Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" листопада 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3117/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1доКвартирно - експлуатаційного відділу міста Харкова. 61024, Харківська обл., м. Харків, вул. Григорія Сковороди, буд. 61простягнення 5 876,92 грн.без виклику учасників справи
ВСТАНОВИВ:
03.09.2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Квартирно - експлуатаційного відділу міста Харкова про стягнення коштів у загальній сумі 5 876,92 грн., у тому числі: основний борг за спожитий газ у сумі 4 879,30 грн., пеню у сумі 717,99 грн., інфляційні нарахування у сумі 207,85 грн., три проценти річних у сумі 71,78 грн.
Також, до стягнення заявлені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором від 31 жовтня 2025 року № 101/ПГ-8016-Г постачання природного газу в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем, та спожитий відповідачем природній газ.
Ухвалою суду від 07.09.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3117/26. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п`ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено відповідачу 5 строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень (Докази такого надіслання надати суду, із описом вкладеного у цінний лист, або використання електронних кабінетів у ЄСІТС). Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
15.09.2026 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 22693/26) у якому останній. просить суд, задовольнити клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків та зменшити розмір пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних на 90%. В позові відмовити в повному обсязі.
18.09.2026 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 23102/26) у якій просить суд, прийняти відповідь на відзив на позовну заяву у справі № 922/3117/26. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» задовольнити у повному обсязі.
Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд, має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи вищевикладене, обізнаність сторін про розгляд справи у суді, про що свідчать наявні у матеріалах справи відзив відповідача, відповідь на відзив позивача, з чого слідує, що сторони подали усі заяви по суті справи та з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 31.10.2025 року між Товариством з обмежено відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (позивач, постачальник) та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Харків (відповідач, споживач) було укладено договір № 101/ПГ-8016-Г постачання природного газу.
Пунктом 13.1. договору сторони погодили, що цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності), а в частині зобов`язань постачальника щодо постачання - передачі) природного газу з моменту включення споживача до Реєстру споживачів постачальника зі спеціальними обов`язками на інформаційній платформі оператора ГТС, але у будь -якому разі не раніше надання споживачем довідки, яка підтверджує перебування на балансі гуртожитку (та /або іншої житлової будівлі, у якій постійно або тимчасово приживають побутові споживачі). В частині постачання природного газу договір діє до 31.12.2025 року (включно), а в частині розрахунків до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.
Відповідно до пункту 1.2. договору, постачальник зобов`язується поставити споживачеві, який є підприємством / установою / організацією, на балансі якого перебуває гуртожиток / ки (та /або іншої житлової будівлі, у якій постійно або тимчасово приживають побутові споживачі), природній газ за ДК 021:2015 код 09120000-6 «Газове паливо» (природний газ) в обсягах та для цілей забезпечення природним газом побутових споживачів такого гуртожитку / ів (та /або іншої житлових будівель, у якій постійно або тимчасово приживають побутові споживачі), а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Природний газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем для власних потреб і не може бути використаний для перепродажу (пункт 1.3. договору).
Згідно пункту 2.1. договору, постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з ___ до 31.12.2025 року (включно), у кількості 1,208 тис.куб.метрів, у тому числі по місяцях: листопад 2025 року замовлений обсяг 0,604 тис.куб.м., грудень 2025 року замовлений обсяг 0,604 тис.куб.м.,
Ціна природного газу, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином (пункт 4.1. договору):
4.1.1. Ціна обсягів природного газу в пункті 2.1. цього договору дорівнює 7 420,00 грн. із урахуванням податку на додану вартість, з яких 1 236,67 грн. РДВ, за 1 000 куб. метрів газу (без урахування тарифу на послуги з транспортування природного газу до точки виходу та коефіцієнта, який застосовується у разі замовлення потужності на добу наперед), крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 501,97 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 552,167 грн., крім того ПДВ 20 % - 110,4334 грн., всього з ПДВ 662,6004 грн. за 1000 куб.м. Всього ціна газу для обсягів встановлених пунктом 2.1. цього договору за 1 000 кум.метрів з ПДВ, із урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 8 082,60 грн.
4.1.2. Загальна ціна цього договору складає 8 136,48 грн., крім того, ПДВ 1 627,30 грн., разом із ПДВ 9 763,78 грн.
Згідно пункту 4.3. договору, загальна ціна цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу із урахуванням вартості послуг його транспортування.
Відповідно до пункт 4.4. договору, споживач здійснює 100% розрахунок за поставлені та спожиті обсяги газу відповідно до акту приймання передачі природного газу до закінчення календарного місяця наступного за місяцем, у якому було здійснено постачання природного газу.
У платіжних інструкціях споживач має обов`язково вказувати призначення платежу, номер та дату договору (пункт 4.5. договору).
Як зазначає позивач, останнім на виконання умов договору, протягом листопада 2025 року - грудня 2025 року було передано у власність відповідача природний газ на загальну суму 9 758,60 грн., відповідно до актів прийманняпередачі природного газу, а саме:
- акт № 22036 за листопада 2025 року, обсяг переданого газу: 0,60368 тис.м.куб., вартістю: 4 879,30 грн.;
- акт № 24470 за грудень 2025 року, обсяг переданого газу: 0,60368 тис.м.куб., вартістю: 4 879,30 грн.
Проте, вказані акти не було підписано відповідачем, у зв`язку зі чим, позивачем вказані акти було направлено на адресу відповідача.
Згідно пункт 3.5. договору, у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання передачі природного газу, ненадання письмово обґрунтованого заперечення проти підписання або у разі відмови споживача від підписання акту приймання передачі газу до 14 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим та узгодженим відповідно до даних інформаційної платформи оператора ГТС, а вартість поставленого газу розраховується відповідно до умов договору. Звіряння спожитого природного газу протягом розрахункового періоду здійснюється відповідно до даних інформаційної платформи оператора ГТС. Дані інформації платформи оператора ГТС щодо обсягів природного газу, спожитих споживачем, вважаються обов`язковими для сторін, якщо судом не буде встановлене інше.
Вказане на думку позивача свідчить про те, що у даному випадку обсяги встановлюються відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та відповідач був зобов`язаний сплатити вартість поставленого природного газу, проте, відповідачем в порушення умов договору, оплату за переданий позивачем газ було здійснено частково, а саме у розмірі 4 879,30 грн. про що свідчить виписка по взаєморозрахунку (субконто) із споживачем природного газу за період з 01.11.2025 року по 27.04.2026 року.
Також, на адресу відповідача позивачем було направлено вимогу (№119/2.4.2-9411-2026 від 09.02.2026 року) про сплату заборгованості за спожитий газ, у якій останній вимагав сплатити заборгованість у розмірі 4 879,30 грн. до 16.02.2026 року.
Проте, вказана вимога залишилась без відповіді та задоволення, що стало причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Факт наявності у відповідача заборгованості за постачений позивачем та спожитий відповідачем природній газ підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання передачі природного газу, а саме:
- акт № 22036 за листопада 2025 року, обсяг переданого газу: 0,60368 тис.м.куб., вартістю: 4 879,30 грн.;
- акт № 24470 за грудень 2025 року, обсяг переданого газу: 0,60368 тис.м.куб., вартістю: 4 879,30 грн. які були направлені позивачем на адресу відповідача та випискою по взаєморозрахунку (субконто) із споживачем природного газу за період з 01.11.2025 року по 27.04.2026 року про часткову сплату відповідачем спожитого природного газу на загальну суму 4 879,30 грн.
У зв`язку із чим, за розрахунком позивача (із урахуванням часткових оплат), у відповідача наявний боргу у загальному розмірі 4 879,30 грн. за період грудень 2025 року.
Заперечуючи проти позовних вимог у цій частині, відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 22693/26 від 15.09.2026 року) зокрема зазначив, що КЕВ м. Харків є неприбутковою установою, тобто утримується за рахунок коштів відповідного (державного) бюджету. Усі витрати такої установи узгоджуються з органом, який уповноважений здійснювати фінансування такої установи, для чого складається кошторис, в який вносяться всі статті витрат. Відповідно до статті 19 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Таким чином КЕВ м. Харків фінансуються виключно з Держбюджету. Стаття 51 Бюджетного кодексу зазначає, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Вказане на думку відповідача свідчить про те, що невиконання відповідачем зобов`язання по оплаті за надані послуги сталося внаслідок не достатку бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Суд не приймає вищевказані заперечення відповідача, оскільки статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.
Статтею 617 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Отже, відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 23.03.2018 року у справі №904/6252/17, від 03.04.2018 року у справі № 908/1076/17, від 07.11.2019 року у справі №916/1345/18, від 30.03.2020 року у справі № 910/3011/19.
Враховуючи вищевикладене, судом здійснено перевірку заявленої позивачем до стягнення із відповідача суми борги (відповідно до наданого позивачем розрахунку суми позовних вимог із урахуванням наявних часткових оплат), та встановлено, що він є арифметично вірним, а тому підлягає до задоволення у розмірі 4 879,30 грн.
У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором, позивачем було нараховано відповідачу пеню у сумі 717,99 грн., інфляційні нарахування у сумі 207,85 грн., три проценти річних у сумі 71,78 грн.
Пунктом 6.2. договору, сторони погодили, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 4.4. цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3 % річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Щодо стягнення із відповідача інфляційні нарахування у сумі 207,85 грн., три проценти річних у сумі 71,78 грн., відповідно до наданого розрахунку, суд зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом здійснено перевірку нарахування позивачем відповідачу 3 % річних у розмірі 71,78 грн. за період з 03.02.2026 року по 31.07.2026 року (відповідно до наданого розрахунку) за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", та встановлено, що такі нарахування не перевищують суми за розрахунком суду, а тому підлягають до задоволення.
Судом здійснено перевірку нарахування позивачем відповідачу інфляційних втрат у сумі 207,85 грн. за період 01.03.2026 року по 31.07.2026 року (відповідно до наданого розрахунку) за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", та встановлено, що такі нарахування здійснено не вірно.
Судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат за період 01.03.2026 року по 31.07.2026 року (відповідно до наданого розрахунку) за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", та встановлено, що до стягнення підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 207,84 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 0,01 грн. відмовити.
Щодо заявлених до стягнення із відповідача пені у сумі 717,99 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Судом здійснено перевірку нарахованого позивачем відповідачу пені у сумі 717,99 грн. за період з 03.02.2026 року по 31.07.2026 року (відповідно до наданого розрахунку) за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", та встановлено, що такі нарахування не перевищують суми за розрахунком суду.
Крім того, при здійснення перевірки та розрахунку суми заявлених позовних вимог за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", суд враховує позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 лютого 2018 року у справі № 917/1622/16, а саме щодо здійснення перерахунку заявлених позовних вимог саме за допомогою інструменту "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН".
Щодо заявленого у відзиві на позовну заяву (вх. № 22693/26 від 15.09.2026 року) відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних на 90%, суд зазначає наступне.
В обґрунтування заявленого до суду клопотання, відповідач зокрема зазначає, що у діях відповідача, не було вини, тому вважаємо, що відповідач повинен бути звільнений від відповідальності. Також зазначає, що останній після початку повномасштабної воєнної агресії, введення воєнного стану, продовжує виконувати свій обов`язок, щодо забезпечення оборони Держави Україна шляхом забезпечення функціювання військових частин (організує постачання та зведення укріплень, наметових містечок, казарм, обладнання для проживання військовослужбовців) та установ Міністерства оборони України на території Харківської області. КЕВ м. Харків не є фактичним споживачем послуги. Відповідач обслуговує гуртожитки в яких проживають більше 1000 споживачів-фізичних осіб, основними споживачами газу є населення (військовослужбовці та їх сім`ї). Кошти, які з відповідача можуть бути стягнені як пеня, три проценти річних та інфляційних втрат, будуть стягнені з реєстраційних рахунків, які передбачені для забезпечення функціювання військових частин, які обороняють територію Харкова та Харківської області. Так як бюджетні надходження знаходяться поза межами повноважень відповідача, останній вважає, що може бути застосовано закон а саме частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України (розмір неустойки зменшено).
Також зазначає, що велика кількість українців опинилася у дуже складних життєвих обставинах і поки не може сплатити за спожиті житлово-комунальні послуги. На підставі Указів Президента України починаючи з 24.02.2022 року і по теперішній час на території України діє режим воєнного стану. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 року №1364 Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією Наказом № 309 від 22.12.2022 року Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Отже, за твердженнями відповідача, враховуючи зазначене вище, із урахуванням важливості та необхідності дотримання балансу інтересів сторін у даному конкретному випадку, виходячи з міркувань розумності та справедливості, беручи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, характер господарської діяльності, її суспільне значення, а також ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань, останній вважає за можливе просити суд за можливості реалізації судом дискреційних повноважень для зменшення розміру пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних на 90%.
Заперечуючи проти клопотання відповідача, позивач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 23102/26 від 18.09.2026 року) зокрема зазначив, що відповідач був обізнаний з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов договору.
Також зазначає, що у справі, що розглядається сума непогашеного основного боргу складає 4 879,30 грн., тоді як загальна сума заявлена до стягнення пені складає лише 717,99 грн., отже на думку позивача, відсоток заявленого до стягненні пені від суми непогашеного основного боргу за поставлений газ складає лише 14,7%. Відтак, заявлена сума пені не є надмірно великою до суми непогашеного основного боргу, враховуючи процентне співвідношення. При цьому, несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
Щодо зменшення заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, зазначає, що заявлені до стягнення інфляційні та 3% річних не є штрафною санкцією, вони є компенсаційною платою.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
З аналізу вищевикладених норм слідує, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 341/915/16-ц).
Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (стаття 3 Закону України Про індексацію грошових доходів населення).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначеного способу захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі №905/600/18).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).
Отже, визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право на стягнення інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти мали бути отримані.
Враховуючи вищевикладене, а також правову природу інфляційних втрат, інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню за клопотанням боржника (на підставі статті 551 Цивільного кодексу України), оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.
У зв`язку зі чим, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача викладеного у відзиві на позовну заяву (вх. № 22693/26 від 15.09.2026 року) щодо зменшення розміру нарахованих позивачем інфляційних втрат та трьох відсотків річних на 90%.
Щодо клопотання відповідача викладеного у відзиві на позовну заяву (вх. № 22693/26 від 15.09.2026 року) в частині зменшення розміру пені на 90%, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. За відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов`язань; причин неналежного невиконання зобов`язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.
З аналізу вищевикладеного слідує, що питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 03.12.2024 року у справі № 904/872/24.
При цьому, заявляючи клопотання в частині зменшення розміру пені на 90%, відповідач лише послався на те, що КЕВ м. Харків після початку повномасштабної воєнної агресії, введення воєнного стану, продовжує виконувати свій обов`язок, щодо забезпечення оборони Держави Україна шляхом забезпечення функціювання військових частин (організує постачання та зведення укріплень, наметових містечок, казарм, обладнання для проживання військовослужбовців) та установ Міністерства оборони України на території Харківської області. КЕВ м. Харків не є фактичним споживачем послуги. КЕВ м. Харків обслуговує гуртожитки в яких проживають більше 1000 споживачів-фізичних осіб, основними споживачами газу є населення (військовослужбовці та їх сім`ї). Кошти, які з КЕВ м. Харків можуть бути стягнені як пеня, три проценти річних та інфляційних втрат, будуть стягнені з реєстраційних рахунків, які передбачені для забезпечення функціювання військових частин, які обороняють територію Харкова та Харківської області. Вказане на думку останнього, свідчить про наявність підстав для застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України (розмір неустойки зменшено).
З вищевикладеного та наявних у матеріалах справи документів судом встановлено, що відповідачем не наведено належного обґрунтування винятковості обставин, які могли б бути підставою для зменшення розміру пені, та не надано доказів, які б підтверджували, що зазначені ним обставини безпосередньо вплинули на можливість своєчасного виконання грошового зобов`язання за договором, а саме по собі виконання відповідачем завдань із забезпечення обороноздатності держави, обслуговування гуртожитків, у яких проживають військовослужбовці та члени їхніх сімей, а також запровадження воєнного стану не свідчать про наявність безумовних підстав для зменшення неустойки, оскільки такі обставини мають оцінюватися у взаємозв`язку з конкретними обставинами справи та доказами їх впливу на виконання відповідного зобов`язання.
Крім того, посилання відповідача на віднесення відповідної територіальної громади до територій можливих бойових дій саме по собі не підтверджує наявності обставин, які унеможливили або істотно ускладнили виконання зобов`язань за договором, укладеним із позивачем. Отже, наведені відповідачем доводи не підтверджені належними та допустимими доказами, які б у своїй сукупності свідчили про наявність виняткових обставин, що виправдовують зменшення пені на 90 відсотків відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.
Суд також враховує, що відповідач, будучи обізнаним з умовами договору, зокрема щодо строків здійснення оплати за спожитий природний газ, мав усвідомлювати наслідки неналежного виконання взятих на себе договірних зобов`язань, у тому числі застосування відповідальності, передбаченої пунктом 6.2 договору. Водночас відповідачем не надано доказів вжиття ним усіх залежних від нього заходів для належного та своєчасного виконання грошового зобов`язання, зокрема доказів вжиття заходів щодо передбачення відповідних видатків у кошторисі та забезпечення фінансування для проведення розрахунків за договором.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових та фактичних підстав для зменшення заявленої до стягнення пені на 90 відсотків.
Крім того, стаття 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №911/4249/16.
Таким чином, зменшення пені на 90% нівелюватиме її призначення та порушуватиме баланс інтересів сторін.
Також судом враховується заперечення позивача, у яких останній зазначив, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
За таких обставин, керуючись принципами справедливості, розумності та пропорційності, враховуючи інтереси обох сторін, суд не вбачає правових підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені, у зв`язку із чим дійшов висновку про відмову в задоволенні відповідного клопотання відповідача у цій частині.
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України також унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018 року, від 24.04.2019 року, від 05.03.2020 року Верховного Суду у справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, які залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, та про стягнення із відповідача на користь позивача коштів суми основного боргу за спожитий газ у сумі 4 879,30 грн., пеню у сумі 717,99 грн., інфляційні нарахування у сумі 207,84 грн. та три проценти річних у сумі 71,78 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судовий збір у даній справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв`язку із чим, із відповідача підлягає до стягнення суму судового збору у розмірі 2 662,40 грн.
Керуючись статтями 73, 74, 86, 123, 126, 128, 129, 183, 236 - 238, 240 - 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
УХВАЛИВ:
У позові відмовити частково.
Стягнути з Квартирно - експлуатаційного відділу міста Харкова (61024, Харківська обл., м. Харків, вул. Григорія Сковороди, буд. 61, ЄДРПОУ 07923280) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ЄДРПОУ: 40121452; п/р: НОМЕР_1 в АТ «Укргазбанк», код банку: 320478) кошти у загальній сумі 5 876,91 грн., у тому числі: - основний борг за спожитий газ у розмірі 4 879,30 грн., пеню у сумі 717,99 грн., інфляційні нарахування у розмірі 207,84 грн., три проценти річних у розмірі 71,78 грн. та судовий збір у розмірі 2662,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 0,01 грн. відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Реквізити сторін:
позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ЄДРПОУ 40121452);
відповідача: Квартирно - експлуатаційного відділу міста Харкова (61024, Харківська обл., м. Харків, вул. Григорія Сковороди, буд. 61, ЄДРПОУ 07923280).
Повне рішення складено "10" листопада 2026 р.
СуддяО.О. Ємельянова
Судове рішення № 141346130, Господарський суд Харківської області було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 922/3117/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: