Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 358/808/26 Провадження № 2/358/848/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року м. Богуслав
Суддя Богуславського районного суду Київської області Лебединець Г.С. розглянув в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» через систему «Електронний суд» звернулося до Богуславського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 та просять стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» заборгованість за кредитним договором № 1941757 від 31.07.2021 в розмірі 11 293,80 грн та судовий збір в розмірі 2662,40 грн.
В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що 31.07.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю « ФК «Верона» та ОСОБА_1 уклали кредитний Договір № 1941757. Згідно з умовами кредитного договору кредитодавцем надано відповідачу кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Відповідно до умов кредитного договору сума наданого кредиту становить 3 900,00 грн, дата надання кредиту - 31.07.2021 року, строк кредитування - 29 днів, процентна ставка - 1,9 % на добу.
01.12.2023 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» укладено договір відступлення права вимоги № 1-01/12/2023, відповідно до умов якого Первісний кредитор відступив, а ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» за плату належним чином набуло права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників.
Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором нелажним чином не виконував, допустив виникнення заборгованості в сумі 11 293,80 грн, яка складається із: 3 893,00 грн заборгованості за тілом кредиту; 7 400,80 грн заборгованості за процентами.
Також, 01.07.2026 від представника позивача надійшло клопотання про стягнення витрат на професійну правову допомогу у розмірі 13 000,00 грн.
Ухвалою суду від 15.06.2026 відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін.
Відповідно до ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Копія позовної заяви з додатками та ухвалою суду була направлена відповідачу за місцем реєстрації останнього рекомендованим поштовим відправленням.
17.07.2026 до суду повернуто вказане поштове відправлення із зазначенням причини повернення «адресат відсутній».
Суд зазначає, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 11.06.2021 у справі № 2-6236/11).
Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки (такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-185св23).
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій статті 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Суд звертає увагу на те, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу.
Це передбачено пунктами 118, 123 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії статті 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо позовної заяви.
Таким чином, судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, однак, відповідач не скористалася процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Судом встановлено, що 31.07.2021 року між ТОВ «ФК «Верона» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1941757. (а.с.9-14)
Згідно з пунктом 1.2 договору, загальний розмір наданого кредиту становить 3 900,00 грн.
Відповідно до пункту 1.3 договору, строк, на який надається кредит, становить 29 календарних днів - з 31.07.2021 по 28.08.2021 включно.
Пунктом 1.4 договору визначено, що процентна ставка за кредитом становить 1,90 % від суми кредиту за один день користування кредитом та є фіксованою.
Згідно з пунктом 1.5 договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору становить 30433,00 % річних.
Відповідно до пункту 1.6 договору, орієнтовна загальна вартість кредиту становить 6 048,90 грн, при цьому розрахунок здійснюється виходячи з припущення, що платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та здійснюватимуться протягом строку дії договору.
Пунктом 1.7 договору передбачено, що кредит надається за цільовим призначенням - для задоволення особистих потреб позичальника, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю.
Відповідно до таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки: сума кредиту - 3 900,00 грн; проценти за користування кредитом - 2 148,90 грн; реальна річна процентна ставка - 30 433 %; загальна вартість кредиту - 6 048,90 грн.
Згідно з довідкою про ідентифікацію відповідач ідентифікована кредитодавцем за одноразовим ідентифікатором G9619, яким ОСОБА_1 підписала договір. (а.с.17)
До матеріалів справи також долучено паспорт споживчого кредиту, який дублює умови договору. (а.с.7-8)
Відповідно до листа ТОВ «Санрайз Фінанс» від 19.03.2026, за Кредитним договором № 1941757 підтверджено успішне перерахування 3 900,00 грн 31.07.2021 на платіжну картку позичальника, маска картки - НОМЕР_1 . (а.с.26)
Окрім того, на виконання ухвали про витребування доказів, АТ КБ «ПриватБанк» надало інформацію, що картка № НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 та 31.07.2021 на неї було зараховано кошти на суму 3 900,00 грн.
ТОВ «ФК «Верона» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну йому суму. Відповідач зі свого боку не виконав умов кредитного договору.
01.12.2023 між ТОВ «Верона» та ТОВ « ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» був укладений Договір відступлення права вимоги № 1-01/12/2023. (а.с.18-19)
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 1-01/12/2023 від 01.12.2023, ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №1941757 від 31.07.2021р.. в сумі 11 293,80 грн. (а.с.16)
До матеріалів справи долучено платіжну інструкцію №1172 від 30.12.2025 щодо оплати згідно Договору відступленя прав вимог № 1-01/12/2023. (а.с.29)
Відповідно до виписки з особового рахунку за Кредитним договором № 1941757, станом на 20.02.2026 заборгованість становить 11 293,80 грн, з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 3 893,00 грн; прострочена заборгованість за процентами - 7 400,80 грн. (а.с.15)
Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
За правилами ч. 1 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною третьою статті 203 ЦК визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК).
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Пунктом 1 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до абзацу 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК).
Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За матеріалами справи судом встановлено, що між ТОВ «ВЕРОНА» та відповідачем був укладений договір №1941757 від 31.07.2021, який підписаний відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором G9619. На підставі такого договору відповідачем 31.07.2021 були отримані кредитні кошти в розмірі 3 900,00 грн, які він зобов`язувався повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом та сплатою комісії та неустойки, але в порушення умов договору цього не зробив.
Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК, зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частинами 1 та 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, Верховний Суд у постановах від 02.11.2021 р. та від 28.10.2023 р. у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Таким чином, ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 1941757.
Наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені в кредитному договорі №1941757 від 31.07.2021.
Щодо стягнення заборгованості по відсотках у розмірі 7 400,80 грн суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 1048 ЦК України, положення якої застосовуються до спірних правовідносин в силу припису ч.2 ст.1054 ЦК України, передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 містяться наступні правові висновки: установлений кредитним договором строк кредитування визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати (п. 93); у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625ЦК України у розмірі, встановленомузакономабо договором (п.103); твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625ЦК України (п.116); Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.
Відповідно до п.2 Договору: Сума позики становить 3 900,00 грн. Строк Позики/строк Договору 29 днів. Процентна ставка (базова)/день 1,9 % (фіксована). Дата надання позики 31.07.2021. Дата повернення Позики (останній день) 28.08.2021.
Відповідно до виписки з особового рахунку за Кредитним договором № 1941757 від 31.07.2021, складеної ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекшн», станом на 20.02.2026 заборгованість за процентами становить 7 400,80 грн.
Суд констатує, що доказів продовження строку кредитування, позивач суду не надав і матеріали справи їх не містять.
За змістом ч. 3 ст.12 та ч.1ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 5-7 ст. 81 ЦПК України).
Передбачений процесуальним законом принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача.
Подібні висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13, постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 21.09.2022 по справі № 645/5557/16-ц.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що позивач не довів тієї обставини, що строк надання кредиту (строк дії Кредитного договору) було продовжено.
З огляду на викладене вище, правомірним є нарахування позивачем процентів за користування кредитними коштами на підставі ст. 1048 ЦК України лише протягом погодженого сторонами строку надання кредиту упродовж 29 днів.
Таким чином, заборгованість за процентами підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 2 148,90 грн ((3900*1,9%:100)*29), яка узгоджена сторонами у Договорі.
Нарахування відсотків кредитором поза погодженого сторонами строку кредитування та розмір вимог про стягнення відостків в сумі 7 400,80 грн не відповідає умовам договору.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позивачем позовні вимоги в частині стягнення відсотків в розмірі 7 400,80 грн не доведені в повному обсязі, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума відсотків 2 148,90 грн, яка узгоджена сторонами при укладенні кредитного договору.
З огляду на вищевикладене позов підлягає частковому задоволенню та складає 6 041,90 грн з яких: 3 893, 00 грн тіло кредиту, 2 148,90 грн відсотки.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн., що підтверджується платіжним інструкцією №1844 від 31.03.2026.
Таким чином з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1 424,32 грн, що є пропорційним до розміру задоволених позовних вимог.
Щодо вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000,00 грн, на підтвердження яких позивачем були надані: договір про надання правничої допомоги №09/07/2025 від 09.07.2025, додаткова угода №1 до Договору про надання правової допомоги №09/07/2025 від 09.07.2025, акт про отримання правової допомоги від 23.06.2026, платіжна інструкція щодо оплати згідно Договору про надання правової допомоги від 09.07.2025 року, знідно рахунку 23.06.2026-119, суд зазначає наступне.
За змістом статті 134 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказує, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
В даній справі, суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічні позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 01.09.2022 по справі № 640/16093/21.
Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно постанови ВП ВС від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Відступу від вказаної правової позиції не було.
Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога адвоката полягала у проведенні усної консультації, ознайомленні з матеріалами справи, складанні позовної заяви та подання її до суду. Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що позивач отримав адвокатські послуги, суд вважає за необхідне стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з цим, з огляду на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються незначною кількістю нормативно-правових актів, стосовно них існує судова практика, складнощів щодо процесу доказування чи витребування доказів не виникало, справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд приходить до переконання, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним, а тому, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, відповідно до ч. 5ст. 137 ЦПК України, слід зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих позивачу послуг, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що заявлена представником сума в розмірі 13 000,00 грн є надмірною та неспівмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому розмір витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи, який підлягає відшкодуванню позивачу, підлягає зменшенню до 3 500,00 грн, що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4,10,12,76,141,263-265,354 ЦПК України, ст.ст.261,509,525,526,530,551,625,1050,1054,512,514,1077 ЦК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (ЄДРПОУ 44002941), заборгованість за договором №1941757 від 31.07.2021 у загальному розмірі 6 041 (шість тисяч сорок одна) грн 90 коп.
Стягнути із ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (ЄДРПОУ 44002941) суму сплаченого судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1 424 (одна тисяча чотириста двадцять чотири) грн 32 коп.
Стягнути із ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (ЄДРПОУ 44002941) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500 (три тисячі п`ятсот) грн 00 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий: суддяГ. С. Лебединець
Судове рішення № 141322512, Богуславський районний суд Київської області було прийнято 05.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 358/808/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: