Єдиний державний реєстр судових рішень
Дата документу 09.11.2026
Справа № 334/5062/26
Провадження № 2/334/3720/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя в складі:
головуючого судді Баруліної Т.Є.
за участю секретаря Цілінко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
28 травня 2026 року представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернувся до Дніпровського районного суду міста Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 березня 2021 року між Акціонерним товариством «ІДЕЯ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Угоду про відкриття кредитної лінії, обслуговування кредитної картки № С-001-107169-21-980 (банківський продукт O.CARD ID) на умовах приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБОФО) АТ «Ідея Банк» та Тарифів банку. Відповідно до умов укладеного договору відповідачу відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 (IBAN НОМЕР_2 ) та встановлено відновлювану кредитну лінію з максимальним лімітом 200 000,00 грн, доступним лімітом на момент укладення угоди у сумі 70 000,00 грн, зі строком дії кредитного ліміту 12 місяців із можливістю автоматичної пролонгації згідно з умовами ДКБОФО та процентною ставкою 58,8% річних (4,9% на місяць) по операціях видачі готівки і 34,8% річних (2,9% на місяць) по торгових операціях. На виконання умов угоди банк надав відповідачу кредитні кошти, а саме 20 квітня 2021 року п`ятьма траншами видано кошти на загальну суму 69 000,00 грн.
11 грудня 2025 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір факторингу № 11-12/25, відповідно до умов якого банк відступив на користь фактора права грошової вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за Угодою № С-001-107169-21-980 від 22.03.2021 року, укладеною з ОСОБА_1 , згідно з Реєстром боржників для друку № 2 (лот № 15) за порядковим номером 3684. Відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення коштів та сплати нарахованих процентів не виконувала, у зв`язку з чим заборгованість станом на день звернення до суду заявлена у розмірі 187 946,27 грн (з яких: 64 786,58 грн - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту); 123 159,69 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги).
Позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 187 946,27 грн, а також понесені судові витрати: судовий збір у розмірі 3 328,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн.
Ухвалою судді від 04 червня 2026 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 25 серпня 2026 року.
13 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Пузіна Д.М. надійшов відзив на позовну заяву, у якому він заперечив проти позовних вимог у повному обсязі. Відповідач зазначила, що подані матеріали не дають можливості перевірити правомірність та арифметичну правильність нарахування 123 159,69 грн процентів, оскільки позивачем подано лише підсумкову довідку станом на 11.12.2025 без помісячного або поденного розрахунку із зазначенням залишку тіла, ставки, періодів нарахування та зарахування платежів, а додана банківська виписка фактично відображає операції лише до 31.01.2022. Підписана 22.03.2021 угода прямо встановила первісний строк дії кредитного ліміту 12 місяців (тобто до 22.03.2022), а саме формулювання про абстрактну можливість автоматичної пролонгації не доводить фактичного подовження дії строку ліміту до 2025 року. Позивач не надав жодних первинних доказів ухвалення банком рішень про пролонгацію, розпорядчих актів або повідомлень клієнту. Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, відповідач підкреслила, що право кредитодавця нараховувати договірні проценти припиняється зі спливом строку кредитування, після чого можливим є лише застосування статті 625 ЦК України, вимог за якою позивач не заявляв. Наведений відповідачем альтернативний контррозрахунок свідчить, що навіть за умови безперервного використання всього ліміту 70 000,00 грн за стандартною ставкою 58,8% річних гранична сума процентів за один рік становить 41 160,00 грн, що разом із залишком тіла кредиту (64 786,58 грн) складає щонайбільше 105 946,58 грн, тобто позовні вимоги безпідставно завищені щонайменше на 81 999,69 грн. Також відповідач зауважила, що індивідуалізація вимоги здійснена одностороннім витягом фактора з реєстру боржників без надання підписаного обома сторонами електронного реєстру, а витрати на правову допомогу в сумі 25 000,00 грн є завищеними, нерозумними та неспівмірними зі складністю справи.
