Рішення № 141309541, 03.11.2026, Дарницький районний суд міста Києва

справа № 753/23436/25

провадження № 2/753/8025/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Піхота А.Ю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бродський Валерій Володимирович, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 25.112025 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бродський В.В., про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 44 років, про що свідчить свідоцтво про смерть, видане (повторно) 10.09.2025 року Дарницьким відділом державаної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), актовий запис № 289.

ОСОБА_2 заповіту нікому не залишила, відповідно, він приймає спадщину за законом першої черги спадкування як єдиний спадкоємець.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Відділом приватизації' державного житлового фонду Управління житлово - комунального господарства Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації 24 січня 2014 року.

Іншим співвласником 1/2 частки зазначеної квартири згідно Свідоцтва про право власності є він ( ОСОБА_1 ).

За час свого життя його матір ОСОБА_2 була зареєстрована за однією із ним адресою: АДРЕСА_1 у період з 29.06.1995 по 24.02.2015, а з 05.03.2015 по 07.10.2016 змінила місце реєстрації' на адресу: АДРЕСА_2 .

Хвороба ОСОБА_2 була тривалою, він, як син, утримував, лікував та доглядав за матір`ю тривалий час, тому її смерть стала важким та непоправним тягарем для нього. Цю втрату він переживає і дотепер. Складність психологічного стану, фінансові труднощі після тривалого лікування матері, руйнування надій на одужання найближчої у світі людини позбавили його можливості своєчасно звернутися із заявою про прийняття спадщини.

Вказує, що на підставі Виписки із медичної карти стаціонарного хворого № СК-006105-2015 ОСОБА_2 проходила лікування з 15.12.2015 по 29.12.2015 у Національному науковому центрі фтизатрії, пульмонології та алергології ім.Ф.Г.Яновського Національної академії медичних наук України з діагнозом «Мультифокальна бронхіоло-альвеолярна карцинома».

Відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого № СК-004051-2016 ОСОБА_2 проходила лікування з 01.08.2016 по 23.09.2016 у Національному науковому центрі фтизатрІЇ, пульмонології' та алергології ім.Ф.Г.Яновського Національної академії медичних наук України з діагнозом «канцероматоз легень».

На підставі Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті № 00054288171 від 21 жовтня 2025 року, причина смерті ОСОБА_2 -канцероматоз легень.

25.08.2025 року він звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бродського В.В. із заявою про прийняття спадщини, який постановою від 09.10.2025 року відмовив йому у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно з підстав пропущення заявником шестимісячного строку звернення із заявою про прийняття спадщини та вважається таким, що не прийняв спадщину.

Вважає, що вказані обставини пропущення строку вступу в спадщину є поважними.

В судове засіданні позивач повторно не з`явився, звернувся до суду із заявами про розгляд справи за його відсутності з підтриманням позовних вимог з тих же підстав, визначивши йому додатковий строк в два місяці для прийняття спадщини за законом.

Представник відповідача від Київської міської ради в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи належна чином повідомлений - рекомендованим листом зі зворотнім повідомленням, розміщеним повідомленням на офіційному сайту судової влади (суду), звернувся до суду із заявою від 05.15.2025 про розгляд справи за відсутності представника відповідача, яким подано відзив на позов, з проханням відмовити позивачу у позові вцілому.

Представником відповідача Бондар Є.В., діючою на підставі довіреності від 01.12.2025, подано відзив на позов від 05.12.2025, у якому просила відмовити позивачу у позові з підстав необґрунтованості. Вважаючи, що позивачем не наведені поважні причини пропуску шестимісячного строку прийняття спадщини, й пропущений строк є надмірним, адже звернувся із заявою лише 25.08.2025, всупереч цьому вказує на психологічний стан, фінансові труднощі після тривалого лікування матері, руйнування надій на одужання найближчої людини, як на поважні причини пропуску звернення із заявою про прийняття спадщини, що суперечить закону.

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений - рекомендованим листом зі зворотнім повідомленням, розміщеним повідомленням на офіційному сайту судової влади (суду), звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності, й у порядку виконання ухвали Дарницького районного суду м.Києва від 25.02.2026, подано до суду матеріали спадкової справи щодо померлої 29.09.2016 ОСОБА_2 .

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).

А відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Наведені обставини свідчать, що сторони, третя особа завчасно повідомлені про розгляд справи судом.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - загального позовного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, із роз`ясненими правами надання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив, за наслідком проведеного 10.03.2026 року підготовчого судового засідання, витребуваних ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 10.02.2026 й досліджених матеріалів спадкової справи, заведеної 29.08.2025 щодо померлої 29.09.2016 ОСОБА_2 , суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності сторін, третьої особи та за їх погодженням.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вивчивши матеріали спадкової справи № 02-14, заведеної 29.08.2025 щодо померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , суд приходить до висновку про те, що позов підлягає відмові у задоволенні із наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Справа розглядалась у порядку загального позовного провадження із проведеним 10.03.2025 року підготовчим судовим засіданням.

Спадкові відносини в Україні регулюються Цивільним кодексом України, 2003 року, законами України "Про нотаріат", "Про міжнародне приватне право", іншими законами та підзаконними нормативними актами, як нормами матеріального та процесуального права, крім того, у судовій практиці застосовується постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" та іншими нормативно-правовими актами.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла матір позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 44 років, про що свідчить актовий запис про смерть № 14770, вчиенний Відділом державаної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві (а.с.108).

ОСОБА_2 заповіту не залишила, відповідно, позивач приймає спадщину за законом.

За час життя матір позивача ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1 , й вказана квартира належить ОСОБА_2 та позивачу ОСОБА_1 у рівних долях відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 24.01.2014 року, виданого відділом приватизації державного житлового фонду (а.с.15).

Після смерті матері позивача відкрилась спадщина на майно, належне спадкодавиці, набуте нею за життя, зокрема частину кв. АДРЕСА_1 .

До першої черги спадкоємців за законом належать лише позивач, як син ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами спадкової справи № 02-14 від 29.08.2025, які витребувані ухвалою Дарницького районного суду м.Києва, й надані до суду приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бродським В.В. (а.с.104-132).

29.08.2025 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бродського В.В. із заявою про прийняття спадщини (а.с.105), й постановою приватний нотаріус Бродський В.В. від 09.10.2025 року відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно з підстав пропущення заявником шестимісячного строку звернення із заявою про прийняття спадщини, й заявник вважається таким, що не прийняв спадщину (а.с.131-132).

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) - стаття 1216 ЦК України. Спадкодавець - це фізична особа, права та обов`язки якої після смерті переходять до інших осіб. Спадкоємці - це особи, що набувають право на спадщину (особи, які є живими на момент відкриття спадщини, особи, що були зачаті за життя спадкодавця і народилися після відкриття спадщини, а також юридичні особи та держава). Право спадкування тісно пов`язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із засобів набуття права власності.

Стаття 1218 ЦК України визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами 1, 2 ст. 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

За статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За ч. ч. 1, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За змістом ч.ч.1,2 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Частиною 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємцю, який пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

У відповідності до ч.3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила вказаної статті можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; ці обставини визнані судом поважними.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року встановлено, що при розгляді справ про визначення додаткового строку для прийняття спадщини судам слід перевіряти наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 09.10.2025 року позивачу відмовлено у вчиненні нотарівальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із пропущенням строку прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

При вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов`язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

У постанові від 13 березня 2020 року у справі №314/2550/17 Верховний Суд зазначив, що, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо:1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними (постанова Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 545/1231/23).

Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22, від 10 липня 2024 року у справі № 522/13476/23.

Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 548/2415/21).

Позивачем у справі про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є саме спадкоємець (за заповітом або за законом), який пропустив такий строк.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказав, що пропустив строк для прийняття спадщини з наступних причин: смерть стала важким та непоправним тягарем, складність психологічного стану, фінансові труднощі після тривалого лікування матері, руйнування надій на одужання найближчої у світі людини.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Велика Палата ВС сформувала основні підходи щодо визначення поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини. Велика Палата ВС завернула увагу, що головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне визначення додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов`язані, зокрема, з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту (які не є спадкоємцями за законом першої черги або іншої черги спадкоємців, які набували право на спадкування за законом) тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини.

Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до норм цивільного процесуального законодавства України визначення предмета і підстав позову належить виключно позивачеві, разом з тим установлення обставин справи, з`ясування характеру спірних правовідносин і застосування норм матеріального права, які поширюються на спірні правовідносини, є обов`язком суду.

У позовній заяві позивач посилався лише на ті підстави причин пропуску строку, що перебував у складному психологічному стані.

В той же час, в порушення вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України, жодних доказів на підтвердження обставини щодо складного психологічного стану після смерті матері, що унеможливлювало подати заяву до нотаріуса вчасно, позивачем не надано. Крім цього, не наведено жодного обґрунтування, яким чином дана обставина завадила позивачу звернутися із заявою про прийняття спадщини у шестимісячний строк, визначений Законом. Тому дана обставина не може прийнята судом для підтвердження поважності причини пропуску строку.

Інші обставини щодо фінансових труднощів після тривалого лікування матері, руйнування надій на одужання матері, також не можуть вважатися поважними причинами, тому що дані обставини тривали майже через 9 (дев`ять) років після смерті спадкодавця, що значно перевищує шестимісячний строк.

Позивача у позові вказав, що інші спадкоємці першої (попередньої) черги, які мали б право на спадкування після смерті спадкодавця, відсутні. А тому позивач, знаючи, що інших спадкоємців немає, та бажаючи прийняти спадщину, мала можливість реалізувати своє право на прийняття спадщини за законом шляхом подання відповідної заяви, проте не скористалась цим. Тому дана обставина, ще й з цього приводу, не може бути прийнята судом.

Зважаючи на обставини справи, тривале зволікання (майже 9 років) із поданням заяви про прийняття спадщини, а також декларативні посилання на існування перешкод для прийняття спадщини, суд приходить до висновку про те, що доводи позивача не можуть обґрунтовувати наявність підстав для висновку про поважність причин пропуску строку на прийняття спадщини.

Окремо суд зважає й на те, що позивач стверджує, що він проживав разом зі спадкоємцем на час відкриття спадщини, піклувався, йому було відомо про смерть матері, адже здійснював догляд за нею, відтак може доводити факт фактичного прийняття спадщини і відповідним чином оформити спадкові права, як особа, що фактично прийняла спадщину. В той же час дана обставина не може враховуватись судом при вирішенні даної справи, оскільки вона виходить за межі предмету розгляду.

Встановивши, що позивач пропустив строк для прийняття спадщини, однак не встановивши при цьому обставин, які б дійсно створювали об`єктивні та непереборні труднощі для позивача для подання такої заяви, суд застосує ч.3 ст. 1272 ЦК України, за змістом якої підлягає визначенню додатковий строк для прийняття спадщини лише за наявності поважної причини, та доходить висновку про відсутність підстаав для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.

Таким чином, позивачем не надано безспірних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не доведено наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк, що у силу статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком, відтак позов не є доведеним і задоволенню не підлягає.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно, з урахуванням визначених підстав, правові підстави для задоволення цього позову уцілому відсутні.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1 ст. 141 та ч.2 ст. 141 ЦПК України й судови збір покласти на позивача.

Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 1221, 1222, 1261, 1272 ЦК України, з урахуванням постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про спадкування", Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бродський Валерій Володимирович, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, - відмовити.

Понесені позивачем судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Київського апеляційного суду.

СУДДЯ: