Рішення № 141358834, 28.10.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

Дата ухвалення
28.10.2026
Номер справи
335/4921/26
Номер документу
141358834
Форма судочинства
Цивільне
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

1Справа № 335/4921/26 2/335/2948/2026РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Макарова В.О.,

за участю секретаря судового засідання Філатової О.О.,

представника позивача адвоката Трофимова В.В.,

представника відповідача-1 Дем`янчук А.С..

представника відповідача-2 Шикун В.О.,

представника відповідача-3 Орлової О.О.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської області про відшкодування майнової і моральної шкоди завданої незаконними рішеннями і діями органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2026 року позивач ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Трофимова В.В., звернувся до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя з позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської області, відповідно до якого просив стягнути з Державної бюджету України на його користь 2 000 000 грн в якості моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та 147 000 грн в якості витрат на правову допомогу.

Обґрунтовує позов тим, що 28.04.2020, у кримінальному провадженні № 42018081020000133 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 27.11.2018, йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

В цей же день, 28.04.2020, слідим йому вручені клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з утриманням у СІЗО № 10 м. Запоріжжя строком на 2 місяці, та клопотання про відсторонення від посади заступника начальника відділу якості, технічного контролю та нових технологій Служби автомобільних доріг Запорізької області на 60 днів.

29.05.2020 ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було відмовлено, та відносно нього було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання з покладанням певних обов`язків.

Також, 29.05.2020 ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя в задоволенні клопотання про відсторонення його від посади було відмовлено.

Проте, ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18.06.2020 ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29.05.2020 про відмову у задоволенні клопотання про відсторонення його від посади скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою його було відсторонено від посади начальника відділу якості, технічного контролю та нових технологій Служби автомобільних доріг Запорізької області строком на 60 днів.

В подальшому кримінальне провадження було передано на розгляд до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

10.03.2025 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя було ухвалено виправдувальний вирок, яким його визнано невинуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України. Вирок суду був оскаржений стороною обвинувачення. Увалою Запорізького апеляційного суду від 15.01.2026 вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10.03.2025, яким його та інших осіб визнано невинуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдано за недоведеністю у діянні складів кримінальних правопорушень, залишено без змін.

Таким чином, він знаходився під слідством та судом з 28.04.2020 по 15.01.2026, тобто 5 років 8 місяців 19 днів.

Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що включало в себе здійснення досудового розслідування, повідомлення про підозру, застосування запобіжного заходу, відсторонення від посади, проведення слідчих дій, направлення обвинувального акту до суду та тривалого судового розгляду органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури йому було завдано моральну шкоду, яка полягають у моральних стражданнях, що внесли негативні зміни в життя.

Протягом тривалого часу він змушений був захищатись від незаконного обвинувачення, доводити протиправність дій, порушення закону органами досудового розслідування. Впродовж більше п`яти років він був позбавлений можливості вести звичний спосіб життя, у зв`язку з необхідністю відвідувати правоохоронні органи, брати участь у проведенні слідчих дій та з`являтись у судові засіданні. У зв`язку із кримінальним переслідуванням він втратив авторитет перед знайомими, друзями, сусідами та іншим родичами як добропорядного, чесного громадянина. Честь, гідність, добрий імідж та ділова репутація були значно підірвані, внаслідок чого він повністю був позбавлений можливості кар`єрного зросту.

Після відкриття кримінальної справи значно погіршилося ставлення до нього з боку керівництва і співробітників. Дізнавшись про провадження, колеги демонстративно припинили спілкування з ним, навіть не привітали його з ювілеєм, хоча зазвичай з днем народження вітають усіх працівників. Його не запрошували на наради, необхідні для виконання обов`язків. Хоча він вказує, що був начальником відділу, завдання з боку керівництва видавалися напряму виконавцям, про що його навіть не ставили до відома. Тобто його лишили будь якої роботи. Також йому було відмовлено в наданні матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Хоча іншим працівникам така допомога надавалася. Згодом його звільнено за скороченням штату, мотивуючі звільнення його пенсійним віком. Хоча на пенсії він перебував лише 1 рік, а працювати залишились інші пенсіонери, більш поважного віку. До того ж при наявності вакантних посад (в тому числі і у відділі) йому не було запропоновано жодної. Більше того, його посада начальника відділу залишалася вакантною ще деякий час після його звільнення. Всі ці дії вважає, що були спрямовані на приниження його честі, гідності та ділової репутації.

Таким чином, вважає, що через кримінальне провадження були порушені його права, що принесло йому моральні страждання, які стали причиною стресу, а згодом і втрати здоров`я, оскільки він захворів на гіпертонічну хворобу ІІ стадії, 3 ступеня, був дуже високий кардіоваскулярний ризик, у зв`язку з чим у 2021 та 2025 роках перебував на стаціонарному лікуванні.

Звертає увагу суду на те, що тривале перебування під слідством та судом вимагало від нього додаткових зусиль для організації звичного способу життя. Були порушені його життєві плани, усталений спосіб життя, бо весь цей час він тільки і займався, що доводив свою невинуватість. Кримінальне переслідування тривало 5 років 8 місяців 19 днів, що не узгоджується з вимогами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо дотримання розумних строків та обмеження цивільних прав обвинувачених.

Отже моральна шкода, завдана йому, полягає в тому, що внаслідок незаконних дій працівників поліції та прокуратури йому були завдані страждання у вигляді душевних переживань та мук, постійному нервуванні, соромі, приниженості, погіршенні відносин з оточуючими, перед якими він повинен був виправдовуватись, що він не злочинець, та втрати здоров`я.

Враховуючи ступень негативного впливу на його життя та свідомість як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, факту постійного очікування покарання у вигляді 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна, як того вимагала сторона обвинувачення, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які він поніс через неможливість тривалого відновлення своїх прав, тому керуючись принципами рівності, поміркованості, виваженості, розумності, справедливості вважає, шо розмір моральної шкоди в сумі 2 000 000 грн є достатнім та обґрунтованим.

Крім того ним було понесено витрати на правову допомогу в розмірі 147 000 грн., які він також просить відшкодувати.

22.05.2026 до суду надійшов відзив Запорізької обласної прокуратури, відповідно до якого прокуратура не визнає позовних вимог, вважаючи їх безпідставними та недоведеними, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування своєї позиції представник прокуратури зазначає, що ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням та судом перебував з 28.04.2020 (дата повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень) до 15.01.2026 (дата набрання сили виправдувальним вироком суду), що становить 68 місяців і 18 днів. Разом з цим, враховуючи положення ст.ст. 253, 254 ЦПК України, позивачем невірно було визначено період перебування під кримінальним переслідуванням. Виходячи з положень статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закону), мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , який гарантований державою становить 593 184,20 грн (68 місяців * 8 647 грн = 587 966 грн; 8 647 грн / 30 днів * 18 днів 5 188,20 грн).

Також, представник прокуратури зазначає, що позивач просить суд стягнути за рахунок держави відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн, що майже в 4 рази перевищує мінімальний розмір відшкодування, обрахований відповідно до ст. 13 Закону. Однак, з яких причин та підстав і яких доказів повинна бути відшкодована саме у такому розмірі шкода, ОСОБА_1 належним чином не обґрунтовує. При цьому, вказує, що під час досудового розслідування і судового розгляду обвинувального акту, стороною обвинувачення не допущено порушень прав ОСОБА_1 . Слідчим процесуальні дії за його участі проведено відповідно до вимог КПК України, що максимально мінімізувало спричинення моральних страждань, у зв`язку з чим, об`єктивні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі більшому ніж мінімальний, відсутні. Під час досудового розслідування та судового розгляду справи дії чи рішення органів досудового розслідування або прокурора у судовому порядку незаконними чи такими, що порушували права ОСОБА_1 , не визнавалися. Позивач у позовній заяві обмежився лише перерахуванням моральних втрат, спричинених незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, жадним чином їх не обґрунтувавши та не надавши жодного доказу. Зокрема, позивачем не зазначено які саме йог життєві (соціальні) зв`язки були порушені внаслідок кримінального переслідування. Сам по собі факт виправдувального вироку не є безумовною підставою автоматичного або довільного збільшення розміру відшкодування понад гарантований законом мінімум. Збільшення можливе лише за наявністю доведення виключних обставин, які істотно виходять за межі звичайних наслідків кримінального переслідування. Тривалість провадження була зумовлена складності справи, а не свавільними чи умисними діями сторони обвинувачення. Крім того, матеріали даної справи не містять об`єктивних доказів на підтвердження того, що психологічний стан позивача зазнав істотних і тривалих негативних змін, які виходять за межі звичайних переживань, притаманних будь-якій особі, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Позивачем не доведено належними доказами факт втрати авторитету через знайомих, друзів чи колег, погіршення ставлення до керівництва, припинення спілкування працівниками, умисного ігнорування нарад чи привітань, а також приниження честі, гідності та ділової репутації саме внаслідок кримінального провадження. Сам по собі факт звільнення у зв`язку зі скороченням штату не свідчить про незаконність таких дій або про те, що вони були обумовлені кримінальним переслідуванням. Так само не надано доказів дискримінаційного ставлення до позивача порівняно з іншими працівниками.

Посилання позивача на погіршення стану здоров`я на думку прокуратури не підтверджують причинного зв`язку між захворюванням та кримінальним провадженням. Надані медичні документи лише засвідчують факт наявності захворювань та проходження лікування, однак не містять висновків про те, що такі захворювання виникли саме внаслідок дій органів досудового розслідування чи прокуратури. Таким чином, позивачем не підтверджено достовірними, належними, допустимими доказами факт заподіяння йому моральних страждань в більшому розмірі ніж визначено Законом. З огляду на викладене, не підлягає задоволенню вимога щодо відшкодування на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі, визначеному у позовній заяві.

Також представник прокуратури заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу, зазначаючи, що саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

26.05.2026 до суду надійшов відзив ГУНП в Запорізькій області, відповідно до якого ГУНП в Запорізькій області, просило в задоволенні позову відмовити повністю. Обґрунтовуючи відзив тим, що правоохоронні органи діяли у порядок та спосіб визначений кримінальним процесуальним законодавством України. Наголошують, що сам факт здійснення процесуальних дій у межах кримінального провадження, як і подальша судова перевірка висновків слідства не є безумовним свідченням протиправності дій правоохоронних органів. Представником позивача не доведено, що протиправними діями працівників поліції позивачу заподіяно будь-яку шкоду. Жодних посилань, які є відображенням положення закону та які завдали позивачу моральну шкоду, які б підкріплювались поясненнями, доказами із зазначенням, як такі страждання відобразились на повсякденному житті позивача та завдали йому моральної шкоди до суду не надано. Позивачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження реального факту глибини психологічних страждань, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями працівників поліції та змінами у суспільних стосунках позивача.

Вважають, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази (наприклад, письмові пояснення колег, догани, накази тощо), які б підтверджували суб`єктивні доводи представника позивача про те, що «після відкриття кримінальної справи значно погіршилося ставлення з боку керівництва і співробітників». Стороною позивача не доведено, що можливі зміни у трудовому колективі стали прямим та безумовним наслідком правоохоронних органів, а не виникли через особисті чи професійні фактори, що не стосуються предмету цивільної справи.

Також, акцентують увагу на те, що долучені позивачем до матеріалів справи виписки із медичної картки стаціонарного хворого кардіологічного відділення, не підтверджують, що стан здоров`я позивача погіршився внаслідок дій працівників поліції Виписка із медичної картки хворого свідчить про наявність у позивача хронічного соматичного захворювання, яке могло розвинутися внаслідок загального стану здоров`я та вікових змін, а не під впливом зовнішніх факторів, пов`язаних із діяльністю поліції. Крім того, з моменту першого зафіксованого звернення у 2021 році, позивач, згідно з наступною випискою № 2010 від 06.06.2025, звернувся до медичного закладу майже через 4 роки. Такий тривалий проміжок часу між зверненнями повністю нівелює твердження про «постійний, безперервний та інтенсивний характер психологічних і фізичних страждань». Відповідно до викладеного, правомірна процесуальна діяльність органів досудового розслідування, яка здійснювалася в чітких межах та у спосіб, що передбачені КПК України, не може вважатися автоматичним джерелом моральних страждань. Крім того, позивачем невірно розраховано розмір завданої моральної шкоди. Позивач, обґрунтовуючи вимоги тривалістю слідства та тяжкістю правопорушень, не наводить жодних фактичних даних про негативні наслідки, які б виходили за межі звичайних негативних емоцій, притаманних кримінальному провадженню. Позовна заява містить лише декларативні твердження представника позивача та стандартні фрази, які не відображають індивідуальних особливостей позивача. Засади зобов`язують позивача довести, які саме дії спричинили страждання; у чому полягає ця шкода та співмірність заявленої суми реальним втратам. За весь період досудового розслідування жодна дія чи рішення органів досудового розслідування не були визнані судом незаконними у порядку, передбаченому КПК України. Позивач не оскаржував процесуальні рішення слідчого чи прокурора як такі, що порушують його права. Тобто, кримінальне переслідування стосовно позивача мало характер стандартної процесуальної поведінки. Враховуючи викладене, ГУНП в Запорізькій області вважає вимогу про стягнення 2 000 0000 грн необґрунтованою, недоведеною та такою, що спрямована на безпідставне збагачення позивача за рахунок бюджетних коштів.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, представник зазначає, що позивачем до матеріалів позовної заяви не долучено документів, які визначені чинним законодавством та підтверджують правові підстави для здійснення розподілу судових витрат. А саме, позивачем не було долучено до матеріалів справи документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чек, посвідчення про відрядження). Відповідно до вищезазначеного, у зв`язку з відсутністю належних розрахункових операцій, вимога позивача про стягнення витрат на правову допомогу є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

28.05.2026 до суду надійшов відзив Державної казначейської служби, відповідно до якого відповідач просить в позові ОСОБА_1 відмовити повністю, посилаючись на те, що обґрунтування позивачем моральної шкоди базується лише на його поясненнях та особистих ствердженнях, що не може бути доказом у справі. Підстави перевищення розміру моральної шкоди майже у чотири рази за мінімально визначений розмір позивачем належним чином не доведено. Таким чином, визначену позивачем суму відшкодування моральної шкоди не підтверджено всіма належними доказами. Крім того, вважають, що визначена позивачем сума відшкодування матеріальної шкоди не підтверджена всіма належними доказами. У зв`язку з викладеним, позовні вимоги не можуть бути задоволені у зв`язку з їх неналежним обґрунтуванням, а стягнення заявленої до відшкодування суми може призвести до економічного необґрунтованих збитків Державного бюджету України.

Ухвалою від 08.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження (т. а.с. 195).

Ухвалою від 06.08.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі з підстав наведених в позовній заяві.

В судовому засіданні прокурор заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі з підстав наведених у відзиві та заначила, що жодне з процесуальних рішень свідчого або прокурора не визнавалося незаконним. Позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди прокуратурою та слідчим органом. Також, прокурором було зазначено, що позивачем не доведено належними доказами понесення ним витрат на правничу допомогу.

Представник ГУНП в Запорізькій області заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі, заначила, що позивачем не доведено незаконність дій слідчим органом під час досудового розслідування. Не доведено в чому полягали моральні страждання позивача. Також, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу.

Представник Державної казначейської служби просила у позові Діденка С.М. відмовити повністю, з підстав викладених у відзиві.

Заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що 28.04.2020 слідчим СВ Олександрівського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області лейтенантом поліції Матвійчуком Ю.С., за погодженням прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 1 Дерев`янко Т.Є., у кримінальному провадженні № 42018081020000133 внесеному до ЄРДР 27.11.2018 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було повідомлено про підозру у вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України розтрата чужого майна, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене повторно, організованою групою (т. 1 а.с. 28-33).

В цей же день, 28.04.2020 ОСОБА_1 слідчим були вручені клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з утриманням у СІЗО № 10 м. Запоріжжя строком на 2 місяці та клопотання про відсторонення від посади заступника начальника відділу якості, технічного контролю та нових технологій Служби автомобільних доріг Запорізької області строком на 60 днів (т. 1 а.с. 34-35, 37-38).

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29.05.2020 у справі № 331/2512/19, відмовлено в задоволенні клопотання слідчого СВ Олександрівського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області Матвійчука Ю.С. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 . Застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання (т. 1 а.с. 36).

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29.05.2020 у справі № 331/2512/19, у задоволенні клопотання слідчого СВ Олександрівського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області Матвійчука Ю.С. про відсторонення від посади ОСОБА_1 відмовлено (т. 1 а.с. 39).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18.06.2020, ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29.05.2020 про відмову в задоволенні клопотання слідчого про відсторонення від посади ОСОБА_1 скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою клопотання слідчого СВ Олександрівського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області Матвійчука Ю.С. про відсторонення від посади задоволено. Відсторонено ОСОБА_1 від посади начальника відділу якості, технічного контролю та нових технологій Служби автомобільних доріг в Запорозькій області строком на 60 днів, але не більш, ніж до завершення строку досудового розслідування (т. 1 а.с. 40-42).

24.06.2020 у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 42018081020000133 від 27.11.2028 прокурором, який здійснював процесуальне керівництво у кримінальному провадженні прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області Якушевим Ю.С. затверджено обвинувальний акт (т. 1 а.с. 43-67).

10.03.2025 вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, у кримінальному провадженні № 42018081020000133 від 27.11.2028 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдано за недоведеністю у діянні обвинуваченого складів кримінальних правопорушень. Обраний запобіжний захід щодо ОСОБА_1 у виді особистого зобов`язання, скасовано (т. 1 а.с. 68-112).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15.01.2026 вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10.03.2025, яким ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 визнано невинуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдано за недоведеністю у діянні обвинувачених складів кримінальних правопорушень, залишено без змін (т. 1 а.с. 113-139).

28.04.2020 ОСОБА_1 з адвокатським бюро «Адвокат Гришин О.М.» в особі керуючого бюро адвоката Гришина Олександра Миколайовича укладено договір про надання правничої допомоги №1/32КП, підписано Додаток № 1 до вказаного Договору (т. 1 а.с. 178-180).

Відповідно до п. 4.1, 4.2 Договору, вартість наданих юридичних послуг АДВОКАТСЬКЕ БЮРО визначає самостійно після одержання від КЛІЄНТА замовлення на надання юридичної допомоги, та виставляє КЛІЄНТУ відповідний рахунок. Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання КЛІЄНТОМ рахунку від АДВОКАТСЬКОГО БЮРО. Такий рахунок за вибором АДВОКАТСЬКОГО БЮРО може бути надіслано поштовою кореспонденцією та/або електронним листом на електронну поштову скриньку КЛІЄНТА. Рахунок вважається отриманим КЛІЄНТОМ з моменту його надходження до поштового відділення, яке обслуговує адресу місця проживання (реєстрації) КЛІЄНТА та/або з моменту надходження електронного листа на електронну поштову скриньку КЛІЄНТА.

Згідно п. 4.5 Договору, за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої АДВОКАТСЬКИМ БЮРО юридичної допомоги і її вартість. Акт надсилається КЛІЄНТУ АДВОКАТСЬКИМ БЮРО факсимільним зв`язком або поштою. На письмову вимогу КЛІЄНТА, АДВОКАТСЬКЕ БЮРО може надавати Акт про надання юридичної допомоги, в яких буде вказано перелік наданої юридичної допомоги із ідентифікацією.

Відповідно до п. 4.6 Договору, акт про надання юридичної допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання КЛІЄНТОМ, останній не надав АДВОКАТСЬКОМУ БЮРО письмові аргументовані заперечення на акт.

Згідно Додаткової угоди № 1 від 30 квітня 2020 року до Договору про надання правничої допомоги №1/32КП від 28 квітня 2020 року за надання правничої допомоги на стадії досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018081020000133 від 27.11.2018 року Клієнт, який має статус підозрюваного, сплачує Адвокату гонорар в розмірі 15 000 грн. Факт надання правничої допомоги та її оплата підтверджується підписанням Сторонами акту виконаних робіт (т. 1 а.с. 180 зворот).

Згідно Додаткової угоди № 2 від 03 липня 2020 року до Договору про надання правничої допомоги №1/32КП від 28 квітня 2020 року, згідно домовленості сторін за представництво та захист інтересів клієнта в суді першої інстанції у кримінальному провадженні № 42018081020000133 від 27.11.2018 року Клієнт одноразово сплачує Адвокату гонорар в розмірі 30 000 грн. Окрім цього, за участь в кожному судовому засіданні в суді першої інстанції Клієнт сплачує Адвокату гонорар в розмірі 3 000 грн. Факт надання правничої допомоги та її оплата підтверджується підписанням Сторонами акту виконаних робіт (т. 1 а.с. 181).

Відповідно до Акту виконаних робіт від 23 лютого 2022 року по Договору про надання правничої допомоги №1/32КП від 28 квітня 2020 року, складеного адвокатом Гришиним О.М. та ОСОБА_1 , на виконання Договору адвокатом були надана наступна правнича допомога (послуги): надання правничої допомоги під час усієї стадії досудового розслідування у сумі 15 000 грн.; надання правничої на стадії судового розгляду в суді першої інстанції у сумі 30 000 грн.; надання правничої допомоги під час участі в судовому засіданні в суді першої інстанції (6 судових засідань х 3000 грн) у сумі 18 000 грн. Позивачем на підставі вказаного Акту сплачено 63 000 грн. Підписанням даного акту Адвокат та Клієнт підтвердили факт надання правничої допомоги та сплачений гонорар за її надання, а також підтвердили факт відсутності претензій один до одного з приводу наданої правничої допомоги та отриманого гонорару (т. 1 а.с. 181 зворот).

10.06.2022 року з адвокатським бюро «Віктора Трофимова» в особі керуючого бюро адвоката Трофимова Віктора Володимировича позивачем ОСОБА_1 було укладено Договір № 5/22кс про надання правової (правничої) допомоги (т. 1 а.с. 182).

Відповідно до п. 4.1 Договору, за надання правової допомоги за цим договором Клієнт сплачує Бюро гонорар. Розмір гонорару встановлюється за домовленістю сторін, та може змінюватися за домовленістю сторін.

Згідно п. 4.3 Договору, розмір гонорару, який Клієнт сплачує Бюро за надану правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін.

Згідно Додаткової угоди № 1 від 30.04.2022 до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 5/22кс від 10.06.2022, за надання правової (правничої) допомоги у кримінальному провадженні № 42018081020000133 від 27.11.2018 за цим договором на стадії судового розгляду в суді першої інстанції позивачем сплачено гонорар в розмірі 10 000 грн. Окрім цього, за надання правової (правничої) допомоги під час участі у кожному судовому засіданні в суді першої інстанції позивачем було сплачено гонорар у розмірі 60 000 грн. (з розрахунку 20 судових засідань*3000 грн.) (а.с. 183), що підтверджується Актом виконаних робіт № 1 від 14.03.2025 за Договором про надання правової (правничої) допомоги № 5/22кс від 10.06.2022 (т. 1 а.с. 183 зворот).

Згідно Додаткової угоди № 2 від 26.04.2025 до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 5/22кс від 10.06.2022, за надання правової (правничої) допомоги за цим договором у кримінальному провадженні № 42018081020000133 від 27.11.2018 року на стадії судового розгляду в суді апеляційної інстанції позивачем сплачено гонорар в розмірі 10 000 грн. Окрім цього, за надання правової (правничої) допомоги під час участі у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивачем сплачено гонорар у розмірі 4000 грн. (т. 1 а.с. 184).

Також, судом досліджено надані позивачем виписки із медичних карток стаціонарного хворого кардіологічного відділення № 2019 та № 1914 (т. 1 а.с. 185, 186-187).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та майнової шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним.

Згідно зі статтею 4 вищевказаного Закону, відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У випадках, зазначених у частині першій статті 1 Закону № 266/94-ВР, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Отже, право на відшкодування шкоди згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР виникає в особи в разі постановлення виправдувального вироку суду.

Як встановлено судом вище, вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі № 331/2391/20, у кримінальному провадженні № 42018081020000133 від 27.11.2018 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано за недоведеністю у діянні обвинуваченого складів кримінальних правопорушень. Обраний запобіжний захід щодо ОСОБА_1 у виді особистого зобов`язання, скасовано.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15.01.2026 вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10.03.2025, яким ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 визнано невинуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдано за недоведеністю у діянні обвинувачених складів кримінальних правопорушень, залишено без змін.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки щодо нього постановлено виправдувальний вирок.

З огляду на вищенаведені норми законодавства, факт завдання особі моральної шкоди через незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності презюмується законодавством. Сам по собі факт постановлення виправдувального вироку є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними, та завдання особі моральної шкоди (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17).

У зв`язку з переслідуванням з боку правоохоронних органів відносно позивача, останній зазнав душевних переживань, втратив авторитет серед оточення, зазнав впливу, що призвело до зміни його життєвого укладу та завдав йому моральних страждань, з огляду на вищенаведене є підстави для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з наступного.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 перебував під кримінальним переслідуванням з 28.04.2020 (день повідомлення про підозру) до 15.01.2026 (день в який набрав законної сили вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі № 331/2391/20), що становить 68 місяців 19 днів (або 5 років 8 місяців 19 днів).

Щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд виходить із такого.

Суд виходить з того, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц). Розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи.

Згідно з положеннями статті 13 Закону № 266/94-ВР, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто, суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Такі висновки підтверджені сталою практикою Верховного Суду, зокрема в постановах від 16 січня 2025 року в справі № 607/21506/23, від 24 грудня 2024 року в справі № 740/6706/23, від 11 грудня 2024 року в справі № 740/463/22 та інших.

Так, з 01.01.2026, у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», розмір мінімальної заробітної плати становить 8 647,00 грн.

Таким чином, виходячи з положень статті 13 Закону, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача, який гарантовано державою, становить 593 472 грн (5 років 8 місяців 19 днів або 68 місяців 19 днів) ((8647*68=587996)+(8647/30*19=5476)=593472).

Позивач просить суд стягнути за рахунок держави відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 000 грн, що перевищує мінімальний розмір відшкодування, обрахований відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» .

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

У постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі№ 214/6982/13-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 521/1347/18, від 16 серпня 2023 року у справі № 466/2780/21 викладено правовий висновок, що здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок незаконного перебування під слідством та судом, суд виходить з того, що розмір грошового відшкодування визначається судом з урахуванням обсягу страждань, обмежень прав під час кримінального провадження, характеру порушення, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинно приводити до її безпідставного збагачення ( висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).

Верховний Суд у постанові від 10.04 2019 у справі № 464/3789/17 зробив висновок, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду ( частина четверта статті 263 ЦПК України).

Так, позивач просить стягнуту на свою користь моральну шкоду у розмірі 2 000 000 грн, в обґрунтування вказаної суми, зазначає, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що включало в себе здійснення досудового розслідування, повідомлення про підозру, застосування запобіжного заходу, відсторонення від посади, проведення слідчих дій, направлення обвинувального акту до суду та тривалого судового розгляду органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури він зазнав моральні страждання, які внесли негативні зміни в життя; він був позбавлений можливості вести звичний спосіб життя; втратив авторитет перед знайомими, друзями, сусідами та іншим родичами; підірвано його честь, гідність, добрий імідж та ділова репутація; був позбавлений можливості кар`єрного зросту.

Однак, самі по собі вищевказані посилання позивача на погіршення психоемоційного стану, порушення звичного способу життя, втрачання авторитету з оточуючими особами та необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя не можуть бути достатньою підставою для визначення заявленого розміру моральної шкоди, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами і не свідчать про те, що вони настали саме внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури чи суду.

Крім того, посилання позивача на погіршення ставлення до нього з боку керівництва, відмову у наданні матеріальної допомоги, звільнення за скороченням штату саме по собі не свідчить про заподіяння моральної шкоди у заявленому розмірі. Позивачем не надано доказів того, що зміна умов чи характеру його праці, не надання допомоги та звільнення були безпосередньо зумовлені незаконним кримінальним переслідуванням, а не іншими обставинами, як і не надано доказів, які саме зміни відбулася.

При цьому, сам по собі факт звільнення за скороченням штату не є безумовним доказом заподіяння моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено, що такі зміни відбулися саме внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури чи суду.

Також слід зазначити, що сам по собі факт надання позивачем виписок із медичної карти стаціонарного хворого кардіологічного відділення не свідчить автоматично про наявність підстав для стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі більшому, ніж гарантований законом мінімум. Для врахування таких доказів суд повинен встановити чіткий причинно-наслідковий зв`язок між незаконними діями органів досудового розслідування і конкретними негативними наслідками для здоров`я позивача.

Матеріали справи не містять доказів того, що виявлені у позивача захворювання виникли саме внаслідок кримінального переслідування, а не були наслідком інших обставин, зокрема вікових змін, способу життя, супутніх захворювань або інших життєвих факторів. Медичні документи, надані позивачем, лише фіксують певний стан здоров`я, однак не містять висновків лікарів щодо причин їх виникнення, а також не встановлюють їх прямого зв`язку із діями органів державної влади.

Так, відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Пунктом 1 частини 2 статті 76 ЦПК України визначено, що ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як письмові докази.

Згідно з частиною 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені судом обставини справи, особливості впливу незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, ступінь тяжкості пред`явленого йому обвинувачення, тривалість перебування позивача під слідством та судом (5 років 8 місяців 19 днів), застосування щодо нього запобіжного заходу, який не пов`язані з триманням під вартою і повним позбавленням соціальних контактів, відсутність відомостей про інші обмежувальні заходи протягом незаконного перебування під слідством та судом, ймовірну глибину душевних страждань позивача, а також засади розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру є розмір відшкодування у розмірі 593 472,00 грн (гарантований державою мінімум), що відповідає принципам розумності і справедливості.

Доводи відповідачів на те, що позивач не довів факту спричинення йому моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Також, твердження відповідачів, як Запорізької обласної прокуратури, так і Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування або прокуратури, - судом оцінюються критично.

Так, частиною другою статті 1 вказаного Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Таким чином, законодавець не передбачає окремого визнання вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду за вищевказаних умов.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню частково і на користь позивача слід стягнути 593 472,00 грн. моральної шкоди.

Щодо позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, понесеної у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, суд зазначає наступне.

Пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.

Положеннями КПК України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.

До правової допомоги належать консультації, роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) зазначено, що порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).

Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Тобто, позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18).

При цьому, передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21).

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

У Постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2020 року по справі № 727/4597/19 колегією суддів зроблено висновки, що профільний закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату, а оскільки адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність до них не можуть бути застосовані положення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Положення «Про форму та зміст розрахункових документів», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року №13 та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 оскільки останні не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку та не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність. У вказаній постанові Верховний Суд також зазначає, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката та одночасно доходить висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанцію, довідку, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. Отже, як випливає з вищевикладеної позиції Верховного Суду, видана адвокатом квитанція, довідка або інший документ, складений у довільній формі на підтвердження отримання від клієнта готівкових коштів за надання правової допомоги разом із договором про надання правової допомоги (актами виконаних робіт тощо) є належним доказом для підтвердження витрат учасника справи на професійну правничу допомогу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати касаційного цивільного суду від 02 липня 2025 року (справа № 335/9016/24 провадження № 61-5625св25).

На підтвердження вказаних витрат на юридичну допомогу позивачем надано такі докази: договір про надання правової допомоги №1/32КП від 28.04.2020, укладений між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Адвокат Гришин О.М.» в особі керуючого бюро адвоката Гришина Олександра Миколайовича; додаток № 1 до Договору про надання правничої допомоги №1/32 КП від 28 квітня 2020 року, додаткову угоду № 1 від 30.04.2020 до Договору про надання правничої допомоги №1/32КП від 28 квітня 2020 року, додаткову угоду № 2 від 03.07.2020 до Договору про надання правничої допомоги №1/32КП від 28 квітня 2020 року, Акт виконаних політ по Договору про надання правничої допомоги №1/32КП від 28 квітня 2020 року, Договір №5/22кс про надання правової (правничої) допомоги від 10.06.2022 року укладений між адвокатським бюро «Віктора Трофимова» в особі керуючого бюро адвоката Трофимова Віктора Володимировича та позивачем ОСОБА_1 , додаткову угоду № 1 до Договору про надання правової (правничої) допомоги №5с/22кс від 10 червня 2022 року, Акт виконаних робіт № 1 від 14.03.2025 за Договором про надання правової (правничої) допомоги №5/22кс від 10 червня 2022 року, додаткову угоду № 2 від 26.04.2025 до Договору про надання правової (правничої) допомоги №5/22кс від 10 червня 202 року, журнали судових засідань, згідно з якими за час досудового розслідування та розгляду кримінального провадження в судах першої та другої інстанції ОСОБА_1 було витрачено на оплату послуг адвоката загальну суму у розмірі 147 000 грн. (15 000 грн. - участь захисника на досудовому розслідуванні, 118 000 грн. участь захисника у суді першої інстанції, 14 000 грн участь захисника в суді апеляційної інстанції).

Проаналізувавши докази, надані представником позивача, суд дійшов висновку, про те, що заявлені витрати на правничу допомогу є доведеними та реальними. Матеріали справи містять договори, додаткові угоди, акти, журнали судових засіданні, які достовірно підтверджують сплату позивачем грошових коштів за надання правничої допомоги як на досудовому розслідування так і під час розгляду кримінального провадження у судах. У договорах сторони погодили порядок оплати послуг адвоката, а в акті наданих послуг визначено перелік виконаних робіт, та їх вартість.

Тому, доводи відповідачів про відсутність належних доказів фактичного понесення позивачем витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні є неспроможними. Саме по собі заперечення відповідачів проти достовірності додаткових угод, Актів відповідно до яких, позивачем ОСОБА_1 були сплачені на користь адвокатів грошові кошти, без надання доказів їх недостовірності або підроблення, не може бути підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, також відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Отже, для розподілу витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі не є обов`язковим підтвердження фактичної оплати таких послуг на момент вирішення питання про судові витрати, якщо з наданих доказів вбачається, що відповідна сума підлягає сплаті стороною згідно з умовами договору та актом наданих послуг.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про відшкодування позивачеві сум, сплачених ними у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, оскільки сукупність наявних в матеріалах справи доказів свідчить про надання адвокатами Гришина Олександра Миколайовича та ОСОБА_6 професійної правничої допомоги під час досудового розслідування та під час розгляду кримінального провадження у судах першої та другої інстанції, відтак у цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно способу відшкодування шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

У постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №346/5428/17 (провадження №61-8102св21), від 14 вересня 2022 року у справі №415/1009/21 (провадження №61-18055св21), від 07 грудня 2022 року у справі №461/9982/19 (провадження №61-4162св22) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, відтак кошти на відшкодування позивачам завданої шкоди слід стягнути безпосередньо з Державного бюджету України, без вказівки про стягнення цих коштів, шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунка.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення, а саме слід стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 593 472,00 грн, відшкодування витрат, сплачених у зв`язку з наданням юридичної допомоги, в розмірі 147 000 грн.

Вирішивши чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог позову.

Щодо судового збору, суд приходить до такого висновку.

Згідно частин 1, 6 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 11 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Враховуючи наведене, оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, а відповідачами є органи державної влади, позов до яких задоволено частково, в силу вимог статті 141 ЦПК України, судовий збір у розмірі 7 404,72 грн слід компенсувати за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі статей 23, 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», керуючись статтями 7, 8, 12, 13, 19, 76-83, 141, 211, 223, 258-259, 263-265, 268, 353, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування моральної шкоди 593 472 (п`ятсот дев`яносто три тисячі чотириста сімдесят дві) грн 00 коп, відшкодування витрат, сплачених у зв`язку з наданням правничої (правової) допомоги у розмірі 147 000 (сто сорок сім тисяч) грн, а всього 740 472 (сімсот сорок тисяч чотириста сімдесят дві) грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судовий збір у розмірі 7 404 (сім тисяч чотириста чотири) грн. 72 коп компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано протягом строку оскарження.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Запорізька обласна прокуратура, адреса: м. Запоріжжя, вул. Дмитра Апухтіна, б. 29А, код ЄДРПОУ 02909973.

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, 69005, м. Запоріжжя, вул. Дмитра Апухтіна, б. 29, код ЄДРПОУ 40108688.

Відповідач: Державна казначейська служба України, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ 37567646.

Повний текст рішення виготовлено 06.11.2026.

Суддя В.О. Макаров

Часті запитання

Який тип судового документу № 141358834 ?

Документ № 141358834 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141358834 ?

Дата ухвалення - 28.10.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141358834 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 141358834, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

Судове рішення № 141358834, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя) було прийнято 28.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні дані.

Судове рішення № 141358834 відноситься до справи № 335/4921/26

Це рішення відноситься до справи № 335/4921/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку інформації. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141358829
Наступний документ : 141358835