Рішення № 141336995, 09.11.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/6265/26

РІШЕННЯ

іменем України

"09" листопада 2026 р.Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої судді Булкат М.С.,

при секретарі судового засідання Соколенко Д. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вознесенську цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Вознесенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,

встановив:

Заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що заявниця є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Севастополь, Автономна Республіка Крим.

Заявниця, отримавши копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 № НОМЕР_1 від 02 жовтня 2026 року, звернувся до Вознесенського відділу ДРАЦС з приводу реєстрації факту її смерті.

Проте Вознесенський відділ ДРАЦС відмовив заявниці у реєстрації факту смерті ОСОБА_2 з тієї підстави, що смерть останньої не підтверджена документально, а посвідчена недійсним документом, виданим незаконним органом на тимчасово окупованій території України.

Враховуючи наведене та неможливість реєстрації факту смерті доньки в адміністративному порядку, ОСОБА_1 просила про встановлення вказаного факту в судовому порядку.

Ухвалою суду від 09 листопада 2026 року заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Заявниця ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, подала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, заяву підтримала.

Заінтересована особа у судове засідання не з`явилася.

Враховуючи положення ст. 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, а також строки розгляду справ вказаної категорії, визначені ст. 317 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Перевіривши викладені в заяві доводи та дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.

Пунктом 5 ч. 2 ст.293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Справи про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.

Відповідно до роз`яснень у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.

Пунктом 18 вказаної Постанови роз`яснено, що рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Згідно з вимогами ч.1ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1)документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Пунктом 1 глави 5 Розділу III «Правил державної реєстрації актів цивільного стану», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 №52/5, встановлено, що підставою для проведення державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024; б) фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

У відповідності до ч. 6 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та п.7 глави 5 розділу III «Правил державної реєстрації актів цивільного стану», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року №52/5, державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров`я, де настала смерть, та інших осіб.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

На даний час Автономна Республіка Крим є тимчасово окупованою територією згідно з п.1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Судом встановлено та підтверджується наданими до заяви документами, зокрема, копією паспорту, свідоцтва про народження ОСОБА_2 , свідоцтва про одруження та зміну прізвища заявниці ОСОБА_3 , що заявниця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України та матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_4 , донька заявниці, померла у місті Севастополь, Республіка Крим, Російська Федерація, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого 02 жовтня 2026 року окупаційним органом влади - 99200004 Відділ запису актів цивільного стану Ленінського району міста Севастополя, про що складений актовий запис про смерть №170269920000401995008.

Хоча вказаний документ є недійсним, однак Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі від 15 квітня 2016 року №9-1130/0/4-16 «Про окремі питання застосування Закону України від 04 лютого 2016 року № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України» роз`яснив, що враховуючи ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території, як виняток можуть братися до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку при розгляді справ про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України.

Поряд з цим, відповідно до практики ЄСПЛ, Консультативного висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії, не можуть визнаватись недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Це стосується реєстрації смертей, народжень, шлюбів.

Разом з тим, Верховний Суд у своїй постанові від 26 квітня 2023 року у справі №337/3725/22 зазначив, що частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання спричиняє серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать». При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)».

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21 та від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22.

З урахуванням вищезазначених обставин та положень законодавства, оскільки місто Севастополь Автономної Республіки Крим, відповідно до наведеного вище Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на момент смерті ОСОБА_2 та видачі свідоцтва про смерть за місцем смерті, входило до переліку тимчасово окупованих російською федерацією, наразі неможливо здійснити реєстрацію смерті ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

При цьому суд враховує, що надані заявником документи в достатній мірі підтверджують юридичний факт, який вона просить встановити.

За вказаних обставин, беручи до уваги, що встановлення даного факту має для заявника юридичне значення, а саме для проведення державної реєстрації факту смерті її сина, суд доходить висновку, що заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення.

Заявниця подала заяву про повернення судового збору, в якій просила повернути помилково сплачений судовий збір у сумі 666 грн та перерахувати кошти на рахунок заявниці.

Згідно ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч. 5 ст. 7 Закону України „Про судовий збір).

Згідно з пунктом 21 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються заявники у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні.

Враховуючи, що заявницею дійсно сплачено судовий збір за подання заяви до суду, який потрібно повернуто заявниці, тому заяву про повернення сплаченого судового збору слід задовольнити, а сплачена сума судового збору підлягає поверненню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст. ст. 4, 5, 10, 11, 12, 76-80, 223, 247, 258, 259, 263-268, 293, 317, 430 ЦПК України, суд

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Вознесенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, - задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Вознесенська Миколаївської області, громадянки України) яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Севастополі, Автономної Республіки Крим, Україна.

Рішення суду підлягає негайному виконанню.

Повернути ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 666 гривень 00 копійок, сплачений за платіжним дорученням №53 від 06.11.2026 року.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: М. С. Булкат