Рішення № 141312721, 09.11.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 листопада 2026 рокуСправа № 280/9212/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АВЕРС

до Запорізької міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

02.09.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю АВЕРС (далі по тексту - позивач) до Запорізької міської ради (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Запорізької міської ради від 29.07.2026 № 47 Про відмову в наданні дозволу ТОВ АВЕРС на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2310100000:05:003:0105) по вул. Перемоги, 70б для розташування багатоквартирного житлового будинку;

- зобов`язати Запорізьку міську раду повторно розглянути заяву від 03.03.2025 року № б/н ТОВ АВЕРС та прийняти рішення про надання дозволу ТОВ АВЕРС на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:003:0105, площею 1,6197 га, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 70б, зі зміною цільового призначення земельної ділянки на вид цільового призначення за кодом КВЦПЗ 02.03 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, на найближчій сесії Запорізької міської ради, відповідно до вимог чинного законодавства України.

В обґрунтування позову зазначено, що спірним рішенням відповідача відмовлено у задоволенні заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2310100000:05:003:0105). Таку відмову позивач вважає необґрунтованою, оскільки пояснювальна записка до спірного рішення не містить підстав для відмови, вичерпний перелік яких передбачено ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, а саме невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, містобудівної документації тощо. Наголошує, що до заяви подано всі необхідні документи, а новий вид цільового призначення відповідає чинній містобудівній документації та інформації щодо знаходження зазначеної земельної ділянки. За умови, що позивачем подано всі необхідні документи, а повноваження міської ради щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою за відсутності законних підстав для відмови не є дискреційними, що зумовлює наявність підстав для зобов`язання Відповідача прийняти відповідне рішення.

07.09.2026 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/9212/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 18.09.2026 за вх. №54171. В обґрунтування заперечень відповідач посилається на те, що заяву позивача від 03.03.2025 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2310100000:05:003:0105) розглянуто на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.03.2026 у справі № 280/410/26. Питання було попередньо розглянуто профільною постійною комісією Запорізької міської ради, яка згідно протоколу № 155 від 27.07.2026 рекомендувала прийняти рішення про відмову у задоволенні заяви позивача з наступних мотивів. Згідно норм ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України та правових висновків Верховного Суду у справах № 922/1323/20, № 910/5201/19 надання комунальної землі поза аукціоном допускається виключно для обслуговування вже наявного майна за його існуючим цільовим призначенням. Позивач, володіючи маломірною будівлею площею 6 кв.м, просить відвести ділянку площею 1,6197 га (що перевищує площу нерухомості у 2700 разів) зі зміною цільового призначення з коду 03.15 на код 02.03 під нове житлове будівництво, що може бути прихованим механізмом отримання землі в обхід земельних торгів. Крім того, позивач не надав жодних документів (зокрема експертних висновків чи проєкту будівництва), які б обґрунтовували необхідність виділення ділянки такої площі для експлуатації майна або зведення багатоквартирного будинку. Також вказує, що відповідно до ч. 3 ст. 123 ЗК України у разі ненадання дозволу у місячний строк позивач мав право замовити розроблення проєкту землеустрою без дозволу. Наголошено на виключних повноваженнях Запорізької міської ради щодо прийняття рішень з земельних питань, а тому її зобов`язання прийняти конкретне рішення про надання дозволу є втручанням дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Виходячи з вищенаведеного, оскаржуване рішення прийнято в межах чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

28.09.2026 за вх.№56156 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій заперечено проти позиції відповідача. Вказує на суперечливу позицію відповідача, оскільки, з одного боку, він посилається на вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу за ч. 3 ст. 123 ЗК України, а з іншого - зазначає про право позивача замовити документацію із землеустрою без дозволу ради через ненадання мотивованої відмови у місячний строк. В свою чергу посилається на те, що замовити проєкт землеустрою без дозволу уповноваженого органу є правом позивача, а не обов`язком. Використання такого права не звільняє відповідача від обов`язку розглянути заяву у встановленому законом порядку та надати відповідь на таке звернення шляхом дозволу на розробку проєкту землеустрою, або надати вмотивовану відмову. Позивач підкреслює, що жоден нормативно-правовий акт не зобов`язує заявника подавати експертні висновки чи проєкти будівництва при зверненні за дозволом на розробку проєкту землеустрою зі зміною цільового призначення. Водночас, позивач надав усі передбачені законодавством документи, що посвідчують право власності на майно та містять відомості ДЗК. Листом Департаменту архітектури та містобудування ЗМР від 14.03.2025 № 03-08/0887, відповідно до якого вид використання ділянки для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку відповідає містобудівній документації (зоні Г-1-1) та плану зонування території м. Запоріжжя.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

31.08.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю АВЕРС набуло у власність офісну будівлю, літ. А, загальною площею 6,0 кв.м, за договором купівлі-продажу, серія та номер: 1714, від 31.08.2020, яка розташована за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 70б, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 222091236 від 31.08.2020.

Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці за кадастровим номером 2310100000:05:003:0105, площею 1,6197 га, цільове призначення 03.15 Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, категорія земель землі житлової та громадської забудови, належить Територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.

Листом від 03.03.2025 б/н ТОВ АВЕРС звернулося до Запорізької міської ради з проханням змінити цільове призначення земельної ділянки, яка знаходиться по вул. Перемоги, 70б (кадастровий номер 2310100000:05:003:0105), площею 1,6197 га (землі громадської забудови; для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) із зміною цільового призначення на землі категорії землі житлової забудови; для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Не погодившись з бездіяльністю Запорізької міської ради щодо нерозгляду заяви від 03.03.2025 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, позивач звернувся з позовом до Запорізького окружного адміністративного суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.03.2026 у справі №280/410/26 позовну заяву задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправною бездіяльність Запорізької міської ради щодо не розгляду у встановленому порядку заяви Товариства з обмеженою відповідальністю АВЕРС від 03.03.2025 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:003:0105, площею 1,6197 га, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 70б, зі зміною цільового призначення земельної ділянки на вид цільового призначення за кодом КВЦПЗ 02.03 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Зобов`язано Запорізьку міську раду розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю АВЕРС від 03.03.2025 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:003:0105, площею 1,6197 га, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 70б, зі зміною цільового призначення земельної ділянки на вид цільового призначення за кодом КВЦПЗ 02.03 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, та прийняття рішення встановленої форми.

Департаментом управління активами Запорізької міської ради під час підготовки проєкту рішення про надання дозволу у пояснювальній записці та проєкту рішення та зауваженнях зазначалося, що надання ділянки площею 1,6197 га без торгів на підставі маломірної будівлі площею 6,0 кв.м (площа землі у 2700 разів перевищує площу нерухомості) є спробою уникнення аукціону під нове будівництво в порушення ст. 134 ЗК України та правових позицій Верховного Суду (постанови у справах № 910/18560/16, № 910/11833/19, № 480/3815/20, № 22/1323/20), а також призведе до фінансових втрат міського бюджету в розмірі понад 2,4 млн грн на рік через зміну орендної ставки з 12% до 3%.

На засіданні постійної комісії Запорізької міської ради з питань комунальної власності, ресурсів, приватизації, архітектури та земельних відносин згідно протоколу №155 від 27.07.2026 було вирішено підтримати та рекомендувати сесії ради прийняти проєкт рішення про відмову в наданні дозволу ТОВ «АВЕРС».

29.07.2026 Запорізька міська рада на тридцять восьмій сесії VIII скликання ухвалила рішення № 47 «Про відмову в наданні дозволу ТОВ «АВЕРС» на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2310100000:05:003:0105) по вул. Перемоги, 70б для розташування багатоквартирного житлового будинку».

Пояснювальна записка до зазначеного рішення містить обґрунтування необхідності для його прийняття, метою якого є забезпечення вимог чинного законодавства та виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.03.2026 у справі №280/410/26.

Вважаючи прийняте відповідачем рішення №47 від 29.07.2026 протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогою про його скасування та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняти вмотивоване рішення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту в частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Стаття 20 Земельного кодексу України регулює питання щодо встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок.

У відповідності з ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України, при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

За приписами ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо:

земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу;

земельних ділянок приватної власності - їх власниками.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності, віднесених до категорій земель житлової та громадської забудови, земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, а також земельних ділянок (крім земельних ділянок, розташованих на територіях, об`єктах природно-заповідного фонду, та земельних ділянок лісогосподарського призначення), на яких розташовані будівлі, споруди, що є у приватній власності землекористувача, який використовує земельні ділянки на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, може здійснюватися землекористувачем. У такому разі зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує прийняття рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження відповідною земельною ділянкою.

Зміна землекористувачем цільового призначення земельної ділянки державної, комунальної власності, наданої йому в користування (крім постійного користування) без проведення земельних торгів для провадження певної діяльності, не повинна призводити до провадження ним на такій земельній ділянці іншої діяльності (крім випадків розташування на земельній ділянці будівель, споруд, що перебувають у власності землекористувача).

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 20 Земельного кодексу України, при внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру.

Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.

Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру.

Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.

Відповідно до ч. 6 ст. 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує:

розроблення документації із землеустрою (крім випадків формування земельної ділянки із земель державної та комунальної власності, не сформованих у земельні ділянки);

прийняття рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування (крім рішень про встановлення і зміну цільового призначення земельних ділянок, розпорядження якими здійснюють такі органи).

Згідно абз. 2 ч. 7 ст. 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується у разі, якщо земельна ділянка перебуває у користуванні на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, у заставі - із землекористувачем, заставодержателем (підпис якого на погодженні посвідчується нотаріально).

Згідно з ч. 10 ст. 20 Земельного кодексу України, включення земельної ділянки із визначеним видом цільового призначення до меж функціональної зони не тягне за собою обов`язковості зміни виду її цільового призначення незалежно від того, чи належить цей вид до переліку видів цільового призначення, визначення яких є можливим у межах такої зони.

Відповідно до пункту 23 Розділу Х Перехідні положення ЗК України до внесення до Державного земельного кадастру відомостей про функціональні зони зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Рішення про зміну цільового призначення земельних ділянок у таких випадках приймається щодо:

земельних ділянок, розпорядження якими здійснюють Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу;

земельних ділянок приватної власності - сільськими, селищними, міськими радами, на території яких розташована відповідна земельна ділянка.

Аналіз викладених законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок, якими розпоряджаються органи місцевого самоврядування, здійснюється за рішенням відповідного органу.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування врегульовано статтею 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до частин 2, 3 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за документацією із землеустрою, звертається з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У заяві зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає заяву і дає дозвіл на розроблення документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації заяви Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, і якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення заяви без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, вищезазначеними положеннями законодавства визначено порядок набуття громадянами права користування земельними ділянками, повноваження органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у користування, процедуру розгляду відповідних звернень та виключні правові підстави для залишення без задоволення клопотань зацікавлених осіб в одержанні у користування земельної ділянки із земель комунальної власності.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 123 Земельного кодексу України.

Суд зазначає, що у разі звернення особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, уповноважений орган має прийняти відповідне рішення, а саме: надання дозвіл або мотивовану відмову в наданні дозволу. Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акта.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у свої постановах, зокрема, від 19.08.2021 у справі № 0640/3492/18, від 28.09.2021 у справі № 462/4395/17, від 25.05.2022 у справі № 620/1060/21, неодноразово наголошував на тому, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, не передбачених ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, є неправомірною.

При цьому, процес отримання земельної ділянки у власність є стадійним, завершальною з яких є прийняття уповноваженим державним органом рішення про затвердження проекту землеустрою чи технічної документації та передача земельної ділянки у власність чи користування.

Водночас отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи технічної документації щодо поділу земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування.

Зі змісту спірного рішення вбачається, що відповідачем не було зазначено конкретної підстави, передбаченої ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:003:0105. Крім того, надана пояснювальна записка до рішення також не містить зазначення будь-яких ґрунтовних підстав, передбачених ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Посилання на підстави відмови обмежено формальними посиланнями на загальні норми ст.ст. 120, 123 Земельного кодексу України.

Наявні в матеріалах справи докази, а саме: протокол постійної комісії Запорізької міської ради з питань комунальної власності, ресурсів, приватизації, архітектури та земельних відносин згідно №155 від 27.07.2026, проєкти рішень та пояснювальних записок до них, є виключно внутрішніми розпорядчими документами та не є актами індивідуальної дії, а тому не можуть свідчити про мотиви та підстави прийняття спірного рішення.

Викладені відповідачем доводи під час судового розгляду справи щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача суд до уваги не приймає, оскільки вони не були покладені в основу прийнятого оскаржуваного рішення.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, яке оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що безпосередньо зазначені у відповідному акті, оскільки за іншого підходу такий орган державної влади мав би можливість самостійно та довільно змінювати або доповнювати мотиви своїх дій (рішень) уже після їх прийняття, що є несумісним із принципами правової визначеності та належного урядування.

У зв`язку з цим адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень повинен надавати правову оцінку саме тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та безпосередньо наведені у такому рішенні, а не тим, які були встановлені або наведені суб`єктом владних повноважень у подальшому з метою доведення правомірності (виправдання) свого рішення.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.97 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За змістом статті 59 Закону №280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У будь-якому випадку рішення, що приймаються суб`єктом владних повноважень, або дії, які вживаються у процесі реалізації своєї компетенції, можуть вважатися правомірним лише за умови, що вони відповідають всім критеріям, які визначені ч.2 ст. 2 КАС України. Це, зокрема, означає, що контролюючий суб`єкт може довести в адміністративному суді те, що його рішення (дії) прийнято (вчинено) добросовісно та розсудливо, а також обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У свою чергу, суди не повинні допускати надмірного формалізму при наданні правової оцінки правомірності прийнятих рішень або вчинених дій (бездіяльності) суб`єктів владних повноважень під час проведення планових чи позапланових заходів, та враховувати явно недобросовісну поведінки суб`єкта господарювання, яка унеможливила дотримання встановленого порядку здійснення перевірки.

За встановленими судом обставинами, відповідачем у спірному рішенні не було належним чином наведено передбачену ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, рішення Запорізької міської ради від 29.07.2026 № 47 Про відмову в наданні дозволу ТОВ АВЕРС на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2310100000:05:003:0105) по вул. Перемоги, 70б для розташування багатоквартирного житлового будинку є необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, то суд враховую таке.

Позивач просить суд захистити його порушені права у спірних правовідносинах шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву та прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на найближчій сесії Запорізької міської ради, відповідно до вимог чинного законодавства України.

Оцінюючи позовну вимогу в цій частині, суд враховує, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, варто наголосити, що суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Враховуючи фактичні обставини справи, суд вважає, що відповідач за наслідком розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прийняв необґрунтоване рішення, в якому не вказав вичерпних підстав для відмови у задоволенні заяви позивача. Однак такі факти самі по собі не встановлюють наявність у позивача безумовного права на задоволення його заяви та не свідчить про відсутність інших юридично значимих обставин, які підлягають перевірці суб`єктом владних повноважень та їх врахування під час прийняття такого рішення.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача на найближчому пленарному засіданні повторно розглянути заяву позивача від 03.03.2025 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:003:0105, площею 1,6197 га, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 70б, зі зміною цільового призначення земельної ділянки на вид цільового призначення за кодом КВЦПЗ 02.03 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цій справі.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення… Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року.)

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2662,40 грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Запорізької міської ради.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю АВЕРС (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 72; код ЄДРПОУ 20485347) до Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 206; код ЄДРПОУ 04053915) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 29.07.2026 № 47 Про відмову в наданні дозволу ТОВ АВЕРС на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2310100000:05:003:0105) по вул. Перемоги, 70б для розташування багатоквартирного житлового будинку.

Зобов`язати Запорізьку міську раду на найближчому пленарному засіданні повторно розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю АВЕРС від 03.03.2025 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:003:0105, площею 1,6197 га, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 70б, зі зміною цільового призначення земельної ділянки на вид цільового призначення за кодом КВЦПЗ 02.03 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цій справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕРС» за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 206; код ЄДРПОУ 02140892) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 09.11.2026.

Суддя М.С. Лазаренко