Єдиний державний реєстр судових рішень
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29.09.2026 Справа №607/13509/26 Провадження №2/607/6074/2026місто Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Герчаківської О.Я.,
за участі секретаря судового засідання Баб`як Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И В :
У червні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» (далі ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», позивач) звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за Договором позики № 365457 в розмірі 12 161,00 грн та понесені судові витрати.
В обґрунтування вказаного позову ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» зазначило, що 06 лютого 2025 року між товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «Сіроко Фінанс» (далі ТОВ «Сіроко Фінанс») та ОСОБА_1 укладено договір позики № 365457. За цим Договором позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), на погоджений умовами Договору строк (надалі «Строк Позики»), для придбання товарів та/або робіт та/або послуг (на задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника), шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
ТОВ «Сіроко Фінанс» направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов Договору позики № 365457 від 06 лютого 2025 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті позикодавця. Таким чином, відповідач уклав Договір позики № 365457 від 06 лютого 2025 року із ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 були передані грошові кошти, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, у розмірі 3 900,00 грн.
23 липня 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу № 23072025.
Згідно Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС») є обґрунтованою та документально підтвердженою, що становить 12 161,00 грн, із яких: сума заборгованості за основною сумою боргу становить 3 900,00 грн; сума заборгованості за відсотками - 273,00 грн; сума заборгованості по комісії 429,00 грн; сума заборгованості по штрафним санкціям 7 559,00 грн.
Невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань, які полягали у поверненні отриманих у кредит коштів та сплаті відсотків у розмірі та у строки, передбачені вищеописаними договором позики, стали причиною звернення ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» до суду.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 червня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
У судове засідання представник позивача ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» не з`явився, в позовній заяві просив розгляд справи проводити без участі представника цього товариства, не заперечив щодо ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча про місце, день та час судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення, а також оголошенням про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме.
Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому відповідно до ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.
У зв`язку з неявкою учасників справи, відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини.
06 лютого 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 365457 (далі - Договір), за умовами якого відповідачу було надано у кредит грошові кошти в сумі 3 900,00 грн, строком на 20 днів, до 25 лютого 2025 року, процентна ставка/день (фіксована) 0,01 %, комісія - 17,81%; пеня - 5,00% день та орієнтовна загальна вартість кредиту: 4 602,00 грн.
У розділі «Юридичні адреси та реквізити сторін» Договору відповідачем вказано номер карти НОМЕР_1 .
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2, 2.3 п. 2 Договору, сума позики складає 3 900,00 грн, строк - 20 днів, процентна ставка - 0,01% в день.
Підпунктом 2.4 п. 2 Договору передбачена комісія 17,81% від суми позики, що складає 694,59 грн, а також пеня - 5% в день. Дата повернення позики 25 лютого 2025 року.
Відповідно до п. 4 Договору проценти за цим договором нараховуються щоденно, починаючи з наступного дня за датою надання позики, на залишок позики, виходячи із строку фактичного користування позикою, до повного погашення заборгованості за договором, включаючи день такого погашення. Комісія нараховується в дату надання позики (в момент надання позики), у визначеному п.п. 2.4 п. 2 Договору розмірі.
Згідно п.п. 5.1, 5.2, 5.3 п. 5 Договору, підписанням цього договору відповідач підтвердив, що позичальник ознайомився на сайті https://monto.com.ua/informaciya з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, у тому числі з інформацією, що передбачена ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», та нормативно-правовими актами Національного банку України. Позичальник ознайомився на сайті https://monto.com.ua/informaciya з офіційними правилами програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Сіроко Фінанс», в якій визначені умови застосування процентної ставки зі знижкою. Позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику за допомогою веб-сайту та мобільного додатку «MONTO» (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://monto.com.ua/informaciya, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору, йому зрозумілі.
Відповідно до п. 6 Договору позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати позики, установлених цим договором (пролонгація) на підставі поданого до позикодавця звернення із зазначеною датою в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Продовження строку користування позикою здійснюється шляхом укладення додаткової угоди, що підписується із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації позичальником такого права. Ініціювання позичальником продовження строку позики відбувається без змін умов договору в бік погіршення для позичальника, якщо інше не визначено додатковою угодою. Перелік та змінні значення умов, що підлягають узгодженню у зв`язку з продовженням строку позики, обираються позичальником самостійно під час ініціювання укладення додаткової угоди про продовження строку позики, та визначаються у відповідній додатковій угоді, що укладається між сторонами, а також відображаються позичальнику в особистому кабінеті.
Договір позики відповідач підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором 2N2I1W, що також стверджується довідкою ТОВ «Сіроко Фінанс» про укладення договору (ідентифікацію).
Додатком № 1 до договору є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
06 лютого 2025 року ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту.
Згідно з платіжною інструкцією ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес», відправником ТОВ «Сіроко Фінанс» 06 лютого 2025 року здійснено перерахування грошових коштів у сумі 3 900,00 грн на картковий рахунок № НОМЕР_2 , отримувач ОСОБА_2 .
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача за договором позики № 365457 від 06 лютого 2025 року за період з 06 лютого 2025 року по 23 липня 2025 року складає 12 161,00 грн, з яких: 3 900,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 273,0 грн - сума заборгованості за відсотками, 7 559,00 грн - сума заборгованості за пенею; 429,00 - сума заборгованості за комісією. Відповідачем сплачені кошти на погашення заборгованості за договором у сумі 1 450,00 грн з яких: 943,41грн були зараховані на погашення відсотків, 241,00 грн - на погашення пені, 265,59 грн - на погашення заборгованості за комісією.
Відтак, до виниклих між сторонами правовідносин підлягають застосуванню наступні норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно положень ст. ст. 3, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.
Згідно ч. 1 ст. 1047 ЦК України, у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
За змістом ст. ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
У разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
23 липня 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» укладено договір факторингу № 23072025, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах визначених цим договором
Пунктом 4.1 договору передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі наведеної в додатку № 1 до цього договору, за умови виконання фактором вимог перерахування сум грошових коштів фінансування.
Відповідно до акту приймання-передачі реєстру прав вимог від 23 липня 2025 року за договором факторингу № 23072025 від 23 липня 2025 року кредитор передав, а фактор прийняв реєстр прав вимог за договором, боржників кількістю 2842.
Згідно з витягом із додатку до договору факторингу № 23072025 від 23 липня 2025 року, ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором №365457 від 06 лютого 2025 року в сумі 12 161,00 грн, з яких: заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) - 3 900,00 грн, заборгованість по процентам - 273,00 грн, заборгованість за пенею -7 559,00 грн, заборгованість за комісією - 429,00 грн.
Відповідно до платіжної інструкцій № 857 від 29 липня 2025 року, ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» сплатило ТОВ «Сіроко Фінанс» грошові кошти в сумі 1 508 190,50 грн, згідно договору факторингу № 23072025 від 23 липня 2025 року.
Отож, ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» набуло право вимоги до відповідача за вищеописаним кредитним договором, адже взятих на себе кредитних зобов`язань ОСОБА_1 , не виконав, що і стало причиною звернення позивача за захистом своїх прав до суду.
В силу вимог ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Суд, проаналізував зміст спірних правовідносин та встановив, що Договір між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого ТОВ «Сіроко Фінанс» надіслало ОСОБА_1 за допомогою засобів зв`язку, на вказану ним електронну пошту, одноразовий ідентифікатор, який відповідач використав для підтвердження.
Без здійснення вказаних дій ОСОБА_1 кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому описаний вище правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі, та його укладення у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Волевиявлення позичальника на час укладення договору підтверджено вчиненням фактичних дій, направлених на ознайомлення із умовами кредитування, складанням відповідних документів і внесенням до них конфіденційної інформації, відомої тільки відповідачу.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20.
Відтак, отримані у кредит кошти та нараховані відсотки підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо вимог ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» про стягнення пені, яка передбачена умовами Договору № 365457 від 06 лютого 2025 року, то суд також вважає її такою, що не підлягає до задоволення.
Підпунктом 2.4 п. 2 Договору передбачена комісія 17,81% від суми позики, що складає 694,59 грн, а також пеня - 5% в день. Дата повернення позики 25 лютого 2025 року.
За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
У ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки та відшкодування збитків.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
17 березня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема, було внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України та доповнено його пунктом 18, що встановлює нові правила звільнення позичальника від відповідальності в разі прострочення виконання ним своїх зобов`язань.
Так, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
На зазначене звернув увагу Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24), від 06 травня 2025 року у справі № 464/2647/22 (провадження № 61-6059св24).
У відповідності до п. 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.
Водночас з системного аналізу як приписів п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», так і п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вбачається, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, а саме прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
За змістом ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.
Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
Відтак, основним регулятором у спірних правовідносинах є ЦК України, а не окремі закони, що вбачається з аналізу висновків постанови Верховного Суду від 10 жовтня 2018 у справі № 362/2159/15-ц, які суд застосовує до спірних правовідносини та відмовляє у стягненні 7 559,00 грн пені (штрафних санкцій). А кошти, які були зараховані на погашення заборгованості по пені у розмірі 241,00 грн, слід зарахувати на погашення заборгованості за тілом кредиту та відсотками.
Щодо коштів, які були зараховані на погашення заборгованості за комісією за Договором позики № 365457від 06 лютого 2025 року, суд зазначає наступне.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).
Виходячи з вищезазначеного, положення Договору від 06 лютого 2025 року № 365457 про сплату комісії, що становить 17,81% від суми виданого Кредиту, суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» і Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемними з моменту укладення договору, а тому заявлена комісія в розмірі 429,00 грн не підлягає стягненню. Кошти, які були зараховані на погашення заборгованості за комісією у сумі 265,59 грн, слід зарахувати на погашення заборгованості за кредитом та відсотками.
З огляду на свободу договору, яка передбачена статтями 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили строк кредитування, а також передбачили право кредитора нарахувати у цей період відсотки у визначеному договором розмірі.
За умовами даного договору позики сторони погодили, що сума позики становить 3 900,00 грн, які надаються позичальнику строком на 20 днів. Дата повернення позики - 25 лютого 2025 року.
Матеріали справи не містять додаткового договору про продовження строку кредитування за договором позики, підписаного ОСОБА_1 після 06 лютого 2025 року.
Сплата відповідачем грошових коштів не є ініціюванням позичальником продовження строку.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором слідує, що позикодавцем відсотки нараховувалися за користування позикою, в тому числі з 06 лютого 2025 року по 23 липня 2025 року, тобто понад строк кредитування, визначений договором позики (до 25 лютого 2025 року).
Однак, після закінчення строку кредитування, який визначений договором по 25 лютого 2025 року, позикодавець не мав права нараховувати проценти за користування позикою.
Таким чином, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», як набувача права вимоги до цього боржника, на підставі Договору факторингу, укладених між ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» та ТОВ «Сіроко Фінанс», заборгованості за Договором позики № 365457 від 06 лютого 2025 року в розмірі 2 457,41 грн (3 900,00 (тіло кредиту)+ 7,41 (відсотки згідно договору) - 1 450,00 (кошти сплачені відповідачем на погашення заборгованості).
Про виникнення зобов`язання відповідача перед позивачем свідчить та обставина, що кошти, передбачені Договором - тіло кредиту, надійшли в розпорядження ОСОБА_1 на належний йому банківський рахунок і позичальник тим самим не заперечував умов договору та не надав доказів на спростування факту отримання ним кредитних коштів.
Відповідно до основних засад цивільного судочинства - змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України), обов`язків з доказування (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), саме відповідач має довести безпідставність позовних вимог і наданих позивачем доказів, а не суд, в якого відсутні такі повноваження поза межами перевірки доводів, які міг би надати відповідач.
Отож, враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 в повному обсязі не повернув кредитні кошти, отримані ним на підставі вказаного вище договору, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Договором позики № 365457 від 06 лютого 2025 року в розмірі 2 457,41 грн.
Отож, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір в розмірі 538,00 грн (2 457,41 * 2 662,40 : 12 161,00), пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Окрім цього, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі №301/1894/17.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Так, судові витрати понесені позивачем підтверджуються наявними в матеріалах справи наступними документами: копією договору про надання правової допомоги № 43657029/01 від 2 січня 2026 року, укладеного між ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» та адвокатським бюро «СЕРГІЯ ПОШЕЛЮЗНОГО», додатковою угодою № 365457 до договору про надання правової допомоги №43657029/01 від 02 січня 2026 року, актом наданих послуг № 365457, яким передбачено, що вартість послуг на професійну допомогу станом на 31 березня 2026 року за додатковою угодою №365457 до договору про надання правової допомоги № 43657029/01 від 02 січня 2026 року, становить 6 000,00 грн, детальним описом наданих послуг.
Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Проте, як вбачається із матеріалів справи, правом на заперечення проти заявленого розміру судових витрат ОСОБА_1 не скористався.
Враховуючи викладене, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності розміру судових витрат на правничу допомогу, відсутність заперечень відповідача проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 1 212,44 грн (2 457,41 * 6 000,00 : 12 161,00), пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 525, 526, 530, 546, 549, 598, 610, 625, 1046-1054 ЦК України, та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 28, 76-82, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 280, 352, 354-355 ЦПК України, суд,
У Х В А Л И В :
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» заборгованість за Договором позики №365457 від 06 лютого 2025 року в розмірі 2 457 (дві тисячі чотириста п`ятдесят сім),41 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» судовий збір у розмірі 538 (п`ятсот тридцять вісім),00 грн та 1 212 (одну тисячу двісті дванадцять),44 грн витрат на правничу допомогу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду у 30денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручену у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС», код ЄДРПОУ: 43657029, адреса місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406.
Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
Головуючий суддя О.Я. Герчаківська
Судове рішення № 141363303, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області було прийнято 29.09.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 607/13509/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: