Рішення № 141357335, 10.11.2026, Берегівський районний суд Закарпатської області

Дата ухвалення
10.11.2026
Номер справи
297/1164/26
Номер документу
141357335
Форма судочинства
Цивільне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 297/1164/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді ГАЛ Л. Л., за участю секретаря Геревич Т.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет», в інтересах якого діє адвокат Крушенівський Р.О., звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики № 1517734 від 26.10.2017 року в розмірі 207 606,77 грн.

Згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 02.02.2018 року та довідкою з військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України №08/1105 від 16.06.2026 року, правильним ПІБ відповідача є: ОСОБА_1 (а. с. 45, 49).

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26.10.2017 року між ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 1517734 (продукт «Он-лайн кредитування»).

Відповідно до умов Договору позики позикодавець надав позичальнику грошові кошти в розмірі 3 500 грн. на умовах повернення, строковості та платності зі сплатою процентів за користування позикою в розмірі 0,01 % річних від суми позики.

Строк користування позикою становив 29 календарних днів до 23.11.2017 року включно. При цьому договором передбачено, що його дія триває до повного виконання позичальником узятих на себе зобов`язань.

Крім того, умовами договору передбачено сплату комісії.

На виконання умов договору 26.10.2017 року грошові кошти в розмірі 3 500 грн. були перераховані на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_3 .

Однак позичальник належним чином не виконав узяті на себе договірні зобов`язання, оскільки не повернув суму позики у встановлений договором строк та не здійснив оплату передбачених договором платежів.

За твердженням позивача, загальна сума заборгованості за договором позики станом на 01.03.2026 року становить 207 606,77 грн, яка складається з: заборгованості за основною сумою позики 3 496,67 грн.; заборгованості за комісією 183 003,26 грн.; інфляційних втрат 15 893,20 грн.; трьох процентів річних 6 213,64 грн.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 12.05.2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а. с. 32-33).

22 червня 2026 року представник відповідача адвокат Марамигін П.В. через підсистему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, у якому заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив таке.

Насамперед представник відповідача вказав, що в позовній заяві та доданих до неї документах відсутні достовірні відомості, які б підтверджували факт укладення договору позики саме з ОСОБА_1 та надання їй грошових коштів у позику.

Зокрема, у позовній заяві позивачем зазначено прізвище, ім`я та по батькові відповідача ОСОБА_2 . Водночас у договорі позики № 1517734 від 26.10.2017 року анкетні дані позичальника зазначені як « ОСОБА_2 ». Разом із тим у роздруківці інформації з електронного файлу, що визначає послідовність дій учасників електронної комерції (фінансової установи та споживача) в інформаційно-телекомунікаційній системі (роздруківка Logfile), яка додана до позовної заяви, відповідач зазначена як « ОСОБА_2 ».

На думку представника відповідача, зазначені розбіжності свідчать про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту виникнення між сторонами правовідносин позики, а також належної ідентифікації особи позичальника як сторони договору.

При цьому представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 до 21.11.2015 року мала прізвище ОСОБА_3 , однак її ім`я та по батькові залишилися незмінними. Зміна прізвища відбулася у зв`язку з укладенням шлюбу 21.11.2015 року, що підтверджується відповідними документами.

Крім того, представник відповідача звернув увагу на те, що матеріали справи не містять платіжного доручення (платіжної інструкції), розписки чи іншого документа, який би підтверджував перерахування позивачем грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 . На його думку, довідка ТОВ ФК «Вей Фор Пей» вих. № 6628-ВП від 05.03.2026 року не є належним та допустимим доказом, який підтверджує факт надання та отримання ОСОБА_1 грошових коштів у позику.

Також представник відповідача вважав неправильними та необґрунтованими розрахунки інфляційних втрат і трьох процентів річних, нарахованих за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, як убачається з наданого позивачем розрахунку, інфляційні втрати та три проценти річних нараховані за період з 01.12.2017 року по 31.01.2022 року та становлять відповідно 15 893,20 грн. і 6 213,64 грн.

Однак, за твердженням представника відповідача, перерахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних, здійснений виходячи з первісної суми боргу 3 500,00 грн за вказаний період, дає інший результат, а саме: інфляційні втрати 1 224,75 грн., три проценти річних 437,84 грн..

З огляду на викладене представник відповідача вважав розрахунок позивача необґрунтованим, а тому заперечував проти задоволення позовних вимог у частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 15 893,20 грн та трьох процентів річних у розмірі 6 213,64 грн.

Крім того, представник відповідача заперечував проти стягнення з відповідача заборгованості за комісією в розмірі 183 003,26 грн, посилаючись на таке.

Відповідно до пункту 2.2.1 договору позики № 1517734 від 26.10.2017 року сума позики становить 3 500,00 грн.

Згідно з підпунктом 4 пункту 4.2.2.1 договору позики позичальник зобов`язаний сплачувати комісію в розмірі 50 відсотків від суми позики, визначеної пунктом 2.2.1 договору, щомісячно. Така комісія розраховується щоденно, виходячи із загального періоду нарахування, який становить кожні 30 календарних днів із дати укладення договору, та сплачується позичальником під час погашення позики.

Водночас у додатку № 1 до договору позики № 1517734 від 26.10.2017 року відповідний платіж має найменування «Нарахований процент», «Щомісячна комісія» та визначений у розмірі 50 відсотків від суми позики, що в грошовому виразі становить 1 752,18 грн.

Як зазначив представник відповідача, у розрахунку заборгованості позивачем визначено суму комісії в розмірі 183 003,26 грн за період з 01.12.2017 року по 28.02.2026 року. При цьому розмір щомісячних нарахувань є різним та становить, зокрема, 1 751,73 грн за грудень 2017 року, 1 871,16 грн за місяць, який складається з 31 календарного дня, 1 810,80 грн за місяць, який складається з 30 календарних днів, та 1 690,08 грн за лютий місяць, який складається з 28 або 29 календарних днів.

Посилаючись на частину п`яту статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», представник відповідача зазначив, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати одного відсотка.

При цьому, хоча зазначений платіж у додатку № 1 до договору має назву «Нарахований процент», «Щомісячна комісія», він, на думку представника відповідача, не є процентами за користування позикою, оскільки відповідно до підпункту 2.2.4.1 пункту 2.2.4 договору процентна ставка за користування позикою становить 0,01 відсотка річних від суми позики, визначеної пунктом 2.2.1 договору.

Водночас представник відповідача вважав, що передбачений договором розмір щомісячної комісії фактично призводить до встановлення платежу, який за своїм економічним змістом перевищує законодавчо визначені обмеження щодо максимальної денної процентної ставки.

Крім того, на думку представника відповідача, нарахування комісії в розмірі 183 003,26 грн. на підставі підпункту 4 пункту 4.2.2.1 договору позики та додатка № 1 до нього суперечить частинам першій і другій статті 11 та частині п`ятій статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим відповідні положення договору є нікчемними в силу закону.

Також представник відповідача від імені ОСОБА_1 заперечував щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

З огляду на викладене представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог (а. с. 34-42).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов`язання в натурі.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У статті 12 ЦПК України йдеться про те, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 26 жовтня 2017 року між ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та ОСОБА_1 (на момент укладення договору ОСОБА_2 ) було укладено договір позики № 1517734, за умовами якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти в розмірі 3 500,00 грн. зі сплатою процентів за користування позикою в розмірі 0,01 % річних від суми позики.

Відповідно до пункту 2.2.1 договору сума позики становила 3 500,00 грн, а строк користування позикою 29 календарних днів, до 23 листопада 2017 року включно.

Факт укладення договору позики та надання відповідачу грошових коштів підтверджується наявними у матеріалах справи копією договору позики № 1517734 від 26.10.2017 року, роздруківкою інформації з електронного файлу, що визначає послідовність дій учасників електронної комерції в інформаційно-телекомунікаційній системі, а також довідкою ТОВ ФК «Вей Фор Пей» вих. № 6628-ВП від 05.03.2026 року, відповідно до якої 26.10.2017 року на картковий рахунок № НОМЕР_3 було перераховано грошові кошти в розмірі 3 500,00 грн. (а. с. 13-18, 20, 21-24).

При цьому суд бере до уваги доводи представника відповідача щодо розбіжностей в анкетних даних позичальника, однак вважає вказані помилки по батькові відповідача такими, що не спростовують факту укладення договору та отримання відповідачем грошових коштів.

З матеріалів справи вбачається, що до укладення шлюбу відповідач мала прізвище ОСОБА_3 , а після реєстрації шлюбу змінила його на ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 02.02.2018 року (а. с. 45).

Отже, зазначення у договорі позики прізвища ОСОБА_3 узгоджується з попередніми анкетними даними відповідача, а відмінності у написанні по батькові мають характер технічної неточності та не свідчать про укладення договору іншою особою.

Крім того, суд враховує, що представником відповідача не надано доказів того, що банківська картка, на яку були перераховані кошти, не належить відповідачу, що вона не отримувала відповідних коштів або що договір позики було укладено іншою особою з використанням її персональних даних.

Таким чином, сукупність досліджених судом доказів підтверджує факт виникнення між сторонами договірних правовідносин та отримання відповідачем позики в розмірі 3 500,00 грн.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, суму позики у визначений договором строк не повернула, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 01.03.2026 року залишок основної суми позики становить 3 496,67 грн. (а. с. 9).

Представником відповідача доказів на спростування зазначеного залишку основної заборгованості, а також доказів її повного погашення суду не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми позики в розмірі 3 496,67 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначена норма встановлює загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено законом або договором.

При цьому суд звертає увагу, що інфляційні втрати та три проценти річних мають нараховуватися саме на суму простроченого грошового зобов`язання, а не на платежі, правомірність нарахування яких не підтверджена.

У позовній заяві позивач просить стягнути інфляційні втрати в розмірі 15 893,20 грн. та три проценти річних у розмірі 6 213,64 грн.

Водночас представник відповідача у відзиві заперечив щодо правильності зазначеного розрахунку та вказував, що позивачем безпідставно здійснено нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних у заявлених розмірах.

Зокрема, представник відповідача зазначив, що заборгованість за договором позики виникла в розмірі 3 500 грн., а тому розрахунок передбачених статтею 625 ЦК України платежів повинен здійснюватися виходячи саме із зазначеної суми основного боргу.

За розрахунком представника відповідача, інфляційні втрати за відповідний період становлять 1 224,75 грн., а три проценти річних 437,84 грн.

Суд погоджується з доводами представника відповідача в цій частині, оскільки нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму комісії, правомірність стягнення якої не підтверджена, є безпідставним.

Водночас суд звертає увагу на суперечливість процесуальної позиції представника відповідача.

Так, у прохальній частині відзиву представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, заперечуючи фактично щодо всіх заявлених позивачем вимог.

Проте у самому відзиві представник відповідача не обмежився лише запереченням щодо позову, а навів власний альтернативний розрахунок інфляційних втрат і трьох процентів річних, які, на його думку, підлягали б нарахуванню виходячи з первісної суми позики.

Таким чином, представник відповідача, з одного боку, просить повністю відмовити у задоволенні позову, а з іншого фактично пропонує суду інший розмір грошових зобов`язань, які, на його переконання, могли б бути стягнуті за умови врахування належної суми основного боргу.

Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованим застосування альтернативного розрахунку, наданого представником відповідача, у частині визначення інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки такий розрахунок здійснений виходячи з первісної суми позики, без включення до бази нарахування спірної комісії.

При цьому суд не приймає розрахунок позивача в частині інфляційних втрат у розмірі 15 893,20 грн. та трьох процентів річних у розмірі 6 213,64 грн., оскільки він не відповідає дійсному розміру основного грошового зобов`язання та ґрунтується на сумі заборгованості, до складу якої включено платежі, правомірність стягнення яких не доведена.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 1 224,75 грн. та три проценти річних у розмірі 437,84 грн.

Щодо вимог про стягнення заборгованості за комісією в розмірі 183 003,26 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 4 пункту 4.2.2.1 договору позики позичальник зобов`язаний сплачувати комісію в розмірі 50 відсотків від суми позики щомісячно.

Водночас суд враховує доводи представника відповідача, наведені у відзиві, щодо відсутності правових підстав для стягнення такої комісії.

Так, відповідно до пункту 2.2.4.1 договору процентна ставка за користування позикою становить 0,01 відсотка річних від суми позики.

При цьому передбачена договором щомісячна комісія становить 50 відсотків від суми позики, тобто фактично є значним додатковим платежем, який істотно збільшує загальну вартість позики.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

Частиною п`ятою статті 12 цього Закону передбачено, що Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Суд зауважує, що зазначення у договорі певного платежу як комісії не свідчить про наявність у кредитодавця безумовного права вимагати його сплати.

Для стягнення такої плати кредитодавець повинен довести, що вона встановлена за конкретні додаткові чи супутні послуги, які фактично надавалися позичальнику, пов`язані з отриманням, обслуговуванням або поверненням кредиту та не суперечать вимогам законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг.

Однак матеріали справи не містять доказів надання відповідачу будь-яких окремих додаткових послуг, за які встановлено спірну щомісячну комісію, не визначено конкретного переліку таких послуг, їх змісту та обсягу.

Фактично передбачена договором комісія нараховувалася позивачем щомісячно лише у зв`язку з існуванням непогашеної суми позики, без підтвердження надання відповідачу будь-якої окремої послуги за відповідну плату.

За таких обставин суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що умова договору щодо сплати щомісячної комісії не відповідає вимогам законодавства про споживче кредитування.

Отже, оскільки позивачем не доведено факту надання відповідачу послуг, за які передбачена спірна комісія, а сама умова договору щодо її сплати суперечить вимогам законодавства, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за комісією в розмірі 183 003,26 грн.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Щодо заперечень представника відповідача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Велика Палата Верховного Суду висловила наступну правову позицію у постанові від 19 лютого 2020 р. № 14-382цс19.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23- рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Судом встановлено, що позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, тоді як представник відповідача заперечував щодо їх стягнення, посилаючись на неспівмірність заявленої суми зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи.

Оцінюючи наведені доводи, суд враховує, що дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, не вимагала проведення судових засідань, допиту свідків чи дослідження значного обсягу доказів, а обсяг виконаної представником позивача роботи полягав переважно у підготовці позовної заяви та долученні письмових доказів.

Разом із тим суд бере до уваги необхідність підготовки процесуальних документів, правового аналізу договірних правовідносин, здійснення розрахунку заборгованості та обґрунтування заявлених вимог.

Таким чином, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн. є співмірними зі складністю справи, обсягом та характером наданих адвокатом послуг, відповідають критеріям розумності, обґрунтованості та необхідності, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.

Отже, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача документально підтверджена сплачена сума судового збору.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 137, 141, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 16, 509, 525, 526, 530, 625, 1046, 1048, 1049 ЦК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , мешканки АДРЕСА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет», розташованого за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, 16, код ЄДРПОУ 38604217, заборгованість за договором позики № 1517734 від 26.10.2017 року в розмірі 5 159 (п`ять тисяч сто п`ятдесят дев`ять) гривень 26 копійок, що складається з: 3 496,67 грн. основна сума позики; 1 224,75 грн. інфляційні втрати, 437,84 грн. 3% річних.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» судовий збір у розмірі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя: Лайош ГАЛ

Часті запитання

Який тип судового документу № 141357335 ?

Документ № 141357335 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141357335 ?

Дата ухвалення - 10.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141357335 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141357335 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141357335, Берегівський районний суд Закарпатської області

Судове рішення № 141357335, Берегівський районний суд Закарпатської області було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.

Судове рішення № 141357335 відноситься до справи № 297/1164/26

Це рішення відноситься до справи № 297/1164/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа забезпечує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку інформації. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141357329
Наступний документ : 141357337