Рішення № 141326746, 09.11.2026, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/8369/25

Провадження №2/639/457/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року

Новобаварський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді - Рубіжного С.О.,

за участю секретаря - Чубенко О.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

05 листопада 2025 року до Новобаварського районного суду міста Харкова звернулась позивач ОСОБА_1 , за своїм підписом та за підписом свого представника в особі Благодійної організації «Блогодійний фонд «Ненька Батьківщина» з позовною заявою до ОСОБА_2 , та просить визнати наявність боргової розписки від 16.08.2023 року, написаної власноруч ОСОБА_2 , щодо отримання їм у борг 11000,00 доларів США від громадянки ОСОБА_1 фактично укладеним договором позики, між цими сторонами, який має юридичну силу.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 16 серпня 2023 року громадянин ОСОБА_2 отримав у борг від позивача 11 000 (одинадцять тисяч) доларів США, відповідно до якої зобов`язався повернути отримані гроші за першою вимогою пропорційно в місяць по 500,00 доларів США до липня 2024 року, про що ним власноруч була складена розписка. Ця боргова розписка повністю відповідає укладанню договору позики. відповідачем укладено договір позики. Проте свої зобов`язання у визначений строк не виконав.

У зв`язку з простроченням відповідачем терміну виконання зобов`язань, а також уникнення мирного вирішення спору, позивач вимушений звернутись до суду з відповідним позовом.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 10 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху.

Надано строк для усунення вказаних недоліків, протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.

На виконання ухвали суду від 10.11.2025 року позивачем та її представником вказані недоліки позовної заяви були усунуті.

В уточненій позовній заяві, позивач просить суд стягнути з відповідача 10700 доларів США, у еквіаленті до національної валюти за борговою розпискою від 16.08.2023 року.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 09 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за борговою розпискою. Призначено судове засідання.

06 березня 2024 року від представника позивача Благодійної організації «Благодійний Фонд «Ненька Батьківщина», в особі голови правління Дуккерра Г.С. на електрону пошту суду, надійшла уточнена позовна заява без накладання ЕЦП, в якій позивач просить визнати наявність боргової розписки від 16.08.2023 року, написаної власноруч ОСОБА_2 , щодо отримання у борг 11000,00 доларів США від громадянки ОСОБА_1 - фактом укладання договору позики між сторонами, який має юридичну силу. Стягнути з ОСОБА_2 7300,00 доларів США у еквіваленті до національної валюти, як борг отриманих грошових коштів по борговій розписці від 16.08.2023.

Ухвалою суду від 06 квітня 2026 року уточнену позовну заяви ОСОБА_1 - повернуто заявникові.

08 червня 2026 року позивачем ОСОБА_1 подано клопотання про долучення доказів.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 08 червня 2026 року здійснено перехід від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за борговою розпискою. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 24 червня 2026 року закритои підготовче провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за борговою розпискою. Призначено справу до судового розгляду

В судовому засіданні позивач надала пояснення аналогічні викладеним в позові, зазначила, що відповідачем під час розгляду справи було частково погашено борг як переводами на карту так і особисто готівкою передавав кошти, в зв`язку з чим просила суд задовольнити позов та стягнути з відповідача залишок боргу, грошові кошти в розмірі 4800 доларів США за борговою розпискою від 16 серпня 2023 року та судові витрати.

Згідно матеріалів справи відповідач та його представник адвокат Ярьоменко Р.Р. належним чином повідомлені про розгляд справи, проте у судове засідання повторно не з`явилися, в порушення ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомили, відзив не надали, будь яких заяв клопотань не надоводили.

У зв`язку з чим на 30.09.2026 року, без скаладання окремого документу судом ухвалено проведено заочного розгляду даної справи згідно з вимогами ст.ст. 280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Суд вислухавши позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, встановив наступні

Судом встановлено, що 16 серпня 2023 року між позикодавцем ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2 укладено Договір позики (суду надано оригінал розписки позивачем а.с. 158).

Відповідно до умов договору, Позикодавець передав у власність позичальника, а позичальник прийняв у власність суму в розмірі 11 000 (одинадцять тисяч) доларів США зі строком повного погашення боргу не пізніше липня 2024 року по 500 доларів США в місяць. Позичальник свідчить, що отримав гроші від позикодавця ще до підписання договору. У визначений у договорі строк, відповідач свого зобов`язання належним чином не виконав.

На підтвердження часткової сплати відповідачем боргу, позивач долучила до матеріалів справи виписки по картці (а.с. 103-106, 144-146).

Згідно ч.ч.1,2 ст. 207 ЦУ України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст.. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Стаття 610 ЦК України встановлює, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Положеннями ч.1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак, у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг; за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, який підтриманий у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 752/19567/14-ц.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року в справі № 154/3443/18.

На теперішній час, як зазначила позивач в судовому засіданні залишився залишок боргу у розмірі 4800 доларів США, оскільки відповідач протягом усього часу розгляду справи частково виконав свої зобов`язання.

Згідно ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Таким чином з урахуванням визнання позивачем часткового виконання зобов`язання, сума боргу складає 4800,00 доларів США. Протилежне стороною відповідача не навдено.

Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 532 ЦК України визначено, що місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання;

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року по справі №373/2054/16-ц, заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи вимоги законодавства, свободу договору, позицію позивача щодо предмету позову, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суму боргу за договором позики в розмірі 4800 доларів США.

Відповідно до ч.ч. 1,6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За інформацією з сайту Національного Банку України, на дату звернення до суду з позовом 05.11.2025 офіційний курс гривні щодо іноземних валют складає 42,0725 грн. до 1 долара США.

На день звернення до суду з урахуванням розміру боргу, ціна позову відповідно складала 450 175,75 грн. (10700х42,0725).

При зверненні до суду позивач сплатила судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4511,50 грн, що підтверджується матеріалами справи.

В силу ч.3 ст. 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням позиції позивача. Яка просить стягнути лише частину боргу у зв`язку з виконанням відповідачем частково зобов`язання після відкриття провадження у справи, суд стягує з відповідача на користь позивача суму судового збору у розмірі 4501,75 грн., що дорівнює 1% ціни позову.

Керуючись ст.ст. 5, 10-13, 81-86, 141, 200, 206, 264-265, 280-282, 354 ЦПК України, ст.ст. 526, 1046, 1047, 1049 ЦК України, - суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 16 серпня 2023 року в розмірі 4 800 (чотири тисячі вісімсот) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 501 (чотири тисячі п`ятсот одну) гривень 74 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повне рішення складено 09.11.2026.

Суддя С.О. Рубіжний