредиту в розмірі 576 грн. 00 коп., то суд зазначає про таке.
Пунктом 1.5.1 Кредитного договору визначено, що Комісія за надання кредиту становить 576 грн. 00 коп., яка нараховується за ставкою 12.00 відсотків від суми кредиту (4800 грн. 00 коп.) одноразово.
Означені умови також визначені в Анкеті-заяві на кредит № 1929907 від 11.12.2019 та Графіку розрахунків, який є Додатком №1 до Кредитного договору №1929907 від 11.12.2019.
Водночас п.1.1 Кредитного договору передбачено, що Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) у встановлений п. 1.4. Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.
Отже, підписанням Кредитного договору без будь-яких застережень відповідач підтвердив, що він обізнаний та погодився з усіма умовами такого договору.
Зміст зобов`язання в наведеному Кредитному договорі, в контексті сплати комісії, пов`язаної з наданням кредиту викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз договору, наданого позивачем графіку платежів, дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін Кредитного договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов`язаний повернути зі сплатою процентів за кредитним договором та комісіями, в розмірі та умовах погоджених сторонами.
Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Встановивши зазначені обставини у справі, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі укладений Кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов`язався повернути кредит, а також сплатити проценти та комісії.
Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з умовами Кредитного договору щодо розміру комісії; наявні відомості про те, що саме ОСОБА_1 погодився з умовами з приводу комісії за надання кредиту; позивачем доведені обставини, які давали можливість суду переконатись в тому, з приводу яких відносин був укладений Кредитний договір, та хто ознайомлений з викладеними в ньому умовами.
Отже, в матеріалах справи наявні докази на підтвердження обставин щодо обґрунтованості нарахування позивачем комісії за надання кредиту в розмірі 576 грн. 00 коп.
У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку, що сума несплаченої відповідачем комісії за Кредитним договором складає 576 грн. 00 коп.
Крім того, відповідач, всупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав суду жодних належних і допустимих доказів сплати ним позивачу комісії за надання кредиту в розмірі 576 грн. 00 коп.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 576 грн. 00 коп. в рахунок заборгованості зі сплати комісії, пов`язаної з наданням кредиту, підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення пені в розмірі 2400 грн. 00 коп., то суд зазначає про таке.
Пунктом 4.1. Кредитного договору визначено, що у разі прострочення Позичальником зобов`язань повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору, Позичальник починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в п.1.4 цього Договору з урахуванням угод про продовженням строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв`язку з укладенням цих угод, зобов`язаний сплатити на користь Товариства пеню у розмірі 2.00відсотків від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 відсотків від загальної суми кредиту одержаного Позичальником за цим Договором. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимально можливого розміру визначеного цим пунктом.
Слід зазначити, що неустойка/пеня нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане.
Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується, її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі.
Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_1 допустив прострочення зобов`язань щодо повернення кредиту за Договором №1929907 від 11.12.2019 та сплати процентів за його користування, тому він зобов`язаний сплатити на користь Товариства пеню.
Відповідач, всупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав суду жодних належних і допустимих доказів сплати ним позивачу пені в розмірі 2400 грн. 00 коп.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 2400 грн. 00 коп. в рахунок заборгованості зі сплати пені, яка нарахована за період з 11.12.2019 по 10.01.2020, тобто до прийняття Закону України від 16.06.2020 № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачений судовий збір у розмірі 2662 грн. 40 коп., з урахуванням норми ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору), що підтверджується платіжним документом № 32161 від 19.05.2026.
Оскільки суд визнав позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №1929907 від 11.12.2019 частково обґрунтованими і задовольнив їх на суму 10656 грн. 00 коп. (4800 грн. 00 коп. - заборгованість за сумою кредиту, 2880 грн. 00 коп. - заборгованість за сумою відсотків, 576 грн. 00 коп. - заборгованість за комісією, 2400 грн. 00 коп. - заборгованість по пені), що складає 64,92% від ціни позову (16416 грн. 00 коп.), тому із відповідача на користь позивача, керуючись ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню судовий збір в сумі 1728 грн. 44 коп., тобто 64,92% від розміру сплаченого позивачем судового збору (2662,40 х 0,6492).
Водночас суд, ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суми судового збору, також зважає на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази тому юридичному факту, що відповідач звільнений від сплати судового збору відповідно до положень ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, то суд керується нормами ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, якими передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України).
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Судом встановлено, що правнича допомога ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» надавалася на підставі Договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, укладеного з адвокатом Адвокатським об`єднанням «Апологет», за умовами якого Клієнт замовляє, приймає та оплачує, а Виконавець надає Послуги правової (правничої) допомоги, адвокатського захисту, представництва Клієнта у всіх судах загальної юрисдикції, а також у відносинах з юридичними особами незалежно від форми власності, та надає інші Послуги, необхідні для забезпечення належного захисту прав і законних інтересів Клієнта (п. 1.1. Договору).
Позивачем заявлено вимогу про компенсацію йому за рахунок відповідача витрат з оплати правової допомоги адвоката в сумі 8 000 грн. 00 коп.
Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу, зокрема акт № Д/23774 наданих послуг правової (правничої) допомоги від 14.04.2026 та детальний опис наданих послуг від 14.04.2026, свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:
-усна консультація Клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором - 0 год. 30 хв.
-ознайомлення з матеріалами кредитної справи 2 год. 00 хв.;
-погодження правової позиції Клієнта у справі 0 год. 30 хв.;
-складення позовної заяви з урахування правової позиції Клієнта - 3 год. 30 хв.;
-подання заяви до суду від імені Клієнта - 1 шт.
Разом - 6 год. 30 хв.
Сума наданих послуг відповідно до договору складає 8 000 грн. 00 коп.
Дослідивши письмові докази на підтвердження надання позивачу правничої допомоги, суд констатує, що позивачем надано належні та допустимі докази щодо наданої правничої допомоги та її вартості.
Слід зазначити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові у справі № 201/14495/16-ц від 30.09.2020, провадження № 61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Слід також звернути увагу на те, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 137 ЦПК України.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 13.03.2025 у справі № 275/150/22 (провадження № 61-13766св24).
За приписами статті 13 ЦПК України суд як арбітр, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, не може діяти на користь будь-якої із сторін, оскільки це не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
З огляду на викладене, суд робить висновок, що зменшення розміру витрат на правову допомогу, отриману позивачем у заявленому та доведеному обсязі, без відповідної заяви іншої сторони у спорі - відповідача, є порушення вимог статті 13, частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст.ст. 13, 137 ЦПК України викладений в постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 361/10208/23 (провадження №61-12269св24), що судом застосовується з метою виконання положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Як встановлено судом із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 заперечень щодо витрат на правничу допомогу до суду не подав, а також не подав і клопотання про їх зменшення.
Таким чином, як на думку суду, знайшли своє підтвердження доводи сторони позивача про понесені ним витрати на професійну правничу допомогу адвоката під час розгляду цієї цивільної справи. Крім того, суд враховує той факт, що розмір витрат є справедливим, не завищеним і співмірним з тим обсягом наданих послуг (виконаних робіт), що дає підстави для задоволення вимог про стягнення витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги. Підстав для зменшення розміру таких витрат, суд не вбачає і про зазначене відповідачем заявлено не було.
З огляду на викладене вище, беручи до уваги, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судом визнано частково обґрунтованими і задоволено їх на суму 10656 грн. 00 коп. (4800 грн. 00 коп. - заборгованість за сумою кредиту, 2880 грн. 00 коп. - заборгованість за сумою відсотків, 576 грн. 00 коп. - заборгованість за комісією, 2400 грн. 00 коп. - заборгованість по пені), що складає 64,92% від ціни позову (16416 грн. 00 коп.), тому із відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 5193 грн. 00 коп., тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог (8000,00 х 0,6492).
На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які покликався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог, а саме слід стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №1929907 від 11.12.2019: 4800 грн. 00 коп. - заборгованість за сумою кредиту, 2880 грн. 00 коп. - заборгованість за сумою відсотків, 576 грн. 00 коп. - заборгованість за комісією, 2400 грн. 00 коп. - заборгованість по пені. Крім того з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1728 грн. 44 коп., витрати на правничу допомогу в розмірі 5193 грн. 60 коп., що визначені пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам. У іншій частині позовні вимоги слід залишити без задоволення.
Суд також зауважує на тому, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 133, 137, 141, 259, 265, 268, 273, 274, 277, 279, 280-282 ЦПК України суд, -
в и р і ш и в :
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1 корпус 28, 4-й поверх) заборгованість за кредитним договором №1929907 від 11.12.2019: 4800грн. 00коп. - заборгованість за сумою кредиту, 2880грн. 00коп. - заборгованість за сумою відсотків, 576грн. 00коп. - заборгованість за комісією, 2400грн. 00коп. - заборгованість по пені, а також судовий збір у розмірі 1728грн. 44коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 5193грн. 60коп., а всього - 17578грн. 04коп.
В іншій частині відмовити.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 09.11.2026.
Головуючий суддя С.М. Позарецька
Судове рішення № 141388355, Придніпровський районний суд м. Черкас було прийнято 03.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 711/5268/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: