Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 761/33083/26
Провадження № 2/761/15171/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі судді Шевченко І. М., за участі секретаря судового засідання Акопян Г. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Меньківського Володимира Анатолійовича до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального Управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з нерухомого майна,
установив:
У серпні 2026 року представник позивача - адвокат Меньківський В. А. звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив скасувати арешт квартири АДРЕСА_1 , накладений постановою АА № 855988 від 13.10.2005 року, прийнятою державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 постійно до її смерті володіли вищевказаною вкартирою, кожен по 1/2 частки, що підтверджується штампами про реєстрацію в паспорті, а також свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 від 13 квітня 2007 року, виданим Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією. Після смерті матері позивач продовжував проживати та бути зареєстрованим у зазначеній квартирі, тим самим - фактично прийняв спадщину після смерті метері.
24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення ворожої армії росії в Україну і позивач не встиг оформити у нотаріуса спадщину протягом 6 місяців після смерті матері.
У подальшому при оформленні спадщини у нотаріуса позивачу стало відомо, що на вищевказану квартиру накладено арешт. Так, у реєстрі обтяження нерухомого майна існує обтяження за № 2507394, зареєстроване 18.10.2005 р. реєстратором - Першою київською державною нотаріальною конторою (м. Київ, пр-т Берестейський, № 11, інд. 01135). Обтяження зареєстровано на підставі постанови серії АА № 855988 від 13.10.2005 р., яка була винесена Відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в місті Києві.
Як зазначено в наданому нотаріусом витязі, вищевказане обтяження накладено на нежиле приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому власником приміщення вказано «НВФ» Інтелтронік ЛТД» ТОВ, Код: 16485235, за тією ж адресою. Перевіркою по реєстраційних базах обліку юридичних осіб ця компанія ніде не обліковується й її взагалі не існує. Жодного відношення родина ОСОБА_3 до зазначеної компанії не мала і не має.
Про факт незаконного накладення арешту на квартиру позивача до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві було направлено лист з вимогою переглянути накладення арешту на квартиру, однак у виконанні законної вимоги позивача було відмовлено. Державний виконавець у своєму листі-відповіді від 13.04.2026 р. посилається на той факт, що із закінченням строку зберігання матеріали виконавчого провадження та постанову серії АА № 855988 від 13.10.2005 р. було знищено, а без зазначеного виконавчого провадження такого рішення вони не приймуть.
Посилаючись на вищевказане, представник позивача вважає, що вищезазначена постанова АА № 855988 від 13.10.2005 винесена Відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві помилково та підлягає скасуванню.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 19 серпня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання призначено на 22 вересня 2026 року 11:00 год., яке відкладено на 23 жовтня 2026 року 10:00 год.
Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся, відзиву на позову, жодних заяв/клопотань не подавав.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази кожного окремо та в сукупності, суд дійшов таких висновків.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується с відоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 29.11.2021р. Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що зроблено відповідний актовий запис № 27280.
Родинний зв`язок позивача з матір`ю підтверджується свідоцтвом про його народження серії НОМЕР_3 , виданим 03.04.1980 р. та зареєстрованим Міським палацом новонароджених м. Києва, про що в книзі реєстрації актів про народження зроблено запис № 991, а також паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 , виданим 03.07.1997 р. Шевченківським РУ ГУ МВС України в місті Києві.
Позивач та його мати (за її життя) проживали та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
На теперішній час назва АДРЕСА_3 перейменована на АДРЕСА_2.
Згідно з копією свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 13 квітня 2007 року, виданого Шевченківською районною в м. Ки єві державною адміністрацією, позивач та його мати є співвласниками, кожен по 1/2 частині, вищевказаної квартири.
Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 18.10.2005 р. до реєстру внесено запис про обтяження (арешт) нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ТОВ «НВФ» Інтелтронік ЛТД», код ЄДРПОУ 16485235, на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в місті Києві серії АА № 855988 від 13.10.2005 р.
У відповіді від 10.04.2026 на адвокатський запит начальник Шевченківського ВДВС - Дмитро Нідченко зазначив про неможливість надання більш детальної інформації про підтаави накладення вказаного вище арешту, зокрема, про виконавче провадження, в межах якого винесено постанову серії АА № 855988 від 13.10.2005 р., оскільки матеріали виконавчого провадження знищені за закінченням строку зберігання, а автоматизована система виконавчого провадження повноцінно почала функціонувати у відділі з 2009 року.
Отже, позивач є спадкоємцем майна, на яке накладено арешт у межах виконавчого провадження. Зважаючи на те, що матеріали провадження наразі знищені, а в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень інформація про нього відсутня, позивач не може зняти обтяження в загальному порядку та отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину. Така ситуація призводить до тривалого порушення права власності позивача, а саме права розпоряджатися своїм майном, що стало підставою для звернення до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Разом з тим відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Таким чином, у спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу з відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.
Зняття арешту з майна регулюється ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Положення ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» є спеціальною нормою, яка регулює порядок зняття арешту з майна особою, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові. Таким чином, для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення.
У випадку відсутності оспорювання або невизнання права власності особи, відповідно до частини 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа вправі звернутись до суду з позовом лише про зняття з такого майна арешту.
Наведений правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 р. у справі № 661/624/16-ц, від 22 квітня 2019 р. у справі № 661/624/16-ц, від 19 лютого 2020р. у справі № 806/932/16 та постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 р. у справі № 818/337/17, від 22 березня 2023 р. у справі № 913/567/19.
У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).
Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 р., закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, відповідно до статті 13 Конвенції повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно зі ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1, 2, ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Гарантії захисту права власності закріплені у ст. 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності за винятком обмежень, установлених законом.
Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій ст. 321 ЦК України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За положеннями ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, суд вважає позов доведеним, обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню. Оскільки позов подано не учасником виконавчого провадження, який позбавлений можливості оформити право власності в порядку спадкування, то порушені права позивача підлягають захисту в обраний ним спосіб.
З урахуванням обставин справи, з огляду на те, що в справі відсутні жодні докази на підтвердження законності обтяження вказаного нерухомого майна, що в свою чергу впливає на можливість позивача як співвласника майна повноцінно користуватися та розпоряджатися своїм майном, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про скасування обтяження (заборони на нерухоме майно).
Ураховуючи, що наявне обтяження перешкоджає позивачу в отриманні свідоцтва про право на спадщину після смерті матері, а захистити це право в інший спосіб неможливо, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76 - 81, 89, 141, 223, 263 - 265, 268, 272 - 274 ЦПК України, -
ухвалив:
Позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Меньківського Володимира Анатолійовича до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального Управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з нерухомого майна - задовольнити.
Скасувати арешт квартири АДРЕСА_1 , накладений постановою серії АА № 855988 від 13.10.2005 року, прийнятою державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І. М. Шевченко
Судове рішення № 141333293, Шевченківський районний суд міста Києва було прийнято 23.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 761/33083/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: