Рішення № 141316356, 14.10.2026, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Дата ухвалення
14.10.2026
Номер справи
521/2736/26
Номер документу
141316356
Форма судочинства
Цивільне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 521/2736/26 Провадження № 2/521/3774/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Мазун І.А.,

за участю секретаря судового засідання Гриневич І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Хаджибейська районна адміністрація Одеської міської ради про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

До Хажджибейського районного суду міста Одеси 24 лютого 2026 року звернулася ОСОБА_1 з позовом, який в подальшому було уточнено, до ОСОБА_2 , третя особа Хаджибейська районна адміністрація Одеської міської ради, у якому просила усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її вселення до зазначеного житлового приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_1 , є громадянкою України та донькою ОСОБА_2 , якому у встановленому законом порядку було надано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене житлове приміщення було надано відповідачу на підставі ордера на жиле приміщення у зв`язку з проходженням ним військової служби. Квартира має статус сімейного житла та призначалася саме для проживання членів сім`ї військовослужбовця, у тому числі дітей.

Таким чином, право користування цим житлом з моменту його надання виникло не лише у батька, а й у членів його сім`ї, включно з Позивачем, як донькою.

З 21 червня 2013 року місце проживання Позивача офіційно зареєстроване у вказаній квартирі, що підтверджується відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру та відповідною довідкою про реєстрацію.

Після реєстрації Позивач фактично вселилась у квартиру та протягом тривалого часу постійно проживала у ній, як у єдиному та основному місці проживання, вела побут, користувалась житлом за його цільовим призначенням, брала участь у забезпеченні належного стану житла та сімейного господарства.

У квартирі знаходяться та зберігаються особисті речі Позивача, меблі, побутові предмети, одяг, документи та інше майно особистого користування.

Отже, між позивачем та спірною квартирою сформувалися реальні, сталі та тривалі фактичні й правові зв`язки, що свідчить про набуття Позивачем законного та самостійного права користування житлом.

Будь-яких рішень суду щодо: припинення права користування, виселення, втрати права проживання, або зняття з реєстрації ніколи не приймалося.

Починаючи приблизно з 2023 року, Відповідач, який фактично контролює доступ до квартири, почав систематично та умисно чинити перешкоди у користуванні житловим приміщенням.

Зокрема, не відчиняє двері квартири та ігнорує вимоги Позивача надати доступ до житлового приміщення, фізично не допускає до житла, самовільно змінив замки у вхідних дверях без відома та згоди Позивача, відкрито заявляє, що Позивач «не має права тут проживати», перешкоджає забрати належні Позивачу речі та фактично позбавляє можливості оселитися та користуватися житлом. Вказані дії носять систематичний, триваючий та умисний характер.

У грудні 2025 року Позивач прибула до квартири з метою вселення та подальшого проживання за місцем своєї реєстрації, однак Відповідач категорично відмовив у доступі до приміщення та не допустив Позивача всередину.

Таким чином, Позивач була фактично примусово усунута від користування житлом без будь-яких законних підстав та без рішення суду. Жодних правових механізмів, які б надавали Відповідачу повноваження обмежувати її право користування житлом, не існує. Фактично дії Відповідача зводяться до самочинного встановлення контролю над житлом та самовільного позбавлення Позивача доступу до нього.

З метою захисту своїх прав Позивач звернулася до органів поліції із заявою про вчинення протиправних дій, що містять ознаки самоправства та незаконного позбавлення доступу до житла. За результатами звернення Позивачу було видано талон-повідомлення № 505 про прийняття та реєстрацію заяви. Унаслідок протиправних дій Відповідача, Позивач позбавлена можливості проживати за місцем своєї реєстрації, фактично не має доступу до власного майна, змушена орендувати інше житло та нести додаткові матеріальні витрати, зазнає істотних моральних переживань, стресу та почуття правової беззахисності.

Таким чином, Відповідач самочинно, протиправно та без будь-яких правових підстав створює перешкоди у здійсненні законного права користування житлом ОСОБА_1 , що є грубим порушенням її житлових, майнових та особистих прав що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 09 березня 2026 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 15 вересня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено судовий розгляд справи.

Позивач в призначене судове засідання не з`явилася, проте у матеріалах справи наявне клопотання її представника про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Відзив у визначений судом строк відповідач не подавав.

Представник третьої особи Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради у призначене судове засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення, відповідно до вимог ст. 280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними доказами.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, дослідивши письмові докази, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами належну правову оцінку, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є громадянкою України та донькою ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 05.05.1988 року.

Відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого 23.08.2019 року Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, вбачається, що громадянка ОСОБА_3 зареєструвала шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_4 .

Як зазначає позивачка її батьку ОСОБА_2 у встановленому законом порядку було надано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене житлове приміщення було надано відповідачу на підставі ордера на жиле приміщення у зв`язку з проходженням ним військової служби. Квартира має статус сімейного житла та призначалася саме для проживання членів сім`ї військовослужбовця, у тому числі дітей.

З 21 червня 2013 року місце проживання Позивача офіційно зареєстроване у вказаній квартирі, що підтверджується відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру та відповідною довідкою про реєстрацію.

Місце реєстрації відповідача також за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю № 2425713 з Єдиного державного демографічного реєстру від 05.03.2026 року.

З метою захисту своїх прав Позивач звернулася до органів поліції із заявою про вчинення протиправних дій, що містять ознаки самоправства та незаконного позбавлення доступу до житла. За результатами звернення Позивачу було видано талон-повідомлення № 505 про прийняття та реєстрацію заяви.

Унаслідок протиправних дій Відповідача, Позивач позбавлена можливості проживати за місцем своєї реєстрації, фактично не має доступу до власного майна, змушена орендувати інше житло та нести додаткові матеріальні витрати, зазнає істотних моральних переживань, стресу та почуття правової беззахисності.

Так, Конституція України у статті 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Отже, будь-яке фактичне усунення особи від користування житлом без судового рішення є прямим порушенням конституційних гарантій. У даному випадку Позивач фактично позбавлена доступу до житла шляхом зміни замків і недопуску, що є самочинним обмеженням її права на житло, здійсненим без будь-яких законних підстав.

Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, зареєстроване місце проживання Позивача у спірній квартирі створює самостійне суб`єктивне право користування житлом, яке не може бути довільно обмежене іншими особами.

У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02.12.2010.

Позивач має саме такі сталі зв`язки із квартирою: реєстрація, проживання, зберігання речей, що безумовно робить її «житлом» у розумінні Конвенції. Таким чином, дії Відповідача є втручанням у право на повагу до житла, що суперечить міжнародним стандартам захисту прав людини.

Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.

Як зазначено у ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству.

Здійснення громадянами житлових прав здійснюється у порядку визначеному законодавством, в тому числі Цивільним кодексом України та Житловим кодексом України.

Користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду регулюється главою 2 розділу ІІІ ЖК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Жодної з таких підстав у даній справі не існує. У даній ситуації наявне самочинне позбавлення доступу, зміну замків та фактичне виселення без суду.

Виходячи з положень ст.405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно зі ст. 61 ЖК України користування житловим приміщенням у будинках державного з громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

За приписами ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Тому будь-які твердження про «непроживання» або «втрату права» є юридично неспроможними без відповідного рішення суду.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною першою статті 383 ЦК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Права власника житлового будинку, квартири визначено статтями 317, 383 ЦК України та стаття 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав передбачених законом. На зміст права власності не впливає місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, однак власність зобов`язує та не може використовуватися на шкоду правам, свободам і гідності людини, інтересам суспільства та держави.

Отже, навіть за наявності у певної особи права власності або іншого речового чи житлового права, здійснення такого права не є абсолютним та повинно відбуватися: добросовісно, розумно, з урахуванням прав інших осіб, без заподіяння їм шкоди.

Аналогічний принцип закріплений у статті 13 Цивільного кодексу України, відповідно до якої: цивільні права здійснюються добросовісно, не допускаються дії, спрямовані на шкоду іншим особам, не допускається зловживання правом, у разі зловживання правом суд може відмовити у його захисті.

Таким чином, будь-які повноваження щодо житла не можуть реалізовуватися шляхом фактичного усунення іншого законного користувача від реалізації його права на житло.

Навіть за умови, якщо Відповідач має певні правові підстави користування або контролю за житловим приміщенням, він не наділений законом повноваженнями самостійно: позбавляти Позивача доступу до квартири, змінювати замки, утримувати ключі, перешкоджати вселенню, фактично здійснювати виселення без судового рішення.

Правовий порядок в Україні передбачає, що будь-які спори щодо права користування житлом можуть вирішуватися виключно судом.

Таким чином, поведінка Відповідача є безпосередньо зловживанням правом, суперечить принципам добросовісності, порушує баланс прав співкористувачів житла, є протиправним способом реалізації власних інтересів, фактично підміняє судовий порядок самочинними діями.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню і слід усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її вселення до зазначеного житлового приміщення.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 7, 12, 13, 81, 141, 244, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Хаджибейська районна адміністрація Одеської міської ради про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням задовольнити.

Усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її вселення до зазначеного житлового приміщення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ст. 354 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ст. 354 ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 23 жовтня 2026 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН

Часті запитання

Який тип судового документу № 141316356 ?

Документ № 141316356 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141316356 ?

Дата ухвалення - 14.10.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141316356 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 141316356, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Судове рішення № 141316356, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси) було прийнято 14.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.

Судове рішення № 141316356 відноситься до справи № 521/2736/26

Це рішення відноситься до справи № 521/2736/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141316354
Наступний документ : 141316357