Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
09 листопада 2026 рокум. ПолтаваСправа № 520/28977/26
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Бевза В.І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Харківського окружного адміністративного суду, треті особи - Вища рада правосуддя, Державна судова адміністрація України, Державне підприємство "Інформаційні судові системи", Верховний Суд, Рада суддів України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 12.09.2026 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Харківського окружного адміністративного суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправною бездіяльність Харківського окружного адміністративного суду щодо незабезпечення належної реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду (ЄСІТС), автоматизованого розподілу між суддями та своєчасного продовження розгляду адміністративної справи № 200/3100/26;
- зобов`язати Харківський окружний адміністративний суд невідкладно зареєструвати адміністративну справу № 200/3100/26 в автоматизованій системі документообігу суду (ЄСІТС), здійснити її автоматизований розподіл між суддями та передати визначеному судді для прийняття до провадження і продовження розгляду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2026 адміністративну справу №520/28977/26 передано на розгляд до Другого апеляційного адміністративного суду, як суду вищої інстанції, для визначення підсудності.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2026 у цій справі постановлено адміністративну справу № 520/28977/26 передати за підсудністю до Полтавського окружного адміністративного суду.
02.11.2026 справа надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2026 головуючим суддею у даній справі призначено суддю Бевзу В.І.
Отже, слід прийняти адміністративну справу № 520/28977/26 (матеріали позову) до провадження.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, зокрема, що 27 квітня 2026 року Донецьким окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі №200/3100/26. Рішенням Вищої ради правосуддя від 21 травня 2026 року №960/0/15-26 з 01 червня 2026 року змінено територіальну підсудність судових справ Донецького окружного адміністративного суду шляхом їх передачі на розгляд Харківському окружному адміністративному суду. Станом на 16 липня 2026 року справа №200/3100/26 не була розподілена між суддями Харківського окружного адміністративного суду, не була прийнята до провадження жодним суддею та не розглядалася. 08 серпня 2026 року представник позивача повторно звернулася до Харківського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» із клопотанням про розподіл та призначення до розгляду справи №200/3100/26. Донецький окружний адміністративний суд листом від 19 серпня 2026 року №09-10/949/26 підтвердив, що паперові матеріали справи направлено до ХОАС 24 червня 2026 року та вручено одержувачу 29 червня 2026 року. Таким чином, матеріали адміністративної справи №200/3100/26 перебувають у Харківському окружному адміністративному суді з 29 червня 2026 року, проте відповідач упродовж тривалого часу не забезпечив їх належної реєстрації, автоматизованого розподілу, передачі визначеному судді, прийняття до провадження та розгляду. Позивачу та його представнику не повідомлено жодних законних і об`єктивних причин такої бездіяльності.
Відповідно до приписів пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
З даних сайту "Судова влада України" суд встановив, що відповідно до Звіту автоматизованого розподілу судової справи між суддями Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2026 13:34:32 визначено суддю для розгляду у справі № 200/3100/26.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За приписами частини першої статті 4 КАС адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому: 1) хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; 2) хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; 3) хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;
Згідно із пунктом 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
У постанові від 20 липня 2023 року у справі №521/1844/23 Верховний Суд дійшов до висновку, що основними ознаками суб`єкта владних повноважень як учасника (відповідача) публічно-правового спору можуть бути: 1) наявність статусу (ознак) юридичної особи; 2) створення для виконання, головним чином, владних повноважень (повноважень, заснованих на підпорядкованості (нерівності) інших суб`єктів, які вступають у правовідносини з такою юридичною особою); 3) здійснення діяльності під значним контролем уряду (суттєва залежність від державної (політичної) влади на центральному або регіональному рівні); 4) надання публічних (суспільних) послуг або зайняття монопольного становища у конкурентному середовищі; 5) поширення на спори за участі такої юридичної особи юрисдикції саме адміністративних судів.
У ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Цю конституційну норму необхідно застосовувати з урахуванням її офіційного тлумачення, наданого Конституційним Судом України. Зокрема, у справі громадянки ОСОБА_2 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи Конституційний Суд України офіційно розтлумачив ч. 2 ст. 55 Конституції України. Її необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді (ч. 1 п. 1 рішення Конституційного Суду України від 25.11.1997).
У справі про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини Конституційний Суд України проаналізував особливості застосування ст. 55 Конституції України в контексті адміністративного судочинства (рішення КС України №19-рп/2011 від 14.12.2011). Конституційний Суд виходив із того, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п. 4.1 мотивувальної частини), і офіційно розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом (п. 1 рішення КС України №19-рп/2011 від 14.12.2011).
Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У визначених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Вирішуючи цей спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент звернення до суду.
Це висновується з того, що ухвалення судового рішення в публічно-правовому спорі про задоволення позову спрямоване на те, щоб відновити права, свободи чи інтереси особи - позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Верховний Суд у постанові 18 квітня 2024 року у справі №160/31141/23 ухвалив наступний правовий висновок:
«Усталеною є позиція Верховного Суду, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень саме владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Ці положення не поширюють свою дію на правові ситуації, які вимагають інших форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів».
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.10.2020 № 9901/393/19 звертає увагу на те, що приписи «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС) та «справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 238 КАС) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42 і 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункт 34), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 20), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 44)).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у адміністративному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує адміністративне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Не відповідатиме завданням адміністративного судочинства ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у іншій справі в адміністративній юрисдикції чи будь-якій іншій юрисдикції.
Такі позови не підлягають судовому розгляду.
У відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, а у разі, якщо провадження було відкрите, - закривати його на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС.
Відсутність спору виключає можливість звернення до суду, адже відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Подібна правові висновки містяться у Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 296/12456/23.
Отже, нормами матеріального та процесуального законодавства не визначено такого способу захист,у як звернення із позовною заявою з вимогою про визнання суду винним в порушенні права позивача на своєчасну реєстрацію справи судом в автоматизованій системі суду та її розподіл між суддями, яка розглядається за правилами адміністративного судочинства.
Суд не має компетенції втручатись у розгляд справи іншим судом, оскільки наслідки розгляду справи судом встановлюються під час перегляду справи судом вищої інстанції або за результатами притягнення до відповідальності складу суду, який розглядав іншу справу.
Відсутність спору виключає можливість звернення до суду, адже відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Таким чином, вимога позивача про визнання суду винним в порушенні його права на своєчасну реєстрацію справи судом з огляду на відсутність між сторонами спору, який має бути публічно-правовим і стосуватися рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, яким відповідач не є, не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу позивача за правилами адміністративного судочинства.
Отже, нормами законодавства не передбачено такого способу захисту як звернення із позовною заявою з вимогою про визнання протиправною бездіяльності Харківського окружного адміністративного суду щодо незабезпечення належної реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду (ЄСІТС), автоматизованого розподілу між суддями та своєчасного продовження розгляду адміністративної справи № 200/3100/26 та зобов`язання невідкладно зареєструвати адміністративну справу №200/3100/26 в автоматизованій системі документообігу суду (ЄСІТС), здійснити її автоматизований розподіл між суддями та передати визначеному судді для прийняття до провадження і продовження розгляду.
Додатково суд висновує, що відповідно до частин першої, одинадцятої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Законом встановлений імунітет суду і він не може бути відповідачем в адміністративній справі щодо розгляду чи нерозгляду іншої судової справи за правилами адміністративного чи іншого судочинства.
Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України», заява № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).
Подібний висновок висловив і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, відступу від якого не було, в якій зазначив, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Суд висновує, що відповідачем у відносинах щодо нерозгляду іншої певної справи судом може бути виключно Держава Україна, а не певний суд.
Таким чином, у відкритті провадження за позовною заявою про визнання незаконною, пов`язаної з розглядом іншої судової адміністративної справи, бездіяльності суду необхідно відмовити через відсутність між сторонами публічно-правового спору, який має стосуватися рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, яким суд, як відповідач, в даному випадку не є, вимога позивача не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу за правилами адміністративного судочинства.
Відсутність спору виключає можливість звернення до суду, адже відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Відтак, суд вважає, що вимогу позивача про визнання протиправною бездіяльності Харківського окружного адміністративного суду щодо незабезпечення належної реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду (ЄСІТС), автоматизованого розподілу між суддями та своєчасного продовження розгляду адміністративної справи № 200/3100/26 не можна розглядати за правилами будь-якого судочинства.
Отже, у відкритті провадження у справі за цим позовом належить відмовити на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України.
Керуючись статтями 4, 19, 170, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Прийняти адміністративну справу № 520/28977/26 (матеріали позову) до провадження від Харківського окружного адміністративного суду.
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) до Харківського окружного адміністративного суду (61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, код ЄДРПОУ 34390710), треті особи - Вища рада правосуддя (вулиця СТУДЕНТСЬКА, буд. 12-А ,КИЇВ ,04050, код ЄДРПОУ 00013698), Державна судова адміністрація України 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), Державне підприємство "Інформаційні судові системи" (м. Київ, вул. Джона Маккейна, 40, код ЄДРПОУ 34614292), Верховний Суд (м. Київ, код ЄДРПОУ 41721784), Рада суддів України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення до Другого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.І. Бевза
Судове рішення № 141364470, Полтавський окружний адміністративний суд було прийнято 09.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 520/28977/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: