Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" листопада 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3049/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Юрченко В.С.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "Шляхрембуд" (Україна, 61004, місто Харків, мвулиця Москалівська, будинок 20, ЄДРПОУ 03359182),
до: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Квітень -2011" (Україна, 61038, місто Харків, вулиця Фісановича, будинок 6, ЄДРПОУ 37657671)
про: стягнення заборгованості,-
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Господарського суду Харківської області, через систему «Електронний Суд», надійшов позов Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів в м. Харкові "Шляхрембуд" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Квітень -2011" про стягнення заборгованості у сумі 15 362,70 грн, інфляційні втрати у сумі 1 102,67 грн, 3% річних у сумі 412,98 грн та пеню у сумі 797,43 грн.
Підставою для звернення до суду стало неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг з санітарного очищення прилеглої території № 4983 від 22.05.2025, з урахуванням додатків до нього, що полягає у невиконанні обов`язку з оплати послуг, наданих позивачем протягом червня грудня 2025 року.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2026, справу № 922/3049/26 передано на розгляд судді Юрченко В.С.
01.09.2026, суд позовну заяву залишив без руху, з одночасним встановленням строку та способу усунення її недоліків.
04.09.2026, позивач скерував через систему "Електронний Суд", заяву про усунення недоліків (вх. № 21800).
08.09.2026 ухвалою суду прийнято позовну заяву Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів в м. Харкові "Шляхрембуд" до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/3049/26. Розгляд справи № 922/3049/26 постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Роз`яснено учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк - п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду відзиву на позовну заяву, оформленого відповідно до вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України, а також всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. Встановлено позивачу строк - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде поданий) - для подання суду: відповіді на відзив на позов в порядку статті 166 Господарського процесуального кодексу України, а також доказів направлення відповіді на відзив відповідачу. Встановлено відповідачу строк - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду (якщо такі будуть): заперечень на відповідь на відзив та доказів направлення заперечень на відповідь на відзив позивачу.
Клопотання, в порядку частини сьомої статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.
04.09.2026, позивач, через систему "Електронний Суд", спрямував до суду заяву (вх. № 21808) про зменьшення позовних вимог.
Обгрунтовуючи свою позицію, позивач зазначає, що внаслідок проведення перерахунку оплат, встановлено, що загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 17 623,42 грн (тобто на 52,36 грн меньше заявленого в позові розміру).
09.09.2026 ухвалою суду прийнято до розгляду та задовольно заяву позивача (вх. № 21808 від 04.09.2026) про зменьшення розміру позовних вимог. Подальший розгляд справи постановлено здійснювати в рамках ціни позову 17 623,42 грн.
Відповідач правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позовній заяві не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного процесуального законодавства. Так, оскільки відповідач не зареєстрований в системі «Електронний Суд», з метою повідомлення останнього про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі від 08.09.2026 направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із відміткою про відмову адреса отримати судову кореспонденцію.
Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4).
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/3049/26 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позові не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи стислі процесуальні строки, встановлені для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
Як свідчать матеріали справи, 22.05.2025 між Комунальним підприємством «Харківблагоустрій» (далі КП «Харківблагоустрій») та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Квітень - 2011» (далі Відповідач, ОСББ «Квітень-2011») укладено Договір про надання послуг з санітарного очищення прилеглої території № 4983 (далі Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору Виконавець зобов`язується надавати послуги з санітарного очищення прилеглої території до об`єкта господарської діяльності, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Фісановича, буд. 6, загальною площею 367,20 м2 (далі прибудинкова територія), яка перебуває у користуванні Замовника, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги.
Згідно з пунктом 2.2.1. Договору Замовник зобов`язаний своєчасно здійснювати оплату Виконавцю за надані послуги з санітарного очищення прилеглої території у розмірі та строки, передбачені розділом 4 Договору.
Пунктом 2.2.4. Договору передбачено, що в разі наміру Замовника припинити свою господарську діяльність він зобов`язаний письмово повідомити про це Виконавця за 30 календарних днів до дати настання відповідної події та повністю розрахуватися за надані послуги.
Відповідно до пункту 4.1. Договору оплата здійснюється Замовником шляхом часткової передоплати грошових коштів (до 100%) на розрахунковий рахунок Виконавця до 5 числа поточного місяця, а остаточний розрахунок за Договором проводиться до 30 числа поточного місяця.
Згідно з пунктом 4.3. Договору послуги вважаються виконаними, якщо до 1 числа місяця, наступного за звітним, Виконавцю не надійшла письмова претензія від Замовника.
Пунктом 5.1. Договору визначено, що щомісячна вартість послуг з санітарного очищення прилеглої території становить 3 000,02 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 500,00 грн, відповідно до Додатка № 1 до Договору.
За прострочення виконання зобов`язань, передбачених пунктом 4.1. Договору, Замовник зобов`язаний сплатити Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості невиконаних зобов`язань за кожний день прострочення (пункт 7.1. Договору).
Відповідно до пункту 7.2. Договору в разі порушення своїх зобов`язань сторони несуть відповідальність, визначену Договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання.
Згідно з пунктами 8.1., 8.2. Договору спори та розбіжності, які можуть виникнути під час його виконання, вирішуються шляхом переговорів між сторонами, а в разі недосягнення згоди у встановленому законодавством порядку.
Пунктом 12.3. Договору передбачено обов`язок сторін повідомляти одна одну протягом семи робочих днів про зміну найменування, організаційно-правової форми, юридичної адреси, банківських реквізитів та настання інших юридичних фактів, які можуть перешкоджати виконанню договірних зобов`язань.
Додатком № 1 до Договору є Протокол узгодження договірної ціни на надання послуг з санітарного очищення прилеглої території, яким сторони погодили обслуговувану площу, вартість послуг за 1 м2 на місяць, загальну щомісячну вартість послуг та суму податку на додану вартість.
25.08.2025 між Комунальним підрядним спеціалізованим підприємством по ремонту і будівництву автошляхів у м. Харкові «Шляхрембуд» (далі Позивач, КП «Шляхрембуд») та Відповідачем укладено Додаткову угоду № 1 про заміну сторони її правонаступником до Договору № 4983 від 22.05.2025, яку підписано та скріплено печатками сторін.
Зазначеною додатковою угодою, з урахуванням рішення Харківської міської ради від 05.02.2025 № 761/25 «Про реорганізацію комунального підприємства «Харківблагоустрій» шляхом приєднання до комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова «Шляхрембуд» та Передавального акта від 25.08.2025, сторони погодили заміну Виконавця за Договором.
Зокрема, замість КП «Харківблагоустрій» Виконавцем визначено його правонаступника КП «Шляхрембуд», до якого перейшли майно, права та обов`язки реорганізованого підприємства. Крім того, додатковою угодою передбачено доповнення розділу 13 Договору реквізитами нового Виконавця. Інші умови Договору залишено без змін.
На виконання умов Договору Позивачем складено акти надання (здачі-приймання) послуг за відповідні розрахункові періоди, а саме:
акт надання послуг № 1485 від 31.08.2025 на суму 677,42 грн з ПДВ;
акт надання послуг № 4113 від 30.09.2025 на суму 3 000,02 грн з ПДВ;
акт здачі-приймання послуг № 2240 від 31.10.2025 на суму 3 000,02 грн з ПДВ;
акт здачі-приймання послуг № 3934 від 30.11.2025 на суму 3 000,02 грн з ПДВ;
акт здачі-приймання послуг № 5437 від 31.12.2025 на суму 3 000,02 грн з ПДВ.
Обґрунтовуючи період виникнення заборгованості, Позивач зазначає, що вона сформувалася за період з червня 2025 по грудень 2025 року та включає, зокрема, заборгованість, яка виникла до реорганізації КП «Харківблагоустрій» і перейшла до його правонаступника КП «Шляхрембуд».
Так, 25.08.2025 між КП «Харківблагоустрій» та ОСББ «Квітень - 2011» складено та підписано Акт звірки взаємних розрахунків № 9979 за період з 01.11.2024 по 25.08.2025, відповідно до якого зафіксовано заборгованість Відповідача в розмірі 5 323,02 грн. Зазначена сума також відображена у Передавальному акті від 25.08.2025, складеному у зв`язку з реорганізацією КП «Харківблагоустрій» шляхом приєднання до КП «Шляхрембуд».
Згідно з відомостями, наведеними в Акті звірки взаємних розрахунків № 9979, заборгованість сформувалася внаслідок здійснення таких господарських операцій: надання послуг за актом № 11935 від 30.06.2025 на суму 3 180,40 грн, здійснення платежу за платіжним дорученням № 785590773.1 від 25.07.2025 на суму 3 180,00 грн, надання послуг за актом № 12691 від 31.07.2025 на суму 3 000,02 грн та за актом № 16149 від 24.08.2025 на суму 2 322,60 грн.
Крім того, матеріали справи містять виписку за рахунком, яка підтверджує зарахування 25.07.2025 грошових коштів у розмірі 3 180,00 грн, а також платіжну інструкцію від 20.11.2025, відповідно до якої Відповідач здійснив оплату за надані послуги в розмірі 3 000,00 грн.
Як встановлено судом, відповідно до розрахунку Позивача, загальний розмір заборгованості Відповідача за період до реорганізації підприємства становить 2 678,06 грн, з яких 2 322,60 грн основний борг та 355,46 грн пеня.
18.03.2026 Позивач направив на адресу Відповідача цінним листом з описом вкладення лист щодо підписання актів звірки взаємних розрахунків, акти звірки станом на 31.10.2025 та 17.03.2026, а також акти здачі-приймання послуг № 3934 від 30.11.2025 на суму 3 000,02 грн та № 5437 від 31.12.2025 на суму 3 000,02 грн.
Відповідно до відомостей про відстеження поштового відправлення, розміщених на офіційному вебсайті АТ «Укрпошта», зазначене поштове відправлення 07.04.2026 повернуто відправнику у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.
Крім того, з метою досудового врегулювання спору 20.03.2026 Позивач направив на адресу Відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість за отримані послуги на користь КП «Шляхрембуд».
Згідно з відомостями про відстеження поштового відправлення, розміщеними на офіційному вебсайті АТ «Укрпошта», зазначене поштове відправлення 06.04.2026 повернуто відправнику у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.
Посилаючись на неналежне виконання Відповідачем договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг, Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості та нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання сум.
Зокрема, у зв`язку з порушенням строків оплати послуг Позивачем здійснено нарахування пені, а також інфляційних втрат та трьох процентів річних.
У ході розгляду справи Позивачем уточнено порядок зарахування здійснених Відповідачем платежів та проведено відповідний перерахунок заявлених до стягнення сум.
За результатами такого перерахунку Позивач визначив розмір вимог, що підлягають стягненню, у сумі 15 000,10 грн основного боргу (проти первісно заявлених 15 362,70 грн), 1 079,05 грн інфляційних втрат (проти первісно заявлених 1 102,67 грн), 404,01 грн трьох процентів річних (проти первісно заявлених 412,98 грн) та 1 140,26 грн пені (проти первісно визначених 797,43 грн).
Відповідач не скористався своїм правом на формування заперечень стосовно доводів, викладених у позовній заяві.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Враховуючи положення статей 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Загальні положення про договір визначені статтями 626637 ЦК України, а порядок його укладення, зміни та розірвання статтями 638647, 649, 651654 ЦК України.
За змістом статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів відповідного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
Частиною третьою статті 107 ЦК України передбачено, що передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, установлених законом.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.
Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, та мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526, 527 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За змістом пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною першою статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Отже, за своєю правовою природою договір про надання послуг є двостороннім, що зумовлює взаємне виникнення у його сторін прав та обов`язків. З моменту укладення такого договору виконавець зобов`язується надати обумовлені послуги, а замовник прийняти їх та здійснити оплату в порядку, розмірі й у строки, визначені договором.
Як встановлено судом, 22.05.2025 між КП «Харківблагоустрій» та ОСББ «Квітень-2011» укладено Договір № 4983 про надання послуг з санітарного очищення прилеглої території, за умовами якого Виконавець зобов`язався надавати відповідні послуги, а Замовник приймати та оплачувати їх.
У подальшому, у зв`язку з реорганізацією КП «Харківблагоустрій» шляхом приєднання до КП «Шляхрембуд», відбулася заміна Виконавця за Договором у порядку правонаступництва, що підтверджується рішенням Харківської міської ради № 761/25, Передавальним актом від 25.08.2025 та Додатковою угодою № 1 від 25.08.2025, підписаною сторонами Договору.
Таким чином, КП «Шляхрембуд» як правонаступник КП «Харківблагоустрій» набуло права та обов`язки Виконавця за Договором № 4983 від 22.05.2025, у тому числі право вимоги щодо виконання Відповідачем грошових зобов`язань, які виникли до реорганізації підприємства та перейшли до правонаступника.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 2.1.1. Договору Виконавець зобов`язаний своєчасно надавати послуги з санітарного очищення прилеглої території, тоді як Замовник відповідно до пункту 2.2.1. Договору зобов`язаний своєчасно здійснювати оплату таких послуг у розмірах та строки, визначені Договором.
Згідно з пунктом 4.1. Договору оплата здійснюється Замовником шляхом часткової передоплати грошових коштів (до 100%) на розрахунковий рахунок Виконавця щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця, а остаточний розрахунок проводиться до 30 числа поточного місяця.
Пунктом 5.1. Договору встановлено, що щомісячна вартість послуг із санітарного очищення прилеглої території становить 3 000,02 грн, у тому числі 20% ПДВ у розмірі 500,00 грн, відповідно до Додатка № 1 до Договору.
При цьому умовами Договору визначено особливий порядок прийняття наданих послуг. Так, відповідно до пункту 4.3. Договору послуги вважаються виконаними, якщо до першого числа місяця, наступного за звітним, Виконавцю не надійшла письмова претензія від Замовника.
Отже, сторони погодили, що відсутність письмових заперечень Замовника у визначений Договором строк є підставою для визнання послуг виконаними. Водночас підписання двостороннього акта надання послуг не визначено сторонами як обов`язкова умова виникнення обов`язку з їх оплати.
Як свідчать матеріали справи, протягом спірного періоду з червня 2025 по грудень 2025 року Відповідач не звертався до Позивача з письмовими претензіями щодо обсягу, якості або порядку надання послуг з санітарного очищення прилеглої території.
Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення Відповідача до Виконавця з приводу неналежного виконання умов Договору або наявності інших обставин, які б свідчили про невиконання чи неналежне виконання Позивачем своїх договірних зобов`язань.
Враховуючи відсутність письмових претензій з боку Відповідача у строки, визначені пунктом 4.3. Договору, у сукупності з наявними у матеріалах справи доказами, що є підтвердженням про належне виконання Позивачем договірних зобов`язань у спірний період.
Водночас судом встановлено, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе договірні зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг. Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів доказів повного погашення заборгованості чи спростування розрахунку позивача.
Суд, дослідивши наявні у матеріалах справи первинні документи, виписки за рахунками, платіжні документи, акт звірки взаємних розрахунків та передавальний акт, а також перевіривши порядок зарахування здійснених відповідачем платежів, дійшов висновку про правильність проведеного позивачем перерахунку основної заборгованості в розмірі 15 000,10 грн. Судом також встановлено, що зазначений розрахунок відповідає наявним у матеріалах справи первинним документам, враховує фактично здійснені відповідачем оплати та не містить подвійного включення сум заборгованості, які вже були відображені в акті звірки взаємних розрахунків та передавальному акті.
За таких обставин суд вважає доведеним належними та допустимими доказами розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 15 000,10 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення 3% річних у розмірі 412,98 грн, інфляційних втрат у розмірі 1102,67 грн, пені у розмірі 797,43 грн суд зазначає наступне.
Згідно з п. 7.1. Договору за прострочення своїх зобов`язань за п.4.1 Договору Замовник зобов`язаний сплатити Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості невиконаних зобов`язань за кожний день прострочення.
За змістом ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Початком відліку періоду прострочення зобов`язання (моментом прострочення) у відповідності до ст. 253 ЦК України, є день, наступний після визначеної (кінцевої) дати виконання цього зобов`язання.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
В силу приписів ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.
В постанові Верховного Суду КГС від 08.10.2018 року по справі № 927/490/18 зазначено, що прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі №815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі №803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15).
Дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за період прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань з оплати наданих послуг, судом здійснено відповідний перерахунок за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА:ЗАКОН» та за результатами перевірки встановлено, що розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних є арифметично правильним, відповідає встановленим обставинам справи, періодам прострочення виконання грошових зобов`язань та вимогам статті 625 Цивільного кодексу України.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 079,05 грн інфляційних втрат та 404,01 грн трьох процентів річних є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.
В статті 549 Цивільного кодексу України надано визначення неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.
Отже, сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов`язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).
Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.
Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов`язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.
Поряд з цим, Цивільний кодекс України передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.
Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідного зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
Як встановлено судом, пунктом 7.1 Договору передбачено, що за прострочення виконання зобов`язань, передбачених пунктом 4.1 Договору, замовник зобов`язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості невиконаних зобов`язань за кожний день прострочення.
Отже, сторони договору погодили відповідальність замовника за порушення строків оплати наданих послуг у вигляді пені, визначивши розмір її обчислення межами подвійної облікової ставки Національного банку України.
Вирішуючи питання щодо періоду нарахування пені, суд враховує, що на момент укладення Договору № 4983 від 22.05.2025 діяв Господарський кодекс України, частиною шостою статті 232 якого було передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Оскільки пунктом 7.1 Договору сторони не погодили іншого строку нарахування пені, ніж установлений законодавством, суд доходить висновку про необхідність застосування положень частини шостої статті 232 Господарського кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин. Відповідно до зазначеної норми нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
При цьому суд враховує, що положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли в період чинності цієї норми, а визнання Господарського кодексу України таким, що втратив чинність з 28.08.2025, саме по собі не змінює правового режиму відповідальності за порушення зобов`язань, допущені до цієї дати.
Дослідивши розрахунок пені, наданий позивачем, суд перевірив правильність визначення бази нарахування, періодів прострочення, розміру облікової ставки Національного банку України та врахування здійснених відповідачем платежів.
За результатами перевірки суд дійшов висновку про арифметичну та методологічну правильність розрахунку пені в сумі 1 140,26 грн, а також його відповідність умовам Договору та застосовним нормам законодавства.
При цьому суд зазначає, що нарахування пені є наслідком порушення відповідачем погоджених сторонами строків виконання грошового зобов`язання та відповідає умовам укладеного Договору.
За таких обставин суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з відповідача пені в розмірі 1 140,26 грн.
Відповідно до частин 1-4 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81), від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 (пункт 9.58), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 102), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (пункти 41, 43).
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).
Згідно з ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про задоволення позову.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001).
Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Суд, здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а також висновки суду про задоволення позову, покладає судові витрати (сплачений судовий збір), на відповідача.
Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
Позов задовольнити.
Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Квітень -2011" (Україна, 61038, місто Харків, вулиця Фісановича, будинок 6, ЄДРПОУ 37657671) на користь Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "Шляхрембуд" (Україна, 61004, місто Харків, мвулиця Москалівська, будинок 20, ЄДРПОУ 03359182, реквізити банківського рахунку: АБ «УКРГАЗБАНК» (код банку 320478), НОМЕР_1 ) суму заборгованості у розмірі 15 000,10 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 079,05 грн, 3% річних у розмрі 404,01 грн, пеню у розмірі 1 140,26 грн пені та судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "10" листопада 2026 р.
СуддяВ.С. Юрченко
Судове рішення № 141346098, Господарський суд Харківської області було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 922/3049/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: