Єдиний державний реєстр судових рішень
Дата документу 06.11.2026
Справа № 334/5072/26
Провадження № 1-кп/334/608/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі колегії:
головуючого судді ОСОБА_1 , судді ОСОБА_2 , судді ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
захисників обвинувачених адвокатів: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відео конференції, кримінальне провадження №22023000000000643 від 27.06.2023 року відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за обвинуваченням у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст.111-2, ч. 2 ст. 209 КК України,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за обвинуваченням у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст.111-2, ч. 2 ст. 209 КК України,
ВСТАНОВИЛА:
У провадженні Дніпровського районного суду міста Запоріжжя перебуває кримінальне провадження № 22023000000000643 від 27.06.2023 відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ..
19 серпня 2026 року захисник обвинуваченої ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_9 звернувся до суду з клопотанням в порядку ст. 201 та ст. 315 КПК України, в якому просив змінити обвинуваченій ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 302 800,00 грн, на особисте зобов`язання з покладенням обов`язків: прибувати за кожною вимогою до суду та повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи. У разі зміни запобіжного заходу захисник просив повернути заставу заставодавцю ОСОБА_10 .
В обґрунтування поданого клопотання захисник зазначив, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21.03.2025 до підозрюваної ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням альтернативи застави у сумі 302 800,00 грн, після внесення якої її 24.03.2025 було звільнено з-під варти з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. Строк дії обов`язків востаннє продовжено ухвалою слідчого судді від 11.07.2025 до 08.09.2025, після чого обов`язки не продовжувалися. З моменту внесення застави минуло значний час, і протягом усього періоду досудового розслідування та судового розгляду ОСОБА_6 демонструє належну та сумлінну процесуальну поведінку, неухильно прибуває за викликами.
Захисник стверджує, що процесуальні ризики, визначені ст. 177 КПК України, на даній стадії судового провадження відсутні або значно знизилися: обвинувачена має постійне місце проживання у м. Києві, має стійкі соціальні зв`язки, самостійно виховує малолітню дитину, здійснює щоденний догляд за непрацездатними батьками похилого віку, які мають інвалідність. Наголосив, що самі кошти застави надані її колишнім чоловіком, а також обвинувачена внесла кошти за свого батька ОСОБА_7 , що створює надмірний фінансовий тягар для всієї родини. З посиланням на прецедентну практику Європейського суду з прав людини («Мангурас проти Іспанії», «Летельє проти Франції», «Панченко проти росії») захисник зазначив, що суворість інкримінованого покарання не може бути єдиною підставою для тривалого збереження майнового заходу пресечення, а запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання буде цілком достатнім для забезпечення виконання нею процесуальних обов`язків.
У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 та її захисник адвокат ОСОБА_9 клопотання підтримали повністю з викладених у ньому мотивів.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник адвокат ОСОБА_8 підтримали клопотання.
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання з підстав, викладених у письмових запереченнях. Вказала, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні у складі організованої групи особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України та злочину за ч. 2 ст. 209 КК України, санкція якого передбачає безальтернативне покарання у виді позбавлення волі від 10 до 12 років. На переконання сторони обвинувачення, перехід кримінального провадження до судової стадії підвищує ризик ухилення від правосуддя, оскільки обвинувачена усвідомлює невідворотність покарання; судом ще не допитані свідки; застава відповідно до вимог ст. 182 КПК України не має строку дії та діє до ухвалення остаточного судового рішення. Застосування особистого зобов`язання до особи, обвинуваченої у пособництві державі-агресору під час воєнного стану, не здатне забезпечити дієвість провадження та суперечить нормам закону.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали клопотання та заперечень, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 315 КПК України під час судового провадження суд за клопотанням учасників має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжний захід, застосований щодо обвинуваченого. Порядок розгляду клопотань про зміну запобіжного заходу визначений нормами статті 201 КПК України, яка кореспондує загальним правилам Глави 18 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час вирішення зазначеного питання суд зобов`язаний встановити:
1.наявність обґрунтованої підозри/обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення;
2.наявність достатніх підстав вважати, що продовжує існувати або змінився хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу;
3.недостатність застосування інших, більш м`яких запобіжних заходів для запобігання встановленим ризикам.
Розглядаючи клопотання сторони захисту, колегія суддів враховує, що зміна запобіжного заходу з більш суворого на більш м`який (зокрема, із застави на особисте зобов`язання) можлива не за суб`єктивним бажанням обвинуваченого чи формальним фактом спливу часу, а виключно за умови встановлення істотної зміни процесуальних чи фактичних обставин справи, які доводять, що раніше встановлені ризики суттєво зменшилися або взагалі припинили існувати, а новий (більш м`який) захід зможе повністю гарантувати дієвість кримінального судочинства.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України (пособництво державі-агресору, вчинене організованою групою), а також злочину за ч. 2 ст. 209 КК України (легалізація майна, одержаного злочинним шляхом).
Санкція частини першої статті 111-2 КК України передбачає покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від 10 до 12 років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої.
Суд враховує аргумент сторони захисту та сталу практику Європейського суду з прав людини (зокрема, справи «Мангурас проти Іспанії», «Летельє проти Франції», «Панченко проти Росії»), відповідно до яких сама лише суворість покарання чи тяжкість інкримінованого злочину не можуть слугувати єдиною підставою для оцінки ризику переховування або необґрунтованого обтяження особи заходами примусу.
Водночас, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ (зокрема рішення у справі «Ілійков проти Болгарії», «В. проти Швейцарії») суворість покарання є надзвичайно вагомим фактором при оцінці загрози втечі. На стадії судового розгляду, коли обвинувальний акт скеровано до суду і розпочато розгляд справи по суті, невідворотність судового розгляду та усвідомлення обвинуваченою реальної можливості призначення покарання у виді тривалого позбавлення волі не зменшують, а суттєво підвищують психологічний стимул до ухилення від правосуддя.
Суд критично ставиться до твердження захисника про те, що тривалий час перебування під заставою без правопорушень свідчить про автоматичне нівелювання ризику втечі. Належна процесуальна поведінка обвинуваченої протягом минулого періоду була безпосереднім наслідком та результатом дисциплінуючого впливу чинного запобіжного заходу. Застава є майновим запобіжним заходом, суть і мета якого відповідно до ст. 182 КПК України полягає саме у створенні превентивного психолого-економічного стримувального бар`єра: обвинувачена усвідомлює небезпеку безповоротної втрати значних фінансових активів (302 800,00 грн) та їх звернення у дохід держави. Таким чином, належна поведінка доводить не зникнення ризику, а високу ефективність і дієвість застосованого заходу.
Крім того, як зазначає сторона захисту, кошти в розмірі 302 800,00 грн були внесені колишнім чоловіком обвинуваченої, а сама обвинувачена додатково внесла заставу за свого батька ОСОБА_7 . Наявність у безпосереднього оточення сім`ї доступу до значних вільних фінансових ресурсів у сукупності з обвинуваченням у транскордонній легалізації майна створює об`єктивні матеріальні передумови для можливого виїзду та довготривалого проживання поза межами юрисдикції українського суду, що підтверджує реальність ризику, визначеного п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Захисник стверджував про відсутність ризику впливу на свідків, оскільки вони були допитані на стадії досудового розслідування. Суд визнає ці доводи юридично неспроможними.
Відповідно до приписів частини 4 статті 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприйняв під час судового засідання або отримав у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України. Суд не має права обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому чи прокурору, або посилатися на них.
Принцип безпосередності дослідження показань (ст. 23 КПК України) означає, що вирішальне доказове значення показання свідків набувають виключно під час їх надання колегії суддів. Оскільки судове слідство триває, допит свідків безпосередньо судом наразі не завершений. Обвинувачена ОСОБА_6 , реалізувавши процесуальні права за ст. 290 КПК України, достеменно обізнана зі змістом протоколів досудового розслідування, переліком свідків обвинувачення та суттю їхніх фактичних даних.
За таких умов скасування майнової застави та перехід до найбільш м`якого заходу -особистого зобов`язання, істотно знизить рівень правового стримування та створить передумови для здійснення неправомірного позапроцесуального тиску на свідків з метою зміни ними показань під час майбутніх допитів у залі суду.
Суд уважно дослідив доводи сторони захисту щодо наявності у ОСОБА_6 вищої освіти, позитивних характеристик, відсутності судимостей, а також факту виховання малолітньої дитини ( ОСОБА_11 , 2015 р.н.) та догляду за літніми батьками-інвалідами ( ОСОБА_7 , інвалід 2 групи, та ОСОБА_12 , інвалід 1 групи).
Разом з тим, суд приходить до таких висновків.
Наявність зазначених соціальних зв`язків та сімейного стану мала місце і в період часу, що охоплюється інкримінованими діями (пособництво державі-агресору), проте вони не стримали особу від можливої участі у протиправній діяльності, яка є предметом розгляду;
Батько обвинуваченої - ОСОБА_7 є співучасником у межах цього самого судового провадження за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2, ч. 2 ст. 209 КК України, що вказує на наявність спільних процесуальних інтересів і загрозу узгодження позицій;
Чинний запобіжний захід у вигляді застави не обмежує особисту фізичну свободу ОСОБА_6 , вона не ізольована від суспільства, не позбавлена можливості постійно проживати з дитиною та виконувати свої обов`язки з догляду за батьками за місцем свого фактичного проживання у м. Києві.
Отже, ці обставини самі по собі не свідчать про автоматичну достатність особистого зобов`язання для забезпечення дієвості кримінального провадження.
Ключовим правовим мотивом звернення захисника до суду став факт закінчення строків дії обов`язків, покладених слідчим суддею відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України (які діяли до 08.09.2025 і в подальшому прокурором не продовжувалися). Сторона захисту вважає, що за відсутності встановлених обов`язків запобіжний захід фактично вичерпав своє призначення.
Суд категорично відхиляє цю позицію як таку, що ґрунтується на неправильному тлумаченні норм кримінального процесуального права.
Відповідно до імперативних приписів статті 182 КПК України застава є самостійним, безстроковим видом запобіжного заходу. Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не передбачає встановлення строку дії застави як основного запобіжного заходу. Застава, застосована уповноваженим судом (слідчим суддею) або обрана як альтернатива триманню під вартою та внесена на депозитний рахунок, зберігає чинність протягом усього строку судового провадження до моменту ухвалення вироку чи скасування заходу в установленому порядку (правова позиція Верховного Суду у справі № 308/1220/22).
Частина 5 статті 194 КПК України передбачає покладення судом додаткових процесуальних обов`язків на строк не більше двох місяців (із правом продовження). Однак сплив двомісячного строку дії таких додаткових обов`язків ні за яких обставин не тягне за собою автоматичного припинення дії самого основного запобіжного заходу - застави, і не породжує обов`язку суду повернути внесені кошти заставодавцю. Головний процесуальний обов`язок особи, до якої застосовано заставу (прибувати за кожним викликом та не ухилятися від суду), випливає безпосередньо з положень ст.ст. 42, 177, 182 КПК України та залишається обов`язковим для обвинуваченої до остаточного вирішення справи по суті.
Відповідно до ч. 11 ст. 182 КПК України та п.п. 7, 8 Порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 № 15), застава повертається виключно після припинення дії цього запобіжного заходу, ухвалення вироку чи закриття справи, якщо застава не була звернена в дохід держави.
Особисте зобов`язання (ст. 179 КПК України) є найменш обтяжливим і найм`якшим запобіжним заходом серед усіх, передбачених законом. Воно полягає лише у відібранні у підозрюваного/обвинуваченого письмового зобов`язання виконувати покладені на нього обов`язки.
Враховуючи особливу тяжкість злочину проти основ національної безпеки (вчиненого в умовах дії правового режиму воєнного стану), наявність прямої законодавчої вказівки у ч. 6 ст. 176 КПК України щодо пріоритетності тримання під вартою за статтею 111-2 КК України, небезпеку переховування від суду та безпосередній контакт обвинуваченої з матеріалами справи щодо свідків, колегія суддів доходить однозначного висновку: особисте зобов`язання є явно неспівмірним характеру суспільної небезпеки та не здатне забезпечити належне виконання обвинуваченою своїх обов`язків.
Будь-яких нових даних, які б безумовно вказували на те, що застава на суму 302 800,00 грн (що становить мінімальну межу застави, передбачену законом для особливо тяжких злочинів за ч. 5 ст. 182 КПК України) є надмірною або втратила функцію стримувального фактора, стороною захисту надано не було.
За наведених обставин суд вважає, що запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання не зможе гарантувати виконання обвинуваченою обов`язків та нівелювати існуючі процесуальні ризики за висунутим особливо тяжким обвинуваченням, у зв`язку з чим клопотання адвоката ОСОБА_9 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 176178, 182, 194, 201, 315, 369, 372, 376 КПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
У задоволені клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_6 - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали буде оголошений 09 листопада 2026 року о 10 год. 20 хв.
Суддя: ОСОБА_1
Інші судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_2
ОСОБА_3
Судове рішення № 141313846, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя) було прийнято 06.11.2026. Форма судочинства - Кримінальне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 334/5072/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: