Рішення № 141316682, 04.11.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3137/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Кочко В.К.,

за участю секретаря судового засідання Савченко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду с-ща Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу "УРБАН МАРКЕТ" про стягнення коштів, заборгованості з повернення внесків, 3% річних, інфляційні втрати

ВСТАНОВИВ:

Представник Позивача адвокат Фоменко І.І. звернулася до суду з позовом, у якому просить стягнути з Обслуговуючого кооперативу «УРБАН МАРКЕТ» на користь ОСОБА_1 801 025,07 грн, з яких: 787 031,02 грн заборгованість з повернення внесків за Угодою від 26.03.2025 про розірвання Персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу від 11.08.2021 № UM-006-06/0021; 2 975,62 грн 3 % річних; 11 018,43 грн інфляційні втрати, а також судові витрати.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Позивач на виконання Персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу внесла на рахунок відповідача цільові внески в загальному розмірі 886 625,00 грн. У зв`язку з відсутністю фактичного будівництва сторони 26.03.2025 уклали Угоду про розірвання Меморандуму, якою Відповідач зобов`язався повернути Позивачу 787 031,02 грн. Відповідач визнав борг, однак у визначений строк, до 26.03.2026, кошти не повернув. Після отримання претензії відповідач послався на обставини непереборної сили та в односторонньому порядку відклав строк виконання зобов`язання. Позивач вважає, що прострочення грошового зобов`язання є підставою для стягнення основного боргу, а також 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, своїм правом на подання заперечень проти позову не скористався, в судові засідання не з`являвся, хоча був належним чином повідомлений.

Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання процесуальних документів до його електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Відзиву не подав, у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник Позивача у судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; Позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Оскільки всі зазначені умови дотримано, суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, вирішив проводити заочний розгляд справи (стаття 281 ЦПК України).

У зв`язку з неявкою учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (частина друга статті 247 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно із ст.ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною.

Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

При цьому, ст. 12 ЦК передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про кооперацію» пай це майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу, а цільовий внесок грошовий чи інший майновий внесок члена кооперативу, що вноситься понад пай до спеціального фонду кооперативу для забезпечення виконання конкретних завдань кооперативу. Статтею 4 цього Закону закріплено принцип добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації.

Згідно з частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина перша статті 530 ЦК України). Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (стаття 610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Судом встановлено, що Позивач належним чином виконала обов`язок зі сплати внесків, а Угодою від 26.03.2025 Відповідач взяв на себе грошове зобов`язання повернути їй 787 031,02 грн. Строк виконання цього зобов`язання, визнаний самим Відповідачем у листі № 51 від 25.07.2025, сплив 26.03.2026. Доказів виконання зобов`язання матеріали справи не містять. Отже, Відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, і заборгованість у розмірі 787 031,02 грн підлягає стягненню на користь Позивача.

Посилання Відповідача в листі № 19 від 02.04.2026 на обставини непереборної сили суд відхиляє. Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно з частиною першою статті 617 ЦК України особа звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання лише в разі, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Відповідач не надав доказів існування обставин непереборної сили, які б безпосередньо унеможливили виконання саме цього зобов`язання у визначений строк, а також причинно-наслідкового зв`язку між такими обставинами та неповерненням коштів. Крім того, Угоду укладено 26.03.2025, тобто під час дії воєнного стану, тож ця обставина була відома сторонам на момент прийняття відповідачем зобов`язання. Закон також не надає боржнику права в односторонньому порядку змінювати строк виконання грошового зобов`язання.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Вказаний висновок підтверджується відповідною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Зокрема Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

11 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та Обслуговуючим кооперативом «УРБАН МАРКЕТ» укладено Персональний меморандум асоційованого члена кооперативу № UM-006-06/0021 (далі Меморандум).

Відповідно до пункту 2.1 Меморандум за своєю правовою суттю є двостороннім правочином, який визначає істотні умови взаємодії Кооперативу та Асоційованого члена, спрямованої на досягнення передбаченої статутом мети діяльності Кооперативу та задоволення потреб Асоційованого члена, який у повному обсязі вніс пай, вступний внесок та цільовий внесок. Згідно з пунктом 2.2 Меморандум укладено з метою створення можливості зареєструвати право власності Асоційованого члена на об`єкт нерухомості: секція 6, квартира будівельний номер 21, будівельною площею 34,58 кв. м, розташована на 3 поверсі.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Меморандуму Асоційований член зобов`язався внести пай, вступний та цільовий внески, а Кооператив забезпечити виникнення в Асоційованого члена права на об`єкт нерухомості після завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію. Згідно з пунктом 5.1 Меморандуму цільовий внесок на момент укладення Меморандуму становив 917 684,72 грн, що за домовленістю сторін еквівалентно 34 235,58 дол. США. Відповідно до пункту 4.2 Меморандуму орієнтовний строк введення об`єкта будівництва в експлуатацію до 31.12.2023 з правом Кооперативу змінити його в односторонньому порядку на строк до 8 місяців.

На виконання умов Меморандуму Позивач внесла на рахунок відповідача цільові внески в загальному розмірі 886 625,00 грн, що підтверджується:

452 015,00 грн квитанцією № СВ05351320/1 від 11.08.2021;

19 500,00 грн квитанцією від 11.08.2021;

62 700,00 грн квитанцією № СВ05499089/1 від 14.09.2021;

92 000,00 грн квитанцією № СВ05858723/1 від 01.12.2021;

16 000,00 грн квитанцією № СВ07468085/1 від 06.06.2023;

40 000,00 грн платіжною інструкцією № СВ07745182/1 від 05.09.2023;

40 500,00 грн платіжною інструкцією № СВ07786350/1 від 18.09.2023;

81 000,00 грн платіжною інструкцією № СВ08616116/1 від 15.02.2024;

13 100,00 грн квитанцією № СВ08489936/1 від 18.06.2024;

13 500,00 грн платіжною інструкцією № СВ08201469/1 від 09.08.2024;

16 100,00 грн платіжною інструкцією № СВ08725515/1 від 20.08.2024;

13 600,00 грн платіжною інструкцією № СВ08650556/1 від 21.08.2024;

13 410,00 грн платіжною інструкцією № СВ08812777/1 від 24.10.2024;

13 200,00 грн платіжною інструкцією № СВ08960162/1 від 23.12.2024.

Усі платежі містять посилання на призначення «цільовий внесок за Меморандумом № UM-006-06/0021 від 11.08.2021».

Пунктом 7.5.1 Меморандуму передбачено повернення цільового внеску та паю внаслідок розірвання Меморандуму з ініціативи Асоційованого члена або з ініціативи Кооперативу; повернення здійснюється в безготівковій формі за реквізитами, зазначеними в Меморандумі або в заявах Асоційованого члена.

26 березня 2025 року між Обслуговуючим кооперативом «УРБАН МАРКЕТ» та ОСОБА_1 укладено Угоду про розірвання Персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу від 11.08.2021 № UM-006-06/0021 (далі Угода), відповідно до пункту 1 якої сторони дійшли згоди розірвати Меморандум разом з усіма додатками до нього з моменту підписання Угоди. Пунктом 2 Угоди сторони погодили повернення Позивачу грошових коштів у розмірі 787 031,02 грн, сплачених нею на виконання умов Меморандуму.

На претензію Позивача № 1 від 07.07.2025 відповідач листом № 51 від 25.07.2025 повідомив про намір здійснити повернення коштів протягом року та зазначив, що строк виконання зобов`язання настає 26.03.2026, тобто визнав як наявність боргу, так і строк його погашення.

Претензію Позивача № 2 від 26.03.2026 з вимогою погасити заборгованість відповідач отримав 31.03.2026. Листом № 19 від 02.04.2026 відповідач, посилаючись на обставини непереборної сили, повідомив про перенесення строку виконання зобов`язання.

Доказів повернення Позивачу коштів у розмірі 787 031,02 грн, у тому числі частково, Відповідач суду не надав.

Оскільки, відповідачем кошти на банківський рахунок позивачки не були перераховані у встановлений Угодою строк, відповідач вважається таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачка заявила вимогу про стягнення 3 % річних у розмірі 2 975,62 гривень та інфляційних втрат у розмірі 11 018,43 гривень за порушення строків виконання грошового зобов`язання за період з 27.03.2026 по 11.05.2026 та додала детальний розрахунок до позовної заяви (Додаток № 1 від 11.05.2026).

Наданий представником позивачки розрахунок заборгованості суд перевірив і з ним повністю погоджується, адже зроблений він згідно норм чинного законодавства України.

Суд наголошує, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю тобто, інфляційні втрати та три проценти річних не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання (даний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палата Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).

З матеріалів позовної заяви випливає, що представником позивачки у позовній заяві було чітко зазначено: правову підставу стягнення основної заборгованості; правове обґрунтування позовних вимог, в тому числі посилання на статтю 625 ЦК України, як правову підставу для нарахування інфляційних втрат та процентів річних.

Детальний розрахунок відповідних сум подано як додаток до позовної заяви, та відповідає вимогам ст.ст. 80, 81,175 та 177 ЦПК України, згідно з якими докази подаються разом із позовною заявою, а додатки до неї є її невід`ємною частиною, а подання розрахунку окремим документом забезпечує належну деталізацію заявлених вимог, прозорість нарахувань та можливість їх перевірки Судом і Відповідачем, що відповідає принципам змагальності та диспозитивності судового процесу.

Загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність, яка характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 р. у справі № 209/3085/20).

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України - тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.

У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 р. у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право обов`язковість договору.

Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання - його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 р. у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Про таку зміну або розірвання сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд, крім випадків, обумовлених договором або у законодавстві. Тоді як зміна чи розірвання договору у судовому порядку є, зокрема, юридичним наслідком істотного порушення зобов`язання іншою стороною (пункт 2 частини першої статті 611, абзац другий частини другої статті 651 ЦК України), тобто способом реагування та захисту права від такого порушення, яке вже відбулося. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору треба оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору».

Тобто, критерієм істотного порушення договору Закон визначив розмір завданої цим порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Мова йде не лише про грошовий вираз зазначеної шкоди, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданої порушенням договору шкоди із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

Інакше кажучи, для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише наявність порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно суттєвою є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати (п.п. 78,82 - 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 р. у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21)).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Суд наголошує - в Україні визнається і діє принцип Верховенства Права.

Конституція України - має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Суд також бере до увагу висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 722/1297/21, оскільки обставини справи у вказаній справі є подібними до обставин даної цивільної справи.

Таким чином, у зв`язку із невиконанням Відповідачем грошового зобов`язання, яке підлягає виплаті на підставі Угоди, підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки грошові кошти у розмірі 801 025,07 гривень, з яких 787 031,02 гривень основна заборгованість на підставі Угоди від 26.03.2025 про розірвання персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу від 11.08.2021 № UM-006-06/0021, 2 975,62 гривень - 3 % річних за порушення строків виконання грошового зобов`язання, 11 018,43 гривень - інфляційні втрати, а також, в порядку ст. 141 ЦПК України сума судового збору 8 010,25 грн.

Керуючись ст.ст. 3-7, 10-13, 18, 76-83, 95, 133, 141, 174, 213, 228, 229, 241-246, 258, 259, 263-268, 272, 273, 280-289 ЦПК України, ст.ст. 3, 11, 15, 509, 526, 530, 610, 612, 617, 625, 626, 627, 629, 651, 653 ЦК України, практикою ВС та ЄСПЛ, ЄКПЛ, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «УРБАН МАРКЕТ» (код ЄДРПОУ 43761441) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 801 025,07 грн (вісімсот одна тисяча двадцять п`ять гривень 07 копійок), з яких: 787 031,02 грн заборгованість з повернення внесків за Угодою від 26.03.2025 про розірвання Персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу від 11.08.2021 № UM-006-06/0021; 2 975,62 грн 3 % річних; 11 018,43 грн інфляційні втрати.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «УРБАН МАРКЕТ» (код ЄДРПОУ 43761441) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 8 010,25 грн (вісім тисяч десять гривень 25 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте Овідіопольським районним судом Одеської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на заочне рішення подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів: відповідачем з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення; іншими учасниками справи з дня проголошення рішення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частин з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених для подання заяви про його перегляд та апеляційної скарги, їх не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття постанови судом апеляційної інстанції.

Суддя Кочко В.К.