Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 202/813/26
Провадження № 2/645/2521/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2026 року м. Харків
Немишлянський районний суд м. Харкова у складі :
головуючого судді Шарка О.П
секретаря судових засідань Мухіна В.А.
розглянувши у відкритому у судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 101829 від 28.12.2019 року у сумі 18160 грн. 00 коп. та судові витрати.
В обґрунтування позову зазначили, що 28.10.2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗАЙМЕР» та ТОВАРИСТВОМ З
ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01 - 28/10/2021
відповідно до умов якого Первісний кредитор відступив ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за
плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу
№ 01 - 28/10/2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до
ОСОБА_2 .
28.12.2019 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_3
укладено кредитний договір № 101829 про
надання коштів на умовах споживчого кредиту який був укладений в електронному
вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису який був відтворений
шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного
підпису) та надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи
договір Відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю
розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.
Згідно умов кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий
кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт
зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором на наступних умовах: Сума виданого кредиту: 4000,00 грн. Дата надання кредиту: 28.12.2019 року
Строк кредиту : 30 днів Валюта кредиту: UАН. Відсоткова ставка 2 % (процентів) на добу.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на
24.11.2025 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором
становить 18160,00 грн, яка складається з:
Прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 4000,00 грн;
Прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 14160,00 грн.
Згідно норм кредитного договору, Кредит надається Клієнту в безготівковій
формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної
Клієнтом.
Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. В матеріалах справи міститься заява представника позивача за довіреністю про розгляд справи за відсутності сторони позивача, в якій вона підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача надала суду відзив на позовну заяву, в якому просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, зазначила, що відсутність в матеріалах справи документів, які
підтверджують дотримання порядку підписання електронного договору -
свідчать про те, що такий договір не можна вважати укладеним. Вказані документи наявні виключно у Кредитора за зобов`язанням, а тому сторона Відповідачки не має будь-якої можливості надати такі докази. В укладенні електронних правочинів важливим
також є і порядок підписання такого. Так, порушення порядку укладення
електронного правочину тягне за собою недійсність такого електронного правочину,
оскільки не дотримано вимог законодавства. На думку сторони відповідача, до суду не надано жодного витягу з інформаційної системи суб`єкта
електронної комерції, який мав би підтвердження дотримання положень
Закону України "Про електронну комерцію". Із наданих матеріалів справи вбачається, що відсутні будь-які докази, які б підтверджували електронне листування між сторонами, обмін інформацією, наявність анкети та інше, що підтверджує дійсність укладання Кредитного договору в порядку, визначеного Законом України Про електронну комерцію. Більш того, в матеріалах справи відсутні докази щодо направлення підписаного правочину на електронну пошту Позичальника. Вказаний факт є важливим, оскільки свідчить про неможливість отримання Споживачем інформації по кредитному
договору після його укладання та унеможливлює подання заперечень щодо певних
умов договору. Додана до позовної заяви Довідка про ідентифікацію не може вважатись
належним доказом, оскільки не містить обов?язкових реквізитів документа згідно з
розділом 4 ДСТУ 4163:2020, а саме відомості про уповноважену особу та її підпис
(власноручний чи електронний). Надана Позивачем Довідка про ідентифікацію складена в
односторонньому порядку та не є витягом з офіційної інформаційної
системи, який міг би підтверджувати факт підписання кредитного договору.
Про це свідчить ознаки неавтентичності документа, зокрема використання
різних шрифтів та їх розмірів, а також відсутність коду, що забезпечує
доступ до електронної інформаційної системи для перевірки достовірності
дій та електронного підпису. Вважають, що позивач не надав до суду
жодного доказу щодо дійсності укладення Договору у відповідності до
чинного законодавства, а саме Закону України Про електронну
комерцію", а тому в останнього відсутні правові підстави для стягнення з
Відповідачки грошових коштів саме як заборгованості за кредитним
договором. Також, Відсутність виписки за рахунком унеможливлює підтвердження відомостей про надання кредитних коштів, а також номеру кредитної картки/кредитного рахунку. Позивач обгрунтовує наявність заборгованості у сумі 18 160,00
грн лише на підставі наданого ним розрахунку заборгованості за Кредитним
договором. Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського
обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю
залежить від волевиявлення і дій однієї сторони. Таким чином, відсутність у матеріалах справи виписки за банківським рахунком Відповідача позбавляє можливості встановити факт надання кредитних коштів, їх подальший рух, а також реальний розмір та склад
заборгованості. Наданий Позивачем розрахунок заборгованості не може
вважатися належним та допустимим доказом, оскільки суперечить вимогам
ч. 2 ст. 78 ЦПК України та не відповідає критеріям первинного
бухгалтерського документа, як належного доказу на підтвердження
заборгованості визначеного законодавством та усталеною практикою
Верховного Суду. Крім того, за твердженнями Позивача, Відповідачка отримала кредитні кошти на банківську картку, зазначену у кредитному договорі, а саме НОМЕР_1 . Відповідачка наголошує, що ніколи не відкривала
рахунків у банку SBERBANK OF RASSIA чи його регіональних відділеннях на території України, не отримувала банківських карток цього банку та не перебувала з ним у будь-яких договірних правовідносинах. Дочірня компанія Сбербанку на території України має назву Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» (МР Банк). Оскільки наявність відкритих рахунків особи у банку є банківською таємницею, тому просимо витребувати інформацію чи емітувалась карта, що зазначена у кредитному договорі
НОМЕР_1 на імя Відповідачки, чи були наявні відкриті рахунки Відповідачки у
даному банку. До матеріалів даної справи такі докази не були надані, що
підтверджує відсутність права вимоги у Товариства з обмеженою
відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до відповідача.
Представник позивача надав суду відповідь на відзив, в якій просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши надані стороною позивача і долучені до матеріалів справи письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.
Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.
Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.
Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.
Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.
Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ході судового розгляду встановлено, 28.12.2019 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 101829 про
надання коштів на умовах споживчого кредиту який був укладений в електронному
вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису який був відтворений
шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного
підпису) та надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи
договір Відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю
розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст.641, 644 ЦК
України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови
кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання
договору.
Згідно умов кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий
кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт
зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором на наступних умовах: Сума виданого кредиту: 4000,00 грн. Дата надання кредиту: 28.12.2019 року
Строк кредиту : 30 днів Валюта кредиту: UАН. Відсоткова ставка 2 % (процентів) на добу.
Первісним кредитором та Відповідачем було укладено кредитний договір в електронній формі, підписання якого здійснювалося шляхом застосування електронного
підпису Відповідача. Зазначений підпис було сформовано із використанням
одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону,
зазначений Відповідачем під час укладення договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді
визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»,
електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у
вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних
особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та
надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність,
що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір
шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної
комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися
суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні
електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі,
та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла
пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну
комерцію»).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»
електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією
стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір
вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію
укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку,
визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена
шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення
пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних
системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь
особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття
(акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі,
яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку,
передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про
прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку,
передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям
пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в
інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно
пов`язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі
якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-
телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції
укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь
про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї
статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови,
передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними
повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону,
вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору,
укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з
накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого
документа.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за
домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами,
моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного
цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий
підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма
сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим
ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису
(факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого
копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у
якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-
комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови
використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний
сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або
аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за
допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога
власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися
зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в
електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що
додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію
(оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього
договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку
отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в
парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим
способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем,
формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної
системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила
замовлення.
Частиною 1 ст.13ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частин першої, другої статті 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою статті 633ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до статті 634цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У статті 526ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Проте, відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є
порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних
відносин.
28.10.2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ
«ЗАЙМЕР» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01 - 28/10/2021
відповідно до умов якого Первісний кредитор відступив ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за
плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу
№ 01 - 28/10/2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до
ОСОБА_2 .
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на
24.11.2025 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором
становить 18160,00 грн, яка складається з:
Прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 4000,00 грн;
Прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 14160,00 грн.
Відповідно до ст.ст.1077,1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідностатті 514ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним. Така позиція викладена і Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року № 6-979цс15.
Відповідач не надав суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту в розмірі, визначеному договором, так і розмір боргу, що є процесуальним обов`язком боржника.
Оскільки відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, за таких обставин суд вважає позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 4000 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків у розмірі 14 150 грн., суд зазначає наступне.
Згідно до ч. 3, ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про, зокрема, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).
Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору; якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідно до частин 1-4 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, потреби у послугах. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
З огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Суд дійшов висновку, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг і підлягає зменшенню до розміру тіла кредиту.
Такий висновок цілком узгоджується з позицією викладеною, в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 у спорі з цих же правовідносин.
Враховуючи викладене суд вважає, що нараховані відсотки за кредитним договором в розмірі 14160 грн. є несправедливими та підлягають стягненню в розмірі тіла кредиту в сумі 4 000 грн.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідачки понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10500,00 грн.
Відповідно до частин першої, пункту 1 частини третьої статті133та частин першої - третьої статті137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Приймаючи до уваги складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання адвокатських робіт (наданих послуг), фактичну участь представника позивача при розгляді даної справи, ціну позову, суд вважає, що вимоги про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справи підлягають частковому задоволенню, в розмірі 3000 грн.
При подачі позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені та документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог 1172 грн. 86 коп. (2662 грн. 40 коп. *8000 грн/18160 грн.).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 128, 131, 141, 223, 263-265, 268, ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 611, 625, 629, 1050, 1054 ЦК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (місцезнаходження 04080, м. Київ, вул. Кирилівська будинок 82, офіс 7, код
ЄДРПОУ 42228158) заборгованість за Кредитним договором №
101829 від 28.12.2019 року в розмірі 8000,00 грн., яка складається з:
Прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 4000,00 грн;
Прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 4000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (місцезнаходження 04080, м. Київ, вул. Кирилівська будинок 82, офіс 7, код ЄДРПОУ 42228158) витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 3000 грн., судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1172 грн. 86 коп.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (місцезнаходження 04080, м. Київ, вул. Кирилівська будинок 82, офіс 7, код
ЄДРПОУ 42228158)
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Надруковано в нарадчій кімнаті.
Головуючий суддя
Судове рішення № 141349951, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова) було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 202/813/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: