Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
61022, м. Харків, пр. Науки, 5
_________________
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
10.11.2026 Справа № 905/581/26
Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., за участю секретаря судового засідання Левкович Ю.Р., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОСАТ", м. Львів
до відповідача держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м. Москва, Російська Федерація
про стягнення збитків у сумі 32911000 грн, що еквівалентно 782869 доларів США
Присутні представники:
від позивача: не з`явився
від відповідача: не з`явився
Суть справи:
Через підсистему "Електронний суд" до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОСАТ" надійшла позовна заява до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у сумі 32911000 грн, що еквівалентно 782869 доларів США.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та бойових дій він зазнав збитків внаслідок знищення майна.
Ухвалою від 26.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.09.2026.
Ухвалою від 22.09.2026 підготовче засідання відкладено на 21.10.2026.
Ухвалою від 21.10.2026 за результатами підготовчого засідання закрито підготовче провадження та розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні 10.11.2026.
09.11.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОСАТ" надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача. У поданій заяві позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи,
Суд зазначає, що за приписами статті 3 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 365 ГПК України).
Згідно з частиною 1 статті 367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
Разом з тим, у зв`язку з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно Закону України від 12.01.2023 №2855-ІХ, який набрав чинності з 05.02.2023, Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої у м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року №2889-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 9, ст. 66).
Згідно листа Міністерства юстиції України від 21.03.2022 № 25814/12.1.1/32-22 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв`язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Відповідно до частини 2 статті 367 ГПК України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
При цьому у зв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗС РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.
З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.
Відтак, взявши до уваги вищенаведене, єдиним доступним для суду способом повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи було розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення-повідомлення. І такі заходи судом належним чином застосовувалися, що підтверджується матеріалами справи.
При цьому відповідно до частини 4 статті 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Призначення судом кожної дати підготовчого засідання, а також судового засідання з розгляду справи по суті, здійснювалося судом із достатніми інтервалами часу для забезпечення відповідачу процесуальної можливості відреагувати на розгляд цієї справи та повідомити суд про свою позицію щодо розглядуваного позову.
Протягом розгляду справи судом повідомлено відповідача про дати, час та місце проведення судових засідань у даній справі шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому частинами 4, 5 статті 122 ГПК України.
Крім того, інформація про дату, час та місце проведення судового засідання була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.
Наведене вище у сукупності дає підстави стверджувати, що ті заходи, які в межах цієї справи було вчинено судом задля забезпечення обізнаності відповідача про сутність розглядуваної справи, про стадії її розгляду, відповідні дати проведення судових засідань, є достатніми для висновку про належне повідомлення відповідача, як про зміст позовних вимог, так і про рух справи, що також свідчить про наявність у відповідача достатнього часу для надання суду своїх аргументів щодо суті справи.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, станом на дату проведення судового засідання 10.11.2026 не скористався.
Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКОСАТ" (далі ТОВ «ЕКОСАТ», позивач у справі) зареєстроване на території Львівської області, основним видом діяльності якого є 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.
За твердженнями позивача основною метою діяльності згідно Статуту Товариства є отримання прибутку шляхом здійснення підприємницької діяльності відповідно до предмету діяльності Товариства, визначеного в його статуті.
До початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, запланованим та пріоритетним видом діяльності Товариства мав стати напрям оптової торгівлі твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, з базуванням потужностей підприємства в Маріупольському районі Донецької області, поряд морських портів Азовського моря. З відповідною ціллю, позивач здійснював пошук приміщень в портових та промислових містах, котрі планував використовувати у власній господарській діяльності.
13.01.2022 між ТОВ «ЕКОСАТ» та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях укладено договір купівлі-продажу об`єкту малої приватизації об`єкта незавершеного будівництва медсанчастина поліклініка (площею 1436,3 кв. м, готовність 19%) літ.А-9, за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Радіна М.В., буд. 2 за результатом електронного аукціоні №UA-PS-2021-11-19-000046-1, результати якого оформлені протоколом від 16.12.2021.
Регіональним відділенням Фонду держмайна України у Донецькій та Луганській областях та ТОВ «ЕКОСАТ» підписано Акт приймання передачі об`єкта малої приватизації від 14.02.2023.
Наказом Регіонального відділення Фонду держмайна України у Донецькій та Луганській областях від 17.02.2022, затверджено результати продажу об`єкта малої приватизації за адресою: м. Маріуполь, вул. Радіна, 2 та зазначено про завершення приватизації об`єкта незавершеного будівництва медсанчастина поліклініка.
Як зазначає позивач, перед початком повномасштабної агресії Російської Федерації та вторгнення її військ на територію України, у зв`язку із потребою негайного переміщення матеріальних цінностей та документів Товариства з міста Маріуполь, що зумовлено відповідними обставинами, належний Товариству оригінал Акту приймання передачі об`єкта малої приватизації від 14.02.2023 було втрачено.
За цих обставин, виникла необхідність одержання нового примірника Акту приймання передачі об`єкта малої приватизації від 14.02.2022, для належного реєстрації права власності за Товариством на придбане майно: об`єкт малої приватизації об`єкт незавершеного будівництва медсанчастини-поліклініки за адресою: м. Маріуполь , вул. Радіна, 2.
26.09.2023 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях за заявою ТОВ «Екосат» видано Дублікат Акту приймання-передачі державного майна.
20.10.2023, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, Бінус Оленою Олексіївною, прийнято Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 69842276. Підставою реєстрації права власності стали наступні документи: договір купівлі-продажу, серія та номер: 24, виданий 13.01.2022, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бінус 0.0., Дублікат договору купівлі-продажу об?єкта малої приватизації об?єкта незавершеного будівництва - медсанчастина-поліклініка, за адресою: Донецька область, м Маріуполь, вул. Радіна М.В., 2, за результатами електронного аукціону №UA-PS-2021-11-19-000046-1 виданий Бінус О.О., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 17.10.2023 за р. № 659; акт приймання-передачі, серія та номер: б/н, виданий 14.02.2022, видавник: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях та Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКОСАТ», Дублікат Акту приймання-передачі державного майна видано 26.09.2023 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях.
Матеріалами справи підтверджено, що за ТОВ «ЕКОСАТ» на праві власності зареєстроване нерухоме майно незавершене будівництво, медсанчастина-поліклініка, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа (кв.м): 1436,3, за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вулиця Радіна М.В., будинок 2 (Витяг з Державного реєстру речових прав від 20.10.2023 за №351248385).
24 лютого 2022 року, Російська Федерація (відповідач), розпочався широкомасштабний військовий наступ на територію України, внаслідок чого, з 24.02.2022 на території України, в тому числі на території Донецької області, розпочались інтенсивні бойові дії, частину територій України було окуповано.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та триває станом на теперішній час.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 (діяв до 20.03.2025), Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 (набрав чинності 20.03.2025), розділу IІ. Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України - м.Маріуполь, Донецької області є тимчасово окупованим з 05.03.2022 (UA14140000000070889 вся територія Маріупольського району з 05.03.2022).
13.02.2025, директор ТОВ «ЕКОСАТ», звернувся до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях з заявою про вчинення кримінального правопорушення (ч.1 ст.438 Кримінального кодексу України).
Відповідно до відомостей з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви позивача 13.02.2025 було відкрито кримінальне провадження №22025050000000370, із зазначенням того, що в період часу з 10.03.2022 по 20.03.2022, представники армії РФ, в ході обстрілів пошкодили нежитлове приміщення, розташоване за адресою вул. Радіна М.В., буд. 2, в місті Маріуполь, Донецька область, яке належить ТОВ «Екосат».
Отже, позивач вважає, що своїми діями відповідач завдав матеріальної шкоди у вигляді вартості втраченого майна.
З метою встановлення розміру реальних збитків у зв`язку із втратою нерухомого майна через неможливість здійснення підприємницької діяльності внаслідок протиправних дій Російської Федерації позивач звернувся до суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Адаміл» (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №89/2024 від 22.02.2024, виданий Фондом державного майна України, термін дії протягом трьох років з дати його реєстрації).
За результатом проведення оцінки розміру збитків позивач отримав Звіт про оцінку розміру реальних збитків внаслідок втрати нерухомого майна, незавершеного будівництва, медсанчастини-поліклініки, загальною площею 1436,3 кв.м., яке розташовано за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вулиця Радіна М.В., будинок 2, у звязку із збройною агресією Російської Федерації.
Згідно з Висновком про розмір реальних збитків вартість об`єкта оцінки - розмір реальних збитків від втрати майна - 782869 доларів США або 32911000 грн.
У зв`язку з викладеним, позивач звернувся до господарського суду за захистом своїх порушених прав з позовною заявою про стягнення з держави - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації збитків, завданих збройною агресією та воєнними діями на території Донецької області, в сумі 32911000 грн, що є еквівалентом 782869 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на 31.12.2024.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Предметом позову в цій справі є стягнення реальних збитків внаслідок неправомірних дій російської федерації - військової агресії проти України.
Відповідно до частини першої статті 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковані у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції Організації Об`єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року.
Обидві Конвенції передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31 липня 2006 року, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.
Згідно зі статтею 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму Україна зобов`язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.
Відповідно до частини четвертої статті 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 12 вересня 2002 року, Україна має зобов`язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.
Отже, застосування судового імунітету росії та відмова у розгляді по суті позову в цій справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов`язань відповідно до означених Конвенцій щодо боротьби з тероризмом (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.10.2022 у справі №463/14365/21).
У постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (про неврахування висновків якої стверджує скаржник) Верховний Суд наголосив, що на росію не поширюється судовий імунітет, оскільки "вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті Організації Об`єднаних Націй". Зокрема, Верховний Суд зазначив, що такими діями російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, росія, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру (частина перша статті 1 Статуту Організації Об`єднаних Націй).
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія росії засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту Організації Об`єднаних Націй, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, росію зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень у геноциді за Конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов`язав росію припинити військову агресію проти України.
Генеральна Асамблея Організації Об`єднаних Націй також прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засудила військову агресію росії проти України, вимагає від росії припинення військових дій, у тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права, порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Водночас на момент розгляду цієї справи росія не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй ES-11/1 від 02.03.2022, ані наказу Міжнародного суду Організації Об`єднаних Націй від 16.03.2022, системно продовжуючи військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення і цивільних об`єктів всупереч нормам міжнародного права.
Оскільки предметом позову в цій справі є відшкодування збитків, завданих збройною агресією росії проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті Організації Об`єднаних Націй, суд зазначає, що у цьому випадку судовий імунітет росії не поширюється на спірні правовідносини.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.10.2022 у справі №463/14366/21, від 20.11.2024 у справі №905/17/24, від 02.09.2025 у справі №910/4543/24, від 26.03.2026 у справі №905/546/25.
Отже, національні суди України мають повноваження розглядати спори у справах за позовом до російської федерації про стягнення збитків.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
З огляду на те, що події, які стали підставою для вимог Скаржника про відшкодування збитків, відбулися на території України, при розгляді цього спору застосовується матеріальний закон України.
Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно з частиною третьою статті 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Згідно з частинами першою, другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За змістом частини першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).
Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (пункт 5.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).
Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.
Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Щодо вини, частина друга статті 1166 ЦК України у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Змістом частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі - Порядок №326).
За змістом пункту 1 Порядку №326 він встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії росії, починаючи з 19 лютого 2014 року.
Згідно з підпунктом 18 пункту 2 Порядку №326 визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються:
- вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
- вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;
- вартість втрачених фінансових активів державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
- вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;
- упущена вигода державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
- упущена вигода підприємств недержавної форми власності;
- втрати державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях;
- втрати підприємств недержавної форми власності від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях.
Визначення шкоди та збитків підприємств здійснюється відповідно до Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майнавід 18.10.2022 №3904/1223, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 за №1522/38858.
Ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання (п. 1 Методики).
Ця Методика є обов`язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов`язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов`язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).
Відповідно до пункту 5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії російської федерації (додаток до Постанови №326), оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Цим же додатком до Порядку визначено, що збитки - вартість втраченого, пошкодженого та (або) знищеного майна, що зазнало руйнівного впливу внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів в ході збройної агресії російської федерації, а також розмір витрат, необхідний для відновлення порушеного права (реальні збитки); та / або розмір доходу, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії російської федерації (упущена вигода).
Об`єктом збитків є майно, майнові права та інші активи, що належать постраждалим та зазнали руйнівного впливу, за секторами, один з яких є виробничий сектор, що включає промисловість. До збитків також належить дохід, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії російської федерації (упущена вигода). (пункт 6 додатку до Порядку №326).
Відповідно до пункту 8 додатку до Порядку №326 метою оцінки збитків є:
- визначення розміру реальних збитків (у вартісному виразі);
- визначення упущеної вигоди;
- визначення витрат, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу.
Протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Російської Федерації проти України в розумінні частини 3 статті 75 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.
Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17.
Згідно зі статті 1 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі, що додається до цієї Конвенції.
Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил (ст. 3 Гаазької Конвенції).
Відповідно до статті 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, яке є додатком до Конвенції, забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання знищеного та пошкодженого майна позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких знищено та пошкоджено майно позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, суд дійшов висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками.
Таким чином, відповідно до положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
Тому стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.
Таким чином, пред`явлення позовних вимог до Російської Федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту прав позивача.
Як встановлено судом, на підтвердження розміру збитків від втрати майна, позивачем надано суду Звіт про оцінку розміру реальних збитків внаслідок втрати нерухомого майна, незавершеного будівництва, медсанчастини-поліклініки, загальною площею 1436,3 кв.м., яке розташовано за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вулиця Радіна М.В., будинок 2, у звязку із збройною агресією Російської Федерації.
Звіт містить висновок про розмір реальних збитків вказаного майна, станом на 31 грудня 2024 року, згідно з яким вартість об`єкта оцінка становить 782869,00 доларів США або 32911000 грн.
У переліку вихідних даних (розділ 1. "Загальні відомості", розділ 2. "Характеристика об`єкта оцінки") оцінювачем наведено об`єкт оцінки розмір реальних збитків внаслідок втрати нерухомого майна, незавершеного будівництвом, медсанчастини-поліклініки, загальною площею 1436,3 кв.м., місцезнаходження втраченого майна, перелік матеріалів використаних під час оцінки, фотофіксації втраченого майна тощо).
З дослідницької частини Звіту вбачається, що оцінювачем для визначення вартості нерухомості об`єкту оцінки застосовано витратний підхід.
Наданий позивачем Звіт підтверджує, що саме через збройну агресію Російської Федерації, внаслідок тимчасової окупації та проведення активних бойових дій з 24.02.2022 та по теперішній час, ТОВ "ЕКОСАТ" втратив належне йому на праваі власності майно, що призвело до позбавлення можливості розпоряджатися належним йому майном.
Зі змісту Звіту вбачається, що при його складанні була, зокрема використана Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майнавід 18.10.2022 №3904/1223, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 за №1522/38858.
Системний аналіз змісту норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.04.2023 у справі № 908/807/18.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає що сукупність наданих до матеріалів справи доказів свідчить про те, що позивач довів весь склад цивільного правопорушення, зокрема протиправність поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між заявленим позивачем розміром реальних збитків та упущеної вигоди, та протиправною поведінкою країни-агресора російської федерації (початком широкомасштабного вторгнення російської федерації).
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини належними та допустимими доказами.
При поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем належними та допустимими доказами не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, тому підлягають задоволенню повністю у сумі 32911000 грн, що еквівалентно 782869 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 31.12.2024р.
Суд наголошує, що у позовній заяві позивач зазначає про нарахування на вищевказану суму збитків 3% річних в сумі 76378 доларів США, при цьому в прохальній частині позову позивач просить стягнути лише збитки у сумі 32911000 грн, що еквівалентно 782869 доларів США.
Враховуючи, що відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд розглядає спір в межах позовних вимог заявлених позивачем у прохальній частині позову.
Розподіл судового збору.
Оскільки позивач на підставі пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, то такий судовий збір стягується з відповідача в Державного бюджету України, відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 4 пункту 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Згідно частини 4 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачем за рішеннями про стягнення судового збору на користь держави визначено Державну судову адміністрацію України.
Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 178, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОСАТ" до відповідача держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у сумі 32911000 грн, що еквівалентно 782869 доларів США, задовольнити повністю.
Стягнути з держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (адреса: 119991, Російська Федерація, місто Москва, вулиця Житня, 14, будівля,1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОСАТ" (79020, Україна, Львівська обл., місто Львів, вулиця Варшавська, будинок 46, код ЄДРПОУ: 44373691) збитки у сумі 32911000 грн, що еквівалентно 782869 доларів США.
Стягнути з держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (адреса: 119991, Російська Федерація, місто Москва, вулиця Житня, 14, будівля,1) до Державного бюджету України 931840,00 грн судового збору.
Видати накази після набранням рішення законної сили.
Згідно із статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено та підписано 10.11.2026.
Суддя М.О. Лейба
Судове рішення № 141344460, Господарський суд Донецької області було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 905/581/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: