Рішення № 141307026, 02.11.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2305/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Чабан А.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомзаступника керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Пісочинської селищної ради, Харківська обл., селище ПісочиндоТовариства з обмеженою відповідальністю «МОБІЛЬ БУД», м. Харківпростягнення 2 480 956,07 грнза участю представників:

позтивача - Ковпик О.С.,

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області (прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області 26 червня 2026 року з позовом в інтересах держави в особі Пісочинської селищної ради (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МОБІЛЬ БУД» (відповідач), в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 2 480 956,07 грн, з яких: 1 180 300,91 грн розмір пайового внеску, 1 085 451,02 грн інфляційне збільшення, 215 204,14 грн 3 % річних. Також, прокурор просить стягнути з відповідача судовий збір на користь Харківської обласної прокуратури.

В обґрунтування позову прокурор вказує, що замовник будівництва Товариство з обмеженою відповідальністю «МОБІЛЬ БУД» всупереч вимогам, передбаченим ст. 40 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» та абз. 2 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 29.09.2019 № 132-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі Закон № 132-IX), із травня 2020 року не перерахував до місцевого бюджету Пісочинської територіальної громади Харківської області грошових коштів пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту. Отже, відповідач без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти у розмірі 1 180 300,91 гривень, тому прокурором нараховано на вказану суму інфляційне збільшення у розмірі 1 085 451,02 грн. та 3 % річних у розмірі 215 204,14 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено підготовче засідання.

Разом із позовною заявою прокурором було подано до суду заяву про забезпечення позову, згідно якої прокурор просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення ТОВ «МОБІЛЬ БУД» (ЄДРПОУ 41597645) заборони на відчуження 1734/10000 частки у праві спільної часткової власності на нерухомий об`єкт, до складу якого входять: адміністративний корпус літ. А, складський корпус літ. Б, побутовий корпус літ. В, спальні корпуси літ. Г-2, И, К, Л, М, Н, їдальня літ. Д, туалети літ. П, Р, медпункт літ. С, кінобудка літ. Т та недобудований корпус літ. О, за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Ленська, 26 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 52475023101).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.06.2026 у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову відмовлено.

У подальшому, від Східного апеляційного господарського суду засобами електронного зв`язку 20.07.2026 надійшов запит справи, до якого долучена ухвала Східного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області та призначення справи до розгляду на ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.06.2026 у справі № 922/2305/26. Також в ухвалі вказано про необхідність витребування матеріалів справи № 922/2305/26 з Господарського суду Харківської області.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.07.2026 постановлено зупинити провадження у справі № 922/2305/26 на підставі п.17.12 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до перегляду ухвали Господарського суду Харківської області від 29.06.2026 у справі № 922/2305/26 в порядку апеляційного провадження Східним апеляційним господарським судом та повернення матеріалів справи до Господарського суду Харківської області.

21.07.2026, на виконання ухвали Східного апеляційного господарського суду від 14.07.2026, Господарським судом Харківської області було надіслано матеріали справи № 922/2305/26 до Східного апеляційного господарського суду.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.08.2026 у справі № 922/2305/26 апеляційну скаргу заступника керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.06.2026 у справі № 922/2305/26 залишено без змін.

26.08.2026 заступником керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області подано до суду клопотання про поновлення провадження у справі (вх. № 20962), у якому просить суд, після повернення матеріалів справи № 922/2305/26 до Господарського суду Харківської області, поновити провадження у справі.

31.08.2026 справу № 922/2305/26 повернуто зі Східного апеляційного господарського суду до Господарського суду Харківської області.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.09.2026 задоволено клопотання заступника керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області про поновлення провадження у справі (вх. №20962 від 26.08.2026); провадження у справі № 922/2305/26 поновлено; призначено підготовче засідання.

30.10.2026 прокурором подано до суду додаткові пояснення у справі (вх. № 26888), якими просить суд не застосовувати до спірних правовідносин положення п. 611 розділу V «Прикінцеві положення» Закону № 3038-VI.

Процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Сторони про розгляд справи були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 02.11.2026 прокурор просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Пісочинська селищна рада, правом на участь представника в судовому засіданні не скористалася, про причини неявки суд не повідомлено. Про місце, дату та час судових засідань повідомлялася судом належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного листа (ухвал суду) до електронного кабінету позивача в матеріалах справи.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «МОБІЛЬ БУД» правом на участь представника в судовому засіданні також не скористалося, про причини неявки суд не повідомлено. Про місце, дату та час судових засідань відповідач повідомлявся судом належним чином, про що свідчать повідомлення оператора поштового зв`язку в матеріалах справи.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подавав.

У відповідності до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно із ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для їх надання до суду. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач відзиву на позов у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

При цьому судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави під час розгляду даного спору суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі (рішення Конституційного Суду України від 01.04.2008 № 4-рп/2008).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із ч. 3 ст. 4 ГПК України, до господарського суду у справах, віднесених до його компетенції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 53 ГПК України, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

На підставі ч. 1, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист таких інтересів, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (аналогічні норми містяться у ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні).

Згідно зі ст. 145 Конституції України, права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти (кошти бюджету) - належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету.

Місцеві бюджети є складовою бюджетної системи України (ч. 1 ст. 5 Бюджетного кодексу України).

Одним із основних принципів, визначених ст. 7 Бюджетного кодексу України, на яких ґрунтується бюджетна система України, є принцип цільового використання бюджетних коштів, який полягає в тому, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України складовою частиною доходів бюджету розвитку місцевих бюджетів є кошти, отримані як пайова участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Бюджетом розвитку, згідно норм статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.

Таким чином, оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення становить інтерес територіальної громади та держави, який пов`язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.

Ненадходження коштів пайової участі завдає шкоди бюджету і суспільству загалом, оскільки дані кошти не використовуються на розбудову інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, яка зазнала руйнувань в умовах воєнного стану.

Тому пред`явлення позову прокурором у такому випадку зумовлено порушенням інтересів держави в бюджетній сфері та спрямоване на забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету та їх використання за цільовим призначенням для задоволення відповідних потреб територіальної громади та суспільства.

У даному випадку уповноваженим суб`єктом владних повноважень щодо захисту інтересів держави у сфері пайової участі є Пісочинська селищна рада.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, у тому числі, доходи місцевих бюджетів.

У спірних правовідносинах щодо стягнення із відповідача безпідставно збережених коштів у вигляді пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури селища Пісочинська селищна рада виступає як сторона позадоговірного зобов`язання та орган місцевого самоврядування, до бюджету якого перераховуються кошти пайової участі.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави прокуратура листом від 11.05.2026 № 62-681-26, відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», поінформувала Пісочинську селищну раду про існування зазначених порушень інтересів держави та надала достатній строк для вжиття ефективних заходів з їх захисту.

Водночас, як повідомляє прокурор, попри обізнаність із наявністю таких порушень, уповноважений орган не вжив жодних реальних заходів, спрямованих на їх усунення, зокрема не звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету, що свідчить про продовження порушення інтересів держави через ненадходження грошових коштів до бюджету.

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою повідомлено Пісочинську селищну раду про звернення до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «МОБІЛЬ БУД».

Таким чином, прокурором дотримані процедури, передбачені законодавством України для звернення до суду в інтересах держави, так само як і обґрунтовано, в чому може полягати порушення інтересів держави. Тобто вбачаються обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави прокуратурою в особі Пісочинської селищної ради.

Судом із матеріалів справи встановлено, що Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області видано Дозвіл на виконання будівельних робіт № ХК112182332171 від 21.08.2018.

Відповідно до даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва 21.08.2018 розпочате нове будівництво найменування об`єкту будівництва: «Нове будівництво 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: Харківська область, Харківський район, смт Пісочин, вул. Комарова, 27, 27-А»; Код будівлі відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 1122,1, будинки багатоквартирні масової забудови; клас наслідків - СС2, загальна площа об`єкту 4466,1. Будівництво розпочате згідно з Дозволом на виконання будівельних робіт ХК112182332171 від 21.08.2018.

Замовником такого будівництва є Товариство з обмеженою відповідальністю «МОБІЛЬ БУД» (код ЄДРПОУ 41597645, реєстраційний запис 2013046376) (далі ТОВ «МОБІЛЬ БУД»).

Будівництво здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером 6325157900:00:007:0085. Документом, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою є Договір суперфіцію № б/н від 15.03.2018, сторонами якого є: суперфіціарій - ТОВ «МОБІЛЬ БУД», супервіфіар Соляник І.С.

Будівництво об`єкта - «Нове будівництво 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: Харківська область, Харківський район, смт Пісочин, вул. Комарова, 27, 27-А» завершено 24.04.2020, що підтверджується відкритими даними з Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Код об`єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000:1122.1 «Будинки багатоквартирні масової забудови».

У подальшому, на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 24.04.2020 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано відповідачу сертифікат № ІУ 162201271329 від 06.05.2020, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації, найменування об`єкта згідно з проектом: «Нове будівництво 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: Харківська область, Харківський район, смт Пісочин, вул. Комарова, 27, 27 А»; характер будівництва нове будівництво, кадастровий номер: 6325157900:00:007:0085; замовник будівництва ТОВ «МОБІЛЬ БУД» (код ЄДРПОУ 41597645).

Вказаний об`єкт завершеного будівництва прийнято в експлуатацію 06.05.2020 відповідно до відомостей сертифіката № ІУ 162201271329 від 06.05.2020.

Як вбачається з матеріалів справи, пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася, Договір про пайову участь відсутній.

Прокурор стверджує, що ТОВ «МОБІЛЬ БУД», як замовник будівництва, до Пісочинської селищної ради із заявою про укладення договору про пайову участь не звертався, між позивачем та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти до місцевого бюджету ТОВ «МОБІЛЬ БУД», в тому числі на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», не сплачувалися. Підстави для звільнення ТОВ «МОБІЛЬ БУД», як замовника будівництва зазначеного об`єкту від сплати коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, відсутні.

Таким чином, будівництво житлового будинку за адресою: Харківська область, Харківський район, смт Пісочин, вул. Комарова, 27, 27-А, розпочато до 01.01.2020 та не було введено в експлуатацію до цієї дати.

Оскільки порядок сплати коштів пайової участі у 2020 році регулювався пунктом 2 «Прикінцевих те перехідних положень» Закону №132-IX, а будівництво об`єкта розпочато до 2020 року, прокурор зазначає, що у ТОВ «МОБІЛЬ БУД» виник обов`язок упродовж 10 днів з 01.01.2020 звернутись до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об`єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію, а саме до 06.05.2020.

Разом з тим, замовник ввів об`єкт будівництва в експлуатацію без сплати пайового внеску, що свідчить про порушення ним підпункту 4 пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».

Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», за висновком прокурора, розмір пайової участі, який на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України підлягає стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача, складає 1 180 300,91 грн.

За порушення строків виконання зобов`язання з боку відповідача, прокурором, на підставі ст. 625 ЦК України, нараховано та заявлено до стягнення 1 085 451,02 грн інфляційних втрат та 215 204,14 грн 3 % річних.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу (далі -ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст. 509 ЦК України).

Згідно зі ст. 15, ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 527 ЦК України унормовано, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI визначає правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні, відповідно до ст. 1 якого замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 цього Закону. Однак з 01.01.2020 набули чинності норми Закону №132-IX, яким статтю 40 Закону №3038-VI виключено.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

Згідно з підпунктом 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

За умовами частини 2 статті 40 зазначеного Закону замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною 4 цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 3038-VI полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частини 5, 9 статті 40 Закону №3038-VI).

Зі змісту статті 40 Закону №3038-VI випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.

Згідно з абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено наступний розмір та порядок сплати замовником будівництва пайової участі:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

-для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

2) пайова участь не сплачується у випадках, визначених цим підпунктом (зокрема у разі будівництва об`єктів на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів, будівель закладів освіти, культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення, будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла, індивідуальних (садибних) житлових будинків загальною площею до 300 квадратних метрів тощо); будівництво багатоквартирного житлового будинку масової забудови до цих випадків не належить

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Верховний Суд у постановах від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 виснував, що законодавець під час внесення змін до Закону №3038-VI (шляхом виключення статті 40 цього Закону на підставі Закону №132-ІХ) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме: договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали повному виконанню і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема, щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними; якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020, встановлений статтею 40 Закону №3038-VI обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-ІХ. Зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.

Як свідчать матеріали справи, відповідач, як замовник будівництва, до Пісочинської селищної ради із заявою про укладення договору про пайову участь не звертався, відповідно такий договір між сторонами не укладався та, як наслідок, грошові кошти до місцевого бюджету відповідачем не сплачувались, що свідчить про порушення останнім норми ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо обов`язкової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту, яка на момент початку будівництва об`єкта і до 01.01.2020 була чинною.

Суд зазначає, що у постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 (у межах якої розглядався позов прокурора в інтересах держави в особі міськради про стягнення грошових коштів пайової участі за відсутності укладеного між сторонами договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту) Верховний Суд виснував, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, при цьому таке зобов`язання повинно бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Набуття чинності 01.01.2020 Законом №132-IX, яким статтю 40 Закону №3038-VI виключено, також не скасовує обов`язку по сплаті пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 зазначила таке:

«…За змістом Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» та Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, що діяла до 01.01.2020) визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію.

Аналіз правової природи цих правовідносин дає підстави для висновку, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають».

У означеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання пайової участі забудовника у розвитку інфраструктури населеного пункту та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права, також зауважила, що:

«- з 01.01.2020 скасовано дію статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак, якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним;

- у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України;

- у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування».

Верховний Суд у постановах (від 22.05.2025 у справі № 910/6176/24, від 20.05.2025 у справі № 915/476/24, від 19.02.2025 у справі № 903/468/24, від 17.04.2025 у справі № 911/65/24, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 19.02.2025 у справі № 903/468/24 тощо) неодноразово зазначав про те, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва впроваджено законодавцем для: 1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

Судом встановлено, що згідно з інформацією з Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва 21.08.2018 розпочате нове будівництво найменування об`єкту будівництва: «Нове будівництво 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: Харківська область, Харківський район, смт Пісочин, вул. Комарова, 27, 27-А»; Код будівлі відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 1122,1, будинки багатоквартирні масової забудови; клас наслідків - СС2, загальна площа об`єкту 4466,1.

Будівництво розпочате згідно з виданим Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області Дозволом на виконання будівельних робіт ХК112182332171 від 21.08.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, і з інформації з Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася, Договір про пайову участь не укладався.

У подальшому, сертифікатом № ІУ 162201271329 від 06.05.2020, виданим на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 24.04.2020, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Вказаний об`єкт завершеного будівництва прийнято в експлуатацію 06.05.2020 відповідно до відомостей сертифіката № ІУ 162201271329 від 06.05.2020.

Отже, суд зазначає, що замовник будівництва ТОВ «МОБІЛЬ БУД» (код ЄДРПОУ 41597645), розпочавши 21.08.2018 будівництво найменування об`єкту будівництва: «Нове будівництво 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: Харківська область, Харківський район, смт Пісочин, вул. Комарова, 27, 27-А», зобов`язаний був до прийняття його в експлуатацію сплатити на рахунок позивача кошти пайового внеску в розмірі 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, однак цього не зробив, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.

Також, у контексті наведеного слід зазначити, що розмір пайової участі замовника будівництва, який порушив своє зобов`язання, не може бути більшим, ніж розмір пайової участі замовника будівництва, який виконав вимоги пункту 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання інвестиційної діяльності в Україні» та сплатив пайову участь до введення об`єкта будівництва в експлуатацію, оскільки такий підхід ставить замовників будівництва в нерівні умови, що не передбачено ні положеннями цивільного законодавства, ні профільного закону. Відповідальність замовника будівництва саме за невиконання своїх зобов`язань щодо вчасної сплати пайової участі встановлюється спеціальними нормами цивільного законодавства, зокрема, ст. 625 ЦК України, що можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Отже, зобов`язання зі сплати пайової участі, яке виникло на підставі пункту 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання інвестиційної діяльності в Україні», та його розмір залишається незмінним чи то при сплаті до введення об`єкта в експлуатацію, чи то у порядку ст. 1212 ЦК України.

Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав сплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Водночас, ключовим і визначальним у цьому спорі, з урахуванням підстави позивних вимог та можливості застосування ст. 1212 ЦК України, є саме строк, коли забудовник порушив визначені законом зобов`язання.

Ураховуючи вимоги абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», якими визначено розмір та порядок сплати замовником будівництва пайової участі, зокрема, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта.

Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва здійснюється саме на момент початку будівництва.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 04.05.2022 у справі № 903/359/21, від 05.10.2022 у справі № 904/4046/20).

Верховний Суд у постанові від 17.02.2026 у справі № 914/169/25 зазначив, що при розрахунку пайової участі застосуванню підлягає опосередкована вартість спорудження житла за регіонами України, затверджена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, що існувала станом на дату початку будівництва.

Між тим, Верховний суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.10.2026 № 922/2047/25 сформував правову позицію щодо застосування норм права у спірних правовідносинах щодо моменту початку процедури визначення розміру пайової участі, та дійшов таких висновків:

«п. 8.22. Дійшовши зазначених висновків, Суд у застосуванні положень абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ у поєднанні з приписами статті 1212 ЦК України щодо визначення юридично значущого моменту, а саме моменту, станом на який має здійснюватися розрахунок розміру пайової участі у разі невиконання замовником будівництва обов`язку зі звернення до органу місцевого самоврядування та сплати відповідного внеску до введення об`єкта будівництва в експлуатацію, вважає за необхідне відступити від висновків, сформульованих Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 20.05.2026 у справі № 922/2053/25, від 28.05.2026 у справі № 922/1993/25, від 20.03.2025 у справі № 903/601/24, від 07.05.2026 у справі № 916/1281/25 та від 21.05.2026 у справі № 916/67/25, які протилежні до визначеної у постанові від 17.02.2026 у справі № 914/169/25 правової позиції, а саме від висновків щодо здійснення розрахунку пайової участі на момент введення об`єкта будівництва в експлуатацію, та підтверджує висновок, викладений у постанові від 17.02.2026 у справі № 914/169/25, з уточненнями, наведеними у пунктах 8.17, 8.18 цієї постанови.».

Відповідно до п. 8.17 зазначеної Постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Суд дійшов висновку про те, що розмір платежів пайової участі, які підлягають сплаті за правилами розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, однак не сплачені замовником будівництва до введення/прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, та які у зв`язку з такою несплатою орган місцевого самоврядування має право вимагати перерахувати від замовника будівництва після введення/прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію як безпідставно збережені таким замовником кошти пайової участі, визначається:

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - станом на момент початку будівництва;

- для об`єктів, будівництво яких розпочато до 01.01.2020 і які на цю дату не введені в експлуатацію за відсутності укладеного договору про пайову участь, - станом на 01.01.2020, тобто на день набрання чинності відповідних змін за Законом № 132-IX, з якими цей Закон пов`язує початок процедури визначення розміру пайової участі щодо таких об`єктів (пункти 8.9, 8.12).

У пункті п. 8.18 зазначеної Постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, вказано, що у цьому висновку Суд виходить з того, що Закон № 132-IX пов`язує процедуру та порядок визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва саме з початком будівництва об`єкта, однак не з введенням/прийняттям такого об`єкта в експлуатацію, з яким законодавець пов`язує настання строку, з якого вважається, що замовник будівництва порушив відповідні зобов`язання з перерахування платежів пайової участі, які у зв`язку з цим набувають статусу безпідставно збережених грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України. Для об`єктів, будівництво яких розпочато до 01.01.2020, такою подією є набрання чинності Законом № 132-IX, оскільки саме з цієї дати для них запроваджено новий порядок визначення розміру пайової участі. Застосування до таких об`єктів показників, чинних на дату початку будівництва, означало б поширення правила підпункту 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX на період, коли цей Закон не діяв, а розмір пайової участі визначався за іншими правилами (стаття 40 Закону № 3038-VI).

Отже, враховуючи правову позицію, викладену в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2026 у справі № 922/2047/25, суд дійшов висновків, що зважаючи на встановлені у цій справі обставини початку будівництва об`єкту, замовником якого є відповідач ТОВ «МОБІЛЬ БУД», 21.08.2018, прийняття об`єкту завершеного будівництва в експлуатацію 06.05.2020, суд зазначає, що у відповідача виник обов`язок перерахувати платежі пайової участі саме після спливу 25 робочих днів з 01.01.2020 (набрання чинності Законом № 132-IX).

Відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України уповноважений центральний орган виконавчої влади (Міністерство розвитку громад та територій України) розраховує величину вартості 1 кв.м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ).

За інформацією, яка міститься у розділі «Основна інформація про об`єкт» Сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів № ІУ 162201271329 від 06.05.2020, за техніко-економічними показниками загальна площа об`єкта будівництва становить 4466,1 кв.м (код об`єкта згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000:1121.1 «Будинки багатоквартирні масової забудови»).

Будівництво зазначеного об`єкта почалося 21.08.2018 (Дозвіл на виконання будівельних робіт № ХК112182332171 від 21.08.2018).

Враховуючи початок будівництва об`єкту, замовником якого є відповідач ТОВ «МОБІЛЬ БУД» - 21.08.2018, прийняття об`єкту завершеного будівництва в експлуатацію - 06.05.2020, розрахунок розміру платежів пайової участі відповідача здійснюється станом на 01.01.2020.

Для розрахунку величини такої участі замовника мають застосовуватися показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, чинні станом на 01.01.2020.

Так, станом на 01.01.2020 діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 02.12.2019 № 286.

Слід зазначити, що цей наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 02.12.2019 № 286 втратив чинність 26.06.2020 (на підставі наказу № 151), тобто вже після прийняття об`єкту завершеного будівництва відповідача в експлуатацію - 06.05.2020, тому при розрахунку розміру пайової участі суд застосовує показники, вказані саме в Наказі від 02.12.2019 № 286.

Згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 02.12.2019 № 286 (станом на 01.10.2019, з ПДВ, грн/кв.м), опосередкована вартість спорудження житла за регіонами України становила, зокрема, у Харківській області 13214,00 грн.

Суд наводить розрахунок розміру пайової участі:

4466,1 кв.м (загальна площа об`єкту) * 13214,00 грн (опосередкована вартість спорудження 1 кв.м. по Харківській області станом на 01.01.2020) = 59 015 045,4 грн (загальна вартість будівництва об`єкта (житлового призначення) для обрахунку пайової участі).

Далі, відсоток пайової участі житлової забудови 2% * 59 015 045,4 грн (загальна вартість будівництва об`єкта (житлового призначення) для обрахунку пайової участі) = 1 180 300,91 грн.

Таким чином, розмір пайової участі, який підлягає стягненню з відповідача ТОВ «МОБІЛЬ БУД» до бюджету на користь Пісочинської селищної ради складає 1 180 300,91 грн.

Отже, суд погоджується з розрахунками прокурора, наведеними ним у позовній заяві щодо розміру пайової участі відповідача.

Разом із цим, суд зауважує, що прокурор при розрахунку розміру пайового внеску відповідача, помилково у позовній заяві посилався на необхідність проведення такого розрахунку станом саме на час прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Водночас, оскільки у своїх розрахунках розміру пайової участі прокурор застосовував дані щодо показників опосередкованої вартості спорудженого житла, які наведені у наказі Міністерства розвитку громад та територій України від 02.12.2019 № 286, що є правильним, то і сума розміру пайової участі відповідача визначена прокурором правильно.

Щодо позовних вимог про стягнення 1 085 451,02 грн інфляційних втрат та 215 204,14 грн 3 % річних, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 2 ст. 536 ЦК України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, при нарахуванні інфляційних втрат та 3% річних основними складовими частинами нарахування є сума заборгованості, період заборгованості та розмір процентів та коефіцієнтів, які діють у такий період.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2026 № 922/2047/25 суд дійшов висновків, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних за правилами частини другої статті 625 ЦК України за порушення замовником будівництва зобов`язань з перерахування платежів пайової участі, здійснюється з дня, наступного за днем прийняття відповідного об`єкта в експлуатацію.

Судом перевірено правильність виконаних прокурором розрахунків 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що вони є арифметично вірними.

Однак суд зауважує, що 22.10.2026 набрав чинності Закон України № 5018-ІХ від 13.10.2026 «Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства» (далі - Закон № 5018-ІХ).

Виходячи зі змісту преамбули Закону № 5018-ІХ, він визначає «правові та організаційні засади економічного розвитку галузі рибного господарства шляхом залучення інвестицій у сферу аквакультури та спеціального товарного рибного господарства, а також забезпечення ефективного та раціонального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), підвищення їхньої рибопродуктивності шляхом здійснення заходів з відтворення водних біоресурсів. Закон спрямований на формування сприятливого середовища для розвитку рибної галузі як складової частини економіки та продовольчої безпеки держави, дотримання публічних інтересів та гарантування прав громадян на доступ до водних ресурсів».

Попри те, що Закон № 5018-IX має назву «Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства», він також передбачає зміни до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VІ). Зокрема, нові положення стосуються припинення зобов`язань зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів, які виникли в перехідний період після її скасування.

Так, абзацом 5 частини 2 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5018-ІХ внесено зміни до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (Закон № 3038-VІ).

Розділ V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (Закон № 3038-VІ) доповнено п. 611 такого змісту:

«Установити, що не нараховуються та не стягуються із замовників будівництва кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі кошти пайової участі), що виникли на підставі абзаців другого двадцять третього пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».

Установити, що з дня набрання чинності Законом України «Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства»:

припиняються зобов`язання замовників будівництва зі сплати коштів пайової участі, що виникли на підставі абзаців другого двадцять третього пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»;

визнаються судом такими, що не підлягають виконанню, виконавчі документи, які видані на підставі судових рішень про стягнення коштів пайової участі на підставі абзаців другого двадцять третього пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».

Положення абзаців першого четвертого цього пункту поширюються на відносини, що виникли у зв`язку з нарахуванням та стягненням у судовому порядку коштів пайової участі на підставі абзаців другого двадцять третього пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» до набрання чинності Законом України «Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства» та які тривають станом на дату набрання чинності Законом України «Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства», у тому числі на стадії судового розгляду або виконавчих проваджень.».

Таким чином, зазначеним нормативно-правовим актом повністю скасовуються нарахування та стягнення коштів пайової участі згідно з попереднім законодавством та припиняються відповідні зобов`язання замовників будівництва, а також передбачається механізми скасування чинних рішень про їх стягнення.

Разом із цим, у своїх додаткових поясненнях (вх. № 26888 від 30.10.2026) прокурор, посилаючись на положення ст. 58 Конституції України, просить суд не застосовувати до спірних правовідносин положення п. 611 розділу V «Прикінцеві положення» Закону № 3038-VI та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, стягнувши з відповідача грошові кошти пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

Однак, суд зауважує, що кошти пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, які виникли на підставі перехідних положень попередніх законодавчих актів (Закон № 132-IX), більше не нараховуються та не стягуються із замовників будівництва.

Із дня набрання чинності Законом № 5018-IX автоматично припиняються зобов`язання замовників будівництва зі сплати таких коштів пайової участі (виняток - норма про припинення зобов`язань не стосується вже укладених договорів про сплату пайової участі, за якими забудовник добровільно взяв на себе зобов`язання і вони мають бути виконані).

Зазначена норма має пряму зворотну дію. Положення цього Закону чітко поширюються на триваючі правовідносини, які виникли раніше, але не були завершені, прямо вказує на поширення цих правил на стадію судового розгляду, а також на стадію виконавчого провадження. Це означає, що вимоги місцевих органів влади про стягнення пайової участі за перехідний період втрачають законну силу, а виконавчі документи за відповідними рішеннями суду можуть визнаватися такими, що не підлягають виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Оскільки норми п. 611 розділу V «Прикінцеві положення» Закону № 3038-VI спрямовані на припинення нарахування, стягнення та ліквідацію зобов`язань замовників будівництва зі сплати пайової участі (якщо договори не були укладені), вони фактично покращують становище особи (забудовника).

Зазначені обставини свідчать про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача грошових коштів пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

У відповідності до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 78, ст. 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Поряд з цим суд звертає увагу, що основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Зважаючи на фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, беручи до уваги те, що 22.10.2026 набрав чинності Закон України № 5018-ІХ від 13.10.2026 «Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства», яким внесено зміни Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (Закон № 3038-VІ) та доповнено Розділ V «Прикінцеві положення» пунктом 611, яким припиняються зобов`язання замовників будівництва зі сплати коштів пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки у відповідача припинено зобов`язання сплати внесків пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

Надаючи оцінку доводам сторін, суд врахував, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору в розмірі 29 771,47 грн, суд зазначає таке.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 ГПК України).

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За наслідком розгляду цієї справи, зважаючи на результат вирішення спору та відмову у задоволенні позову, судові витрати пов`язані з розглядом справи слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, статтями 4, 11, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

Харківська окружна прокуратура (61098, м. Харків, Григорівське шосе, б. 52; код ЄДРПОУ 0291010827).

Позивач: Пісочинська селищна рада (62416, Харківська обл., Харківський р-н, селище Пісочин, вул. ім. Беліменків, б. 2; код ЄДРПОУ 04396727).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «МОБІЛЬ БУД» (61145, м. Харків, вул. Космічна, б. 21; код ЄДРПОУ 41597645).

Повне рішення складено "09" листопада 2026 р.

СуддяА.М. Буракова