Рішення № 141345340, 04.11.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2026 р. м. Київ Справа № 911/2425/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКОБУДПРОЕКТ»

про стягнення 1 681 165, 80 грн,

Суддя Антонова В.М.

Секретар судових засідань Бойченко С.І.

Представники учасників справи:

від позивача: Конова І.О.;

від відповідача: Марків Н.В.;

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий виклад позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» (надалі позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКОБУДПРОЕКТ» (далі відповідач), про стягнення 1 681 165, 80 грн, з яких: 1 522 330, 49 грн основний борг, 110 002, 78 грн пеня, 36 667, 59 грн 10 % річних та 12 164, 94 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки бетонних сумішей готових та будівельних розчинів №БТРО_2025/01/021 від 13.01.2025, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Також у позові позивач просить встановити для органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду з 28.07.2026 нарахування пені на суму основного боргу до виконання рішення в частині стягнення боргу в сумі 1 522 330,49 грн.

2. Стислий виклад позицій відповідача

Відповідач заперечує щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що в позовній заяві не зазначено, як обліковувались отримані кошти від відповідача, які видаткові накладні оплачені повністю, які видаткові накладні оплачені частково, які видаткові накладні не оплачено, також відсутня інформація, чи зараховувались отримані кошти від відповідача як сплата неустойки за договором. Крім цього, відсутні підстави для одночасного нарахування пені в розмірі подвійної ставки НБУ та нарахування 10% річних, які за своєю природою також є пенею.

Також заперечує вимозі позивача про нарахування пені до моменту виконання рішення суду, оскільки в пункті 5.2. договору не міститься умов нарахування пені до моменту виконання рішення суду.

3. Процесуальні дії в справі

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.08.2026 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом трьох днів з дня вручення даної ухвали.

14.08.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №911/2425/26, відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 21.10.2026.

23.09.2026 від відповідача надійшов відзив.

24.09.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив.

02.10.2026 від представника позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.10.2026 (суддя Сокуренко Л.В.) задоволено заяву позивача про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції.

У підготовче засідання 21.10.2026 з`явилися представники сторін, у засіданні представником відповідача заявлено клопотання про поновлення строку на подання відзиву, яке судом, із урахуванням думки представника позивача, протокольною ухвалою задоволено, поновлено відповідачу строк на подання відзиву та долучено поданий відзив до матеріалів справи.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, протокольною ухвалою Господарського суду Київської області від 21.10.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.11.2026.

26.10.2026 від представника позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції.

У судове засідання 04.11.2026 з`явилися представники сторін

Представник позивача у судовому засіданні 04.11.2026 надав пояснення по суті позовних вимог і просив позов задовольнити повністю

Представник відповідача в судовому засіданні 04.11.2026 надав пояснення по суті заперечень та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

У судовому засіданні 04.11.2026 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено скорочене рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

13.01.2025 між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - покупець) укладено договір поставки бетонних сумішей готових та будівельних розчинів №БТРО_2025/01/021 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю на умовах цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити бетонні суміші готові та будівельні розчини, які надалі іменуються товар, в асортименті та за цінами, визначеними сторонами в видаткових накладних.

На товар постачальник надає покупцю наступні документи: товарно-транспортна накладна, видаткова накладна - 2 екземпляри, та документ, який підтверджує якість товару, при цьому товаротранспортна накладна та документ, який підтверджує якість товару направляється покупцю разом з товаром. Покупець зобов`язаний один екземпляр оформленої видаткової накладної повернути постачальнику протягом 5 днів з дати її отримання. Датою поставки і датою переходу права власності є дата зазначена в видатковій накладній (п.2.3. договору).

Згідно із п.3.2. договору приймання товару за кількістю і якістю здійснюється протягом однієї доби з моменту розвантаження повноважними представниками сторін відповідно до ДСТУ Б В.2.7-96-2000, ДСТУ Б В.2.7-23-95, ДСТУ 9208:2022 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю (затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06. 1965 №П-6 з додатками та змінами внесеними постановою Держарбітражу СРСР від 14.11.1974); Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №П-7 з додатками та змінами внесеними постановою Держарбітражу СРСР від 14.11.1974 №98). При виявленні невідповідності якості виклик представника постачальника для участі в перевірці якості та складанні акту є обов`язковим.

Пунктом 4.1. договору погоджено, що ціна товару визначається за взаємною згодою сторін і зазначається в видаткових накладних.

У пункті 4.3. договору (в редакції додаткової угоди №2 від 13.01.2025 до договору) сторони погодили, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом 21 календарних днів з дати поставки товару. Але незалежно від строку оплати, покупець повинен повністю сплатити поставлений товар до закінчення строку дії договору. Датою платежу є дата зарахування коштів на рахунки постачальника. Сторони домовились, що зарахування грошових коштів отриманих за товар здійснюється постачальником в порядку передбаченому ст.534 Цивільного кодексу України.

Орієнтовно загальна сума договору складає 5 000 000,00 грн з врахуванням ПДВ. Загальна сума договору погоджена сторонами на дату укладення договору і може змінюватися шляхом підписання додаткових угод до цього договору (п.4.4. договору).

Відповідно до п.5.2. договору в разі невчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання має бути виконане. Відповідно до ст.259 Цивільного кодексу України, із змінами і доповненнями, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і скріплення печатками і діє до 13.01.2027 (п.10.1. договору в редакції додаткової угоди №1 від 12.01.2026 до договору).

З матеріалів справи убачається, що, зокрема, в березні 2026 року позивачем здійснювалась поставка товару відповідачу, а останнім здійснювались часткові оплати поставленого товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та платіжними інструкціями.

Так, між позивачем та відповідачем підписано акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.03.2026 по 31.03.2026, відповідно до якого заборгованість відповідача за договором станом на 31.03.2026 складає 70 577, 79 грн.

У подальшому на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товару на загальну суму 1 851 752,63 грн, що підтверджується видатковими накладними №24094/07886 від 08.04.2026 на суму 1 026 400, 07 грн та №24094/08170 від 10.04.2026 на суму 825 352, 63 грн, які підписані та скріплені печатками сторін без зауважень чи заперечень.

Відповідачем частково оплачено поставлений товар у загальній сумі 400 000, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №215 від 06.04.2026 та №1247 від 09.04.2025.

Доказі оплати решти вартості поставленого товару в сумі 1 522 330, 49 грн (1 851 752,63 грн - 329 422,21 грн (400 000, 00 грн (оплата здійснена після 31.03.2026) - 70 577, 79 грн (борг за раніше поставлений товар за актом)) матеріали справи не містять.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за договором, у частині своєчасної оплати поставленого товару, з огляду на, що позивач просять суд стягнути з відповідача 1 522 330, 49 грн основного боргу, 110 002, 78 грн пені, 36 667, 59 грн 10 % річних та 12 164, 94 грн інфляційних втрат.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

Так, на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товару на загальну суму 1 851 752,63 грн, що підтверджується видатковими накладними №24094/07886 від 08.04.2026 на суму 1 026 400, 07 грн та №24094/08170 від 10.04.2026 на суму 825 352, 63 грн.

Суд зазначає, що вказані видаткові накладні підписані з боку відповідача без зауважень та заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

У пункті 4.3. договору (в редакції додаткової угоди №2 від 13.01.2025 до договору) сторони погодили, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом 21 календарних днів з дати поставки товару.

Датою поставки і датою переходу права власності є дата зазначена в видатковій накладній (п.2.3. договору).

Отже, строк оплати поставленого товару за вказаними вище видатковими накладними є таким, що настав.

Відповідачем частково оплачено поставлений товар у загальній сумі 400 000, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №215 від 06.04.2026 та №1247 від 09.04.2025.

Також, між позивачем та відповідачем підписано акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.03.2026 по 31.03.2026, відповідно до якого заборгованість відповідача за договором станом на 31.03.2026 складає 70 577, 79 грн.

Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.

Суд розцінює оплату відповідача та підписання акта звіряння взаємних розрахунків, як визнання ним основного боргу.

Отже, відповідачем оплачено поставлений товар за видатковою накладною №24094/07886 від 08.04.2026 в сумі 329 422, 21 грн (400 000, 00 грн (оплата здійснена після 31.03.2026) - 70 577, 79 грн (борг за раніше поставлений товар)).

Доказі оплати решти вартості поставленого товару в сумі 1 522 330, 49 грн (1 851 752,63 грн - 329 422,21 грн матеріали справи не містять.

Щодо посилання відповідача на неможливість перевірити розрахунок сум, які заявлені до стягнення позивачем, у зв`язку з відсутністю обґрунтування як обліковувались позивачем отримані кошти від відповідача, то суд зазначає наступне.

Сторони домовились, що зарахування грошових коштів отриманих за товар здійснюється постачальником в порядку передбаченому ст.534 Цивільного кодексу України (пункт 4.3. договору (в редакції додаткової угоди №2 від 13.01.2025 до договору)).

Суд зазначає, що позивач не вправі самостійно визначати порядок зарахування сплачених відповідачем коштів, оскільки сторонами в пункті 4.3. договору сторонами погоджено, що зарахування грошових коштів отриманих за товар здійснюється в порядку передбаченому ст.534 Цивільного кодексу України.

Статтею 534 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Отже, в даному випадку сторонами в договорі погоджено, що в першу чергу відшкодовуються витрати позивача, пов`язані з одержанням виконання, у другу чергу сплачуються проценти і неустойка та в третю чергу сплачується основна сума боргу.

Суд зазначає, що відповідачем частково оплачено поставлений товар 06.04.2026 та 09.04.2026, доказів нарахування процентів і неустойки до вказаних дат матеріали справи не містять та відповідачем, у порядку передбаченому ГПК України, суду таких доказів не надано.

Оскільки доказів необхідності погашення витрат позивача, пов`язаних з одержанням виконання чи необхідності сплати процентів і неустойки нарахованих до здійснених відповідачем оплат 06.04.2026 та 09.04.2026 матеріали справи не містять, зарахування оплат здійснювалось на погашення основного боргу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання зі сплати на користь позивача 1 522 330, 49 грн вартості поставленого товару, відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення в порядку передбачено ГПК України суду не надано, а тому суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення основного боргу.

Позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 110 002, 78 грн за загальний період з 30.04.2026 по 27.07.2026.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (ч.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України).

У пункті 5.2. договору сторони погодили, що в разі невчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі 110 002, 78 грн за загальний період з 30.04.2026 по 27.07.2026, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10% річних за загальний період з 30.04.2026 по 27.07.2026 в сумі 36 667, 59 грн та 12 164, 94 грн інфляційних втрат за період з травня по червень 2026 року.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Згідно із п.5.2. договору в разі невчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику 10% річних від простроченої суми.

Отже, пунктом 5.2. договору сторони встановили інший розмір процентів річних ніж передбачений ст.625 Цивільного кодексу України.

Твердження відповідача, що нарахування 10% річних є подвійним стягненням пені є безпідставними та необґрунтованими, оскільки, як зазначено судом вище, нарахування річних на суму боргу не є санкцією.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 10% річних за загальний період з 30.04.2026 по 27.07.2026 в сумі 36 667, 59 грн, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з травня по червень 2026 року в розмірі 12 164, 94 грн, визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунку щодо заявлених до стягнення сум не надав.

Також суд зауважує, що відповідачем не заявлялось клопотання про зменшення розміру процентів чи пені.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 1 522 330, 49 грн основного боргу, 110 002, 78 грн пені, 36 667, 59 грн 10 % річних та 12 164, 94 грн інфляційних втрат.

Також у позові позивач просить встановити для органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду з 28.07.2026 нарахування пені на суму основного боргу до виконання рішення в частині стягнення боргу в сумі 1 522 330,49 грн.

Так, дійсно, відповідно до ч.10 ст. 238 ГПК України, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Проте, по-перше, вказаною нормою передбачене лише право (а не обов`язок) суду щодо зазначення у своєму рішенні про можливість додаткового нарахування пені та відсотків річних, а по-друге, рішення суду не може прийматись на майбутнє, як застереження від будь-яких порушень, рішення не може містити будь-яких умов, за яких воно буде виконуватись. Суд вважає, що розглядати справу і приймати рішення на майбутнє, приймаючи за наявність неіснуюче порушення, суперечить принципам правосуддя. У той же час, у законодавстві України можливі подальші зміни, що будуть регулювати спірні відносини сторін, про які суду на час прийняття рішення невідомо і не може бути відомо.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» до Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКОБУДПРОЕКТ» про стягнення 1 681 165, 80 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКОБУДПРОЕКТ» (08340, Київська обл., Бориспільський р-н, територіальна громада Золочівська, "Пегетина гора" масив, вул. Ідейна, буд. 5, ідентифікаційний код 35837840) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» (04074, м. Київ, вул. Резервна, буд. 8, ідентифікаційний код 44774074) 1 522 330 (один мільйон п`ятсот двадцять дві тисячі триста тридцять) 49 грн основного боргу, 110 002 (сто десять тисяч дві) грн 78 коп. пені, 36 667 (тридцять шість тисяч шістсот шістдесят сім) грн 59 коп. 10 % річних, 12 164 (дванадцять тисяч сто шістдесят чотири) грн 94 коп. інфляційних втрат та 20 173 (двадцять тисяч сто сімдесят три) грн 99 коп. судового збору.

3. Відмовити в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» про зазначення в рішенні про нарахування пені на суму основного боргу з 28.07.2026 до моменту виконання рішення.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 10.11.2026.

Суддя В.М. Антонова