Рішення № 141344722, 10.11.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2026Справа № 910/6942/26

За позовом Корпорації «ТСМ ГРУП»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення коштів

Суддя Котков О.В.

без повідомлення (виклику) учасників судового процесу

СУТЬ СПОРУ:

Корпорація «ТСМ ГРУП» (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - відповідач, АТ «НАЕК «Енергоатом») про стягнення 118 751,52 грн пені, 11 299,22 грн 3 % річних та 18 847,01 грн інфляційних втрат, а всього 148 897,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як правонаступник Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», з порушенням встановленого пунктом 2.2 договору строку оплатив роботи з авторського нагляду, виконані позивачем за договором № 01/19 від 10.01.2019 та прийняті за актами здачі-прийняття робіт № 1 від 25.07.2019, № 2 від 30.09.2019 та № 3 від 20.12.2019, при цьому заборгованість за актом № 3 від 20.12.2019 була стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 у справі № 910/11691/22 та погашена лише в порядку примусового виконання 15.06.2023. За прострочення оплати позивач нарахував пеню на підставі пункту 7.7 договору, а також 3 % річних та інфляційні втрати на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України за періоди, за які вони не стягувалися рішенням у справі № 910/11691/22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов.

29.06.2026 до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить відмовити в позові, а в разі його задоволення - зменшити розмір пені та 3 % річних на 99 %. Відповідач зазначає, що позивач пропустив позовну давність; що прострочення сталося без його вини через скрутне фінансове становище, спричинене виконанням спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії, втратою виробничих потужностей унаслідок збройної агресії російської федерації та пріоритетністю фінансування безпеки атомних електростанцій; що пеню нараховано понад шестимісячний строк, а продовження цього строку на період карантину на правовідносини сторін не поширюється, оскільки договір укладено раніше; що оплату за актом № 1 здійснено 31.01.2020, тому нарахування по 02.02.2020 є неправильним; що розмір пені є неспівмірним наслідкам порушення, позивач не довів понесення збитків, а 3 % річних та інфляційні втрати також можуть бути зменшені судом.

02.07.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить задовольнити позов повністю. Позивач зазначає, що відсутність у боржника коштів не звільняє його від відповідальності, а більша частина прострочення припадає на період до введення воєнного стану; що відповідач не надав доказів скрутного фінансового становища, натомість за його ж офіційними повідомленнями його доходи зросли, а у 2024- 2025 роках він отримав чистий прибуток; що заявлена пеня становить 18,91 % від суми простроченої заборгованості та зумовлена тривалістю прострочення; що оплату за актом № 1 банк виконав 03.02.2020; що продовження строку нарахування пені на період карантину не є зворотною дією закону, оскільки на день набрання ним чинності цей строк ще не сплив; що 3 % річних та інфляційні втрати не є неустойкою і зменшенню не підлягають.

20.07.2026 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, в яких відповідач додатково посилається на витрати на фізичний захист атомних електростанцій від атак держави-агресора, утримання підрозділів Національної гвардії України, виконання спеціальних обов`язків із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів без компенсації з державного бюджету та на дефіцит фінансових ресурсів, а також додає копії своїх листів до Кабінету Міністрів України та Міністерства енергетики України від 03.01.2023, 08.08.2023, 19.02.2024, 15.03.2024 і лист Міністерства фінансів України від 16.02.2023.

21.07.2026 до суду надійшло клопотання позивача про залишення без розгляду заперечень відповідача як поданих з пропуском встановленого судом строку та про неприйняття до розгляду доданих до них доказів.

Розглянувши клопотання позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 251 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право подати заперечення протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 167 Господарського процесуального кодексу України заперечення подається в строк, встановлений судом.

Ухвалою від 16.06.2026 суд встановив відповідачу строк для подання заперечення - до п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

Відповідь на відзив подана позивачем через підсистему «Електронний суд» 01.07.2026 та в той самий день доставлена до електронного кабінету відповідача, а отже, строк для подання заперечення сплив 06.07.2026. Заперечення сформовані відповідачем лише 17.07.2026, тобто з пропуском встановленого судом строку. Із заявою про поновлення чи продовження цього строку відповідач не звертався, причин його пропуску не навів.

Згідно з частиною другою статті 118 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частин третьої та восьмої статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Додані до заперечень листи датовані 2023-2024 роками, тобто існували та перебували у розпорядженні відповідача на час подання відзиву, а неможливості їх подання разом із відзивом відповідач не обґрунтував.

10.08.2026 до суду надійшли заперечення відповідача на клопотання позивача, в яких відповідач просить відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що листи подані ним для спростування нових доводів, викладених позивачем у відповіді на відзив, а тому раніше він був позбавлений можливості їх подати, а також на те, що позивач сам подав докази разом із відповіддю на відзив.

Проте, суд не погоджується з доводами відповідача з огляду на таке. Навіть якщо відповідач мав право подати докази разом із запереченням на спростування нових доводів позивача, він мав зробити це у встановлений судом строк для подання заперечення, який він пропустив, не навівши жодних причин такого пропуску. Крім того, додані до заперечень листи стосуються фінансового становища відповідача, на яке він сам посилався у відзиві як на підставу своїх заперечень і зменшення пені, тобто обставини, які відповідач зобов`язаний був довести разом із поданням відзиву (частина третя статті 80, частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України). Щодо поданих позивачем разом із відповіддю на відзив роздруківок повідомлень з офіційного вебсайту відповідача суд зазначає, що вони подані у встановлений судом строк для спростування доводів, вперше наведених відповідачем у відзиві, однак суд не обгрунтовує ними свої висновки.

З огляду на викладене, клопотання позивача підлягає задоволенню - заперечення відповідача суд залишає без розгляду, а додані до них докази не приймає до розгляду.

Суд також зазначає, що наведені у запереченнях обставини за своєю суттю повторюють доводи відзиву про скрутне фінансове становище відповідача і не могли б вплинути на висновки суду, оскільки відсутність у боржника необхідних коштів не звільняє його від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

29.07.2026 до суду надійшла заява позивача про стягнення з відповідача 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

10.08.2026 до суду надійшла заява відповідача про застосування позовної давності, в якій відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позову повністю у зв`язку зі спливом позовної давності. Відповідач вважає, що однорічна позовна давність щодо вимог про стягнення пені сплила за актом № 1 - 30.01.2021, за актом № 2 - 09.12.2021, за актом № 3 - 14.06.2024, а трирічна позовна давність щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за актом № 1 сплила 30.01.2023, за актом № 2 - 09.12.2023.

10.08.2026 до суду надійшло клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу до 1 000,00 грн.

08.10.2026 до суду надійшли заперечення позивача на заяву відповідача про застосування позовної давності.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та інші заяви по суті справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10.01.2019 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (замовник) в особі генерального директора відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» , правонаступником якого є АТ «НАЕК «Енергоатом», та Корпорацією «ТСМ ГРУП» (генеральний підрядник) укладено договір № 01/19 на авторський нагляд за виконанням робіт з будівництва об`єктів автоматизованого інформаційно-управляючого комплексу інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту ВП «Южно-Українська АЕС», зареєстрований замовником за № 2-123-08-19-05057 від 30.01.2019 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору генеральний підрядник зобов`язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: «Авторський нагляд за виконанням робіт з будівництва об`єктів автоматизованого інформаційно-управляючого комплексу інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту ВП «Южно-Українська АЕС» в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у Календарному плані робіт (додаток 4 до Договору), а замовник - прийняти виконані роботи і оплатити їх.

Вартість робіт за Договором становить 627 960,00 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 104 660,00 грн (пункт 2.1 Договору).

Згідно з пунктом 2.2 Договору розрахунки за виконані роботи проводяться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок генерального підрядника протягом 45 банківських днів з моменту підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт.

Замовник має право затримати кінцевий остаточний розрахунок за виконані роботи до усунення зауважень, які виявлені при прийнятті виконаних робіт (пункт 2.4 Договору).

Підставою для затримки остаточних розрахунків є викладена в 5-денний термін претензія замовника щодо якості робіт; генеральний підрядник зобов`язаний усунути ці зауваження у погоджені при прийманні робіт строки, після чого замовник здійснює остаточний розрахунок згідно з пунктом 2.2 Договору (пункт 2.5 Договору).

При завершенні кожного етапу виконання робіт генеральний підрядник надає замовнику акт здачі-приймання виконаних робіт у кількості 4-х примірників для розгляду та належного оформлення (пункт 4.1 Договору).

Замовник протягом 5 календарних днів з дня отримання акта здачі-приймання виконаних робіт зобов`язаний направити генеральному підряднику підписаний акт або надати мотивовану відмову від приймання виконаних робіт (пункт 4.3 Договору).

Надання актів здачі-приймання виконаних робіт здійснюється до 25-го числа поточного місяця (пункт 4.7 Договору).

Пунктом 7.7 Договору встановлено, що у разі невиконання замовником своїх зобов`язань щодо оплати виконаних робіт при наявності фінансування дирекцією ДП «НАЕК «Енергоатом» замовник на вимогу генерального підрядника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Договір набуває чинності з дати його підписання та скріплення печатками і діє до 31.03.2020 (пункт 11.4 Договору).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 у справі № 910/11691/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023, за позовом Корпорації «ТСМ ГРУП» до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» стягнуто 116 136,00 грн заборгованості за актом № 3 від 20.12.2019, 9 232,02 грн 3 % річних, нарахованих по 25.10.2022, 47 423,89 грн інфляційних втрат, нарахованих по 30.09.2022, та 2 591,88 грн судового збору.

Вказаним рішенням встановлено, що на виконання Договору позивач виконав, а замовник прийняв без зауважень роботи на загальну суму 627 940,24 грн, що підтверджується актами здачі-прийняття виконаних робіт № 1 від 25.07.2019 на суму 326 464,24 грн, № 2 від 30.09.2019 на суму 185 340,00 грн та № 3 від 20.12.2019 на суму 116 136,00 грн.

Тим же рішенням встановлено, що платіжними дорученнями № УКС/112 від 31.01.2020 та № УКС/437 від 10.12.2020 замовник оплатив роботи за актами № 1 та № 2, а роботи за актом № 3 на суму 116 136,00 грн станом на час розгляду справи № 910/11691/22 залишалися неоплаченими.

Крім того, у справі № 910/11691/22 суд відхилив посилання замовника на неможливість виконання зобов`язань через форс-мажорні обставини, оскільки порушення зобов`язань за Договором виникло з березня 2020 року, тобто за два роки до введення воєнного стану.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що оплату робіт за актом № 1 на суму 326 464,24 грн відповідач здійснив платіжним дорученням № УКС/112 від 31.01.2020, яке виконане 03.02.2020. Оплату робіт за актом № 2 на суму 185 340,00 грн відповідач здійснив платіжним дорученням № УКС/437 від 10.12.2020, виконане банком 10.12.2020.

Рішення у справі № 910/11691/22 було виконане в повному обсязі в примусовому порядку: 15.06.2023 позивач отримав 175 383,79 грн, стягнутих у виконавчому провадженні № 71832640, що підтверджується платіжною інструкцією № 1116 від 15.06.2023.

Оцінюючи подані сторонами докази та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором підряду, правовідносини за яким регулюються главою 61 Цивільного кодексу України. Така ж правова кваліфікація Договору надана і в рішенні Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 у справі № 910/11691/22.

Відповідно до частини першої статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з частиною першою статті 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до частини четвертої статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Обов`язок замовника оплатити прийняті роботи у строк, встановлений пунктом 2.2 Договору, є грошовим зобов`язанням.

Акти № 1-3 підписані замовником без зауважень, претензій щодо якості робіт у порядку пункту 2.5 Договору замовник не заявляв, а отже, підстав для затримки розрахунків, передбачених пунктами 2.4, 2.5 Договору, не було.

Суд встановив, що з урахуванням пункту 2.2 Договору строк оплати робіт за актом № 1 від 25.07.2019 сплив 27.09.2019, за актом № 2 від 30.09.2019 - 03.12.2019, за актом № 3 від 20.12.2019 - 26.02.2020.

Отже, відповідач прострочив оплату за актом № 1 з 28.09.2019 по 02.02.2020, за актом № 2 - з 04.12.2019 по 09.12.2020, за актом № 3 - з 27.02.2020 по 14.06.2023.

Доводи відповідача про те, що оплату за актом № 1 здійснено 31.01.2020, є необґрунтованими.

Згідно з пунктом 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», чинного на час здійснення платежу, переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача.

Судом встановлено, що платіжне доручення № УКС/112 складене відповідачем 31.01.2020, однак, згідно з відміткою банку, виконане, а кошти списані з рахунку відповідача лише 03.02.2020. Відповідно, зарахування цих коштів на рахунок позивача не могло відбутися раніше 03.02.2020. Отже, до 03.02.2020 відповідач перебував у простроченні, і нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат по 02.02.2020 включно є правильним.

Так само суд вважає правильним визначення позивачем кінцевої дати прострочення за актом № 3 - 14.06.2023, оскільки кошти, стягнуті у виконавчому провадженні, надійшли на рахунок позивача 15.06.2023.

Щодо доводів відповідача про відсутність його вини у простроченні суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, а частиною другою цієї статті встановлено, що не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини другої статті 218 Господарського кодексу України, на яку посилається відповідач, (чинною на час спірних правовідносин) не вважаються обставинами, що звільняють від відповідальності, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відтак, виконання відповідачем спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії, дефіцит платіжного балансу та пріоритетність фінансування безпеки експлуатації атомних електростанцій не звільняють відповідача від відповідальності за прострочення оплати.

Посилання на збройну агресію російської федерації, введення воєнного стану з 24.02.2022 та окупацію Запорізької АЕС з 04.03.2022 не стосуються прострочень за актами № 1 та № 2, які були припинені у 2020 році, а прострочення за актом № 3 почалося 27.02.2020, тобто задовго до цих подій, що вже встановлено рішенням у справі № 910/11691/22. Доказів того, що саме ці обставини унеможливили виконання грошового зобов`язання, відповідач не надав.

Щодо вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, третя статті 549 Цивільного кодексу України).

За змістом статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.7 Договору встановлено, що у разі невиконання замовником своїх зобов`язань щодо оплати виконаних робіт при наявності фінансування дирекцією ДП «НАЕК «Енергоатом», замовник на вимогу генерального підрядника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 118 751,52 грн пені, нарахованої за актом № 1 за період з 06.01.2020 по 02.02.2020, за актом № 2 - з 06.01.2020 по 09.12.2020, за актом № 3 - з 27.02.2020 по 14.06.2023.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частиною першою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025 на підставі Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX.

Оскільки Договір укладено, а прострочення виконання грошового зобов`язання мало місце до цієї дати, до спірних правовідносин застосовуються положення Господарського кодексу України, чинні на час їх виникнення.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У разі відсутності у договорі зазначення більш тривалого, ніж визначено частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку нарахування штрафних санкцій, а використання лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення», нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020, розділ IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України доповнено пунктом 7, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 на всій території України з 12.03.2020 установлено карантин, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.

Верховний Суд у постановах від 27.02.2024 у справі № 911/858/22 та від 02.04.2025 у справі № 911/918/24 погодився з висновками судів про продовження на підставі пункту 7 розділу IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України визначеного частиною шостою статті 232 цього Кодексу строку нарахування штрафних санкцій на строк дії карантину. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 12.06.2026 у справі № 910/22/24 не знайшла підстав для відступу від цього висновку.

Заявлений період нарахування пені за актом № 1 - з 06.01.2020 по 02.02.2020, не виходить за межі шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Строк нарахування пені за актом № 2 тривав з 04.12.2019 по 03.06.2020, а за актом № 3 - з 27.02.2020 по 26.08.2020, тобто на день набрання чинності Законом України № 540-IX ці строки ще не сплили, а прострочення тривало.

Застосування пункту 7 розділу IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України до строків, які тривали на день набрання ним чинності, не є зворотною дією закону в часі. Норма не змінює умов Договору, а продовжує передбачений законом строк, перебіг якого не завершився.

Отже, шестимісячний строк нарахування пені за актами № 2 та № 3 продовжився на строк дії карантину, тобто на період з 12.03.2020 по 30.06.2023 включно, і охоплює заявлені позивачем періоди нарахування пені по 09.12.2020 (акт № 2) та по 14.06.2023 (акт № 3).

Перевіривши заявлену до стягнення з відповідача пеню, суд дійшов висновку, що її розрахунок є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 11 299,22 грн, нарахованих за актом № 1 за період з 28.09.2019 по 02.02.2020, за актом № 2 - з 04.12.2019 по 09.12.2020, за актом № 3 - з 26.10.2022 по 14.06.2023, та інфляційні втрати у розмірі 18 847,01 грн, нараховані за актом № 1 за період з 28.09.2019 по 02.02.2020, за актом № 2 - з 04.12.2019 по 09.12.2020, за актом № 3 - з 01.10.2022 по 14.06.2023.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання щодо оплати виконаних робіт за Договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат.

Перевіривши заявлені до стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати, суд дійшов висновку, що їх розрахунок є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, до вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат застосовується загальна позовна давність, а до вимог про стягнення пені - однорічна, при цьому позовна давність за кожною з цих вимог обчислюється окремо за кожен день прострочення.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин встановлено з 12.03.2020 постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 і відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Законом України від 08.11.2023 № 3450-IX, який набрав чинності 30.01.2024, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, згідно з якою у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено, тобто з 04.09.2025 перебіг позовної давності відновився.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зазначила, що «в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану» (пункт 96).

Верховний Суд у постанові від 20.08.2026 у справі № 910/9573/25 зазначив, що «позовна давність була продовжена на строк дії карантину, надалі - за правилами, чинними під час воєнного стану, а з 30.01.2024 її перебіг було зупинено. Після поновлення перебігу позовної давності з 04.09.2025 її строк не сплив до подання АТ "Втормет" заяви з грошовими вимогами 17.10.2025. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24» (пункт 80).

Позов подано через підсистему «Електронний суд» 09.06.2026. Пеню заявлено до стягнення за період з 06.01.2020. Однорічна позовна давність щодо вимоги про стягнення пені за 06.01.2020 за загальним правилом спливала 06.01.2021, тобто станом на 01.04.2020 до її спливу залишалося 280 днів, які з урахуванням відновлення перебігу позовної давності з 04.09.2025 закінчилися 09.06.2026.

Отже, позовна давність щодо вимоги про стягнення пені не сплила. Не сплила й трирічна позовна давність щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих з 28.09.2019.

Посилання відповідача на завершення правовідносин сторін у 2023 році на цей висновок не впливає, оскільки позовна давність за вимогами про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат обчислюється окремо за кожен день прострочення.

Наведений у заяві відповідача розрахунок позовної давності здійснено без урахування пунктів 12 та 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, а тому він є необґрунтованим.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-1138цс15 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц висновків суду не спростовують, оскільки викладені в них правові позиції не враховують продовження та зупинення перебігу позовної давності на період дії карантину та воєнного стану.

Таким чином, заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені та 3 % річних на 99 %.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з частиною першою статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналіз приписів статті 551 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання.

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та його розмір. Водночас висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 у розділі «Висновки щодо застосування норм матеріального права», зокрема в пунктах 213, 214, зазначила:

«Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина перша статті 550 Цивільного кодексу України). Якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, вона підлягає стягненню у повному розмірі, якщо договором або законом не встановлено інше (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України).

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України).

Як було встановлено, відповідач порушив умови Договору, а тому суд критично оцінює доводи відповідача щодо відсутності негативних наслідків та збитків, які зазнав позивач, які до того ж суперечать засадам розумності, добросовісності та справедливості.

Відповідачем не вказано жодних інших підстав та не надано достатніх та допустимих доказів для зменшення нарахованих штрафних санкцій.

При цьому суд враховує, що прострочення оплати за актом № 3 тривало понад три роки, а заборгованість погашена лише в порядку примусового виконання рішення суду у справі № 910/11691/22. Зменшення пені на 99 %, як просить відповідач, може бути розцінене як звільнення боржника від відповідальності, що фактично нівелює інститут забезпечення виконання зобов`язання.

Враховуючи, що питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом з урахуванням сукупності з`ясованих обставин конкретної справи, та зважаючи на відсутність виняткових обставин, з якими стаття 551 Цивільного кодексу України пов`язує можливість зменшення неустойки, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені.

Щодо зменшення 3 % річних суд зазначає таке.

За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом (пункти 116- 118).

Верховний Суд у постанові від 27.05.2025 у справі № 910/8368/24 за спором між тими самими сторонами зазначив, що у справі № 902/417/18, на яку посилається відповідач, сторони погодили в договорі зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, і Велика Палата Верховного Суду обмежила розмір процентів річних саме з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум; зменшення розміру процентів річних у справі № 902/417/18 відбулося саме з урахуванням конкретних обставин.

Позивач нарахував 3 % річних у розмірі, визначеному частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, а тому підстав для їх зменшення немає.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення нарахованих пені та 3 % річних.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Корпорації «ТСМ ГРУП» в повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7 000,00 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Як встановлено судом, правнича допомога надавалася позивачу на підставі договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021, укладеного між Адвокатським об`єднанням «ВІННЕРЛЕКС» (адвокатське об`єднання) та Корпорацією «ТСМ ГРУП» (клієнт).

Відповідно до пункту 1.1 договору адвокатське об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надану правову допомогу та витрати, пов`язані з виконанням договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору конкретний вид та обсяг правової допомоги зазначається сторонами в специфікації, що є невід`ємним додатком до договору, яка відображає доручення клієнта адвокатському об`єднанню на надання певної правової допомоги та її вартість відповідно до такого обсягу.

Специфікацією № 172 від 08.06.2026 сторони погодили надання професійної правничої допомоги Корпорації «ТСМ ГРУП» під час розгляду Господарським судом міста Києва справи про стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» неустойки за Договором № 01/19 від 10.01.2019, в тому числі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів, та визначили фіксований розмір гонорару 7 000,00 грн.

На виконання умов договору та специфікації № 172 від 08.06.2026 позивачем сплачено Адвокатському об`єднанню «ВІННЕРЛЕКС» вартість професійної правничої допомоги у розмірі 7 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2080 від 09.06.2026.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 викладено правову позицію, за якою у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Відповідач у клопотанні просить зменшити витрати на професійну правничу допомогу до 1 000,00 грн, посилаючись на неподання позивачем детального опису робіт та акта приймання-передачі наданих послуг, незначну складність справи, мінімальний обсяг підготовлених адвокатом документів та неспівмірність заявлених витрат.

Обсяг правничої допомоги визначено специфікацією № 172 від 08.06.2026, а саме складання, оформлення і подання позовної заяви та всіх інших необхідних процесуальних документів у цій справі. Надання такої допомоги підтверджується матеріалами справи, зокрема поданими представниками позивача позовною заявою, відповіддю на відзив, клопотанням від 21.07.2026, заявою від 29.07.2026 та запереченнями від 07.10.2026.

Оскільки сторони договору погодили фіксований розмір гонорару, а факт оплати послуг підтверджено платіжною інструкцією № 2080 від 09.06.2026, неподання детального опису робіт та акта приймання-передачі наданих послуг не перешкоджає суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Доказів неспівмірності заявлених витрат відповідач не надав.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 118, 123, 126, 129, 167, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Корпорації «ТСМ ГРУП» (03150, м. Київ, вул. Ямська, буд. 72; ідентифікаційний код 37034171) 118 751 (сто вісімнадцять тисяч сімсот п`ятдесят одна) грн 52 коп. пені, 11 299 (одинадцять тисяч двісті дев`яносто дев`ять) грн 22 коп. 3 % річних, 18 847 (вісімнадцять тисяч вісімсот сорок сім) грн 01 коп. інфляційних втрат, 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору та 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (стаття 241 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (статті 256, 257 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено 10 листопада 2026.

Суддя О.В. Котков