17 серпня 2026 року представник позивача через підсистему «Електронний суд» надіслав відповідь на відзив, де вказав, що заперечення відповідача є необґрунтованими. Позивач підкреслив, що відповідачем не заперечується факт укладення угоди та отримання кредитних коштів. Пунктом 2.2 угоди та п. 10.10.2 ДКБОФО передбачено строк користування лімітом 365 днів із можливістю його автоматичної пролонгації за умови прийняття банком відповідного рішення, тому банк правомірно здійснював пролонгацію кредитної лінії, і нарахування процентів відбувалося в межах строку дії договору за узгодженою ставкою 4,9% на місяць на фактичний залишок тіла кредиту. Щодо відступлення права вимоги позивач зазначив, що перехід прав підтверджується договором факторингу № 11-12/25, платіжними інструкціями № 0561150000 від 03.10.2025 та № 0588840000 від 12.12.2025 про оплату фінансування, актами приймання-передачі реєстрів боржників від 11.12.2025 та витягом з Реєстру боржників № 2 (лот № 15), де під № 3684 значиться ОСОБА_1 . Надання витягу замість повного реєстру зумовлене значним обсягом реєстру та необхідністю дотримання Закону України «Про захист персональних даних» щодо нерозголошення конфіденційних даних інших боржників. Крім того, позивач наголосив, що не є банківською установою, отримав сформовані банком розрахунок та виписку, а вимоги відповідача щодо огляду оригіналів та надання інших виписок спрямовані на затягування розгляду справи.
Ухвалою суду від 25 серпня 2026 року клопотання представника відповідача адвоката Пузіна Д.М. про витребування доказів задоволено частково: витребувано у ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» деталізований розрахунок суми заборгованості за процентами у розмірі 123 159,69 грн (із зазначенням за кожний розрахунковий період залишку тіла, кількості днів, ставки, суми нарахування, усіх платежів та способу їх зарахування) та первинні бухгалтерські виписки з кредитних і процентних рахунків за період з 22.03.2021 до 11.12.2025. Судовий розгляд справи відкладено на 09 листопада 2026 року.
08 вересня 2026 року від директора ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» на виконання ухвали суду надійшли письмові пояснення, в яких товариство зазначило, що належна банківська виписка за період з 22.03.2021 року по 11.12.2025 року по рахунку відповідача № НОМЕР_1 (IBAN НОМЕР_2 ), сформована первісним кредитором АТ «Ідея Банк», вже була долучена до позовної заяви, а оскільки позивач не є банком, жодних інших виписок чи внутрішніх банківських документів у своєму розпорядженні він не має і мати не може. У поясненнях позивач навів структуру руху коштів: 20.04.2021 відповідачу надано п`ять траншів на загальну суму 69 000,00 грн; на погашення тіла кредиту зараховано 4 213,42 грн (залишок тіла становить 64 786,58 грн); за період з 20.04.2021 по 21.09.2024 первісним кредитором нараховано відсотків на загальну суму 130 387,27 грн за ставкою 4,9% на місяць; на погашення відсотків зараховано 7 227,58 грн, тому залишок процентної заборгованості становить 123 159,69 грн.
В судове засідання представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» не з`явився, у позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Пузін Д.М. у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 березня 2021 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ОСОБА_1 укладено Угоду про відкриття кредитної лінії, обслуговування кредитної картки № С-001-107169-21-980 (банківський продукт O.CARD ID), яка підписана сторонами власноручними підписами.
Відповідно до пункту 1 Угоди банк відкрив клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 у валюті гривня (IBAN НОМЕР_2 ) за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням платіжної картки MasterCard. Згідно з п. 2 Угоди банк надав клієнту кредит шляхом встановлення відновлюваної кредитної лінії по рахунку на наступних умовах: максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000,00 грн (п. 2.1); строк дії кредитного ліміту складає 12 (дванадцять) місяців з можливістю автоматичної пролонгації згідно з умовами ДКБОФО (п. 2.2); ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди, становить 70 000,00 грн (п. 2.3); процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 58,8% річних (4,9% в місяць) по операціях видачі готівки та 34,8% річних (2,9% в місяць) по торгових операціях згідно з тарифами банку (п. 2.4). Відповідно до п. 2.5 Угоди тарифами та ДКБОФО визначено розмір обов`язкового мінімального платежу, дата його сплати встановлена до останнього операційного дня наступного розрахункового періоду.
Згідно з п. 3.2 Угоди нанесенням власноручного підпису позичальник акцептував Публічну пропозицію про приєднання до ДКБОФО, розміщену на офіційному сайті банку, та підтвердив отримання примірника ДКБОФО і Тарифів. Пунктом 10.10.2 ДКБОФО (затвердженого протоколом засідання Правління АТ «Ідея Банк» № 10/23-02 від 23.10.2020 року) встановлено, що строк користування лімітом кредитної лінії становить 365 днів з моменту отримання клієнтом права використання коштів із можливістю пролонгації дії кредитної лінії за умови прийняття банком відповідного рішення. Пунктом 10.14 ДКБОФО передбачено, що проценти за користування коштами кредитної лінії нараховуються банком за методом «факт/факт», виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році.
Згідно з випискою по рахунку та детальним розрахунком 20 квітня 2021 року на поточний рахунок ОСОБА_1 банком надано кредитні кошти п`ятьма траншами на загальну суму 69 000,00 грн. За час користування кредитною лінією відповідачем здійснювалося часткове погашення заборгованості, з яких у рахунок повернення тіла кредиту зараховано 4 213,42 грн (останній платіж проведено 31.01.2022 року), а в рахунок погашення процентів зараховано 7 227,58 грн (платежі проводилися у травні, червні, липні, серпні, вересні та листопаді 2021 року). Непогашений залишок неповерненого тіла кредиту становить 64 786,58 грн (69 000,00 грн - 4 213,42 грн).
11 грудня 2025 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» (клієнт) та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (фактор) було укладено Договір факторингу № 11-12/25, відповідно до умов якого клієнт відступив фактору, а фактор прийняв права вимоги та в їх оплату передав грошові кошти у порядку фінансування. Відповідно до п. 2.2, п. 3.1, п. 4.1 та п. 5.1 зазначеного договору права вимоги передаються у розмірі заборгованості боржників, визначених у реєстрах боржників, а загальна сума фінансування фактором під відступлення прав вимоги за Реєстром № 1 (лот № 13) та Реєстром № 2 (лот № 15) склала 9 538 597,00 грн.
Належне виконання умов договору факторингу та сплата фінансування фактором підтверджується копіями платіжних інструкцій кредитового переказу коштів № 0561150000 від 03.10.2025 року на суму 300 000,00 грн (гарантійний внесок) та № 0588840000 від 12.12.2025 року на суму 9 238 597,00 грн. Факт передання прав вимоги підтверджується Актом приймання-передачі Реєстру боржників для друку № 1 (лот № 13) та № 2 (лот № 15) від 11.12.2025 року, Актом приймання-передачі Реєстру боржників № 2 (лот № 15) в електронному вигляді від 11.12.2025 року, підписаними електронними підписами сторін, та Витягом з Реєстру боржників для друку № 2 (лот № 15) від 11.12.2025 року, у якому за порядковим номером 3684 зазначена кредитна угода № С-001-107169-21-980 від 22.03.2021 року, укладена з ОСОБА_1 , із загальною сумою заборгованості 187 946,27 грн (з яких: тіло кредиту - 64 786,58 грн, проценти - 123 159,69 грн). Позивач після набуття права вимоги жодних власних нарахувань заборгованості не здійснював.
Згідно із частиною 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частиною 1 статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Як вбачається із частини 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Як вбачається із частини 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1ст. 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1ст. 514 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що ч. 1 ст. 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте, це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12).
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Аналогічні висновки викладені і у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12).
Доводи відповідача про односторонній характер наданого витягу з реєстру та необхідність долучення повного тексту реєстру суд вважає безпідставними. Згідно зі статтею 204 ЦК України договір факторингу № 11-12/25 від 11.12.2025 року презюмується правомірним, він підписаний сторонами правочину, повністю оплачений та в судовому порядку недійсним не визнавався. Наданий витяг із Реєстру боржників № 2 (лот № 15) містить повну індивідуалізацію боржника ОСОБА_1 (ПІБ, РНОКПП), номер кредитної угоди та розмір переданої заборгованості. Долучення саме витягу є належним і виправданим способом доказування, покликаним забезпечити баланс між повнотою підтвердження переходу вимоги та дотриманням законодавства про захист конфіденційної інформації та персональних даних інших позичальників банку. Відповідно до практики Верховного Суду (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 369/11756/17), боржник не наділений правом оспорювати стан взаєморозрахунків та умови передачі реєстрів між первісним і новим кредиторами. Отже, позивач ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» є належним кредитором у спірних правовідносинах.
Факт укладення кредитної угоди особисто позичальником підтверджується її власноручним підписом в Угоді № С-001-107169-21-980 від 22.03.2021 року та копіях особистих документів, засвідчених позичальником при оформленні рахунку. Надання кредитних коштів у сумі 69 000,00 грн підтверджується первинною банківською випискою по рахунку відповідача № НОМЕР_1 (IBAN НОМЕР_2 ). За період кредитування відповідач повернула 4 213,42 грн на погашення тіла кредиту, що підтверджується випискою та розрахунком. Доказів повного повернення суми кредиту чи здійснення інших платежів відповідачем не надано. За таких обставин вимога позивача про стягнення неповернутого тіла кредиту в розмірі 64 786,58 грн є доведеною, обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Позивачем заявлено до стягнення проценти у розмірі 123 159,69 грн, нараховані первісним кредитором за період з 20 квітня 2021 року по 21 вересня 2024 року за стандартною ставкою 4,9% в місяць (58,8% річних). Суд вважає нарахування процентів у заявленому розмірі неправомірним, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 2.2 Угоди № С-001-107169-21-980 від 22.03.2021 року строк дії кредитного ліміту встановлено 12 місяців із можливістю автоматичної пролонгації згідно з умовами ДКБОФО. Отже, погоджений сторонами первісний строк кредитної лінії сплив 22 березня 2022 року.
Посилання позивача на автоматичну пролонгацію дії кредитного ліміту на підставі п. 10.10.2 ДКБОФО суд відхиляє, оскільки за змістом зазначеного пункту пролонгація дії кредитної лінії можлива «за умови прийняття Банком відповідного рішення». На виконання ухвали суду від 25.08.2026 року позивачем не надано жодного доказу (розпорядчого акта, внутрішнього рішення банку, повідомлення позичальнику) про прийняття банком рішень щодо пролонгації строку дії кредитного ліміту після 22.03.2022 року, а також не надано помісячного розрахунку нарахування процентів. Виписка по рахунку відображає рух коштів та користування карткою лише до 31 січня 2022 року.
Згідно з усталеними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц та від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, право кредитодавця нараховувати передбачені договором щомісячні (річні) проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Проценти за статтею 1048 ЦК України є платою за правомірне користування кредитними коштами протягом погодженого строку. Зі спливом строку кредитування договірні зобов`язання трансформуються в охоронні, і кредитор має право вимагати захисту своїх прав виключно на підставі статті 625 ЦК України (інфляційні збитки та 3% річних від простроченої суми). Вимог на підставі статті 625 ЦК України позивачем заявлено не було.
Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що кредитор мав право нараховувати договірні проценти виключно в межах визначеного договором строку кредитування (12 місяців) - з 20.04.2021 року по 20.04.2022 року.
Визначаючи розмір процентів, які підлягають стягненню за період дії встановленого договором строку кредитування, суд враховує, що нарахування здійснювалося банком за ставкою 58,8% річних на фактичний залишок основного боргу, з якого у травні, червні та липні 2021 року здійснювалося часткове повернення коштів. Сума нарахованих за 12 місяців правомірного користування кредитом процентів становить 38 126,50 грн. Оскільки за цей період відповідачем фактично сплачено на погашення процентів 7 227,58 грн, заборгованість за процентами у межах строку кредитування складає 30 898,92 грн (38 126,50 грн - 7 227,58 грн). У задоволенні позовних вимог про стягнення решти процентів у сумі 92 260,77 грн (123 159,69 грн - 30 898,92 грн), нарахованих після спливу 12-місячного строку кредитування, належить відмовити.
Загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача за договором, становить 95 685,50 гривень (64 786,58 грн основного боргу та 30 898,92 грн процентів у межах строку кредитування). У задоволенні решти позовних вимог на суму 92 260,77 грн слід відмовити.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, тому до стягнення з відповідачки на користь кредитора підлягає заборгованість в загальному розмірі 95 685,50 грн.
Щодо вирішення витрат на правничу допомогу
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з вимогами частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Правнича допомога позивачу, надана адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» в суді полягала в правовому аналізі обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів позивача, складання позовної заяви (формування додатків до позовної заяви), на що адвокатом було витрачено 9 години.
Подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Суд звертає увагу, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.
З урахуванням встановлених обставин та того, що справа не представляє особливої складності, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатом послуг та співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, розмір витрат на правову допомогу є обгрунтованим.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).
Враховуючи, що дана справа є справою незначної складності (малозначна справа), розглядалася за правилами спрощеного провадження, спір є типовим для відповідної категорії справ та не потребував значного обсягу вивчення судової практики, суд вважає розумним і справедливим розмір витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн. Застосовуючи критерій пропорційності задоволених вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 2 545,50 грн
Згідно з частинами 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» при зверненні до суду із даним позовом сплатило судовий збір у розмірі 3328,00 грн.
Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, тому сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме у розмірі 1 694,28 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.141,206,247,258-259,268 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за Угодою про відкриття кредитної лінії, обслуговування кредитної картки № С-001-107169-21-980 від 22 березня 2021 року у загальному розмірі 95 685,50 грн (дев`яносто п`ять тисяч шістсот вісімдесят п`ять гривень 50 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 694,28 грн (одна тисяча шістсот дев`яносто чотири гривні 28 копійок) та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 545,50 грн (дві тисячі п`ятсот сорок п`ять гривень 50 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс", ЄДРПОУ 42640371, адреса місця знаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 6 , офіс 521.
Відповідач ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя: Баруліна Т. Є.
Судове рішення № 141313833, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя) було прийнято 09.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 334/5062/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: