Єдиний державний реєстр судових рішень
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про залишення позовної заяви без руху
10 листопада 2026 рокусправа № 380/22782/26
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кошкош О.О., вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Мобільного рятувального центру швидкого реагування «Львів» Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії
УСТАНОВИЛА:
23 жовтня 2026 року адвокат Берзінь Сергій Людвигович (РНОКПП НОМЕР_1 ) в інтересах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) звернувся через підсистему «Електронний Суд» до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Мобільного рятувального центру швидкого реагування «Львів» Державної служби України з надзвичайних ситуацій (код ЄДРПОУ 14372923, 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Спортивна, буд. 44), у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Мобільного рятувального центру швидкого реагування «Львів» Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо нездійснення нарахування та виплати поточної індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 01.01.2016 по 30.11.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця): в період з 01.01.2016 до 28.02.2018 січень 2008 року, в період з 01.03.2018 до 30.11.2018 березень 2018 року, згідно з абзацом 2 пункту 1-1, абзацами 2, 5 пункту 4, абзацом 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов`язати нарахувати та виплатити поточну індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 01.01.2016 до 30.11.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця): в період з 01.01.2016 до 28.02.2018 січень 2008 року, в період з 01.03.2018 до 30.11.2018 березень 2018 року, згідно з абзацом 2 пункту 1-1, абзацами 2, 5 пункту 4, абзацом 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за період проходження служби з 01.03.2018 до 31.12.2022 згідно з вимогами абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) за період з 01.03.2018 до 31.12.2022, виходячи з щомісячної фіксованої величини, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходів відповідно до вимог абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати щомісячного грошового забезпечення за період служби з 01.01.2019 до 19.05.2023 (включно), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2019-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019-2020, 2022-2023 роки з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення;
- зобов`язати здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення за період служби з 01.01.2019 до 19.05.2023 (включно), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2019-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019-2020, 2022-2023 роки в сторону збільшення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) за періоди: з 01.01.2019 до 31.12.2019 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2019; з 01.01.2020 до 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020; з 01.01.2021 до 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021; з 01.01.2022 до 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; з 01.01.2023 до 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт.
30.10.2026 судом постановлена ухвала про відкриття провадження у справі, призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
09.11.2026 до суду надійшов відзив, в якому зокрема зазначено про порушення позивачем строку звернення. Зауважено, що при звільненні (09.06.2023) позивачу видано грошовий атестат, отже про порушене право він дізнався 09.06.2023. Звернення до суду 23.10.2026 здійснено поза встановленого тримісячного строку звернення. Не дотримання строку звернення є підставою для залишення позову без розгляду.
Вирішуючи питання щодо дотримання строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацом 1 частини другої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У частині третій статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої, другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX частину другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено у статті 123 КАС України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Аналіз викладених положень КАС України дає підстави для висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням правової визначеності в публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Вирішуючи питання застосування статті 233 КЗпП України до триваючих правовідносин (до вимог про стягнення грошового забезпечення за період, охоплений обома вказаними редакціями статті 233 КЗпП України), Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (постанова від 21.03.2025 у справі №460/21394/23) дійшов таких висновків.
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином:
- правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції);
- у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З урахуванням наведеного до правовідносин, що виникли до 19.07.2022 строк звернення не застосовується, а до правовідносин, що стосуються періоду після 20.07.2022 - підлягала застосуванню стаття 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ, чинна з 19.07.2022).
З позову вбачається, що спірним періодом визначено 01.01.2016 19.05.2023. З урахуванням наведеного вище, до правовідносин, що стосуються періоду 01.01.2016 19.07.2022 строк звернення не застосовується.
Разом з цим до позовних вимог, що стосуються періоду 20.07.2022 19.05.2023 підлягає застосуванню стаття 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ, чинна з 19.07.2022).
Враховуючи те, що позивача звільнено з військової служби з 09.06.2023, а спір стосується виплати всіх сум, належних при звільненні, застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ, чинна з 19.07.2022).
Суд звертає увагу, що для встановлення дат, з якими частина друга статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з відповідним позовом, необхідно з`ясувати, коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення. Крім того, для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду, необхідно встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
На виконання вимог ухвали суду від 30.10.2026 відповідачем надано грошовий атестат позивача №7, у якому в графі 14 наявний підпис ОСОБА_2 , дата « 09.06.2023».
Із позовом позивач звернувся лише 23.10.2026 (подано через підсистему «Електронний Суд»), тобто з пропуском встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ, чинна з 19.07.2022) тримісячного строку звернення до суду.
За висновком Конституційного Суду України у Рішенні № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
У випадку ж який склався у цій справі, позивача з 09 червня 2023 року звільнено зі служби та виключено зі списків особового складу та при звільненні зі служби видано грошовий атестат, отже застосовною є частина друга статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ, чинна з 19.07.2022).
Щодо грошового атестата для цілей застосування частини другої статті 233 КЗпП України суд зазначає таке.
Форму і зміст грошового атестата, порядок його видачі визначають Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджені наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (далі - Правила №280).
Відповідно до абзацу 4 пункту 11.1 Правил №280 грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні у випадку звільнення з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Відповідно до пункту 11.2 Правил №280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема:
- у пункті 2 - тарифний розряд за останньою займаною посадою, розмір посадового окладу та виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено;
- у пункті 3 - розмір надбавки за вислугу років та виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено. Також записується вислуга років для отримання надбавки за вислугу років (у тому числі пільговою вислугою) і зазначається станом на 01 число місяця, наступного за місяцем видачі грошового атестата;
- у пункті 4 (підпункти 4.1 - 4.7) - виплачені щомісячні додаткові види грошового забезпечення; назва виплати, яку отримував військовослужбовець за час виконання обов`язків за посадою, їх розмір та виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено;
- у пункті 5 (підпункти 5.1 - 5.3) - виплачені одноразові додаткові види грошового забезпечення;
- у пункті 7 - сума виплаченої одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби (записується словами);
- у пункті 8 - дата, до якого числа включно виплачено індексацію;
- у пункті 9 - сума залишку непогашеного нарахування на день вибуття військовослужбовця з військової частини (записується словами);
- у пункті 13 - інформація про виплату інших видів грошового забезпечення, не передбачених формою грошового атестата;
- у пункті 14 - правильність записів, здійснених у пунктах 1 - 13, засвідчується особистим підписом власника грошового атестата.
Отже, грошовий атестат за правовою природою є документом про остаточний розрахунок з військовослужбовцем, який видається, зокрема, при звільненні військовослужбовця з військової служби, та підтверджує виплату належних такій особі складових грошового забезпечення, тобто є повідомленням про ці суми у значенні, ужитому в частині другій статті 233 КЗпП України, з отриманням якого ця норма пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.
З наданого грошового атестату №7 вбачається, що позивачу нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення із розрахунку: посадовий оклад 7050 грн, оклад за спеціальним званням 1480 грн, розмір матеріальної допомоги на оздоровлення 47586,00 грн, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік 47586,00 грн.
При співставленні сум, зокрема посадового окладу та окладу за військовим званням із щомісячними складовими, що зазначені у довідці, яка надана позивачу, суд зазначає, що таки показники відповідають один одному.
Отже, враховуючи те, що позивачу видано при звільненні грошовий атестат, який отримано 09.06.2023, про що наявний відповідний підпис у графі 14, суд дійшов висновку, що відлік тримісячного строку звернення у цьому випадку потрібно обраховувати з 09 червня 2023 року, оскільки саме з грошового атестата №71 позивач набув інформацію про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
За таких обставин, доводи представника позивача про зворотне з посиланням на те, що ним не отримано інформації, необхідної для перевірки правильності обчислення грошового забезпечення за спірний період, адже в документах відсутня інформація про розмір прожиткового мінімуму взятий до розрахунку, указаних висновків суду не спростовує.
Відповідаючи на тотожні аргументи у справі з аналогічними правовідносинами, Верховний Суд у постанові від 25.06.2026 у справі № 520/25416/25 зазначив, що подібний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України призводить до того, що позивач, отримавши грошовий атестат, тобто документ, що за своєю суттю підпадає під визначення «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні» у значенні, ужитому в часині другій статті 233 КЗпП України, набуває можливості, спираючись на відсутність в цьому атестаті відомостей, які потрібні для ініціювання судового розгляду, протягом необмеженого строку без пояснення (доведення) жодних причин і обставин не вчиняти ніяких дій для отримання цієї інформації, однак надалі, у будь-який момент часу, на власний розсуд звернутися до відповідача із запитом про отримання такої інформації, та, починаючи від дня надання її відповідачем, набути право упродовж ще трьох місяців додатково до того (необмеженого) строку, що вже минув, звернутися до суду в порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.
Подібне тлумачення надто розширює її нормативний зміст, дозволяє поширювати дію частини другої статті 233 КЗпП України на правовідносини, які нею не охоплюються, та нівелює саму суть строкового обмеження звернення до суду трьома місяцями.
Якщо звернення до суду обґрунтовано положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, якою для подання позову встановлено тримісячний строк і чітко унормовано момент початку перебігу такого строку - одержання «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні», водночас суди перевірили і достеменно встановили момент отримання позивачем грошового атестата, який у межах спірних правовідносин підпадає під визначення такого «письмового повідомлення», то тримісячний строк звернення до суду, установлений цією ж нормою, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум, як про це зазначила Судова палата в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, однак в ці три місяці належить включати й період від дня отримання позивачем грошового атестата до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.
Таким чином, у частині другій статті 233 КЗпП України законодавець визначив строк у три місяці, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду.
Щодо подальшого звернення позивача із заявами до відповідача суд зазначає таке.
Представник позивача звернулася до відповідача із адвокатським запитом від 24.09.2026 щодо нарахування грошового забезпечення, на яку відповідачем надана відповідь від 13.10.2026.
23.10.2026 представник позивача звернувся до суду із цим позовом.
Із наданих до суду документів не вбачається можливим визначити які саме обставини об`єктивного характеру могли б перешкоджати позивачу вчинити юридично значимі дії, необхідні для звернення до суду з позовом про донарахування та виплату сум грошового забезпечення за період 20.07.2022 19.05.2023 після ознайомлення з грошовим атестатом (09.06.2023) до 23.10.2026.
Також, суд звертає увагу, що подання відповідачу адвокатського запиту від 24.09.2026 щодо перерахунку грошового забезпечення не змінює момент, з якого починається відлік строку звернення до суду за умови отримання позивачем 09.06.2023 грошового атестату, який розцінюється як письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації права і ця дата не пов`язана з початком перебігу строку звернення до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.10.2026 по справі №240/11164/25 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/140605172).
Будь-яких поважних інших причин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, позивачем не надано.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Разом з цим, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому дати змогу подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.
Отже, вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частина четверта статті 123 КАС України).
За приписами частини тринадцятої статті 171 КАС України вказано, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Приймаючи до уваги наведене подана позовна заява підлягає залишенню без руху, а позивачу необхідно усунути недоліки шляхом подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом (в частині позовних вимог, що стосуються періоду 20.07.2022 19.05.2023).
Керуючись статтями 122, 123, 171 КАС України, суд
УХВАЛИВ:
Позовну заяву залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків даної позовної заяви 5 (п`ять) днів з дня вручення копії цієї ухвали, шляхом надання суду обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом із наданням відповідних доказів.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Олена КОШКОШ
Судове рішення № 141360790, Львівський окружний адміністративний суд було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 380/22782/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: