Рішення № 141334714, 09.11.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/1449/20

Провадження № 2/175/2196/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Рожкової Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у с-щі Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним розпорядження, визнання недійним державного акту на право власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання недійсним розпорядження, визнання недійним державного акту на право власності на земельну ділянку в якій просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 27 грудня 2010 року на земельну ділянку площею 1,0437 га з кадастровим номером 1221484000:01:154:0200, виданий ОСОБА_2 ; визнати недійсним розпорядження Дніпропетровської районної державної адміністрації від 19 листопада 2010 року №3701-р «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 у власність для ведення особистого селянського господарства».

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, третя особа: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2023 року заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2021 року по цивільній справі №175/1449/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним розпорядження, визнання недійним державного акту на право власності на земельну ділянку - скасовано і призначено справу до розгляду в загальному провадженні.

19 грудня 2023 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначив, що земельна ділянка, яка належить відповідачці розташована окремо від с/т «Пищевик», де знаходиться земельна ділянка позивача. Окрім того, земельна ділянка відповідачки не відноситься до земель садового товариства, має інше цільове призначення, а тому жодним чином не може накладатися на земельну ділянку позивача. У задоволенні позову просив відмовити.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача Дніпровська районна державна адміністрація Дніпропетровської області надав заяву про розгляд справи без участі сторони відповідача.

Треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, проте в судове засідання не з`явилися.

Вислухавши сторони, повно та всебічно вивчивши матеріали справи, суд дійшов до наступного.

Встановлено, що згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ДП ДН №024343 від 21 жовтня 1999 року, ОСОБА_1 на підставі рішення 8 сесії 23 скликання Любимівської сільської Ради народних депутатів від 08 вересня 1999 року передається у приватну власність земельна ділянка площею 0,12 га, яка розташована за адресою с/т «Харчовик» Любимівської сільської ради, землю передано для ведення садівництва. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №1240. (т.1 а.с. 11)

Згідно акту встановлення меж земельної ділянки, що передається у приватну власність від 04 жовтня 1999 року на виконання рішення 8 сесії 23 скликання Любимівської сільської Ради народних депутатів від 08 вересня 1999 року відновлено в натурі межі земельної ділянки, що передаються у приватну власність ОСОБА_1 для ведення садівництва на території Любимівської сільської ради Дніпропетровського району загальною площею 0,12 га. (т.1 а.с. 12)

Зі змісту листа відділу Держкомзему у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області від 11 грудня 2012 року №9312 встановлено, що в Книзі записів державних актів на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 зареєстрований Державний акт на право приватної власності на землю за реєстрованим №1240 від 21 жовтня 1999 року №024343 на території Любимівської сільської ради с/т «Пищевик» площа 0,12 га. (т.1 а.с. 13)

Згідно листа ПП «Інститут землевпорядних відносин» від 27 лютого 2020 року встановлено, що виконання технічної документації та її державна реєстрація неможлива, оскільки на земельній ділянці ОСОБА_1 вже сформована та внесена до державного земельного кадастру земельна ділянка площею 1,0437 га (цільове призначення: 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) з кадастровим номером 1221484000:01:154:0200, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 . (т.1 а.с. 14)

Розпорядженням Голови районної державної адміністрації № 3701-р від 19 листопада 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 у власність для ведення особистого селянського господарства» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_2 площею 1,0437 га ріллі за рахунок земель резервного фонду (рілля) на території Любимівської сільської ради за межами населеного пункту.

Відділу Держкомзему у Дніпропетровському районі внести зміни в земельно-кадастрові документи, Дніпропетровському районному відділу ДРФ ДП «Центр державного земельного кадастру» забезпечити реєстрацію Державного акту на право власності на земельну ділянку.(т.1 а.с. 15)

Згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЛ №069000 від 27 грудня 2010 року, на підставі Розпорядженням Голови районної державної адміністрації № 3701-р від 19 листопада 2010 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0437 га, яка розташована на території Любимівської сільської ради, землю передано для ведення особистого селянського господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за №011012004272. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1221484000:01:154:0200. (т.1 а.с. 16)

Згідно архівного витягу наданого Архівним відділом Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 07 вересня 2023 року №245/04-24-23 рішенням 8 сесії 23 скликання Любимівської сільської ради від 08 вересня 1999 року ОСОБА_1 передано безкоштовно у приватну власність та постійне користування земельну ділянку в с/т «Піщевік» в кількості 0,14 га. (т.1 а.с. 112)

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 13 вересня 2023 року №29-4-0.223-5406/2-23 встановлено, що за інформацією відділу № 1 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, відповідно до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі станом на 01 січня 2013, зареєстровано Державний акт на право приватної власності на землю: №024343, реєстраційний номер 1242 від 21 жовтня 1999, виданий на підставі рішення 8 сесії 23 скликання Любимівської сільської ради народних депутатів від 08 вересня 1999, гр. ОСОБА_1 . Відомості про земельну ділянку: місце розташування земельної ділянки Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с/т «Пищевик»; цільове призначення для ведення садівництва; площа 0,12 га.

Згідно відомостей відділу, місце розташування с/т «Пищевик» (с/т «Харчовик») Дніпропетровська область, Дніпровський район, Любимівська сільська рада, біля с. Перше Травня. Але згідно офіційної інформації Національній кадастрової системи, відомості, щодо встановлення (відновлення) меж в натурі (на місцевості) садівничого товариства «Пищевик» (с/т «Харчовик») на території Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, відсутні.

На земельну ділянку для колективного саду площею 8,0 га. було видано «Днепропетровскому комбинату пищевых концентратов» Державний акт на право постійного користування землею: серія Б №020879, реєстраційний номер в Книзі записів державних актів на право користування землею 266 від 01 лютого 1988.

Згідно інформації станом з 01 січня 2013, отриманої за допомогою програмного забезпечення ведення Державного земельного кадастру, інформація про земельну ділянку з кадастровим номером 1221484000:01:154:0200: адреса Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, Любимівська сільська рада, загальна площа 1.0437 га; категорія земель - землі сільськогосподарського призначення: цільове призначення 01.01. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: дата державної реєстрації земельної ділянки - 29 грудня 2010. Інформація про документацію із землеустрою на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки - Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 29.11.2010, ДП «Дніпропетровський інститут землеустрою». Право власності - приватна: Державний акт на право власності на земельну ділянку: серія ЯЛ №069000, реєстраційний номер у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку 011012004272 від 29 грудня 2010, власник ОСОБА_2 .

Згідно відомостей Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 1221484000:01:154:0200 межує з боку садівничого товариства «Пищевик» (с/т «Харчовик») із земельною ділянкою з кадастровим номером 1221484000:01:730:0001 з цільовим призначенням - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (Державний акт на право постійного користування землею: серія І-ДП №007302, реєстраційний номер 1446 від 25 березня 2002, виданий Адміністрації автомобільних доріг в Дніпропетровській області).

Інформація, щодо перебування земельної ділянки з кадастровим номером 1221484000:01:154:0200 у власності садового товариства «Пищевик» (ЄДРПОУ 25533849) до 08 вересня 1999 року, у відділі відсутня. (т.1 а.с. 137)

Зі змісту листа виконавчого комітету Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 18 вересня 2023 року №07-07/1816 встановлено, що в архівних даних сільської ради відсутній державний акт на право постійного користування за с/т «Пищевик (ЄДРПОУ 25533849), де вказані граничні межі садового товариства. За с/т «Пищевик» (ЄДРПОУ 25533849), яке знаходиться на території Любимівської сільської ради обліковується 9,0 га землі.

Рішень чи розпоряджень щодо віднесення до меж с/т «Пищевик» земельної ділянки з кадастровим номером 1221484000:01:154:0200, в сільській раді відсутні.

Любимівська сільська рада була розпорядником відповідних земель до набрання чинності Земельного кодексу України, та стала розпорядником цих земель після Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 27 травня 2021 року, а стосовно передачі чи перебування у власність земельної ділянки кадастровий номер 1221484000:01:154:0200 садовому товариству «Пищевик» інформація в сільській раді відсутня. (т.1 а.с. 139)

Як вказує позивач його право власності на земельну ділянку було порушено відповідачем, оскільки фактично площа земельної ділянки позивача повністю співпадає з ділянкою кадастровий номер 1221484000:01:154:0200. У зв`язку з чим позивачу було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, а тому він був змушений звернутися до суду для захисту своїх прав.

Згідно із ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом, свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом, захисту цивільних прав та інтересів зокрема є визнання права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплений принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 321 ЦК України визначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У таких випадках ч.1 ст. 392 ЦК України захищає право власності та передбачає, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 18.02.2015 у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Тобто, вказані дві підстави пред`явлення позову для захисту (визнання) прав власності є самостійними та такими, що можуть не залежати одна від одної, про що свідчить їх виокремлення у ст. 392 ЦК України і про що наголошується у зазначеному рішенні Верховного Суду.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 07.10.2015 у справі № 6-1622цс1 вказується, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадка право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема і правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача права власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Так судом встановлено, що згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ДП ДН №024343 від 21 жовтня 1999 року, ОСОБА_1 на підставі рішення 8 сесії 23 скликання Любимівської сільської Ради народних депутатів від 08 вересня 1999 року передається у приватну власність земельна ділянка площею 0,12 га, яка розташована за адресою с/т «Харчовик» Любимівської сільської ради, землю передано для ведення садівництва. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №1240. (т.1 а.с. 11)

Згідно акту встановлення меж земельної ділянки, що передається у приватну власність від 04 жовтня 1999 року на виконання рішення 8 сесії 23 скликання Любимівської сільської Ради народних депутатів від 08 вересня 1999 року відновлено в натурі межі земельної ділянки, що передаються у приватну власність ОСОБА_1 для ведення садівництва на території Любимівської сільської ради Дніпропетровського району загальною площею 0,12 га. (т.1 а.с. 12)

Зі змісту листа відділу Держкомзему у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області від 11 грудня 2012 року №9312 встановлено, що в Книзі записів державних актів на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 зареєстрований Державний акт на право приватної власності на землю за реєстрованим №1240 від 21 жовтня 1999 року №024343 на території Любимівської сільської ради с/т «Пищевик» площа 0,12 га. (т.1 а.с. 13)

Розпорядженням Голови районної державної адміністрації № 3701-р від 19 листопада 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 у власність для ведення особистого селянського господарства» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_2 площею 1,0437 га ріллі за рахунок земель резервного фонду (рілля) на території Любимівської сільської ради за межами населеного пункту. (т.1 а.с. 15)

Згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЛ №069000 від 27 грудня 2010 року, на підставі Розпорядженням Голови районної державної адміністрації № 3701-р від 19 листопада 2010 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0437 га, яка розташована на території Любимівської сільської ради, землю передано для ведення особистого селянського господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за №011012004272. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1221484000:01:154:0200. (т.1 а.с. 16)

Поряд із цим, згідно висновку експерта №3375-24 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 25 лютого 2025 року встановлено, що існує порушення меж та накладання земельної ділянки площею 0,1200 гектарів, розташованої на території Любимівської сільської ради Дніпропетровської області та переданої ОСОБА_1 для ведення садівництва на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія ДП ДН № 024343, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1240, та земельної ділянки площею 1,0437 га кадастровий номер 1221484000:01:154:0200, що належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 069000 від 27 грудня 2010 року, площа накладання становить 0,1200 га.

Земельна ділянка державний акт серія ДП ДН № 024343 повністю знаходиться у межах земельної ділянки державний акт серії ЯЛ № 069000, координати накладання відповідають координатам земельної ділянки державний акт серія ДП ДН № 024343 згідно каталогу координат кутів зовнішніх меж ділянки наданої гр. ОСОБА_1 та даних ДЗК на земельну ділянку кадастровий номер: 1221484000:01:154:0200. Розміри накладання: відстань т. 1-т. 2- 39,71 м, відстань т. 2 т. 3- 30,32 м, відстань т. 3 т. 439,52 м, відстань т. 4- т. 1-30,29 м. (т.2 а.с. 3-15)

Отже, встановлено, що позивач має на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,12 га, яка розташована за адресою с/т «Харчовик» Любимівської сільської ради. Проте зареєструвати земельну ділянку та розпоряджатися нею позивач не може, оскільки його земельна ділянка повністю накладається на земельну ділянку відповідачки кадастровий номер: 1221484000:01:154:0200.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та висновок експерта, суд встановив, що право позивача на вільне користування та розпорядження своєю земельною ділянкою було порушено відповідачем, оскільки земельна ділянка позивача повністю знаходиться у межах земельної ділянки кадастровий номер: 1221484000:01:154:0200, яка належить відповідачці.

При цьому, варто зазначити, що суд відхиляє твердження сторони відповідача стосовно пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом з огляду на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позивач ОСОБА_1 отримав у приватну власність земельну ділянку, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ДП ДН №024343 від 21 жовтня 1999 року.

27 лютого 2020 року листом ПП «Інститут землевпорядних відносин» позивачу було відмовлено у виконанні технічної документації та її державної реєстрації, оскільки на земельній ділянці ОСОБА_1 вже сформована та внесена до державного земельного кадастру земельна ділянка площею 1,0437 га (цільове призначення: 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) з кадастровим номером 1221484000:01:154:0200, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .

Таким чином, ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права лише 27 лютого 2020 року, та саме з цієї дати починається відлік трирічного строку позовної давності. Звернувся позивач до суду 28 квітня 2020 року, тобто в межах позовної давності.

Твердження відповідача про те, що позивач дізнався про порушення його права ще у 2011 році під час розгляду справи №2-4420/11 не заслуговують на увагу, оскільки дана справа розглядалася за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , треті особи Дніпропетровська районна державна адміністрація, Відділ Держкомзему у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди, позивач у даній справі участі не приймав.

Навіть в тому разі, якщо позивачу було відомо про те, що відповідачка володіла земельною ділянкою 1221484000:01:154:0200, це не означає, що позивач автоматично знав, що межі його земельної ділянки співпадають з межами земельної ділянки відповідачки, оскільки це стало відомо позивачу лише коли йому було відмовлено у виконанні технічної документації та її державної реєстрації.

Таким чином, строк позовної давності позивачем пропущено не було, з огляду на що суд не вбачає підстав для застосування вимог позовної давності.

Вирішуючи спір то суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення- гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію.

Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. (Постанова ВП ВС від 21.09.2022 у справі №908/976/19)

Так позивач просить:

-визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 27 грудня 2010 року на земельну ділянку площею 1,0437 га з кадастровим номером 1221484000:01:154:0200, виданий ОСОБА_2 ;

-визнати недійсним розпорядження Дніпропетровської районної державної адміністрації від 19 листопада 2010 року №3701-р «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 у власність для ведення особистого селянського господарства».

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором [пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)].

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68)].

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними [постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)].

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, пункт 143).

Оскаржуване розпорядження Дніпропетровської районної державної адміністрації від 19 листопада 2010 року №3701-р «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 у власність для ведення особистого селянського господарства» вичерпало свою дію виконанням (на підставі розпорядження видано державний акт на право власності на земельну ділянку).

Визнання цього рішення недійсним не поновить порушене право або законний інтерес позивача.

Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53).

Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення [постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 181)].

Щодо вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, то у своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)].

Також потрібно врахувати, що до 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавались у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки.

З 01 січня 2013 року у зв`язку з набранням чинності Законом України від 07.07.2011 № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі, якщо не вказано зворотнє, - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

За такого правового регулювання визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку не вирішить спір про право, так само не вирішить і питання про захист прав та інтересів позивача. Натомість внаслідок задоволення віндикаційного позову вирішується спір про право, рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на викладене позовні вимоги про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку не приведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивача.

Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння відповідно до статті 387 ЦК, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК), визнання права власності (стаття 392 ЦК).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту [аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

Як зазначалось, особа може витребувати належне їй майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів місцевого самоврядування або документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право власності, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.

Натомість усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14- ц (провадження № 14-256цс18), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)].

Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)].

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження державного акта на право власності не є ефективним способом захисту прав. При цьому, позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого незаконного володіння вправі посилатися на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним.

Враховуючи правові висновки Верховного Суду у зазначеній категорії справ, враховуючи обставини справи, належним способом захисту прав позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою.

Наведене також узгоджується з позицією викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року справа № 446/478/19 провадження № 14-90цс23.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищенаведеного суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним розпорядження, визнання недійним державного акту на право власності на земельну ділянку не підлягають задоволенню у зв`язку з невірно обраним способом захисту.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог , інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 328, 392, ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 130, 141, 158, 263-266 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним розпорядження, визнання недійним державного акту на право власності на земельну ділянку відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Озерянська Ж.М.