Єдиний державний реєстр судових рішень 06 листопада 2026 року Єдиний унікальний № 501/5340/25 Провадження № 2/501/1361/26
РІШЕННЯ
Іменем України
06 листопада 2026 року м. Чорноморськ
Чорноморський міський суд Одеської області
у складі: головуючого судді - Тордія Е.Н. секретар судових засідань Дунаєвої Т.В.
номер справи № 501/5340/25 провадження 2/501/1361/26
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Чорноморського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 предмет та підстава позову про звернення стягнення про звернення стягнення на предмет іпотеки,-
участь у справі приймав: представник позивача ОСОБА_3
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Стислий виклад обставин та позиції сторін.
17 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Чорноморського міського суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 11 травня 2021 року він та відповідач по справі уклали договір позики, згідно якого остання отримала у користування 795200.00 грн., що становить на час укладання договору 28400 .00 доларам США. Того ж дня на забезпечення вимоги ,що випливає з договору позики , між сторонами укладено договір іпотеки . Також погоджено графік погашення заборгованості. Свої зобов`язання позивач виконав передавши в користування відповідача обумовлену договором позики суму. Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала. Прохав звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
16 квітня 2026 року позивачем змінений предмет позову , посилаючись на раніше вказані підстави прохав звернути стягнення на предмет іпотеки від 11 травня 2021 року шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах , у межах процедури виконавчого провадження, також прохав стягнути судові витрати , які складаються з судового збору та витрат на правову допомогу.
Позивач в судове засідання не з`явився про слухання справи повідомлений належним чином. Представник позивача в судовому засіданні змінені позовні вимоги підтримав та прохав задовольнити, в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з`явилась , про розгляд справи повідомлена належним чином. Представник відповідача надала до суду пояснення , в яких позовні вимоги не підтримала та прохала в їх задоволенні відмовити. Правом на подання відзиву не скористалась.
Процесуальні дії
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії по справі.
Ухвалою суду від 02 березня 2026 року після отримання інформації щодо місця реєстрації( перебування) відповідача позовна заява призначена до розгляду в спрощеному проваджені з повідомленням сторін.
Заперечень (заяв) проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження від сторін по справі не надходило.
16 квітня 2026 року через систему « Електронний суд» позивачем змінений предмет позову ( а.с. 70-75).
Позивач в судове засідання не з`явився про слухання справи повідомлений належним чином.
Представник позивача в судовому засіданні змінені позовні вимоги підтримав та прохав задовольнити, в повному обсязі.
Відповідач про час та місце судового розгляду повідомлялась в установленому законом порядку, до судового засідання не з`явилась. Представник відповідача 30 вересня 2026 року надала до суду письмові пояснення ,з яких вбачається ,що позовні вимоги не визнає та в їх задоволенні прохала відмовити( а.с.111-112)
Позиція суду
Суд, вислухавши представника позивача вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини правовідносин, встановлені судом.
Згідно Договору позики укладеного 11 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , остання отримала у користування 795.200.00 грн., що становило 28400.00 доларів США строком до 11 травня 2022 року.
Пунктом 10 Договору позики переплачені штрафні санкції у розмірі 10% від простроченої суми.
Пунктом 16 Договору позики визначено що сторони домовились укласти Договорі у простій письмовій формі ( а.с.7).
Відповідно до Договору іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11 травня 2021 року , сторони домовились що цей Договір забезпечує вимогу іпотекодержателя , що випливає з договору позики від 11 травня 2021 року ,за умовами якого іпотекодержатель надав іпотекодавцю позику в сумі 795.200.00 грн., що на момент укладання цього договору становить 28400.00 доларів США на умовах, викладених в Договорі позики, а іпотекодавець зобов`язується повернути суму грошей до 11 травня 2022 року.
У відповідності до даного Договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодержавцем своїх зобов`язань за Договором позики отримати задоволення своїх вимог за рахунок майна, заставленого на нижче вказаних умова:
Предметом іпотеки є нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 січня 2013 року №10487 , реєстраційний номер об`єкта : 760351108. Сторони оцінюють предмет іпотеки і 795200.00 грн. На строк іпотеки предмет іпотеки залишається у володінні іпотекодавець.
Укладання цього договору відбувається за згодою дружини ОСОБА_1 ОСОБА_4 .
У разі порушення основного зобов`язання та /або умов Договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень.
У випадку невиконання іпотекодавець письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим та / або договором позики у встановлений іпотекодержателям строк такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки . Це застереження згідно Закону України «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Іпотекодавець довів до відома іпотекодержателя що його місце проживання АДРЕСА_2 .
У випадку зміни місця проживання іпотекодавець зобов`язаний попередити про це іпотекодержателя, про що укласти відповідні зміни та доповнення до договору іпотеки.
У випадку неотримання ( за бідь- яких обставин) іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим та / або договором позики у встановлений іпотекодержателям строк, іпотекодержатель має право зареєструвати за собою право власності на предмет іпотеки.
Реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або виконавчим написом нотаріуса, проводиться , якщо інше не передбачено рішенням суду , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.( а.с.8-10).
14 липня 2025 року ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 визначену Договорами надіслана вимога щодо усунення порушень , та надано 30 днів для повернення суми позики та штрафу ( а.с.11-13).
Вимога надіслана на адресу ОСОБА_2 визначену у Договорах рекомендованим листом, повернута з відміткою відсутність адресата( а.с.13-15).
З оцінки майна PART-18112025-02 від 18 листопада 2025 року визначена ринкова вартість об`єкту оцінки квартири АДРЕСА_1 , яка становить 820254.00 грн.( а.с.16-31).
Мотивувальна частина та застосовані Судом правові норми.
Відповідно до вимог чс.1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів
Відповідно до умов договору позики кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір згідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди .Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) .
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частино. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України визначені наслідки прострочення позичальником повернення позики.Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу .
Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманям, завдатком, правом довірчої власності.
Відповідно до положень ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою - є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи .
Згідно абзац четвертий статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із ч.1 ст. 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, у частині першій цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
У разі порушення основного зобов`язанням та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Згідно до ч.1 , 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку .
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів сторонами не заперечується факт укладання Договору позики та Договору іпотеки.
Відповідачем у наданих письмових поясненнях заначено , що надіслання їй вимоги,
яку вона не отримала , не є підставою для реалізації предмету іпотеки.
Також зазначила ,що позивачем не наданий розрахунок наявної заборгованості, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Суд зауважує , у постанові 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала правовий висновок, викладений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13 (провадження № 14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося з метою задоволення споживчих потреб позичальника, зобов`язаний застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, ч.10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Проте станом на 2021 рік після внесення змін ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачала обов`язкового позасудового чи досудового розгляду спорів.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 вказано, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.
У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.
При цьому Суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Позивачем надані суду додаткові пояснення з яких вбачається ,що у зв`язку з неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань залишок основного боргу складає 28 400.00 доларів США, залишок основного боргу за договором позики становить 24 896.00 доларів США, сума штрафних санкцій становить 3504.00 доларів США, також звернув увагу ,що сума штрафних санкцій була ним зменшена.
Контррозрахунку , доказів відсутності заборгованості , на час розгляду справи відповідачем суду не надано.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватисянеустойкою,порукою,гарантією,заставою,притриманням,завдатком,правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
Згідно дост.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно Договору позики від 11 травня 2021 року він укладений у простій письмовій форм і та забезпечений Договором іпотеки укладеним 11 травня 2021 року.
Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку», згідно з ч.3 ст. 33 Законом України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.
За змістом ч.1 ст. 41 Закону «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
Наведені положення договору іпотеки та закону свідчать про наявне у позивача право на власний розсуд обирати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки.
Не використання ним іншого крім судового способу звернення стягнення не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до ч.3 ст. 12, 76- 79 , ч.1 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Для встановлення дійсних фактичних обставин справи сторони мають надати до суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази, які підлягають оцінці судом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновок суду.
Висновок суду.
Оцінюючи досліджені у судовому засіданні докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності в їх сукупності , також з огляду на встановлені обставини справи, Суд дійшов висновку ,що позовні вимоги ОСОБА_1 є доведеними та такими ,що підлягають задоволенню.
Судові витрати.
Враховуючи задоволення позовних вимог судові витрати відповідно до положень п.1 ч.2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України Суд стягує з відповідача на користь позивача.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу Суд залишає вимогу без розгляду ,на підставі положень ч.8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 2,10-13, 76-89, 141, 258,259,265,268 Цивільного процесуального кодексу України , на підставі ст. 526, 546,547 ,629, 1048,1050 Цивільного кодексу України , ст. 37,12,33, 41, Закону України» Про іпотеку» Суд -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити.
Звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки їз застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 травня 2021 року , засвідченого приватним нотаріусом Житимирського міського нотаріального округу Сетак В.Я., зареєстрованого в реєстрі за №4643 а саме : на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50.0 кв.м, житловою площею 29.3 кв.м. на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 шляхом продажу на прилюдних торгах в порядку примусового виконання рішення, в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована АДРЕСА_2 , проживає : АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_2 за договором позики від 11 травня 2021 року у розмірі 28400.00 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_2 , фактично проживає : АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого АДРЕСА_3 ,. сплачений судовий збір у розмірі 8285.00 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 06 листопада 2026 року .
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого АДРЕСА_3 . Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_2 , проживає : АДРЕСА_4 .
Головуючий
Мотивувальна частина та застосовані судом правові норми.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Стаття 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено ,що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається
За правилами ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не впливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), тобто згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
З ч. 1 ст.і 1054 Цивільного кодексу України вбачається ,що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 Цивільного кодексу України).
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Частиною першої статті 1048 Цивільного кодексу України передбачено ,що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1055 Цивільного кодексу України , кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України , правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ст.3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію», передбачено ,що одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч.4 ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Таким чином, в порушення умов Договорів, а також вимог ст. 509, 526, 1054 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язання за вказаним вище договором не виконав.
Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078, ч. 1 ст. 1082 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Сторонами у договорі факторингу за приписами ст. 1079 Цивільного кодексу України є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції .
Згідно з пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Відповідно до пункту 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг є фінансовою послугою.
У Постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17, а також постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.
Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», набуло права вимоги за укладеним відповідачем Договором, в свою чергу відповідач не надав своєчасно позикодавцям, кошти для погашення заборгованості за кредитами, відсотками, що має відображення у Розрахунках заборгованості за договорами.
Суд також приймає до уваги те, що на момент укладення договору, сторін влаштовували його умови. Протилежного відповідачем суду не надано.
Суд вважає доведеним, що до ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ»», як фактора, перейшли всі права кредитора, що виникли з Договору № 1501583 від 17 березня 2024 року.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідач не надала своєчасно, кошти для погашення заборгованості за Договором, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договорів, що має відображення у розрахунках заборгованості за договорами.
Відповідач в відзиві на позовні вимоги зазначила ,що строк дії Договору становить 16 днів тому відсотки вона має сплатити саме за цей строк. Суд не може погодитися з доводами відповідача оскільки п. 1.4.Договором визначений строк кредиту 352 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 16 днів.
За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов:
Стандартна процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредиту, встановленого в п. 1.4 Договору.
Знижена процентна ставка 0,375% в день, застосовується відповідно до умови, визначених у п. 1.5.2. Договору.
Протягом строку дії Договору розмір процентів за користування кредитними коштами може бути змінений у бік зменшення для споживача у випадку та на умовах визначених в пп. 1.5.2 Договору, зокрема у випадку отримання споживачем знижки на стандартну процентну ставку.
Пунктом 1.4.1. Договору встановлено, що у споживача відсутнє право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту, установлених Договором, на підставі поданого до товариства звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання.
Щодо перебування відповідача за гратиме та неможливості виплачувати кредитні кошти Суд зауважує, що відповідач мала діяти згідно умов Договору глави 8 , проте доказів звернення до позивача у будь- якому виді суду не надала.
Проте, перевіряючи доводи позивача щодо відповідності умов кредитного договору, в частині нарахування процентів за користування кредитними коштами, Суд зауважує про таке.
Згідно з частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів » несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року N 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року N 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.
Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23).
Відповідно до розрахунків заборгованості, наданих позивачем, загальна заборгованість відповідача за кредитним договором становить 39975.00 грн., яка складається з: заборгованість за тілом кредиту 3900,00 грн.; заборгованість за відсотками 34125,00 грн.; заборгованість за штрафом 1950,00 грн.
Тобто, фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, що більш ніж у 8 рази перевищує розмір простроченої заборгованості за кредитом.
Відтак, вимога про нарахування та сплату вищезазначених відсотків, з огляду на розмір тіла кредиту 3900.00 грн., є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Ураховуючи наведене вище Суд доходить висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру суми процентів, стягнутих з відповідача на користь позивача за користування кредитом за Договором з 34125,00 грн. до 17062,50 грн.
Окрім того при зверненні до суду позивачем визначений розмір штрафу 1950,00 грн. за не належне виконання відповідачем умов Договору.
З огляду на те, що хоч умовами Договору сторони і обумовили нарахування та сплату позичальником неустойки, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми виконаного/неналежно виконаного зобов`язання, проте п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України позичальники, у період воєнного стану, звільняються від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання), в тому числі, і в кредитних зобов`язаннях.
У п. 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 зроблено правовий висновок, що якщо Цивільний кодекс України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять одно предметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми Цивільного кодексу України.
Відтак до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення п.18 Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, а не п. 6 Розділу IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування».
Позивачем не враховано положення вищевказаних перехідних положень Цивільного кодексу України та здійснено розрахунок неустойки, у зв`язку із викладеним, Суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Висновки суду.
Оцінивши надані докази у їх сукупності, надавши їм належну правову оцінку, Суд дійшов висновку що позовні вимоги ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_5 є такими що підлягають частковому задоволенню в загальному розмірі 20962,50 грн. згідно з умовами Договору № 1501583 від 17 березня 2024 року.
Судові витрати.
Крім того, з відповідача стягненню підлягає сума судових витрат сплачена позивачем при зверненні пропорційна задоволеним вимогам, відповідно до положень ст. 133, 141 Цивільного процесуального кодексу України.
Щодо вимог позивач про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 8000.00 грн. Суд дійшов наступного.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 ст. 134 Цивільного процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано копію договору надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01 липня 2025 року, акт № 872 наданих послуг від 07 серпня 2026 року , детальний опис наданих послуг до акту № 872 наданих послуг від 07 серпня 2026 року за договором про надання правової допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, ордер адвоката Усенко М.І. (від 20 жовтня 2025 року (а.с. 26-28).
Суд враховує, що дана категорія справ не відноситься до складних тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 3000.00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Таким чином, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, Суд, з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
На підстав викладеного, керуючись ст. ст. 11, 207, 512, 514, 525-527, 530, 598-599, 610, 629, 1048-1049, 1054-1055, 1077-1078, 1082, 1084 Цивільного кодексу України, ст. ст. 13, 81, 128, 131,133, 144, 178, 223, 247, 263, 274, 280, Цивільного процесуального кодексу України, Суд,-
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ»» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості задовольнити частково .
Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , відомості про місце роботи відсутні, останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ»» (код ЄДРПОУ 35234236, вул. Смаль-Стоцького 1, 28 корпус, 4-й поверх, м. Львів, 79029) заборгованість за кредитом в сумі 20962,50 грн., витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. та судові витрати у розмірі 1392,16 грн.
В іншій частині позовні вимоги, вимоги про стягнення витрат на правову допомогу - залишити без задоволення.
Повний текст рішення виготовлено 20 жовтня 2026 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з часу виготовлення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» код ЄДРПОУ 35234236, вул. Смаль-Стоцького 1, 28 корпус, 4-й поверх, м. Львів, 79029.
Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , відомості про місце роботи відсутні, останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_6 .
Головуючий
Судове рішення № 141314669, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області) було прийнято 06.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 501/5340/25. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: