Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа 199/129/26
Провадження 2/206/2483/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Кушнірчука Р.О.,
при секретареві Худайкуловій А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтував тим, що 11 березня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3522715, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Даний договір підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора № С025. Згідно умов договору, ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 4 000,00 гривень строком на 359 днів, зі стандартною ставкою 1,99 % на день. ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» належним чином виконало умови договору, надало ОСОБА_1 грошові кошти шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 (яку останній зазначив під час укладання договору). Відповідач належним чином не виконував зобов`язання за кредитним договором, допустив прострочення сплати чергових платежів, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованості по кредиту. 26 жовтня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ТОВ «ФК «ПРОФІТ» було укладено договір факторингу № 26102023, за яким ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» відступила право вимоги до боржників (зазначених у реєстрі боржників до Договору факторингу), а до ТОВ «ФК «ПРОФІТ» перейшло право вимоги зокрема до відповідача за кредитним договором № 3522715 від 11 березня 2023 року. 09 вересня 2025 року ТОВ «ФК «ПРОФІТ» між ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» було підписано договір факторингу № ДО-20250909/001, за яким до ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» отримало право вимоги до боржників (зазначених у реєстрі боржників до Договору факторингу), зокрема до відповідача за кредитним договором № 3522715 від 11 березня 2023 року. Станом на дату подання даної позовної заяви заборгованість відповідача за кредитним договором № 3522715 від 11 березня 2023 року склала 20 720,00 гривень, з яких: 4 000,00 гривень тіло кредиту; 16 720,00 гривень нараховані відсотки. З урахуванням викладене, представник позивача просив суд стягнути на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 3522715 від 11 березня 2023 року у загальному розмірі 20 720,00 гривень та понесені судові витрати, зокрема судовий збір у сумі 2 422,40 гривень та витрати на правничу допомогу у сумі 9 000,00 гривень.
Не погоджуючись з обставинами викладеними у позовні заяві представником відповідача ОСОБА_3 було подано відзив на позовну заяву. Представник вважає, позовні вимоги ТОВ ФК «Сіті Колект» не підлягають задоволенню з наступних підстав: Позивач стверджує, що між ТОВ «Лінеура Україна» (первісний кредитор) та Відповідачем був укладений електронний договір позики № 3522715 від 11.03.2023 року на суму 4000,00 грн., за яким Відповідач нібито не виконав свої зобов`язання та утворилася заборгованість 20 720,00 грн. Позивач не довів:- факту належного укладення кредитного договору первинним кредитором саме з Відповідачем- факту отримання Відповідачем коштів у зазначеному розмірі;- правомірності набуття ним статусу нового кредитора;- правильності нарахування процентів. Щодо відсутності належних доказів укладення кредитного договору. Позивач посилається на електронний кредитний договір, підписаний одноразовим ідентифікатором № С025. Однак відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором має юридичну силу лише за умови, якщо сторони погодили порядок його використання та ідентифікації. Позивач не надав доказів існування такої згоди, а також доказів, що саме Відповідач здійснював реєстрацію в особистому кабінеті та використовував ідентифікатор. Відсутність доказів отримання одноразових паролів означає, що електронний підпис не підтверджений. Таким чином, договір не може вважатися належним чином укладеним, а тому не породжує правових наслідків відповідно до ст. 638, 640 ЦК України. Щодо непідтвердженості факту отримання коштів. Позивач не надав первинних банківських документів . Позивач у додатках до позову вказує що до нього залучено копію документа від надавача платіжних послуг про перерахунок суми кредиту, однак при ознайомлені з матеріалами справи у Самарському районному суді міста Дніпра, такий документ відсутній, як і зазначений у додатках договір факторингу. Також Позивач посилається на нібито здійснення переходу права вимоги на підставі договорів факторингу. Але Позивач не надав доказів належного переходу права вимоги. Позивач посилається на договір факторингу, але залучений до позову реєстр боржників неможливо прочитати , тобто не доведено включення вимоги до договору. Не надано доказів повідомлення Відповідача про заміну кредитора (що є обов`язковим згідно ст. 516 ЦК України). ВС/КЦС у постановах: від 20.05.2020 у справі №127/19884/18, від 02.03.2022 у справі №761/38955/20 визнав, що недоведеність переходу права вимоги є підставою для відмови у позові. Щодо обмеження граничного розміру переплати. У позові зазначено, що Відповідач 11 березня 2023 року уклав договір з первинним кредитором ТОВ « Лінеура Україна» , за яким відповідач ніби то отримав кошти у розмірі 4 000,00 грн. Таким чином, максимальний граничний розмір усіх нарахувань (включаючи тіло кредиту, проценти та штрафні санкції) за цим договором не може перевищувати: 4 000,00 грн ? 2 = 8 000,00 грн. Будь-які нарахування Позивача понад цю суму є незаконними та не підлягають стягненню». Також нарахування процентів є незаконним та суперечить ст. 1048 ЦК України Позивач заявляє, що 4000 грн.-це основний борг, 16 720 грн. відсотки (завищені у декілька разів). Також, Позивач не довів факту надсилання вимоги. Отже: нарахування 16 720 гривень процентів є незаконним, завищеним та має бути відхилене судом. Згідно з умовами договору, кредит надавався строком на 360 днів. Отже, строк дії договору закінчився у березні 2024 року. Позовну заяву Позивач подав лише у січні 2026 року, продовжуючи нараховувати відсотки поза межами строку кредитування. Щодо несправедливих умов договору (30 341,06% річних). Позивач вказав у договорі, укладеному з первинним кредитором, орієнтовну реальну процентну ставку у розмірі 30 341,06% річних. Такий розмір ставки досягнутий шляхом застосування механізму капіталізації відсотків (нарахування відсотків на відсотки), що прямо суперечить суті цивільних правовідносин та принципу добросовісності. На підставі статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Умови договору, які встановлюють непропорційно велику суму компенсації у разі невиконання зобов`язань, є несправедливими, а відтак нікчемними». Таким чином позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 є: необґрунтованими, недоведеними, ґрунтуються на недопустимих доказах, містять незаконне нарахування процентів. Тобто, підстав для задоволення позову немає. Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просив суд у задоволені позовних вимог ТОВ ««Фінансова компанія «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити в повному обсязі. Визнати докази позивача недопустимими відповідно до ст.ст. 7880 ЦПК України та судові витрати по справі покласти на позивача.
Представник позивача Варшавський К.А. в судове засідання не з`явився, однак разом з позовною заявою подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, однак 08 жовтня 2026 року від останньої до суду надійшла заява про слухання справи без участі відповідача, в якій у задоволенні позову просила відмовити в повному обсязі, враховуючи доводи викладені у відзиві на позов.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 11 березня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3522715, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Даний договір підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора № С025.
Відповідно до умов договору № 3522715 від 11 березня 2023 року, сума кредиту склала 4 000,00 гривень (п.1.2); строк кредиту 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів (п. 1.3); тип процентної ставки фіксована (п. 1.4): стандартна процентна ставка становить 2,00 % в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього Договору (п. 1.4.1); знижена процентна ставка становить 0,01 % в день та застосовується на таких умовах. У випадку невиконання умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим договором та доступні для інших клієнтів, які не мають окремих індивідуальниї знижок стандартної процентної ставки (п. 1.4.2). Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладання Договору складає (п. 1.5): за стандартною ставкою за весь строк кредиту 30 341,06 % річних (п.1.5.1), за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженою процентної ставки 7 062,13 % річних (п. 1.5.2); орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає (п. 1.6): за стандартною ставкою 32 800,00 гривень (п. 1.6.1), за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки 30 412,00 гривень (п. 1.6.2). Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту з використанням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки Клієнта, реквізити якої надані Клієнтом Товариству з метою отримання кредиту у випадку не можливості зарахування платежу на зазначену платіжну карту з будь-яких причин, які не залежать від Товариства (п. 2.1). У разі затримання Клієнтом сплати процентів та/або частини кредиту (якщо таке повернення (виплата) частини кредиту передбачено Графіком платежів) щонайменше на один календарний місяць, Товариство має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі (п. 4.3).
Пунктом 5.1.3 Договору встановлено, що Товариство має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за Договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди клієнта але з обов`язковим повідомленням клієнта про таке відступлення протягом 10 робочих днів з дати такого відступлення.
З розрахунку заборгованості наданого ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» за кредитним договором № 3522715 від 11 березня 2023 року вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за договором становить 20 720,00 гривень, з яких: 4 000,00 гривень тіло кредиту; 16 720,00 гривень нараховані відсотки.
26 жовтня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ТОВ «ФК «ПРОФІТ» було укладено договір факторингу № 26102023, за яким ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» відступила право вимоги до боржників (зазначених у реєстрі боржників до Договору факторингу), а до ТОВ «ФК «ПРОФІТ» перейшло право вимоги зокрема до відповідача за кредитним договором № 3522715 від 11 березня 2023 року.
09 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «ПРОФІТ» та ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» було підписано договір факторингу № ДО-20250909/001, за яким до ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» отримало право вимоги до боржників (зазначених у реєстрі боржників до Договору факторингу) зокрема до відповідача за кредитним договором № 3522715 від 11 березня 2023 року.
Між ТОВ «ФК «ПРОФІТ» та ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» відповідно до умов договору факторингу було підписано акт-прийому передачі документації до зазначеного договору. Також, на виконання п.п. 4.1-4.2 Договору ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» сплатило ТОВ «ФК «ПРОФІТ» грошові кошти у сумі 1 007 777,66 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 1 від 17 вересня 2025 року.
Згідно реєстру боржників до договору факторингу № ДО-20250909/001 від 09 вересня 2025 року, до ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за за кредитним договором № 3522715 від 11 березня 2023 року у сумі 20 720,00 гривень, з яких: 4 000,00 гривень тіло кредиту; 16 720,00 гривень нараховані відсотки.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 634, 638 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У позовній заяві ТОВ «ФК «Сіті Колект» вказувало на те, що кредитний договір був укладений первісним кредитором - ТОВ «Лінеура Україна» з ОСОБА_1 з використанням підписання електронним підписом позичальника.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 5, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Згідно із ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
За кредитним договором банка бо інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит)позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ФК «Сіті Колект» посилалося на те, що отримало право вимоги до ОСОБА_1 від ТОВ «ФК «Профіт» на підставі договору факторингу № ДО-20250909/001 від 09 вересня 2025 року, а ТОВ «ФК «Профіт» від ТОВ «Лінеура Україна» на підставі договору факторингу № 26102023 від 26 жовтня 2023 року.
Однак слід звернути увагу на те, що відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги:
1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17 відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній уповноважений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.
У відповідності до вимог ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).
Відповідно до статті 519 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.
В якості підтвердження зазначених обставин позивачем до суду було надано договір відступлення прав вимоги № 26102023 від 26 жовтня 2024 року та договір факторингу № ДО-20250909/001 від 09 вересня 2025 року.
Відповідно до п. 3.1 договору відступлення прав вимоги № 26102023 від 26 жовтня 2023 року зазначено, що підписанням цього договору, кредитор (ТОВ «Лінеура Україна») гарантує, що йому належить право вимоги за портфелем заборгованості до боржників, а також гарантує, що вся інформація, яка міститься у реєстрі боржників (Додаток № 1), добровільно передана кредитором новому кредиторові та є повною, достовірною, правдивою і співпадає з відомостями, які містяться і у Договорі та його додатках.
Так, з матеріалів справи вбачається, що договір факторингу № 26102023 від 26 жовтня 2023 року був укладений між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ТОВ «ФК «ПРОФІТ», за умовами якого ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» відступила право вимоги до боржників (зазначених у реєстрі боржників до Договору факторингу), а до ТОВ «ФК «ПРОФІТ» перейшло право вимоги зокрема до відповідача за кредитним договором № 3522715 від 11 березня 2023 року. Однак, на виконання умов зазначеного договору не було долучено: акт-прийому передачі документації до договору факторингу; квитанцію (платіжне доручення) на виконання п. 7.1 договору факторингу про сплату ТОВ «ФК «Профіт» на користь ТОВ «Лінеура України» 1 170 331,26 гривень; та самого реєстру боржників до зазначеного договору про який йдеться у позовній заяві.
Згідно до пункту 2 вказаного договору визначено - що «Реєстр боржників - погоджений Сторонами список з переліком особистих даних Боржників (ім`я, прізвище, ідентифікаційний номер) і розмірів грошових зобов`язань кожного з Боржників із зазначенням суми заборгованості, а також інші дані про боржника у разі їх наявності у Кредитора, разом з додатком у електронному вигляді бази даних. Форма реєстру наведена у Додатку №1 до цього Договору.
Отже, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів передачі права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «Фінансова компанія «Профіт», тому подальше складення реєстру боржників в якості додатку до договору факторингу № ДО-20250909/001 від 09 вересня 2025 року укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Профіт» та позивачем у вказаній справі - ТОВ «ФК «Сіті Колект» є не правомірним, оскільки ТОВ «ФК «Профіт» не надало реєстру боржників до яких воно набуло право вимоги від первісного кредитора - ТОВ «Лінеура Україна».
За таких обставин матеріали справи не містять належних та послідовних доказів переходу прав вимоги до відповідача у справі ОСОБА_1 від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «ФК «Сіті Колект».
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних праві обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
У зв`язку із відмовою у задоволенні заявлених вимог за приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.
Керуючись ст.ст. 15,16,204,512,514,516, 526,625,627,634,638, 640, 641, 1046, 1049, 1054 ЦКта керуючись 2, 4, 81, 82, 128, 133, 137, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279ЦПК України,
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя Р.О. Кушнірчук
Судове рішення № 141335152, Самарський районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 09.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 199/129/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: