Рішення № 141345322, 10.11.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2026 р. м. Київ Справа № 911/2719/26

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання за наявними матеріалами справу

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ УКРАЇНИ», місто Київ

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛІТДІМ», Київська обл., Бучанський р-н, місто Ірпінь

про стягнення заборгованості за договором поставки

без виклику представників учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява б/н від 08.09.2026 року (вх. №12093 від 08.09.2026) ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ УКРАЇНИ» (далі позивач) до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛІТДІМ» (далі відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки №283 від 21.11.2025 у загальній сумі 120200,84 грн., з яких: 98532,84 грн. сума основного боргу; 8742,00 грн. сума 25% річних; 2353,00 грн. сума інфляційних втрат; 10573,00 грн. сума пені.

Ухвалою суду від 11.09.2026 року вказану позовну заяву залишено без руху.

До суду від позивача надійшла заява б/н від 14.09.2026 року (вх. №16489/26 від 15.09.2026) про усунення недоліків позовної заяви.

Розглянувши подану позивачем заяву б/н від 14.09.2026 року (вх. №16489/26 від 15.09.2026) про усунення недоліків, суд дійшов висновку, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви, встановлені ухвалою суду від 11.09.2026 року.

Ухвалою суду від 18.09.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/2719/26 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).

Судом враховано, що ухвала Господарського суду Київської області від 18.09.2026 направлялась відповідачу на юридичну адресу згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Крім того, ухвала суду у справі офіційно оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua. Інформацію про розгляд справи №911/2719/26 оприлюдено на сайті «Судова влада України». Однак, ухвала суду, надіслана на адресу відповідача, повернута без вручення із зазначенням причини: «закінчення встановленого терміну зберігання».

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач мав доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач, який належним чином повідомлений про наявність у провадженні суду справи з позовними вимогами до нього, у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами.

Враховуючи, що ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 2 ст. 252 ГПК України визначено, що суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач в позовній заяві, 21.11.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія України» (за Договором Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІТДІМ» (за Договором Покупець) 21.11.2025 року досягнуто домовленостей щодо здійснення поставки товару на умовах, визначених у проекті Договору №283, однак, вказаний договір зі сторони відповідача підписаний не був.

Водночас, у період з 21.11.2025 року та станом на день звернення до суду позивач поставив товару/надав послуг відповідачу на загальну суму 190145,64 грн., що підтверджується видатковими накладними №495401 від 27.02.2026 року, №5295202 від 29.12.2025 та актами здачі-приймання виконаних робіт щодо надання транспортних послуг №5295201 від 29.12.2025 та №495402 від 27.02.2026. Відповідач оплатив отриманий товар частково на суму 91612,80 грн., у зв`язку із чим, за ним утворилась заборгованість у сумі 98532,84 грн. згідно рахунку №4954 від 26.02.2026 року на суму 98532,84 грн.

Факт здійснення господарських операцій з постачання товару підтверджується видатковою накладною №495401 від 27.02.2026 року на суму 90532,80 грн. та Актом здачі-приймання виконаних робіт №495402 від 27.02.2026 року на суму 8000,04 грн.

Відповідач свої зобов`язання з оплати отриманого товару на підставі видаткової накладної №495401 від 27.02.2026 року та наданих послуг з перевезення товару на підставі Акту здачі-приймання виконаних робіт №495402 від 27.02.2026 року не виконав, у зв`язку із чим, за ним утворилась заборгованість у сумі 98532,84 грн., що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України); дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 ЦК України).

Стаття 509 ЦК України передбачає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (ч. ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом, відповідно до ст. 208 ЦК України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ст. 642 ЦК України).

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами шляхом виставлення рахунків позивачем та часткової сплати рахунків відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару та виконаних послуг у розмірі 98532,84 грн., є предметом спору у даній справі.

Так, ч. 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. В тому числі, реченням першим ч. 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому, строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Аналогічну позицію підтримує Верховний Суд у складі колегії об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі 922/1467/19 від 15.2020.

Судом встановлено, у зв`язку з тим, що матеріалами справи не підтверджено досягнення домовленості між сторонами щодо строку оплати поставленого товару, а факт поставки товару належним чином підтверджено видатковою накладною, в даному випадку застосовуються положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, згідно яких, відповідач був зобов`язаний оплатити поставлений товар одразу після його прийняття.

Враховуючи викладене та, оскільки, сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб і, з урахуванням ст. 692 ЦК України, відповідач, як покупець, був зобов`язаний оплатити вартість товару після отримання його від позивача, судом встановлено, що строк оплати товару за видатковими накладними є таким, що настав.

Відтак, суд дійшов висновку, що дії сторін щодо підписання видаткових накладних та прийняття відповідачем поставленого позивачем товару, а також, часткову оплату поставленого товару, засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

Судом враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно якої, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Зауважень з приводу кількості чи якості товару від відповідача до позивача не надходило та матеріали справи не містять. Видаткові накладні підписані та скріплені печаткою відповідача без застережень, що свідчить про належне прийняття останнім товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 190145,64 грн., що підтверджується видатковими накладними №495401 від 27.02.2026 року, №5295202 від 29.12.2025 та актами здачі-приймання виконаних робіт щодо надання транспортних послуг №5295201 від 29.12.2025 та №495402 від 27.02.2026 та рахунками на оплату №52952 від 29.12.2025, №4954 від 26.02.2026. Водночас, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, оплату поставленого товару здійснив частково на суму 91612,80 грн.

До матеріалів справи також долучено Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 31.03.2026, підписаний відповідачем електронним підписом, згідно якого, заборгованість відповідача перед позивачем складає 98532,84 грн.

Таким чином, станом на день прийняття рішення у справі відповідач не оплатив прийнятий у позивача товар, отриманий на підставі видаткової накладної №495401 від 27.02.2026 року на суму 90532,80 грн. та Акта здачі-приймання виконаних робіт №495402 від 27.02.2026 року на суму 8000,04 грн. Зазначений факт відповідачем не спростовано, отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем під час розгляду справи не спростовано. Розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, тому, вимога позивача про стягнення з відповідача 98532,84 грн. заборгованості за поставлений товар підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 10573,00 грн., 25% річних у розмірі 8742,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 2353,00 грн., нараховані на заборгованість відповідача у сумі 98532,00 грн. за період з 14.04.2026 по 02.09.2026.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 615 ЦК України, у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі №908/1501/18 зазначено, що якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, непогодженому в договірному порядку та прямо невстановленому законом.

Тобто, сторони мають право визначити порядок нарахування пені у договорі, який в даному випадку не укладений між сторонами.

Враховуючи наведене, з огляду на те, що між позивачем та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб і не погоджено відповідальність за порушення грошових зобов`язань у вигляді сплати пені, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 10573,00 грн. пені.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 8742,00 грн. 25% річних та 2353,00 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Заявляючи вимоги про стягнення 25% річних, позивач посилається на п. 5.4 Договору, згідно умов якого, за порушення грошового зобов`язання по оплаті ціни товару понад 15 календарних днів, на підставі ст. 625 ЦК України, покупець сплачує 25% річних від суми боргу.

Водночас, як встановлено судом вище, між позивачем та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб і не погоджено відповідальність за порушення грошових зобов`язань у вигляді 25% річних, а тому, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення 8742,00 грн. 25% річних, оскільки, суд не може вийти за межі позовних вимог, самостійно змінювати предмет або підставу позову, або присуджувати те, чого позивач не просив.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 2353,00 грн., судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним, обґрунтованим, а тому, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем у позові заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12000,00 грн.

На підтвердження факту надання правничої допомоги, позивачем надано суду копію договору про надання правничої допомоги №2012-1/24 від 20.12.2024, укладеного між ФОП Кушніром Р.Ю. (за договором виконавець) та ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ УКРАЇНИ (за договором замовник), згідно умов п. 1.1 якого, на умовах Договору Замовник доручає Виконавцю, а Виконавець бере на себе зобов`язання про надання Замовнику за плату юридичних послуг (далі послуги), в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим Договором. Виконавець приймає на себе зобов`язання щодо надання Замовникові наступних послуг правової допомоги у формі: консультацій, нормативно-правового обґрунтування позиції Замовника, підготовка позовної заяви, інших процесуальних документів, представництво інтересів в судах України на підставі замовлення, визначеного додатковою угодою (п. 1.2 Договору про надання правничої допомоги).

Вартість наданих послуг за Договором становить вартість, визначену додатками до Договору та актами виконаних робіт (п. 4.1 Договору про надання правничої допомоги).

Згідно Додатку №1 від 03.09.2026 до Договору №2012-1/24 від 20.12.2024 про надання правничої допомоги сторонами визначено перелік послуг з правничої допомоги за п. 1.1 Договору та їх вартість.

Згідно Акту прийому-передачі виконаних робіт від 03.09.2026 року погоджено надання замовникові наступних робіт (послуг) правової допомоги у формах: консультацій, нормативно-правового обґрунтування позиції Замовника, підготовка позовної заяви, інших процесуальних документів, подача документів в Господарський суд за позовом Замовника до ТОВ «ЛІТДІМ» (код ЄДРПОУ 40557931) за неналежне виконання договору поставки №283 від 21.11.2025 на суму 12000,00 грн.

Також, на підтвердження факту надання правничої допомоги, позивачем надано суду копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЗР №21/1349 від 15.02.2028, довіреності №1 від 19.12.2025, рахунку-фактури №0309-01 від 03.09.2026, платіжної інструкції №12748 від 04.09.2026 про сплату 12000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У відповідності до ч.ч. 4, 6 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання адвокатом відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи те, що позивачем надано суду належні докази на підтвердження отримання юридичних послуг, суд дійшов висновку, що вказані витрати відповідача відносяться до судових витрат в розумінні ст. 123 ГПК України.

Відповідачем заперечень щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу не надано.

Так, дослідивши матеріали справи та враховуючи категорію та складність справи, в межах якої позивачем отримано адвокатські послуги, об`єм роботи, проведеної адвокатом під час розгляду справи, а також, часткове задоволення позову, суд вважає заявлений розмір витрат на послуги адвоката в сумі 12000,00 грн. обґрунтованим. За таких обставин, суд дійшов висновку, що витрати на оплату послуг адвоката у сумі 12000,00 грн. підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 240 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позовні вимоги ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ УКРАЇНИ» до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛІТДІМ» про стягнення заборгованості задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛІТДІМ» (08205, Київська обл., Бучанський р-н, місто Ірпінь, вул. Тищенка, будинок 27, код ЄДРПОУ 40557931) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ УКРАЇНИ» (03170, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПЕРЕМОГИ , будинок 9, офіс 1/7, код ЄДРПОУ 43362385) 98532 (дев`яносто вісім тисяч п`ятсот тридцять дві) грн. 84 коп. заборгованості, 2353 (дві тисячі триста п`ятдесят три) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 2234 (дві тисячі двісті тридцять чотири) грн. 58 коп. витрат зі сплати судового збору, 10071 (десять тисяч сімдесят одну) грн. 73 коп. витрат на правничу (правову) допомогу.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Д.Г. Заєць